бесплатные рефераты

Теоретико-методологічні і прикладні проблеми визнання ймовірності банкрутства підприємства

Теоретико-методологічні і прикладні проблеми визнання ймовірності банкрутства підприємства

Вступ


Невід'ємною частиною ринкового господарства є інститут банкрутства. Він служить могутнім стимулом ефективної роботи підприємницьких структур, гарантуючи одночасно економічні інтереси кредиторів, а також держави як загального регулятора ринку.

У будь-якій цивілізованій країні з розвиненою економічною системою одним з основних елементів механізму правового регулювання ринкових відносин є законодавство про неспроможність (банкрутстві). Зараз нашій ринковій економіці властиві такі явища як спад промисловості, економічна криза, відсутність інвестицій, що поза сумнівом приводить до неспроможності господарюючих суб'єктів. І перед підприємцями встає питання: що ж робити з цими збанкрутілими підприємствами.

Існуюча до 1999 р. нормативно-правова база (що спирається в основному на зарубіжний досвід), що регламентує процес банкрутства, виявилася непрацездатною в сучасних економічних умовах і привела до того, що крупні підприємства дістали можливість, не побоюючись банкрутства, продовжувати посилювати кризу неплатежів. Але, не дивлячись на це, з кожним роком число справ про неспроможність, розглянутих арбітражними судами, росте, що, поза сумнівом, свідчить про те, що інститут банкрутства в Україні займає одне з провідних місць в розвитку нормальних економічних відносин серед учасників господарського обороту.

Актуальність і практична значущість теми курсової обумовлена рядом причин: по-перше, в даний час, в економіці ключовою проблемою є криза неплатежів, і добру половину підприємств слід було вже давно оголосити банкротами, а вилучені кошти перерозподілити на користь ефективних виробництв, що поза сумнівом би сприяло оздоровленню ринку, по-друге, з проблемою банкрутства підприємств фінансистам доводиться з кожним днем стикатися все частіше.

Метою курсової роботи є розгляд визнання ймовірності банкрутства підприємства на прикладі ТОВ «Трансінвестсервіс» і висновки по стійкості фінансового стану даного підприємства.

Предмет дослідження – теоретико-методологічні і прикладні проблеми визнання ймовірності банкрутства підприємства на прикладі ТОВ «Трансінвестсервіс».

Об'єктом дослідження курсової роботи є визнання ймовірності банкрутства підприємства ТОВ «Трансінвестсервіс».

Мета дослідження досягається в результаті рішення певного взаємозв'язаного набору аналітичних задач:

· формулювання поняття банкрутства підприємства;

· виявлення методів для визнання ймовірності банкрутства підприємства;

· виконання аналізу фінансового стану підприємства;

· виявлення резервів для підвищення фінансової стійкості і прибутковості.

Теоретичною методологічною основою курсової роботи є основні положення і висновки, сформульовані в наукових фундаментальних працях вітчизняних і закордонних економістів.

Інформативною основою дослідження є праці українських і закордонних фахівців в галузі економіки та економічного аналізу; матеріали наукових конференцій; періодичної преси.

У ході дослідження використовувалися загальнонаукові методи, методи порівнянь, угруповань, спостереження, обстеження, комплексної оцінки, аналітичні процедури й ін.




1. Економічна суть, види і чинники вірогідності банкрутства господарюючого суб'єкта


1.1 Зміст і види кризових станів підприємства як джерел фінансової нестабільності підприємств


Основна властивість світу, у якому економічна теорія почуває себе затишно, це рівновага і стабільність.

Рівновага не знає різких зрушень, колізій старого і нового. Стабільність відбиває процвітання, спокій, стійкість, упевненість. Будь-яка система прагне до стабільного стану і хоче уникнути хаосу. Однак закони діалектики говорять про зворотне становище. Стабільність не може існувати сама по собі, без хаосу, без кризи. Стабільний стан і криза виступають постійними антагонізмами в розвитку будь-якої системи.

Історично склалося так, що розвиток людства був пов'язаний з постійною боротьбою з негодами – епідеміями, війнами, втратами, У людині, уже на генетичному рівні, закладене прагнення уникати неприємностей, що вільно чи мимоволі асоціюються з кризою.

Криза, змінює тенденції життєдіяльності системи, тобто порушує її стійкість, радикальним чином ЇЇ оновлює. Тому очисна сила кризи потрібна системі не менше, ніж спокійне безтурботне життя. Деякі думають, що криза відноситься лише до процесів макроекономічного розвитку, а в масштабах фірми чи підприємства, наприклад, існують тільки більш-менш гострі проблеми, викликані помилками чи непрофесіоналізмом управління. Ці проблеми нібито не свідчать про кризу розвитку, вони не викликані об'єктивними тенденціями, хоча й зумовлені деякими зовнішніми причинами. Такі уявлення однобічні і можуть мати негативні наслідки в управлінні організацією. Якщо з цих позицій розглядати внутріфірмове управління, то при розробці, наприклад, стратегії її розвитку немає необхідності передбачати і враховувати можливість кризи. Наскільки реальною при цьому буде стратегія, якщо в дійсності кризи закономірні?

Поняття «криза» найтіснішим чином пов'язане і з поняттям «ризик», що тією чи іншою мірою впливає на методологію розробки будь-якого управлінського рішення. В умовах дії ринкових відносин суб'єкти господарювання мають постійно адаптуватися до змін попиту: розширювати асортимент, поліпшувати якість, знижувати собівартість та ціни, оптимізувати структуру витрат. Проте вітчизняні підприємства не змогли безболісно перейти від «ринку продавця», який діяв за адміністративної системи господарювання, до «ринку покупця». Керівники багатьох суб'єктів господарювання за браком належної кваліфікації (або зумисне) довели свої підприємства до межі банкрутства.

Останніми роками в Україні спостерігається стійка тенденція до зростання кількості фінансово неспроможних підприємств, тенденція до збільшення частки збиткових підприємств збереглася до теперішнього часу.

Ще однією негативною тенденцією, яка є наслідком незадовільного фінансового стану більшості вітчизняних підприємств, є катастрофічне зростання їх кредиторської і дебіторської заборгованості.

Зауважимо, що банкрутство та ліквідація підприємства означають не лише збитки для його акціонерів, кредиторів, виробничих партнерів, споживачів продукції, а й зменшення податкових надходжень до бюджету, зростання безробіття, що зрештою може стати одним із чинників макроекономічної нестабільності. Істотним є те, що серед підприємств, справи про банкрутство яких перебувають на розгляді, значний відсоток становлять такі, що тимчасово потрапили в скрутне становище. Вартість їхніх активів набагато вища за кредиторську заборгованість. За умови проведення санації (оздоровлення) чи реструктуризації ці підприємства можуть розрахуватися з боргами і продовжити діяльність. Проте через недосконале законодавство, відсутність належного теоретико-методичного забезпечення санації, дефіцит кваліфікованого фінансового менеджменту, брак державної фінансової підтримки виробничих структур та з інших суб'єктивних і об'єктивних причин багато з потенційно життєздатних підприємств, у тому числі тих, що належать до пріоритетних галузей народного господарства України, стають потенційними банкрутами. На межі фінансової кризи опинилось і чимало фінансово-кредитних установ.

Банкрутство підприємств – це наслідок глибокої фінансової кризи, система заходів щодо управління якою не дала позитивних результатів.

Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини, що виникають на цьому підприємстві. На практиці з кризою, як правило, ідентифікується загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або відсутність у цього підприємства потенціалу для успішного функціонування. З позиції фінансового менеджменту кризовий стан підприємства полягає в його нездатності здійснювати фінансове забезпечення поточної виробничої діяльності.

Фінансову кризу на підприємстві характеризують трьома параметрами: джерелами (факторами) виникнення; видом кризи; стадією її розвитку. Ідентифікація цих ознак дає змогу правильно діагностувати фінансову неспроможність підприємства та дібрати найефективніший каталог санаційних заходів.

Для вибору найефективніших форм санації, прийняття правильних рішень щодо усунення негативних процесів передовсім необхідно ідентифікувати причини фінансової неспроможності суб'єкта господарювання.

Фактори, які можуть призвести до фінансової кризи на підприємстві, поділяють на зовнішні, або екзогенні (які не залежать від діяльності підприємства), та внутрішні, або ендогенні (що залежать від підприємства).

Головними екзогенними факторами фінансової кризи на підприємстві можуть бути:

•   спад кон'юнктури в економіці в цілому;

•   зменшення купівельної спроможності населення;

•   значний рівень інфляції;

•   нестабільність господарського та податкового законодавства;

•   нестабільність фінансового та валютного ринків;

•   посилення конкуренції в галузі;

•   криза окремої галузі;

•   сезонні коливання;

•   посилення монополізму на ринку;

•   дискримінація підприємства органами влади та управління;

•   політична нестабільність у країні місцезнаходження підприємства або в країнах підприємств – постачальників сировини (споживачів продукції);

• конфлікти між засновниками (власниками).

Вплив зовнішніх факторів кризи має здебільшого стратегічний характер. Вони зумовлюють фінансову кризу на підприємстві, якщо менеджмент неправильно або несвоєчасно реагує на них, тобто якщо відсутня або недосконало функціонує система раннього попередження та реагування, одним із завдань якої є прогнозування банкрутства.

Можна назвати багато ендогенних факторів фінансової кризи. З метою систематизації їх можна згрупувати в перелічені далі блоки.

1. Низька якість менеджменту.

2. Дефіцити в організаційній структурі.

3. Низький рівень кваліфікації персоналу.

4. Недоліки у виробничій сфері.

5. Прорахунки в галузі постачання.

6. Низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції.

7. Прорахунки в інвестиційній політиці.

8. Брак інновацій та раціоналізаторства.

9. Дефіцити у фінансуванні.

10. Відсутність або незадовільна робота служб контролінгу (планування, аналіз, інформаційне забезпечення, контроль).

Загалом усі названі причини кризи досить тісно взаємопов'язані, становлять складний комплекс причинно-наслідкових зв'язків. Безперечно, досліджуючи те чи інше підприємство, той чи інший випадок фінансової кризи, можна виокремити певні специфічні причини фінансової неспроможності, але по суті вони зводяться до щойно перелічених.

Типові наслідки впливу зазначених причин і факторів на фінансово-господарський стан підприємства такі:

• втрата клієнтів і покупців готової продукції;

• зменшення кількості замовлень і контрактів із продажу продукції;

• неритмічність виробництва, неповне завантаження потужностей;

• підвищення собівартості та різке зниження продуктивності праці;

• збільшення розміру неліквідних оборотних засобів і наявність наднормативних запасів;

• виникнення внутрішньовиробничих конфліктів і підвищення плинності кадрів;

• підвищення тиску на ціни;

• істотне зменшення обсягів реалізації і, як наслідок, недоодержання виручки від реалізації продукції.

Розрізняють три види кризи:

• стратегічна криза (коли на підприємстві зруйновано виробничий потенціал і відсутні довгострокові фактори успіху);

• криза прибутковості (перманентні збитки вихолощують власний капітал, і це призводить до незадовільної структури балансу);

• криза ліквідності (підприємство є неплатоспроможним або існує реальна загроза втрати платоспроможності).

Між розглядуваними видами кризи існують тісні причинно-наслідкові зв'язки: стратегічна криза спричинює кризу прибутковості, яка, у свою чергу, призводить до втрати підприємством ліквідності. Зумовлене зовнішніми та внутрішніми факторами зменшення обсягів реалізації продукції призводить, з одного боку, до зниження прибутковості та до збитковості, а з іншого – до зниження рівня ліквідності та платоспроможності. Закономірним результатом розвитку симптомів фінансової кризи є непомірна кредиторська заборгованість, неплатоспроможність та банкрутство підприємства.

Важливою передумовою застосування правильних антикризових заходів є ідентифікація глибини фінансової кризи. Існують три фази кризи:

а)      фаза кризи, яка безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства (за умови переведення його на режим антикризового управління);

б)      фаза, яка загрожує подальшому існуванню підприємства і потребує негайного проведення фінансової санації;

в)      кризовий стан, який не сумісний з подальшим існуванням підприємства і призводить до його ліквідації.


1.2 Суть, види банкрутства і проблеми неплатоспроможності в економічній системі України


Умови та показник відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури визначається ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 30 червня 1999 р. (далі – Закон).

Банкрутство – визнана арбітражним судом нездатність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як шляхом застосування ліквідаційної процедури.

Ліквідація підприємства у зв'язку з банкрутством представляє особливий інтерес для підприємців, бухгалтерів, аудиторів. Це пов'язано, передусім, з недосконалістю законодавства у цій сфері, що породжує на практиці безліч проблем.

Банкрутство завжди зачіпає інтереси дуже багатьох осіб: – – підприємств-кредиторів, які повинні встигнули заявити свої вимоги і претензії для того, щоб вони були враховані при погашенні боргів за рахунок майна банкрута; найманих працівників, з якими у першу чергу мають бути здійснені розрахунки, а також яким забезпечені певні гарантії при звільненні;

– підприємств, що можуть виступити в ролі санаторів і тому зацікавлені у створенні досконалого механізму банкрутства.

Банкрутство – складний процес, який може бути охарактеризований з різних боків: юридичного, управлінського, організаційного, фінансового, обліково-аналітичного тощо. Власне, процедура банкрутства є кінцевою стадією невдалого функціонування підприємства, якій, зазвичай, передують стадії нормальної ритмічної роботи і фінансових ускладнень. Банкрутство рідко буває несподіваним, особливо для досвідчених фінансистів та менеджерів, які намагаються регулярно відслідковувати тенденції у розвитку власних підприємств і найбільш важливих контрагентів та конкурентів.

Нерівномірний розвиток економіки і, тим більше, окремих її частин, зміна обсягів виробництва і збуту, значне падіння виробництва, що характеризується як кризова ситуація, слід розглядати не як збіг незадовільних ситуацій (хоча для окремого підприємства це буде саме так), а як деяку загальну закономірність, властиву ринковій економіці.

Кризові ситуації, що виникають в результаті відсутності відповідних профілактичних заходів, можуть призвести до надмірної розбалансованості економіки підприємства і нездатності продовження фінансового забезпечення виробничого процесу, що кваліфікується як банкрутство підприємства.

Запобігання цьому стану потребує застосування спеціальних процедур або припинення діяльності даного підприємства та його ліквідації, що, як свідчить світова практика, також не можна вважати випадковістю. Банкрутство значної частини фірм, особливо нових, зафіксовано в усіх країнах, де ведеться така статистика. Наприклад, англійські дослідники підкреслюють, що близько 70–80% нових фірм припиняють свою діяльність в кінці другого року існування. З закономірностями ринкової економіки і пов'язаний характер життєвого циклу підприємства, який також характеризує виникнення кризових ситуацій і банкрутств. Для кожного підприємства існує межа зростання обсягів діяльності, причому одні й ті ж процеси можуть виступати і стимуляторами розвитку, і факторами, які стримують розвиток.

Американські дослідники зафіксували визначену закономірність виникнення кризових ситуацій і банкрутств: по-перше, періодичне виникнення кризових ситуацій на всіх стадіях життєвого циклу підприємства, а, по-друге, математично визначена тривалість циклів падіння та зростання, характерних для фірм малого і середнього бізнесу. Наприклад, фаза зростання досліджуваних американських фірм в середньому триває 3 роки (від 1,1 до 7,7 років), а фаза падіння – 2,8 роки (від 1 року до 4 років).

Ринкова економіка, яка протягом багатьох десятиліть і століть є основою розвитку західних країн, розробила визначену систему контролю, діагностики і по можливості захисту підприємств від повного краху, або систему банкрутства і підтримки підприємства.

Універсальність цієї системи робить її придатною для застосування в Україні, однак слід враховувати особливості національної економічної політики, механізм захисту підприємств і запобігання їх від банкрутства.

Системи банкрутства включає в себе цілий ряд логічних причинно-наслідкових організаційних і методичних процедур, які забезпечуються державними органами влади.

Вихідним пунктом системи є встановлення принципів і цілей, які повинні бути досягнуті в результаті функціонування її механізмів.

Основна ланка цієї системи об'єктивна необхідність в доведенні структури – виробництва до реального платоспроможного попиту, що формується ринком.

Мета створення і приведення в дію системи банкрутства в Україні – необхідність структурної перебудови всього народного господарства відповідно до ринкового попиту населення за умови досягнення прибуткової діяльності основних структур, які виробляють товари та послуги.

Як свідчить світова практика, досягнення цієї мети відбувається при дотриманні наступних основних принципів:

– встановлення єдиної стабільної і надійної для всіх суб'єктів господарювання системи комерційних взаємовідносин в ситуації банкрутства підприємств; надання боржникам, що виконують свої зобов'язання, можливості поновити свою діяльність;

– створення системи заходів для відродження бізнесу;

– створення механізму регулювання фінансових справ фірм боржників з метою їх оздоровлення без припинення бізнесу;

– створення комерційної і правової системи для заохочення роботи надійних партнерів і формування процедури вирішення фінансових спорів;

– зберігання перспективних підприємств, які мають фінансові ускладнення (в тих випадках, де це можливо і економічно доцільно);

– створення механізмів, які надійно захищають інтереси всіх учасників системи банкрутства у випадку ліквідації збанкрутілого підприємства.

Цей перелік принципів функціонування системи банкрутства спрямований на зберігання підприємств, які мають шанси на виживання і пристосування до потреб ринку.

Причини кризових ситуацій, як зазначалось, містяться безпосередньо в ринковому господарстві. Проаналізуємо фактори, що обумовлюють виникнення кризових ситуацій.

Успіхи і невдачі діяльності підприємства слід розглядати як взаємодію цілого ряду факторів зовнішніх (на які підприємство не може впливати) і внутрішніх (які залежать від організації робот самого підприємства). Здатність підприємства пристосовуватись до зміни зовнішніх (соціальних) і внутрішніх (технологічних) факторів с гарантією не дише виживання, але і розквіту.

До зовнішніх факторів, що впливають на діяльність підприємства, належать:

– розмір і структура потреб населення;

– рівень доходів і накопичень населення, а отже і його

– купівельна спроможність;

– політична стабільність і спрямованість внутрішньої політики;

– розвиток науки і техніки, який визначає всі складові процесу виробництва товарів і його конкурентоздатність,

– рівень культури, тобто звички і норми споживання;

– міжнародна конкуренція.

На фінансовий стан більшості підприємств негативно впливають наслідки загальноекономічного падіння, інфляція, а також зміни в сфері державного регулювання, що є характерним дія нашої країни, останнім часом.

Зрозуміло, що ведення боротьби з кризою національною масштабу окремим підприємством неможливе, але здійснення ним гнучкої політики допомагає зменшити негативні наслідки загального падіння в економіці.

Внутрішні фактори, які визначають розвиток підприємства і с результатом його роботи, в загальному вигляді можна згрупувати наступним чином:

– філософія підприємства;

– принципи його діяльності;

– ресурси і їх використання;

– якість і рівень застосування маркетингу.

В свою чергу, кожна з вищенаведених груп містить багато конкретних факторів, діючих на кожному підприємстві вибірково.

Наприклад, до 90% невдач невеликих американських фірм пов'язано з недосвідченістю менеджерів, некомпетентністю керівництва, його невідповідністю об'єктивним умовам, що склалися. Невдачі підприємств України також пов'язані з впливом цих факторів.

Іншими внутрішніми факторами, які посилюють кризову ситуацію підприємства, є наступні:

-          різке збільшення рівня втрат виробництва і збуту товарів в зв'язку з нераціональною структурою управління, застосуванням дорогих технологій, засобів і предметів праці тощо;

-          відсутність стимулів праці у персоналу підприємства;

-          виникнення збитків підприємства у зв'язку з незадовільною організацією роботи з ринком, не конкурентоздатністю товарів.

Як відзначають західні спеціалісти, в класичній ринковій економіці зовнішні фактори обумовлюють 1/3, а внутрішні – 2/3 всіх банкрутств. Однак, слід зазначити, що для сучасної України характерною є зворотна пропорційність впливу цих факторів. Політична й економічна нестабільність, порушення регулювання фінансового механізму та інфляційні процеси слід віднести до найбільш значних факторів, які погіршують кризову ситуацію на українських підприємствах.


1.3 Методи діагностики неплатоспроможності і банкрутства підприємств


Прогноз банкрутства як самостійна проблема виникла в передових капіталістичних країнах (і в першу чергу, в США) відразу після закінчення другої світової війни. Цьому сприяло зростання числа банкрутств у зв'язку з різким скороченням військових замовлень, нерівномірність розвитку фірм, процвітання одних і розорення інших. Природно, виникла проблема можливості апріорного визначення умов, що ведуть фірму до банкрутства.

Спочатку це питання розв'язувалося на емпіричному, чисто якісному рівні і, природно, приводило до істотних помилок. Перші серйозні спроби розробити ефективну методику прогнозування банкрутства відносяться до 60-м рр. і пов'язані з розвитком комп'ютерної техніки.

Відомі два основні підходи до прогнозу банкрутства.

Перший базується на фінансових даних і включає операцію деякими коефіцієнтами: Z-коефіцієнтом Альтмана (США), коефіцієнтом Таффлера, (Великобританія), і іншими, а також уміння «читати баланс».

Другий виходить з даних по збанкрутілих компаніях і порівнює їх з відповідними даними досліджуваної компанії.

Перший підхід, безперечно ефективний при прогнозуванні банкрутства, має три істотні недоліки. По-перше, компанії, що зазнають труднощі, всіляко затримують публікацію своїх звітів, і, таким чином, конкретні дані можуть протягом років залишатися недоступними. По-друге, навіть якщо дані повідомляються, вони можуть виявитися «творчо обробленими». Для компаній в подібних обставинах характерне прагнення обілити свою діяльність, що іноді доводить до фальсифікації. Потрібне особливе уміння, властиве навіть не всім досвідченим дослідникам, щоб виділити масиви підправлених даних і оцінити ступінь завуальованості. Третя трудність полягає в тому, що деякі співвідношення, виведені за даними діяльності компанії, можуть свідчити про неплатоспроможність в той час, як інші – давати підстави для висновку про стабільність або навіть деяке поліпшення. У таких умовах важко судити про реальний стан справ.

Другий підхід заснований на порівнянні ознак вже збанкрутілих компаній з такими ж ознаками «підозрілої» компанії. За останні 50 років опублікована безліч списків збанкрутілих компаній. Деякі містять їх опис по десятках показників. На жаль, більшість списків не упорядковує ці дані по ступеню важливості і ні в одному не проявлена турбота про послідовність. Спробою компенсувати ці недоліки є метод балльной оцінки (А-рахунок Агенті).

На відміну від описаних «кількісних» підходів до прогнозу банкрутства як самостійний можна виділити «якісний» підхід, заснований на вивченні окремих характеристик, властивих бізнесу, що розвивається у напрямку до банкрутства. Якщо для досліджуваного підприємства характерна наявність таких характеристик, можна дати експертний висновок про несприятливі тенденції розвитку.

Перш ніж переходити безпосередньо до опису методик, що реалізовують ці підходи, необхідно чітко з'ясувати, що саме ми збираємося передбачати. Загальноприйнятою є думка, що банкрутство і криза на підприємстві – поняття синонімічні; банкрутство, власне, і розглядається як крайній прояв кризи. Насправді ж справа йде інакше – підприємство схильне до різних видів криз (економічним, фінансовим, управлінським) і банкрутство – лише один з них. У всьому світі під банкрутством прийнято розуміти фінансову кризу, тобто нездатність фірми виконувати свої поточні зобов'язання. Крім цього, фірма може випробовувати економічну кризу (ситуація, коли матеріальні ресурси компанії використовуються неефективно) і криза управління (неефективне використовування людських ресурсів, що часто означає також низьку компетентність керівництва і, отже, неадекватність управлінських рішень вимогам навколишнього середовища). Відповідно, різні методики прогнозу банкрутства, як прийнято називати їх у вітчизняній практиці, насправді, передбачають різні види криз. Саме тому оцінки, одержувані при їх допомозі, нерідко так сильно розрізняються.

Інша справа, що будь-який з позначених видів криз може привести до колапсу, смерті підприємства. В зв'язку з цим, розуміючи механізм банкрутства як юридичне визнання такого колапсу, дані методики умовно можна назвати методиками прогнозу банкрутства. Представляється, що жодна з них не може претендувати на користування як універсальна саме унаслідок «спеціалізації» на якому-небудь одному виді кризи. Тому здається доцільним відстеження динаміки зміни результуючих показників по декількох з них. Вибір конкретних методик, очевидно, повинен диктуватися особливостями галузі, в якій працює підприємство.

Більш того, навіть самі методики можуть і повинні піддаватися коректуванню з урахуванням специфіки галузей.

Для діагностики вірогідності банкрутства використовуються декілька методів, заснованих на застосуванні:

1) аналізу системи критеріїв і ознак;

2) обмеженого круга показників;

3) інтегральних показників, розрахованих з допомогою:

– скоригованих моделей;

– багатовимірного рейтингового аналізу;

– мультиплікативного дискримінантного аналізу

При використовуванні першого методу ознаки банкрутства ділять на 2 групи.

1. Показники, що свідчать про можливі фінансові утруднення і вірогідність банкрутства в найближчому майбутньому:

– істотні втрати, що повторюються, в основній діяльності, що виражаються в хронічному спаді виробництва, скороченні об'ємів продажів і хронічної збитковості;

– наявність прострочених кредиторської і дебіторської заборгованостей;

– низькі значення коефіцієнтів ліквідності та тенденції до їх зниження;

– збільшення до небезпечних меж позикового капіталу в загальній його сумі;

– дефіцит власного оборотного капіталу;

– систематичне збільшення тривалості обороту капіталу;

– наявність наднормативних запасів сировини та готової продукції;

– несприятливі зміни в портфелі замовлень;

– зниження виробничого потенціалу і т.д.

2. Показники, несприятливі значення яких не дають підстави розглядати поточний фінансовий стан як критичне, але сигналізують про можливість різкого його погіршення в майбутньому при неприйнятті дієвих заходів:

– надмірна залежність підприємства від якого-небудь одного конкретного проекту, типу устаткування, виду активу, ринку сировини або ринку збуту;

– втрата ключових контрагентів;

– недооцінка оновлення техніки і технології;

– втрата досвідчених співробітників апарату управління;

– вимушені простої, неритмічна робота;

– неефективні довгострокові угоди;

– недостатність капітальних вкладень і т.д.

До достоїнств цієї системи індикаторів можливого банкрутства можна віднести системний і комплексний підходи, а до недоліків – високий ступінь складності ухвалення рішення в умовах багатокритерійної задачі, інформативний характер розрахованих показників, суб'єктивність прогнозного рішення.

Другий метод діагностики неспроможності підприємств – використовування обмеженого круга показників, що створюють систему

критеріїв для оцінки ступеня задовільності структури балансу.

Однією з простих моделей прогнозування ймовірностіності банкрутства вважається модель двохчинника. Вона ґрунтується на двох ключових показниках (наприклад, показник поточної ліквідності і показник частки позикових засобів), від яких залежить вірогідність банкрутства підприємства.

Ці показники помножуються на вагові значення коефіцієнтів, знайдені емпіричним шляхом, і результати потім складаються з якоїсь постійною величиною (const), також одержаною тим же (досвідчено-статистичним) способом. Якщо результат виявляється негативним, вірогідність банкрутства невелика. Позитивне значення указує на високу вірогідність банкрутства.

У американській практиці виявлені і використовуються такі вагові значення коефіцієнтів: для показника поточної ліквідності (покриття) (Кп) – (-1,0736)

для показника питомої ваги позикових засобів в пасивах підприємства (Кз) – (+0,0579)

постійна величина – (-0,3877)

Звідси формула розрахунку С1 приймає наступний вигляд:


C1=-0.3877+Kп*(-1.0736) +Кз*0.0579


Треба помітити, що джерело, що приводить дану методику, не дає інформації про базу розрахунку вагових значень коефіцієнтів. Проте, у будь-якому випадку слід мати на увазі, що в нашій країні інші темпи інфляції, інші цикли макро- і мікроекономіки, а також інші рівні фондо-, енерго- і трудомісткості виробництва, продуктивності праці, інший податковий тягар.

Через це неможливо механічно використовувати приведені вище значення коефіцієнтів в українських умовах. Проте саму модель, з числовими значеннями, відповідними реаліям українського ринку, можна було б застосувати, якби вітчизняні облік і звітність забезпечували достатньо представницьку інформацію про фінансовий стан підприємства.

Розглянута модель двохчинника не забезпечує усесторонню оцінку фінансового стану підприємства, а тому можливі дуже значні відхилення прогнозу від реальності. Для отримання точнішого прогнозу американська практика рекомендує брати до уваги рівень і тенденцію зміни рентабельності проданої продукції, оскільки даний показник істотно впливає на фінансову стійкість підприємства. Це дозволяє одночасно порівнювати показник ризику банкрутства (С1) і рівень рентабельності продажів продукції. Якщо перший показник знаходиться в безпечних межах, і рівень рентабельності продукції достатньо високий, то вірогідність банкрутства украй незначна.

Коефіцієнт Альтмана (індекс кредитоспроможності). Цей метод запропонований в 1968 р. відомим західним економістом Альтманом (Edward I. Altman). Індекс кредитоспроможності побудований за допомогою апарату мультиплікативного дискримінантного аналізу (Multiple-discriminant analysis – MDA) і дозволяє в першому наближенні розділити господарюючі суб'єкти на потенційних банкротів і небанкротов.

При побудові індексу Альтман обстежував 66 підприємств, половина яких збанкрутіла в період між 1946 і 1965 рр., а половина працювала успішно, і досліджував 22 аналітичні коефіцієнти, які могли бути корисні для прогнозування можливого банкрутства. З цих показників він відібрав п'ять найзначущіших і побудував регресійне рівняння багаточинника. Таким чином, індекс Альтмана є функцією від деяких показників, що характеризують економічний потенціал підприємства і результати його роботи за минулий період. У загальному вигляді індекс кредитоспроможності (Z-рахунок) має вигляд:


Z=1.2X1+1.4X2+3.3X3 +0.6X4+X5


Де Х1 – оборотний капітал/сума активів;

Х2 – нерозподілений прибуток / сума активів;

Х3 – операційний прибуток / сума активів;

Х4 – ринкова вартість акций / задолженность;

Х5 – виручка / сума активів.

Результати численних розрахунків по моделі Альтмана показали, що узагальнювальний показник Z може приймати значення в межах [-14, +22], при цьому підприємства, для яких Z>2,99 потрапляють в число фінансово стійких, підприємства, для яких Z 1,5 банкротами.

Залежно від величини показника Z визначається вірогідність банкрутства підприємства:

– до 1,8 – дуже висока;

– 1,81 – 2,7 – висока;

– 2,71 – 3,0 – можлива;

– більше 3,0 – дуже низька.

Встановлені три показники для оцінки задовільної структури балансу підприємства: коефіцієнт поточної ліквідності; коефіцієнт забезпеченості власними засобами; коефіцієнт відновлення (втрати) платоспроможності.

Оскільки вони не втратили свого значення і на сьогоднішній день варто розглянути зміст цих коефіцієнтів.

Коефіцієнт поточної ліквідності характеризує загальну забезпеченість підприємства оборотними коштами для ведення господарської діяльності і своєчасного погашення термінових зобов'язань підприємства.

Коефіцієнт поточної ліквідності визначається як відношення фактичної вартості оборотних коштів, що знаходяться в наявності у підприємства, у вигляді виробничих запасів, готової продукції, грошових коштів, дебіторських заборгованостей і інших оборотних активів (сума 2 і 3 розділів активу балансу) до найтерміновіших зобов'язань підприємства у вигляді короткострокових кредитів банків, короткострокових позик і різних кредиторських заборгованостей,

Коефіцієнт забезпеченості власними засобами характеризує наявність власних оборотних коштів у підприємства, необхідних для його фінансової стійкості.

Коефіцієнт забезпеченості власними засобами визначається як відношення різниці між об'ємами джерел власних засобів (підсумок 1 розділу пасиву балансу) і фактичною вартістю основних засобів і інших необоротних активів (підсумок 1 розділу активу балансу) до фактичної вартості оборотних коштів, що знаходяться в наявності у підприємства, у вигляді виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції, грошових коштів, дебіторських заборгованостей і інших оборотних активів (сума підсумків 2 і 3 розділів активу балансу).

Коефіцієнт відновлення (втрати) платоспроможності характеризує наявність реальної можливості у підприємства відновити або втратити свою платоспроможність протягом певного періоду.

Коефіцієнт відновлення (втрати) платоспроможності визначається як відношення розрахункового коефіцієнта поточної ліквідності до його встановленого значення.

Розрахунковий коефіцієнт поточної ліквідності визначається як сума фактичного значення коефіцієнта поточної ліквідності на кінець звітного періоду і зміни значення цього коефіцієнта між закінченням і початком звітного періоду в перерахунку на встановлений період відновлення (втрати) платоспроможності.




2. Аналіз фінансової стійкості і оцінка ризику ймовірності банкрутства ТОВ «Трансінвестсервіс»

2.1 Аналіз стану майна ТОВ «Трансінвестсервіс»


Питання організації діяльності сучасних підприємств, забезпечення стійкого їх функціонування придбали сьогодні особливу актуальність.

Найважливішим напрямом результативності діяльності і інструментом управління є аналітичний підхід до оцінки бізнесу. Забезпечення ефективного функціонування підприємств вимагає економічно грамотного управління їх діяльністю, яке багато в чому визначається умінням аналізувати.

Для ознайомлення з діяльністю будь-якої організації необхідно проаналізувати всі її сторони, сформувати на цій основі об'єктивну думку про позитивні і негативні моменти в роботі колективу, виявити вузькі місця і можливості їх усунення. При цьому необхідно використовувати ряд ключових організаційно-економічних показників, що відображають результати господарської діяльності аналізованої організації, які безпосередньо впливають на фінансові результати роботи і її фінансовий стан.

Аналіз господарської діяльності на основі розрахунку організаційно-економічних показників є науковою базою ухвалення управлінських рішень в бізнесі, передуючи їх оптимізації, обґрунтовує ці рішення, є основою наукового управління виробництвом, визначає резерви підвищення ефективності виробництва. Тому оволодіння методикою мікроекономічного аналізу менеджерами всіх рівнів є складовою частиною їх професійної підготовки. Завдяки знанню техніки і технології аналізу вони зможуть легко адаптуватися до змін ринкової ситуації і знаходити правильні рішення і відповіді.

Всі ці актуальні питання, що визначають роль аналізу господарської діяльності, нерозривно пов'язані з управлінням діяльністю ТОВ «Трансінвестсервіс»

ТОВ «Трансінвестсервіс» було створене у 1994 році та зареєстроване в органах місцевого самоврядування у відповідності з чинним законодавством України.

Підприємство діє на основі статуту, є юридичною особою, має розрахункові рахунки в банку, круглу печатку, веде самостійний баланс.

Основним видом діяльності підприємства ТОВ «Трансінвестсервіс» є оптова торгівля сільськогосподарською продукцією з метою отримання прибутку.

Нижче приведена економічна характеристика підприємства. Аналізуючи майно ми можемо сказати, що показники структурної динаміки відображають частку кожного виду майна у загальній зміні сукупних активів. Їх аналіз дозволяє зробити висновки про те, в які активи вкладено нові залучені фінансові ресурси або які активи зменшились за рахунок відпливу фінансових ресурсів.

Проаналізувавши склад та структуру майна підприємства за 2007–09 роки можна сказати що майно підприємства на кінець 2009 року склало 2654,1 тис. грн., що на 11,3 тис. грн. або на 0,4% менше ніж на кінець 2008 року, незважаючи на те, що у 2008 році майно збільшилося на 863,9 тис. грн. або на 48,0% у порівнянні з 2007 роком. Це трапилося за рахунок збільшення оборотних активів на 856,9 тис. грн. або на 48,2% в 2008 році порівнянні з кінцем 2007, знову незважаючи на те, що у 2009 році відбулося зменшення на 11,3 тис. грн. або на 0,4%. Водночас необоротні активи на кінець 2008 року в порівняні з 2007 роком збільшилися на 7,0 тис. грн. або на 27,7%, в 2009 році вони залишилися незмінними. Аналіз показників структурної динаміки свідчить про те, що приріст майна в 2008 в порівнянні з 2007 роком було забезпечено за рахунок приросту оборотних активів. Аналіз структури динаміки оборотних коштів показує приріст суми оборотних коштів за рахунок значного приросту дебіторської заборгованості. Дебіторська заборгованість збільшилася у 2008 році на 1455,0 тис. грн. або 559,4%, у 2009 році спостерігалося її незначне зниження на 59,5 тис. грн. або 0,5%. Ліквідні запаси збільшилися у 2009 році на 120,1 тис. грн. або 16,3%. Це говорить про те, що фінансові ресурси не було вкладено у ліквідні активи, що підвищує ділову активність підприємства.

Страницы: 1, 2, 3, 4


© 2010 РЕФЕРАТЫ