Рефераты    Главная    Финансовое право    Финансовый менеджмент       финансовая математика    Финансы деньги кредит    Французский    Компьютерные сети    Конституционное право       зарубежныйх стран    Конституционное право       России    Краткое содержание       произведений    Программирование       компьютеры и кибернетика    Производство и технологии    Психология    Разное    Религия и мифология    Трудовое право    Туризм    Уголовное право и процесс    Управление	Корпоративные взаимоотношения в акционерном обществе Корпоративные взаимоотношения в акционерном обществе ХАРКІВСЬКИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ НАРОДНА   УКРАИНСЬКА   АКАДЕМІЯ Факультет заочно – дистанційного  навчання Термін збереження КР До ..................року                                             Кафедра Виробничого і фінансового менеджменту КУРСОВА РОБОТА ЗА КУРСОМ: Фінанси підприємства   ТЕМА: " Корпоративні взаємини в акціонерному товаристві"
Реєстр. №_______	Виповнена
Здана на кафедру ___________	Студ. 3 курсу групи ЗБУ-31
(дата)	Злобіной Л. А.
Допуск до захисту
____________________________
(допущена, не допущена)	Науковий керівник
Оцінка за результатами захисту
_____________________________	Тимохова Галина Борисівна
(оцінка)
______________ "____" _________ 2005р.
(підпис преп.)

Харків

    2005
ЗМІСТ

Вступ ......................................................................................................... 3

1.Теоретичні основи формування  корпоративного

управління..................................................................................................4

1.1.Роль і  місце корпоратизації у становленні ринкових відносин в Україні.........................................................................................................4

1.2. Сутність корпоративного управління ............................................13

1.3. Важливість корпоративного управління .......................................14

1.4. Світові тенденції розвитку  та  загальноприйняті принципи корпоративного управління....................................................................15

1.5. Моделі корпоративного управління................................................16

2. Корпоративні конфлікти.....................................................................22

2.1.Конфлікт інтересів посадових осіб органів управління: новий ракурс .......................................................................................................22

2.2. Що таке конфлікт інтересів..............................................................22

2.3. Еволюція поняття в Україні ............................................................23

2.4. Принципи корпоративного управління про конфлікт інтересів та проблеми застосування............................................................................25

2.5. Цивільний кодекс України про конфлікт інтересів та проблеми застосування.............................................................................................26

2.6. Шлях до покращення........................................................................28

2.7. Причини виникнення корпоративних конфліктів.........................29

3. На шляху розбудови ефективного корпоративного управління  в Україні.......................................................................................................33

3.1. Забезпечення запровадження та розвитку загальноприйнятих принципів корпоративного управління.................................................33

Висновки...................................................................................................37

Список літератури....................................................................................40

ВСТУП

          Процес формування в Україні повноцінно само регульованої національної економіки передбачає наявність ефективно господарюючих суб’єктів. Трансформація фундаментальної основи такої економіки можлива лише завдяки створенню системи різних форм власності, в якій акціонерній формі належатиме провідне місце.

Стан корпоративного управління та його дієздатність залежать від успішного використання переваг акціонерних відносин. Ефективність системи цих відносин має не тільки забезпечувати належні умови роботи підприємств, а й передбачати баланс інтересів різних груп акціонерів, а також гарантувати їхні права. Формування спеціальних зовнішніх важелів розвитку акціонерної форми власності сприятиме ефективному функціонуванню суб’єктів господарювання.

             Наявність у акціонерів адекватних механізмів контролю за роботою менеджерів, а в разі потреби – заміни керівників, дійові механізми пере розділу прав власника на користь ефективніших обумовлює підвищення результативності діяльності і окремих підприємств, і корпоративного сектору в цілому.

          Визнаючи суттєвий внесок вчених у вивчення проблем формування акціонерних відносин та досягнутий значний рівень наукового обґрунтування сутності, місця і ролі акціонерній власності у перехідній економіці, все ж необхідно визнати недостатність розробки організаційно-економічних механізмів управління корпоративними правами та підтримки адекватних вимог власників у соціально-орієнтованій ринковій економіці. Відтак економічна теорія і практика потребують розробки і втілення в життя науково-обгрунтованої, послідовної, чіткої концепції створення сучасного організаційно-економічного механізму управління корпоративними правами з урахуванням динаміки змін в Україні.

1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ

1.1.          Роль і  місце корпоратизації у становленні ринкових відносин в Україні.

Становлення ринкових відносин передбачає формування ефективних власників, системи взаємодії їхніх інтересів, визначення місця держави в управлінні рухом наявних фінансових інструментів і корпоративних прав. Такий процес може відбуватися шляхом роздержавлення. Роздержавлення передбачає перехід до управління акціями колишніх державних підприємств, при якому всі функції пов’язанні з господарським управлінням, переходять до компетенції органів управління корпоратизації. Акціями корпоратизованих підприємств можуть володіти банки, колективи підприємств, що розпродаються, акціонерні товариства та інші учасники економічної системи. Отже, корпоратизація як форма існування господарюючими суб’єктами, а функції управління акціями підприємств вже випущеними в обіг передати міністерствам, банкам, біржам та іншими організаціями ринкової інфраструктури.

Взаємопроникнення окремих елементів процесів роздержавлення, приватизація і корпоратизація має на меті по своїй сутності скорочення державного втручання в різні сфери економічного і соціального життя суспільства. Це відбувається шляхом послідовної зміни форм власності. По своїй суті процес корпоратизації – це перетворення державного підприємства у закрите акціонерне товариство. Приватизація ж є передачею (продажем) державної власності у колективну чи приватну власність.

Після закінчення процесу акціонування на промислове підприємство покладають нові функції – функції учасника фондового ринку. Методологія і методика підготовки законодавчого і нормативного забезпечення у галузі приватизації багато в чому зумовлює і подальші напрямки розвитку підприємств, формування органів управління і структури взаємозв’язків між ними, взаємовідносин з органами державного регулювання.

Основні передумови створення акціонерних товариств у процесі приватизації такі:

§        Нормативне забезпечення процесу приватизації, чинники, викликані необхідністю змін у процедурі проведення приватизації, переваги та недоліки застосування засобів приватизації в різних групах об’єктів;

§        Створення конкурентоспроможної сфери товаровиробників за рахунок малої приватизації та її впливу на фондовий ринок (наприклад, реєстрація закритих акціонерних товариств у процесі малої приватизації, реєстрація емісії, укладання договорів з реєстраторами тощо).

Створений на цей час механізм управління акціонерним товариством взаємодіє з навколишнім економічним середовищем інакше, ніж механізм управління об’єктами державного підпорядкування. Кожний елемент ієрархічної структури управління в акціонерному товаристві має свої специфічні завдання. Пропозиції щодо їхнього вирішення також є частиною системного аналізу принципів створення акціонерного товариства у процесі приватизації.

Реструктуризація промислового комплексу характеризується різким збільшенням частки підприємств недержавної форми власності і, насамперед, акціонерних товариств. Серед великих товаровиробників переважає така організаційно-правова форма, як відкриті акціонерні товариства.

Мала приватизація є процесом, на тлі якого проходить акціонування. Найтіснішим взаємозв’язок малої приватизації при формуванні акціонерних товариств виявляється у тому, що:

§     Мала приватизація активізує розвиток фондового ринку країни, оскільки сприяє збільшенню кількості акціонерних товариств, створенню нових можливостей для діяльності професійних учасників фондового ринку, накопиченню капіталу, який надалі реалізується у великій приватизації, на фондовому ринку, в інвестиційній діяльності;

§     Мала приватизація сприяє розвитку конкурентного середовища. На базі приватизованих об’єктів створюються невеликі за розмірами підприємства, які можуть конкурувати з окремими підприємствами – виробниками певних видів продукції;

§     Акціонерні товариства створені на базі виробничих підприємств (об’єднань), мають обмежену місткість на ринку праці. Мала приватизація виявляє позитивний вплив не економічне середовище шляхом постійного залучення трудових ресурсів у невиробничу сферу.

У соціальному плані корпоратизації має справедливий характер і забезпечує збалансованість інтересів державних і трудових колективів, окремих працівників, надаючи їм можливість стати повноправним власником і одержувати однаковий доход за акціями. Корпоратизація дає змогу упорядкувати інтереси функціонуючих підприємств і структур по горизонталі і вертикалі, відтак ефективна робота виробника стає вигідною і йому, і державі, і територіальним органам управління.

Процес ринкового реформування потребує поглибленого теоретичного дослідження нових макро- та мікроекономічних проблем, пов’язаних з процесами роздержавлення та приватизації, усталенням нових організаційно-правових форм та форм господарювання, а також їхньою реструктуризацією.

Важливою складовою структурної трансформації економіки є виникнення корпоративного сектору, який є базовим для функціонування ринкової економіки. У процесі реструктуризації великих промислових підприємств державна форма господарювання змінюється на акціонерну, що створює підґрунтя для розвитку корпоративних відносин. Але запровадження корпоративних форм господарювання у перші роки становлення ринкових відносин мало не тільки переваги, а й спричиняло до негативних наслідків. Невизначеність приватизації, у межах якої і відбувалася корпоратизація державної власності, значною мірою зумовили розгортання структурної кризи [1, 2, 3].

Ситуація структурної кризи у формуванні корпоративного сектору перехідної економіки була зумовлена такими чинниками:

§        Непослідовністю та стихійністю державної політики у формуванні інституційної структури корпоративних відносин сто воно корпоратизованих підприємств та їхньої фондової інфраструктури: недосконалістю корпоративного законодавства; невідповідністю механізмів корпоративного процесу моделі корпоративного управління;

§        Відсутністю професійних кадрів з управління корпоратизованими підприємствами, а також низьким рівнем економіко правової обізнаності власників корпоративного капіталу та пересічних громадян.

Прорахунки й недоліки у процесі становлення корпоративних відносин безпосередньо пов’язані з недоосмислення їхніх підвалин у теоретичному науковому аспекті. Цей складний, поетапний процес потребує врахування багатьох макроекономічних параметрів, необхідних для формування цілісної сучасної системи корпоративних відносин, здатної функціонувати ефективно.

Взаємовідношення окремих елементів, що відображають суть процесів роздержавлення, приватизація і корпоратизація передбачає у кінцевому підсумку скорочення державного втручання у різні сфери економічного і соціального життя суспільства. Це відбувається завдяки послідовній зміни форм власності.

Приватизація – це процес роздержавлення власності на засоби виробництва, майно, житло, землю, природні ресурси, який здійснюється шляхом продажу чи безоплатної передачі об’єктів державної власності у руки колективів і приватних особі з утворенням підприємства на основі корпоративної, акціонерної, приватної власності.

За своєю суттю процес корпоратизації державного підприємства на закрите акціонерне товариство. Корпорація це сукупність осіб, що об’єдналися для досягнення загальних цілей, здійснення спільної діяльності, й утворили самостійний суб’єкт права – юридичну особу [4]. У приватний корпорації більшість акцій належить одному власникові, родині чи вузькій групі акціонерів.

Специфіка правого оформлення пайового бізнесу у різних державах, а точніше у різних системах права, дає підставу тільки для дуже загального універсального визначення корпорації. Одне з найвідоміших визначень корпорація – організація, що поставила перед собою певні цілі, діє заради суспільного блага, яка володіє визначеними правами, є юридичною особою, діє на постійній основі і несе обмежену відповідальність [5].

Корпоратизації, що має у своїй структурі могутню систему фінансових виробничих суб’єктів, легше вирішувати питання стратегічного розвитку, а відтак і споживання робочої сили, фінансування процесу підготовки і перепідготовки кадрів. У рамках корпорації обслуговування ринку робочої сили має забезпечувати економіку виробництва і зайнятості у державному секторі, сприяти виділенню у сферу надлишкових внутрівиробничих резервів робочої сили, що перерозподілятиметься за участю і під контролем органів працевлаштування й інтересів соціально-економічного розвитку корпорацій.

Носієм корпоративних прав є акція, яка у загальній структурі одиночного капіталу є останньою і безстроковою вимогою і тому вона найповніше репрезентує капітал. Для власників акцій визначення руху (приросту – прибутку або зниження – збитку) капітал є дуже важливим. Саме акції репрезентують ті обсяги капіталу, які можуть бути визначені поза ринком. Тому реалізація власності на капітал, пре доставленого акціями, реалізація руху позивного капіталу, вкладеного в акції, обумовлюють необхідність існування ринку акцій. В існуванні ефективного ринку акцій заінтересовані власники акцій, оскільки таким чином вони реалізують максимальне значення їхньої вартості, яке визначає покупець з наміром та спроможністю найефективнішого використання капіталу, репрезентованого акціями.

Акціонерні товариства та ринок акцій є результатом розвитку капіталу, що зумовлено: тривалістю відтворення основного капіталу та довгострокових активів, набуттям капіталом у відтворення не грошових форм, зацікавленістю інвесторів у ефективній реалізації власності на капітал у формі акцій.

Ринок акцій в економіці виконує дві основні функції – розподіляє та перерозподіляє ресурси між галузями та окремими підприємствами. Механізми їхньої реалізації представлені відповідно додатковими емісіями (акцій, облігацій та інших цінних паперів) і процесами злиття та поглинань [6].

Здійснення двох основних функцій неможливе без оцінки акцій, відповідно до якої обираються напрями руху капіталів. Оцінка акцій є також допоміжною функцією ринку акцій. Ринок акцій ефективний тоді, коли на ньому реалізуються найкращі з можливих інвестицій.

Оцінюючи вартість капіталу корпорацій, в тому числі інтелектуального капіталу, ринок акцій сприяє:

§                    Досягненню відповідності праці та власності, стимулюючи тим самим трудову діяльність і реалізуючи її, в тому числі, через венчурні форми фінансування підприємницької ініціативи;

§                    Створенню нематеріальних капітальних благ, науково-технічних розробок та нових ідей. Акціонерна форма організації бізнесу є найсприйнятливішою та адаптовнішою до реалізації нематеріальних благ як капіталу. Це виявляється у венчурних формах формування бізнесу, у підвищеній абсорбції великими корпораціями науково-технічних досягнень, що мотивує їхню зацікавленість у науково-технічних розробках та відповідне фінансування їхнього проведення.

Ефективний ринок акцій створює умови для збалансування особистих інтересів інвесторів та економіки у цілому, що підтверджується статистичними даними. Саме завдяки переліченим вище властивостями ефективність ринку акцій, так і з боку держави як зацікавлених суб’єктів.

Розвиток ринку акцій органічно пов'язаний з розвитком акціонерних товариств і акціонерної власності. Розвиток інституту акціонерних товариств проявляється у розвитку відносин корпоративного управління, відносин акціонерів та менеджерів, у захисті акціонерами своїх прав і посиленні впливу та ролі держави у цих відносинах. Суперечності відносин корпоративного управління, спричиняючи суперечностями між статичною та динамічною ефективністю відтворення капіталу усуваються шляхом наділення менеджерів акціями як винагороди з правом реалізації їх через декілька років [7,8].

Корпоративна власність має двоїсту природу і зумовлює не лише усуспільнення, а й персоніфікацію власності. Це в свою чергу є об’єктивною основою економічних відносин не тільки в середині корпорацій, а й усієї економічної системи суспільства, оскільки з розповсюдженням акцій серед широких верств населення передбачається участь кожного акціонера у самому процесі виробництва, а також у процесах привласнення, володіння, розпорядження і користування умовами та результатами виробництва своєї компанії, досягається єдність інтересів акціонерами та підприємством.

Процес здійснення корпоратизації має вже певне правове забезпечення. Основними джерелами державних і правових відносин є: Конституція України, Указ Президента України від 15 червня 1993р. "про корпоратизацію підприємств" установлено, що корпоратизація є перетворенням державних підприємств на відкриті акціонерні товариства. Отже, змінюється юридичний статус державного підприємства. Воно стає господарським товариством, акціонерним товариством.

В Україні структура акціонерного капіталу формувалася різними шляхами, проте більшість товариств утворені безпосередньо у процесі приватизації, хоч формували свій капітал за різними сценаріями. Так, серед них є товариства з контрольним пакетом акцій держави, трудового колективу, індивідуального інвестора. Значна кількість акціонерних товариств створювалася як закриті господарські товариства. Такий підхід обумовлювався недостатністю досвіду і розуміння сутності як самого процесу, так і наслідків та можливостей, які він надає учасникам. У відкритих акціонерних товариствах структура стартового капіталу складається з пакетів акцій, що належать: трудовому колективу, дрібним інвесторам, які не зв’язані трудовими відносинами з акціонерним товариством, а також адміністрації. У цьому випадку можлива чимала частка капіталу сторонніх інвесторів, які купили пакети акцій у процесі підписки і продажу.

Важливим аспектом становлення корпоративного сектору є розуміння того, що можна із названих груп представляє конкретні інтереси. Наприклад, акціонери, що купили акції визначеного акціонерного товариства і не є працівниками АТ, зацікавлені в основному в тому, щоб отримувати грошові дивіденди або здійснювати спекуляції на ринку цінних паперів. При цьому вони є власниками капіталу і мають право голосу на загальних зборах акціонерів. Саме така структура акціонерного капіталу досить характерна для українських АТ і є показником розпорошеності власності, що ускладнює погодженість у вирішенні внутрішніх проблем, які відносяться до компетенції загальних зборів. Для більшої концентрації власності у таких випадках АТ вдається до використання механізму довірчого управління, підсилюючи тим самим імовірність зосередження управлінських функцій у руках невеликих груп, інтереси яких далекі від інтересів більшості акціонерів.

Інша структура капіталу в товариствах, утворених обмеженою кількістю засновників, що представляють закриті АТ. Капітал, утворений незначною кількістю засновників, дає їм право здійснювати управління відповідно до частки кожного інвестора у статутному капіталі і робить їх відносини взаємовигідними.

Найпоширенішою в Україні є структура капіталу відкритих АТ.

Трансформація відносин власності – це особливий механізм економічних перетворень, який базується на процесах роздержавлення і приватизації, передбачає зміну власника та спрямований на формування прошарку таких власників, які забезпечували б стабільне функціонування соціально орієнтованої економіки. На основі трансформації відносин власності і формується ринок корпоративних прав. Його розвиток обумовлюють економічні, фінансові, соціальні та психологічні фактори [9].

Корпоративне середовище в Україні, нажаль, не має достатньо чітких корпоративних традицій. Еволюція корпоративної власності супроводжується ускладненням відносин між її суб’єктами. Бюджетні ресурси і кошти від продажу державних об’єктів мають бути джерелом довгострокових інвестиційних ресурсів для економічного зростання.

Структурними елементами системи економічних форм, у яких реалізується реальний капітал є: на рівні акціонерного товариства – це валовий продукт, валовий доход, чистий доход, амортизаційний фонд, фонд накопичення, фонд заробітної плати, резервний фонд, фонд виплати дивідендів, доходи від портфеля цінних паперів, прибуток засновників, спекулятивний прибуток; на рівні акціонерів – різні форми дивідендів, процентів, доход від продажу акцій, заробітна плата, участь в управлінні АТ та ін. Фіктивний капітал розглядається як перетворена форма реального капіталу, тому в основі його руху лежить рух реального капіталу. Власною ж функцією фіктивного капіталу як перетвореної форми реального капіталу є, погляд з функцією формування реального капіталу, розподіл і перерозподіл створеної реальним капіталом вартості, а також спекулятивної вартості. Ці функції фіктивного капіталу породжують особливі форми доходів, які і є формами реалізації фіктивного капіталу. Це – прибуток від перепродажу цінних паперів; дивіденди, проценти з портфеля цінних паперів; комісійні за угоду; процент за гарантію розміщення цінних паперів; різниця між ринковою ціною акцій і ціною реалізації опціону; маржа; ціна виконання договору за варіантом; доходи фондової біржі як комісійні відрахування учасників ринку цінних паперів за надання послуг; находження у вигляді біржових зборів, комісійних відрахувань з боку емітентів цінних паперів і членів біржі; доходи дилерів, брокерів та ін.

Корпоратизація – процес акціонування, що передбачає розподіл акцій між засновниками компанії або її інвесторам відповідно до обсягів зроблених ними вкладень.

1.2. Сутність корпоративного управління

Одним із головних чинників, який впливає на успішну діяльність товариства, є можливість його доступу до інвестиційних ресурсів. Водночас товариство не може розраховувати на довіру інвесторів та надходження зовнішнього фінансування, якщо воно не вживає заходів щодо запровадження ефективного корпоративного управління, а саме, належного захисту прав інвесторів, надійних механізмів управління та контролю, відкритості та прозорості у своїй діяльності.

У широкому розумінні корпоративне управління розглядають як систему, за допомогою якої спрямовують та контролюють діяльність товариства. У рамках корпоративного управління визначається, яким чином інвестори здійснюють контроль за діяльністю менеджерів, а також яку відповідальність несуть менеджери перед інвесторами за результати діяльності товариства. Належна система корпоративного управління дозволяє інвесторам бути впевненими у тому, що керівництво товариства розумно використовує їх інвестиції для фінансово-господарської діяльності і, таким чином, збільшується вартість частки участі інвесторів в акціонерному капіталі товариства.

Належне корпоративне управління не обмежується виключно відносинами між інвесторами та менеджерами, а передбачає також урахування законних інтересів та активну співпрацю із заінтересованими особами, які мають легітимний інтерес у діяльності товариства (працівниками, споживачами, кредиторами, державою, громадськістю тощо). Це пов’язано з тим, що товариство не може існувати незалежно від суспільства, в якому воно функціонує, і кінцевий успіх його діяльності залежить від внеску всіх заінтересованих осіб.

Таким чином, сутністю корпоративного управління є система відносин між інвесторами–власниками товариства, його менеджерами, а також заінтересованими особами для забезпечення ефективної діяльності товариства, рівноваги впливу та балансу інтересів учасників корпоративних відносин.

1.3. Важливість корпоративного управління

Важливість корпоративного управління для товариств полягає у його внеску до підвищення їх конкурентоспроможності та економічної ефективності завдяки забезпеченню:

§        належної уваги до інтересів акціонерів;

§        рівноваги впливу та балансу інтересів учасників корпоративних відносин;

§        фінансової прозорості;

§        запровадження правил ефективного менеджменту та належного контролю.

Важливість корпоративного управління для держави обумовлена його впливом на соціальний та економічний розвиток країни через:

§        сприяння розвитку інвестиційних процесів, забезпечення та підвищення довіри інвесторів;

§        підвищення ефективності використання капіталу та діяльності товариств;

§        урахування інтересів широкого кола заінтересованих осіб, що забезпечує здійснення товариствами діяльності на благо суспільства та зростання національного багатства.

1.4. Світові тенденції розвитку  та  загальноприйняті принципи корпоративного управління

Хоча у світі немає єдиної моделі корпоративного управління, але існують загальноприйняті принципи (стандарти), які лежать в основі ефективного корпоративного управління і можуть бути застосовані у широкому діапазоні правових, економічних та політичних умов.

Поява загальноприйнятих стандартів корпоративного управління обумовлена, передусім, зростанням уваги до питань корпоративного управління в умовах глобалізації фінансових ринків, лібералізації руху капіталу. Це спроба встановлення загальноприйнятих, прозорих та зрозумілих в усьому світі «правил гри» на фінансовому ринку. Розробка міжнародних стандартів корпоративного управління є також відповіддю суспільства на світові фінансові кризи та прагненням до стабільності фінансових ринків.

Вдосконалення корпоративного управління на національному рівні стало важливим напрямом зусиль багатьох країн. Одним із інструментів, який використовується для досягнення цієї мети, є запровадження національних принципів (кодексів) корпоративного управління. Приводом до появи цих документів стало:

§        по-перше, усвідомлення неможливості вирішення всіх проблем, які існують у сфері корпоративного управління, виключно на рівні національного законодавства та необхідності їх врегулювання через запровадження етичних норм у практику корпоративного управління;

§        по-друге, сприйняття корпоративного управління як важливого фактору національного розвитку та необхідна вимога існування в умовах міжнародного конкурентного середовища.

Сьогодні багато країн розглядають корпоративне управління як невід’ємну складову ринкової економіки, умови для розвитку приватного підприємництва, засіб підвищення конкурентоспроможності на міжнародних ринках та поліпшення показників економічної діяльності у цілому[10].

1.5. Моделі корпоративного управління

Вчені виділяють модель корпоративного управління, сформовану в Україні. Організація корпоративного управління в ній – дворівнева: наглядацька рада і виконавчий орган – правління. Структура корпоративної власності – висока розпорошеність акцій серед населення.

Значні пакети акцій сконцентровані у керівників акціонерних товариств і трудових колективах. Ключовими учасниками корпоративних відносин є держава, керівники АТ, зовнішні акціонери. Фінансові інститути відіграють незначну роль у корпоративному управлінні. Частка інвестиційних фондів і компаній обмежена 25% статутного фонду АТ, а частка банків не обмежена. Маючи значний пакет акцій, держава відіграє невелику роль у корпоративному управлінні. Дрібні акціонери не мають впливу на корпоративне управління. Основні джерела залучення капіталу – короткострокові кредити банків. Рада директорів обирається з числа будь-яких фізичних осіб простою більшістю голосів на зборах акціонерів. Термін повноважень  законодавчо не обмежений. Член ради не може бути одночасно членом інших органів управління. Якщо число акціонерів не перевищує 100 – рада може не створюватися. Чисельність ради не регламентується законом. Виконавчий орган – правління чи інший орган. Може бути одноосібним чи колегіальним. Обирається загальними зборами акціонерів. Слабкий внутрішній і зовнішній контроль за діяльністю АТ. Надається щорічна інформація про результати фінансово-господарської діяльності. Феномен великого пакета акцій (40%), полягає в тому, що він  спроможний блокувати проведення зборів акціонерів протягом необмеженого часу. Категорія повторних зборів відсутня.

Розвиток корпоративного сектору в Україні тісно пов’язаний з розвитком цивілізованого корпоративного управління, яке можна визначити як систему організаційно-правових, економічних і фінансових взаємин усіх учасників акціонерних товариств. Що встановлює механізм, способи і взаємодію зацікавлених сторін, за допомогою яких вони представляють в АТ свої інтереси і взаємодіють з АТ і між собою [11, 12].

Проблеми і перспективи розвитку корпоративного сектору економіки пов'язані з управлінням державними пакетами акцій, оскільки діяльність корпоративного сектору практично цілком залежить від дій держави.

Механізми корпоративного управління та корпоративних відносин