Неприбуткові організації (НПО) відіграють важливу роль у світовій економіці і у багатьох національних економіках та соціальних системах. Їх зусилля доповнюють діяльність урядового та бізнес секторів щодо надання важливих послуг, підтримки і надії для тих, хто їх потребує в усьому світі.

Актуальність обраної теми дослідження обґрунтовується необхідністю об’єднання зусиль різних гілок суспільства та вироблення єдиної стратегії щодо створення в Україні сприятливого клімату для існування та діяльності неприбуткових організацій. Першим кроком до цього, на нашу думку, є розробка зауважень та пропозицій до проекту Податкового кодексу України. Подальша доля пропозицій, зроблених в дипломній роботі, залежатиме від скоординованих дій законодавців та представників недержавного сектору.

На жаль сьогодні існування недержавних непідприємницьких організацій у великій мірі залежить від фінансування, що надається іноземними донорами. Така ситуація склалася в Україні через відсутність як законодавчо закріплених стимулів для заохочення фінансової підтримки третього сектору, так і через втрату традицій благодійництва й брак загальнодоступної інформації про діяльність недержавних організацій. Ситуацію погіршує ще й факт існування безлічі неузгоджень у законодавстві та регулюванні, що іноді зводить нанівець роботу непідприємницьких організацій.

Проблема відсутності сприятливого клімату для благодійництва та роботи третього сектору, на наш погляд, має стратегічний характер і впливає як на сучасний, так і на майбутній розвиток громадянського суспільства. Розуміння цього факту привело до змін у законодавстві, які відбулися у більшості країн колишнього соціалістичного табору. Метою здійснення змін у сфері непідприємницької діяльності в Україні є досягнення її ефективного розвитку та максимальної результативності шляхом використання творчого потенціалу третього сектору та досвіду інших країн. В силу зазначених вище причин обрана тема є актуальною.

Об’єктом дослідження є всеукраїнська громадська організація Товариство Червоного Хреста України (далі ТЧХУ).

Предмет дослідження складають особливості фінансових потоків неприбуткових організації взагалі та ТЧХУ – зокрема.

В дипломній роботі поставлено наступні цілі:

– узагальнити світовий та вітчизняний досвід щодо управління фінансовими потоками неприбуткових організацій;

– проаналізувати фінансові потоки ТЧХУ;

– розробити та обґрунтувати пропозиції щодо підвищення ефективності фінансової діяльності неприбуткових організацій.

Зазначені цілі досягнуто шляхом вирішення наступних задач дослідження:

– визначити класифікаційні признаки неприбуткових організацій;

– проаналізувати можливі варіанти фінансових потоків у неприбуткових організаціях;

– охарактеризувати порядок складання звіту про використання коштів неприбуткових організацій і установ;

– адаптувати деякі аспекти світового досвіду регулювання діяльності неприбуткових організацій до вітчизняних умов;

– проаналізувати господарську діяльність ТЧХУ;

– дослідити особливості фінансових потоків ТЧХУ.

На підставі проведеного дослідження в роботі розроблено пропозиції щодо вдосконалення податкового законодавства як передумови створення фінансової бази для діяльності неприбуткових організацій та рекомендації щодо запобігання порушенням у фінансовій звітності неприбуткових організацій. Доцільність пропозицій – обґрунтовано.

1. Теоретичні основи аналізу фінансових потоків у неприбуткових організаціях

1.1 Класифікація неприбуткових організацій

Суспільству потрібні організації, що вирішували б проблеми, якими не займаються суб’єкти підприємницької діяльності, бо це не приносить прибутку. Держава регулює створення неприбуткових організацій і декларує їм свою підтримку.

Усі юридичні особи щодо отримання прибутку можна розділити на дві великі групи незалежно від форми власності: прибуткові організації, або суб’єкти підприємницької діяльності, та неприбуткові організації. Детальний перелік останніх наведено в п.7.11.1 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств». До них належать:

1) органи державної влади України, органи місцевого самоврядування та створені ними установи або організації, що утримуються за рахунок коштів відповідних бюджетів;

2) благодійні фонди і благодійні організації, створені у порядку, визначеному законом для проведення благодійної діяльності, в тому числі громадські організації, створені з метою провадження екологічної, оздоровчої, аматорської спортивної, культурної, освітньої та наукової діяльності, а також творчі спілки та політичні партії;

3) пенсійні фонди, кредитні спілки, утворені у порядку, визначеному законом;

4) інші, ніж визначені в абзаці (2), юридичні особи, діяльність яких не передбачає одержання прибутку згідно з нормами відповідних законів;

5) спілки, асоціації та інші об’єднання юридичних осіб, житлово-будівельні кооперативи, створені для представлення інтересів засновників, що утримуються лише за рахунок внесків таких засновників та не проводять підприємницької діяльності, за винятком отримання пасивних доходів;

6) релігійні організації, зареєстровані у порядку, передбаченому законом.

Класифікація неприбуткових організацій представлена на рис. 1.

Рис. 1. Класифікація неприбуткових організацій.

Засновниками неприбуткових організацій можуть бути фізичні особи, що досягли 18 років (для молодіжних і дитячих організацій – 15 років), юридичні особи, органи державної влади. Проте є обмеження: засновниками благодійної організації не можуть бути органи державної влади, органи місцевого самоврядування, державні і комунальні підприємства, установи і організації України, що фінансуються з бюджету [54].

Статусу юридичних осіб неприбуткові організації набувають відповідно до законодавства, що регулює існування і діяльність таких неприбуткових організацій.

Легалізація (офіційне визнання) об’єднань громадян є обов’язковою і здійснюється шляхом їх реєстрації або повідомлення про заснування відповідно до «Положення про порядок легалізації об’єднань громадян, затвердженого постановою Кабміну України від 26.02.93 року №140». Діяльність об’єднань громадян, які не легалізовані або примусово розпущені за рішенням суду, – протизаконна. У разі реєстрації об’єднання громадян набуває статусу юридичної особи.

Політичні партії та міжнародні громадські організації обов’язково реєструються в Міністерстві юстиції України. Легалізацію громадської організації здійснює відповідно Міністерство юстиції України, місцеві органи державної виконавчої влади, виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад народних депутатів. Про легалізацію (офіційне визнання) об’єднання громадян легалізуючий орган повідомляє у засобах масової інформації.

Державна реєстрація благодійних організацій проводиться відповідно до порядку, встановленого «Положенням про порядок державної реєстрації благодійних організацій», причому всеукраїнські і міжнародні – реєструє Мінюст, а місцеві, а також філії – органи Мінюсту на місцях [56].

Державна реєстрація релігійних громад і організацій відбувається в обласній, Київській та Севастопольській міській державній адміністраціях, а в Республіці Крим – до уряду Республіки Крим. Релігійні центри, управління, монастирі, релігійні братства, місії та духовні навчальні заклади подають на реєстрацію статут (положення) до державного органу України у справах релігій.

Об’єднання юридичних осіб реєструються залежно від їх організаційно-правових форм відповідно до ЗУ «Про підприємства в Україні». Причому засновниками об’єднань юридичних осіб можуть бути тільки юридичні особи.

Державна реєстрація Торгово-промислових палат здійснюється Міністерством юстиції згідно з ЗУ «Про Торгово-промислові палати в Україні від 02.12.97 року №671/97-ВР».

Після проходження державної реєстрації неприбуткові організації зобов’язані зареєструватися в органах статистики. Всі організації, що не мають на меті отримання прибутку, після набуття статусу юридичної особи повинні бути внесені до Реєстру неприбуткових організацій і установ, який ведеться Державною податковою адміністрацією України («Положення про Реєстр неприбуткових організацій і установ надруковано. У противному разі їх діяльність податкові органи вважатимуть прибутковою і вимагатимуть подання звітності відповідної форми.

Неприбуткові організації також зобов’язані зареєструватися в органах Пенсійного фонду, будь-якій із профспілок з метою сплати обов’язкових внесків на соціальне страхування, в службі зайнятості населення.

Створення і діяльність органів державної влади регламентується Конституцією України, а також відповідними положеннями і статутами. Створення і діяльність органів місцевого самоврядування регламентується ЗУ «Про місцеве самоврядування» та відповідними положеннями і статутами [62].

Установи організації, що створюються органами державної влади та місцевого самоврядування, діють відповідно до законів України, наприклад «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування», «Про збір на обов’язкове соціальне страхування», «Про освіту» тощо. Діяльність цих закладів регламентується відповідними положеннями, як наприклад Положенням про Пенсійний фонд України.

Благодійні організації створюються відповідно до ЗУ «Про благодійництво та благодійні організації», у цьому ж законі дано основні визначення термінів.

Діяльність профспілок регламентується законом СРСР «Про професійні спілки, права та гарантії їхньої діяльності №1818-1 від 10.12.90 року». Професійні митці мають право об’єднуватися у творчі спілки, діяльність останніх регламентована ЗУ «Про професійних творчих працівників та творчі спілки №554/97-ВР від 07.10.97 року». За принципом кас взаємодопомоги побудована діяльність кредитних спілок, які діють відповідно до Тимчасового положення про кредитні спілки в Україні, затвердженого указом Президента від 20.09.93 року за №377/93.

Будь-які об’єднання громадян керуються у своїй діяльності ЗУ «Про об’єднання громадян». Крім того, неприбуткову діяльність регулюють такі закони: «Про освіту №1060-ХII від 23.05.91 року; «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей №2011-ХII від 20.12.91 року»; «Про національні меншини №2494-ХII від 25.06.92 року; «Про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді в Україні №2998-ХII від 05.02.93 року»; «Про систему суспільного телебачення і радіомовлення» №531/97-ВР від 18.07.98 року»; «Про захист прав споживачів №1023-ХII від 12.05.91 року» [57].

1.2 Фінансові потоки у неприбуткових організаціях

Неприбуткова організація може вести як неприбуткову, так і прибуткову діяльність, якщо остання не заборонена законодавством і статутними документами. Наприклад, політичні партії та кредитні спілки не мають права займатися господарською та комерційною діяльністю, за винятком продажу пропагандистської літератури та інших атрибутів їх діяльності, і засновувати підприємства, крім засобів масової інформації.

Відповідно до Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні підприємство або організація, які ведуть декілька видів діяльності, зобов’язані організувати окремий облік доходів і витрат за різними видами діяльності. Облік і оподаткування прибуткової діяльності ведуться згідно з чинним законодавством і розглядатися не будуть. Єдиним документом, який так чи інакше регламентує оподаткування неприбуткової діяльності, є ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств» в останній редакції [13, с.4-9].

Доходи у неприбутковій діяльності – це, як правило, членські внески, добровільні пожертвування, як майном, так і грошима, пасивні доходи. Організація має тільки слідкувати, щоб отримані доходи відповідали вимогам чинного законодавства. Політичним партіям, наприклад, заборонено прямо або опосередковано отримувати кошти або майно від іноземних держав, організацій та громадян, від анонімних пожертвувачів, від підприємств, де частка майна держави або іноземної сторони перевищує 20% статутного фонду, від нелегалізованих об’єднань громадян. Якщо неприбуткова організація отримала кошти за якісь товари, роботи чи послуги, причому надання останніх не належить до основної діяльності цієї неприбуткової організації, то ці кошти або повертаються, або оподатковуються у порядку, передбаченому для суб’єктів підприємницької діяльності.

На відміну від прибуткової організації, витрати якої відносяться або до складу валових, або до збитків, або покриваються за рахунок чистого прибутку, витрати неприбуткової організації не підлягають такій жорсткій регламентації, проте мають відповідати таким вимогам: не суперечити чинному законодавству по суті, спрямовуватись на виконання статутних завдань і бути затвердженими керівництвом самої неприбуткової організації. До початку року кожна неприбуткова організація складає кошторис доходів і витрат, де передбачаються всі можливі доходи і всі можливі витрати на майбутній рік, а після завершення року керівництво неприбуткової організації звітує перед засновниками про виконання кошторису. Для ведення бухгалтерського обліку варто використовувати існуючий план рахунків, пристосувавши його до потреб неприбуткової організації.

Отримані доходи в бухгалтерському обліку накопичуються по кредиту рахунка 88 «Фонди спецпризначення» або 96 «Цільове фінансування», здійснені витрати – по дебету цього ж рахунка. При чому до доходів кошти та майно відносяться як правило в момент їх отримання, а для обліку витрат можна використовувати два способи. Перший полягає в тому, що моментом виникнення витрат є момент витрачання коштів з розрахункового рахунка, з каси тощо. Недоліком є складність налагодження обліку дебіторів і кредиторів. Другий спосіб полягає в тому, що моментом виникнення витрат є момент їх безпосереднього отримання (перехід права власності на товари, роботи, послуги), нарахування винагороди за здійснену роботу найманим працівникам.

Для благодійної організації видатки варто розділити на ті, які здійснюються безпосередньо за основною діяльністю, і ті, які йдуть на утримання самої організації, використавши для цього субрахунки рахунка 20 «Основне виробництво» або рахунка 26 «Загальногосподарські витрати» з наступним списанням накопичених витрат у дебет рахунка 88 або 96. Такий розподіл пояснюється вимогою ЗУ «Про благодійництво та благодійні організації» про неперевищення витрат на утримання благодійної організації 20% її кошторису.

Бухгалтер неприбуткової організації має враховувати, що облік розрахунків з підзвітними особами мусить бути чітко налагодженим, а кожен звіт про витрачання коштів – підкріпленим відповідними документами (чеками, квитанціями тощо). У противному разі будь-який інспектор матиме право вважати такі кошти додатковим доходом громадянина, а тому – приєднати їх до сукупного оподатковуваного доходу такого громадянина з подальшим нарахуванням усіх податків і штрафом за їх несплату.

Неприбуткова організація має право використовувати працю найманих працівників і нараховувати та сплачувати за неї винагороду. Розмір винагороди визначається керівництвом у межах його повноважень і засновниками або вищим органом такої організації. У зв’язку з цим організації доведеться нараховувати та сплачувати податки. Працівники можуть вступати у трудові відносини з організацією або ж працювати на умовах договору підряду. Такий розподіл по-різному впливає на оподаткування [3, с.7].

Податки, що нараховуються на оплату праці, представлені у таблиці 1, розмір податку визначено у відсотках до нарахованої винагороди [59].

Таблиця 1.

Податки, що нараховуються на оплату праці.

Відносини	Ставка податку
	Пенсійний фонд		Фонд соціального страхування	Фонд соціального страхування на випадок безробіття		Прибутковий податок з громадян
	Нарахування	Утримання	Фонд соціального страхування	Нарахування	Утримання	Прибутковий податок з громадян
Трудові	32%	1%	4%	1,5%	0,5%	за шкалою
Цивільно-процесуальні	32%	1%	–	–	0,5%	20%

Якщо неприбуткова організація, крім основної, не здійснює інші види діяльності, направлені на отримання прибутку, то вона не сплачує внесок до Фонду Чорнобиля, тому що платниками цього збору згідно з чинним законодавством є суб’єкти підприємницької діяльності. За аналогічних умов неприбуткова організація не є платником комунального податку.

Очевидно, неприбутковій організації вигідніше співпрацювати з найманими працівниками на умовах підряду, бо в даному разі нарахування на оплату праці становитимуть 32% проти 37,5% для основних працівників або сумісників.

Неприбуткові організації можуть також сплачувати податок на прибуток у тому разі, якщо їх доходи за перший квартал року з урахуванням витрат, здійснених у цьому ж кварталі за рахунок коштів минулого року, перевищують 25% доходів минулого року.

Найбільша проблема існує у благодійних організацій і пов’язана вона зі сплатою прибуткового податку з громадян. Згідно з Декретом Кабміну «Про прибутковий податок з громадян» оподаткуванню підлягає сукупний дохід, одержаний з будь-яких джерел, а стаття 5 Декрету передбачає невключення до оподатковуваного доходу тих сум допомоги, що отримані від благодійних організацій у зв’язку зі стихійним або екологічним лихом. Отже, будь-яка допомога в грошовій або натуральній формі, надана з інших причин, підлягає оподаткуванню прибутковим податком з громадян, причому сплачувати цей прибутковий податок доведеться саме благодійним організаціям (стаття 10 Декрету). За невиконання вимог законодавства – штраф. Таким чином, держава розраховує отримати частину грошей, спрямованих на лікування, догляд за дітьми й особами похилого віку, частину доходів госпісів. Єдиний вихід, використовуючи пункти 5 або 6 статті 6 Декрету, звернутися до Кабінету Міністрів або органів місцевого самоврядування, які, враховуючи матеріальний стан особи (після його обстеження), мають право зменшувати оподатковуваний дохід [1, с.38-40].

Суб’єкт підприємницької діяльності може або зменшити свої витрати, або збільшити зарплату свого працівника, співпрацюючи з благодійною організацією за такою схемою. Благодійній організації перераховуються кошти в межах 4% від оподатковуваного прибутку попереднього кварталу, причому ці витрати можна віднести до складу валових. Благодійна організація отримані кошти спрямовує на виплату зарплати (винагороди) працівнику суб’єкта підприємницької діяльності як такому, що працює для благодійної організації, та на сплату податків, нарахованих на зарплату. Ідея полягає в тому, що для нарахування власному працівникові 100 грошових одиниць, суб’єкту підприємницької діяльності доведеться витратити 147,5 грошових одиниць, а благодійній організації – 137,5. Отже, економія становить 6,78%. У тому випадку, коли працівник погодиться працювати на умовах підряду, економія буде становити 10,51%.

У зв’язку з невизначеністю та неоднозначним тлумаченням законів України з питань оподаткування, правомірності лізингових відносин та порядку ведення бухгалтерського обліку госпрозрахункової діяльності до редакції неодноразово звертаються за роз’ясненнями працівники бухгалтерських служб бюджетних установ.

Найбільша кількість питань стосується порядку справляння податку з прибутку, ПДВ, комунального податку, зборів до різних фондів від доходів, що надходять за надані платні послуги та з інших джерел [3, с.10-13].

Порядок оподаткування прибутку бюджетних установ і організацій регламентований пунктами 7.11 статті 7 та 16.9 статті 16 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до п. 16.9 податок на прибуток, отриманий від підприємницької діяльності, щокварталу за наростаючим підсумком з початку звітного податкового року сплачують бюджетні установи й організації, які не відносяться до неприбуткових, а неприбуткові організації сплачують податок на прибуток від неосновної діяльності.

До неприбуткових, згідно з пунктом 7.11.1 Закону, відносяться бюджетні установи й організації, що створені органами державної влади України та органами місцевого самоврядування й утримуються за рахунок коштів відповідних бюджетів. Пунктом 7.11.10 Закону передбачено, що з метою оподаткування центральний податковий орган веде реєстр усіх неприбуткових організацій, які звільняються від оподаткування згідно з положенням статті 7 Закону. Отже, неприбуткові установи й організації повинні зареєструватись в органах ДПА за місцем їх знаходження.

Згідно з пунктом 7.11.13 Закону під терміном «основна діяльність» слід розуміти діяльність неприбуткових організацій з надання благодійної допомоги, просвітніх, культурних, наукових, освітніх та інших подібних послуг для суспільного споживання зі створення системи самозабезпечення громадян та для інших цілей, передбачених статутними документами, укладеними на підставі норм відповідних законів про неприбуткові організації. Статутні документи неприбуткових організацій повинні містити вичерпний перелік їх діяльності. До основної діяльності визначених в пункті 7.11.1 організацій включаються також операції з продажу товарів (робіт, послуг).

Згідно з підпунктом 7.11.8 вищезазначеного Закону доходи неприбуткових організацій, в тому числі закладів і установ освіти, науки, культури, охорони здоров’я, а також архівних установ, які утримуються за рахунок бюджету, зараховуються до складу кошторисів (на спеціальний рахунок) на утримання таких неприбуткових організацій і використовуються виключно на фінансування видатків такого кошторису (включаючи фінансування виробничої діяльності згідно з їх статутами), розрахованого та затвердженого у порядку, встановленому КМУ [56].

У разі коли за наслідками звітного (податкового) року доходи кошторису на утримання зазначених організацій перевищують суму визначених кошторисом витрат, сума перевищення враховується у складі доходів наступного року. При цьому з суми перевищення доходів над витратами зазначених неприбуткових організацій податок на прибуток не сплачується.

Постановою КМУ від 16.02.98 року №164 (зі змінами і доповненнями) затверджено «Положення про порядок складання єдиного кошторису доходів і видатків бюджетної установи, організації». Згідно з пунктом 8 вищезазначеного Положення у дохідній частині єдиного кошторису наводяться планові обсяги бюджетних асигнувань, що виділяються на утримання установи, а також надходження з інших дохідних джерел, одержання яких передбачено відповідними нормативно-правовими актами. Планові розрахунки складаються за кожним джерелом доходу з урахуванням рівня їх фактичного виконання за останній звітний рік, а також очікуваного виконання на плановий рік.

Нормативно-правовими актами, що надають бюджетним установам право одержувати доходи за надання платних послуг, є «Положення про порядок ліцензування підприємницької діяльності», затверджене постановою КМУ від 3 липня 1998 року №1020, та «Переліки платних послуг», що можуть надаватися бюджетними установами.

Пунктом 7.11.9 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що у разі коли доходи неприбуткових організацій отримані протягом звітного (податкового) року з джерел, визначених відповідними підпунктами 7.11.2-7.11.7, на кінець першого кварталу наступного за звітним року перевищують 25 відсотків від загальних валових доходів, отриманих протягом такого звітного (податкового) року, така неприбуткова організація зобов’язана сплатити податок з нерозподіленої суми прибутку за ставкою 30 відсотків до суми такого перевищення. Внесення до бюджету зазначеного податку здійснюється за результатами першого кварталу наступного за звітним року у строки, встановлені для інших платників податку. Нерозподілена сума прибутку визначається за такою формулою:

(X – Y –Z) – (X × 0,25) = H, де

X – загальні валові доходи за підсумками звітного року;

Y – використано на статутні цілі за звітний рік;

Z – використано на статутні цілі у I кварталі наступного за звітним року;

H – невикористаний прибуток, що підлягає оподаткуванню за ставкою 30% [2, с.17-20].

Отже, бюджетні установи такий розрахунок складають лише за даними про надходження і використання доходів, зазначених у підпункті 7.11.2 (безоплатно одержане майно або кошти, пасивні доходи, в які включається орендна плата, кошти або майно, які надходять як компенсація вартості отриманих державних послуг). Усі інші доходи, що надійшли від платних послуг і не використані на початок наступного року, включаються у зведений кошторис і спрямовуються на покриття запланованих видатків.

З наведеного випливає, що неприбуткові бюджетні установи й організації не сплачують податок на прибуток із джерел, визначених у пункті 7.11.2 Закону, а також з інших доходів при умові, якщо вони склали єдиний кошторис доходів від всіх джерел надходжень (бюджетні кошти, доходи від підприємницької діяльності тощо) та видатків на здійснення як бюджетної, так і підприємницької діяльності, відкрили в банку один спеціальний рахунок, на який зараховуються всі надходження та з якого здійснюють видатки виключно на фінансування передбачених кошторисом заходів, у тому числі і фінансування виробничої діяльності. Якщо цих умов не дотримано, а також якщо доходи надійшли від неосновної діяльності, то бюджетні установи сплачують податок на прибуток відповідно до вимог пункту 16.9 статті 16 Закону.

Відповідно до пункту 7.11.2 Закону від оподаткування звільняються доходи неприбуткових організацій, визначених у пункті 7.11.1 отримані у вигляді:

- коштів або майна, які надходять безоплатно або у вигляді безповоротної фінансової допомоги чи добровільних пожертвувань;

- пасивних доходів;

- коштів або майна, які надходять до таких неприбуткових організацій як компенсація вартості отриманих державних послуг.

Пасивні доходи – це доходи, отримані у вигляді процентів (у тому числі орендна плата), дивідендів, страхових виплат і відшкодувань, а також роялті. Державні послуги – це платні послуги, обов’язковість отримання яких встановлюється законодавством і які надаються органами місцевого самоврядування та створеними ними установами і організаціями [4, с.4-7].

Податок на додану вартість (ПДВ) від продажу товарів (робіт, послуг) відповідно до Закону України від 03.04.97 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» сплачують ті бюджетні установи, обсяг оподатковуваних операцій яких з продажу товарів, робіт, послуг протягом 12-ти місяців перевищував 600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (пункт 2.1), а також ті установи, що здійснюють продаж за готівкові кошти (пункт 2.3).

Згідно зі статтею 5 Закону від оподаткування цим податком звільнені послуги з вищої, середньої, професійно-технічної освіти, що надаються закладами освіти, які мають ліцензію на надання таких послуг, та послуги з виховання та освіти дітей будинками культури в сільській місцевості, дитячими музичними та художніми школами, школами мистецтв. Перелік таких послуг затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.01.98 року №61.

Також від сплати цього податку звільнені платні послуги згідно з Переліком, затвердженим КМУ, що надаються закладами охорони здоров’я, які мають відповідні ліцензії на надання таких послуг, та деякі інші передбачені статтею 5 Закону послуги. До їх числа не віднесені послуги за договорами оперативної оренди, а тому орендні доходи є об’єктом оподаткування ПДВ.

Відповідно до Закону України від 20.06.97 року №386/97-ВР «Про формування Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення» платниками цього збору з числа резидентів є суб’єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, громадські та інші установи і організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку, крім бюджетних установ і організацій, тобто бюджетні установи не є платниками цього збору.

Стосовно особливостей сплати внесків до інноваційного фонду та відрахувань на дорожні роботи слід зазначити, що Постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.92 року №77 (із змінами і доповненнями, внесеними постановою КМУ від 06.12.93 року №981) «Про утворення державного інноваційного фонду» передбачено, що відрахування до інноваційного фонду сплачують підприємства, об’єднання й організації всіх форм власності незалежно від підпорядкованості у розмірі 1% обсягу реалізації продукції (робіт, послуг) [53].

Неприбуткові бюджетні установи, які зараховують свої надходження на єдиний спеціальний рахунок для здійснення своєї основної діяльності, не мають об’єкта оподаткування, а тому і не сплачують внески до інноваційного фонду. Зазначені внески від обсягів реалізації сплачують бюджетні установи і організації, які відповідно до вимог Закону є платниками податку з прибутку.

Збір для фінансування витрат, пов’язаних з будівництвом, реконструкцією, ремонтом і утриманням автомобільних доріг загального користування відповідно до постанови КМУ від 2 лютого 1993 року №83 сплачують промислові, транспортні, будівельні та інші підприємства, кооперативи і господарські організації (в тому числі фондова і товарні біржі, страховики, інвестиційні фонди і компанії, кредитні установи та інші суб’єкти підприємництва).

Пунктом 5 Постанови передбачено, що не відраховують кошти на дорожні роботи бюджетні організації та установи, за винятком обсягів виробництва продукції (робіт, послуг), що здійснюються ними на підставі договорів за рахунок коштів замовників, а тому бюджетні установи повинні сплачувати збір на фінансування доріг від обсягу виробництва продукції (робіт, послуг) у встановленому місцевими органами влади розмірі (від 0,4% до 1,2%), а за надані платні послуги автомобільним транспортом – 2%. Такі видатки повинні плануватися в кошторисах.

Бюджетні установи не сплачують комунальний податок від середньоспискової чисельності працівників. Порядок сплати комунального податку регулюється Декретом Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки та збори від 20.05.93 року №56-93» (зі змінами і доповненнями). Статтею 15 Декрету передбачено, що комунальний податок справляється з юридичних осіб, крім бюджетних установ, організацій, планово-дотаційних та сільськогосподарських підприємств, тобто бюджетні установи не є платниками комунального податку [39, с.7].

Щоб не виступати платником податку на прибуток, бюджетні установи повинні дотримуватися одночасно таких вимог:

- вести єдиний кошторис доходів та витрат;

- мати один рахунок в банку, на який зараховуються ці доходи і з якого здійснюються всі видатки.

Одним із джерел доходів бюджетних установ є доходи від здавання в оперативну оренду приміщень та іншого майна. Розглянемо деякі особливості оренди (лізингу) майна бюджетних установ.

При оформленні угод оренди слід керуватись Цивільним кодексом України, Законом України від 16.12.97 року №723/97-ВР «Про лізинг», від 10.04.92 року №2269-XII «Про оренду державного та комунального майна», від 22.05.97 року №283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», Постановою Кабінету Міністрів України від 31.08.96 року №1033 «Про заходи щодо залучення додаткових надходжень до бюджету та підвищення ефективності витрачання бюджетних коштів для забезпечення фінансування спеціальних виплат населенню» та іншими документами.

Договір оренди повинен відображати такі основні дані, як об’єкт і термін оренди; розмір орендної плати з урахуванням її індексації; порядок поліпшення зданого в оренду майна і за чий рахунок (орендодавця чи орендаря) воно проводиться, порядок страхування орендарем взятого ним в оренду майна; права, обов’язки та відповідальність сторін; порядок розгляду спорів, що можуть виникнути по суті договору, тощо [17, с.115-117].

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів від 31.08.96 року №1033 розмір орендної плати за здані в оренду бюджетними установами основні фонди не обмежується п’яти відсотками їх вартості на рік, як це передбачено Методикою розрахунку орендної плати державного майна. При цьому розмір орендної плати, що визначається в угоді, не повинен бути меншим розміру плати, обчисленого за встановленими місцевими органами влади нормами.

Цією постановою також передбачено, що всі договори на здавання в оренду приміщень бюджетними установами повинні бути погоджені з місцевими фінансовими органами за місцем знаходження, а також що доходи від оренди приміщень бюджетних установ і закладів, які після проведення відповідних витрат за рахунок цих надходжень залишаються в їх розпорядженні, спрямовуються на погашення заборгованості по заробітній платі та на оплату за комунальні послуги, тобто залишаються в розпорядженні бюджетних установ на проведення витрат по основній діяльності.

Вартість комунальних послуг відноситься до валових витрат орендарів. Складність як в орендодавців, так і в орендарів всіх форм власності виникає при вирішенні питань про відшкодування орендарями таких видатків, як: плата за землю, комунальні послуги, експлуатаційні витрати тощо. Невизначеність в ці питання внесена листами ДПА України які не зареєстровані в Міністерстві юстиції України [61].

Зокрема з листа ДПАУ від 11.05.98 року №4837/11/15-1116 випливає, що орендарі не мають права включати до валових витрат вартість комунальних послуг, якщо вони сплачені не безпосередньо підприємствам житлово-комунальної сфери, а орендодавцю.

Такий висновок ДПА суперечить Закону України від 22.05.97 року №283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», пунктом 5.2.1 статті 5 якого встановлено, що до валових витрат відносяться суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих), якщо вони пов’язані з виробничою діяльністю платника податку. У жодному пункті закону немає заборони щодо віднесення до валових витрат платника податку витрат, якщо вони сплачені не безпосередньо їх постачальникам (підрядчикам), а через третю особу.

Зазначимо, що вартість комунальних та експлуатаційних послуг не повинна включатися у розмір орендної плати, а обґрунтовуватися відповідними розрахунками для того, щоб кожен знав, скільки і за що він платить і наскільки ці платежі мають відношення до його виробничої діяльності.

Більше того, є очевидною доцільність централізованого надання орендодавцями своїм орендарям опалення, освітлення, водопостачання, господарського обслуговування, охорони та інших послуг, оскільки не завжди є можливим відокремлення ліній комунікацій та передач між приміщеннями, що використовуються орендодавцем та орендарем, та встановлення відповідних вимірювальних приладів. А тому висновки щодо віднесення до валових витрат орендарями вартості комунальних і інших послуг лише при умові їх безпосередньої сплати підприємствам житлово-комунальної служби є, на нашу думку, безпідставними і недоцільними.

Щодо розрахунків за електроенергію при оренді зазначимо, що у роз’ясненні ДПА України від 17.06.98 року №7259/10/161120-26 сказано, що ПДВ за нульовою ставкою обчислюється по операціях з продажу електроенергії, а оскільки орендодавець не здійснює її продажу (не має відповідної ліцензії на цей вид діяльності), то вартість електроенергії включається в загальну вартість послуг за договором оперативної оренди, яка оподатковується за ставкою 20% [16, с.10-11].

По-перше, щодо ліцензії: чи потрібна вона орендодавцям, які здають в оренду приміщення з відповідним електроенергетичним обслуговуванням. Положенням про порядок ліцензування підприємницької діяльності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 липня 1998 року №1920, встановлена обов’язковість ліцензування виробництва, передачі та постачання електроенергії і передбачено, що така ліцензія видається Національною комісією регулювання електроенергетики України. Не є логічними норми цього Положення, відповідно до яких всі орендодавці повинні одержати ліцензії на передачу електроенергії орендарям їх приміщень, а також те, що тільки при наявності такої ліцензії вони мають право виставляти рахунки на оплату електроенергії без ПДВ.

Обов’язковість одержання ліцензій на право передачі електричної енергії місцевими (локальними) електромережами, створеними в результаті реструктуризації галузей промисловості суб’єктів, для яких ця діяльність є основною. З цього також випливає, що ліцензуванню підлягає підприємницька діяльність систем енергопостачання з передачі електроенергії, для яких ця діяльність є основною, а не діяльність орендодавців, які за необхідності беруть участь в розрахунках за використану орендарями електроенергію, яка як орендодавцю, так і орендарю відпускається системою електромереж.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6