Для формування автопарку спеціалізованих автомобілів – холодильників ТОВ „Сніговик-Плюс” відповідно договору купівлі – продажу автомобілів з розстрочкою платежу від 25.09.2006р. №25/09 укладеного з ТОВ „Слім” (код 32690295) придбано автомобілі Богдан DF25 у кількості 15 шт. 2005року випуску, об”єм двигуна 3707-дизпаливо на загальну суму 1692683,0грн.( акт прийому – передачі №1 від 02.10.06). Спеціалізовані автомобілі- холодильники Мерседес отриманеі як внесок іноземного партнера в статутний фонд підприємства.

Для здійснення своєї фінансово-господарської діяльності ТОВ “Сніговик-Плюс” були складені наступні угоди:

- з ВАТ “Дніпропетровський холодокомбінат” (м.Дніпропетровськ, код 01558135)- договор зберігання №Х8 від 01.01.06р., №Х1/1 від 01.01.07 – про надання послуг зберігання товарів у складському приміщенні, розташованому за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.Журналистів,13;

Відповідно договору зберігання 1 тони продукції по ціні 12 грн. з ПДВ за добу. Розвантаження та завантаження 1 тони продукуції робітниками Виконавця по ціні 12 грн. з ПДВ. Розвантаження та завантаження 1 тони продукуції погрузчиком Виконавця по ціні 12 грн. з ПДВ.

- з ВАТ „Дніпропетровський холодокомбінат” - договір оренди морозильних вітрин №01 від 01.03.2007р., №04 від 01.09.2007р.

- з ВАТ “Дніпропетровський холодокомбінат” (м.Дніпропетровськ, код 01558135)- договор перевезення №1 ПС від 01.01.05р. – про надання послуг перевезення товарів.

Перевезення продукції здійснюється за рахунок залучення сторонніх суб”єктів господарювання на підставі договорів - замовлень про надання траснспортних послуг на кожну окрему поставку: ТОВ „Пегас Транс” (код ЄДРПОУ 33906833, м.Дніпропетровськ ), ПП „Ушаков А.А. (і.п.н. 2366610796, м.Дніпропетровськ), Шевченко В.Н. (і.п.н. 2617100137, м. Дніпропетровськ)

Основні постачальники:

1.ТОВ „Трейд” код 31929890, м. Дніпропетровськ

2.ВАТ „Дніпропетровський холодокомбінат” код 01558135

Основні покупці:

3. ПП Барлаков О.А. код 2507616918, м. Маріуполь

4. ПП Вагіна А.І. код 2085609507, м. Дніпропетровськ

5. ПП Іванов В.П. код 1825000016, м. Луганськ

6. ТОВ „Караван” Одеська філія, код 33383313

7. ТОВ „Караван” Харківська філія, код 33717438

8. ТОВ „Катран -95 ” код 23435769, м. Сімферополь

9. ПП Корнієнко А.В. код 1699107935, м. Дніпропетровськ

10. ТОВ „Максима – 2006” код 33974608, м. Дніпропетровськ

11. ТОВ „Віват” код 23368027, м. Дніпропетровськ

12.ПП Оркін С.М. код 2163912978, м. Запоріжжя

13. „Партнер” СП ТОВ „Вів ат” код 25483146, м. Запоріжжя

14. ТОВ „Поділля Ресурс”, код 23101376, м. Вінниця

15. ТОВ „Савва” код 31117435 , м. Київ

16. ТОВ „Савва” код 34343681, м. Львів

17. ПП Сав”юк Д.О. код 2182814357, м. Снятин

18. ТОВ „Сніговик” код 32331386, м. Донецьк

13.3 Статистичні, загальноекономічні специфічні методи і прийоми дослідження системи показників фінансового стану підприємства

У сучасній спеціальній літературі відсутня єдність поглядів на процес антикризового управління підприємством, тобто послідовність дій, які повинні бути здійснені з метою виведення його зі стану кризи. У окремих дослідників послідовність процесу антикризового впливу взагалі не формалізується, і тільки із логічного викладення матеріалу можна зробити необхідні висновки стосовно причинно-наслідкових зв'язків, які існують між окремими напрямами (блоками, етапами) роботи, підсистемами антикризового управління, а інші, зокрема проф. Ковальов В.В. [35], пропонують чітке структурування послідовності управлінських зусиль.

Базуючись на викладених вище теоретичних засадах, антикризове управління підприємством має здійснюватись поетапно та передбачати послідовність дій, які показано на рис. 13.3.1.

Зміст кожного етапу процесу антикризового управління полягає у нижчезазначеному.

1 етап - діагностика кризового стану і загрози банкрутства підприємства. Діагностика кризового стану і загрози банкрутства підприємства може здійснюватися або безпосередньо співробітниками підприємства або зовнішніми незалежними експертами. Другий варіант визнається як більш дієвий. На цьому етапі роботи шляхом використання спеціальних прийомів і методів дослідження необхідно:

1) здійснити комплексний аналіз результатів господарсько-фінансової діяльності та фінансово-майнового становища підприємства, вивчити динаміку найважливіших обсягових (обсяги виробництва та реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), доходів, витрат, прибутку активів та капіталу) та якісних показників діяльності (рентабельності, ліквідності, оборотності, фінансової стійкості підприємства);

2) оцінити ритмічність і синхронність грошових потоків;

Рис.13.3.1. Концептуальна модель процесу антикризового управління підприємством

3) розміри та періодичність виникнення дефіциту грошових коштів;

4) визначити обсяг, структуру і час погашення зовнішніх фінансових зобов'язань;

5) визначити основні причини виникнення та поглиблення кризи розвитку підприємства;

6) оцінити масштаб і можливі наслідки подальшого поглиблення кризових явищ, ймовірність і терміни виникнення ситуації банкрутства;

7) здійснити аналіз і прогнозування розвитку ринкової ситуації для визначення сприятливості зовнішнього середовища для подолання кризи;

8) оцінити внутрішні можливості підприємства щодо локалізації та подолання кризових явищ.

Проведення описаного комплексу досліджень надає можливість сформувати необхідне аналітичне підґрунтя для подальшої роботи.

2 етап - визначення мети і завдань антикризового управління. Результати проведеної діагностики дозволяють визначити глиби ну кризи, яка охопила підприємство, а отже - визначити мету та завдання антикризового управління. Залежно від глибини кризи такими завданнями можуть бути:

- виведення підприємства зі стану юридичного банкрутства;

- недопущення виникнення ситуації банкрутства;

- локалізація кризових явищ;

- фінансова стабілізація;

- запобігання повторенню кризи.

Розрізняють поточні (актуальні) та наступні завдання антикризового управління. Поточне (актуальне) завдання визначається після проведення діагностики кризи та відповідає певній фазі кризи. Наведені завдання антикризового управління є головними або першочерговими. їх виконання свідчить про зменшення глибини кризи і припускає перехід до виконання наступних завдань антикризового управління (за ступенем черговості), аж до повного виходу з неї. Тобто кожне наступне завдання у наведеному ланцюгу завдань стає актуальним після реалізації завдань попереднього етапу.

3 етап - визначення суб'єкта антикризової діяльності. На цьому етапі роботи необхідно визначити суб'єкт, який бере на себе відповідальність за розробку і реалізацію антикризових процедур, встановити його повноваження стосовно розробки та впровадження антикризової програми.

Проблематичною визнається розробка заходів щодо виведення підприємств з кризи тими ж особами (або командою менеджерів), діяльність або бездіяльність яких зумовила її появу. Тому, як правило, успішна нормалізація діяльності можлива за умови зміни вищого керівництва або, як мінімум, шляхом залучення до розробки антикризової програми молодих кадрів середньої ланки управління. Новизна і неординарність їхнього мислення можуть стати серйозною підтримкою вищому керівництву, забезпечити розробку ефективного плану виходу з кризи.

У країнах з розвиненою ринковою економікою для виконання цієї роботи використовують позаштатних професіоналів-фахівців з питань неспроможності або антикризових керуючих (у багатьох державах їх називають синдиками, в українському професійному сленгу - „ліквідаторами" або „чистильниками"). Оскільки ефективність даної роботи багато в чому визначається досвідом і професіоналізмом запрошених фахівців, їх пошук і залучення до співпраці є необхідним етапом процесу антикризового управління.

4 етап - оцінка часових обмежень процесу антикризового управління, які визначаються часом, наявним у підприємства до порушення справи про банкрутство і адміністративного обмеження повноважень існуючого керівництва.

Часові обмеження антикризових процедур визначаються інтенсивністю поширення кризових явищ. Розуміння цього обумовлює недопущення подальшого поглиблення кризи, оскільки подолання більш глибокої кризи пов'язане з більш значними витратами і труднощами.

У разі реальної загрози ініціювання банкрутства, фактор часу стає жорстко лімітованим обмеженням, набуває центрального значення. Це визначає необхідність прогнозування ймовірного терміну банкрутства.

Якщо за відправну точку взяти день можливого невиконання зобов'язань перед і-м кредитором, то виникнення ситуації банкрутства може мати місце як мінімум через 160 днів. Такий часовий лаг пояснюється існуючою процедурою порушення справи про банкрутство [2, 6]:

30 днів - час відповіді на офіційне письмове звернення кредитора з вимогою виконання фінансових зобов'язань;

30 днів - час відповіді на претензію кредитора;

30 днів - час розгляду в судовому порядку позову кредитора через невиконання фінансових зобов'язань і одержання рішення про стягнення боргу;

10 днів - час набуття чинності рішення суду про стягнення боргу з боржника;

30 днів - час на виконання судового рішення щодо виконання строкового зобов'язання (перерахування суми боргу кредиторові);

30 днів - час до порушення справи про банкрутство після подання заяви кредиторів.

5 етап - оцінка ресурсного потенціалу антикризового управління. У сучасній економічній літературі підприємство розглядається як система ресурсів, що взаємодіють між собою і забезпечують досягнення певних результатів, мети діяльності. Основними видами використовуваних ресурсів є: технічні, технологічні, кадрові, просторові, ресурси організаційної структури системи управління, інформаційні, фінансові тощо (для торговельних підприємств - товарні ресурси).

Кожний із зазначених видів ресурсів являє собою сукупність можливостей функціонування підприємства та досягнення стратегічних цілей його діяльності. Існуючі потенційні можливості у підприємства при найбільш ефективному використанні наявних у його розпорядженні ресурсів являють собою ресурсний потенціал підприємства.

Оцінюючи ресурсний потенціал підприємства у процесі антикризового управління, необхідно звернути увагу на такі його характеристики:

- достатність ресурсів для вирішення поставлених завдань та комплексність ресурсного потенціалу;

- гнучкість і адаптованість ресурсного потенціалу, що визначає спромогність підприємства до інновацій;

- перспективність ресурсного потенціалу або наявність життєздатного ядра.

Таким чином, ресурсний потенціал також є лімітуючим обмеженням антикризового процесу. Жорсткість цього обмеження визначається рядом факторів:

1) можливістю вивільнення ліквідних коштів внаслідок іммобілізації оборотних і поза оборотних активів підприємства (природної, здійснюваної в перебігу операційного циклу, або насильницької, внаслідок прийняття рішення про продаж окремих елементів майна);

2) можливістю одержання додаткових зовнішніх фінансових ресурсів (додаткових кредитів, позик, здійснення випуску акцій та облігацій, поповнення статутного фонду за рахунок грошових фінансів та інше) або одержання відстрочки повернення (пролонгації) отриманих раніше;

3) конкурентним статусом підприємства, що визначається сукупністю внутрішніх можливостей підприємства з генерування потоків грошових коштів, необхідних для розрахунку по зовнішніх зобов'язаннях і продовження самотінансування діяльності. Даний фактор є найскладнішим і комплексним, оскільки визначає спроможність підприємства не тільки до ліквідації загрози банкрутства, але й до усунення глибинних причин кризових явищ.

6 етап - розробка антикризової програми підприємства, яка являє собою обґрунтовану сукупність заходів, що мають бути вжиті для досягнення визначених цілей та задач антикризового управління, її зміст обумовлюється результатами проведеної діагностики, часовими та ресурсними обмеженнями антикризового процесу. У складі програми зазвичай виділяються окремі антикризові політики, тобто сукупність дій, засобів та інструментів досягнення певних завдань.

У сучасній економічній літературі антикризові заходи і політику прийнято класифікувати по-різному. Так, виокремлюють тактичні і стратегічні рішення, оборонні і наступальні дії, механізми оперативної, тактичної і стратегічної фінансової стабілізації, вжиття негайних заходів та корпоративні відновлювальні стратегії тощо.

Не сформувалося загальновизнаної точки зору на послідовність (черговість) застосування тих чи інших антикризових процедур, оптимальну норму співвідношення між ними. Багато дослідників акцентують увагу на необхідності поєднання стратегії і тактики антикризового управління, диференціюють час проведення окремих політик.

У роботі [46] поєднання стратегічного і тактичного підходу до антикризового управління подано у вигляді окремих часових інтервалів запобігання, недопущення і виходу з кризи, які визначені залежно від інтенсивності наростання кризових явищ. Необхідність адекватності антикризових дій глибині кризи передбачена і в роботі [44], де визначені основні етапи фінансової стабілізації (усунення неплатоспроможності; відновлення фінансової стійкості; зміна фінансової стратегії з метою прискорення економічного зростання) та розкрито систему заходів, характерних для кожного з них.

Чітке ранжирування тих чи інших антикризових заходів за терміном не є виправданим і життєздатним. У практичному житті неможливо чітко визначити день „X", що є межею їх застосування. Залежно від фази кризи, жорсткості часових та ресурсних обмежень в антикризовій програмі підприємства має бути знайдене оптимальне поєднання оперативних, тактичних і стратегічних рішень. Раціональне співвідношення між оперативними, тактичними і стратегічними заходами щодо виведення підприємства з кризи пропонується визначати залежно від характеру прояву часових і ресурсних обмежень антикризового процесу.

7 етап - впровадження антикризової програми і контроль за її виконанням. Найважливішою управлінською функцією на етапі безпосереднього проведення запланованих заходів є організація контролю за перебігом виконання розробленої антикризової програми для своєчасного вжиття заходів щодо модернізації або корегування раніше розробленої політики (процедур, заходів) у зв'язку з не прогнозованими збуреннями у внутрішньому і зовнішньому середовищі та поведінкою окремих кредиторів.

Система контролю має забезпечувати, по-перше, відстеження динаміки зовнішніх проявів кризових явищ, причин і факторів розвитку кризи, інтегральних показників кризового стану; по-друге, оцінку результатів вжитих антикризових заходів (за їх характером, термінами, наслідками реалізації).

8 етап - розробка і реалізація профілактичних заходів щодо запобігання повторенню кризи. Метою цього етапу процесу антикризового управління є створення або модернізація основних елементів системи протидії банкрутству на рівні підприємства, розробка та реалізація профілактичних заходів щодо запобігання повторенню кризи в майбутньому.

З цією метою мають бути внесені відповідні зміни в основні функціональні стратегії та політики підприємства: управління грошовим оборотом та запасами, господарським ризиком; формування та використання прибутку, закупівля товарно-матеріальних ресурсів, управління дебіторською заборгованістю, залучення кредитних ресурсів, інвестиційну та інші політики, пов'язані з генеруванням або витрачанням грошових коштів. Зміни, що вносяться, мають враховувати передові технології, засоби та інструменти управління економічними процесами, забезпечити високоефективну і сталу роботу підприємства в майбутньому.

Виходячи з інформаційного забезпечення розрахунку показників-індика-торів, виокремлюються показники експрес - та фундаментальної діагностики.

До складу показників експрес-діагностики включають оціночні показники, що розраховуються тільки на підставі затверджених форм фінансової, статистичної та податкової звітності підприємства. Ці показники можуть бути швидко розраховані будь-яким стороннім дослідником (органами державного контролю, кредиторами, господарськими партнерами тощо). Фундаментальна діагностика потребує більш складного інформаційного забезпечення у вигляді матеріалів управлінського обліку та результатів спеціальних обстежень (рис. 13.3.2).

Рис.13.3.2. Система оціночних показників – індикаторів кризового стану та загрози банкрутства підприємства за функціональним спрямуванням

У складі показників експрес-діагностики залежно від виду звітності, що використовуються, можна відокремити наступні аналітичні підсистеми:

1) показники, які розраховуються щоквартально та за підсумками року виключно на базі даних фінансової звітності;

2) показники, розрахунок яких базується на спільному використанні форм фінансової та статистичної звітності, зокрема ф.№1-Б „Звіт про фінансові результати, дебіторську та кредиторську заборгованість" (місячна), яка містить інформацію про обсяг простроченої кредиторської заборгованості підприємствва;

3) показники, які розраховуються на базі податкової звітності; на відміну від 2-х попередніх підсистем ці показники розраховуються за матеріалами податкового обліку та передбачають використання специфічних показників, перелік та методика розрахунку яких визначена відповідними нормативно-інструктивними матеріалами [44].

Виходячи з функціонального спрямування, показники-індикатори кризи традиційно об'єднуються у 4-ти підгрупи:

1) стан ліквідності,

2) структура капіталу,

3) оборотність,

4) рентабельність.

Перелік показників кожної групи є достатньо різноманітним та дискусійним. Більш того, в різних дослідженнях пропонуються різні назви одного показника (за однакового алгоритму) та різні алгоритми розрахунку (за однакової назви).

Залежно від призначення (сфери застосування) показників виокремлюються показники поточної і майбутньої загрози банкрутства.

Розрахунок показників поточної загрози банкрутства дає змогу оцінити загрозу порушення передбачених законодавством про банкрутство термінів виконання фінансових зобов'язань (задоволення претензій кредиторів) за рахунок наявних високоліквідних активів або наявність передумов для ініціювання судових процедур (з боку кредиторів - наявність заборгованості, термін сплати якої минув, з боку самого підприємства - поточна збитковість та часткова втрата власного капіталу). До складу цієї групи доцільно включати показники, що мають еталонний мінімум або критичне значення. Якщо рівень цих показників нижчий еталонного (критичного) - поточний стан підприємства діагностується як неблагополучний, а рівень поточної загрози банкрутства - високий.

Оцінка рівня майбутньої загрози банкрутства може здійснюватися за допомогою дослідження динаміки показників структури капіталу, оборотності та прибутковості за ряд періодів. Стабільна тенденція до зниження рівня цих показників свідчить про зростаючу загрозу банкрутства підприємства, що може реалізуватися в майбутньому періоді. Порівняння абсолютних значень показників із середньогалузевим дає можливість встановити, як швидко „відкладена загроза банкрутства" може стати наявною.

13.4 Механізм фінансової санації підприємства

Згідно з Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" [7] порушення нормального фінансово-економічного процесу функціонування підприємства та тимчасова втрата платоспроможності приводить до ініціювання кредиторами процесів санація, відновлення платоспроможності чи банкрутства підприємства.

Досудова санація - система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, які може здійснювати власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, інвестор, з метою запобігання банкрутству боржника шляхом реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів відповідно до законодавства до початку порушення провадження у справі про банкрутство.

Санація - система заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнання боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та (або) зміну організаційно-правової та виробничої структури боржника;

Згідно із методикою[1], план фінансового оздоровлення (санації) підприємства складається зі вступу та чотирьох розділів.

У вступі відображається загальна характеристика об'єкта планування, подаються відомості про правову форму організації бізнесу, форму власності, організаційну структуру, сфери діяльності та коротка історична довідка про розвиток підприємства.

У першому розділі відображається вихідна ситуація на підприємстві.

Аналіз вихідних даних включає такі підрозділи:

а) Оцінка зовнішніх умов.

б) Аналіз фінансово-господарського стану.

в) Аналіз причин фінансової кризи та слабких місць.

г) Наявний потенціал.

На підставі аналізу вихідної ситуації робиться висновок про доцільність санації підприємства чи про необхідність його ліквідації.

У другому розділі плану замальовуються стратегічні цілі санації, цільові орієнтири та розробляється стратегія санації підприємства.

Розділ 3 є основною частиною плану санації. Це конкретний план заходів для відновлення прибутковості та конкурентоспроможності підприємства в довгостроковому періоді.

Розділ 4 містить розрахунок ефективності санації, а також перелік організаційних заходів щодо реалізації плану та контролю за ходом реалізації.

Банкрутство підприємств - це наслідок глибокої фінансової кризи. Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини. На практиці з кризою, як правило, ідентифікується загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або брак у фірми потенціалу для успішного функціонування. З позиції фінансового менеджменту кризовий стан підприємства полягає в його неспроможності здійснювати фінансове забезпечення поточної виробничої діяльності. Фінансову кризу на підприємстві характеризують за трьома параметрами: джерела (фактори) виникнення; вид кризи; стадія розвитку кризи. Ідентифікація вказаних ознак уможливлює правильне визначення діагнозу фінансової неспроможності підприємства та підбір найефективніших санаційних заходів. Для цього передовсім необхідно ідентифікувати причини фінансової неспроможності суб'єкта господарювання.

Виділяють такі види криз:

- стратегічна криза (коли на підприємстві зруйновано виробничий потенціал та бракує довгострокових факторів успіху);

- криза прибутковості (перманентні збитки "з'їдають" власний капітал і це призводить до незадовільної структури балансу);

- криза ліквідності (коли підприємство є неплатоспроможним або існує реальна загроза втрати платоспроможності).

Важливою передумовою застосування правильних антикризових заходів є ідентифікація глибини фінансової кризи. Розрізняють три фази кризи:

а) фаза, яка безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства (за умови переведення його на режим антикризового управління);

б) фаза, яка загрожує дальшому існуванню підприємства і потребує негайного проведення фінансової санації;

в) кризовий стан, який не сумісний з існуванням підприємства і призводить до його ліквідації.

Ідентифікація фази фінансової кризи є необхідною передумовою правильної та своєчасної реакції на неї. Головним критерієм прийняття рішення щодо санації чи ліквідації підприємства є його санаційна спроможність. Санаційна спроможність - це наявність у підприємства, що перебуває у фінансовій кризі, фінансових, організаційно-технічних та правових можливостей, які визначають здатність до успішного проведення його фінансової санації.

Заходами щодо відновлення платоспроможності боржника, які містять план санації, можуть бути[2] :

- реструктуризація підприємства;

- перепрофілювання виробництва;

- закриття нерентабельних виробництв;

- відстрочка та (або) розстрочка платежів або прощення (списання) частини боргів, про що укладається мирова угода;

- ліквідація дебіторської заборгованості;

- продаж частини майна боржника;

- зобов'язання інвестора про погашення боргу (частини боргу) боржника, зокрема шляхом переведення на нього боргу (частини боргу) та його відповідальність за невиконання взятих на себе зобов'язань;

- виконання зобов'язань боржника власником майна боржника та його відповідальність за невиконання взятих на себе зобов'язань;

- продаж майна боржника як цілісного майнового комплексу (для недержавних підприємств);

- одержання кредиту для виплати вихідної допомоги працівникам боржника, які звільняються згідно з планом санації, який відшкодовується в першу чергу за рахунок реалізації майна боржника;

- звільнення працівників боржника, які не можуть бути задіяні в процесі реалізації плану санації. Вихідна допомога у цьому разі виплачується за рахунок інвестора, а за його відсутності - за рахунок реалізації майна боржника або за рахунок кредиту, одержаного для цієї мети;

- інші заходи відновлення платоспроможності боржника.

13.5 Причини кризи, її види та фази розвитку

Причинами банкрутства є виникнення фінансової кризи на підприємстві, під якою розуміють загрозу неплатоспроможності, діяльність підприємства в неприбутковій зоні, відсутність у фірми потенціалу успішного функціонування. Для прогнозування та аналізу, з метою можливого подолання, фінансової кризи на підприємстві, дуже важливим є розуміння причин її виникнення. Світовий досвід містить наступний перелік можливих причин виникнення фінансової кризи [42]:

- недостатність оборотнім коштів;

- застаріле обладнання;

- прострочена велика кредиторська та дебіторська заборгованість;

- не конкурентоспроможність продукції;

- низький рівень кваліфікації персоналу;

- криза галузі;

- форс-мажорні обставини;

- податковий тиск;

- державне втручання в економіку;

- зриви поставки сировини;

- нестабільність фінансового ринку;

- несприятлива кон’юнктура ринку;

- відсутність стратегії;

- низький рівень менеджменту;

- посилення конкуренції в галузі або монополізм;

- зайві робочі місця.

Причини поділяються на внутрішні (екзогенні) та зовнішні (ендогенні).

Як правило, сукупність деяких зазначених причин може призвести до таких негативних наслідків:

- втрата клієнтів та покупців готової продукції;

- зменшення кількості замовлення та контрактів на продаж;

- втрата робочого часу;

- підвищення собівартості продукції;

- збільшення розміру неліквідних товарів;

- підвищення тиску на ціни;

- виникнення виробничих конфліктів.

З метою швидкої ідентифікації фінансової кризи, виявлення причин, що неї визначаються, і розробки антикризових заходів на підприємствах доцільно впроваджувати систему раннього попередження і реагування (СРПР). Система раннього попередження і реагування — це особлива інформаційна система, що сигналізує керівництву про потенційні ризики, що можуть насуватися на підприємство як із зовнішнього, так і з внутрішнього середовища.

Зменшення грошових надходжень

Дефіцит власних основн. та оборотн. коштів

Повна неплатоспроможність

Банкрутство

Рис.13.5.1. Схематичне переростання фінансової кризи в банкрутство

підприємства

13.6 Діагностика фінансового стану підприємства

Процес створення системи раннього попередження та реагування включає в себе такі етапи [42]:

I етап – визначення сфер спостереження;

II етап – визначення індикаторів раннього попередження (обсяг реалізації, рівень періодичних платежів, кредиторська та дебіторська заборгованість);

III етап – визначення цільових показників;

IV етап – формування центрів обробки інформації;

V етап – формування інформаційних каналів;

Розрізняють дві підсистеми СРПР: систему, зорієнтовану на внутрішні параметри діяльності підприємства, і систему, зорієнтовану на зовнішнє середовище. Внутрішньо зорієнтована підсистема СРПР спрямована на ідентифікацію ризиків і шансів, що ховаються усередині підприємства. У своєму розвитку ця підсистема дійшла вже до третього покоління. Системи першого покоління були зорієнтовані на ідентифікацію наслідків дії тих чи інших факторів; другого — на визначення симптомів; третього — на виявлення першопричин. Одним з найважливіших інструментів системи раннього попередження банкрутства підприємств і методом його прогнозування є дискримінантний аналіз. Зміст дискримінантного аналізу полягає в тому, що за допомогою статистичних методів будується функція й обчислюється інтегральний показник, на підставі якого з достатньою імовірністю можна передбачити банкрутство суб'єкта господарювання.

Існує багато підходів до прогнозування фінансової неплатоспроможності суб'єктів господарювання. Будь-яка методика оцінювання кредитоспроможності є, по суті, методикою прогнозування банкрутства. У закордонній практиці поширення придбали дві моделі — Альтмана і Спрингейта, названі на честь їхніх авторів [34].

Модель Альтмана (розроблена в 1968 році і відома також за назвою «розрахунок Z-показника» — інтегрального показника рівня погрози):

(13.6.1)

де Х1 = (Поточні активи - Поточні пасиви) / Обсяг активу;

Х2 = Нерозподілений прибуток / Обсяг активу;

Х3 = Прибуток до виплати відсотків / Обсяг активу;

Х4 = Ринкова вартість власного капіталу / Позикові засоби;

Х5 = Виторг від реалізації / Обсяг активу;

При Z < 1,8 - імовірність банкрутства дуже висока;

1,8 < Z < 2,7 - імовірність банкрутства середня;

2,7 < Z < 2,99 - імовірність банкрутства невелика;

Z > 2,99 - імовірність банкрутства незначна.

Методичні рекомендації Міністерства економіки України [10] розроблені з метою забезпечення однозначності підходів при оцінці фінансово-господарського стану підприємств, виявленні ознак поточної, критичної чи надкритичної їх неплатоспроможності та ознак дій, передбачених статтями 1562 - 1564 Кримінального кодексу України, - приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, а також для своєчасного виявлення формування незадовільної структури балансу для здійснення випереджувальних заходів щодо запобігання банкрутству підприємств [19],[20].

Поточною неплатоспроможністю може характеризуватися фінансовий стан будь-якого підприємства, якщо на конкретний момент через випадковий збіг обставин тимчасово суми наявних у нього коштів і високоліквідних активів недостатньо для погашення поточного боргу, що відповідає законодавчому визначенню, як неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати грошові зобов'язання перед кредиторами після настання встановленого строку їх сплати, у тому числі із заробітної плати, а також виконати зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше, як через відновлення платоспроможності.

Економічним показником ознак поточної платоспроможності (Пп) при наявності простроченої кредиторської заборгованості є різниця між сумою наявних у підприємства грошових коштів, їх еквівалентів та інших високоліквідних активів і його поточних зобов'язань, що визначається за формулою:

Пп = А040 + А045 +А220 +А230 + А240 - П620

де А040, А045, А220, А230, А240 - відповідні рядки активу балансу;

П620 - підсумок IV розділу пасиву балансу.

Від'ємний результат алгебраїчної суми зазначених статей балансу свідчить про поточну неплатоспроможність суб'єкта підприємницької діяльності.

Фінансовий стан підприємства, у якого на початку і в кінці звітного кварталу мають місце ознаки поточної неплатоспроможності, відповідає законодавчому визначенню боржника, який неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати.

Ознаки критичної неплатоспроможності, що відповідають фінансовому стану потенційного банкрутства, мають місце, якщо на початку і в кінці звітного кварталу, що передував поданню заяви про порушення справи про банкрутство, мають місце ознаки поточної неплатоспроможності, а коефіцієнт покриття (Кп) і коефіцієнт забезпечення власними засобами (Кз) у кінці звітного кварталу менше їх нормативних значень - 1,5 і 0,1 відповідно.

Коефіцієнт покриття характеризує достатність оборотних коштів підприємства для погашення своїх боргів і визначається, як відношення суми оборотних коштів до загальної суми поточних зобов'язань за кредитами банку, інших позикових коштів і розрахунків з кредиторами.

Коефіцієнт покриття визначається за формулою[23]:

Кп = А260 : П620

де А620 - підсумок II розділу активу балансу.

Коефіцієнт забезпечення власними засобами характеризує наявність власних оборотних коштів у підприємства, необхідних для його фінансової сталості, і визначається, як відношення різниці між обсягами джерел власних та прирівняних до них коштів і фактичною вартістю основних засобів та інших необоротних активів до вартості наявних у підприємства оборотних активів - виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції, грошових коштів, дебіторської заборгованості та інших оборотних активів.

Коефіцієнт забезпечення власними засобами визначається за формулою:

Кп = А260 : П620

де П380 - підсумок розділу I пасиву балансу;

А080, А260 - підсумки I і II розділів активу балансу відповідно.

Якщо в кінці звітного кварталу хоча б один із зазначених коефіцієнтів (Кп або Кз) перевищує його нормативне значення або протягом звітного кварталу спостерігається їх зростання, перевага повинна надаватися позасудовим заходам відновлення платоспроможності боржника або його санації в процесі провадження справи про банкрутство.

Якщо протягом терміну, установленого планом санації боржника, забезпечується позитивний показник поточної платоспроможності і перевищення нормативного значення коефіцієнта покриття (Кп > 1,5) при наявності тенденції зростання рентабельності, платоспроможність боржника може вважатися відновленою (відсутні ознаки потенційного банкрутства).

Якщо за підсумками року коефіцієнт покриття менше 1 і підприємство не отримало прибутку, то такий його фінансовий стан характеризується ознаками надкритичної неплатоспроможності, коли задоволення визнаних судом вимог кредиторів можливе не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури.

Якщо на початку звітного періоду, що передував поданню заяви до арбітражного суду про порушення справи про банкрутство, були відсутні ознаки надкритичної неплатоспроможності, тобто, фактичний коефіцієнт покриття перевищував 1 при нульовій або позитивній рентабельності, це може свідчити про наявність ознак фіктивного банкрутства.

Економічними ознаками дій щодо доведення до банкрутства може вважатися таке фінансове становище боржника, якщо підприємство не мало ознак надкритичної неплатоспроможності напередодні виконання угод, укладених з корисливих мотивів. Якщо на окремих стадіях провадження у справі про банкрутство буде встановлено, що боржником подані недостовірні відомості про своє майно в бухгалтерському балансі або в інших документах, що свідчать про його фінансове та майнове становище, яке фактично характеризується ознаками надкритичної неплатоспроможності, у таких випадках можуть мати місце ознаки щодо приховування банкрутства.

З метою своєчасного виявлення тенденцій формування незадовільної структури балансу у прибутково працюючого суб'єкта підприємницької діяльності і вжиття випереджувальних заходів, спрямованих на запобігання банкрутству, проводиться систематичний експрес-аналіз фінансового стану підприємств (фінансовий моніторинг) за допомогою коефіцієнта Бівера.

Коефіцієнт Бівера розраховується, як відношення різниці між чистим прибутком і нарахованою амортизацією до суми довгострокових і поточних зобов'язань, за формулою:

Кб = (Ф220 - Ф260) : (П480 + П620)

де Кб - коефіцієнт Бівера;

Ф220 і Ф260 - чистий прибуток і амортизація, наведені у рядках 220 і 260 форми N 2 "Звіт про фінансові результати" відповідно;

П480 і П620 - довгострокові і поточні зобов'язання (підсумки розділів III і IV),наведені у рядках 480 і 620 форми N 1 "Баланс".

Ознакою формування незадовільної структури балансу є таке фінансове становище підприємства, у якого протягом тривалого часу (1,5 - 2 роки) коефіцієнт Бівера не перевищує 0,2, що відображає небажане скорочення частки прибутку, яка направляється на розвиток виробництва. Така тенденція в кінцевому випадку призводить до незадовільної структури балансу, коли підприємство починає працювати в борг і його коефіцієнт забезпечення власними засобами стає меншим 0,1.

13.7 Санаційна концепція та каталог заходів з фінансової санації

План санації підприємства-боржника може містити такі розділи та підрозділи [42]:

1. Попередня історія (оглядово).

1.1. Коротка історія, реквізити підприємства;

1.2. Інформація про власників акцій;

1.3. Організаційна структура, наявність дочірніх підприємств, філій, представництв та інших відокремлених структурних підрозділів.

1.4. Короткий огляд продукції, цін та ринків;

1.5. Фінансово-майновий стан підприємства-боржника за останній звітний період;

1.6. Цілі реструктуризації.

2. Матеріали руху готівки за попередні 12 місяців роботи.

3. Аналіз ліквідації (сума грошей, яку можна отримати після продажу активів з метою сплати боргів).

4. Структура боргу.

4.1. Загальна сума боргу та кількість кредиторів;

4.2. Структура зростання кредиторської заборгованості поквартально (наскільки застарілими є борги);

4.3. Черговість виплати боргів кредиторам;

4.4. Сума боргів важливим і неважливим постачальникам;

4.5. Ставлення важливих постачальників (їхня готовність до співпраці та ймовірність підтримки ними реструктуризації).

5. Пропозиції щодо операційної реструктуризації, розрахунок необхідних коштів для реалізації заходів.

6. Пропозиції щодо заходів з фінансової реструктуризації та джерел фінансування.

6.1. Відстрочення боргів (скільки та якими кредиторами);

6.2. Прощення боргів (скільки та якими кредиторами);

6.3. Інші заходи з внутрішнього фінансування (мораторій на сплату боргів, продаж активів та обмін активів на борги);

6.4. Умови участі інвесторів і кредиторів у проведенні санації (набуття права власності на майно підприємства, розпорядження частиною його продукції, оренда майна підприємства, задоволення вимог кредиторів шляхом переведення боргу на інвесторів тощо);

6.5. Загальні результати заходів з фінансової реструктуризації (коли закінчується період реструктуризації, скільки боргів сплачено і коли).

7. Прогноз фінансових результатів для підприємства, що hеструктуризується.

7.1. Прогноз прибутків та збитків на декілька років вперед;

7.2. Прогноз руху готівки на декілька років вперед.

8. Заключне порівняння для кредиторів: реструктуризація проти ліквідації.

8.1. Борги, які може бути сплачено за кожним з варіантів розвитку;

8.2. Тривалі відносини з постачальниками, сплата податків та інших обов'язкових платежів до державного бюджету, виплата зарплати працівникам;

8.3. Структура підприємства-боржника після відновлення його платоспроможності.

13.8 Ефективність санаційних заходів, що впливають на поліпшення конкурентоспроможності та ліквідності підприємства

Враховуючи :

- низьку рентабельність власного капіталу (2,2%) по чистому прибутку;

- наростаючу загрозу банкрутства підприємства ТОВ «Сніговик-Плюс»;

- проблеми з негайною платоспроможністю підприємства (відсутність необхідного рівня готівкових коштів на розрахунковому рахунку);

- значні витрати підприємства на сплату відсотків за користування довгостроковими та короткостроковими банківськими кредитами;

- недостатній рівень власних коштів та, відповідно, недостатній рівень автономії;

- суттєве зниження обсягів продажу у 2008 – 2009 роках на фоні падіння споживчого ринку, як наслідку впливу світової фінансової кризи,

в якості санаційних заходів по підвищенню фінансової стійкості підприємства пропонується перехід на форму господарювання – відкрите акціонерне товариство (ВАТ) з додатковою емісією акцій на суму 2,0 млн.грн., що дозволить:

- суттєво підняти рівень коефіцієнта термінової ліквідності за рахунок зростання готівкових коштів на розрахунковому рахунку;

- забезпечити різке зростання коефіцієнта автономії, що знизить ризик банкрутства підприємства за поданням кредиторів;

- повернення банківських кредитів, які надаються під занадто високий банківський відсоток, та заміну їх власним додатковим акціонерним капіталом;

13.9 Внутрішні та зовнішні резерви зміцнення фінансової стійкості підприємства

Внутрішні резерви для нарощування власного капіталу за рахунок прибутку підприємства використані повністю, але для підвищення фінансової стійкості підприємства необхідно залучити клас капіталу – «власний капітал», що можливо реалізувати тільки за рахунок переходу на форму господарювання – ВАТ та емісії акцій додаткового обсягу статутного капіталу. Таке залучення зовнішніх резервів фінансів є можливим за результатами проведеного фінансового аналізу, який показує можливість досягнення інвестиційної привабливості підприємства при перенаправленні 24-25% річних відсотків за користування кредитами банків в підвищення дивідендної доходності акціонерів створюваного ВАТ до ринкової норми прибутковості інвестицій – 20- 24% (по доходності держоблігацій).

13.10 Прогноз посилення фінансової стійкості підприємства

На рис.13.10.1 – 13.10.4 наведені результати прогнозів посилення фінансової стійкості підприємства ТОВ «Сніговик-Плюс» при впровадженні

санаційних заходів по підвищенню фінансової стійкості за рахунок переходу на форму господарювання – відкрите акціонерне товариство (ВАТ) з додатковою емісією акцій на суму 2,5 млн.грн..

Як показує аналіз графіків, наведених на рис.13.10.1 – 13.10.4, ступінь посилення фінансової стійкості характеризується наступними показниками:

1. Показник поточної абсолютної ліквідності зросте з фактичного рівня 0,08 у 2009 році до прогнозного рівня 0,287, що відповідає середині нормативного діапазону значень цього коефіцієнта ліквідності (0,2 - 0,35).

2. При зростанні обсягу власного статутного капіталу ТОВ з 884,8 тис.грн. до рівня статутного капіталу ВАТ 3 384,8 тис.грн. умовний рівень рентабельності власного статутного капіталу (дивідендна доходність акцій ВАТ) зросте за рахунок відсутності витрат на відсотки по банківським кредитам по результатам 2009 року з 2,2% до 10,8%, тобто зросте практично в 5 разів.

3. Поліпшення показника коефіцієнта фінансової автономії відповідає зростанню з рівня 0,439 у 2009 році до прогнозного рівня 0,687, що відповідає його знаходженню в діапазоні стійкого рівня (не менше 0,5) та різко знижує можливість зовнішньої ініціалізації банкрутства підприємства з боку кредиторів.

4. Поліпшення показника схильності до банкрутства по Альтману з рівня 2,283 у 2009 році до прогнозного рівня 3,278 ( при нормативному рівні мінімальної схильності до банкрутства не менше 2,99), відповідає суттєвому зростанню фінансової стійкості підприємства та мінімальній схильності джо банкрутства.

Рис.13.10.1. Прогноз поліпшення показників ліквідності ТОВ «Сніговик-Плюс» при нарощуванні статутного фонду при переході на форму ВАТ з емісією додаткових акцій у 2010 році

Рис.13.10.2. Прогноз змін показників рентабельності власного капіталу та реалізованої продукції по чистому прибутку після оподаткування в ТОВ «Сніговик-Плюс» при нарощуванні статутного фонду при переході на форму ВАТ з емісією додаткових акцій у 2010 році

Рис.13.10.3. Прогноз поліпшення показників коефіцієнта фінансової автономії та коефіцієнта забезпечення активів власним капіталом в ТОВ «Сніговик-Плюс» при нарощуванні статутного фонду при переході на форму ВАТ з емісією додаткових акцій у 2010 році

Рис.13.10.4. Прогноз зменшення ризику схильності до банкрутства ТОВ «Сніговик-Плюс» при нарощуванні статутного фонду при переході на форму ВАТ з емісією додаткових акцій у 2010 році

Висновки

Важливою передумовою застосування правильних антикризових санаційних заходів є ідентифікація глибини фінансової кризи на підприємстві. Проведений аналіз фінансового стану досліджуємого підприємства «Сніговик-Плюс» показав, що підприємство знаходиться в 1-й фазі кризи, яка безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства (за умови переведення його на режим санаційного антикризового управління).

Враховуючи за результатами економічної діагностики у ТОВ «Сніговик-Плюс»:

- низьку рентабельність власного капіталу (2,2%) по чистому прибутку;

- наростаючу загрозу банкрутства підприємства ТОВ «Сніговик-Плюс»;

- недостатній рівень власних коштів та, відповідно, недостатній рівень автономії;

Як показують результати прогнозів посилення фінансової стійкості під-приємства ТОВ «Сніговик-Плюс» при впровадженні санаційних заходів по підвищенню фінансової стійкості за рахунок переходу на форму господарювання – відкрите акціонерне товариство (ВАТ) з додатковою емісією акцій на суму 2,5 млн.грн., ступінь посилення фінансової стійкості характеризується наступними показниками:

Таким чином, запропонована в дослідженні санаційна программа підвищення платоспроможності та фінансової стійкості підприємства ТОВ «Сніговик- Плюс» є дійовою та ефективною.

Список використаної літератури

1. Господарський кодекс України // від 16 січня 2003 року N 436-IV(діє з 01.01.2004)

2. Закон України “Про систему оподаткування в Україні” від 25.06.1991 N 1251-XII // Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від 17 листопада 2009 року N 1565-VI

3. Закон України „Про податок на додану вартість” від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР // Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом змін від 22 грудня 2009 року N 1782-VI

4. Закон України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” від 21.12.2000 № 2181-ІІІ //Із змінами і доповненнями, внесенимиЗаконами України станом від 24 липня 2009 року N 1617-VI

5. Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств” від 22 травня 1997 р. N 283/97-ВР // Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом змін від 21 серпня 2009 року N 1608-VI

6. Указ Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" від 3 липня 1998 р. N 727/98 // Указом Президента України від 28 червня 1999 року N 746/99 цей Указ викладено у новій редакції

7. ЗАКОН УКРАЇНИ “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом “ від 14 травня 1992 року N 2343-XII // із змінами станом від 14 грудня 2006 року N 3273-IV

8. Порядок проведення досудової санації державних підприємств // Постанова КМУ від 17 березня 2000 р. N 515

9. Положення про порядок проведення досудової санації господарських товариств, у статутних фондах яких державна частка перевищує 25 відсотків, та державних підприємств, щодо яких прийнято рішення про приватизацію //Наказ Фонду державного майна України від 12 жовтня 2001 року N 1865

10. Про Методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства // МІНІСТЕРСТВО ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ НАКАЗ від 17 січня 2001 року N 10

11. Про затвердження Методики інтегральної оцінки інвестиційної привабливості підприємств та організацій // Наказ Агентства з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій від 23 лютого 1998 року N 22

12. Про затвердження Методики проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану підприємств та організацій // Наказ Агентства з пи- тань запобігання банкрутству підприємств та організацій від 27 червня 1997 року N 81

13. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", Наказ Мінфіна України № 87 від 31.03.1999 + № 304 від 30.11.2000.

14. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 "Баланс", Наказ Мінфіна України № 87 від 31.03.1999 + № 304 від 30.11.2000.

15. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 3 " Звіт про фінансові результати «, Наказ Мінфіна України № 87 від 31.03.1999 + № 304 від 30.11.2000.

16. Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні // Постанова Правління Національного банку України від 15.12.2004 року N 637 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України станом від 29.04.2009 року N 252) – #"#_ftnref1" name="_ftn1" title="">[1] Фінанси підприємств.Підручник /За ред.А.М.Поддєрьогіна – К.:КНЕУ,2000

[2] Положення про порядок проведення досудової санації господарських товариств, у статутних фондах яких державна частка перевищує 25 відсотків, та державних підприємств, щодо яких прийнято рішення про приватизацію //Наказ Фонду державного майна України від 12 жовтня 2001 року N 1865

Страницы: 1, 2, 3, 4