Ціннісні орієнтації індивіда визначають шлях привласнення духовного потенціалу суспільства, перетворення культурних цінностей у стимули і мотиви поведінки. Особистість як системна структура якостей і рис людини продукується суспільними відносинами, в які вона вступає у процесі власної діяльності і взаємин із довкіллям. Із соціальною природою людської діяльності пов'язаний вплив, зумовлений суспільними нормами, самооцінкою й зустрічною оцінкою кожної особи з боку соціуму.

Інтенсивна соціальна реструктуризація припускає нове осмислення вже наявного досвіду з питань формування позитивних ціннісних уподобань і на їх підґрунті фахових орієнтирів особистості, рівно як передбачає проведення інноваційних досліджень даного процесу. В зв'язку з цим основу пропонованого пошукування становлять фундаментальні положення гуманітарних і суспільних наук, щонайменше такі методологічні принципи: а) детермінізму - причинного зумовлення і закономірної взаємозалежності психологічних явищ, які визначають спрямованість особистості у майбутній професійній діяльності (В. Вундт, Г. Гельмгольц, Ф. Дондерс, І.М. Сеченов); б) розвитку психіки - вищих психічних функцій, когнітивної, мотиваційної та аксіопсихологічної сфер людини (Л.С. Виготський, Г.С. Костюк, С. Стернберг, У. Найссер, Дж. Рунер, Ф. Хайдер, Дж. Келлі, Г.О. Балл, З.С. Карпенко); в) єдності свідомості і діяльності (І. Кант, С.Л. Рубинштейн, О.М. Леонтьев, М.Я. Басов, А.В. Петровський); г) єдності зовнішніх впливів, соціального довкілля і внутрішніх особливостей особистості (В. Джеме, А. Бандура).

Мета роботи: концептуально обґрунтувати сутність і специфіку функціонування ціннісних орієнтацій особистості і на їх основі провести аналіз основних критеріїв, рівнів та умов оптимального привласнення нею суспільно значущих норм і стандартів поведінки.

Предмет дослідження - ціннісні орієнтації особистості.

Об`єкт дослідження - особи молодого віку.

Основними завданнями роботи є:

1) сформувати поняття про цінність як складову психосоціального розвитку індивіда;

2) проаналізувати процес трансформації цінностей та цінних орієнтацій у свідомості особистості;

3) встановити зв`язок ціннісних орієнтацій із становленням цільових настановлень особистості;

4) з`ясувати роль ціннісних орієнтацій та потреб у структурі мотивації особистості.

РОЗДІЛ 1.ЦІННОСТІ ЯК СКЛАДОВА ПСИХОСОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ ІНДИВІДА

Система ціннісних орієнтацій повно характеризує зрілу особистість, тому що перебуває у центрі змістового відношення "Я - світ" та визначає її потребо-мотиваційний вектор соціальної поведінки і спричиняє ефективність життєдіяльності. Як елемент структури особистості ціннісні орієнтації відображають внутрішню готовність людини до здійснення обраного акту дії, спрямовані на задоволення потреб та інтересів, а тому вказують на стратегічні моделі її поведінки.

Кожне суспільство має унікальну ціннісно-орієнтаційну структуру, в якій знаходить відображення самобутність даної культури. Оскільки набір цінностей, котрий привласнює індивід у процесі соціалізації, "транслює" саме суспільство, то дослідження системи ціннісних орієнтацій особистості є особливо актуальною проблемою у ситуації кардинальних соціальних змін, коли має місце певна "розмитість" суспільної ціннісної структури, ослаблюється дія соціальних норм, а у прийнятих соціумом ідеалах з'являються суперечності.

Складний механізм співвідношення соціальних цінностей особистості, зовнішніх і внутрішніх чинників поведінки визначають виникнення, напрямок і способи здійснення конкретних форм діяльності. Особливу роль тут відіграють цінності, котрі інтеріоризуються у свідомість особистості через сферу сприйняття об'єктивної реальності зовнішнього світу. Прийнято вважати, що розмежовуються не окремі життєві моменти, а цілі загальної спрямованості діяльного ставлення людини до світу і самої себе; саме вони упорядковані в ціннісній ієрархії відповідно до їхньої ролі у становленні і розвитку особистості.

Цінність - будь-який об'єкт (у тому числі ідеальний), що має життєво важливе значення для суб'єкта (індивіда, групи, етносу). В широкому розумінні у ролі цінностей можуть виступати не тільки абстрактні привабливі смисли чи ситуативні вартості, а й конкретні матеріальні блага. Введенню терміна "цінність" людство завдячує І.Канту, який використовував його для позначення загальних нормативів моралі [21].

У більш вузькому значенні прийнято розглядати цінності як духовні ідеї, котрі містяться у поняттях, яким властивий високий ступінь узагальнення. Формуючись у свідомості, саме ці цінності усвідомлюються у процесі освоєння культури. Тут кінцеві уподобання є базовими, або найвищими цінностями, оскільки всі зовнішні уподобання так чи інакше зводяться до внутрішніх, а внутрішні -- до остаточних домагань.

Соціальна психологія вивчає проблему ціннісних орієнтацій з точки зору можливості прогнозу суспільної поведінки людей, котрі дотримуються тих чи інших цінностей. Загальна психологія досліджує проблему ціннісної регуляції, специфіку її логіки і діючих при цьому психологічних механізмів. Загалом багаточисленні дефініції базових цінностей можна оформити у дві основні парадигми: 1) абстрактно виражені концепції того, що найбільш бажане, емоційно привабливе, спроможне описати ідеальний стан буття людини (свобода, безпека, сенс життя, добробут); 2) конкретні уявлення, які відображають те, настільки емоційно привабливий модус поведінки чи дій (чесний, логічний, акуратний). Воднораз цінності - вагомий аспект мотивації, а ціннісні орієнтації - суб'єктивні концепції цінностей, або атитюдів (соціальних настановлень), котрі посідають одне з провідних положень в ієрархічній структурі регуляції діяльності особистості.

Цінності як одне із центральних особистісних утворень виявляють свідоме ставлення людини до соціальної дійсності й у цій своїй якості визначають широку мотивацію її поведінки та впливають на всі сторони діяльності (Б.Г. Ананьев, В. Отрут, М, Рокич). Відтак природно, що оволодіння системою цінностей, що характеризується індивідуальним наповненням, набуває статусу життєорієнтаційних принципів та настановлень, котрі неподільно пов'язані зі спрямованістю діяльності особистості. З цього приводу С.Л. Рубінштейн зазначав, що діяльність людини стосовно задоволення її безпосередніх життєвих потреб багато в чому спричинена суспільною шкалою цінностей. І це зрозуміло чому, адже у задоволенні особистісних та індивідуальних потреб за посередництвом суспільно-корисного діяння реалізується ставлення індивіда до суспільства і, відповідно, до самого себе як частинки соціуму.

У процесі наукового пошуку вчені намагалися сконструювати натуралістичну систему цінностей, яка могла 6 спиратися на природу людини, виходячи з основоположних тенденцій становлення і функціонування особистості, враховуючи впливи соціального довкілля та індивідуальні особливості розвитку. Вважається, що цінності притаманні структурі людської конституції та мають біологічну і генетичну основи, однак їх розвиває тільки культура, а тиражує лише цивілізація [15]. Звідси зрозуміло, чому майбутнє людини головно визначається соціальними ідеалами, які продукують прагнення молодих людей не лише здобути високу професійну компетентність, а й повносамозреалізуватися за умов нових економічних, політичних та соціальних відносин.

В науковій літературі існує безліч різних визначень поняття "цінність". їх настільки багато, що, на думку Н. Решера [16], бажання різних авторів навести концептуальний порядок у сфері вивчення цінностей є, схоже, єдиною точкою опори для їх вивчення.

Цінності -- це ідеї, ідеали, цілі, до яких прагне людина і суспільство. Існують загальнолюдські цінності: універсальні (любов, престиж, повага, безпека, знання, гроші, речі, національність, воля, здоров'я), внутрішньо-групові (політичні, релігійні), індивідуальні (особистісні). Вартості - позитивна якість свідомості особистості, принципів поведінки, котрі скеровують її у повсякденній життєдіяльності. Цінності (так само як і вартості) поєднуються у системи, визначаючи собою певну ієрархічну структуру, що змінюється з віком та обставинами життя. Водночас у свідомості людини існує не більше дюжини цінностей, якими вона може реально керуватися.

Цінності - соціальне поняття, природний об'єкт якого здобуває соціальне значення чи може бути об'єктом діяльності. Не можна протиставляти цінності і поведінку (поведінка відображає цінності і сама становить цінність). Функції цінностей різноманітні: вони є орієнтиром життя людини, тому потрібні для підтримки соціального порядку, діють як механізм соціального контролю, втілюються у ситуативній поведінці і спричиняють виникнення норм та орієнтирів людського життя [11].

Особистість як соціальний феномен є продуктом історичного розвитку суспільства, носієм соціальних властивостей людства. Вона здебільшого розуміється як конкретний індивід, котрий досяг певного рівня розвитку, або як наукова абстракція (теоретичний конструкт), що використовується для розуміння і пояснення соціальних властивостей людини. Відтак особистість -- структурно-функціональна модель, за допомогою якої ми намагаємося скласти уявлення про внутрішнє соціальне життя індивіда з образом його родових невід'ємних ознак, а також пояснити і спрогнозувати його поведінку [6].

Цілісність, стабільність особистісної структури конкретної людини визначається багатьма чинниками, серед яких важливе місце посідають спосіб її життя та множина соціальних ситуацій, у котрі вона задіяна. Тому психологічне пізнання конкретної людини, процесу становлення її як особистості завжди організується як культурно-історичний аналіз (Л.С. Ви-готський), котрий передбачає цілісне біографічне дослідження життєвого шляху персони, її творчості і того впливу, який вона здійснювала на перебіг подій і долі інших людей. Воднораз соціально-психологічний аспект розгляду особистості центрується довкола поняття про соціальний потенціал людини, де критерієм останнього є міра сприяння розвитку духовних сил і здібностей інших, рівень самореалізації та актуалізації їхніх природних творчих можливостей.

Структура особистості як соціального феномена може бути охарактеризована через її стрижневі властивості, котрі виокремлюються як найголовніші у масовій свідомості певної культури, нації. Дані базові властивості свідчать про наявність загальнопсихологічних закономірностей регуляції поведінки людей різних культур та цивілізаційних уподобань. Тоді структурними одиницями особистості, що дають змогу простежувати й аналізувати усі види діяльності людини, пояснювати зміну її внутрішніх психологічних спонукань, є щонайперше цінності, настановлення, норми.

Цінності і норми становлять єдину систему, що регулює поведінку людей і соціальних груп у суспільстві. Ціннісно-нормативна система являє собою орієнтир при виборі способу дій, перевіряє і відбирає ідеали, вибудовує цілі, утримує способи їх досягнення. Отож, цінності і норми є складовою свідомості як окремої людини, так і суспільної свідомості та культури загалом. Цінності -- це переважно соціологічне поняття, що набуває психологічного сенсу у зв'язку з аналізом мотивів і вчинків окремої особистості. Як стверджували У. Томас і Ф. Знанецький, цінності -- природний об'єкт, що у дійсності здобуває соціальне значення і може бути об'єктом діяльності. Відтак цінності - основа і буття, і людського світу культури. Вони життєво необхідні для розвитку і підтримки соціального порядку, хоча найчастіше це абстрактні ідеали, тобто уявлення людини про ідеальні способи поведінки й прикінцеві цілі. Звідси природно, що цінності співвідносяться з ідеями, значущими об'єктами і цілями; вони здебільшого бажані, а їх досягнення позитивно санкціонується соціумом. Коли відомо, яким ідеям служить людина, можна відповісти на запитання, саме заради чого вона поводиться так чи інакше. Норми переважно асоціюються зі способами досягнення цілей, шаблонами взаємодії і відповідають на запитання "як потрібно поводитись?". І все ж норми як соціальні правила інколи відіграють роль упредметнених цінностей (наприклад, норми милосердя).

У нашому теоретичному дослідженні здійснена спроба розглянути і зіставити позиції різних авторів, які стосуються проблеми цінностей, а також реалізоване намагання системно висвітлити питання ціннісних орієнтацій та уявлень студентської молоді, передусім у проекції на принципи організації її власного життя і зміст подальшої практичної спеціалізованої діяльності.

Більшість авторів виділяють дві найважливіші характеристики цінностей: 1) значущість (В. Тугаринов, Л. Архангельський, І.Т. Фролов, Я. Щепанський, Н. Наумова); 2) характер, який є вторинним, або похідним від людського буття (Л. Фролович, Л.І. Архангельський, О. Здравомислов, В. Отрут, С.Л. Рубінштейн). Крім того, можна виділити особливості дослідження цінностей у предметному форматі різних наук. Так для філософського дослідження притаманні: 1) глобальність, а також 2) розгляд цінностей у різних контекстах - історичному, культурному; тоді як для соціального й особливо соціально-психологічного дослідження типовими можна назвати: а) прагнення чітко розмежувати поняття "цінність", "потреба", "ціль", "норма", "ціннісні орієнтації" і т.п., б) спроби класифікувати цінності на різних підставах (Л. Косова, І.М. Попова, Н. Лапін, М. Рокич, Ш. Шварц), в) виділення психологічної структури власне цінностей особистості.

Формування особистісної ціннісної структури індивіда є найважливішим чинником процесу соціалізації, за допомогою якого людина стає повноправним членом суспільства в усій повноті соціальних взаємин. Тому система особистісних цінностей формується у процесі практичного опанування індивідом змісту суспільних вартостей, об'єктивованих у здобутках матеріальної і духовної культури. Ось чому для особистісних цінностей властива висока усвідомлюваність, вони формовиявляються у свідомості у вигляді ціннісних орієнтацій і є важливим механізмом соціальної регуляції взаємовідносин суб'єктивного довкілля і поведінки окремого індивіда.

В. Отрут запропонував диспозиційну концепцію соціальної регуляції поведінки індивіда. Головна її ідея полягає в тому, що будь-якій людині притаманна складна система різних диспозиційних утворень, що організовані ієрархічно та регулюють її поведінку і діяльність. Кожен рівень цієї системи містить три компоненти: а) потреби, класифіковані з погляду задіяння індивіда до різних сфер соціальної діяльності; б) ситуації, в яких діє індивід і які співвідносяться з його певними потребами; в) диспозиційне утворення, що регулює поведінку і діяльність індивіда. Система ціннісних орієнтацій формується тільки на вищому рівні розвитку особистості, регулює її поведінку і діяльність у найбільш значущих ситуаціях соціальної активності, в яких виявляється її ставлення до цілей життєдіяльності і засобів задоволення обраних цілей.

Багато дослідників приділяли значну увагу проблемі сформованості в індивіда системи його ціннісних орієнтацій. Так, наприклад, Л. Кольберг досліджував стадії морального розвитку особистості і пов'язував їх зі стадіями розумового розвитку, встановлених Ж. Піаже. П. Якобсон, виділяючи психологічні аспекти дозрівання людини й досліджуючи критерії її соціальної зрілості, обґрунтовував важливу роль динамічних зрушень у ядрі особистості, пов'язаних з відкриттям і привласненням цінностей, норм, вимог, законів і правил суспільства.

Найбільш цікавим з погляду формування системи ціннісних орієнтацій особистості є старший підлітковий і юнацький вік, коли соціальний розвиток головно організується під час навчання у вищих закладах освіти. Особливу значущість тут набуває специфічна ситуація вітакультурного розвитку. Зокрема, саме у цьому віці починає окреслюватися стійке коло інтересів, що є психологічною базою ціннісних орієнтацій підлітків. Відбувається переключення інтересів із приватного і конкретного на відсторонене і загальне, спостерігається зростання зацікавленості світоглядними питаннями, релігією, мораллю й етикою, нарешті само-плекається мотивація до власних психологічних переживань і хвилювань інших людей. Найчастіше період переходу від підліткового до юнацького віку припадає на старші класи школи і перші курси університетів, тому "соціальний стрибок" від дитинства до дорослості завжди пов'язаний з актуалізацією потреби у самовизначенні, вибором життєвого шляху після закінчення школи.

Найважливішими детермінантами процесу формування особистості, що регулюють процес його суб'єктивного задіяння у соціум і персоніфікований зміст системи ціннісних орієнтацій, є потреба у спілкуванні і потреба у відокремленні. Спілкування у цей період набуває специфічних рис, тому що розширюється життєвий простір контактних груп, у які входить особа, зростає вибірковість соціальної взаємодії, що виявляється, зокрема, у чіткій диференціації груп-комунікацій на товариські (з досить широким складом членів та обмеженою інтенсивністю спілкування усередині них) і дружні (з якими особа ідентифікує себе і які вона прагне використовувати як стандарт для самооцінки і як конкретне джерело цінностей). Природно, що Л.І. Божович, І.С. Кон, А.В. Муд-рик пов'язують перехід від підліткового до раннього юнацького віку з різкою зміною внутрішньої позиції, суть якої полягає в тім, що орієнтація на майбутнє стає основною спрямованістю особистості.

Під відокремленням А.В.Мудрик розуміє внутрішнє виділення себе із соціуму, до якого належить людина, що є наслідком досягнення нею певного рівня самосвідомості. Як поза процесом спілкування неможливе привласнення суспільного досвіду, так і без процесу відокремлення нездійсненне його ґрунтовне особистісне освоєння. Спілкування сприяє зануренню особистості у соціум, у конкретну групу, що надає їй відчуття власної захищеності, причетності до життя гурту, почуття емоційного благополуччя і стійкості, значення яких особливо цінне для студентства, тому що саме в цьому віці зростає роль розуміння, співпереживання, емоційного контакту в спілкуванні. Отож відокремлення особистості дає змогу їй персоніфікувати себе, усвідомити власну індивідуальність.

І.С. Кон вважає головним психологічним надбанням ранньої юності відкриття свого внутрішнього світу, усвідомлення своєї унікальності, неповторності і несхожості на інших. Це відкриття безпосередньо пов'язане з відокремленням особистості і переживається нею як ціннісне настановлення [5].

Отже, формування системи ціннісних орієнтацій особистості є предметом пильної уваги дослідників і різноаспектного наукового вивчення. При цьому особливе значення при вартісно-орієнтаційному становленні особи належить студентським рокам, тобто тому періоду онтогенезу, коли відбувається сенситивний розвиток ціннісних орієнтацій особистості, що забезпечує їхнє функціонування як особливої системи, котра справляє визначальний вплив на її спрямованість та активну соціальну позицію й у такий спосіб спричинює належну продуктивність професійного майбутнього.

Для глибокого і всебічного аналізу ціннісно-орієнтаційної сфери будь-якої діяльності (професійного становлення шляхом навчання) потрібно насамперед уточнити суть і зміст базових понять. Так, під діяльністю розуміємо специфічну людську форму активного відношення, ставлення до навколишнього світу, зміст якої утворюють процеси його доцільної зміни і перетворення [19]. Будь-яка діяльність містить предмет, мотив, ціль, засіб, результат і сам процес діяння, котрий свідчить про її усвідомлення. Якщо підставою діяльності є свідомо сформульована ціль, то підґрунтя самої мети знаходиться у сфері людських мотивів, ідеалів, атитюдів, ціннісних орієнтацій.

Існують різноманітні класифікації форм діяльності: матеріальна (практична) і духовна (теоретична), виробнича, соціальна тощо. Важливе місце в ієрархії різновидів діяльності посідає навчальна діяльність студентів, що зумовлено її особливою соціальною значущістю. З погляду творчої ролі діяльності у соціальному розвитку студента особливе значення має розподіл її на: а) репродуктивну (спрямовану на одержання уже відомого результату відомими засобами) та б) продуктивну, творчу, котра пов'язана із суб'єктним продукуванням нових цілей і відповідних засобів та способів їх досягнення.

На всіх етапах навчально-практична діяльність студентів щодо привласнення умінь і навичок професійної компетентності неподільно пов'язана з теоретичною, мисленнєвою. Тому діяльність - це єдність двох її сторін - суб'єктивної й об'єктивної. Першу становить людина як суб'єкт з її мотивами, знаннями, навичками, мисленням, нарешті діями та операціями, другу - сукупність освітніх ситуацій, що забезпечують задіяння кожного учасника навчання у продуктивну взаємодію з довкіллям і виокремлюються як предмети, засоби і результати діяльності. При цьому очевидно, що зміна суспільної організації життя призводить до зміни особистості, стимулює ЇЇ розвиток як суб'єкта діяльності, збагачує мотиваційну, емоційну та ціннісно-смислову сфери актуального профдіяння. Тоді останнє стає "предметною цінністю", об'єктом ціннісного ставлення й оцінюється з позицій добра чи зла, припустимого чи забороненого, справедливого чи несправедливого і т. п.

Водночас способи і критерії, на підставі яких виробляються самі процедури оцінювання діяльності, закріплюються в суспільній свідомості і культурі (установки й оцінки, імперативи і заборони, цілі і проекти, відображені у формі нормативних уявлень) та відіграють роль орієнтирів життєдіяльності суспільства. Саме у ціннісних категоріях виражені граничні орієнтації знань, інтересів і переваг різних націй, етносів, груп, особистостей. Кожне конкретне суспільство може характеризуватися специфічним набором та ієрархією цінностей, система яких становить найвищий рівень соціальної регуляція. У ній зафіксовані ті критерії соціального визнання, на основі яких розгортаються більш конкретні і спеціалізовані системи нормативного впливу на свідомість студента, за що несуть відповідальність суспільні інститути і власні цілеспрямовані дії навколишніх. Тому привласнення системи цінностей окремою особистістю - одна з вирішальних умов її успішної соціалізації і підтримки норм моральності у суспільстві.

РОЗДІЛ 2. ТРАНСФОРМАЦІЯ ЦІННОСТЕЙ ТА ЦІННІСНИХ ОРІЄНТАЦІЙ У СВІДОМІСТЬ ОСОБИСТОСТІ

2.1 Класифікація цінностей особистості, їх характеристика

В духовному світі людини її цінності організовані системно, хоча й мають різний рівень прояву в практичній діяльності та характеризуються різною значущістю для самої людини, що спричинено середовищем її безпосереднього існування та індивідуальними особливостями і характеристиками розвитку. Групові цінності пов'язані з колективною діяльністю, єдиними цілями, груповою самосвідомістю, переживаннями і почуттями, які виникають на основі взаємодії індивіда з найближчим оточенням. Індивідуальні та групові цінності можуть співпадати, взаємопосилюватися і водночас спроможні перебувати у конфлікті, частково нейтралізуючи внутрішню дію супротивних.

Традиційною класифікацією цінностей у вітчизняній психології є їх розподіл на: 1) загальнолюдські; 2) загальносоціальні; 3) соціально-групові; 4) особистісно-індивідуальні [1; 10; 19]. Також існує розподіл цінностей на: а) наявні, тобто актуальні, які мають місце у процесі формування і розвитку особистості й відіграють істотну роль у її повсякденному житті; б) потенційні, себто ті, потреба в досягненні котрих ще існує. У цьому, на наш погляд, полягають труднощі у психологічному дослідженні цінностей: як перейти від вивчення бажаних і схвалюваних суспільством ідеалів і цілей до реальних - тих, котрі відображаються у свідомості особистості й у подальшому структуруються у певну систему ціннісних орієнтацій?

Інший вимір даної класифікації спостерігається в розподілі цінностей на: а) природні - об'єктивно існуючі, незалежні від людського загалу і 6) соціальні - зумовлені суспільним характером життя людини. Прикладною класифікацією цінностей є їх розподіл на матеріальні, що пов'язані із задоволенням практичних потреб у зв'язку з інстинктивними прагненнями, природними потягами особи, і духовні, які породжують, розвивають, а в подальшому й характеризують запити людей стосовно вищих форм особистої свідомості (свобода, істина, добро, краса, совість, моральність).

Людині, крім давно відомих предметно-практичного і пізнавального споглядання світу, притаманне ще й ціннісне ставлення до об'єктивної реальності, що є аналогом категорій цінностей. Г. Олпорт у зв'язку з цим класифікував цінності на: 1) теоретичні, 2) соціальні, 3) політичні, 4) релігійні, 5) естетичні, 6) економічні. У його теорії є конфліктні цінності, які, своєю чергою, можуть бути джерелом розвитку [26].

Увага та дії людини, спрямовані на об'єкти зовнішнього світу, у співвідношенні з власним духовним життям, індивідуальними внутрішніми переживаннями породжують систему загальнолюдських норм її суспільної свідомості. Ставлення суб'єкта до дійсності та її 1 оцінка знаходять прояв в активному, цілеспрямованому характері людської діяльності. Існуючи об'єктивно, цінність підлягає оцінці з боку соціального суб'єкта, де знання про вартісний об'єкт підпорядковується знанням про ставлення до нього. Тільки визнані цінності спроможні виконувати свою найважливішу функцію - бути орієнтиром поведінки.

Сучасна психологія розрізняє два класи цінностей - цінності-цілі (термінальні) і цінності-засоби (інструментальні). Найважливішими є термінальні цінності, тобто основоположні цілі людини, котрі відображають довгострокову життєву перспективу, визначають сенс її життя, вказують, що для неї є надважливим і надзначущим.

Термінальні цінності варті того, щоб кожен громадянин спромігся досягти їх як кінцеву мету індивідуального існування. Інструментальні, до яких відносяться, наприклад, моральні цінності і вартості компетенції, виступають у ролі переконань, котрі із загальноприйнятого та особистісного поглядів є найефективнішими в аспекті переваг образу соціально значущої людської діяльності над індивідуалістичним, егоїстичним. З функціональної позиції інструментальні цінності активізуються як критерії чи стандарти при оцінці і виборі лише модусу поведінки, а термінальні - при оцінці і виборі як цілей діяльності, так і можливих способів їх досягнення. Отож, виходячи з ціннісного підходу до вивчення особливостей формування свідомості особистості, всі явища дійсності, у тому числі і вчинки людей, можна подати у вигляді набору цінностей, котрі відображають суб'єктивну оцінку особою цих явищ з огляду на їхню вагомість у задоволенні її інтересів.

Узагальнюючи вищенаведені факти прояву цінностей особистості у суспільному житті, слід зазначити їх визначальну необхідність в аспектах формування адекватних, соціально визнаних поведінкових реакцій як найважливішого утворення у сфері становлення свідомості особистості, а відтак і саморегуляції її діяльності. Система визнаних цінностей зорієнтовує світоглядні погляди, переконання і судження у річище гуманізованого ставлення до довкілля, сприяє найефективнішому розвитку і самовдосконаленню особистості. Ось чому прояв позитивно спрямованих цінностей посідає одне з провідних місць у поведінці людини, є її найістотнішим орієнтиром у міжособових відносинах.

Цінності відображають вищий рівень людських потреб. Тому особистісні, індивідуальні потреби, набуваючи суспільної значущості й усвідомлюючись особистістю, перетворюються у цінності та регулюють соціальну поведінку людини. Воднораз саме через сталу систему цінностей відбувається об'єктивізація відношень з навколишнім середовищем і суспільним довкіллям та ефективне задіяння особистості у сферу багатоаспектної взаємодії з ними. Дані психологічні утворення призводять до перебудови всієї структури особистості, змінюючи систему її ставлень до своєї діяльності та до самої себе. Сформовані ідеали, почуття, суспільні прагнення, соціальні оцінки та інтереси у своїй гармонійності впорядковують спрямованість особистості навколо ціннісно-смислової сфери.

Привласнені цінності і норми поведінки проявляються у взаємовідносинах людини з довкіллям у процесі її адаптації та інтеграції із соціумом. Сучасними науковцями адаптація розглядається переважно як пасивне пристосування до соціального довкілля і його вимог з перевагою соціально-психологічних моментів [15; 20]. Інтеграція обіймає соціальні аспекти життя і співвідноситься з активною взаємодією індивіда із середовищем, яка передбачає свідомий вибір альтернатив і готовність змінити ситуацію, якщо в цьому є потреба. Умовою успішної інтеграції тут постає адекватне розуміння особистістю суспільної значущості і відповідної важливості певних дій, вчинків і діяльнісних операцій, котрі спрямовані на благо людства.

2.2 Формування ціннісних орієнтацій

Провідну роль у формуванні цінностей відіграє міжособистісне спілкування, яке задає тон у визначенні основних ліній розвитку моральних духовних і матеріальних цінностей. Утверджується критеріальне спілкування, яке проявляється у відборі співбесідників, форм комунікації, видів поведінки, що базуються наг інтересах, уподобаннях, бажаннях. Особою вибирається-еталон та похідні взірці для наслідування, що визначає зміст цінностей та їх прояв у життєдіяльності. Адекватно сформовані цінності стосовно середовища існування збільшують групову та соціальну активність індивіда, що дає змогу правильно організовувати, сприяти і корегувати загально значущі види його діяльності.

Ціннісні орієнтації - основні форми функціонування цінностей, що характеризують момент переходу останніх у діяльність. На засадах цінностей виникають індивідуальні установки персони, що так само мають складну ієрархічну структуру. Як елемент внутрішньої організації особистості, установки відображають діалектичну єдність загального, особливого та індивідуального в думках, почуттях, поведінковій практиці. На основі теорії установки Д. Узнадзе Ш. Надирашвілі запропонував ідею трирівневої регуляції психічної активності людини. її вищий рівень - вольова активність - регулюється цілковито цінностями індивіда.

Висновок про вирішальну роль цінностей у саморегуляції поведінки підтверджений і соціологічними дослідженнями, проведеними під керівництвом В.О. Ядова [27]. Цей учений виділяє чотири рівні регуляції соціальної поведінки, що, зі свого боку, співпадають з диспозиційною концепцією регуляції соціальної активності особистості В. Отрута та Д.М. Узнадзе: 1) елементарні фіксовані настановлення (виникають на основі вітальних потреб у звичних ситуаціях і регулюють елементарні реакції суб'єкта); 2) атитюди (формуються на підґрунті потреби людини у спілкуванні в малій групі); 3) базові соціальні настановлення - суспільно спрямований інтерес особистості щодо конкретної сфери активності; 4) ціннісні орієнтації особистості, котрі реалізуються у її поведінці в найбільш значущих ситуаціях та обставинах [14; 26].

Загалом управління поведінкою людини здійснюється на двох рівнях: а) на базі свідомості з допомогою системи цінностей та настановлень, 6) на рівні несвідомого завдяки системі фіксованих стереотипів. Разом з тим людина вважає абсолютною, найголовнішою цінністю власного життя ту потребу, бажання задоволити яку домінує в даний момент часу. Ця цінність або життєва мета справді існує і культивується у специфічному просторі культури окремого суспільства й підпорядковується індивідуальним особливостям громадян. Звідси спрямованість особистості - це сукупність домінуючих у внутрішньому світі людини соціальних настановлень і цінностей, яка визначає головну лінію її поведінки, діяльності, спілкування і вчиняння. За даних умов дії людини зорієнтовані на досягнення конструктивних, позитивних результатів взаємодії з актуальним довкіллям.

Вищі ціннісні уявлення мають яскраво виражену синтетичну природу, інтегруючи в собі і етично-моральні, й естетичні, і раціонально-логічні компоненти. Саме на вищих рівнях цінності формовиявляються як судження та ідеали особистості, життєві позиції та цілі діяльності, а тому набувають логічного завершення та усвідомлення смислу (у т.ч. сенсу) буття в цілому.

Ціннісні настановлення зорієнтовують особистість стосовно законів, правил і норм певної культури, оскільки цінності є еталоном оцінки предметів, об'єктів, вчинків інших людей, суспільних процесів і власних актів поведінки. У такий спосіб цінності виражають і розкривають внутрішній світ особистості, виконують регулювальну, організаційну, спрямовувальну функції в розгортанні її діяльності.

Особистість виділяє характерну для неї систему духовних цінностей, яка відрізняється від змісту духовного світу інших соціальних груп. Тоді всі загальні ціннісні уявлення умовно можна розділити на чотири підсистеми: а) духовні цінності загальнолюдського характеру; б) духовні цінності, котрі відображають загальні інтереси і прагнення громадян нашого суспільства; в) духовні цінності, зумовлені конкретною діяльністю; г) духовні цінності індивідуально-особистісного ґатунку. Іншими словами, зміст поняття "духовні цінності" становлять ті логічні образи свідомості чи світогляду, котрі є стійким відображенням процесів практичної діяльності, об'єктивного світу і мають ціннісне наповнення [8; 14].

Звідси окреслимо зміст значущих духовних цінностей, які спричиняють істотний вплив на формування духовного образу людини. Методологічними підставами розгляду тут можуть бути такі вимоги щодо змісту саме цього класу цінностей: 1) його найперспективніше розкривати згідно з вимогами однієї класифікації; 2) його доцільно розглядати у співвідношенні із загальногромадянськими нормативами і на цьому підґрунті виділяти найбільш значущі елементи духовних цінностей; 3) його важливо аналізувати у єдності сучасного їхнього стану і прогнозованого розвитку параметрів, придбанням нових показників. Духовні цінності утворюються на основі вже сформованої раніше системи ментальних вартостей, що може мати як позитивне, так і негативне спрямування. На її розвиток безпосередній вплив справляють також знання і досвід споживання психодуховних форм, набутих у родині, школі, навчальному закладі, трудовому колективі.

Специфіка формування духовних цінностей за сучасних умов, суперечливість даного процесу пов'язані з негативними тенденціями у розвитку суспільної свідомості молоді. Тому доречно проаналізувати суперечливий стан формування мотивів професійної діяльності у ракурсі змісту системи цінностей студентства. Справді, виділення вартісних суперечностей досліджуваного процесу вимагає їхньої класифікації для використання у відповідній практиці діяльності суб'єктів. При цьому очевидно, що "живі протиріччя" у багато разів багатші, різнобічніші, змістовніші, ніж вони сприймаються нашою свідомістю. Але потрібно не тільки констатувати їх наявність у процесі формування професійної спрямованості, а ще й аналізувати їх, пояснювати походження і тенденції визрівання, шукати найбільш оптимальні і своєчасні способи їхнього здолання.

Отже, формування ціннісних орієнтацій, що проектується в діяльність, протікає під впливом розгалуженої системи суперечностей. Основними суперечностями досліджуваного процесу є невідповідність між змістом сформованої раніше системи світоглядних поглядів і потребою їхнього відновлення, формування нових. При цьому зводити всю систему суперечностей при формуванні цінностей особистості до однієї з них, нехай навіть основної, як і в будь-якому процесі, неправильно: у кожній конкретній ситуації та чи інша група суперечностей має свою домінантність. На певному етапі формування профспрямованості студентів не тільки внутрішні, а й зовнішні суперечності можуть відігравати провідну роль, що особливо важливо мати на увазі педагогічному колективу ВНЗ, який готує майбутнього спеціаліста.

Формування і функціонування професійної спрямованості пов'язане з конкретною реалізацією її потенціалу на практиці. Воно зумовлене попередніми етапами і зорієнтоване на розвиток стійких, зрілих потреб, інтересів відповідно до конкретних суспільних вимог. Ось чому потрібна підвищена увага викладачів до ціннісно-смислового змісту духовного життя студентів, не збільшення обсягу навчальної інформації, а її ціннісне акцентування. Саме за цих умов відбувається процес отримання особистих знань: вони перетворюються у переконання і ціннісні орієнтації, реалізуються в діях і вчинках особистості. Сформовані раніше стилі поведінки здобувають нову якість під впливом цілеспрямованого педагогічного процесу, а також у результаті самовиховання. Критерієм зрілих потреб, інтересів і цінностей виступає усвідомлення особистістю своєї професійної значущості і суспільної корисності.

Не заперечуючи очевидності і сили впливу різних чинників соціальної природи на розвиток особистості, формування її ціннісно-нормативної сфери, асоціально налаштовані дослідники розглядали вплив на індивіда як тиск, до якого він з більшим чи меншим успіхом пристосовується, тобто підкоряється, адаптується, приборкує, обходить і т. п. Характер цього впливу завжди маніпулятивний: порушення вимог і заборон Супер-Его відображається у почутті страху, провини і сорому (за 3. Фройдом); невміння належним чином реагувати на стимули одержує від суспільства негативне підкріплення (за Б. Скіннером); перекручування спонтанного розвитку організму порушують його аутентичність і внутрішню гармонію (за К. Роджерсом). Відтак у концепціях різних авторів констатується взаємозалежність і зв'язок особистісного та суспільного чинників у формуванні гуманістично неадекватної ціннісно-орієнтаційної сфери людини. Звідси головне правило конкретного дидактико-навчального вливу: він покликаний підкріплювати істинні уподобання і домагання особистості для оптимальної реалізації людського потенціалу кожного в суспільно значущих формах і видах діяльності.

Не вдаючись до аналізу соціально-ідеологічних коренів цієї панівної парадигми Заходу, відзначимо її очевидний зв'язок із протестантською етикою опори на себе і культу індивідуального успіху. Природно, що над-особистісні цінності проявляються "за межами особистості" та, існуючи лише в індивідуальному психічному житті, можуть виконувати тільки функцію об'єкта відносин, а цінності, котрі відрізняються "від індивідуальної оцінки", формовиявляються як утворення індивідуально-персонологічної природи, а тому не мають ніяких коренів і відповідностей у соціальній реальності.

Окремі концепції, в яких співвідношення індивіда і соціуму розглядалося у більш конструктивному концептуальному форматі (К.Г. Юнг, Л.С. Виготський, Дж. Мід), виникли ще в 20--30-і роки минулого століття, але тоді вони не зробили більш-менш помітного впливу на "парадигму відчуження" ні у її асоціальному варіанті, ні у пансоціальному. З початку 70-х років у психології особистості й індивідуальності з'явилися нові тенденції, суть яких полягає у переході до уявлень про опосередкований характер соціальної регуляції індивідуальної поведінки, у розгортанні досліджень внутрішньоособистісних механізмів, котрі опосередковують цю регуляцію, у зміщені акцентів із соціальної реальності на індивідуальну (за умов ослаблення і, нарешті, практично повного припинення ідеологічного контролю).

Страницы: 1, 2