Організаційний механізм управління діяльністю підприємства та шляхи його удосконалення на фармацевтичному об'єднанні ТОВ "Юніфарма"

Організаційний механізм управління діяльністю підприємства та шляхи його удосконалення на фармацевтичному об'єднанні ТОВ "Юніфарма"

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА ПРАВА

КАФЕДРА ЕКОНОМІКИ ПІДПРИЄМСТВА

ДИПЛОМНА РОБОТА

ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МЕХАНІЗМ УПРАВЛІННЯ ДІЯЛЬНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА ТА ШЛЯХИ ЙОГО УДОСКОНАЛЕННЯ НА фармацевтичноМУ об'єднаннІ ТОВ “Юніфарма”

Дніпропетровськ

2005

АНОТАЦІЯ

Дипломна робота студента:

на тему: „Організаційний механізм управління діяльністю підприємства та шляхи його удосконалення на фармацевтичному об'єднанні ТОВ “Юніфарма”.

Актуальність досліджень: На сучасному етапі концентрації суб’єктів підприємницької діяльності необхідне впровадження нових підходів до організації фінансів та бюджетування центрів прибутку в виробничих секторах та переорієнтації маркетингової політики реалізації товарів.

Предмет досліджень: організація управління фінансово-господарською діяльністю фармацевтичного об'єднання фірм на етапах виробництва та реалізації продукції.

Об’єкт досліджень: фармацевтичне об'єднання ТОВ “Юніфарма” спеціалізованих експортно-імпортних торгових фірм та вітчизняних торгово-виробничих підприємств.

Мета досліджень: дослідження ефективності інвестиційного розвитку нового виробництва та впровадження маркетингової політики різкого зниження цін на оптовий продаж товарів.

Практична цінність запропонованих в дипломній роботі заходів полягає в наданні ТОВ “Юніфарма” обґрунтованих рекомендацій по переорієнтації маркетингової політику реалізації товарів з шляху комерційного кредиту на високоефективну політику зниження цін на оптові партії продукції, чим активізується сегмент попиту на продукцію нового інвестиційного проекту виробничого сектору компанії – Тернопільської Ф.Ф.

Дипломна робота складається з вступу, трьох розділів, висновків і пропозицій, списку літератури та додатків. Роботу подано на 103 сторінках, вона містить 25 таблиць, 20 рисунків, додатки на 38 листах. Перелік використаної літератури включає 71 найменувань.

ВСТУП

Фірма як виробничий етап циклу розширеного відтворення є ключовим елементом неокласичної школи мікроекономічного аналізу. Сприйняття фірми в ролі споживача витрат дозволяє прогнозувати ділову поведінку фірми.

Локалізація центрів прибутку підприємства є задачею для управлінського обліку, який являє собою систему, що є невід'ємною ланкою комплексної системи управління підприємством, за допомогою якої керівники здійснюють чотири основні функції управління планування, облік, контроль і аналіз. Управлінський облік дозволяє провести аналіз будь-якого напрямку діяльності фірми, оцінити рентабельність продуктів, знайти альтернативні рішення, знизити рівень дебіторської заборгованості, понизити рівень як прямих, так і непрямих витрат, визначити мінімальні продажні ціни по групах товарів і покупців, оптимізувати запаси, визначити реальні потреби у фінансуванні, спланувати мінімальні грошові залишки для безперебійного фінансування діяльності, здійснити аналіз ефективності бізнес-процесів і стратегій досягнення поставлених перед підприємством задач.

Зміни в соціально-політичному й економічному житті країни зажадали кардинальної перебудови всієї системи управління. В даний час продуктивно управляти виробничо-господарською діяльністю можуть тільки менеджери, для яких робота в умовах ринку відповідно до його вимог і законів це спосіб мислення і дії.

За всю історію існування людство виробило усього три інструменти управління:

·                     ієрархія організація, де основний засіб впливу – владні відношення: підпорядкування, тиск на людину зверху, за допомогою примусу, контролю над розподілом матеріальних благ і т.п.;

·                     культура це створені і визнані суспільством, організацією, групою цінності, соціальні норми, установки, шаблони поводження, ритуали, що змушують людину поводитися так, а не інакше;

·                     ринок мережа рівноправних відносин по горизонталі, заснованих на купівлі-продажу продукції і послуг, відносинах власності, рівновазі інтересів продавця і покупця.

Актуальність досліджень дипломної роботи: На сучасному етапі концентрації суб’єктів підприємницької діяльності у об’єднання спеціалізованих фірм (на прикладі фармацевтичного об’єднання ТОВ “Юніфарма”) необхідно проведення комплексного аналізу ефективності їх історичних форм діяльності в галузях виробництва та реалізації продукції з точки зору нових підходів до організації фінансів та бюджетування центрів прибутку в виробничих секторах та переорієнтації маркетингової політики реалізації товарів з низько-ефективного шляху надання покупцям комерційного кредиту (вістрочки платежу) з відповідним підняттям ціни реалізації (до 5%) на “атакуючу” високоефективну політику зниження цін на оптові партії продукції з існуючих 2% до 20% з різким підняттям оборотності запасів та ділової активності, чим змінюються сегменти попиту на продукцію нових виробничих секторів компанії і активізується їх інноваційний розвиток за рахунок створення привабливості інвестування капіталу.

Предмет досліджень дипломної роботи: організація управління фінансово-господарською діяльністю фармацевтичного об'єднання фірм на етапах виробництва та реалізації продукції, основні напрямки управління активізацією ділової активності підприємства в галузях освоєння нового виробництва та реалізації нового підходу в маркетинговій політиці продажу продукції.

Об’єкт досліджень дипломної роботи: фармацевтичне об'єднання ТОВ “Юніфарма” спеціалізованих експортно-імпортних торгових фірм та вітчизняних торгово-виробничих підприємств (м.Київ, м. Харків,м. Тернопіль).

Мета досліджень дипломної роботи: дослідження ефективності стратегічного інвестиційного розвитку нового виробництва та тактичного впровадження двох шляхів підвищення ділової активності підприємства – політики різкого зниження цін на оптовий продаж товарів при револьверній лінії банківського кредитування та традиційної політики підвищення цін при відстрочці платежів(наданні комерційного кредиту).

Згідно з завданнями досліджень в дипломній роботі:

-         в першому розділі викладені теоретичні основи управління підприємством на стадії виробництва (організація фінансів та бюджетування центрів прибутку) та на стадії реалізації продукції (маркетингова політика управління продажами продукції);

-         в другому розділі проведений аналіз фінансово-господарської діяльності, оцінка фінансового стану ТОВ “Юніфарма” за результатами діяльності у 2002–2004 роках та виявлені основні проблеми в його діяльності;

-         в третьому розділі проведені проектно-аналітичні дослідження ефективності пропозицій по інвестиційному проекту розвитку виробничої групи ТОВ “Юніфарма” на Тернопільській фармацевтичній фабриці та пропозицій щодо змін маркетингової політики реалізації продукції в торговій групі об’єднання ТОВ “Юніфарма”;

Інформаційне забезпечення: бухгалтерська та фінансова звітність ТОВ “Юніфарма” за 2002 –2004 роки.

Методологічне забезпечення: структурування балансових агрегатів та статей звітів про фінансові результати, ретроспективний аналіз коефіцієнтних показників ділової активності та рентабельності, аналітична обробка та групування показників в динаміці.

РОЗДІЛ 1. ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВОГОСПОДАРСЬКОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА

1.1  Організація управління фінансами підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю

Господарський кодекс України [6] встановлює відповідно до Конституції України правові основи господарської діяльності (господарювання), яка базується на різноманітності суб'єктів господарювання різних форм власності.

Учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва-підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.

Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності.

Під організаційно-господарськими відносинами у Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.

Підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Підприємство як організаційна форма господарювання

Підприємство самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому Кодексом [6] та іншими законами [14].

Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);

підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);

комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

державне підприємство, що діє на основі державної власності;

підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).

Господарські товариства

Господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. У випадках, передбачених Кодексом [6] та законом України «Про господарські товариства» [2], господарське товариство може діяти у складі одного учасника.

Засновниками і учасниками товариства можуть бути суб'єкти господарювання, інші учасники господарських відносин, зазначені у статті 2 Кодексу [6], а також громадяни, які не є суб'єктами господарювання. Обмеження щодо заснування та участі в господарських товариствах суб'єктів господарювання або інших осіб встановлюються Кодексом [6], іншими законами.

Товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

В табл..1.1 наведений – аналіз організаційних форм підприємництва, заснованих на комерційно корпоративній власності, який показує, що вибір форми виробничого господарювання у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю характеризується наступними позитивними рисами з погляду створення підприємства та управління його дивідендною політикою:

-         найменшим рівнем необхідного статутного фонду для створення господарчого товариства;

-         швидкістю організаційно-реєстраційного процесу заснування підприємства;

-         відповідальністю засновників тільки в рамках своєї долі при мінімальному статутному фонді;

-         відсутність необхідності реєстрації випуску акцій в державній комісії по цінним паперам;

-         відсутність законодавчого регулювання підвищення статутного фонду створених товариств в залежності від підвищення рівня мінімальної заробітної плати, що мінімізує діяльність по щорічному переоформленню статуту;

-         можливість формування статутного фонду не тільки в грошовій формі, але і із зарахуванням всіх видів майнових цінностей;

Таблиця 1.1 - Характеристики організаційно-правових форм підприємництва, заснованих на колективній власності у формі господарського товариства

Фінансовий механізм підприємства – це система керування фінансовими відносинами підприємства через фінансові важелі за допомогою фінансових методів. Елементами фінансового механізму є: фінансові відносини, фінансові важелі, фінансові методи, правове забезпечення й інформаційно-методичне забезпечення фінансового керування [14].

Фінансові відносини – це такі об'єкти фінансового керування, як інвестування, кредитування, оподатковування, страхування і т.д.

Фінансові важелі являють собою набір фінансових показників, через які керуюча система може впливати на господарську діяльність підприємства. Вони включають: прибуток, доход, фінансові санкції, ціну, дивіденди, відсотки, заробітну плату, податки і т.д.

Фінансові методи – це засоби фінансового керування, такі як фінансовий облік, фінансовий аналіз, фінансове планування, фінансове регулювання, фінансовий контроль [12].

Державне правове і нормативне регулювання фінансової діяльності підприємств являє собою один з напрямків реалізації фінансової політики держави і складається в прийнятті законів і інших нормативних актів, що регулюють фінансову діяльність підприємств.

Інформаційне забезпечення підприємств спрямоване на забезпечення їх повною і якісною інформацією, необхідною для прийняття обґрунтованих управлінських рішень в області фінансів.

У процесі виробничо-господарської діяльності підприємств постійно здійснюється кругообіг коштів. Вкладення коштів у виробництво з метою виготовлення товарів і отримання виручки від їх продажу характеризує кругообіг коштів підприємств. Забезпечення грошових надходжень, які потрібні для відшкодування витрат виробництва й обігу, своєчасне виконання фінансових зобов’язань перед державою, банками та іншими суб’єктами господарювання, формування доходів і прибутку є найважливішою стороною діяльності підприємств [18].

Вхідні грошові потоки підприємств за їхніми джерелами можна поділити на внутрішні та зовнішні. Коли кошти надходять з будь-яких джерел на самому підприємстві, вони належать до внутрішніх. Надходження коштів за рахунок ресурсів, які мобілізуються на фінансовому ринку, свідчить про використання зовнішніх джерел. Структура вхідних грошових потоків залежить від сфери діяльності та організаційно-правової форми підприємства. У країнах з розвинутою економікою 6070% фінансових ресурсів надходить на підприємства за рахунок внутрішніх джерел [13].

Трансформація ринкових відносин потребує створення необхідної інфраструктури. Розвивається фінансово-кредитна система, створюється і функціонує фінансовий ринок. За таких умов багато підприємств поряд з основною займається і фінансово-інвестиційною діяльністю [17]: купівлею і продажем цінних паперів, вкладанням тимчасово вільних коштів на депозитні рахунки, лізингом; валютними та іншими операціями з метою отримання додаткових доходів [5].

Грошові надходження підприємств відіграють значну роль у процесі кругообігу коштів. Відшкодовуючи авансовані у виробництво вкладення, формуючи доходи і грошові фонди, вони створюють економічні умови для нового циклу виробництва і реалізації продукції, удосконалення та розширення власного господарства, збільшення власного капіталу.

Прибуток є однією з основних категорій товарного виробництва. Це передусім виробнича категорія, що характеризує відносини, які складаються в процесі суспільного виробництва [33].Прибуток – це частина додаткової вартості, виробленої і реалізованої, готової до розподілу. Прибуток є об’єктивною економічною категорією [36], тому на його формування впливають об’єктивні процеси, що відбуваються в суспільстві, у сфері виробництва й розподілу валового внутрішнього продукту.

Валовим (або операційним) прибутком називається різниця між операційним доходом від основної діяльності та валовими витратами (собівартістю) основної діяльності. Балансовим прибутком називається валовий прибуток + додатковий прибуток(збиток) від фінансової діяльності та експлуатації інвестицій в капітали інших підприємств [44].

Чистим прибутком (прибутком до розподілу на дивіденди та в фонди підприємства) називається частина балансового прибутку податок на прибуток – надзвичайні витрати, які сплачуються з чистого прибутку (штрафи, пені та інше) [60].

Розрахунок валового, бухгалтерського та чистого прибутку виконується згідно “Положенню про бухгалтерський облік в Україні” по формі 1801001 “Розрахунок фінансових результатів” [58].

Як видно з алгоритму рис.1.2, 1.3 – валовий прибуток залежить від:

-         обсягу та цін реалізації продукції;

-         сум сплачених непрямих податків (ПДВ та акцизи);

-         собівартості виробленої продукції, тобто витрат на її виробництво;

Таким чином, оскільки ціни реалізації регулюються ринком та попитом на продукцію(зовнішні обставини), підвищення валового прибутку суттєво залежить від регулювання підприємством податкової політики та управління собівартістю виробленої продукції.

Будь-яке підприємство намагається не тільки продати свій товар по вигідній високій ціні, але і скоротити свої витрати на виробництво і реалізацію продукції. Якщо перше джерело збільшення доходів підприємства багато в чому залежить від зовнішніх умов діяльності підприємства, то друге практично винятково від самого підприємства, точніше, від ступеня ефективності організації процесу виробництва і наступної реалізації зроблених товарів.

1.2 Організація бюджетування як сучасний засіб управління центрами прибутку підприємства

Фінансове планування [63], [64] – це процес розробки системи заходів по забезпеченню розвитку підприємства необхідними фінансовими ресурсами і підвищенню ефективності фінансової діяльності в майбутньому періоді.

Фінансове планування на підприємстві охоплює три основних його види:

1)                оперативне планування фінансової діяльності;

2)                поточне планування фінансової діяльності;

3)                прогнозування фінансової діяльності.

Кожному з цих видів фінансового планування відповідають визначені форми представлення його результатів.

Поточне планування фінансової діяльності – це розробка системи фінансових планів по окремих аспектах фінансової діяльності підприємства. Поточне планування дозволяє визначити на майбутній період усі джерела фінансування діяльності підприємства, сформувати систему його доходів і витрат, забезпечити постійну платоспроможність підприємства, визначити структуру його активів і пасивів на кінець планованого періоду [69].

Окремі види поточних фінансових планів підприємства складають звичайно на майбутній рік з розбивкою по кварталах. У процесі поточного фінансового планування на підприємствах розробляються звичайно наступні види фінансових планів [65]:

1)                план доходів і витрат по основній господарській діяльності;

2)                план надходження і витрати коштів;

3)                балансовий план;

4)                план формування і використання фінансових ресурсів.

Оперативне планування фінансової діяльності полягає в розробці системи бюджетів. Бюджет являє собою оперативний фінансовий план короткострокового періоду (до 1 року), що відбиває витрати і надходження засобів по окремих аспектах фінансової діяльності, окремим господарським операціям чи інвестиційним проектам.

Розробка бюджету спрямована на рішення двох основних задач [54]:

1)                визначення обсягу і структури витрат;

2)                забезпечення покриття цих витрат фінансовими ресурсами з різних джерел.

У практиці оперативного фінансового планування використовуються два види бюджетів: бюджет капітальних витрат і надходження засобів та бюджет поточних грошових витрат і доходів.

Бюджет капітальних витрат і надходження засобів (капітальний бюджет) це бюджет, розроблювальний на етапі здійснення реального інвестування, зв'язаного з новим будівництвом, реконструкцією і модернізацією об'єкта.

Бюджет поточних грошових витрат і доходів (поточний бюджет) – це бюджет, розроблювальний по окремих господарських операціях чи по господарській діяльності підприємства в цілому в розрізі окремих короткотермінових періодів (у порядку конкретизації плану доходів і витрат по основній господарській діяльності).

Локалізація центрів прибутку підприємства є задачею для управлінського обліку, який являє собою систему, що є невід'ємною ланкою комплексної системи керування підприємством, за допомогою якої керівники здійснюють чотири основні функції керування планування, облік, контроль і аналіз. Управлінський облік дозволяє провести аналіз будьякого напрямку діяльності фірми, оцінити рентабельність продуктів, знайти альтернативні рішення, знизити рівень дебіторської заборгованості, понизити рівень як прямих, так і непрямих витрат, визначити мінімальні продажні ціни по групах товарів і покупців, оптимізувати запаси, визначити реальні потреби у фінансуванні, спланувати мінімальні грошові залишки для безперебійного фінансування діяльності, здійснити аналіз ефективності бізнеспроцесів і стратегій досягнення поставлених перед підприємством задач [35].

Виробничий облік сьогодні покликаний стежити за витратами виробництва і доходами підприємства і виявляти можливі резерви підвищення рентабельності виробничо-комерційної і фінансової діяльності. Він повинний чітко і детально відбивати всі процеси, зв'язані з виробництвом і реалізацією продукції на підприємстві [32]:

облік витрат і доходів по їхніх видах;

облік витрат і доходів по центрах відповідальності;

облік витрат і доходів по їхніх носіях.

Облік витрат і доходів по їхніх видах повинний показати, які групи витрат виникли на підприємстві в процесі виробництва продукції (робіт, послуг) у звітному періоді і як вони були відшкодовані в процесі реалізації виробів (робіт, послуг).

Облік витрат і доходів по центрах відповідальності повинний сприяти точному їхньому розподілу між окремими підрозділами підприємства (центрами відповідальності) для визначення результатів у розрізі кожного центра відповідальності.

Нарешті, облік витрат і доходів по їхніх носіях повинний визначити рентабельність кожного виду продукції, що випускається, (робіт, послуг). Таким чином, тільки в рамках виробничого обліку вдається розрахувати собівартість і рентабельність одиниці продукції і виявити сховані резерви підвищення ефективності виробничої і комерційної діяльності підприємства.

Управлінський облік по своєму складі безумовно ширше, ніж виробничий, оскільки через функції керування він перетворює виробничий облік, власне кажучи, у систему керування витратами і доходами підприємства – систему локалізації центрів прибутку [22].

Вузловим моментом в локалізації є зіставлення витрат і доходів, тобто найбільш важливими для управлінського обліку стають операції керування витратами, керування доходами і керування результатами через вплив як на витрати, так і на доходи.

Управлінський облік і бюджетування.

Бюджет являє собою погоджений і збалансований короткостроковий план, що поєднує в собі основну, фінансову й інвестиційну діяльності компанії. Бюджетування – це процес побудови і виконання бюджету компанії на основі бюджетів окремих підрозділів [16].

Бюджетування зв'язує всі задачі з конкретними цілями фірми, чітко визначає відповідальних виконавців по кожній сфері і задачі, дозволяє ефективно керувати фінансовими ресурсами компанії. Бюджетування можна визначити як спосіб ведення бізнесу і контролю за діяльністю підприємства на різних рівнях керування від вищої ланки до окремих підрозділів. Бюджетування припускає формування бізнес-плану для кожного відділу, затвердження й аналіз річного, піврічного, квартального, місячного, тижневого бюджетів з боку ради директорів і вищого керівництва компанії. Таким чином, власники і менеджмент підприємства мають можливість щотижня здійснювати аналіз функціонування підприємства, знати, яка наявність коштів у компанії сьогодні і скільки буде завтра, контролювати положення, вживати заходи по оптимізації витрат.

Управлінський облік, системи обліку і контролю

В даний час загальна бухгалтерія на Заході підрозділяється, як правило, на дві підсистеми зовнішню фінансову і внутрішню управлінську (виробничу, експлуатаційну). Такий підрозділ обумовлений розходженням з метою і задачами зовнішньої і внутрішньої бухгалтерії [10].

У фінансовій бухгалтерії створюється інформація про поточні витрати у поелементному розрізі і доходах фірми, про стан дебіторської і кредиторської заборгованості, про розміри фінансових інвестицій і доходів від них, стані джерел фінансування і т.п. Одна з основних задач такої бухгалтерії вірогідність обліку фінансових результатів діяльності підприємства, його майнового і фінансового стану. Споживачами інформації при цьому є в основному зовнішні стосовно підприємства користувачі державні податкові органи, біржі, банки, фінансові інститути, постачальники і покупці, потенційні інвестори. Фінансова звітність не являє собою комерційної таємниці підприємства, вона відкрита до публікації і, як правило, завіряється незалежною аудиторською організацією.

Ведення фінансової бухгалтерії для підприємств і фірм є обов'язковим.

Міжнародні бухгалтерські стандарти, основні принципи обліку мають відношення саме до систем фінансового обліку. Що стосується внутрішньої облікової системи на підприємстві, то питання про те, створювати її чи ні, вирішує сама адміністрація фірми. У системі внутрішнього обліку створюється, насамперед, інформація про витрати [20].

Витрати виробництва один з основних об'єктів управлінського обліку. Вони групуються і враховуються по видах, місцям їхнього виникнення і носіям витрат. Місця виникнення витрат це структурні одиниці і підрозділи, у яких відбувається первісне споживання виробничих ресурсів (робочі місця, бригади, цехи і т.п.). Під носіями витрат розуміють види продукції (робіт, послуг) даного підприємства, призначені для реалізації на ринку.

У системі управлінського обліку обов'язково виділяються такі об'єкти обліку, як " центри відповідальності ". Керування витратами відбувається через діяльність людей, що повинні відповідати за доцільність виникнення того чи іншого виду витрат. Центр відповідальності структурний елемент підприємства, у межах якого менеджер відповідальний за доцільність понесених витрат.

Адміністрація вирішує сама, у яких розрізах класифікувати витрати, наскільки деталізувати місця виникнення витрат і як їх пов'язувати з центрами відповідальності [21].

Іншим об'єктом управлінського обліку є результати, що можуть також враховуватися по місцях виникнення витрат і по носіях витрат. У процесі зіставлення витрат і результатів різних об'єктів обліку виявляється ефективність виробничо-господарської діяльності. Для забезпечення господарських зв'язків між внутрішніми підрозділами підприємства створюється система трансферного ціноутворення. Трансферна ціна (також представляє собою об'єкт управлінського обліку) це ціна, використовувана при розрахунках між внутрішніми структурними підрозділами підприємства за передані один одному продукцію, роботи і послуги.

Інформація управлінського обліку звичайно являє собою комерційну таємницю підприємства, не підлягає публікації і носить конфіденційний характер. Адміністрація підприємства самостійно встановлює склад, терміни і періодичність надання внутрішньої звітності, що є також одним з об'єктів управлінського обліку. Ця облікова система практично не регламентується західним законодавством.

Західні системи управлінського обліку можна класифікувати по ряду ознак [24].

Як першу ознаку класифікації можна запропонувати принцип взаємозв'язку обох облікових підсистем підприємства фінансової й управлінський. У практиці західного обліку застосовуються два варіанти зв'язку між управлінською і фінансовою бухгалтеріями. Цей зв'язок може здійснюватися за допомогою контрольних рахунків, якими є рахунки витрат і доходів фінансової бухгалтерії. При наявності прямої кореспонденції рахунків управлінської бухгалтерії з контрольними рахунками говорять про інтегровану (моністичну, однокругову) системі обліку на підприємстві. У цьому випадку мова йде про перший варіант зв'язку. Якщо система управлінського обліку автономна, замкнута, то використовуються парні контрольні рахунки того самого найменування, відомі як дзеркальні рахунки, чи рахунки-екрани. Це другий варіант.

Система «стандарткост».

Найважливіша характеристика західних систем управлінського обліку оперативність обліку витрат. З цього погляду облік витрат підрозділяється на облік фактичних (минулих) витрат і облік витрат по системі "стандарт кост". Система "стандарт кост" включає розробку стандартів на витрати праці, матеріалів, накладних витрат, складання стандартної калькуляції й облік фактичних витрат з виділенням відхилень від стандартів з метою контролю за формуванням фактичної собівартості й активного керування процесом її формування.

Третьою ознакою класифікації систем управлінського обліку є повнота включення витрат у собівартість продукції (робіт, послуг). Тут можна говорити про два варіанти. Перший традиційний варіант обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості припускає поділ усіх поточних витрат виробництва на прямі (безпосередньо віднесені на об'єкти калькулювання) і непрямі (віднесені на об'єкти калькулювання тільки наприкінці звітного періоду при розподілі між ними пропорційно тій чи іншій базі). Це так називаний метод обліку і калькулювання повної собівартості.

Система «директкост».

Під іншим варіантом обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції розуміється підхід, коли в розрізі об'єктів калькулювання планується і враховується неповна, обмежена собівартість. Собівартість може включати тільки прямі витрати; тільки перемінні, тобто залежні від зміни обсягів виробництва, витрати; вона може калькулюватися на основі тільки виробничих витрат, зв'язаних з виготовленням даної продукції, виконанням робіт чи наданням послуг, навіть якщо вони носять непрямий характер. Але, незважаючи на різну повноту включення в собівартість об'єкта калькулювання різних видів витрат, загальним для цього підходу є те, що інші види витрат, що також по своїй економічній сутності складають частину поточних витрат, не включаються в калькуляцію, а відшкодовуються єдиною сумою з виторгу (чи валового прибутку). У цьому основна відмінна риса системи обліку неповної собівартості.

Ринкові процеси, що визначають ускладнення орієнтації окремого товаровиробника, впливають на коливання обсягів виробництва і реалізації продукції, з одного боку, а також збільшення частки постійних витрат у їхньому загальному обсязі, з іншого боку, істотно позначаються на поводженні собівартості виробів, а виходить, і на їхньому прибутку. В міру посилення цих тенденцій збільшується потреба товаровиробників в інформації про витрати на виготовлення виробів і їхню реалізацію, не перекручених у результаті розподілу непрямих витрат і незмінних на одиницю продукції, що випускається, при будь-якому обсязі виробництва. Таку інформацію у виді даних про неповну виробничу собівартість (у частині прямих, перемінних чи усіх виробничих витрат) і маржинальному доході (сумі покриття) різниці між ціною продажу (виторгом від реалізації) і неповною собівартістю виробу чи реалізованої продукції в цілому і дає система "директ костинг".

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6