Контрольно-ревізійна служба має регіональну структуру, ідентичну системі Міністерства фінансів Рахункова палата Верховної Ради України створена з метою здійснення позавідомчого контролю за складанням і виконанням Державного бюджету, вироблення й аналізу бюджетної політики держави, контролю в сфері державного кредиту і грошово-кредитної політики. Комітет з нагляду за страховою діяльністю організує функціонування страхового ринку. Він проводить ліцензування страхових компаній та видає їм ліцензії на здійснення окремих видів страхування

Страхові компанії заключають угоди на страхування, приймають страхові платежі й виплачують страхові відшкодування, інвестують тимчасово вільні кошти. Вони розробляють форми, Аудиторські фірми проводять перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання і дають свої висновки стосовно законності й правильності здійснення фінансових операцій, відповідності ведення бухгалтерського обліку встановленим вимогам, достовірності бухгалтерської і фінансової звітності. Національний банк України є основним фінансовим інститутом у сфері грошового ринку

29. Сукупність важелів становить систему управління фінансово-кредитним механізмом. За напрямом своєї дії вони підрозділяються на дві групи: стимули і санкції. Взагалі, у широкому плані стимули включають і санкції. Відокремлення цих понять має на меті розподілити напрями дії важелів. Стимули матеріалізують фінансове заохочення, а санкції – покарання. На практиці в ролі стимулів виступають різні пільги (в оподаткуванні, кредитуванні і т. ін.), а санкції – це штрафи, пені та ін. Крім того, важелі керування фінансово-кредитним механізмом підрозділяються на окремі види. Насамперед це принципи, умови і порядок формування доходів, нагромаджень і фондів, умови і принципи фінансування і кредитування.

30. Фінансове право являє собою сукупність юридичних норм які регламентують фін. відносини і діяльність у суспільстві Фінансове законодавство поділяється 1. законодавчі акти шо визначають середньо регулятивні фінансові відносини (закони про бюджетно-податкову систему, ЦП, НБУ, фондову біржу) 2. закони інших сфер діяльності з якими виділяють певні фінансові аспекти (закони, лізинг, господ кодекси)

31. Фінанси підприємств призначені для забезпечення їхньої виробничої діяльності. Стрижневою основою фінансів підприємств є формування фінансових ресурсів та отримання і розподіл доходів з метою забезпечення відтворення виробництва. Вони виконують роль сполучної ланки між окремими циклами відтворювального процесу. Порушення в їх функціонуванні відразу ж впливають на виробництво. Недостатність ресурсів веде до падіння виробництва, а їх відсутність до його припинення. Наявність достатніх доходів створює передумови для нормального ходу відтворювального процесу, але ще не гарантує його, оскільки все залежить від їх раціонального розподілу і ефективного використання. Саме це і є основним завданням фінансів підприємств. Фінансова діяльність підприємств відображається в грошових потоках, які характеризують різноманітні й різносторонні відносини.

32. Фінансова діяльність підприємств відображається в грошових потоках, які характеризують різноманітні й різносторонні відносини.

До зовнішніх фінансових відносин входять:

– взаємовідносини між суб'єктами господарювання у вигляді розрахунків з постачальниками і покупцями;

– взаємовідносини з бюджетом: платежі та асигнування;

– взаємовідносини з фондами спец. призначення: внески і надходження;

– взаємовідносини зі страховими компаніями: страхові платежі й страхове відшкодування;

– взаємовідносини з банками: відкриття та ведення рахунків, зберігання коштів на депозитах, отримання і погашення кредитів, отримання і сплата процентів та ін.;

– взаємовідносини з інститутами фінансового ринку: розміщення власних цінних паперів та інвестування тимчасово вільних коштів;

– взаємовідносини з галузевими і корпоративними органами:

– внески у централізовані фонди і надходження з них.

Внутрішні фінансові відносини включають:

– розподіл доходу підприємства і формування прибутку;

– розподіл чистого прибутку та його використання; формування та використання амортизаційних відрахувань;

– утворення та використання фондів підприємств.

33. Результатом здійснення витрат є товари, роботи і послуги. На основі їх реалізації за рахунок вхідних грошових потоків від покупців формуються доходи підприємства від виробничої діяльності. Виручка від реалізації включає відшкодування проведених витрат і валовий доход – суму заробітної плати і прибуток. За рахунок отриманих доходів забезпечуються фінансові відносини з державою – платежі в бюджет і цільові фонди, з банківською системою – погашення кредитів і сплата процентів. Після відшкодування проведених витрат, виплати заробітної плати, розрахунків з бюджетом, цільовими фондами і банками визначаються фінансові результати – прибуток чи збиток. Прибуток – це перевищення валових доходів над валовими витратами. Збиток – це перевищення валових витрат над валовими доходами. Отриманий прибуток підлягає подальшому розподілу і використанню. Сума прибутку після сплати податку на прибуток характеризує чистий прибуток підприємства. Частина чистого прибутку може направлятись у централізовані корпоративні фонди чи на поповнення статутного фонду – капіталізація прибутку. З чистого прибутку формуються фонди і резерви підприємств, за рахунок яких проводяться певні витрати. Тимчасово вільна частина чистого прибутку може бути розміщена на фінансовому ринку через фондову біржу чи фінансових посередників або на основі прямих зв'язків з емітентами. За результатами такого розміщення можуть бути отримані доходи від фінансової діяльності.

34. Фінансові ресурси – це сума коштів, спрямованих в основні та оборотні засоби підприємства. Вони характеризують фінансовий потенціал, тобто можливості підприємства у проведенні витрат з метою отримання доходу. Фінансові ресурси поряд з трудовими і матеріальними ресурсами є важливою складовою ресурсної забезпеченості підприємств. Фінансові ресурси формуються за рахунок власних та зовнішніх джерел. Власні ресурси концентруються у статутному фонді. Джерела утворення статутного фонду залежать від форми власності. Зовнішніми джерелами фінансових ресурсів підприємств є кошти, що надходять з бюджету, цільових та централізованих корпоративних фондів, як правило, на безповоротній основі, а також кредити, що надаються банками за плату на поворотній основі. Фінансові ресурси підприємств спрямовуються на формування основних фондів і оборотних коштів. За рахунок фінансових ресурсів здійснюються витрати підприємств на виробництво та реалізацію товарів, робіт і послуг, а також інші витрати, пов'язані з діяльністю підприємства. У процесі здійснення витрат виникають вихідні грошові потоки – оплата рахунків поставщиків і підрядчиків за товари, роботи і послуги, страхові платежі.

35. Виробнича і фінансова діяльність підприємств починається з формування фінансових ресурсів. Вони мають створити передумови для стабільного процесу виробництва та його постійного зростання, що визначає конкурентоспроможність підприємства на ринку. Амортизаційні відрахування являють собою специфічний вид цільових фінансових ресурсів. У кругообігу коштів вони відображають перенесену на готову продукцію вартість основних засобів, їх знос у процесі експлуатації. Амортизаційні відрахування спрямовуються на фінансування капітальних вкладень – нове будівництво, розширення і модернізацію діючих потужностей, технічне переозброєння, придбання нової техніки, впровадження новітніх технологій тощо.

Оборотні кошти являють собою ту частину фінансових ресурсів, яка постійно перебуває в обігу. Вони спрямовуються на придбання сировини, основних і допоміжних матеріалів, напівфабрикатів та інших елементів виробничих запасів. Бюджетні асигнування можуть надаватися підприємствам у таких формах: 1. Бюджетні інвестиції являють собою виділення коштів на розвиток виробництва, насамперед у вигляді капітальних вкладень. 2. Бюджетні кредити виступають формою фінансової допомоги підприємствам у разі тяжкого фінансового стану.

3. Державні дотації – це виділення коштів з бюджету на покриття збитків підприємств (наслідком певної політики держави).

4. Державні субсидії – це виділення коштів з бюджету суб'єктам підприємницької діяльності на вирішення певних завдань у рамках різного роду державних програм. Надходження з державних цільових фондів здійснюються у формі державних інвестицій і субсидій, кредитів.

Надходження з централізованих фондів характеризують внутрішньо-корпоративний перерозподіл фінансових ресурсів. Підприємства проводять відрахування у централізовані фонди і можуть отримувати з них кошти. Кредити характеризують фінансові ресурси, які тимчасово знаходяться у розпорядженні підприємств. Прибуток є формою фінансових ресурсів, прирощених (зароблених) підприємством у результаті його господарської діяльності. Він спрямовується в першу чергу на розвиток виробництва. Роль прибутку характеризується саме його спрямуванням на розширення виробництва

36. Фінансові ресурси – це сума коштів, спрямованих в основні та оборотні засоби підприємства. Фінансові ресурси класифікуються за такими ознаками: за кругообігом; за використанням; за правом власності. За кругообігом розрізняють початкові фінансові ресурси, тобто ті, з якими підприємство починає свою діяльність і які концентруються у статутному фонді, і прирощені – отримані підприємством у результаті його діяльності у формі чистого доходу – прибутку. За характером використання виділяють матеріалізовані фінансові ресурси – вкладені в основні засоби, які постійно забезпечують виробничий процес, і ті, що знаходяться в обігу, обслуговуючи окремий виробничий цикл – оборотні кошти. Оскільки основні засоби постійно зношуються, то для їх оновлення встановлені амортизаційні відрахування, які являють собою форму цільових фінансових ресурсів. За правом власності фінансові ресурси поділяють на власні кошти підприємницької структури (залежно від форми власності це приватний чи акціонерний капітал), надані безвідплатно державою з бюджету чи фондів цільового призначення або корпоративними формуваннями з централізованих фондів та позичені – отримані кредити. Конкретними видами фінансових ресурсів, які знаходяться в розпорядженні підприємств виступають: амортизаційні відрахування, оборотні кошти, прибуток, бюджетні асигнування, надходження з цільових фондів, надходження з централізованих корпоративних фондів, кредити.

37. Витрати підприємства розглядаються за такими ознаками:

1. За напрямами фінансування витрати на:

– виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг);

– відтворення основних засобів;

– операційні заходи;

– соціальні цілі.

2. За джерелами фінансування витрати поділяються на:

– забезпечені власними фінансовими ресурсами;

– покриті залученими позиковими коштами;

– здійснені за рахунок наданих коштів.

3. За характером списання витрати розмежовуються на такі, що відносяться на валові витрати чи прибуток.

Доходи виступають об'єктом розподільних відносин. Вони поділяються на чотири групи:

– від виробничої діяльності;

– від реалізації майна;

– від фінансової діяльності;

– від перерозподілу фінансових ресурсів через фінансову систему.

Основою формування доходів у суспільстві є доходи першої групи. Решта доходів так чи інакше відображають їх перерозподіл.

Формування доходів відбувається на основі двосторонніх відносин між різними суб'єктами, які характеризують рух грошових потоків від одного з них до другого. Реальність доходів визначається рівнем цін на товари (роботи, послуги), який встановлюється на ринку.

38. Фінансовими результатами діяльності суб'єктів підприємницької діяльності виступають прибуток чи збиток. Фінансовий результат визначається як різниця між валовими доходами і валовими витратами. Діяльність підприємств у сфері фінансових результатів націлена на забезпечення отримання прибутку та його оптимальний розподіл і використання, а при наявності збитків – на встановлення їх причин та джерел покриття. Залежно від рівня дії фактори поділяються на макро- і мікроекономічні. До макроекономічних факторів належать ті, що характеризують ситуацію на ринку, тобто збалансованість попиту і пропозиції. Діяльність підприємства починається з маркетингових досліджень з метою визначення його місця на ринку, прогнозування відповідних змін. Підприємство не може безпосередньо впливати на ці чинники, однак воно має максимально враховувати їх. Зміна ситуації на ринку може істотно вплинути на врівноваженість попиту і пропозиції, що відобразиться в обсягу продажів і цінах, а в підсумку – на фінансових результатах. Мікроекономічні фактори відображають діяльність самого підприємства. Вони поділяються на дві групи: техніко-економічні та комплексні. Система техніко-економічних факторів визначається характером і умовами формування прибутку в тій чи ін. галузі. Виділяються три узагальнюючих фактори: обсяговий, ціновий і собівартісний. Ці фактори діють на фінансові результати як обособлено, так і сукупно. Комплексні фактори характеризують вплив певних тенденцій розвитку економіки на фінансові результати. Вони діють не самі по собі, а через окремі техніко-економічні фактори. До комплексних факторів, які впливають на прибуток, належать: технічне вдосконалення виробництва, підвищення його ефективності, покращення якості продукції.

40. Фінансова діяльність підприємств може бути організована трьома методами: комерційний розрахунок; неприбуткова діяльність; кошторисне фінансування. Головну роль у формуванні фінансових ресурсів при комерційному розрахунку відіграють власні кошти, які покривають частину витрат і виступають забезпеченням отриманих кредитів. Метою діяльності виступає отримання прибутку. Цей метод фінансової діяльності націлює підприємство на пошук достатніх і дешевих фінансових ресурсів, раціональне їх розміщення, мінімізацію витрат і максимізацію доходів та прибутку. Комерційний розрахунок засновується на таких принципах: 1. Необхідність установлення повної господарської і юридичної відокремленості випливає з вимоги чіткої визначеності щодо прав власності на фінансові ресурси і встановлення оптимальних напрямів їх розміщення та відповідальності за використання залучених ресурсів. 2. Принцип самоокупності означає, що фінансова діяльність підприємства засновується на такому вкладанні коштів, яке обов'язково має окупитись. 3. Прибутковість означає, що отримані доходи мають не тільки покрити проведені витрати, а й сформувати прибуток. 4. Самофінансування передбачає покриття витрат на розвиток виробництва за рахунок отриманого прибутку та залучених кредитів, які в свою чергу також погашаються за рахунок прибутку. 5. Суть принципу фінансова відповідальність полягає в тому, що підприємство несе повну відповідальність за фінансові результати своєї діяльності. Отримані збитки покриваються за рахунок власних фінансових ресурсів.

Неприбуткова діяльність у цілому організована на такій основі, як і комерційний розрахунок. Специфічною ознакою формування фінансових ресурсів є те, що досить часто воно здійснюється за рахунок спонсорських та інших надходжень. Головна мета функціонування неприбуткових підприємств – забезпечення певних потреб суспільства. Неприбуткова діяльність засновується на таких принципах:

– господарська і юридична обособленість;

– самоокупність;

– фінансова відповідальність.

Кошторисне фінансування полягає у забезпеченні витрат за рахунок зовнішнього фінансування.

Кошторисне фінансування може здійснюватися за двома напрямами: з бюджету і з централізованих фондів корпоративних об'єднань чи фондів підприємств.

Кошторисне фінансування здійснюється за такими принципами:

– плановість;

– цільовий характер виділених коштів;

– виділення коштів залежно від фактичних показників діяльності установи;

– підзвітність.

Плановість означає, що фінансування здійснюється на підставі й у межах установленого плану. Цільовий характер кошторисного фінансування означає, що виділені кошти можуть бути спрямовані тільки на цілі, передбачені кошторисом. Виділення коштів залежно від фактичних показників діяльності установи означає, що фінансування здійснюється за кошторисом, однак, виходячи не з планових, а із фактичних значень оперативно-сітьових показників. Фінансування, таким чином, здійснюється не автоматично за планом, а виходячи з реальних потреб. Підзвітність передбачає встановлення звітності організацій і установ, що перебувають на кошторисному фінансуванні, перед фінансуючими організаціями.

42. Державні фінанси – це сукупність розподільних і перерозподільних відносин, які виникають в процесі формування і використання фін. ресурсів держави, призначених для виконання державою покладених на неї функцій. Державні фінанси характеризують державну централізацію фінансових ресурсів та підприємницьку діяльність держави. Це основна сфера перерозподілу ВВП і тому всі суб'єкти розподільних відносин заінтересовані в її оптимальності. Оптимальність означає, що рівень централізації повинен забезпечувати державу достатніми коштами і не підривати фінансову базу суб'єктів господарювання, а ступінь перерозподілу достатньо впливати на пропорції соціально-економічного розвитку і не створювати «утриманської» психології у юридичних і фізичних осіб. Тобто сфера державних фінансів надзвичайно тонка і важлива. Державні фінанси включають централізовані ланки – бюджет, фонди цільового призначення і державний кредит, а також децентралізовані – фінанси суб'єктів господарювання у державному секторі

44. Державні доходи – це сума коштів, що мобілізується державою на забезпечення своєї діяльності. За рівнем їх розміщення вони поділяються на централізовані й децентралізовані. Централізовані концентруються в бюджеті держави і фондах цільового призначення. Децентралізовані доходи розміщаються на державних підприємствах. Залежно від методів акумулювання фін. ресурсів виділяють такі групи доходів: податки, обов’язкові платежі і збори. Основне призначення системи державних доходів – створення надійної фінансової бази для забезпечення фінансової діяльності держави.

Державні видатки – це сума коштів, що витрачається державою в процесі здійснення її фінансової діяльності. Відповідно до рівня розміщення державних доходів вони також поділяються на централізовані (з бюджету і фондів цільового призначення) і децентралізовані. За роллю у суспільному виробництві розрізняють поточні витрати і витрати на розвиток. За формами фінансування розрізняють такі державні видатки: інвестиції, бюджетні кредити, державні дотації, субсидії і виплати, кошторисне фінансування. Система державних видатків призначена забезпечити раціональне розміщення та ефективне використання державних коштів. Вона характеризує державну політику фінансового забезпечення та соціально-економічного розвитку країни. Державний кредит характеризує залучення коштів державою на позиковій основі. В окремих випадках держава може виступати кредитором чи гарантом з боргових зобов'язань підприємств своєї країни. Кошти, що мобілізуються за допомогою державного кредиту, надходять до бюджету.

46. Податки являють собою обов'язкові платежі юридичних і фізичних осіб до бюджету. За економічним змістом – це фінансові відносини між державою і платниками податків з метою створення загально-державного централізованого фонду грошових коштів, необхідних для виконання державою її функцій. Податки встановлюються для утримання державних структур і для фінансового забезпечення виконання ними функцій держави – управлінської, оборонної, соціальної та економічної. Вони не мають ні елементів конкретного еквівалентного обміну, ні конкретного цільового призначення. Податок – це плата суспільства за виконання державою її функцій. Функції податків як фінансової категорії випливають з функцій фінансів. Фінанси в цілому виконують дві функції – розподільну і контрольну. Податки безпосередньо пов'язані з розподільною функцією в частині перерозподілу вартості створеного ВВП між державою і юридичними та фізичними особами. Вони виступають методом централізації ВВП у бюджеті на загальносуспільні потреби, виконуючи таким чином фіскальну функцію. Фіскальна функція є основною у характеристиці сутності податків, вона визначає їхнє суспільне призначення. Податкові надходження мають бути постійними і стабільними й рівномірно розподілятися в регіональному розрізі. У сутності кожного податку закладена регулююча функція. Вона, як і фіскальна функція, характеризує їх суспільне призначення. Суть регулюючої функції полягає у впливі податків на різні сторони діяльності їх платників.

47. Класифікація податків проводиться за кількома ознаками: за формою оподаткування, за економічним змістом об'єкта оподаткування, залежно від рівня державних структур, які їх установлюють, за способом стягнення. За формою оподаткування всі податки поділяються на дві групи: прямі й непрямі. Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників, їх розмір залежить від масштабів об'єкта оподаткування. Прямі податки сприяють такому розподілу податкового тягаря, при якому більше платять ті члени суспільства, котрі мають вищі доходи. Непрямі податки встановлюються в цінах товарів і послуг, їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів. Історичний розвиток системи оподаткування привів до поступового розмивання чітких відмінностей між прямими та непрямими податками. Універсальні форми непрямих податків – акцизів, при перенесенні їх стягнення зі сфери реалізації у сферу виробництва мають багато ознак прямого оподаткування, насамперед чітко визначений об'єкт оподаткування – обсяг обороту чи додану вартість. При цьому об'єкти оподаткування часткового збігаються: пряма форма – податок на прибуток і непряма форма – податок на додану вартість, частину якої становить той же прибуток. За економічним змістом об'єкта оподаткування податки поділяються на три групи: податки на доходи, споживання і майно. Податки на доходи стягуються з доходів фізичних та юридичних осіб. Безпосередніми об'єктами оподаткування є заробітна плата та інші доходи громадян, прибуток або валовий дохід підприємств. Податки на споживання сплачуються не при отриманні доходів, а при їх використанні. Вони справляються у формі непрямих податків. Податки на майно встановлюються щодо рухомого чи нерухомого майна.

48. За формою оподаткування всі податки поділяються на дві групи: прямі й непрямі. Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників, їх розмір залежить від масштабів об'єкта оподаткування. Прямі податки сприяють такому розподілу податкового тягаря, при якому більше платять ті члени суспільства, котрі мають вищі доходи. Такий принцип оподаткування більшістю економістів світу визначається найсправедливішим. До прямих податків належать: податок на прибуток підприємств; податок на доходи фізичних осіб; податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів; податок на нерухоме майно; плата за землю; податок на промисел. Непрямі податки встановлюються в цінах товарів і послуг, їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів. Непрямі податки включаються в ціни, то їх платить в абсолютному розмірі більше той, хто більше споживає, а більше споживає той, хто має вищі доходи. До непрямих відносять: ПДВ, акцизний збір; митні збори.

49. Елементи системи оподаткування

суб'єкт і носій податку, об'єкт і одиниця оподаткування, джерело сплати, податкова ставка і квота.

суб'єкт –> хто сплачує; об'єкт –> що оподатковується; одиниця –> як це що обчислюється; джерело –> з чого сплачується; ставка –> скільки сплачується; квота –> як частка доходу утримується. Суб'єкт, або платник (останній термін найуживаніший на практиці) податку – це та фізична чи юридична особа, яка безпосередньо його сплачує. Податкова робота починається саме з установлення платників, бо податкова служба держави повинна чітко знати, хто саме вносить той чи інший податок до бюджету, хто відповідає за зобов'язання перед державою Реальним платником, або носієм кожного податку є кінцевий споживач. Саме він сплачує вартість товарів і послуг, а якщо так, то і все, що в їх цінах відображається, – і витрати виробництва та реалізації, і прибуток усіх ланок, де відбувається рух товарів, і відрахування частини отриманих доходів до бюджету. Оскільки основним споживачем у будь-якій країні є її народ, то саме громадяни скрізь були, є і завжди будуть основними носіями, тобто реальними платниками податків. Об'єкт оподаткування вказує на те, що саме оподатковується тим чи іншим податком. Це другий за черговістю елемент оподаткування, бо, визначивши платника, необхідно встановити, що саме у нього оподатковується Одиниця оподаткування – це одиниця виміру (фізичного чи грошового) об'єкта оподаткування. Фізичний вимір досить точно відображає об'єкт оподаткування Джерело сплати податку – це дохід платника, з якого він сплачує податок. Джерело сплати може бути безпосередньо пов'язане з об'єктом оподаткування

50. Податки встановлюються для утримання державних структур і для фінансового забезпечення виконання ними функцій держави – управлінської, оборонної, соціальної та економічної. Вони не мають ні елементів конкретного еквівалентного обміну, ні конкретного цільового призначення. Однак, якщо їх розглядати сукупно, то ці прикмети плати і відрахувань видно досить чітко. Податок – це плата суспільства за виконання державою її функцій. це відрахування чистини вартості валового внутрішнього продукту (ВВП) на загальносуспільні потреби, без задоволення яких сучасне суспільство існувати не може. Податкової системи – це сукупність установлених у країні податків та механізму їх справляння. Вимога системності полягає в тому, що всі податки мають бути взаємопов'язані між собою, органічно доповнювати один одного, не вступати в суперечність з системою в цілому та окремими її елементами. Системний підхід означає, що мають реалізовуватись обидві функції податків. З фіскальної позиції податкова система повинна забезпечити гарантоване і стабільне надходження доходів у бюджет. З регулюючої позиції – забезпечувати державі можливість впливу на всі сторони соціально-економічного розвитку суспільства. Податки, як уже зазначалось, характеризуються рухом вартості від юридичних і фізичних осіб до держави, їх сплата приводить до зменшення доходів платника. Причому об'єктивно кожний платник зацікавлений сплатити якомога меншу суму, що може досягатись як за рахунок зменшення обсягів об'єкта оподаткування, так і вибору пільгових щодо оподаткування умов діяльності. податку закладена регулююча функція. Оскільки регулююча функція податків є об'єктивним явищем, то вплив податків відбувається незалежно від волі держави, яка їх установлює. Разом з тим держава може свідомо використовувати їх з метою регулювання певних пропорцій у соціально-економічному житті суспільства. Але така цілеспрямована податкова політика можлива тільки завдяки об'єктивно властивій податкам регулюючій функції.

51. Кожна держава для забезпечення виконання своїх функцій повинна мати відповідні кошти, які концентруються в бюджеті. Джерелами формування її постійних доходів можуть виступати: власні доходи держави, котрі вона отримує від виробничої та інших форм діяльності або у вигляді надходжень від державного майна, угідь та послуг; податки, які сплачують юридичні й фізичні особи із своїх доходів. Податкова системи – це сукупність установлених у країні податків та механізму їх справляння. Вимога системності полягає в тому, що всі податки мають бути взаємопов'язані між собою, органічно доповнювати один одного. Системний підхід означає, що мають реалізовуватись обидві функції податків. З фіскальної позиції податкова система повинна забезпечити гарантоване і стабільне надходження доходів у бюджет. З регулюючої – забезпечувати державі можливість впливу на всі сторони соціально-економічного розвитку суспільства. Визначальною базою побудови податкової системи є обсяг бюджетних видатків. Збалансування доходів бюджету з обсягом державних видатків є аксіомою фінансової науки. До принципів побудови податкової системи належать: формування доходів бюджету переважно в процесі перерозподілу створеного в суспільстві ВНП; встановлення рівноцінних прав і зобов'язань перед бюджетом для всіх платників; свідоме і цілеспрямоване застосування податків як фінансових інструментів регулювання соціально-економічних пропорцій у суспільстві. Формування доходів бюджету є результатом розподілу ВНП, який проходить дві стадії: первинний розподіл і перерозподіл. Необхідність установлення рівноцінних прав і зобов'язань усіх платників перед бюджетом визначається тим, що оподаткування доходів юридичних і фізичних осіб має ставити всіх в однакове початкове становище. Принцип використання податків як фінансових регуляторів вимагає проведення державою зваженої та обгрунтованої податкової політики. Дія кожного податку має бути чітко визначена і врахована.

52. Кожна держава для забезпечення виконання своїх функцій повинна мати відповідні кошти, які концентруються в бюджеті. Для того, щоб податкова політика давала позитивні результати, необхідне наукове обґрунтування основ податкової системи. Науковий підхід до створення податкової системи передбачає системність, встановлення визначальної бази цієї системи, формування правової основи і вихідних принципів. Звичайно, можливий і варіант, який визначається як метод «спроб і помилок», котрий, до речі, використовується в Україні нині. Податкової системи – це сукупність установлених у країні податків та механізму їх справляння. До принципів побудови податкової системи України належать: формування доходів бюджету переважно в процесі перерозподілу створеного в суспільстві ВНП; встановлення рівноцінних прав і зобов'язань перед бюджетом для всіх платників; свідоме і цілеспрямоване застосування податків як фінансових інструментів регулювання соціально-економічних пропорцій у суспільстві. Формування доходів бюджету є результатом розподілу валового національного продукту, який проходить дві стадії: первинний розподіл і перерозподіл. Необхідність установлення рівноцінних прав і зобов'язань усіх платників перед бюджетом визначається тим, що оподаткування доходів юридичних і фізичних осіб має ставити всіх в однакове початкове становище. Принцип використання податків як фінансових регуляторів вимагає проведення державою зваженої та обґрунтованої податкової політики. Дія кожного податку має бути чітко визначена і врахована. Податкова система України встановлена Законом «Про систему оподаткування», який був прийнятий вперше в 1991 р. У 1994 р. цей Закон був прийнятий у новій редакції з урахуванням змін та доповнень, які мали місце в 1992–1993 pp. Нині діє редакція з доповненнями до закону, прийнята в 1997 р. До нього включено як податки і інші обов'язкові платежі, що справляються в Україні, з поділом їх на загальнодержавні та місцеві.

53. Податкова система України встановлена Законом «Про систему оподаткування», який був прийнятий вперше в 1991 р. У 1994 р. цей Закон був прийнятий у новій редакції з урахуванням змін та доповнень, які мали місце в 1992–1993 pp. Нині діє редакція з доповненнями до закону, прийнята в 1997 р. До нього включено як податки, так і інші обов'язкові платежі, що справляються в Україні, з поділом їх на загальнодержавні та місцеві.

Загальнодержавні податки та обов'язкові платежі включають чотири групи: прямі й непрямі податки, платежі за ресурси та інші обов'язкові платежі, внески у цільові фонди.

До складу цих груп входять:

а) прямі податки:

– податок на прибуток підприємств;

– податок на доходи фізичних осіб;

– податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

– податок на нерухоме майно (нерухомість);

– плата (податок) за землю;

– податок на промисел;

б) непрямі податки:

– податок на додану вартість;

– акцизний збір;

– мито;

в) платежі за ресурси та інші обов'язкові платежі:

– збір за спеціальне використання природних ресурсів;

– збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок бюджету;

– державне мито;

г) внески до цільових фондів:

– збір на обов'язкове соціальне страхування;

– збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;

– збір на страхування на випадок безробіття;

54. Бюджет держави є дуже складним і багатогранним явищем у суспільстві. Його розглядають з трьох сторін: як економічну категорію; як правову категорію; за матеріальним змістом. Як економічна категорія бюджет являє собою сукупність економічних відносин між державою, з одного боку, і юридичним та фізичними особами, з іншого боку, з приводу розподілу і перерозподілу ВВП з метою формув. і викор. централізованого фонду грошових коштів, призначеного для забезп. виконання державою її функцій. Правова характеристика бюджету пов'язана із його законодавчим регулюванням, як у сфері бюджетних взаємовідносин, так і у сфері його складання і виконання як фінансового плану. Бюджет виступає документом, в якому подається розпис доходів і видатків, що затверджується у формі закону. За матеріальним змістом бюджет являє собою централізований грошовий фонд держави. Обсяг бюджету характеризує річну суму коштів, що проходять через цей фонд. Він перебуває у постійному русі: практично щоденно до нього надходять кошти і проводиться фінансування видатків. У зв'язку з цим необхідна чітко налагоджена система управління бюджетом з метою забезпечення своєчасного і повного надходження доходів і раціонального та ефективного використання його коштів.

55. Особливості бюджету як економічної категорії накладають відбиток і на функції, що він виконує: розподільчу і контрольну. Сфера дії розподільчої функції є досить широкою, оскільки відносини з бюджетом вступають практично всі учасники суспільного виробництва. Основним об’єктом бюджетного перерозподілу є чистий дохід, але це не виключає можливості перерозподілу частини вартості необхідного продукту, а іноді й національного продукту. Контрольна функція полягає в тому, що бюджет об’єктивно через формування і використання грошового доходу держави відображає всі процеси, що відбуваються в структурних ланках економіки. Основу контрольної функції складає рух бюджетних ресурсів, що відображається у відповідних показниках бюджетних надходжень.

56. Права держави в розподілі ВВП засновуються на двох чинниках. По-перше, на виконанні нею зазначених суспільних функцій. Централізація частини ВВП у бюджеті є платою суспільства за виконання державою її функцій. По-друге, держава може брати участь у розподілі ВВП як один із суб'єктів його створення, виступаючи власником засобів виробництва у державному секторі, тобто виконуючи підприємницьку діяльність. Характер і масштаби участі держави у розподілі ВВП залежить від моделі фінансових відносин у суспільстві. Причому саме порядок і рівень бюджетної централізації ВВП є основою для виділення того чи іншого виду моделі. Між бюджетом і ВВП існує складна система взаємопідпорядкування. Для бюджету, як і для економіки країни, дуже важливим чинником є зростання ВВП. При цьому, за умови стабільних пропорцій його розподілу, зростають доходи всіх суб'єктів розподільних відносин, у т. ч. і держави. Головне ж полягає у тому, що стабільне зростання ВВП створює передумови для зменшення частки держави, оскільки її потреби на фінансове забезпечення виконання встановлених функцій відносно стабільні. Це поступово веде до зменшення рівня оподаткування юридичних і фізичних осіб.

57. Правова характеристика бюджету пов'язана із його законодавчим регулюванням, як у сфері бюджетних взаємовідносин, так і у сфері його складання і виконання як фінансового плану. Бюджет виступає документом, в якому подається розпис доходів і видатків, що затверджується у формі закону. Структура бюджету як фінансового плану характеризується складом і питомою вагою доходів і видатків. У цілому вона є досить стабільною, хоча щороку можуть вноситись певні корективи. Склад і структура видатків бюджету характеризує фінансову, економічну та соціальну політику держави. Бюджет як фінансовий план відіграє дуже важливу роль в діяльності держави. Він визначає її можливості й пріоритети, її роль і форми реалізації закріплених за нею функцій. Це документ, що спрямовує фінансову діяльність держави, робить її конкретною і фінансове забезпеченою.

59. Бюджетна система – відображає складові частини бюджету, тобто це сукупність усіх бюджетів, які формуються в даній країні згідно з її бюджетним устроєм. Принципи побудови бюджетної системи є визначальною основою бюджетного устрою. Вони визначають характерні ознаки і риси бюджетної системи кожної країни і встановлюються за двома напрямами. Перший характеризує структурну побудову бюджету, другий – взаємозв'язок різних його ланок. Можливі три підходи до, структурної побудови бюджету: створення єдиного для всієї країни бюджету; створення регіональних бюджетів; поєднання централізованих і децентралізованих ланок. Нині в усьому світі за основу побудови бюджетної системи прийнято принцип поєднання централізованих і децентралізованих ланок, що дає змогу враховувати як загальнодержавні, так і регіональні потереби. Взаємозв'язок різних ланок бюджетної системи може встановлюватися на основі двох альтернативних принципів:

– єдності всіх бюджетів;

– автономності кожного бюджету.

Принцип єдності означає, що всі ланки бюджету в сукупності становлять єдиний бюджет, який складається і затверджується в загальному обсязі. Принцип єдності забезпечується єдиною доходною базою всіх бюджетів, єдиною системою видатків, а головне – керованістю процесом складання і виконання бюджету з єдиного центру. Принцип автономності означає, що кожний бюджет, що входить до складу бюджетної системи, є відносно обособленою і самостійною ланкою. Автономність бюджетів забезпечується чітким законодавчим розмежуванням доходів і видатків між бюджетами із забезпеченням кожного бюджету досить міцною і стабільною доходною базою. Кожний бюджет складається і затверджується відповідними органами влади обособлено і самостійно.

60. Виділення видів бюджетів засновується на політичному устрої та адміністративно-територіальному поділі кожної країни. Встановлено два основних види бюджетів: центральні та місцеві. В Україні центральними є Державний бюджет України і Республіканський бюджет Криму. Склад місцевих бюджетів відображає територіальний поділ країни: в Україні – області, райони, поселення. Відповідно місцеві бюджети поділяють на дві групи: централізовані (обласні, районні, міські) і бюджети базового рівня (сіл, селищ, міст, міських районів). Організація взаємовідносин між бюджетами передбачає виділення їх напрямів, видів та форм. За напрямами взаємовідносини між бюджетами поділяються на вертикальні і горизонтальні. В Україні тільки вертикальні. Бюджетна система нашої держави сформована на основі закону «Про бюджетну систему України». У ньому визначені принципи бюджетного устрою: єдності, повноти, достовірності, гласності, наочності й самостійності всіх бюджетів. Відповідно до зазначеного закону бюджетна система України включає Державний бюджет. Республіканський бюджет Автономної Республіки Крим та місцеві бюджети. До місцевих бюджетів належать обласні, міські, районні, міст, селищ, сіл, районів у містах.

61. Бюджетний устрій – характеризує, яким чином побудована бюджетна система, тобто це організація вертикальної структурної побудови бюджету держави за рівнями влади. Бюджетна система – відображає складові частини бюджету, тобто це сукупність усіх бюджетів, які формуються в даній країні згідно з її бюджетним устроєм.

Основи бюджетного устрою:

– встановлення принципів побудови бюдж. системи;

– виділення видів бюджетів;

– розмежування доходів і видатків між ланками бюджетної системи;

– організація взаємовідносин між бюджетами.

62. Розмежування доходів і видатків між бюджетами є важливим елементом бюджетного устрою. Розмежування доходів може проводитись на основі двох методів. Перший – закріплення доходів за кожним бюджетом у повній сумі чи за твердо фіксованими нормативами в умовах автономності кожного бюджету. Другий метод полягає у встановленні системи бюджетного регулювання в умовах єдності бюджету, тобто у проведенні відрахувань до бюджетів нижчих рівнів, виходячи з їх потреб. При цьому всі доходи поділяються на закріплені і регулюючі. Розмежування видатків засновується на призначенні того чи іншого бюджету: з центрального бюджету фінансуються видатки загальнодержавного характеру, з відповідних місцевих бюджетів – видатки регіонального значення. При цьому може застосовуватись два підходи: розподіл за територіальною ознакою (за місцем знаходження об'єкта фінансування); розподіл, виходячи з відомчого підпорядкування (фінансування ведеться з бюджету того рівня, до якого відноситься орган управління, якому підпорядкований даний об'єкт фінансування).

63. Організація взаємовідносин між бюджетами передбачає виділення їх напрямів, видів та форм. За напрямами взаємовідносини між бюджетами поділяються на вертикальні – між бюджетами різних рівнів, і горизонтальні – між бюджетами одного рівня (в Україні тільки вертикальні). Види взаємовідносин: регламентовані законодавчими та інструктивними документами; договірні – на підставі угоди між відповідними органами влади чи управління. Форми взаємовідносин: субсидіювання, вилучення коштів, взаємні розрахунки; бюджетні позички.

64. Виділяють такі між бюджетні трансферти: субсидіювання, вилучення коштів, взаємні розрахунки; бюджетні позички. Субсидіювання – це виділення коштів з бюджетів вищого рівня бюджетам нижчого рівня. Види субсидіювання: субсидії, субвенції, дотації. Вилучення коштів – передача коштів з бюджетів нижчого рівня до бюджетів вищого рівня. Взаємні розрахунки – передача коштів із одного бюджету до іншого у зв'язку з перерозподілом між ними доходів чи видатків після затвердження бюджету. Бюджетні позички – тимчасова передача коштів з одного бюджету до іншого у зв'язку з виникненням тимчасового касового розриву – незбігання у часі фінансування видатків і надходження доходів.

65. Бюджетний процес – це організація і порядок складання, розгляду, затвердження і виконання бюджету. Він складається з двох частин:

– бюджетне планування;

– виконання бюджету.

Бюджетне планування включає складання проекту бюджету, його розгляд і затвердження. Це серцевина бюджетного процесу – виконується такий бюджет, який прийнято. Завдання бюджетного планування:

1) достовірне визначення обсягу та джерел формування доходів бюджету;

2) оптимальний розподіл видатків за окремими групами і галузями;

3) збалансування бюджету.

Процедура бюджетного планування – послідовність заходів і дій зі складання і розгляду проекту бюджету. Вона визначена Законом «Про бюджетну систему України» і на державному рівні включає такі етапи та стадії:

1. Складання проекту бюджету:

– направлення ВР Президенту бюджетної резолюції, в якій визначаються основні напрями бюджетної політики на наступний рік;

– розробка МФУ на підставі основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку прогнозного проекту бюджету;

– доведення прогнозних показників проекту бюджету до міністерств, відомств та ін. органів держ. виконавчої влади;

– узгодження показників прогнозного проекту бюджету з пропозиціями міністерств, відомств та інших органів;

– розробка МФУ робочого проекту зведеного та Державного бюджету і подання його в Кабінет Міністрів;

– розгляд проекту бюджету в КМУ, прийняття рішення про його схвалення і подання ПУ проекту Закону про бюджет;

– розгляд проекту Закону про бюджет ПУ і подання його до Верховної Ради.

2. Розгляд проекту Закону про Державний бюджет України:

– розгляд проекту Закону про Державний бюджет в комісіях і комітетах Верховної Ради;

– доповідь Міністра фінансів на засіданні Верховної Ради та співдоповідь голови комітету з питань бюджету;

– обговорення проекту Державного бюджету на засіданні Верховної Ради;

– прийняття відповідного рішення про результати розгляду проекту Закону про Державний бюджет:

а) затвердити Закон про Державний бюджет України;

б) схвалити у першому читанні і направити на доопрацювання;

в) відхилити і направити на переробку.

Виконання бюджету полягає у мобілізації запланованих доходів і фінансуванні передбачених видатків. Організація виконання бюджету покладається на Кабінет Міністрів, оперативна робота ведеться Міністерством фінансів. Державною податковою адміністрацією і казначейством. Виконання бюджету здійснюється на підставі розпису доходів і видатків.

Страницы: 1, 2