бесплатные рефераты

Сучасна податкова система розвинутих країн

Сучасна податкова система розвинутих країн

ВСТУП


Податки – основна складова системи державних доходів як сукупності надходжень грошей і матеріальних цінностей із усіх джерел, використовуваних для фінансування державних потреб на різних рівнях публічно-правових адміністративно-територіальних утворень (загальнодержавних, регіональних, місцевих).

Тема курсової роботи - „Сучасна податкова система розвинутих країн", є дуже актуальною як в минулому, так і в поточному періоді, адже євроінтеграційні процеси відіграють важливу роль у фінансово-економічному розвитку України. Актуальність даної теми обумовлена тими міркуваннями, що як теоретична розробка питань оподаткування, так і фіскальна практика в західних країнах знаходяться на високому рівні наукової та професійної культури. Знання і досвід західних країн у сфері державних фінансів уже випробувані й довели свою ефективність. Тому адаптовані до вітчизняних умов запозичення з Заходу відповідають національним інтересам України. Система оподаткування в Україні є досить ліберальною відносно платників податків, чим значно відрізняється від податкових систем розвинутих держав світу. Однак сама по собі ця ліберальність не гарантує ефективності податкової системи. З перших кроків становлення податкової системи України в підході до її формування проявився не індивідуалізм, який передбачає врахування історичних особливостей економічного розвитку країни, а копіювання чужих податкових систем, причому, як правило, сьогоднішніх, відпрацьованих протягом тривалого часу.

Отже, при становленні вітчизняної податкової системи не були враховані особливості соціально-економічного і політичного розвитку України, що і створює потребу у постійному пошуку оптимальних ставок та бази оподаткування з усіх без винятку платежів. Світовий досвід свідчить про те, що податкова система буде ефективною лише за умови врахування при її побудові національних особливостей розвитку економіки.

Для розкриття теми використовувалась економічна література: це підручники з економічної теорії, економічна періодика - це, насамперед, такі відомі газети та журнали, як „Вісник Національного банку", „Бізнес", „Економіка України", „Фінанси України", „Міжнародна економіка та міжнародні відносини". Основні завдання теми, яка розглядається такі:

–       Ознайомитись із основними термінами, поняттями та суттю податків, податкової системи;

–       Показати вплив податків на фінансово-економічний розвиток України та членів ЄС;

–       Розкрити тему сучасної податкової системи розвинутих країн;



1. Податкова система – теоретичні аспекти оподаткування


1.1 Поняття, функції та класифікація податків. Принципи оподаткування


Податковими платежами вважаються — податок, збір, плата,внески і відрахування.

Податок — це обов 'язковий платіж, який стягується до бюджетів усіх рівнів з фізичних та юридичних осіб у безспірному порядку (податок з доходів фізичних осіб, податок на прибуток, ПДВ).

Збір - це платіж, який стягується в основному до державних цільових фондів та місцевих бюджетів (пенсійний збір, ринковий збір, курортний збір).

Плата - це сума коштів, яка повертається державі (в основному) за тимчасове або постійне користування ресурсами (плата за воду, рентна плата, орендна плита). Сукупність податків, зборів та інших обов'язкових платежів утворює податкову систему держави. Встановлення і скасування податків, зборів, інших обов'язкових платежів, а також пільги їх платникам надаються Верховною РадоюУкраїни, ВР АРК і місцевими радами народних депутатів.

Податки є найважливішою і найдавнішою формою фінансових відносин між: державою і членами суспільства.

Сутність податків як економічної категорії відображається в їх функціях. Оскільки податкова система є однією із складових фінансової системи, функції податків випливають із функцій фінансів. Податки в основному виконують дві функції: фіскальну і регулюючу [18, c. 11].

Суть фіскальної функції полягає в тому, що саме за допомогою податків і зборів забезпечується наповнення бюджетів усіх рівнів і відповідно джерел формування доходів держави.

Фіскальна функція забезпечує:

–досягнення максимально можливого балансу між доходами та видатками бюджету держави;

–рівномірний розподіл сум податкових надходжень між сфералш бюджетної системи;

–стабілізацію регіонального рівня соціального забезпечення громадян та забезпечення соціальних гарантій;

–досягнення високого рівня соціальної інфраструктури в державі та рівня соціальних гарантій в окремому регіоні;

–забезпечення потреб науки, освіти, охорони здоров 'я, оборони та управління;

Оподаткування як окрема категорія економічного процесу повинне грунтуватись на притаманних йому принципах.

 



Повнота сплати

 
,

Принципи оподаткування

 

Незалежність

 
 

Своєчасність

 
 


Рисунок 1.1 – Принципи оподаткування


Суть принципу законності полягає в тому, що всі податки і збори повинні знайти своє відображення у Законах України, Указах Президента, постановах та розпорядженнях Кабінету Міністрів України та органів місцевого самоврядування. Ці документи повинні передбачати єдину методику нарахування та сплати податку, а також єдині стандарти бланків податкової звітності на всій території держави.

Принцип обов'язковості характеризує податки як безапеляційну економічну категорію, йому повинні підпорядковуватись всі особи, які є платниками, незалежно від віку, статі, національності, віросповідання та соціального стану.

Суть принципу повноти сплати полягає в тому, що сплачувати податки і збори необхідно у повному обсязі до нарахованої суми, з метою недопущення виникнення дефіциту бюджету на всіх рівнях.

З метою виконання своїх повноважень об'єктивно, своєчасно та правильно податкова служба повинна бути незалежною у прийнятті управлінських рішень стосовно податкової роботи від органів державного управління та органів місцевого самоврядування. Підпорядкованість податкової служби на базових і середніх рівнях управління повинна бути виключно відомчою.

Своєчасність сплати податків і зборів має суттєве значення, адже від цього залежить, чи буде можливість профінансувати у встановлений термін чи період в повному обсязі заплановані видатки.

В основі побудови механізму стягнення податків лежать такі елементи системи оподаткування, як: суб'єкт оподаткування; об'єкт оподаткування; джерело сплати; ставка податку; одиниця оподаткування та квота; податкова пільга; податковий звітний період.

Суб'єкт оподаткування - це платник податку, тобто фізична чи юридична особа, яка забезпечує та безпосередньо проводить його сплату. Платниками податків та інших обов 'язкових платежів є юридичні і фізичні особи, на яких, згідно з діючим законодавством, покладено обов'язок сплачувати податки та інші обов'язкові платежі.

Права суб'єктів оподаткування:

–подавати ДПА (ДПІ) документи, що засвідчують право на пільги щодо оподаткування у порядку, встановленому законодавчими документами;

–ознайомлюватися та одержувати акти перевірок, проведених ДПА (ДПІ);

–оскаржувати у встановленому законом порядку рішення ДПА (ДШ) та її службових осіб;

–проведення запитів та звернень щодо проблемних питань податкового законодавства;

Так, за даними ГДПАУ за перший квартал 2004 р. податкова служба опрацювали більше 23 тис. звернень від фізичних і юридичних осіб. Найбільше звернень надійшло від фізичних осіб, зокрема про відмову від присвоєння ідентифікаційних номерів - 15725, що становить 66% від усіх звернень. Така висока активність громадян свідчить про достатню інфор-мованість суб'єкгів господарювання щодо своїх прав та знань податкового законодавства.

Обов'язки суб'єктів оподаткування:

–сплачувати своєчасно та в повному обсязі належні суми платежів;

–у встановлений термін вчасно подавати звітність до ДПА (ДПІ);

–вести податковий облік;

–надавати службовим особам ДПА (ДПІ) необхідні документи для перевірок з питань правильності нарахування і своєчасності та повноти сплати податків;

Суб'єкти оподаткування несуть відповідальність за порушення чинного податкового законодавства відповідно Закону України від 21.12.2000р. № 2181- III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ст. №17 (із змінами та доповненнями ).

Об'єкт оподаткування - економічна категорія, яка обкладається податком. Ним виступають прибуток, додана вартість продукції, робіт чи послуг, контрактна вартість товарів, митна вартість товарів, земля, транспортні засоби, природні ресурси (ліс, надра, вода). Ключовим об'єктом оподаткування виступає дохід або прибуток. Приоподаткуванні дохід може збільшитись або зменшитись на відповідну суму коштів.

Дохід або прибуток при оподаткуванні збільшується на:

– суму коштів фондів, створених платником податку за рахунок собівартості продукції (робіт, послуг), використаних ним не за цільовим призначенням;

– суму коштів, включаючи валютні цінності, вартість матеріальних цінностей, нематеріальних активів, у тому числі корпоративні права і цінні папери, одержані платником податку від інших суб'єктів підприємницької діяльності на власні потреби безкоштовно чи у вигляді безповоротної фінансової допомоги або не врахованих на рахунку реалізації.

Об'єктами оподаткування є земля, транспортні засоби, природні ресурси, відповідно до яких і утворились такі види податків, як плата за землю, фіксований сільськогосподарський податок, податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів, податок на промисел, лісовий податок та інші [10, c.116].

Джерело сплати - це дохід платника, з якого сплачується податок. Джерелом сплати виступають - прибуток, виручка від реалізації, позареалізаційні доходи.

Згідно з діючою системою оподаткування, в Україні передбачено єдину одиницю оподаткування -гривню.

Ставка оподаткування - це розмір податку на одиницю оподаткування.

Диференційовані ставки - це фіксований сільськогосподарський податок. За побудовою ставки поділяються на тверді і процентні. Тверді - це ставки, які встановлюються у грошовому розмірі до об'єкта оподаткування (підакцизні товари). Процентні - це ставки, які встановлюються у відсотках до доходу, прибутку чи обороту. Квота - це частка податку в доходах платника, тобто та частина прибутку, яку необхідно відрахувати до бюджетів, цільових фондів, згідно із діючим податковим законодавством.

Після вирахування квоти суб'єкт діяльності отримує чистий дохід, яким він має право розпоряджатися на власний розсуд та згідно із засновницькими документами і договорами.

Податкова пільга - це дозвіл на часткове або повне зменшення суми податкового зобов'язання. Податкові пільги - це невід'ємний атрибут будь-якого податкового платежу.

Звітний податковий період — це проміжок часу за який платник податку повинен виконати в повному обсязі свою податкову роботу.

Податковий період може бути: декадний, місячний, квартальний, піврічний, річний тощо.

Класифікація податків дає можливість більш повно висвітлити сутність та функції податків, показати їх роль у податковій політиці держави, напрям і характер впливу на соціально-економічну сферу. Податки класифікують за кількома ознаками:

–За економічним змістом податки поділяються на: податки на доходи (податок з доходів фізичних осіб, податок з прибутку); податки на споживання (податок на додану вартість, акцизний збір); податки намайно (податок з власників транспортних засобів, податок на нерухомість).

–Залежно від рівня державних структур податки класифікують на: загальнодержавні і місцеві, які відповідно встановлюються Верховною Радою України або місцевими радами. До загальнодержавних податків відносять податки і збори, які сплачуються до державного бюджету або до державних цільових централізованих фондів (ПДВ, акцизний збір, податок на прибуток, пенсійний збір, збір до фонду соціального страхування, податок на доходи тощо). До місцевих податків відносять податки і збори, які сплачуються до місцевих бюджетів — комунальний податок, податок з реклами, готельний збір, збір за паркування автомобілів, ринковий, збір, курортний збір тощо.

–За спрямуванням податків їх поділять на: платежі до державного бюджету; платежі до місцевих бюджетів; змішані платежі; платежі до бюджетних та позабюджетних фондів.

Напрямок спрямування і використання платежів характеризує участь податків і зборів у формуванні бюджетів та фондів.

До місцевих бюджетів відповідно у повній сумі зараховують такі платежі, як: податок з реклами; комунальний податок; податок з власників транспортних засобів; ринковий збір; курортний збір; збір за паркування автомобілів.

Досить велику групу становлять змішані платежі. Тобто, це ті податки і збори які в міру своєї фіскальної можливості формують як державний, так і місцеві бюджети. До них відносять податок з доходів громадян, ПДВ, податок на прибуток акцизний збір, ввізне та вивізне мито, державне мито тощо. Наприклад, до державного бюджету перераховується податок на прибуток підприємств усіх форм власності і господарювання, крім податку на прибуток підприємств комунальної власності який перераховується до місцевих бюджетів.

За формою оподаткування розрізняють прямі і непрямі податки. Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників, їх розмір прямо пропорційно залежить від результатів фінансової діяльності. В свою чергу, прямі податки поділяються на дві групи: особисті і реальні. Особисті податки встановлюються персонально для конкретного платника. Видами особистих податків є прибутковий податок, майновий податок, податок на спадщину,податок на дарування. Реальні податки передбачають оподаткування майна за зовнішніми ознаками. До них належать земельний, домовий, промисловий, податок на грошовий капітал. Непрямі податки встановлюються в ціпах товарів і послуг, а їх розмір для окремого платника не залежить від його доходів.

У світовій практиці існують три види непрямих податків: акцизи, фіскальна монополія, мито. Нині в Україні стягуються акцизи, які, в свою чергу, складаються з універсальних та специфічних акцизів і мита. Непрямі податки на відміну від прямих мають свої переваги та недоліки. Вони ефективніші в фіскальному аспекті, оскільки оподатковують споживання, яке, в свою чергу, є більш стабільною та негнучкою величиною, ніж прибутки. Від них досить важко ухилитись і досить легко контролювати їх сплату. Непрямі податки не впливають на процеси нагромадження, але вони регресивні в соціальному аспекті і здійснюють досить значний вплив на загальні процеси ціноутворення.

Отже, акцизи поділяються на специфічні та універсальні. Специфічні акцизи виникли набагато раніше, ніж універсальні. Характерними їх рисами є обмежений перелік товарів, по яких вони стягуються, та диференційовані ставки по окремих групах товарів. Універсальні акцизи відрізняються від специфічних універсальними ставками на всі групи товарів та ширшою базою оподаткування.

Поширення універсальних акцизів зумовлене низкою чинників: широка база оподаткування забезпечує стійкі надходження до бюджету, які не залежать від змін в уподобаннях споживачів та асортименту реалізованих товарів; універсальні ставки полегшують контроль податкових органів над правильністю сплати податку; універсальні акцизи доволі нейтральні до процесів ціноутворення, оскільки податковий тягар рівномірно розподіляється між усіма групами товарів.

Мито встановлюється при переміщенні товарів через митний кордон держави, тобто при ввезенні, вивезенні або транспортуванні транзитом. На відміну від інших непрямих податків, стягнення мита мас за мету не стільки фіскальні потреби держави, скільки формування раціональної структури експорту і імпорту. Залежно від мети введення, розрізняють наступні види мита: спеціальне, сезонне, компенсаційне, антидемпінгове, адвалерне, специфічне.

Варто відзначити той факт, що в Україні з кожним роком фіскальне значення непрямих податків значно зменшується. Це відбувається в основному за рахунок ПДВ. За останні два роки ПДВ у загальній сумі надходжень до зведеного бюджету зменшився з 23% до 16%



1.2 Суть, значення та роль податкової системи у складі державних доходів


Держава для виконання власних функцій залучає фінансові ресурси за допомогою двох шляхів - податкових надходжень та неподаткових платежів. В умовах існування різних форм власності основним методом формування доходів держави є податки і збори, які формують податкову систему.

До податкових надходжень відносять податки і збори, які передбачені системою оподаткування в державі. До неподаткових платежів відносять ті доходи, які не включені до складу податкової системи, а саме: пряме вилучення доходів підприємств, що перебувають у державній формівласності; платежі за використання державних ресурсів, угідь та майна, надання послуг (оренда, факторингові угоди); емісія (випуск грошових знаків або цінних паперів); позики (міжнародні фонди, продаж цінних паперів).

Пряме вилучення доходів підприємства як основний метод формування доходів держави застосовується в умовах домінування державної форми власності.

Запозичення коштів у фізичних і юридичних осіб державою відбувається у формі державних позик, розміщення державних цінних паперів.

Податкова система — це сукупність усіх видів податків і зборів, які справляються в державі.

В сфері оподаткування формуються специфічні групи взаємовідносин між суб'єктами податкового права: між державою і податковими службами; між податковими службами і платниками.

В першій групі від імені держави виступає законодавча влада в країні, яка формує податкове законодавство на підставі пропозицій органів державної податкової служби.



Оподаткування фізичнх осіб

 
 


Напрямки залучення коштів до бюджетів та фондів в системі оподаткування

Оподаткування юридичних осіб

 

Відрахування і внески до цільових фондів

 
 




Рисунок 1.2 – Залучення бюджетних коштів в системі оподаткування


Оподаткування фізичних осіб справляється через наступні види податків: податок з доходів фізичних осіб, податок на майно, плата за землю, податок з власників транспортних засобів, податок на промисел, державне мито, єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва, тощо.

Оподаткування юридичних осіб справляється через податок на додану вартість, акцизний збір, мито, податок на прибуток, податок на майно, плату за землю, фіксований сільськогосподарський податок, відрахування на геологорозвідувальні роботи, плату за використання природних ресурсів, плату за забруднення навколишнього середовища, державне мито, місцеві податки і збори тощо.

Відрахування і внески до цільових фондів справляються у: пенсійний фонд; фонди соціального страхування; фонд зайнятості населення; фонд конверсії; позабюджетні фонди місцевого самоврядування; інші фонди.


1.3 Податкова політика та її характеристика


Ефективність податкової системи в державі в значній мірі залежить від податкової політики, яку проводить держава.

Податкова політика - це сукупність форм і методів діяльності у сфері оподаткування як з боку держави, так і платників податків.



фіскальна ефективність •► економічна ефективність соціальна справедливість

Основні принципи податкової політики



Рисунок 1.3 – Основні принципи податкової політики


Принцип фіскальної ефективності передбачає наступні елементи: достатня сума доходів, мінімізація видатків на збирання доходів, запобігання ухиленню від сплати платежів до бюджету, еластичність (гнучкість) податкової системи, рівномірне розподілення податків між адміністративно-територіальними одиницями.

Запобігання ухиленню від сплати податків може бути досягнуто, по-перше, за рахунок створення системи платежів до бюджету, яка б надто високим рівнем оподаткування не створювала зацікавленості в несплаті податків; по-друге, за рахунок створення ефективної системи контролю над правильністю та своєчасністю сплати податків платниками. Показник еластичності системи доходів бюджету показує як змінюється обсяг надходжень до бюджету в залежності від зміни обсягу валового внутрішнього продукту. Податкова система з показником еластичності, близьким до одиниці, відповідає як інтересам бюджету, так і інтересам платників.


1.4 Висновки по розділу


Податок — це обов 'язковий платіж, який стягується до бюджетів усіх рівнів з фізичних та юридичних осіб у безспірному порядку (податок з доходів фізичних осіб, податок на прибуток, ПДВ).

Сутність податків як економічної категорії відображається в їх функціях. Податки в основному виконують дві функції: фіскальну і регулюючу.

Суть принципу повноти сплати полягає в тому, що сплачувати податки і збори необхідно у повному обсязі до нарахованої суми, з метою недопущення виникнення дефіциту бюджету на всіх рівнях.

З метою виконання повноважень об'єктивно, своєчасно та правильно податкова служба повинна бути незалежною у прийнятті управлінських рішень стосовно податкової роботи від органів державного управління та органів місцевого самоврядування. Своєчасність сплати податків і зборів має суттєве значення, адже від цього залежить, чи буде можливість профінансувати у встановлений термін чи період в повному обсязі заплановані видатки.

В основі побудови механізму стягнення податків лежать такі елементи системи оподаткування, як: суб'єкт оподаткування; об'єкт оподаткування; джерело сплати; ставка податку; одиниця оподаткування та квота; податкова пільга; податковий звітний період.

В умовах існування різних форм власності основним методом формування доходів держави є податки і збори, які формують податкову систему [20, с. 5-39].



2. Теорія і практика – фінансово-економічний розвиток України та членів єс


Євроінтеграційні процеси відіграють важливу роль у фінансово-економічному розвитку України. Нині структура оподаткування в державах Співдружності характеризується високим ступенем уніфікації, застосуванням типових для всіх членів ЄС видів податків, хоча податкові ставки різних країн різні. Різна й специфіка національного податкового регулювання. А проте це не перешкоджає більшості членів Євросоюзу зберігати низький податковий тягар на банківський бізнес.

Україна повинна забезпечити формування оптимальної структури оподаткування банківських установ, яка була б зрозумілою, чіткою й ефективною.


2.1 Оподаткування та види податків в країнах ЄС


Податкова система в Україні базується на тих же принципах побудови, що й в економічно розвинутих країнах Заходу.

Банки посідають особливе місце уподатковій системі, оскільки у взаємовідносинах із податковими органамивони виконують роль багатьох дійових осіб (Рис. 2.1):

–безпосередніх платників податків;

–посередників (через банки ведуться розрахунки платників податків з податковим відомством);

–податкових агентів ( у певних ситуаціях банки збирають податки і пере-раховують їх до скарбниці);

–джерела інформації про платників податків і їх господарську діяльність;

–провідників нових фінансових технологій, що забезпечують підвищений рівень контролю над грошовими потоками в країні [32, c. 22]











Рисунок 2.1 – Банки як опора сучасної податкової системи


Досліджуючи сучасну практику оподаткування банків у розвинутих країнах світу, зауважимо такі характерні особливості:

— низька питома вага податків, що сплачуються підприємствами (зокрема

банками), в доходах бюджету;

— застосування однакових видів податків на прибуток для підприємств і банків;

— повне або часткове звільнення від податку на прибуток відсотків за позиками, отриманими фізичними та юридичними особами.

Характерною особливістю регулювання оподаткування в Європейському Союзі є відсутність загального документа (аналогічного нашому Податковому кодексу), який би систематизував основні норми податкового законодавства ЄС. Положення, що визначають податкову політику в Євросоюзі – це сукупність окремих рішень його інститутів (Ради ЄС, Європарламенту тощо), які оформлено у вигляді директив, регламентів, рішень, рекомендацій і висновків (рис. 2.2). Ось перелік цих документів:

–Перша директива від 11 квітня 1967 року № 67/227/ЄЕС про гармонізацію законодавства держав – членів ЄС про податки з обороту.;

–Шоста директива від 17 травня 1977 року № 77/388/ЄЕС про гармонізацію законодавства держав – членів ЄС про податки з обороту Директива від 23 липня 1990 року № 90/434/ЄС про загальну систему оподаткування, яка застосовується для переведення активів і обміну акціями у разі, якщо компанії знаходяться в межах юрисдикції різних держав – членів ЄС.

–Директива від 23 липня 1990 року № 90/435/ЄЕС про загальну систему оподаткування, яка застосовується до материнських і дочірніх компаній, що знаходяться у межах юрисдикції різних держав – членів ЄС.

–Рекомендації Комісії від 21 грудня 1993 року № 94/79/ЄС про оподаткування деяких позицій прибутку, одержаного нерезидентами в державах – членах ЄС – інших, ніж ті, в яких вони є резидентами.

–Директива від 3 червня 2003 року № 2003/48/ЄС щодо оподаткування доходу від заощаджень у формі виплат відсотків.

–Директива від 28 листопада 2006 року №2006/112/ЄС про спільну систему податку на додану вартість.

 








Рисунок 2.2 – Законодавство ЄС у сфері оподаткування


Більшістю держав – членів ЄС підписано угоди про уникнення подвійного оподаткування щодо податків на доходи і майно. Так, Швейцарія підписала такі угоди з більш як 100 країнами, Німеччина – з більш як 70, зокрема й з Україною. Угодами про уникнення подвійного оподаткування щодо податків на доходи і майно передбачається, що дивіденди, які виплачуються компанії, обкладаються податком у державі, котра їх виплачує, за спеціальною ставкою від валової суми дивідендів.

Для цього необхідно, щоб компанія–резидент однієї держави ЄС мала у своєму розпорядженні певну частку статутного капіталу компанії – резидента іншої держави, і ця частка участі в капіталі становила не менше суми, обумовленої в угоді. Механізм використання угод про уникнення подвійного оподаткування в різних державах Євро-союзу має незначні відмінності.

Чинне законодавство більшості країн ЄС передбачає: податкові зобов’язання не можна обминути шляхом навмисного використання для цього корпоративних структур.

Отже, у сфері оподаткування спостерігається чітко простежувана тенденція до посилення економічних зв’язків між країнами-членами, заохочення регіонального розвитку на противагу інвестуванню за межами Союзу.

Водночас створюються все серйозніші перепони, щоб європейські компанії та громадяни не могли уникнути оподаткування. Все це сприяє господарській і політичній консолідації країн у межах ЄС, досягненню ними єдиного рівня соціального розвитку [31, c. 15-17].

Нині структура оподаткування в країнах Євросоюзу характеризується значним ступенем уніфікації: податкові системи всіх країн – членів

ЄС застосовують однакові види податків.

Основні види податків, які сплачують банки в країнах – членах ЄС, наведено у рисунку 2.3 (Рис.2.3).

Ставки податків на прибуток у різних країнах ЄС різні. Вони певною мірою залежать від ставок місцевих податків, політики виплати банками дивідендів і муніципальних податкових ставок.















Рисунок 2.3 – Види податків, що сплачуються банками в ЄС


У країнах ЄС з банків (зокрема з відділень іноземних банків), зазвичай стягується податок на прибуток корпорацій (40–50%), місцевий податок (16–50%), податок на прибуток, виплачений у вигляді дивідендів, податок на додану вартість (відповідно до директиви встановлюються два типи ставок: стандартна, яка не повинна бути нижчою ніж 15%, та занижена). Враховуючи певні особливості діяльності банків, зупинимося на декількох нормах, що мають відношення тільки до операцій банків. Зокрема, це стосується включення до витрат відрахувань на створення низки резервів і фондів: на знецінення запасів, на сумнівних боржників, на майбутні збитки тощо – всього понад 15–25 видів відрахувань. Найширше застосування резервні фонди отримали у Німеччині. Вони створюються з метою компенсації інфляційного зростання цін на сировину, матеріали, енергію; засобів, отриманих компанією в результаті зміни оціночної вартості майна. Це стосується відрахувань на випадок виникнення непередбачених фінансових зобов’язань, збитків тощо, а також відрахувань до пенсійних фондів, які знаходяться в довгостроковому користуванні компаній і фактично становлять довгострокове вкладення резервного капіталу. Збільшення відрахувань до резервних фондів веде до зменшення розмірів оподатковуваного прибутку.

У податковому законодавстві Європейського Союзу передбачено спеціальний режим оподаткування операцій з банківським золотом. Під банківським золотом розуміють:

– золото в злитку або пластинах різної ваги пробою, що дорівнює або

перевищує 995;

– золоті монети, проба яких дорівнює або перевищує 900, викарбувані після 1800 року, які були або є законним платіжним засобом в державі походження.

У державах – членах ЄС звільняються від податку на додану вартість поставки банківського золота, здійснені всередині Співдружності, а також його імпортування (включаючи банківське золото, представлене сертифікатами – забезпеченими і не забезпеченими золотом, – або розміщене на золоторахунках, включаючи й позики та свопи в золоті, які передбачають право власності або право вимоги на банківське золото).

Від податку на додану вартість звільняються також і операції з банківським золотом, які включають ф’ючерсні та форвардніконтракти щодо передачі права власності або права вимоги на банківське золото. Держави – члени ЄС також звільняють від оподаткування послуги агентів, котрі діють від імені та за рахунок іншої особи, коли вони беруть участь у постачанні банківського золота на користь їх принципала. Директивою Ради від 3 червня 2003 року № 2003/48/ЄС щодо оподаткування доходу від заощаджень у формі виплати відсотків з 2005 року запроваджено податок із прибутку від заощаджень у формі виплати процентів, здійснених в одній державі – члені ЄС бенефіціарам (отримувачам), які є фізичними особами – резидентами іншої держави – члена ЄС. Такий дохід оподатковувався у розмірі 15%. Із 2008 року його збільшено до 20%, а після 2011 року планується збільшити до 35%. Дія директиви поширюється на всіх фізичних осіб – резидентів країн ЄС, котрі одержують банківські відсотки або доходи від інших видів заощаджень. Скажімо, мають надходження від продажу або погашення деяких облігацій, доходи від певних інвестиційних фондів, якщо депозити або інвестиції розміщені в одній із країн – членів ЄС. Дія директиви поширюється також на іноземних громадян, котрі зберігають заощадження в європейських банках. Об’єктом оподаткування в державах – членах Євросоюзу часто є дохід у вигляді приросту капіталу (capital gain tax). Проте доходи від купівлі-продажу акцій можуть не оподатковуватися, якщо дотримано умови участі в компанії та володіння акціями (Директива Ради від 17 липня 1969 року № 69/335/ЄЕС). Крім того, діє автоматичний обмін банківською інформацією про доходи у вигляді процентів від накопичень нерезидентів. Ця інформація надається банками відповідним органам країнипостійного проживання нерезидента, де на ybvодержаний прибуток нараховується податок за діючими в даній країні податковими ставками [9, c.75-82].

У деяких державах Євросоюзу використовується диференційований підхід до оподаткування. Зокрема, застосовується нижча ставка податку наприбуток, якщо банк систематично спрямовує прибуток не на виплату дивідендів, а на збільшення власного капіталу, кредитування реального сектору економіки, розвиток діяльності за кордоном.

У Франції, скажімо, на 25% ставки діє податкова пільга на приріст витрат компанії, пов’язаних із професійною підготовкою кадрів; передбачено податковий кредит у розмірі 50% на приріст витрат, пов’язаних із науково-дослідними роботами. Новоствореним компаніям (у тому числі банкам) надаються пільги з оподаткування протягом п’яти років: перші 2 роки податок не сплачується взагалі; третій рік – сплачується з використанням 25% загальної ставки; четвертого року в розрахунок береться 50% ставки; п’ятого – 75%.

На відміну від решти країн – членів ЄС, податковим законодавством Франції передбачено стягнення податку на прибуток за територіальним принципом, який допускає оподаткування прибутку, одержаного тільки від діяльності у певній країні. Інший приклад специфіки оподаткування в частині податку на прибуток становить податкове законодавство Данії. Тут платники податків узагалі не мають пільг у вигляді податкових нарахувань або звільнень.

Специфічність національного податкового регулювання виразно проявляється у сфері соціальних податків і внесків, які банківські установи сплачують на рівні з іншими платниками. Яскравий тому приклад – схема фінансування програм соціального забезпечення, застосовувана у Данії. Відповідно до цієї схеми, внесок на соціальне забезпечення працівник має сплачувати за ставкою 8% від загальної суми доходу, одержаного від трудової діяльності. Соціальні податки для датських працедавців передбачені тільки для тих компаній, котрі працюють у таких сферах, як охорона здоров’я, управління нерухомим майном, гральний бізнес тощо [7, c. 960].

У більшості країн – членів ЄС левова частка соціальних податків нараховується і сплачується саме працедавцями. Як і внески на соціальне страхування, податки на заробітну плату також сплачують вони. Проте на відміну від внесків на соціальне страхування та програми соціального забезпечення населення, що є інструментом фінансування і які зазвичай зараховуються до відповідних позабюджетних фондів, надходження від податків на заробітну плату включаються до складу доходів відповідного бюджету, хоч і мають цільовий характер. Так, у Франції передбачається чотири види податків на заробітну плату:

–загальний податок, який стягуєть ся з суми заробітної плати працівника за прогресивною шкалою від 4.25 до 13.6%;

–освітній податок, що стягується за ставкою 0.5% із загального фонду заробітної плати;

–податок на фінансування програм підвищення кваліфікації працівників, який стягується за ставками 0.15 або 1.15% із фонду заробітної плати;

–податок на житлове будівництво, що стягується за ставкою 0.45% із фонду заробітної плати попереднього податкового періоду.

У Австрії муніципальний податок на заробітну плату стягується за ставкою 3% із загального фонду оплати праці. Крім того, податковим законодавством Австрії передбачено сплату працедавцем внесків до Фонду розподілу сімейного навантаження у розмірі 4.5% від загального фонду оплати праці. У Швеції податок на заробітну плату має цільовий характер і призначений для соціальної підтримки літніх громадян. Ставка цього податку становить 24.26% від загальної суми заробітної плати.

Підбиваючи підсумки проведеного аналізу, доходимо таких висновків: для більшості країн Євросоюзу характерні низький податковий тягар на банки, широкий перелік витрат, що зменшують базу оподаткування за різними видами податків, дієве стимулювання державою інвестиційної активності як самих банків, так і їх клієнтів [30, 21-25].


2.2 Особливості та проблеми оподаткування бінківУкраїни


Що ж до оподаткування банків в Україні, то слід зазначити: воно здійснюється за вимогами тих же законодавчих актів, що й оподаткування всіх інших юридичних осіб – суб’єктів господарювання. Проте, як зазначалося вище, банки як фінансові посередники в економіці країни здійснюють специфічні операції, пов’язані з перерозподілом фінансових ресурсів із тих секторів економіки, де ці ресурси є тимчасово вільними, у сфери, де відчувається в них потреба. Тобто, діяльність банків суттєво відрізняється від діяльності інших підприємств. Тому в податковому законодавстві зазвичай прописуються окремі норми щодо оподаткування операцій фінансових установ, насамперед банків. Окрім того, особливості банківської діяльності, яка пов’язана в основному із роботою з коштами клієнтів – фізичних і юридичних осіб, а не з власними коштами, є причиною підвищених ризиків, що також треба враховувати при оподаткуванні.

Зазначимо, що останнім часом перелік операцій банків значно розширився, вони стають дедалі складнішими. Це зумовлено багатьма причинами, зокрема розвитком фінансових ринків, виходом українських банків на зовнішні ринки, збільшенням кількості банків з іноземним капіталом тощо. А тому досвід зарубіжних країн щодо здійснення різних видів операцій, використання різноманітних фінансових інструментів може бути корисним для вітчизняних банкірів. Враховуючи перспективи подальшого розвитку економіки України та просування банків у напрямі зарубіжних ринків, ми маємо забезпечити оптимальну структуру оподаткування.

Страницы: 1, 2, 3


© 2010 РЕФЕРАТЫ