Становлення і розвиток в Україні ринкової інфраструктури докорінно зміцнюють економічне, інформаційне і правове середовище функціонування підприємств, зміст їхньої фінансової діяльності.

В сучасних економічних умовах ефективність діяльності підприємств значною мірою визначається станом функціонування їх фінансів. Водночас, від стану фінансів підприємств залежить фінансове становище країни в цілому, адже вони є не просто складовою фінансової системи держави, а її основою.

У процесі своєї господарської діяльності підприємство має грошові відносини з різними контрагентами.

Для здійснення власної фінансово – господарської діяльності підприємство повинно мати в своєму розпорядженні відповідні виробничі фонди. За характером своєї участі у процесі виробництва вони поділяються на основні та оборотні.

На відміну від основних виробничих фондів оборотні фонди споживаються в одному виробничому циклі і їхня вартість повністю переноситься на вартість виготовленої продукції.

Оборотні фонди поділяються на оборотні виробничі фонди та фонди обігу.

Функціонування оборотних коштів розпочинається з моменту їх формування та розміщення. Раціональне розміщення як складова управління оборотним капіталом має певні особливості не лише в різних галузях, а навіть і на різних підприємствах однієї галузі. Визначальними тут є такі чинники: вид господарської діяльності, обсяги виробництва, рівень технології та організації виробництва; термін виробничого циклу; система постачання необхідних товарно – матеріальних цінностей і реалізації продукції та інше.

Недостатність джерел формування оборотних коштів призводить до недофінансування господарської діяльності та до фінансових ускладнень. наявність джерел оборотних коштів на підприємстві сприяє створенню наднормативних запасів товарно-матеріальних цінностей, відволіканню оборотних коштів з господарського обороту, зниженню відповідальності за цільове та раціональне використання як власних, так і позичених коштів.

Саме тому підприємство потребує достатньої кількості оборотних фондів, щоб в кінцевому підсумку отримати прибуток.

1. Економічна суть поняття оборотних засобів та їх ефективного використання

1.1 Сутність оборотних засобів та їх класифікація

Діяльність суб'єктів господарювання щодо створення та реалізації продукції здійснюється в процесі поєднання основних виробничих фондів, оборотних фондів і самої праці.

Безперервність процесу виробничої і комерційної діяльності потребує постійного інвестування коштів у ці елементи для здійснення розширеного їх відтворення.

На відміну від основних виробничих фондів оборотні фонди споживаються в одному виробничому циклі і їхня вартість повністю переноситься на вартість виготовленої продукції. При цьому одна їхня частина в речовій формі входить у створений продукт і набирає товарної форми, в якій її буде використано споживачем. Інша частина також повністю споживається в процесі виробництва, але, втрачаючи свою споживну вартість, у речовій формі в продукт праці не входить (паливо).

Таким чином, за умов товарно-грошових відносин запаси предметів праці виступають, з одного боку, як сукупність матеріальних цінностей, з іншого — як втілення затрат суспільної праці у вартості фондів: оборотних, виробничих і фондів обігу.

В економічній літературі існують різні підходи до визначення сутності оборотних коштів. Дехто з економістів спрощено трактує їх як «предмети праці», «матеріальні активи», «гроші, що обертаються». Найчастіше можна натрапити на два визначення оборотних коштів.

По-перше, оборотні кошти — це грошові ресурси, які вкладено в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервного виробництва та реалізації виготовленої продукції.

По-друге, оборотні кошти — це активи, які протягом одного виробничого циклу або одного календарного року можуть бути перетворені на гроші. Деякі автори таке саме визначення дають терміну «оборотний капітал». Це свідчить про ідентичність, на їхню думку, понять — оборотні кошти та оборотний капітал.

У зарубіжній економічній літературі окремі автори визначають оборотний капітал як оборотні активи за мінусом короткострокових зобов'язань. У такий спосіб дається визначення власного оборотного капіталу.

Узагалі «капітал» виступає в трьох формах: грошовій, продуктивній і товарній. Найбільш широке, загальне поняття капіталу відповідає його грошовій формі. В економічній теорії «грошовий капітал» розглядається як вартісна форма всього капіталу, а не лише як певна сума грошей, що спрямовується в процесі господарсько - підприємницької діяльності на придбання засобів виробництва і предметів праці.

Оборотний капітал проходить три стадії кругообігу: грошову, виробничу й товарну. На першій стадії під час авансування коштів здійснюється придбання й нагромадження необхідних виробничих запасів.

У виробничому процесі авансується вартість для створення продукції: у розмірі вартості використаних виробничих запасів, перенесеної вартості основних фондів, витрат на саму працю (заробітна плата та пов'язані з нею витрати). Виробнича стадія кругообігу оборотного капіталу завершується випуском готової продукції, після чого настає стадія реалізації.

На третій стадії авансування коштів триває доти, доки товарна форма вартості не перетвориться на грошову. Отримання виручки від реалізації свідчить про корисність створеної суспільством вартості і про відтворення авансованих у ній коштів. Грошова форма, якої набирає оборотний капітал на третій стадії кругообігу, одночасно є і початковою стадією наступного обороту капіталу.

Самозростання капіталу відбувається в процесі кругообігу оборотного капіталу, який проходить різні стадії і набирає різних форм. Оборотний капітал бере участь у створенні нової вартості не прямо, а через оборотні фонди.

Склад і розміщення оборотного капіталу залежать від того, в якій сфері він функціонує: виробнича, торгово-посередницька, сфера послуг (у тім числі фінансових).

Оборотні кошти підприємств класифікуються за трьома ознаками:

1) залежно від участі їх у кругообігу коштів;

2) за методами планування, принципами організації та регулювання;

3) за джерелами формування.

Відповідно до першої ознаки оборотні кошти поділяються на оборотні кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди, та оборотні кошти, авансовані у фонди обігу.

Такий розподіл оборотних коштів зумовлений наявністю в кругообігу коштів двох самостійних сфер — сфери виробництва і сфери обігу. Чим більша питома вага оборотних коштів, розміщених у сфері виробництва, тим ефективніше використовується оборотний капітал.

Залежно від методів планування оборотні кошти поділяються на нормовані та ненормовані.

Необхідність розподілу оборотних коштів на нормовані й ненормовані випливає з економічної доцільності досягнення найліпших результатів за найменших витрат. Встановлення нормативів за окремими статтями оборотних коштів уможливлює забезпечення безперервної діяльності підприємства за умови оптимальних виробничих запасів, розмірів незавершеного виробництва, залишків готової продукції.

До нормованих оборотних коштів належать оборотні кошти у виробничих запасах, незавершеному виробництві та витратах майбутніх періодів, у залишках готової продукції на складах підприємств.

Ненормовані оборотні фонди включають фонди обігу за винятком готової продукції на складі.

За джерелами формування оборотні кошти поділяються на:

1)власні та прирівняні до власних;

2)залучені;

3)інші.

Класифікація оборотних коштів має важливе значення, оскільки дає можливість підприємству визначити оптимальний склад і структуру, потребу та джерела формування оборотних коштів. Від цього значною мірою залежить фінансовий стан підприємства.

Система організації оборотних коштів побудована на певних принципах.

По-перше, надання підприємствам самостійності щодо розпорядження, управління оборотними коштами. Це означає оперативну самостійність у використанні оборотних коштів.

По-друге, визначення планової потреби і розміщення оборотних коштів за окремими елементами й підрозділами. Мається на увазі розрахунок оптимальної потреби в оборотних коштах, яка б забезпечила безперервність процесу виробництва, виконання планових завдань та ритмічної роботи (розробка норм тривалої дії та щорічних нормативів).

По-третє, коригування розрахованих і чинних нормативів з урахуванням вимог господарювання, що змінюються: обсягів виробництва, цін на сировину та матеріали; постачальників і споживачів; форм застосовуваних розрахунків.

По-четверте, раціональна система фінансування оборотних коштів. Це означає формування оборотних коштів за рахунок власних ресурсів і залучених коштів у розмірах, що забезпечують нормальний фінансовий стан підприємства.

По-п’яте, контроль за раціональним розміщенням і використанням оборотних коштів. Мається на увазі проведення аналізу ефективності кругообігу коштів, що використовуються, з метою прискорення їх обертання.

1.2 Джерела утворення оборотних засобів

Визначення джерел формування оборотних коштів є важливою ділянкою роботи фінансиста підприємства.

Недостатність джерел формування оборотних коштів призводить до недофінансування господарської діяльності та до фінансових ускладнень. Наявність зайвих джерел оборотних коштів на підприємстві сприяє створенню наднормативних запасів товарно-матеріальних цінностей, відволіканню оборотних коштів з господарського обороту, зниженню відповідальності за цільове й раціональне використання як власних, так і позичених коштів.

Власні джерела формування оборотних коштів.

Як правило, мінімальна потреба підприємства в оборотних коштах покривається за рахунок таких власних джерел: статутний капітал (фонд), відрахування від прибутку у фонди спеціального призначення; цільове фінансування та цільові надходження (із бюджету, галузевих і міжгалузевих позабюджетних фондів), приріст сталих пасивів.

Підприємства, що вводяться в дію, формують оборотні кошти за рахунок коштів бюджету, пайових внесків членів-засновників. внесків іноземних учасників (для спільних підприємств), надходження від емісії цінних паперів. Ці кошти включаються у статутний фонд новоствореного підприємства.

На вже діючих підприємствах власними джерелами фінансування оборотних коштів є прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, надходження від емісії цінних паперів, а також прирівняні до власних оборотних коштів сталі пасиви.

Прибуток підприємства спрямовується на покриття приросту нормативу оборотних коштів. Традиційно джерелом покриття вважається прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства і використовується на його розсуд.

Обсяг коштів, що спрямовуються на поповнення власних оборотних коштів, залежить від очікуваних розмірів приросту нормативу оборотних коштів, загального обсягу прибутку, можливого обсягу залучення позикових коштів та інших факторів.

До коштів, які можна прирівняти до власних, належать сталі пасиви. Це кошти цільового призначення, які в результаті застосованої системи грошових розрахунків постійно перебувають у господарському обігу підприємств, а проте, йому не належать. До їх використання за призначенням вони в сумі мінімального залишку є джерелами формування оборотних коштів підприємства.

Сталі пасиви — це мінімальна (стійка) заборгованість із заробітної плати працівникам, відрахувань на обов'язкове державне пенсійне страхування, на соціальне страхування, резерв майбутніх платежів, авансування покупців (замовників). Нині в бухгалтерському балансі не виокремлюються сталі пасиви, як це було раніше. Але з цього не слід робити висновок, що сталі пасиви відсутні на підприємстві.

Методика визначення власних оборотних коштів підприємства, яка зараз пропонується, не робить розмежування між сталими пасивами і короткотерміновими пасивами. Відображаються вони в І розділі пасиву балансу.

З метою повнішого залучення фінансових ресурсів і якісного управління ними підприємства мають змогу планувати сталі пасиви. Залежно від виду сталих пасивів можуть застосовуватись різні методики їх розрахунку.

Розмір мінімальної заборгованості із заробітної плати залежить від часу її виплати і терміну, за який вона виплачується. Що більший розрив між терміном виплати заробітної плати і кінцевою датою періоду, за який вона сплачується, то вища заборгованість, то більше коштів підприємство може використати в господарському обороті.

Сума мінімальної заборгованості із заробітної плати і резерву майбутніх платежів може визначатися і спрощеним методом, виходячи з суми мінімальної заборгованості за планом базового року й відсотка зростання фонду заробітної плати в плановому році.

Мінімальна заборгованість щодо відрахувань у позабюджетні фонди також постійно є в обігу підприємства. її можна визначити як добуток мінімальної перехідної заборгованості з оплати праці робітникам та відсотка відрахувань, затвердженого для відповідного фонду.

Мінімальна заборгованість кредиторам з оплати продукції за частковою готовністю обчислюється в галузях промисловості з тривалим циклом виробництва. Проміжні платежі замовників за етапами готовності продукції, що є джерелом покриття витрат незавершеного виробництва, ураховуються як сталі пасиви і можуть бути прирівняні до власних оборотних коштів. Сума за цим видом сталих пасивів визначається відповідно до програми виробництва, умов здачі продукції і порядку розрахунків.

На покриття приросту нормативу оборотних коштів спрямовується не вся сума сталих пасивів, а лише приріст її в плановому році, оскільки базову їх суму враховано в попередні роки.

Використання банківських кредитів для формування оборотних коштів.

Розмір власних оборотних коштів, що закріплені за підприємством, не є постійною величиною. Сума власних оборотних коштів під час складання фінансового плану щорічно уточнюється у зв'язку зі зміною обсягу виробництва, асортименту продукції, умов постачання і збуту. Окрім того, на підприємствах виникають проблеми з несвоєчасним надходженням коштів за відвантажену продукцію, нагромадженням на складі нереалізованої готової продукції, несвоєчасним і неповним виконанням договірних зобов'язань постачальниками та через інші обставини, що спричиняють потребу в додаткових коштах.

Покрити цю потребу лише власними джерелами стає практично неможливим. Тому формувати оборотні кошти лише за рахунок власних джерел нині економічно недоцільно, оскільки це знижує можливості підприємства щодо фінансування власних витрат і збільшує ризик виникнення фінансової нестабільності підприємства.

У такому разі підприємство вимушене звертатися до залучення фінансових ресурсів у вигляді короткострокових кредитів банку та інших кредитів, комерційного кредиту, кредиторської заборгованості.

Призначення банківських кредитів — фінансування витрат, пов'язаних з придбанням основних і поточних активів, із сезонними потребами підприємства, тимчасовим збільшенням виробничих запасів, із виникненням (збільшенням) дебіторської заборгованості, податковими платежами та іншими зобов'язаннями.

Кредити банку дають змогу органічно ув'язати всі джерела оборотних коштів і справляють активний вплив на раціональне формування запасів сировини, матеріалів, готової продукції та інших видів матеріальних цінностей.

Ураховуючи складний стан економіки підприємств, взаємні неплатежі, комерційні банки з метою гарантії повернення коштів, що надаються в позику, кредитують суб'єктів господарювання під заставу їхнього майна або за умови страхування ризику непогашення кредиту.

Планування потреби в позикових оборотних коштах включає розрахунок необхідної суми кредиту з урахуванням залишку нормованих товарно-матеріальних цінностей і визначення потреби в кредиті.

Сума кредиту з урахуванням залишку нормованих товарно-матеріальних цінностей визначається для кожного об’єкта як різниця між запланованою вартістю матеріальних цінностей за діючими цінами і власними оборотними коштами.

Короткостроковий кредит, незалежно від об'єктів кредитування, надається строком до одного року. Однак на практиці терміни надання кредиту значно менші, що пояснюється високим рівнем інфляції, спричиненої спадом виробництва, станом товарного і грошового обігу.

Залучення коштів інших суб’єктів господарювання.

До залучених належать кошти інших кредиторів, які надаються підприємствам у позику під певний (обумовлений) відсоток на термін до одного року з оформленням векселя чи іншого боргового зобов'язання.

Вексель є найпростішою й найпоширенішою формою кредитних грошей. Він виписується боржником і передається кредиторові. Сам факт видачі векселя означає фактично перетворення (перехід) товару в гроші. Через вексель реалізується незадоволений попит на гроші як засіб платежу. Коли таких грошей недостатньо, їх замінює вексель.

Досить поширеною формою залучення коштів інших суб'єктів господарювання є комерційний кредит. Він використовується підприємствами за браком фінансових ресурсів у покупця (споживача) і неможливості розрахуватися з постачальником. У цьому разі виникає необхідність відстрочки платежів. Постачальник дає згоду на надання відстрочки платежу за продукцію, що поставляється, і від споживача він замість грошей одержує вексель або інше боргове зобов'язання.

Використання комерційного кредиту набуло певного розвитку в період становлення ринкової економіки, створення підприємств з різноманітними формами власності та надання значної самостійності підприємствам. У цілому його використання позитивно впливає на економіку підприємства і народного господарства, оскільки спрощує реалізацію товарів, прискорює обертання оборотних коштів і зменшує потребу в кредитних і грошових ресурсах.

Кредиторська заборгованість належить до позапланових залучених джерел формування оборотних коштів. Її породжує брак власних оборотних коштів. Наявність кредиторської заборгованості постачальникам свідчить про участь у господарському обігу підприємства коштів інших суб'єктів господарювання.

Іншими словами, кредиторська заборгованість — це короткострокові зобов'язання підприємств, які виникають за: розрахунками з бюджетом; за розрахунковими документами, строк оплати яких не настав і які не сплачено в строк; за невідфактурованими поставками-розрахунками взаємних вимог, векселями, строк оплати яких не настав і які не сплачено в строк; за короткостроковими кредитами.

Кредиторська заборгованість є допустимою (нормальною), якщо її зумовлено чинним порядком розрахунків. Наприклад, заборгованість постачальникам за розрахунковими документами, термін оплати яких не настав, за невідфактурованими поставками. Однак на підприємстві може бути і прострочена кредиторська заборгованість, що утворюється в результаті порушення покупцями порядку і термінів оплати розрахункових документів. Якщо покупець, використовуючи в обігу неоплачені товарно-матеріальні цінності, одержує додаткові кошти, які йому не належать, то постачальник змушений звертатися до позапланового перерозподілу наявних коштів, до пошуків додаткових джерел формування його поточних фінансових ресурсів.

За кредиторської заборгованості постачальникам залучення коштів відбувається у товарній формі на відміну від власних оборотних коштів і банківського кредиту, які виступають у грошовій формі. Розмір і тривалість простроченої кредиторської заборгованості залежать від конкретних умов організації та використання оборотних коштів, особливо — від розміру та тривалості простроченої дебіторської заборгованості, головним джерелом покриття якої і є кредиторська заборгованість.

Джерела формування оборотних коштів справляють вплив на їх обертання. Особливості різних джерел формування і принципи різного режиму використання власних і залучених оборотних коштів впливають на ефективність використання оборотних коштів і всього оборотного капіталу. Раціональне формування названих джерел оборотних коштів має значний вплив на процес виробництва, на фінансові результати і фінансовий стан підприємства, сприяє досягненню мети з мінімально необхідними за даних умов оборотними коштами.

1.3 Ефективність використання оборотних коштів

Ефективність використання обігових коштів вимірюється системою фінансово-економічних показників та коефіцієнтів, а саме: кількістю обертів обігових коштів (коефіцієнт обіговості); продовжуваністю одного обороту; економією (збільшенням) обігових коштів та ін.

Кількість обертів обігових коштів визначається відношенням суми проданої продукції за певний період (квартал, рік), оціненої за собівартістю до середнього залишку обігових коштів у цьому періоді. Число обертів показує, скільки обертів за певний період зробили обігові кошти в процесі їх використання. Цей показник також характеризує розмір проданої продукції, що припадає на 1 грн обігових коштів:

Ко=Р:Ос,де

Ко – кількість обертів обігових коштів (коефіцієнт обіговості );

Р – сума проданої продукції за рік (квартал);

Ос – середній залишок обігових коштів за рік (квартал).

Середні залишки обігових коштів визначаються на підставі бухгалтерських даних таким чином:

- середньомісячні(Осм) — як сума залишківобігових коштів (в грн) на початок О1 і кінець О2 місяця, поділена на два: Осм =(О1+О2) : 2;

- середньоквартальні (Оск) — як сума середніх залишків (у грн) за кожний місяць Осм1, Осм2, Осм3, поділена на три: Оск = (Осм1+ Осм2 + Осм3): 3;

- середньорічні (Оср) — шляхом ділення на 12 суми, отриманої додаванням 1∕ 2 залишків цих коштів на початок та кінець року та залишків обігових коштів на початок решти місяців року.

Кількість обертів за окремими елементами обігових коштів — коштами, авансованими в запаси сировини, матеріалів тощо визначається так:

Кое = Вс : Зс, де:

Кое — кількість обертів за окремими елементами обігових коштів;

Вс — річні (квартальні) витрати сировини (матеріалів, палива тощо), грн;

Зс — середньорічні (квартальні) залишки сировини (матеріалів, палива тощо), грн.

Середня продовжуваність обігу обігових коштів (обіговість у днях) показує продовжуваність періоду, протягом якого обігові кошти виконують один оберт, і розраховується так:

Пос = (Ос\Д):Р або Пос = Ос : (Р: Д), де

Д – число днів у періоді.

Економія (+), збільшення (-) обігових коштів із врахуванням виконання планового завдання розраховується за формулою:

Ео = (НО :Уп)- Окф, де

Ео – економія обігових коштів;

НО – обігові кошти на початок періоду;

Уп – рівень виконання планового завдання;

Окф – фактичний розмір обігових коштів у періоді, що аналізується.

Для характеристики ефективності використання обігових коштів можна використовувати коефіцієнт ефективності (прибутковості) і рентабельності обігових коштів. Ці показники розраховуються так:

Ке=П: Ос, Р = (П: Ос) х 100, де

Ке — коефіцієнт ефективності (прибутковості) обігових коштів;

Р — коефіцієнт рентабельності обігових коштів.

2. Стан та використання оборотних засобів на підприємстві

2.1 Аналіз фінансового стану підприємства

Показники майнового стану підприємства.

1. Частка оборотних виробничих фондів в оборотних активах.

Чо.в.ф.= Оборотні виробничі фонди ∕ Оборотні активи

- на початок року: Чо.в.ф.= (691+2455) ∕ 18463 = 0,170

- на кінець року: Чо.в.ф.= (3000+3232) ∕ 34720 = 0,179

Характеризує частку оборотних коштів у виробничій сфері. збільшення показника в динаміці – позитивна тенденція, особливо, в умовах інфляції.

2. Частка основних засобів в активах.

Чо.з.= Залишкова вартість основних засобів – Активи

- на початок року: Чо.з.= 8525 ∕ 29019 = 0,293

- на кінець року: Чо.з.= 8510 ∕ 46178 = 0,184

Характеризує частку коштів, інвестованих в основні засоби, у валюті балансу. Зменшення за умов незмінних або зростаючих обсягів реалізації є позитивною зміною.

3. Коефіцієнт зносу основних засобів.

Кзн = Знос основних засобів ∕ Первісна вартість основних засобів

- на початок року: Кзн = 4111 ∕ 12636 = 0,325

- на кінець року: Кзн = 4344 ∕ 12854 = 0,337

Показник характеризує частку зношених основних засобів у загальній їх вартості. Використовується в аналізі для характеристики стану основних засобів.

4. Частка оборотних виробничих фондів в активах.

Чо.в.а. = Оборотні виробничі фонди ∕ Активи

- на початок року: Чо.в.а. = (691+2455) ∕ 29019 = 0,108

- на кінець року: Чо.в.а. = (3000+3232) ∕ 46178 = 0,135

Характеризує мобільну частку виробничих фондів у валюті балансу. Збільшення показника у динаміці є позитивною тенденцією.

5. Коефіцієнт мобільності активів.

Кмоб. = Мобільні активи ∕ Немобільні активи

- на початок року: Км об. = 18463 ∕ 10556 = 1,749

- на кінець року: Км об. = 34720 ∕ 11458 = 3,030

Коефіцієнт показує скільки обігових коштів припадає на одиницю не обігових: потенційну можливість перетворення активів у ліквідні кошти. Рекомендований рівень Км об = 0,5. Збільшення показника у динаміці – позитивна зміна.

6. Коефіцієнт оновлення основних засобів.

Кон = Збільшення за звітний період первісної вартості основних засобів ∕ Первісна вартість основних засобів Кон = (12854 - 12636) ∕ 12854 = 0,017

Коефіцієнт характеризує рівень оновлення або вибуття основних фондів. Показує, яку частину наявних на кінець звітного періоду основних засобів становлять нові основні засоби.

Збільшення показника у динаміці, за умов виключення інфляційного фактора, є позитивною тенденцією.

Показники ділової активності.

1. Оборотність активів (обороти), ресурсовіддача.

Оа = Чиста виручка від реалізації ∕ Активи

- на початок року: Оа = 27435 ∕ 29019 = 0,945

- на кінець року: Оа = 23899 ∕ 46178 = 0,518

Показує, скільки отримало підприємство чистої виручки від реалізації продукції на одиницю коштів, інвестованих у активи. Збільшення показника – є позитивною тенденцією.

2. Фондовіддача.

Фо.ф. = Чиста виручка від реалізації ∕ Основні виробничі фонди

- на початок року: Фо.ф. = 27435 ∕ 8525 = 3,218

- на кінець року: Фо.ф. = 23899 ∕ 8510 = 2,808

Показник показує, скільки виручки від реалізації продукції припадає на одиницю основних виробничих фондів. Зростання показника у динаміці – позитивна тенденція.

3. Коефіцієнт оборотності оборотних коштів (обороти).

Ко = Чиста виручка від реалізації ∕ Оборотні кошти

- на початок року: Ко = 27435 ∕ 18463 = 1,486

- на кінець року: Ко = 23899 ∕ 34720 = 0,688

Показує кількість оборотів оборотних коштів за період; скільки виручки від реалізації припадає на одиницю оборотних коштів. Збільшення показника – позитивне явище.

4. Період одного обороту оборотних коштів. Чо = 360 ∕ Ко

- на початок року: Чо = 360 ∕ 1,486 = 242,3

- на кінець року: Чо = 360 ∕ 0,688 = 523,3

Характеризує середній період від витрачання коштів для виробництва продукції до отримання коштів за реалізовану продукцію. Позитивною зміною з зменшення показника у динаміці.

5. Коефіцієнт оборотності власного капіталу.

Кв.к. = Чиста виручка від реалізації ∕ власний капітал

- на початок року: Кв.к. = 27435 ∕ 24010 = 1,143

- на кінець року: Кв.к. = 23899 ∕ 35635 = 0,671

Коефіцієнт показує, скільки чистої виручки від реалізації продукції припадає на одиницю власного капіталу. Збільшення показника є позитивною тенденцією.

6. Коефіцієнт оборотності запасів.

Ко.з. = Собівартість реалізації ∕ Середні запаси

- на початок року: Ко.з. = 18015 ∕ (691+2455+66) = 5,439

- на кінець року: Ко.з. = 7907 ∕ (3000+3232+67) = 1,255

Показує кількість оборотів коштів, інвестованих у запаси. Збільшення оборотності у динаміці є позитивною зміною.

7. Період одного обороту запасів. Чз = 360 ∕ Ко.з

- на початок року: Чз = 360 ∕ 5,439 = 66,189

- на кінець року: Чз = 360 ∕ 1,255 = 286,9

Показник характеризує період, протягом якого запаси трансформуються у кошти. Позитивним є зменшення часу обороту запасів, якщо це не перешкоджає нормальному процесу виробництва, не загрожує дефіцитом матеріальних ресурсів.

8. Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості (обороти).

Кд.з. = Чиста виручка від реалізації ∕ Середня дебіторська заборгованість

- на початок року: Кд.з = 27435 ∕ (1466+18) = 18,487

- на кінець року: Кд.з = 23899 ∕ (1014+78) = 21,886

Коефіцієнт показує у скільки разів виручка перевищує середню дебіторську заборгованість. Збільшення показника у динаміці є позитивною тенденцією.

9. Період погашення дебіторської заборгованості (днів). Чд.з = 360 ∕ Кд.з

- на початок року: Чд.з = 360 ∕ 18,487 = 19,5

- на кінець року: Чд.з = 360 ∕ 21,886 = 16,449

Характеризує середній період інкасації дебіторської заборгованості, тобто період її погашення.

Позитивним є зменшення, особливо в умовах інфляції. Якщо додаткова вартість коштів компенсується додатковим прибутком від збільшення обсягів реалізації, то позитивним є збільшення цього показника.

10.Період погашення кредиторської заборгованості (днів).

Чк.з = Середня кредиторська заборгованість * 360 ∕ Собівартість реалізації

- на початок року: Чк.з = (992+822+106) * 360 ∕ 18015 = 38,368

- на кінець року: Чк.з = (4996+3364+192) * 360 ∕ 7907 = 389,366

Показник визначає середній період сплати підприємством короткострокової заборгованості. Зменшення показника в динаміці є позитивною зміною.

11.Період операційного циклу (днів).

Чо.ц = Сума періодів запасу і дебіторської заборгованості = Чз + Чдз

- на початок року: Чо.ц = 66,189 + 19,5 = 85,689

- на кінець року: Чо.ц = 289,6 + 16,449 = 306,049

Характеризує тривалість перетворення придбаних матеріальних ресурсів на грошові кошти. Зменшення показника в динаміці – позитивна тенденція.

12.Період фінансового циклу (днів).

ЧФ.ц = Період операційного циклу – Період погашення кредиторської заборгованості = Чо.ц – Чк.з

- на початок року: ЧФ.ц = 85,689 – 38,368 = 47,321

- на кінець року: ЧФ.ц = 306,049 – 389,366 = - 83,317

Показник характеризує період обороту коштів. Позитивним є зменшення значення, але від’ємне значення показника свідчить вже про нестачу коштів (підприємство живе «в борг»).

Показники рентабельності.

1. Рентабельність капіталу (активів) за чистим прибутком.

Ра = Чистий прибуток ∕ Активи

- на початок року: Ра = 11625 ∕ 29019 = 0,400

- на кінець року: Ра = 19681 ∕ 46178 = 0,426

Показник характеризує величину дохідності всього потенціалу, яким володіє підприємство, його називають показником майстерності використання капіталу менеджерами підприємства. Показує скільки прибутку від звичайної діяльності припадає на одиницю коштів, інвестованих в активи. Збільшення показника позитивна тенденція.

2. Рентабельність власного капіталу.

Рв.к. = Чистий прибуток ∕ Власний капітал

- на початок року: Р.в.к. = 19681 ∕ 24010 = 0,82

- на кінець року: Рв.к. = 11625 ∕ 35635 = 0,326

Показує скільки припадає чистого прибутку на одиницю власного капіталу. Рентабельність власного капіталу залежить від змін рентабельності продукції, ресурсовіддачі і співвідношення сукупного та позикового капіталу. Збільшення показника в динаміці є позитивною тенденцією.

3. Рентабельність виробничих фондів.

Рв.ф. = Чистий прибуток ∕ Виробничі фонди

- на початок року: Рв.ф. =19681 ∕ (8525+691+2455) = 1,686

- на кінець року: Рв.ф. =11625 ∕ (8510+3000+3232) = 0,789

Показник характеризує скільки припадає чистого прибутку на одиницю вартості виробничих фондів. Збільшення показника позитивна зміна.

4. Рентабельність продукції підприємства.

Рпр. = Прибуток від реалізації ∕ Собівартість продукції

- на початок року: Рпр. = 15992 ∕ 18015 = 0,888

- на кінець року: Рпр. = 9420 ∕ 7907 = 1,191

Рентабельність продукції підприємства характеризує прибутковість або дохідність виробництва продукції. Показує, скільки одиниць прибутку отримало підприємство з кожної грошової одиниці витраченої на виробництво цієї продукції.

5. Граничний (маржинальний) коефіцієнт прибутковості підприємства.

Ргр. = Чистий прибуток ∕ Виручка

- на початок року: Ргр. = 11625 ∕ 27435 = 0,424

- на кінець року: Ргр. = 19681 ∕ 23899 = 0,824

Показник характеризує ефективність підприємницької діяльності. Показує, скільки одиниць прибутку припадає на одиницю продажу. Позитивним є збільшення показника в динаміці.

6. Коефіцієнт реінвестування.

Кр = Реінвестований прибуток – Чистий прибуток

- на початок року: Кр = (34073 - 22448) ∕ 11625 = 1,0

- на кінець року: Кр = (34073 - 22448) ∕ 19681 = 0,591

Показує, скільки чистого прибутку капіталізовано; скільки чистого прибутку спрямовано на збільшення власного капіталу. Позитивною тенденцією є збільшення показника в динаміці, в межах, що не суперечать бажанню акціонерів отримувати підвищені дивіденди

7. Коефіцієнт стійкості економічного зростання.

Кс.е.з. = Реінвестований прибуток ∕ Власний капітал

- на початок року: Кс.е.з. = (34073 - 22448) ∕ 24010 = 0,484

- на кінець року: Кс.е.з. = (34073 - 22448) ∕ 35635 = 0,326

Коефіцієнт характеризує темп збільшення власного капіталу за рахунок чистого прибутку. Збільшення показника в динаміці – позитивна тенденція.

8. Період окупності капіталу.

Тк = Активи ∕ Чистий прибуток

- на початок року: Тк = 2901946178 ∕ 11625 = 3,972

Страницы: 1, 2