I стадія — допустиме банкрутство — характеризує зародження негативного стану, виникає на етапі життєвого циклу «реорганізація», коли виникає загроза втрати прибутку від підприємницької діяльності;

II стадія — критичне банкрутство — визначає посилення негативних тенденцій на етапі «спад», коли витрати на здійснення діяльності доводиться відшкодовувати за рахунок засобів кредиторів;

III стадія — катастрофічне банкрутство — виникає на етапах «банкрутство» і «ліквідація» життєвого циклу підприємства, супроводжується його закриттям або примусовою ліквідацією, слідством яких є розпродаж майна для погашення вимог кредиторів. У цьому випадку боржник втрачає право самостійно управляти і розпоряджатися своїм майном. Це право переходить до ліквідаторів — осіб, призначених для управління майном боржника і примусової його ліквідації.

На кожній стадії розвитку негативної тенденції стан підприємства має свої відмітні ознаки:

- на стадії I затримки з наданням звітності, зниження її якості; зміни в структурі балансу: різке зменшення грошей на рахунках; збільшення сум дебіторської і кредиторської заборгованностей, їх старіння і разбалансування; зниження обсягів продажів; необґрунтована зміна постачальників; зміни в структурі управління; всілякі реорганізації підприємства (відкриття і закриття представництв, філіалів, дочірніх підприємств і т.п.); приховане зниження ціни підприємства, падіння курсу його акцій; зниження доходів (прибутку) від основної діяльності;

- на стадії II: труднощі з готівкою; зменшення надходження грошових коштів, від господарських операцій; конфлікти у вищому керівництві; порушення термінів виплати заробітної платні; зростання плинності кадрів; погіршення соціально-психологічного клімату в трудовому колективі; встановлення нереальних цін на продукцію; позачергові перевірки фінансово-контролюючих органів; затруднення в отриманні комерційних кредитів; виникнення збитків;

- на стадії III: незадовільна структура балансу; накопичення на складі готової продукції, яка чітко не реалізується; падіння обсягу виробництва; низька заробітна платня; скорочений робочий день (тиждень); зростання збитків; недолік оборотних коштів; нездатність погасити термінові зобов'язання.

Антикризове управління діяльністю підприємств є сукупністю форм і методів реалізації антикризових процедур щодо конкретного підприємства-боржника. На відміну від моніторингу це мікроекономічна категорія, що відображає виробничі відносини на рівні підприємства.

Антикризове управління починається лише на етапі різкого спаду виробництва, тобто «критичного банкрутства». Механізм антикризового управління враховує: діагностику техніко-економічного і фінансового стану підприємства, оцінку перспектив розвитку бізнесу, маркетинг, антикризову інвестиційну політику, управління персоналом, виробничий менеджмент, а при песимістичному результаті, - організацію ліквідації підприємства.

Причини неспроможності підприємства

Діяльність підприємства схильна до впливу багатьох чинників. У цілях антикризового управління діяльністю підприємства необхідно знати характер їх впливу. По напряму цих впливів чинники розрізняються на позитивні і негативні. Очевидно, неспроможність підприємств обумовлена впливом останніх. Крім того, за ступенем залежності від суб'єкта господарської діяльності всі чинники поділяються на зовнішні та внутрішні.

Зовнішні чинники:

• економічні: рівень доходів і накопичень населення (купівельна спроможність); платоспроможність економічних партнерів, кредитна і податкова політика держави; зміна ринкових орієнтації споживача, кон'юнктури внутрішніх і світових ринків, державне регулювання, рівень розвитку науки і техніки, інфляція;

• соціальні: зміна політичної обстановки усередині країни і за кордоном; міжнародна конкуренція, рівень культури підприємців і споживачів їх продукції, організація дозвілля населення, етичні домагання і релігійні норми, що визначають спосіб життя; демографічна ситуація.

• правові: наявність законів, регулюючих підприємницьку діяльність (наприклад, спрощена і прискорена процедура реєстрації підприємств); захист від державного бюрократизму, удосконалення податкового законодавства, методів обліку і форм звітності, розвиток спільної діяльності із залученням іноземного капіталу; забезпечення гарантії збереження прав на власність і дотримання договірних зобов'язань; захист фірм один від одного, споживачів від недоброякісної продукції.

• природно-кліматичні і екологічні: наявність матеріальних ресурсів, кліматичні умови, стан навколишнього середовища і т.п.

Внутрішні чинники:

• матеріально-технічні - чинники, пов'язані з рівнем розвитку техніки і технології, упровадженням у виробництво наукових відкриттів, удосконаленням знарядь і предметів праці. До них належать: заміна морально і фізично застарілого устаткування; ремонт діючого устаткування; механізація і автоматизація виробництва; електрифікація виробництва; хімізація виробництва; будівництво, реконструкція, збільшення використовування виробничих площ; створення і упровадження принципово нових технологій, що забезпечують скорочення витрат, економію ресурсів, підвищення якості; поглиблення спеціалізації машин; економія матеріальних ресурсів; освоєння альтернативних джерел енергії і т.п.

• організаційні - чинники, обумовлені вдосконаленням організації виробництва, праці і управління; вибором організаційно-правової форми.

Залежно від переважання причин виникнення банкрутства підприємств в економіці розрізняють такі їх типи:

• підприємство-банкрот, що функціонує в збалансованій економіці, - це підприємство, яке не могло виконати раніше узяті на себе зобов'язання з суб'єктивних причин;

• підприємство-банкрот, що функціонує в економіці масового банкрутства, - це підприємство, яке не годиться для розв’язання економічних задач у перспективі.

Таким чином, суть антикризового управління підприємством полягає в умінні його пристосуватися до зміни матеріально-технічних, економічних і організаційних чинників - це гарантія не тільки його виживання, але і процвітання.

Шляхи запобігання банкрутству підприємств

Ліквідація діяльності підприємства не завжди збігається з ліквідацією самого підприємства. Так, на рисунку 3.1 між життєвими циклами Б і В існує часовий лаг Т, тобто підприємство, вичерпавши всі свої резерви в період функціонування в циклі Б, може продовжити своє життя в циклі В лише за умови сторонніх фінансових ін'єкцій. У період же Т підприємство зазнає кризу. Такий життєвий шлях характерний для більшості вітчизняних підприємств, адаптованих до бюджетних асигнувань.

Проте існує і інший шлях. Кризі можна запобігти, якщо вчасно переорієнтовувати напрям діяльності підприємства. Це означає необхідність виділення фінансових коштів з прибутку, одержуваного від діяльності, що успішно розвивається, в період стабільного розвитку підприємства, на маркетингові дослідження і перепрофілювання цієї діяльності в майбутньому. Причому стадія розвитку нового виду діяльності повинна збігатися із стадією появи тенденції спаду в результатах здійснюваної діяльності. В цьому випадку стрибок у розвитку підприємства в перехідний період буде згладжений (на рисунку - лінія О), оскільки вплив негативної тенденції на життєдіяльність підприємства буде ослаблений накладенням позитивної тенденції в розвитку нової діяльності. Таким чином життєвий цикл підприємства можна продовжити. Це ідеальна модель життя підприємства. Насправді підприємницька діяльність завжди пов'язана з ризиком. При настанні ризикового випадку виникає потреба у фінансовому оздоровленні «невдах».

Розрізняють два види тактики фінансового оздоровлення:

• Захисна — проведення зберігаючих заходів, основу яких складає скорочення всіх витрат, пов'язаних з виробництвом і збутом продукції, змістом основних фондів і персоналу.

• Наступальна — проведення заходів реформаторського характеру, направлених на приток інвестицій ззовні або забезпечення умов для їх надходжень у будь-якій формі: від реалізації виробництва, венчурного капіталу, кредитів, капіталу за рахунок підвищення ефективності використовування майна, враховуючи фондовий портфель, податкових пільг, участь у конкурсах інвестиційних проектів.

Ліквідація підприємства – це здійснення щодо визнаного банкрутом підприємства заходів, пов’язаних із задоволенням вимог кредиторів продажем його майна та ліквідацією юридичної особи боржника.

Ліквідація підприємства здійснюється ліквідаційною комісією, яка утворюється власником або уповноваженим ним органом, а у випадках банкрутства підприємства - судом або арбітражем. За їх рішенням ліквідація може провадитись самим підприємством в особі його органу управління.

Мирова угода - це процедура досягнення домовленості між боржником та кредиторами щодо пролонгації строків сплати належних кредиторам платежів або щодо зменшення суми боргів. Ця угода може укладатися на будь-якому етапі провадження справи про банкрутство і набирає чинності тільки після її затвердження арбітражним судом. Подаючи заяву про затвердження мирової угоди, неспроможний боржник подає проект угоди, баланс підприємства, список усіх кредиторів із визначенням сум заборгованості. Якщо неспроможного боржника буде оголошено банкрутом до виконання мирової угоди, то відстрочені претензії кредиторів поновлюються в повному обсязі. Мирова угода щодо відстрочки сплати платежів у бюджет та цільові позабюджетні фонди укладаються відповідно до вимог податкового законодавства.

Діагностика банкрутства підприємства

Фінансовий стан підприємства – це стан економічного суб’єкта, який характеризує про наявність у нього фінансових ресурсів, забезпеченість коштами, підтримання оптимального режиму праці та життя, проведення розрахунків з іншими економічними суб’єктами.

Фінансовий результат – це різниця між доходами та витратами підприємства за певний час.

Фінансова криза підприємства не наступає раптово. Основною формою виявлення фінансової кризи на підприємстві є порушення фінансової рівноваги підприємства.

Ознаки порушення фінансової рівноваги підприємства:

- зниження фінансової стійкості;

- зниження рівня рентабельності;

- втрата платоспроможності.

Рівень фінансової кризи підприємства – це різниця між фактичним станом фінансового потенціалу підприємства та необхідним обсягом його фінансових потреб.

Експрес-діагностика фінансового стану

Важливою для кожного підприємства є система раннього виявлення ознак передбачуваної кризової ситуації. Однією із найважливіших процедур фінансового оздоровлення підприємства є насамперед діагностика його фінансового стану. Вона є складовою частиною механізму антикризового управління підприємством.

До найпростіших методів оцінки фінансового стану підприємства належить експрес-діагностика. Вона є дешевим та нескладним способом оцінки стану підприємства. В економічній літературі дається таке визначення експрес-діагностики: це формальна оцінка наближення стану підприємства до банкрутства на основі регулярного розрахунку відповідних коефіцієнтів з даних форми 1 і 2 бухгалтерської звітності.

Процес експрес-діагностики передбачає аналіз платоспроможності, фінансової стійкості, рентабельності,

ділової активності.

Аналіз платоспроможності

Коефіцієнт поточної ліквідності (Кл) – універсальний коефіцієнт, який показує співвідношення активів та пасивів і

його значення повинно бути більше 2:

Кл = ОА / ПЗ,

де ОА – оборотні активи,

ПЗ – поточні зобов’язання

Коефіцієнт забезпеченості (Кз) показує, як забезпечене підприємство власними активами. Його значення має бути більше 0,1:

Кз = ОА- ПЗ , (4.1).

ОА

У разі, якщо одночасно мають місце нерівності Кз > 0,1 і Кл >2, то структура балансу позитивна. При інших нерівностях структура балансу вважається незадовільною і є потреба в більш детальному аналізі.

Аналіз фінансової стійкості і поточної платоспроможності

На цьому етапі проводиться аналіз фінансової стійкості і поточної платоспроможності. Для оцінки фінансового стану можна розглядати цілий ряд показників: коефіцієнт автономії (Кавт), коефіцієнт маневреності (Км), коефіцієнт фінансової стійкості (КФСТ), коефіцієнт абсолютної ліквідності (Кабл).

Коефіцієнт автономії (Кавт) показує ступінь близькості до втрати платоспроможності і подальшого банкрутства, він має бути більш 0,5:

Кавт = ВК , (4.2)

∑ А

де ВК – власний капітал;

∑А – сума усіх активів.

Коефіцієнт маневреності (Км) – показує мобільність власних засобів, він повинен бути більш 0,3, а бажано більш 0,5. Чим вищий цей коефіцієнт, тим вища фінансова стійкість:

Км =	ВОЗ	,	(4.3)
	ВК

де ВОЗ – власні оборотні засоби.

Коефіцієнти Кавт та Км характеризують в довгостроковому періоді платоспроможність підприємства.

Коефіцієнт фінансової стійкості (КФСТ) в довгостроковому періоді повинен бути менше або дорівнювати 1:

КФСТ =	ДЗ + ІП	,	(4.4)
	ВК

де ДЗ – довгострокові зобов’язання;

ІП – інші пасиви.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (Кабл) показує яка частина поточної заборгованості може бути погашена на поточну дату, він може коливатися і бути більш 0,2, але менш 0,3:

Кабл =	ГК	,	(4.5)
	ПЗ + ДМТ

де ГК – грошові кошти та їх еквіваленти;

ДМП – доходи майбутніх періодів.

Оцінка рентабельності

Рентабельність – відносний показник прибутковості, виражений у відсотках, що характеризує ефективність витрат підприємства загалом або ефективність виробництва окремих видів продукції.

У процесі аналізу фінансових результатів діяльності підприємства здійснюють розрахунок і аналіз загальної рентабельності виробництва, рентабельності товарної продукції, рентабельність продажу (реалізації) продукції.

Загальна рентабельність виробництва

Рз = ,

де ЗП – загальна сума прибутку;

СВВЗ – середньорічна величина виробничих запасів.

Рентабельність товарної продукції

Рт.пр.=

де ТП – товарна продукція у відпускних цінах;

Сод.пр. - собівартість товарної продукції.

Рентабельність продажу (реалізації) продукції

Ро.пр. =

де П – прибуток;

Сод.пр. – собівартість одиниці продукції.

Аналіз рентабельності здійснюється порівнянням фактичних даних з розрахунковими (плановими) і даними минулого звітного періоду, в результаті його виявляється відхилення і визначається вплив чинників на зміну рентабельності.

Показник ефективності діяльності підприємства є загальна рентабельність, що показує, скільки прибутку підприємство отримує на 1 гривню вартості своїх активів.

Основне значення прогнозування банкрутства полягає в своєчасному розробленні контрзаходів, спрямованих на подолання на підприємстві негативних тенденцій. Існує думка, що прогнозування банкрутства (кризи) є не чим іншим, ніж оцінюванням кредитоспроможності підприємства. У такому разі основний зміст прогнозування - передбачення й оцінювання можливих негативних сценаріїв діяльності підприємства, які можуть призвести до його неплатоспроможності і втрати ліквідності, а отже - до неповернення кредитів - збитків для кредиторів. В економічній літературі можна знайти чимало моделей прогнозування банкрутства.

Одним із найважливіших інструментів системи раннього попередження банкрутства підприємств та методом його прогнозування є дискримінантний аналіз. Зміст дискримінантного аналізу полягає в тому, що за допомогою математично-статистичних методів будується функція та обчислюється інтегральний показник, на підставі якого з достатньою ймовірністю можна передбачити банкрутство суб’єкта господарювання.

Дискримінантний аналіз базується на емпіричному дослідженні фінансових показників численних підприємств, певна частка з яких збанкрутіли, а решта - успішно працюють далі. При цьому добирається сукупність показників - коефіцієнтів, для кожного з яких визначається питома вага в так званій «дискримінантній функції». Вагомість, як і граничне значення розглядуваних коефіцієнтів, може коригуватися. Вона залежить від галузі, до якої належить підприємство, загальної економічної та політичної ситуації в країні, рівня інфляції та інших факторів. Значення інтегрального показника дає підстави для висновку про належність об’єкта аналізу до підприємств-банкрутів чи підприємств, які успішно функціонують.

Попередником дискримінантного аналізу є тест на банкрутство Тамарі (фінансовий аналітик «Bank of Israel»). В основу тесту Тамарі покладено шість показників: коефіцієнт забезпеченості власним капіталом, прибутковість капіталу; абсолютна ліквідність; коефіцієнт співвідношення вартості товарної продукції до запасів готової продукції на складі; коефіцієнт оборотності основного капіталу; коефіцієнт, що відбиває залежність обороту від реалізації та дебіторської заборгованості.

Найпоширеніші моделі оцінки фінансового стану підприємства і схильності його до банкрутства є такі моделі:

- двофакторна модель оцінки ймовірності банкрутства;

- визначення ймовірності банкрутства на основі моделі Альтмана;

- визначення ймовірності банкрутства на основі моделі Спрінгейта;

- прогнозована модель Таффлера;

- R-модель прогнозу ризику банкрутства;

- узагальнена модель на основі дискримінантної функції.

Двофакторна модель оцінки ймовірності банкрутства

Мета моделі – побудова графіка на основі двох показників – поточної ліквідності та частки позикових коштів – від них залежить ймовірність прогнозування банкрутства. Це лінійна Z-функція, графіком якої є лінія розмежування:

Z = a + b1Kn + b2K3,

де a, b1, b2 – параметри дискримінантної функції, які обчислюються на основі статистичної обробки даних з підприємств, які збанкрутували, або відновили свою платоспроможність;

Kn – показник поточної ліквідності;

K3 – показник питомої ваги позикових коштів у пасивах підприємства.

Z = -0,3877 – 1,0736 х Kn + 0,0579 х K3.

Ця функція зображається графіком (рис.4.1) як геометричне місце точок, при якому Z =0.

Рисунок 4.1 – Графік Z-функції двофакторної моделі прогнозування банкрутства

Якщо значення функції потрапляє вище графіка і при Z < 0, банкрутство ймовірно не загрожує підприємству.

Якщо значення функції потрапляє вище графіка і при Z > 0, ймовірність банкрутства висока.

Розглянута двофакторна модель не забезпечує всебічної оцінки фінансового стану підприємства, тому ймовірність прогнозування банкрутства є невисокою.

Модель Альтмана (розроблена в 1968 році і відома також під назвою «розрахунок Z-показника» - інтегрального показника рівня загрози банкрутства):

Z = 1,012 Х1 + 0,014 Х2 + 0,033 Х3 + 0,006 Х4 + 0,999 Х5.

Це п’ятифакторна модель, де факторами є окремі показники фінансового стану підприємства:

Х1 - робочий капітал / загальна вартість активів;

Х2 - чистий прибуток / загальна вартість активів;

Х3 - чистий дохід / загальна вартість активів;

Х4 - ринкова капіталізація компанії (ринкова вартість акцій) / сума заборгованості;

Х5 - обсяг продажу / загальна вартість активів.

Значення показника «Z» так пов’язане з імовірністю банкрутства:

Z ≤ 1,8 - дуже висока;

1,81 ≤ Z ≤ 2,70 - висока;

2,71 ≤ Z ≤ 2,99 - можлива;

Z ≥ 3,00 - дуже низька.

За деякими джерелами точність прогнозування банкрутства згідно з цією моделлю становить 95%.

Модель Спрінгейта

Z = 1,03 Х1 + 3,07 Х2 + 0,66 Х3 + 0,4 Х4,

де Х1 - робочий капітал / загальна вартість активів;

Х2 - прибуток до сплати податків та процентів / загальна вартість активів;

Х3 - прибуток до сплати податків / короткострокова заборгованість;

Х4 - обсяг продажу / загальна вартість активів.

Вважається, що точність прогнозування банкрутства за цією моделлю становить 92%, проте з часом цей показник зменшується.

Якщо Z < 0, 862, то підприємство є потенційним банкрутом.

Прогнозна модель Таффлера

Таффлер – британський вчений, який запропонував чотирифакторну прогнозовану модель.

Z = 0,53X1 + 0,13X2 + 0,18X3 + 0,16X4,

де де Х1 – операційний прибуток / короткострокові зобовязання;

Х2 – оборотні активи / загальна вартість зобов’язань;

Х3 – короткострокові зобов’язання / сума активів;

Х4 - виручка / сума активів.

Якщо Z > 0,3 – банкрутство малоймовірне;

Z < 0,2 – ймовірність банкрутства дуже висока.

R-модель прогнозу ризику банкрутства

Це чотирифакторна модель.

R = 8,38 К1 + К2 + 0,054 К3 + 0,63 К4,

де К1 – оборотний капітал / актив;

К2 – чистий прибуток / власний капітал;

К3 – виручка від реалізації / актив;

К4 – чистий прибуток / інтегральні витрати.

Загальна оцінка ймовірності банкрутства за цією моделлю:

Z ≤ 0,18 - висока;

0,18 ≤ Z ≤ 0,32 - середня;

0,32 ≤ Z ≤ 0,42 - низька;

Z ≥ 0,42 - мінімальна.

Згідно з кількома методиками прогнозування банкрутства побудовано універсальну дискримінантну функцію

Z = 1,5X1 + 0,08X2 + 10X3 + 5X4 + 0,3X5 + 0,1X6,

де Х1 - cash-flow / зобов’язання;

Х2 - валюта балансу / зобов’язання;

Х3 - прибуток / валюта балансу;

Х4 - прибуток / виручка від реалізації;

Х5 - виробничі запаси / виручка від реалізації;

Х6 - оборотність основного капіталу (виручка від реалізації / валюта балансу).

Здобуті значення Z-показника можна інтерпретувати так:

Z > 2 - підприємство вважається фінансово стійким, йому не загрожує банкрутство;

1 < Z < 2 - фінансова рівновага (фінансова стійкість) підприємства порушена, але за умови переходу на антикризове управління банкрутство йому не загрожує;

0 < Z < 1 - підприємству загрожує банкрутство, якщо воно не здійснить санаційних заходів;

Z < 0 - підприємство є напівбанкрутом.

Показник cash-flow характеризує обсяги чистих грошових потоків, утворюваних у результаті операційної та інвестиційної діяльності, які залишаються у розпорядженні підприємства у визначеному періоді. Розраховують даний показник додаванням до прибутку, що залишився у розпорядженні підприємства у визначеному періоді, амортизаційних відрахувань за цей самий період.

Слід зауважити, що у вітчизняній практиці зазначені моделі застосовуються мало, оскільки не враховують галузевих особливостей розвитку підприємств та притаманних їм форм організації бізнесу. Ідеться про суто теоретичний характер підходів до прогнозування банкрутства. У вітчизняних умовах дані такого прогнозування є вельми суб’єктивними і не дають підстав для практичних висновків. Мають бути розроблені вітчизняні моделі прогнозування з урахуванням галузевих особливостей.

Аналіз фінансування санації підприємства

Коли підприємство знаходиться в проблемному фінансовому стані, треба добре розуміти зміст балансу, структуру, його елементи.

Капітал – це вартість активів, яка зменшується на суму зобов’язань.

Активи – це те, що має підприємство: гроші, фінансові інвестиції, які вкладені в інші підприємства, матеріальні цінності (сировина, матеріали, основні засоби тощо).

Щоб охарактеризувати ступінь забезпеченості власними обіговими коштами, розраховують коефіцієнт забезпеченості власними коштами (К1):

К1 =	Власні обігові кошти	.	(5.1)
	Сума всіх обігових коштів

Цей коефіцієнт повинен бути ≥ 0,1.

Для оцінки здатності підприємства (див.розд.2) розрахуватися зі своїми кредиторами використовуються показники ліквідності.

Коефіцієнти ліквідності – це коефіцієнти, які вимірюють властивість фірми розрахуватися за свої короткострокові зобов’язання.

При аналізі балансу розраховують декілька показників ліквідності:

К =	Ліквідні активи	.	(5.2)
	Поточні зобов’язання

Показники ліквідності характеризують здатність фірми погасити свої поточні зобов’язання. Залежно від ліквідності активів, що порівнюються з поточними зобов’язаннями, розрізняють:

коефіцієнт поточної ліквідності (К2 – коефіцієнт покриття):

К2 =	Оборотні активи	.	(5.3)
	Поточні зобов’язання

К2 показує здатність фірми покривати короткострокові зобов’язання за рахунок оборотних активів, тобто чим більше значення цього коефіцієнта, тим вища здатність фірми розраховуватися за своїми зобов’язаннями.

коефіцієнт проміжної ліквідності (К3):

К3 =	Оборотні активи - Запаси	.	(5.4)
	Поточні зобов’язання

При розрахунку К3 враховуються не всі оборотні активи, а тільки більш ліквідні.

Розглянуті коефіцієнти дають уявлення про поточну платоспроможність фірми. За їх допомогою вимірюють ступінь захисту довгострокових кредитів та інвесторів.

Структура балансу вважається незадовільною, підприємство неплатоспроможним, якщо є наявність хоча б однієї з умов:

- К2 < 1;

- К1 < 0,1;

- Власний капітал < статутного капіталу.

Необхідною умовою життєдіяльності підприємства є забезпечення його постійної платоспроможності, тому необхідно так координувати вхідні та вихідні грошові потоки, щоб у будь який час підприємство було спроможним виконати свої поточні платіжні зобов’язання. Цього можна досягти, якщо в довгостроковому періоді є фінансова рівновага.

Фінансова рівновага передбачає, що грошові надходження підприємства дорівнюють або перевищують потребу в капіталі для виконання поточних платіжних зобов’язань.

Використовуючи моделі фінансової рівноваги з метою забезпечення платоспроможності та ліквідності підприємства, що знаходиться в фінансовій кризі, слід спрямовувати на збільшення вхідних грошових потоків та зменшенням вихідних. Збільшення вхідних грошових потоків досягається за рахунок основних заходів:

- рефінансування дебіторської заборгованості;

- стимулювання збуту основної продукції;

- мобілізації внутрішніх резервів самофінансування;

- залучення додаткового акціонерного капіталу;

- одержання нових позик.

Вихідні грошові потоки зменшуються в результаті таких основних заходів:

- реструктуризації кредиторської заборгованості;

- заморожування інвестицій;

- перегляду дивідендної політики;

- зменшення поточних виплат у рамках операційної діяльності (зниження собівартості продукції).

Система санаційних заходів, що ґрунтується на використанні моделей фінансової рівноваги в довгостроковому періоді, формує тактичний механізм фінансової стабілізації.

Для недопущення фінансових втрат при формуванні структури капіталу підприємства використовуються правила для гарантування вкладень інвесторів та кредиторів, а також для аналізу фінансового стану підприємства та оцінювання його кредитоспроможності.

До основних правил фінансування підприємств належать:

- золоте правило фінансування (золоте банківське правило або правило узгодженості строків);

- золоте правило балансу;

- правило вертикальної структури капіталу.

Перші два правила характеризують горизонтальну структуру капіталу та майна підприємства. Останнє стосується лише пасиву балансу.

Золоте правило вимагає, щоб строки, на які мобілізуються фінансові ресурси, збігалися зі строками, на які вони вкладаються в реальні чи фінансові інвестиції. Дотримуючись цього правила підприємство забезпечує собі стабільну ліквідність та платоспроможність.

Золоте правило балансу вимагає паралельності строків фінансування, інвестування та додержання певних співвідношень між окремими статтями активів та пасивів.

Правило вертикальної структури капіталу пов’язане з аналізом складу та структури джерел формування капіталу та вимагає дотримання певного співвідношення між власним і позичковим капіталом підприємства.

Гранично допустима частка позичених коштів для підприємства визначається показником фінансового лівериджу.

Аналізуючи вертикальну структуру балансу, обчислюють два основні показники: коефіцієнт фінансової незалежності та коефіцієнт фінансового лівериджу (коефіцієнт заборгованості).

Коефіцієнт фінансової незалежності (автономії) Кавт визначається як відношення загальної суми власних коштів до підсумку балансу (див.4.1). Чим більше значення коефіцієнта, тим благополучніший фінансовий стан підприємства – менша залежність від зовнішніх фінансових джерел. Кавт ≥ 1, то частка власних засобів у структурі джерел фінансування збільшується. Кавт ≥ 0, якщо існує тенденція до фінансування за рахунок позик.

У процесі аналізу структури капіталу має важливе значення показник фінансового лівериджу (коефіцієнт заборгованості), що характеризує залежність підприємства від позичкового капіталу:

Фл = ,

(5.1)

де ПК – позичковий капітал;

ВК – джерела власних коштів.

Вважається, що зростання показника фінансового лівериджу свідчить про зростання фінансового ризику, тобто про можливість втрати платоспроможності і навпаки, за вибраних напрямків інвестування ризик кредиторів тим менший, чим менша частина позичкового капіталу в загальній сумі пасивів.

Аналізуючи структуру капіталу підприємств за окремими формами організації бізнесу, можна виявити таку закономірність: в акціонерних товариствах, у яких акції котируються на біржі, частка власного капіталу майже вдвічі більша, ніж у підприємств інших форм організації бізнесу.

При визначенні оптимальної структури капіталу слід враховувати, що головною метою підприємства є максимізація прибутку в довгостроковому періоді. Якщо рентабельність сукупного капіталу (рентабельність активів) перевищує проценти за користування кредитом, то підприємству вигідно буде залучати позики. Але, якщо проценти за користування позиками перевищують рентабельність активів, фінансування за рахунок залучення кредитів слід мінімізувати.

Для визначення оптимальної структури капіталу (виявлення граничної межі використання позичкового капіталу для конкретного підприємства) розраховують ефект фінансового лівериджу (Ефл). Ефект доцільно обчислювати у процесі санаційного аудиту підприємства, що знаходиться у фінансовій кризі, для визначення відхилення від оптимальної структури капіталу та оцінити ризики, що при цьому виникають, а також під час розроблення такої стратегії фінансування санації, яка дасть змогу оптимізувати джерела залучення фінансових ресурсів.

Приклад 1

Завдяки інвестиціям, обсягом 10 000 грн., підприємство одержало прибуток 1 000 грн. Рентабельність інвестицій становить 10 %. Частина їх профінансована за рахунок кредиту, за користування яким слід сплачувати 7 % річних. Знайти рентабельність власного капіталу.

Розв’язання

1 Знайдемо прибуток від інвестування (П):

П = Ра (ВК + ПК),

де Ра – рентабельність активів,

ВК – власний капітал,

ПК – сума кредиту.

П = 0,1 (10 000 + 1 000) = 1 100 грн.

2 Обчислимо рентабельність власного капіталу:

Рв = Ра + (Ра * ПК – Пс * ПК) / ВК,

де Рв – рентабельність власного капіталу;

Пс – ставка процента за кредит.

Рв = 0,1 + (0,1*1000 – 0,07*1000) / 10000 = 0,103

Дане рівняння показує, що рентабельність власного капіталу залежить не від абсолютних величин, якими є суми власного та позичкового капіталів, а від відносних показників (рентабельність активів, проценти за кредит, коефіцієнт фінансового лівериджу). Якщо ставка процента за кредит не залежить від рівня заборгованості і залишається стабільною (див.приклад), то між коефіцієнтом фінансового лівериджу та рентабельністю власного капіталу є лінійна залежність (чим більша заборгованість, тим більша рентабельність).

Підвищення рентабельності власного капіталу за рахунок залучення позичкового капіталу, якщо рентабельність активів перевищує проценти за кредит, називається ефектом фінансового лівериджу, або ефектом фінансового важеля.

Ефект фінансового лівериджу характеризує залежність рентабельності власного капіталу підприємства від рентабельності власного капіталу підприємства від рентабельності всіх активів, процентів за кредит та коефіцієнта заборгованості. Він вимірює ефект фінансування діяльності та підвищення рентабельності власного за рахунок збільшення частки позичкового капіталу.

Внутрішні механізми фінансової стабілізації

Мобілізацію внутрішніх резервів фінансової стабілізації спрямовано передусим на поліпшення (або відновлення) платоспроможності та ліквідності підприємства. До вхідних грошових потоків підприємства належать:

- виручка від реалізації основної продукції;

- надходження у вигляді інших операційних доходів;

- доходи від інвестиційної діяльності;

- засоби, привернуті в корпоративних правах;

- засоби, привернуті на умовах позики;

- державні дотації і субсидії.

Збільшення виручки від реалізації

Першим симптомом фінансової кризи на більшості підприємств є зменшення рівня реалізації продукції.

У довгостроковому періоді збільшення виручки від реалізації і на цій основі досягнення певного рівня прибутковості є головним завданням санації підприємства, оскільки всі короткострокові заходи поліпшення фінансового стану підприємства втрачають значення, якщо через дефіцит у сфері збуту продукції підприємство через певний час знову стане фінансово неспроможним.

Щоб збільшити обсяги реалізації слід максимально активізувати збутову політику підприємства. Стимулювати збут можна як надаючи знижки покупцям, так і помірним збільшенням цін; як використовуванням масової реклами, так і її припиненням. Взагалі не існує єдиних для всіх підприємств рецептів збільшення обсягів реалізації.

Всі заходи щодо збільшення виручки повинні базуватися на системі короткострокових прогнозів обсягів збуту з урахуванням динаміки цін і відповідних їм обсягів реалізації.

До основних санаційних заходів у сфері збуту належать:

- аналіз ринків збуту готової продукції;

- перевірка порядку ціноутворення;

- проведення акцій за спеціальними розпродажами;

- підвищення якості обслуговування клієнтів;

- аналіз сервісних послуг;

- застосування гнучкої системи преміювання для продавців;

- упровадження гнучкої системи знижок;

- аналіз шляхів збуту;

- здійснення рекламних акцій;

- підвищення ефективності роботи з громадськістю;

- використовування системи знижок за прискорену оплату продукції.

Реструктуризація активів

Ця група санаційних заходів пов'язана із зміною структури і складу активу балансу (що може супроводжуватися і зміною пасиву балансу). У рамках реструктуризації активів виділяють такі види санаційних заходів:

1 Мобілізація прихованих резервів.

Приховані резерви – це частина капіталу підприємства, яка не відображена в його балансі. Наприклад, різниця між балансовою вартістю окремих об'єктів та їх реальною вартістю. Приховані резерви мобілізуються:

реалізацією окремих об'єктів основних і оборотних коштів, які безпосередньо не пов'язані з процесом виробництва і реалізації продукції;

індексацією балансової вартості майнових об'єктів, які не можливо реалізувати без порушення нормального виробничий циклу (цей метод не пов'язаний з підвищенням платоспроможності, але може поліпшити кредитоспроможність підприємства).

2 Використовування зворотного лізингу.

У середньостроковій і довгостроковій перспективі використовувати основні засоби, взяті в лізинг, підприємству невигідно, ніж використовувати їх на умовах власності. Крім того, в результаті зворотного лізингу знижується кредитоспроможність підприємства. Але при цьому, платоспроможність його підвищується, що дає можливість розрахуватися за поточними зобов'язаннями і уникнути порушення справи про банкрутство.

Страницы: 1, 2, 3