Фінансова санація та банкрутство підприємства

3 Здача в оренду основних засобів. Доцільно здати в оренду основні засоби, які не повною мірою використовуються у виробничому процесі.

4 Оптимізація структури розміщення оборотного капіталу.

Суть цього заходу полягає в зменшенні частини низьколіквідних оборотних коштів: запасів сировини і матеріалів, НЗВ і т.д. Визначення оптимального обсягу і структури запасів є завданнями контролінгу матеріальних потоків.

Слід також враховувати, що зайві запаси обумовлюють не тільки зниження ліквідності підприємства, але і додаткові витрати (складські або робочої сили). Крім того, існує ризик втрати якості або зниження ціни окремих видів сировини і матеріалів.

5 Продаж низькорентабельних структурних підрозділів. За рахунок цієї операції підприємство може одержати інвестиційні ресурси для перепрофілювання виробництва на більш прибуткові види діяльності.

6 Рефінансування дебіторської заборгованості. Це форма реструктуризації активів, яка полягає в перекладі дебіторської заборгованості в інші, ліквідні форми оборотних активів: грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення і т.д.

До основних форм рефінансування дебіторської заборгованості належать:

Факторинг – продаж дебіторської заборгованості на користь факторингової компанії або банку, тобто це операція переуступки першим кредитором прав вимоги боргу третьої особи іншому кредитору з попередньою або подальшою компенсацією вартості такого боргу першому кредитору.

Облік або дисконтування векселів. Суть цієї операції полягає у тому, що банк, купуючи вексель, терміново його оплачує пред'явнику, а платіж одержує після настання терміну погашення векселя.

Форфейтинг. Це кредитування зовнішньоекономічних операцій у формі викупу у експортера векселів імпортера.

Крім того, до заходів щодо реструктуризації дебіторської заборгованості відносять і процедури з примусового стягнення заборгованості, враховуючи позови до арбітражних судів.

Для забезпечення ефективності процедури мобілізації внутрішніх джерел фінансування санації необхідно провести їх класифікацію з виділенням джерел відновлення платоспроможності та поліпшення фінансово-господарської діяльності підприємства.

При фінансуванні програми санаційних заходів важливе значення для підприємств має повне залучення внутрішніх фінансових резервів, що дозволяє подолати внутрішні причини кризи та зменшити залежність ефективності санації від залучення зовнішніх фінансових джерел.

Рисунок 6.1- Класифікація внутрішніх фінансових джерел санації суб’єктів господарювання

Реструктуризація підприємства

Суть і форми реструктуризації підприємств

Одним із найпоширеніших способів фінансового оздоровлення підприємств є реструктуризація.

Реструктуризація підприємства - це запровадження організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства, зміну форм власності, управління, організаційно-правової форми, що сприятиме фінансовому оздоровленню підприємства, збільшенню обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищенню ефективності виробництва та задоволенню вимог кредиторів. Керуючись таким визначенням, можна розмежувати категорії реструктуризації та реорганізації. Поняття реструктуризації є ширшим, оскільки враховує також і заходи, спрямовані на реорганізацію підприємства. Основний зміст реорганізації полягає в повній або частковій зміні власника статутного капіталу даної юридичної особи та в зміні організаційно-правової форми організації бізнесу.

Необхідність проведення будь-якого виду реструктуризації на підприємстві-боржникові обумовлена широким колом причин (табл.7.1): зовнішніх та внутрішніх [18 ].

Таблиця 7.1-Зовнішні та внутрішні причини реструктуризації

Реорганізація підприємства – це повна або часткова заміна власників корпоративних прав підприємства, зміна організаційно-правової форми організації бізнесу, ліквідація окремих структурних підрозділів або створення на базі одного підприємства кількох. Найпоширенішими формами реорганізації є злиття, приєднання, поділ, виокремлення, перетворення.

Розрізняють такі форми реструктуризації:

- реструктуризація виробництва;

- реструктуризація активів;

- фінансова реструктуризація;

- корпоративна реструктуризація.

Реструктуризація виробництва передбачає внесення змін в організаційну і виробничо-господарську сфери діяльності підприємства з метою підвищення його рентабельності і конкурентоспроможності. Це:

- зміна керівництва підприємства;

- упровадження нових, прогресивних форм і методів управління;

- диверсифікація асортименту продукції;

- підвищення ефективності маркетингу;

- зменшення витрат на виробництво;

- скорочення чисельності персоналу.

Реструктуризація активів передбачає такі заходи:

- продаж частини основних засобів;

- продаж зайвого устаткування, запасів сировини і матеріалів;

- продаж окремих підрозділів підприємства;

- зворотний лізинг;

- реалізацію окремих видів фінансових вкладень;

- рефінансування дебіторської заборгованості.

Фінансова реструктуризація пов'язана із зміною структури і розмірів власного і позикового капіталів, а також із змінами в інвестиційній діяльності підприємства. Це:

- реструктуризація кредиторської заборгованості;

- отримання додаткових кредитів;

- збільшення статутного фонду;

- заморожування інвестицій.

Фінансова реструктуризація обов'язково повинна супроводжуватися реструктуризацією виробництва.

Корпоративна реструктуризація - найскладніший вид реструктуризації. Вона передбачає реорганізацію підприємства з метою зміни власника, створення нових юридичних осіб або нової організаційно-правової форми власності. У рамках такої реструктуризації виробляють:

- повну або часткову приватизації;

- розділення великих підприємств на частини;

- виділення з великих підприємств підрозділів (об'єкти соціально-культурних та інших непрофільних видів діяльності);

- приєднання до інших або злиття з іншими підприємствами.

Перш ніж проводити санаційну реорганізацію, необхідно проаналізувати фінансово-господарський стан підприємства. На основі аналізу робляться висновки про санаційну спроможність, і розробляється план заходів реорганізацій, який враховує:

- економічне обґрунтування необхідності проведення реструктуризації;

- пропозиції за формами і методами реорганізації;

- витрати на здійснення реструктуризації і джерела їх фінансування;

- заходи реструктуризації;

- оцінку ефективності проекту реструктуризації.

Ефективність реструктуризації забезпечується заходами, які лежать в основі плану реструктуризації і направлені на вдосконалення організації і управління виробничо-господарською діяльністю, поліпшення фінансового положення підприємства.

Фінансовий механізм реорганізації підприємств

У результаті корпоративної реструктуризації (реорганізації) змінюється правовий статус юридичної особи. Розрізняють три види реорганізації підприємства:

- направлену на укрупнення підприємства (злиття, приєднання, поглинання);

- направлену на розукрупнення підприємства (розподілення, виділення);

- без зміни розмірів підприємства (перетворення).

Реорганізація, направлена на укрупнення підприємства, здійснюється у формі злиття декількох підприємств в одне, приєднання одного або декількох підприємств до одного, а також взаємне поглинання.

Ці форми реорганізації застосовуються, коли підприємство-боржник не в змозі розрахуватися за своїми зобов'язаннями, і вимушено в досудовому або судовому порядку шукати санатора, який погасив би або прийняв на себе, його борги. Санатор, як правило, бере на себе не тільки борги, але і контроль над боржником, який втрачає свій правовий статус у результаті приєднання, поглинання або злиття з санатором.

При злитті декількох підприємств всі майнові права і зобов'язання кожного з них переходять до нового підприємства. Бухгалтерські баланси підприємств консолідуються. Під час такої реорганізації активи і пасиви підприємства, що реорганізуються в повному обсязі передаються підприємству-правонаступнику. Підприємства, які злилися, припиняють господарську діяльність і втрачають свій правовий статус.

Реорганізація підприємств шляхом їх злиття відбувається в 8 етапів.

1-й етап - ухвалення рішення про реорганізацію і узгодження проекту договору про злиття.

2-й етап - підписання договору про умови реорганізації між підприємствами.

3-й етап - перевірка фінансово-господарської діяльності обох підприємств аудиторською фірмою. При цьому інвентаризується оцінюється майно підприємства.

4-й етап - проведення засновницьких зборів юридичної особи, що утворюється в результаті злиття. Підготовка засновницьких документів.

5-й етап - реєстрація емісії акцій і публікується інформація про емісію.

6-й етап - збори засновників нового підприємства і затвердження його статуту та інших засновницьких документів. Державна реєстрація підприємства.

7-й етап - узгоджуються і підписуються передавальні баланси.

8-й етап - виключення підприємства з державного реєстру.

Реорганізація приєднанням. Приєднання - це спосіб корпоративної реструктуризації, який передбачає приєднання всіх прав і обов'язків одного або декількох юридичних осіб до іншої юридичної особи - правонаступника.

Порядок реорганізації підприємства приєднанням такий самий, як і при злитті. Проте є особливості. У результаті приєднання не створюється нова юридична особа, а тільки вносяться зміни в засновницькі документи правонаступника. Ці зміни можуть бути пов'язані із збільшенням статутного фонду підприємства, до якого приєднуються, зміною складу його засновників або організаційно-правової форми.

Принципова різниця між злиттям і приєднанням полягає у тому, що в першому випадку всі майнові права і зобов'язання декількох юридичних осіб концентруються на балансі створюваного підприємства, а в іншому - на балансі підприємства, яке функціонує на момент ухвалення рішення про приєднання.

Поглинання - це форма реорганізації, що полягає в придбанні корпоративних прав фінансово неспроможного підприємства санатором. Поглинене підприємство може або зберегти свій статус юридичної особи і стати дочірнім підприємством санатора, або приєднатися до підприємства-санатора і стати його структурним підрозділом, втративши при цьому юридичний статус. Майнові права і зобов'язання боржника переходять до правонаступника.

Реорганізація, направлена на розукрупнення підприємства. Цей вид реорганізації застосовується, якщо:

- у підприємства разом з прибутковими секторами діяльності є збиткові виробництва;

- у підприємства, що підлягає санації, високий рівень диверсифікації сфер діяльності. Якщо є декілька інвесторів, яких цікавлять різні ділянки виробництва, то в результаті розподілення підприємства, кожен інвестор може вкласти гроші в ту сферу, яка його цікавить більше всього;

- здійснюється передприватизаційна підготовка державних підприємств з метою підвищення їх інвестиційної привабливості;

- є рішення антимонопольних органів.

До результатів реструктуризації належать:

- перетворення підприємства в об’єднання самокеруючих фірм;

- організаційно-правова зміна форми підприємства;

- виробництво продукції, на яку є попит і політика обмеженого бюджету;

- більш удосконалена корпоративна культура;

- збільшення відповідальності в системі за рахунок передачі повноважень фірмам;

- посилення економічного тиску в об’єднанні, що примушує змінювати господарський механізм, оргструктуру, технологію, товарну політику і зростання кваліфікації персоналу;

- фінансова стійкість і платоспроможність фірм та організацій;

 - ліквідація підприємства у разі надмірно великих капіталовкладень, що повинні бути.

Особливості санації, банкрутства і ліквідації комерційних банків

Правове регулювання відновлення платоспроможності і ліквідації банку-боржника полягає в залученні і розміщенні коштів фізичних та юридичних осіб.

1 Санація банку в рамках непримусових заходів впливу

Згідно з нормативними актами НБУ непримусові заходи впливу застосовуються до комерційних банків у разі незначного рівня підвищеного ризику та глибини проблем у фінансово-кредитній діяльності і мають характер добровільності їх вирішення й розуміння наявності проблем з боку комерційного банку. До непримусових заходів впливу належать:

1) лист із зобов'язаннями;

2) письмове попередження.

Лист із зобов’язанням - це письмове визнання комерційним банком своїх проблем і недоліків та порушень у роботі. Лист із зобов’язаннями можна інтерпретувати як інструмент стимулювання комерційного банку до фінансового оздоровлення з власної ініціативи. Він може містити в собі програму або навіть план санації банку.

Письмове попередження. Згідно з Положенням НБУ, письмовим попередженням НБУ пропонує комерційному банку провести комплекс заходів щодо подолання фінансової кризи та фінансового оздоровлення. У протилежному разі банку загрожують примусові заходи впливу.

Непримусові заходи впливу застосовуються в рамках системи раннього попередження та реагування на фінансову кризу і є виправданими, якщо банк знаходиться у фазі кризи, яка за умови переведення його на режим антикризового управління безпосередньо не загрожує його функціонуванню.

2 Ліквідація комерційного банку

Рішення про ліквідацію комерційного банку може бути прийнято:

- власниками (зборами засновників, акціонерів);

- арбітражним судом - у разі оголошення банку банкрутом;

- Національним банком України - у разі допущення ним серйозних порушень.

Законом «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» визначено, що особливості провадження у справах про банкрутство банків регулюються Законом «Про банки і банківську діяльність».

Ліквідація комерційного банку здійснюється ліквідаційною комісією, що створюється відповідним регіональним Управлінням Національного банку не пізніше ніж через 5 робочих днів після дня отримання постанови про ліквідацію комерційного банку. Ліквідаторами банку можуть бути ті самі особи, які визначені законодавством про банкрутство, а також здійснюватися ліквідаційною комісією, яка створюється під керівництвом та за участю працівників НБУ.

Ліквідаційна комісія приступає до виконання обов’язків одразу після прийняття постанови про ліквідацію комерційного банку. До прийняття постанови між НБУ та ліквідатором укладається договір, в якому визначаються права та обов'язки сторін щодо забезпечення процедури ліквідації комерційного банку. Договір вступає в дію з моменту призначення ліквідатора відповідною постановою.

Робота ліквідаційної комісії оплачується за рахунок коштів банку, що ліквідується, або інших джерел. Кошторис витрат ліквідатора (ліквідаційної комісії) затверджує орган, який його призначив.

З дня свого призначення ліквідаційна комісія має повне та виняткове право управляти та контролювати банк, вживати будь-яких заходів для ефективної ліквідації банку та одержання максимальної виручки від продажу активів банку.

Ліквідатору забороняється вчиняти дії, які б свідчили про продовження діяльності банку. Для забезпечення виконання ліквідатором (ліквідаційною комісією) своїх повноважень у регіональному управлінні НБУ замість закритого кореспондентського рахунку банку відкривається накопичувальний рахунок, на який зараховуються кошти банку і надходження на його адресу та з якого проводяться розрахунки з кредиторами. Накопичувальний рахунок відкривається за рішенням про ліквідацію банку за наявності нотаріально- засвідченої картки зі зразками підписів уповноважених осіб, залучених до ліквідації, з відбитком печатки банку, що ліквідується.

Ліквідатор також надсилає письмові повідомлення вкладникам банку - фізичним особам, зазначаючи розмір вкладу згідно бухгалтерським обліком банку. Вимоги кредиторів мають бути заявлені протягом одного місяця від дня першої публікації в офіційному друкованому органі зазначеного оголошення. Після закінчення зазначеного строку заяви кредиторів та вкладників банку не приймаються.

У разі прийняття рішення про санацію банку реорганізацією між ліквідаційною комісією і юридичною особою, яка має намір викупити банк у цілому та приєднати його, укладається угода про переведення боргу (угода про умови проведення реорганізації) та здійснюється реструктуризація статутного капіталу. У разі продажу або реорганізації банку в ході ліквідаційних процедур уся сукупність майнових прав і зобов'язань переходить до санатора (банку-правонаступника), за передавальним балансом, що складається на підставі проміжного ліквідаційного балансу.

У разі ліквідації банку шляхом продажу частини або усіх його активів ліквідатор протягом трьох місяців від дня свого призначення здійснює інвентаризацію активів банку. Протягом цього періоду ліквідатор має право розірвати договори про надання банку послуг, а також припинити зобов'язання банку щодо оренди (найму) рухомого і нерухомого майна, попередньо повідомивши про це іншу сторону за 30 днів.

Ліквідатор (ліквідаційна комісія) у строк до трьох місяців від дня, зазначеного у повідомленні про ліквідацію банку, здійснює такі заходи щодо задоволення вимог кредиторів:

- складає реєстр акцептованих ним вимог для затвердження НБУ;

- відхиляє вимоги у разі сумніву в їх реальності;

- визначає суму заборгованості кожному кредитору та черговість погашення вимог;

- сповіщає кредиторів про акцептування вимог.

Після закінчення періоду, протягом якого можна подавати вимоги та проводити роботу щодо їх визнання або відхилення, ліквідатор (ліквідаційна комісія) складає проміжний ліквідаційний баланс, враховуючи результати проведеної інвентаризації активів та майна банку.

Проміжний ліквідаційний баланс має містити дані про майно банку, що залишилося, список вимог кредиторів та результати їх розгляду. Для задоволення вимог кредиторів ліквідаційна комісія проводить роботу щодо продажу майна комерційного банку. Рішення про продаж майна приймається ліквідаційною комісією, про це повідомляють засоби масової інформації. Оголошення про аукціон має бути опубліковане принаймні у двох загальнодержавних та двох місцевих газетах.

Якщо відсутні покупці і неможливо реалізувати повністю або частково майно банку, ліквідатор вирішує з кредиторами питання про передачу їм майна в рахунок задоволення претензійних вимог.

Вимоги кредиторів до банку, що ліквідується, задовольняються за рахунок коштів банку у такій послідовності:

1) витрати і винагородження ліквідатора (ліквідаційної комісії) згідно із затвердженим кошторисом та договором з НБУ;

2) витрати Національного банку України, здійснені з метою забезпечення проведення ліквідації;

3) вимоги кредиторів, забезпечені заставою (сума, що виплачується, не перевищує вартість застави);

4) зобов'язання перед працівниками банку з оплати праці, невиконані та накопичені до дня призначення ліквідаційної комісії;

5) вимоги щодо державних і місцевих податків та неподаткових платежів до бюджету і вимоги органів державного страхування та соціального забезпечення;

6) вимоги інших кредиторів;

7) решта вимог.

Активи, що залишились після погашення усіх вимог до банку, розподіляються між акціонерами (учасниками) відповідно до кількості належних їм корпоративних прав. Вимоги кредиторів не задовольняються, якщо:

- майна банку не вистачає для задоволення вимог;

- вимоги не надійшли протягом встановленого часу;

- вимоги не визнані ліквідатором (ліквідаційною комісією), не оскаржені кредитором в установленому порядку.

Після закінчення роботи ліквідатор (ліквідаційна комісія) складає ліквідаційний баланс, який не пізніше 10 днів від дня закінчення строку роботи ліквідатора (ліквідаційної комісії) подається разом з матеріалами про його роботу регіональному управлінню НБУ для розгляду та затвердження. Якщо за результатами ліквідації банку є залишки за активами та пасивами балансу разом з ліквідаційним балансом надаються розшифрування всіх рахунків.

Затвердження ліквідаційного балансу та закриття накопичувального рахунку здійснює уповноважена особа Правлінням НБУ. Комісія з питань нагляду і регулювання діяльності банків при регіональному управлінні Національного банку приймає рішення про виключення комерційного банку з республіканської книги реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ.

3 Реорганізація як метод фінансового оздоровлення комерційних банків

Основною причиною кризи комерційних банків є недостатній рівень їх капіталізації. З метою вирішення даної проблеми можна вдатися до реорганізації комерційних банків, спрямованої на їх укрупнення. Підвищуючи вимоги до мінімального розміру капіталу, НБУ вимушує дрібні банки до реорганізації злиттям, приєднанням або поглинанням. Причиною збитковості комерційного банку може бути збитковість окремих філій.

Реорганізація комерційного банку відбувається за рішенням вищого органу комерційного банку. Таке рішення може бути прийнято акціонерами (учасниками) комерційного банку як з власної ініціативи, так і за вимогою НБУ у зв'язку із застосуванням санкцій за порушення банківського законодавства. До зальних передумов реорганізації комерційних банків слід віднести такі:

1) банк-правонаступник зобов'язаний виконувати вимоги щодо формування статутного фонду, додержуватися економічних нормативів, не мати збитків і його фінансовий стан не повинен загрожувати інтересам вкладників і кредиторів;

2) реорганізація комерційного банку не повинна призвести до збиткової діяльності банку-правонаступника, порушення ним вимог НБУ стосовно формування статутного фонду, економічних нормативів, виникнення ситуації, що загрожує інтересам вкладників і кредиторів;

3) реорганізація не повинна призвести до перешкод у забезпеченні права клієнта вільно вибирати банк.

Банки, які в результаті реорганізації припиняють свою діяльність як юридичні особи, виключаються з Республіканської книги реєстрації банків, валютних бірж та інших кредитних установ і втрачають всі ліцензії, надані Національним банком України.

Реорганізація комерційних банків. Під час реорганізації комерційного банку злиттям чи приєднанням активи і пасиви банку, який реорганізується, в повному обсязі передаються банку-правонаступнику, що створюється в результаті реорганізації (злиття), чи банку, до якого здійснюється приєднання. Банк, що реорганізується, виключається з Республіканської книги реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ, закриваються відповідні кореспондентський та субкореспондентський рахунки і номер МФО.

У разі злиття знову створений банк-правонаступник затверджує відповідно до чинного законодавства України нові установчі документи й одержує нову назву. Відповідна реєстрація здійснюється на загальних засадах відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Проте укрупнення комерційних банків має свої особливості. Зокрема, реорганізація комерційних банків здійснюється лише з попередньої згоди НБУ. Для одержання такої згоди із спільним клопотанням до відповідного регіонального управління НБУ звертаються:

- у разі приєднання - банк, що реорганізується, і банк-правонаступник;

- у разі злиття - банки, що реорганізуються, і засновники банку-правонаступника.

Пакет стандартних документів, які подаються у регіональні управління НБУ для одержання згоди на злиття чи приєднання, вміщує в себе:

а) рішення вищого органу кожного з банків, що реорганізуються, про вибраний шлях реорганізації;

б) установчий договір засновників банку-правонаступника;

в) аудиторський висновок за підсумками перевірки фінансово-господарської діяльності банків, що реорганізуються;

г) прогнозований баланс банку-правопопередника на дату передання активів і пасивів і розрахунок економічних нормативів по ньому;

д) баланси і розрахунки економічних нормативів банків, що реорганізуються, на останню звітну дату;

е) угода між банками, що реорганізуються, і засновниками банку-правонаступника про умови проведення реорганізації;

ж) аудиторський висновок про фінансовий стан і платоспроможність засновників банку-правопопередника, бухгалтерську і фінансову звітність учасників (акціонерів) банку на останню звітну дату (для перевірки можливості виконання засновниками, акціонерами (учасниками) банку своїх зобов'язань щодо формування статутного фонду.

У разі одержання згоди на злиття у регіональному управлінні НБУ за місцезнаходженням новоствореного банку відкривається тимчасовий рахунок засновникам банку-правонаступника для внесків у статутний фонд (якщо створення банку-правонаступника здійснюється зі збільшенням розміру статутного фонду) і для перерахування залишків засобів із кореспондентських рахунків банків, що реорганізуються, на день складання передавального балансу.

Після перерахування залишків засобів із кореспондентських рахунків банків, що реорганізуються, на тимчасовий рахунок засновників банку-правонаступника (злиття) регіональною розрахунковою палатою блокується кореспондентський рахунок банків, що реорганізуються, до ухвалення рішення НБУ про виключення останніх із Республіканської книги реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ.

Після проведення реорганізації пакет документів, який містить рішення вищого органу банку-правонаступника про створення банку (злиття), передавальний баланс, розрахунок економічних нормативів, інші документи, необхідні для реєстрації новоствореного банку-правонаступника із висновком регіонального управління, направляється в НБУ.

Реорганізація поділом. Під час реорганізації комерційного банку поділом активи і пасиви банку, що реорганізується, в повному обсязі передаються комерційним банкам-правонаступникам, які створюються в результаті реорганізації.

Банк, що реорганізується, виключається з Республіканської книги реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ, закриваються його кореспондентський і субкореспондентські рахунки і номер МФО. Новостворені банки реєструються на загальних підставах відповідно до вимог Закону України «Про банки і банківську діяльність».

На підставі поданих регіональним управлінням НБУ документів приймається рішення про виключення банку, що реорганізується, з Республіканської книги реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ.

Реорганізація комерційного банку виокремленням. Іноді з метою санації можна вдатися до реорганізації банківських установ, спрямованої на їх розукрупнення. Під час реорганізації комерційного банку виокремленням частини активів і пасивів банку, що реорганізується, передається банку-правонаступнику або кільком банкам-правонаступникам, які створюються в результаті реорганізації. Банк, що реорганізується, вносить зміни в установчі документи відповідно до чинного законодавства України і нормативних актів НБУ.

Реорганізація комерційного банку виокремленням не повинна призвести до збиткової діяльності банку, що реорганізується, порушення ним економічних нормативів і виникнення стану, що загрожує інтересам вкладників і кредиторів. Як правило, за такої форми реорганізації, зі складу банку виокремлюються філії.

Реорганізація банку виокремленням, яка призводить до зменшення статутного фонду банку, що реорганізується, здійснюється лише за попередньої згоди НБУ. У разі реорганізації виокремленням філії без передання частки статутного фонду банк, що реорганізується, і засновники банку-правонаступника звертаються з клопотаннями до відповідного регіонального управління НБУ для одержання позитивного висновку щодо можливості проведення реорганізації і подають набір стандартних документів:

а) рішення вищого органу банку, що реорганізується, про виокремлення філії (філій);

б) аудиторський висновок про результати фінансово-господарської діяльності банку, що реорганізується;

г) баланс банку, що реорганізується, на останню звітну дату і розрахунок економічних нормативів по ньому;

д) прогнозний баланс банку-правонаступника на дату переди активів і пасивів та розрахунок економічних нормативів по ньому;

е) баланс філії, що підлягає передачі банку-правонаступника на останню звітну дату;

ж) угоду про умови проведення реорганізації між банком, який реорганізується, та засновниками банку-правонаступника;

и) установчий договір засновників банку-правонаступника.

Окрім цього, до регіонального управління НБУ подаються інші документи, необхідні для реєстрації нового комерційного банку. Реєстрація банку, створеного в результаті реорганізації без передання частки статутного фонду банку, що реорганізується, здійснюється на загальних підставах. У разі реорганізації виокремленням без передання частки статутного фонду після реєстрації до Республіканської книги реєстрації банків, валютних бірж інших фінансово-кредитних установ новоствореного банку-правонаступника і відкриття відповідного кореспондентського рахунку перераховується частина залишку засобів із кореспондентського рахунку банку, що реорганізується, у розмірі, визначеному угодою про умови проведення реорганізації, здійснюються інші заходи, передбачені цією угодою.

У разі реорганізації виокремленням з переданням частки статутного фонду відкривається тимчасовий рахунок засновникам банку-правонаступника для перерахування частини залишку засобів із кореспондентського рахунку банку, що реорганізується, за розподільним балансом і внесків часток у статутний фонд новими засновниками.

Страницы: 1, 2, 3