бесплатные рефераты

Фінансова діяльність підприємства

Фінансова діяльність підприємства

1. Предметом фінансової науки є сукупність фін. Відносин на різних рівнях екон. системи: загальнодержавному, регіональному і окремих суб’єктів.

Фінанси-це система екон. відносин, що виникли з приводу розподілу і перерозподілу вартості ВВП і національного багатства у певних умовах з метою формування фін. ресурсів суб’єктів господарювання і держави і використання їх на розширене відтворення та задоволення суспільних потреб.

Об'єктами фін. відносин є національне багатство і вироблений ВВП. Розподіл ВВП є необхідною передумовою забезпечення безперервності виробництва. ВВП характеризує таку ситуацію: суспільство розподіляє і відповідно споживає чи нагромаджує те, що воно створює. Коли об'єктом фінансових відносин виступає національне багатство, для формування доходів використовується те, що створене попередніми поколіннями або дане природою. Суб'єктами фінансових відносин виступають підприємці, робітники і службовці, держава. Права підприємців та робітників і службовців відображають їх незаперечні права власності на вироблений ВВП і отримують у вигляді зарплати, стипендій і ін. доходів, які викор. для сплати податків. У рамках державного сектора економіки такі самі права власності належать державі, яка виступає в даному випадку звичайним підприємцем. Права держави, як керуючої структури суспільства, визначаються об'єктивними потребами встановлення системи фінансового забезпечення виконання державою її функцій. Необхідні державі кошти вона може акумулювати таким чином:

– заробляти як власник засобів виробництва;

– отримувати від природних ресурсів, що знаход. в її власності;

– мобілізувати шляхом перерозподілу доходів юрид. і фіз. осіб.

3. Особливість фінансів як екон. категорії полягає в тому, що вони завжди мають грошову форму вираження. Характерні ознаки фінансів:

а) обмінно-розподільний характер-рух вартості від одного суб’єкта до іншого;

б) грошова форма відносин – обов’язкова умова виникнення та існування фінансів;

в) формування доходів і здійснення видатків;

г) еквівалентний характер обміну та розподілу і нееквівалентний-перерозподіл.

Грошові відносини за своїм змістом і складом значно ширші фінансових. Фінанси не є безпосередньо грошовими коштами, вон відтворюють відносини між людьми, державою щодо утворення, розподілу та використання фондів грошових коштів. Сукупність грошових відносин, яка виникає у зв’язку із рухом коштів грошових фондів, утворює фінансові відносини.

4. Фінансові категорії – доходи і видатки. Доходи одного з суб'єктів завжди є видатками іншого. Характеристика фінансових відносин пов'язана з виділенням їх об'єктів і суб'єктів. Об'єктами даних відносин є національне багатство і вироблений ВВП Розподіл ВВП є необхідною передумовою забезпечення безперервності виробництва. Фінанси виконують роль сполучної ланки між кількома виробничими циклами, без них неможливе відтворення виробництва – ні просте, ні розширене. Тому, з одного боку, розподіл ВВП є закономірною необхідністю. З другого боку, саме ВВП, як об'єкт фінансових відносин, характеризує нормальну фінансову ситуацію: суспільство розподіляє і відповідно споживає чи нагромаджує те, що воно створює.

5. За допомогою фінансів відбувається виокремлення у складі виручки від реалізації продукції коштів для відшкодування матеріальних витрат, амортизаційних відрахувань, фонду оплати праці, прибутку, відрахувань на соціальне страхування. Розподільні процеси відбуваються не лише через фінансові відносини, але й шляхом використання цін, зарплати і кредитів.

Ціна передбачає величину грошових коштів, що надійдуть від реалізації продукції до її власників. Ціна вимірює вартість товарів і послуг в грошовій формі у певний чітко визначений момент часу.

Зарплата використовується як джерело особистого споживання. Через впровадження зарплатних карток вона все більше наближається до фін. категорії, бо дає можливість здійснювати більшість розрахунків у безготівковій формі, а її частина залишається на рахунку, і може викор. банківською установою як джерело дешевих кредитних ресурсів.

Кредит – рух позичкового капіталу, що здійснюється через банківську систему та спеціалізовані фінансово-кредитні інститути на умовах платності, строковості, повернення, цільового використання і матеріальної забезпеченості. Великі перерозподільні процеси відбуваються у сфері кредитних відносин. Фінанси і кредит у сполученні забезпечують кругообіг грошових фондів підприємств на розширеній основі. В Україні кредитні ресурси широко використовуються для покриття бюджетного дефіциту.

6. Фінанси виконують три функції: розподільну, контрольну і регулюючу.

Суть розподільної функції полягає в тому, що фінанси виступають інструментом розподілу і перерозподілу ВВП. Механізм дії розподільної функції включає такі стадій:

І) первинний розподіл – розподіл заново створеної вартості й формування первинних доходів суб'єктів, зайнятих у створенні ВНП;

2) перерозподіл – створення й використання централізованих фондів;

3) вторинний розподіл. – перерозподілу в частині формування первинних доходів фізичних осіб, які зайняті в бюджетній сфері.

Суть контрольної функції полягає в тому, що фінанси виступають інструментом контролю за формуванням і використанням доходів суб'єктів обмінно-розподільних відносин. Контрольна функція знаходить свій прояв у фінансовому контролі. Необхідність контролю випливає з того, щоб в процесі розподілу ВВП окремі суб'єкти не привласнювали неналежну їм частку. Фінансовий контроль виступає у таких формах: державний, відомчий, внутрішній, незалежний, суспільний. Державний – це контроль з боку держави за фінансовою діяльністю юридичних і фізичних осіб. Відомчий контроль здійснюється галузевими міністерствами і відомствами відносно до підпорядкованих їм підприємств, організацій, установ. Його об'єктом виступає фінансова діяльність підприємств. Внутрішній контроль полягає у самоперевірці фінансової діяльності кожним суб'єктом розподільних відносин. Незалежний фінансовий контроль проводиться спеціальними органами – аудиторськими фірмами з метою встановлення правильності й законності у фінансовій діяльності окремих суб'єктів. Суспільний – це контроль з боку суспільства за фінансовою діяльністю держави. Регулююча функція проявляється розподілі фін. ресурсів за допомогою нормативів, NBправил та законів.

7. Фінанси є життєво важливою системою в економіці та суспільстві в цілому. Налагоджені фінансові відносини виступають запорукою нормальної життєдіяльності. Роль фінансів:

– забезпечують розподіл ВВП і фінансові потреби юридичних і фізичних осіб та держави;

– забезпечують кругообіг фінансових ресурсів і тим самим безперервність відтворення виробництва;

– здійснюють перерозподіл первинних і вторинних доходів між галузями, регіонами, соціальними верствами населення, окремими юридичними і фізичними особами;

– впливають на інтереси суб'єктів розподільних відносин і регулюють різні напрями соціально-економічного розвитку;

– відіграють провідну роль у системі економічних методів керування економікою країни;

– утворюють систему фінансових показників, які відіграють роль індикаторів стану і розвитку економічної та соціальної сфер суспільства;

– забезпечують всеохоплюючий контроль між суб'єктами обмінно-розподільних відносин за формуванням і використанням фінансових ресурсів.

9. За внутрішньою будовою фінансова система – це сукупність відносно обособлених взаємозв'язаних – фінансових відносин, які відображають специфічні форми та методи розподілу й перерозподілу ВВП. Внутрішня структура фінансової системи відображає об'єктивну сукупність фінансових відносин і є загальною для всіх країн. Вона складається зі сфер і ланок. Сфера характеризує узагальнену за певною ознакою сукупність фінансових відносин. В основу виділення сфер покладено рівень економічної системи. Виділяють чотири сфери: рівень мікроекономіки – фінанси суб'єктів господарювання; рівень макроекономіки – державні фінанси; рівень світового господарства – міжнародні фінанси; забезпечуюча сфера – фінансовий ринок. Ланка показує обособлену частину фінансових відносин. Сфера фінансів суб'єктів господарювання відображає рух грошових потоків підприємств. Вони мають загальні принципи організації і методи ведення фінансової діяльності, то ця сфера не поділяється на окремі ланки.

Сфера державних фінансів, що характеризує фінансову діяльність держави, поділяється на такі ланки: бюджет держави, державний кредит, фонди цільового призначення, фінанси державного сектора. Сфера міжнародних фінансів відображає перерозподілено-обмінені відносини та централізацію ресурсів на світовому рівні. Вона складається з двох частин – міжнародних фінансових відносин та безпосередньо міжнародних фінансів.

Сфера фінансового ринку охоплює кругообіг фінансових ресурсів як специфічного товару. Фінансовий ринок поділяється на ринок грошей і капіталів. Обособленою ланка фін. системи – страхування, яке не належить до конкретної сфери.

10. Кожна сфера і ланка фінансової системи має відповідне призначення і специфічні ознаки. Фінанси суб'єктів господарювання призначені для забезпечення діяльності підприємств. Вони виступають базовою основою всієї фінансової системи, оскільки саме тут створюється ВВП, який виступає об'єктом фінансових відносин. Обмінно-розподільні відносини, що характеризують фінанси підприємств, поділяються на дві групи – внутрішні й зовнішні. Внутрішні характеризують грошові потоки на підприємстві й процеси формування, розподілу і перерозподілу його доходів. Зовнішні характеризують зв'язки з іншими сферами і ланками фінансової системи. Вони поділяються на вхідні та вихідні грошові потоки.

Страхування являє собою обособлену ланку фінансової системи, яка відображає відносини з приводу формування і використання колективних страхових фондів. У фінансовій системі воно займає проміжне місце між фінансами суб'єктів господарювання і державними фінансами. Здійснення страхування забезпечується через страхові компанії, які є звичайними суб'єктами підприємництва, тобто їх діяльність належить до рівня мікроекономіки. Створювані фонди характеризують перерозподіл фінансових ресурсів між окремими суб'єктами страхування і мають ознаки належності до макрорівня. При цьому колективні страхові фонди можуть створюватись і державними страховими компаніями. У цьому випадку вони належатимуть до системи державних фінансів. Державні фінанси характеризують державну централізацію фінансових ресурсів та підприємницьку діяльність держави. Державні фінанси включають централізовані ланки – бюджет, фонди цільового призначення і державний кредит, а також децентралізовані – фінанси суб'єктів господарювання у державному секторі. Фінансові відносини у сфері централізованих державних фінансів мають фондовий характер і поділяються на два напрями: мобілізація коштів державою та їх виділення. Бюджет держави – це основний фонд фінансових ресурсів і визначальна ланка державних фінансів. Через бюджет регулюється діяльність усіх сфер і ланок фінансової системи, тобто з позицій управління фінансами це визначальна ланка, яка спрямовує в заданому напрямі розвиток суспільства. Фонди цільового призначення характеризують централізацію фінансових ресурсів для вирішення конкретних завдань і проблем, їх характерною ознакою є чітко визначені джерела формування і напрями використання. Державний кредит характеризує відносини, при яких держава виступає позичальником. Міжнародні фінанси відображають рівень світового господарства і характеризують діяльність на цьому рівні як національних суб'єктів господарювання, так і держави. Міжнародні розрахунки характеризують рух вартості між окремими країнами. Система міжнародних розрахунків базується на валютному регулюванні, яке насамперед полягає у встановленні курсу валют. Фінансовий ринок є важливою складовою фінансової та економічної систем. Він виступає своєрідною надбудовою, через яку координується діяльність усієї фінансової системи. Це сполучна сфера, через яку здійснюється рух фінансових ресурсів. Суть відносин у сфері фінансового ринку полягає в купівлі-продажу фінансових ресурсів. Фінансовий ринок поділяється на дві ланки: ринок грошей і ринок капіталів. Ринок грошей – це сфера, де можна їх купити. Його функціонування забезпечується насамперед кредитною системою – сукупністю кредитних установ, які здійснюють концентрацію тимчасово вільних грошових коштів та їх надання в кредит. Банківська система є ядром кредитної системи. Вона складається з двох рівнів: центральний та комерційні банки. Ринок капіталів – це сфера торгівлі не тільки грошима, а й правом власності. Інструментом ринку капіталів виступають спеціальні цінні папери – акції. Акції та інші цінні папери, що не дають права власності, у т. ч. ті, що випускаються державою, формують ринок цінних паперів. За його допомогою здійснюється швидкий і ефективний перерозподіл капіталу між окремими суб'єктами господарювання, галузями, регіонами і країнами.

11. За організаційною структурою фін. система – сукупність фінансових органів та інститутів, які управляють грошовими потоками. Рух грошових потоків здійснюється не сам по собі, а керується певними управлінськими структурами, юридичними і фізичними особами.

В основі виділення органів управління фінансовою системою лежить її внутрішня структура. Загальне керівництво фінансовою діяльністю в будь-якій країні здійснюють органи державної влади і управління. До організаційного складу фінансової системи України входять:

а) орган и у правління: Міністерство фінансів; Державна податкова адміністрація; Контрольно-ревізійна служба; Казначейство; Рахункова палата; Аудиторська палата; Комітет з нагляду за страховою діяльністю; Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку; Пенсійний фонд; Фонд соціального страхування; Державний інноваційний фонд. б) фінансові інститути: Національний банк; комерційні банки; страхові компанії; небанківські кредитні установи; міжбанківська валютна біржа; фондові біржі; фінансові посередники на ринку цінних паперів.

12. Управління фінансами, як і будь-якою іншою системою, включає дві основні складові: органи управління та форми і методи управлінської діяльності. Основним завданням органів управління фінансовою системою є забезпечення злагодженості у функціонуванні окремих сфер і ланок фінансових відносин. Це досягається чітким розмежуванням функцій і повноважень між фінансовими органами та інститутами. Центральне місце в управлінні фінансами в Україні займає Міністерство фінансів. Саме на нього покладені завдання загального керівництва всією фінансовою системою країни. Основними його функціями є: вироблення основ і напрямів фінансової політики держави та розробка заходів щодо їх реалізації; організація бюджетного процесу, складання проекту Державного бюджету та його виконання; здійснення заходів з мобілізації коштів та управління державним боргом; регулювання фінансової діяльності суб'єктів господарювання; організація функціонування ринку цінних паперів; забезпечення фінансових відносин держави з іншими країнами, міжнародними організаціями і фін. інститутами. До складу Міністерства фінансів входять два обособлених підрозділи: контрольно-ревізійна служба і державне казначейство. Контрольно-ревізійна служба спеціалізується на здійсненні фінансового контролю. Державне казначейство створено з метою забезпечення повного і своєчасного виконання Державного бюджету. Основне завдання Державної податкової адміністрації полягає у реалізації податкової політики держави. Основні функції: розробка проектів податкового законодавства; проведення масово-роз'яснювальної роботи серед платників податків; облік платників податків та надходжень їх до бюджету; контроль за правильністю обчислення податків і своєчасністю їх сплати; накладення штрафних санкцій і адміністративних стягнень; міжнародне співробітництво в сфері оподаткування. Рахункова палата Верховної Ради України створена з метою здійснення позавідомчого контролю за складанням і виконанням Державного бюджету, вироблення й аналізу бюджетної політики держави, контролю в сфері державного кредиту і грошово-кредитної політики. Рахункова палата може проводити також ревізійну роботу в різних ланках фінансової системи. Комітет з нагляду за страховою діяльністю організує функціонування страхового ринку. Він проводить ліцензування страхових компаній та видає їм ліцензії на здійснення окремих видів страхування. Страхові компанії заключають угоди на страхування, приймають страхові платежі й виплачують страхові відшкодування, інвестують тимчасово вільні кошти. Вони розробляють форми, види й умови страхування, встановлюють розміри страхових тарифів, нараховують належні клієнтам виплати. Аудиторська палата організує незалежний фінансовий контроль. Вона видає ліцензії юридичним і фізичним особам на право здійснення аудиторської діяльності й контролює дотримання вимог законодавства з аудиторського контролю. Аудиторські фірми проводять перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання і дають свої висновки стосовно законності й правильності здійснення фінансових операцій, відповідності ведення бухгалтерського обліку встановленим вимогам, достовірності бухгалтерської і фінансової звітності.

Національний банк України є основним фінансовим інститутом у сфері грошового ринку. Він здійснює емісію грошей і регулює грошовий обіг у країні. Він проводить реєстрацію комерційних банків і видає ліцензію на окремі види банківських операцій. Він виконує агентські послуги з розміщення державних цінних паперів і обслуговування державного боргу, організує касове виконання бюджету, проводить міжнародні розрахунки держави. Здійснює валютне регулювання і встановлює офіційні курси валют чи валютні коридори. Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку організує функціонування ринку цінних паперів. Вона проводить реєстрацію випуску цінних паперів та регулює їх кругообіг. Забезпечує формування інфраструктури ринку, видає ліцензії фінансовим посередникам, які здійснюють операції з цінними паперами. Фондова біржа проводить операції з цінними паперами. Призначення: організація роботи вторинного ринку. Фінансові посередники на ринку цінних паперів виконують роль сполучної ланки між емітентами цінних паперів та інвесторами. З одного боку, за дорученням емітентів вони проводять випуск та розміщення цінних паперів на фінансовому ринку. З другого боку, вони проводять операції з купівлі цінних паперів на підставі угод з інвесторами.

Пенсійний фонд створений з метою акумуляції і раціонального розміщення коштів, призначених для пенсійного забезпечення. Він виконує функції нарахування пенсій і проведення їх виплат. Пенсійний фонд, як орган управління, має відповідні повноваження з контролю за повнотою і своєчасністю сплати внесків підприємств до фонду.


13. Фінанси одна з небагатьох економічних категорій, яку досліджують майже всі напрями економічної науки (якщо визначати ці напрями з огляду на фінансові проблеми). Визначення фінансів як багатопланової категорії є стратегічним у їх вивченні. Найчастіше фінанси розглядаються через призму історичних, економічних і юридичних підходів. Історичний аспект основа будь-якої наукової категорії. Історичні корені й джерела допомагають розкрити її зміст. Згідно з історичним підходом поняття «фінанси» є категорією історичною, що виникла разом з появою держави і нерозривно пов'язана з її існуванням та функціонуванням, визначає характер і мету певної історичної епохи. Історичну основу фінансів визнають усі наукові діячі у сфері фінансів. Фінанси є продуктом існування держави і товарно-грошових відносин. Зміст цього поняття пов'язаний з певною історичною епохою. Він відтворює еволюцію товарно-грошових відносин, розширення функцій держави, а також методи і способи реалізації цих функцій. І хоча термін «фінанси» почали застосовувати ще наприкінці XIII ст., найбільшого поширення він дістав у XIX ст., коли функції держави значно розширились і вдосконалились, а товарно-грошові відносини почали домінувати в економічних системах. У свою чергу, розвиток товарно-грошових відносин був зумовлений суспільним поділом праці, наявністю різних форм власності та започаткованих на їх основі організаційно-правових форм господарювання, економічною відокремленістю їх суб'єктів і зовнішньоекономічними зв'язками. Іншими словами, фінанси стали універсальним і дійовим елементом економічного життя. У середні віки панування натурального господарства і зумовлений цим слабкий розвиток фінансів не сприяли розвитку фінансової науки. Для цього періоду характерне формування загальних положень про фінансову моральність в окремих теологічних, філософських, політичних і юридичних працях схоластиків.


14. Фінансова наука виникла водночас із політичною економією в XV ст. у північній Італії, що переживала економічне і культурне піднесення. На межі середньовіччя і нової історії торговий капіталізм не тільки створив матеріальні умови для виникнення нової галузі суспільного знання, а й зумовив необхідність свідомого ставлення до фінансового господарства Сучасні підходи до виявлення суті фінансів значно розширили зміст цього поняття. Проте різні погляди на фінанси, викладені в науковій літературі, внесли певну плутанину у визначення цієї економічної категорії. У поняття «фінанси» ' вкладають різний зміст це й «'фінансові ресурси», і «капітал», і «грошові потоки», і «фінансовий ринок» ', і «фінансові фонди» тощо. У повсякденному житті поняття «фінанси» часто вживають у значенні «гроші*'. Але фінанси це не гроші, хоча вони й мають грошову форму. їх неможливо відчути, торкнутися, оплатити ними покупку. Рух коштів, що пов'язаний З обслуговуванням роздрібного товарообороту, оплатою комунальних, транспортних та інших послуг, отриманням спадщини чи дарунків, не вважається фінансами.

16. Фінансова політика – це сукупність заходів держави з мобілізації фінансових ресурсів, їх розподілу й використання з метою досягнення певних економічних, соціальних і міжнародних цілей, підпорядкованих реалізації інтересів суспільства. Фінансова політика мас забезпечувати нормальне функціонування фінансової системи держави і на цій основі – ефективніше виконання державою соціальних, економічних, екологічних, оборонних та інших функцій. Зміст фінансової політики визначається прийнятою концепцією розвитку фінансів, її стратегічними цілями, що розкривають основні напрями формування, розподілу та використання фінансів, і системою заходів, які здійснюють органи державної влади та управління щодо досягнення поставлених цілей. При цьому заходи у фінансовій сфері та кожній з її підсистем мають бути узгоджені з тими, що здійснюються в інших сегментах соціально-економічної політики грошово-кредитному, ціновому, оплати праці. Найважливіша мета фінансової політики – – збільшити обсяг фінансових ресурсів на основі економічного розвитку, нарощування державних фінансів, необхідних для повнішого задоволення потреб суспільства.

З огляду на викладене необхідно визначити оптимальні обсяги централізації фінансових ресурсів у сфері розподілу державних фінансів, раціонально розподіляти їх і ефективно використовувати, зокрема для реалізації цільових програм (загальнодержавних, міжрегіональних). Центром фінансової політики є система організації фінансових відносин, механізм фінансового регулювання та забезпечення соціально-економічного розвитку суспільства.


17. Фінансова політика реалізується зазвичай у кілька етапів: формування науково обґрунтованих концепцій розвитку фінансів на основі вивчення вимог економічних законів, всебічного аналізу перспектив удосконалення виробництва та потреб населення; визначення основних напрямів використання фінансів у перспективі та в поточному періоді, тобто формування стратегії і тактики фінансової політики. На цьому етапі виходячи з поставлених цілей слід ураховувати можливості збільшення та зменшення обсягів фінансових ресурсів, а також зовнішні, політичні та економічні чинники; безпосередні практичні дії, спрямовані на досягнення поставлених цілей. Зрозуміло, що фінансова політика починає прямо впливати на економіку лише на третьому етапі, але такий вплив визначається змістом двох попередніх етапів. Фінансову політику розглядають переважно в певному часовому періоді: довгостроковому (перспективному) чи короткостроковому (поточному).

18. Фінансову політику розглядають переважно в певному часовому періоді: довгостроковому (перспективному) чи короткостроковому (поточному).

Поточна фінансова політика пов'язана з оперативним регулюванням ланок фінансової системи, їх збалансуванням і підтримкою рівноваги між ними.

Перспективна фінансова політика розрахована на тривалий період. Вона має забезпечити виконання стратегічних масштабних завдань, які потребують великих витрат часу та капіталу. Стратегічні завдання фінансової політики найчастіше пов'язують зі структурними змінами у фінансовій системі та фінансовому механізмі загалом. Часовий період фінансової політики визначає способи й методи її реалізації. їх регулівний зміст пов'язаний з вибором одного з трьох основних напрямів фінансової політики: економічного розвитку, стабілізації чи обмеження ділової активності.

Зазначені напрями застосовують відповідно до конкретних соціально-економічних умов країни. Із кожним варіантом пов'язані певні заходи з реалізації фінансової політики. Під політикою економічного розвитку розуміють систему фінансових заходів, спрямованих на збільшення фактичного обсягу валового національного продукту (ВНП) та підвищення рівня зайнятості населення. Політика стабілізації – це система фінансових заходів, спрямованих на утримання обсягу випуску продукції на досягнутому в країні рівні. Політика обмеження ділової активності – це система стримувальних фінансових заходів, спрямованих на зниження темпів зростання реального обсягу ВВП порівняно з досягнутими.

Фінансова політика в Україні є важливою складовою економічної стратегії перебудови економіки країни. Тому крім основних її завдань (визначених раніше) слід визначити й специфічні:

•         впровадження ринкових відносин, створення умов для їх розвитку;

•         оздоровлення грошово-кредитної системи;

•         ефективна підтримка процесів роздержавлення та приватизації;

•         допомога у здійсненні антимонопольної політики;

•         формування повноцінного фінансового ринку;

•         удосконалення податкової системи;

•         ліквідація бюджетного дефіциту;

•         подолання кризи державної неплатоспроможності;

•         перехід до нових умов фінансування економіки та формування ефективної структури економіки. На жаль, розв'язання цієї проблеми пов'язане з неминучим закриттям низки підприємств, а можливо, і ліквідацією галузей;

створення ефективної системи соціальної підтримки


19.За умов, коли об'єктом фінансових відносин виступає національне багатство, для формування доходів використовується те, що створене попередніми поколіннями або дане природою. Закономірним таке явище є тільки в тому разі, коли є зайві основні засоби чи матеріальні ресурси, які не використовуються, а також при наявності значних запасів природних ресурсів, що перевищують потреби даної країни. В інших випадках розпродаж національного багатства є звичайним «проїданням» ресурсів. У свою чергу, це може бути викликане економічною чи фінансовою кризою, коли іншого виходу практично не існує, чи безвідповідальною фінансовою політикою. Кризова фінансова ситуація:ВВП не вистачає для формування доходів і фінансових ресурсів. тому розпродається національне багатство. Тільки виробництво ВВП створює стабільні фінансові передумови для процвітання нації.


20. Фінансовий механізм – це сукупність фін. методів і форм, інструментів і важелів впливу на соц.-екон. розвиток суспільства. У складі фінансового механізму створюється набір фінансових інструментів, за допомогою яких здійснюється вплив на різні сторони суспільного розвитку. Видами таких інструментів є податки, внески і відрахування. Конкретний склад фінансових інструментів постійно змінюється залежно від завдань фінансової політики. Дієвість фінансово-кредитного механізму визначається дієвістю окремих інструментів. Наприклад, у бюджетно-фінансовій сфері за допомогою податків як форми вилучення частини первинних доходів суб'єктів господарювання і працюючого населення реалізуються основні фінансові відносини між ними і державою. Надаючи субсидії для виробництва окремих соціально значущих товарів (продуктів харчування, медичних препаратів тощо), фінансову підтримку окремим галузям і підприємствам, держава тим самим реалізує особливий вид фінансових відносин у цій сфері. Таким чином, фінансовий механізм у межах виробництва суспільного продукту виконує функції акумуляції фінансових ресурсів, фінансування витрат, стимулювання та регулювання. У підсистемі фінансів суб'єктів господарювання фінансовий механізм проявляється у співвідношенні окремих форм грошових доходів і нагромаджень, розподілі чистого прибутку, використанні коштів із фондів підприємств. У структурі фінансового механізму виокремлюють мобільний блок елементів, який становлять податкові ставки, база оподаткування, нормативи обов'язкового резервування грошових коштів, облікова ставка рефінансування, рівень нормованих витрат. Ці елементи частіше, ніж інші, коригуються з урахуванням інтересів суб'єктів економічних відносин та особливостей економіки. Для нормального функціонування фінансового механізму необхідне його відповідне нормативно-правове забезпечення, що включає передусім Конституцію України, численні закони, а також підза-конні нормативно-правові акти.


22. Фінансове забезпечення реалізується на основі встановленої системи фінансування, яке може здійснюватись у трьох формах: самофінансування, кредитування, бюджетне фінансування. Окреме місце в системі фінансового забезпечення займає залучення фінансових ресурсів за допомогою випуску акцій. Самофінансування являє собою забезпечення потреб простого і розширеного відтворення виробництва за рахунок власних коштів юридичних і фізичних осіб. Це вихідна форма фінансового забезпечення. Без наявності певних власних коштів розпочати будь-яку діяльність неможливо. Принцип самофінансування означає, що регулювання фінансової забезпеченості здійснюється за рахунок кредиту. Він потребує чіткого визначення співвідношення між власними та запозиченими ресурсами. Головна перевага такої системи фінансового забезпечення полягає в тому, що вона сприяє максимально ефективному використанню наявних у суспільстві ресурсів на основі прискорення їх кругообігу.

Кредитування як форма фінансового забезпечення полягає у тимчасовому використанні позичених ресурсів. Воно засновується на принципах поворотності, терміновості, платності й матеріального забезпечення кредитів. Кредитування є надзвичайно дійовою формою фінансового забезпечення. Акціонерний капітал виступає формою колективного фінансового забезпечення. Ця форма забезпечує суспільний контроль за ефективністю використання коштів через вторинний ринок цінних паперів В умовах ринкової економіки бюджетні асигнування є підпорядкованими відносно до самофінансування і кредитування. Завжди були і будуть такі сфери, які потребують державного субсидіювання. За певних умов бюджетні асигнування можуть бути основним джерелом асигнувань у економіку. Такі умови виникають тоді, коли практично неможливе використання для розвитку інших форм фінансового забезпечення.


23. Фінансове регулювання як підсистема фінансового механізму засновується на правовому регламентуванні розподільних відносин у суспільстві й на окремих підприємствах. Зміст фінансових методів регулювання полягає в тому, що вони по суті є методами розподілу. Відомі два методи розподільних відносин: сальдовий і нормативний. Сальдовий метод передбачає виділення підсумкового (сальдового) елемента в розподілі доходу. Так, прибуток підприємств є різницею між валовими доходами і валовими витратами. Якраз це стимулює зростання доходів і зниження витрат.

Нормативний метод розподілу полягає в тому, що всі елементи розподілу визначаються за нормативами, які встановлюються по відношенню до об'єкта розподілу. Нормативним є розподіл прибутку при його оподаткуванні. Вибір методу розподільних відносин є дуже важливим етапом побудови підсистеми фінансового регулювання. Метод фінансового регулювання визначає характер дії фінансового механізму. У складі фінансового механізму створюється набір фінансових інструментів, за допомогою яких здійснюється вплив на різні сторони суспільного розвитку. Видами таких інструментів є податки, внески і відрахування. Конкретний склад фінансових інструментів постійно змінюється залежно від завдань фінансової політики. Дієвість фінансово-кредитного механізму визначається дієвістю окремих інструментів.


24. Процес розподілу і перерозподілу виробленого в суспільстві валового внутрішнього продукту забезпечується із застосуванням методу фінансового планування. Фінансове планування – це діяльність із складання планів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб'єктів господарювання, їх об'єднань, галузевих структур, територіально-адміністративних одиниць та країни в цілому.

При виконанні фінансових планів виникає потреба у фінансовому оперативному управлінні як діяльності, пов'язаній з необхідністю втручання в розподільчі процеси з метою ліквідації диспропорцій, подолання недоліків, своєчасного перерозподілу коштів, забезпечення досягнення запланованих результатів. Під час складання й виконання фінансових планів, а також по закінченні певних періодів здійснюється фінансовий контроль, спрямований на перевірку правильності вартісного розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту, а також цільового витрачання коштів із відповідних фондів.


25 Фінансовий контроль є необхідною умовою безперебійного і поступового розвитку економіки. Він може бути державним і внутрішньогосподарським, за часом – – попереднім, поточним і подальшим та здійснюватися різними методами (ревізія, перевірка, обстеження тощо) Об'єктивною основою фінансового контролю є контрольна функція фінансів, тобто органічно притаманна їм властивість управляти шляхом спостереження за формуванням, розподілом і використанням валового суспільного продукту. Сутність фінансового контролю полягає у комплексному, органічно взаємопов'язаному вивченні законності господарських і фінансових операцій і процесів на основі використання фінансової звітності, бухгалтерського обліку, нормативної та іншої економічної інформації в поєднанні з дослідженням фактичного стану об'єктів контролю з метою забезпечення ефективного використання фінансових ресурсів. Об'єктом фінансового контролю є розподільні та перерозподільні процеси при формуванні й використанні фінансових ресурсів на всіх рівнях економічної системи країни. До сфери фінансового контролю потрапляють практично всі операції, пов'язані з рухом господарських коштів і господарською діяльністю, тому в економічній літературі часто вживається термін «фінансово-господарський контроль». Розрізняють такі види фінансового контролю: державний, аудиторський та внутрішньогосподарський.

26. Необхідність фінансового контролю випливає з того, що фінансові відносини мають яскраво виражений протиречивий характер, оскільки кожний суб'єкт прагне отримати якомога більше. Саме для того, щоб в процесі розподілу ВВП окремі суб'єкти не привласнювали неналежну їм частку, необхідний постійний всеохоплюючий фінансовий контроль. Фінансовий контроль виступає у таких формах: державний; відомчий; внутрішній; незалежний; суспільний. Державний – це контроль з боку держави за фінансовою діяльністю юридичних і фізичних осіб. Це найбільш організована та дійова форма. Він охоплює загальнодержавний рівень розподілу ВВП. Відомчий контроль здійснюється галузевими міністерствами і відомствами відносно до підпорядкованих їм підприємств, організацій, установ. Його об'єктом виступає фінансова діяльність підприємств та внутрішньовідомчі розподільні відносини. Внутрішній контроль полягає у самоперевірці фінансової діяльності кожним суб'єктом розподільних відносин. Незалежний фінансовий контроль проводиться спеціальними органами – аудиторськими фірмами з метою встановлення правильності й законності у фінансовій діяльності окремих суб'єктів. Суспільний – це контроль з боку суспільства за фінансовою діяльністю держави. Він здійснюється за рахунок відкритості й гласності фінансової діяльності держави і надання права кожному громадянину вільного ознайомлення, через виборчу систему. Фінансовий контроль виступає одним з найбільш дійових видів контролю у суспільстві. На відміну від інших він охоплює все суспільство: кожний суб'єкт перевіряє кожного.

28. Управління фінансами, як і будь-якою іншою системою, включає дві основні складові: органи управління та форми і методи управлінської діяльності. У світовій теорії і практиці широкого визнання набув фінансовий менеджмент як наука про управління грошовими потоками. Зміст фінансового менеджменту визначається функціями управління: розробка стратегії, планування тактики реалізації стратегії, організація виконання розроблених планів, облік і контроль. Основним завданням органів управління фінансовою системою є забезпечення злагодженості у функціонуванні окремих сфер і ланок фінансових відносин. Це досягається чітким розмежуванням функцій і повноважень між фінансовими органами та інститутами.

Центральне місце в управлінні фінансами в Україні, як і в будь-якій іншій державі, займає Міністерство фінансів. Саме на нього покладені завдання загального керівництва всією фінансовою системою країни. Основними його функціями є: – вироблення основ і напрямів фінансової політики держави та розробка заходів щодо їх реалізації; – організація бюджетного процесу, складання проекту Державного бюджету та його виконання після затвердження Верховною Радою України; Регіональні фінансові органи мають систему подвійного підпорядкування. Вертикально вони підпорядковані відповідному фінансовому органу Горизонтально фінансові органи підпорядковані місцевим органам управління, тобто входять до складу відповідних державних адміністрацій. До складу Міністерства фінансів входять два обособлених підрозділи: контрольно-ревізійна служба і державне казначейство. Контрольно-ревізійна служба спеціалізується на здійсненні фінансового контролю. По-перше, вона є органом відомчого контролю в системі Міністерства фінансів, здійснюючи ревізії фінансових органів з питань складання і виконання бюджету. По-друге, вона є органом державного контролю за ефективним і цільовим використанням бюджетних асигнувань безпосередньо у розпорядників бюджетних коштів. По-третє, контрольно-ревізійна служба проводить ревізії фінансово-господарської діяльності підприємств і організацій державного сектора.

Страницы: 1, 2


© 2010 РЕФЕРАТЫ