Завдання це непросте. В повсякденному житті ми настільки звикаємо до постійного напруження тих чи інших мускульних груп, що навіть не помічаємо цього і тому, поставивши завдання чим можливіш повніше розслабитись, не зразу досягаємо потрібного ефекту.

Аналогічним чином впливає на рівень психічного тонусу нервової системи і ритм дихання. В процесі еволюції людини склалась стійка залежність: часте дихання забезпечує високу активність організму. Довільне урідження і вирівнювання ритму дихання приводить до переважання процесів гальмування.

Другий шлях впливу на нервову систему - використання активної ролі уявлень, чуттєвих образів (зорових, слухових та інших). Постійне утримання перед уявним поглядом похмурих, безрадісних картин, в яких людина завжди відчуває себе потерпілою, рано чи пізно підриває здоров'я. Негативні уявлення - проблема людства. Зовсім протилежним, оздоровлюючим чином діють світлі, оптимістичні образи.

Слід мати на увазі, що в стані мускульної розслабленості дієвість уявлених образів значно підвищується. Цей ефект продуктивно використовується в аутогенному тренуванні.

Спочатку буває важко довгий час утримувати увагу на певному уявному образі. Однак по мірі тренування таке завдання виконується легше, а самі уявлення стають більш яскравими і живими. Образні уявлення заспокійливого оточення самі по собі можуть значно нормалізувати сон в тих випадках, коли з тих чи інших причин буває важко справитись з нав'язливими, невідступними думками, які виникають у багатьох людей перед сном і заважають заснути.

Третій шлях пов'язаний з регулюючою і програмуючою роллю слова, висловленого не тільки вголос, але й подумки. В стані релаксації, досягнутої в процесі аутогенного тренування, вплив словесного самонавіюванння на фізіологічні функції значно росте. Характер цього впливу визначається змістом словесних формулювань. Побудова фраз при самонавіюванні повинна бути гранично простою і короткою, а їх уявна вимова - повільною, в такт диханню [18, ст.169].

В аутогенному тренуванні всі три шляхи цілеспрямованого впливу на мимовільні функції людського організму використовуються в комплексі послідовно: релаксація - уявлення - словесне самонавіювання. Практичне відпрацювання навичок проводиться в тій же послідовності .

В повсякденному житті ми зустрічаємо безліч прикладів дивовижних можливостей психіки людини в програмуванні та реалізації психічних та фізичних властивостей. При виникненні важких станів організм людини з стійкою нервовою системою нерідко самодовільно активує ці резерви для ефективної компенсації порушених функцій. Але в багатьох випадках цього не має тільки тому, що людина просто не знає величезних можливостей нервової системи і тому падає духом, психічно самоусувається від боротьби з труднощами. А це в свою чергу призводить до виключення тих програмуючих механізмів мозку, які формують пристосувальні реакції організму.

Комплекс вправ, які складають суть аутогенних тренувань, і є тим засобом, який не тільки сприяє ростові резервних можливостей людини, але і постійно удосконалює діяльність програмуючих механізмів в мозку. Це дозволяє тим, хто користується аутогенним тренуванням, більш раціонально використовувати свої сили в повсякденному житті, а в потрібний момент - гранично їх мобілізувати, допомагає їм усувати небажані психічні стани (напругу, нерішучість, помисливість, спад настрою).

Техніка аутогенних тренувань вимагає попереднього вироблення певних психічних і фізичних навиків, які включаються в наступні елементи:

1. Керування увагою.

Увага - одна із найбільш творчих функцій психіки. Без здатності людини довго утримувати увагу на предметі власної діяльності не може бути і мови про продуктивність її зусиль. Тому виробленню міцних навичок свідомого управління цією психічною функцією повинно бути виділене окреме місце.

Як відомо, увага буває пасивна і активна. У першому випадку вона буває мимовільно притягнута до сильних чи незвичних зовнішніх подразників або ж до внутрішніх психічних явищ.

При активній увазі вибір внутрішнього чи зовнішнього об'єкту відбувається в результаті вольового зусилля, для чого нерідко доводиться долати сильні прояви пасивної уваги.

Тренування уваги починається з її концентрації на реальних зовнішніх об'єктах, які монотонно рухаються. Найзручніше використовувати стрілки годинника, спочатку секундної, потім хвилинну. Дані переходять до фіксації уваги на найпростіших, обов'язково не цікавих предметах (гудзик, власний палець).

2. Оперування почуттєвими образами.

Вироблення цього вміння починають з того, що реальні предмети, які використовуються в першій вправі, замінюються уявними. Від простих образів переходять до складніших. Зараз майже всі модифікації аутогенних тренувань включають такі чуттєві образи, як уявлення важкості тіла і тепла, які розповсюджуються з рук і ніг на все тіло.

Аутогенне тренування спрямоване на корекцію настрою, самопочуття і працездатності, включають як важливий елемент концентрацію уваги на складніших чуттєвих образах. Природно, що ці образи повинні бути взяті з реального пережитого життєвого досвіду. Інакше вони не будуть дієвими. Найчастіше вони це : зорові образи (берег моря), які поєднуються з відповідними фізичними відчуттями (тепло,вітерець) і внутрішніми переживаннями (спокій). Варіанти цих уявлень обумовлюються індивідуальними особливостями людини, запасом її уявлень і задачею тренування.

3. Словесне навіювання.

При певних станах центральної нервової системи ступінь дієвості мови та її вплив на фізіологічні процеси в організмі значно підвищується. Ця закономірність проявляється за умови деякої загальмованості кори головного мозку. Бадьора нервова клітина звичайно відповідає на подразник згудно з правилом силових відношень : чим сильніший подразник, тим інтенсивніша зворотна реакція. В частково загальмованому стані (перед сном, зразу після пробудження, при втомі) ця закономірність порушується; на сильний подразник нервової клітини майже не реагують, тоді як на слабкі (мається на увазі слово) вони відповідають яскраво вираженою реакцією.

В природних умовах сприятливі для самонавіювання періоди виникають перед сном і зразу після пробудження. Причому слова самонавіювання, які вимовляються подумки в цей час, суттєво поліпшують стан людини в період, що настає після пробудження. Такі ж сприятливі умови для ефективного самонавіювання виникають і в стані повного мускульного розслаблення.

Серед багатьох форм словесної саморегуляції слід назвати самосхвалення і самозаохочення, самоосуд і самопокарання, самоприниження, самонаказ, самопідбадьорювання.

Якщо ваш важкий стан викликаний одноманітністю зовнішньої стимуляції, то можна порекомендувати відключення в процесі основної діяльності (наприклад, фізкультхвилинки в навчанні), заняття ранковою гімнастикою.

Отже, арсенал способів саморегуляції досить широкий. Оволодіння ними робить нервову систему людини більш стійкою до перевантаження і емоційних напружень, таким чином, знімаючи з себе відповідальність за невдачі та адаптуючись до зовнішніх негативних умов [61, ст.21].

Формування словесних навіювань завжди будуються у вигляді стверджень, вони прості і короткі. Уявна вимова слів здійснюється повільно в такт диханню. Вислів може бути повторений 2-3 рази, а подальша робота проводиться з урахуванням бажаних результатів.

4. Регуляція м'язового тонусу.

Аутотренінг включає стан повного розслаблення всіх м'язів тіла (релаксація). Це нелегко, оскільки здебільшого наші м'язи знаходяться в стані підвищеного тонусу. Більше того, людина так звикає до цього стану, що він зберігається і у ві сні. В результаті цього м'язи втрачають здатність до повноцінного відпочинку, а нервова система людини перевантажується, а то і виснажується. Виникає невроз. А для запобігання цьому достатньо навчитись повністю розслаблятись під час відпочинку.

5.Керування ритмом дихання.

Відомо, що цикл дихання включає фази вдоху, видиху і паузу. Але необхідно знати і те, що під час вдоху відбувається активація психічного стану, тоді як на видоху настає заспокоєння. Довільно встановлюючи ритм дихання, чергуючи короткі фази вдоху і довгі - видоху, можна досягти загального заспокоєння. Навпаки - тип дихання з довгою фазою вдоху і короткою - видоху приводить до підвищення активності нервової системи і всіх функцій організму.

Зараз широко використовують психофізіологічні процеси під назвою медитація. Це тан, в якому досягається вищий ступінь концентрації уваги на певному об'єкті або ж, навпаки, повне розсіяння уваги. В обох випадках зупиняється процес сприймання і мислення, відбувається своєрідна чуттєва ізоляція людини від зовнішнього світу. Слабкі і короткочасні прояви таких станів знайомі кожній людині. Як правило, вони виникають мимовільно і залишають після себе враження якогось приємного відпочинку, благотворного забуття.

В стані концентрації уваги людина повністю виключається із системи внутрішніх і зовнішніх подрахників і сконцентровується на одному об'єкті і, зрозуміло, втрачає можливість правильно оцінювати часов проміжки. Основним змістом переживань стає відчуття незвичної пустоти. Оскільки часова складова є необхідним компонентом в самосвідомості особистості, в формуванні відчуття Я, втрата часової орієнтації приводить до формування ілюзорного самосприйняття свого Я. Це сприяє відновленню нервово-психічних функцій людини, залишаючи після себе відчуття свіжості, внутрішнього оновлення і радості буття [13,ст.164].

Для виходу з стресових ситуацій рекомендують ще такі способи, як біг, фізичні навантаження, звернення до будь-якого виду мистецтва ( це може бути як пасивна, так і активна форма подібних занять), спілкування з природою, можна завести домашню тварину, сміхотерапія, плач, різноманітні релаксаційні вправи, які на відміну від аутотренінгових не потребують особливих знань і тренувань, тонізуючі способи : лимон, обливання холодною водою.

Коли вас почало дратувати те, що раніше було байдужим, потрібно систематизувати всі подразники, визначити, що дратує, виділити те, що дратує найбільше і вирішити, чому це так.

В стані тривоги, коли відчувається душевний біль, невпевненість у собі, хочеться сховатись від усіх, найкраще допоможе аутотренінг, про який ми вже говорили. Але добре також зайнятись самокорекцією, тобто найбільш продуктивно використовувати свій час і розпоряджатись власними ресурсами; самоорганізацією, тобто намагатись не думати про минуле і майбутнє, а жити за принципом : “тут і тепер” [ 60, ст.85].

В такому стані, а також, якщо відчувається безвихідь і неминуча загроза, корисно зайнятись самоаналізом і самонавіюванням, який є могутнім механізмом перепрограмування психіки. Істотну допомогу в цьому надає слово.

Отже, арсенал способів саморегуляції досить широкий. Оволодіння ними робить нервову систему людини більш стійкою до перевантаження і емоційних напружень.

1.6 Регулятивне значення емоцій і волі в самостворенні особистості

Оцінка і спонукання в емоціях - момент творення особистістю самої себе, свого світу. Непогодженість між тим, треба, і тим, що є, порушення динамічного стереотипу реікцій - основні умови виникнення емоцій. Суперечності між потребами та умовами їхнього задоволення є рушійною силою розвитку особистості. Емоції лежать в основі творення особистості й регулюють її поведінку. Передусім це стосується функції емоцій як внутрішнього сигналу, спрямованого на саморегуляцію.

Емоційний процес - специфічна реакція на зміни в зовнішньому або внутрішньому середовищі, яка має три компоненти. Перший із них - це компонент емоційного збудження, що визначає мобілізаційні зміни в організмі. В усіх випадках виникнення емоційного процесу простежуються зміни збудливості ( виникнення - зменшення чи збільшення), загальні зміни швидкості та інтенсивності перебігу психічних, моторних та вегетативних процесів. Другий компонент пов'язаний зі значенням емоційної події для особистості (позитивне чи негативне). Він розкриває знак емоції. Третій компонент характеризує специфічні якісні особливості емоційної події, тобто це зміст, якісна характеристика емоцій.

Якісна характеристика емоційного процесу залежить від особливостей сигнального подразника; часу, коли відбувається подія. Емоційний процес виникає під впливом трьох типів факторів:

безумовні емоційні подразники, які викликають емоцію внаслідок природженої чутливості до них організму. На їх основі формуються первинні механізми регуляції;

нейтральні, які дістають емоційне значення завдяки формуванню умовних емоційних подразнень. Нейтральні подразники, що передують емоціогенним або їх супроводжують, самі отримують здатність викликати емоції;

співвідношення подразника з установками особистості. На основі досвіду в людини формуються певні очікування. Якщо сигнали не з'являються або не відповідають очікуванню, виникає емоційне збудження. Існує певний оптимум розходження між установками і сигналом, який викликає позитивні емоції щодо новизни,незвичайності. Якщо сигнал не відрізняється від очікувань, він оцінюється як нецікавий; якщо ж відрізняється занадто сильно, здається неприємним, небезпечним, дратує.

Емоції й почуття здійснюють регуляторну функцію, виступаючи не лише внутрішнім сигналом, а й зовнішнім. Цю роль виконує виразна функція, значення якої неоціненне в комунікативному процесі, в процесі спілкування між людьми.

Виразні рухи свідчать про наявність певного процесу в психіці. Спостереження за позами і жестами свідчить про довільність виразних рухів: людина може приховувати свій емоційний стан і з цією метою тренувати свої жести. Крім загальних і специфічних, існують індивідуальні, тільки певній особистості притаманні виразні рухи, які є свідченням її психічного розвитку, психічної та емоційної зрілості. Даючи волю своїм переживанням, ми їх тим самим підтримуємо, а формуючи зовнішній вираз емоцій, ми регулюємо їх прояв. Символічне значення, яке виразні рухи мають для інших людей у процесі спілкування, особистість може свідомо використовувати.

Головне в емоційній регуляції - не регуляція впливу вже існуючих емоцій на наше психічне життя, а регуляція виникнення спрямованості емоцій, їх планування. Планування не означає довільної, на замовлення, появи того чи іншого почуття. Почуття виникають унаслідок зміни ставлення людини до дійсності в процесі її діяльності. Почуття можна опосередковано спрямувати й регулювати через діяльність, у якій емоції й почуття виявляються і формуються.

Через емоції особистість пізнає себе, визначає, що для неї не є байдужим, як це виявляється. Біда іншої людини звичайно викликає співчуття. Коли ж ми раптом відчуваємо зловтіху, то це сигнал того, що треба розібратися у своєму ставленні, відкорегувати свою поведінку, спираючись на вказані моменти [57,ст.349].

Людина контролює прийняття рішення. У разі порушення контролю ми маємо справу з навіюванням, негативізмом і впертістю. При навіюванні йдеться у тих випадках, коли прийняття рішення суб'єктом диктується іншою людиною. При навіюванні вплив іншої людини визначає рішення незалежно від того, що воно означає по суті, тобто рішення автоматично передається від однієї людини до іншої без урахування, зваження мотивів. Негативізм виявляється в немотивованій вольовій протидії всьому тому, що виходить від інших. Особистість не здатна оцінити позиції інших людей і прийняти правильне рішення, томі вона відхиляє все те, що йде від інших. Навіювання, негативізм і впертість свідчать, що особистість неспроможна піднестися над своїм ставленням до інших людей і до самої себе, опосередковувати його об'єктивним змістом рішення, що приймається.

Спроможність особистості протистояти внутрішнім перешкодам, потягам, емоціям залежить від здатності до самоконтролю. Це здатність підкоряти всі цілі, які виникають від ситуації до ситуації, від випадку до випадку, єдиній меті, що визначає характер особистості, її лінію життя.

Перехід до вольової регуляції необхідний тоді, коли спонукання до дії, його інтенсивність і виразність є недостатніми з самого початку або зменшуються в процесі виконання дії. Спонукання має йти від самої людини, спиратися на відображення дійсності, на зв'язок дії з уявною ситуацією. Дуже поширений приклад: “закінчу роботу, тоді відпочину”. Спонукають той мотив, який входить у фундамент особистості, і та ситуація, на яку особистість здатна емоційно відгукнутися.

Емоції й почуття формуються, коли людина потрапляє в нову ситуацію, стикається з новою практикою, яка змінює спрямованість особистості, спонукає її усвідомити нові цілі й завдання. Емоції й почуття визначають спрямованість діяльності особистості, але вони не є основним регулятором діяльності. Регуляторну функцію афективної сфери виконують не тільки емоції та почуття, а й воля. Виникнення волі пов'язане із самовизначенням суб'єкта, із самотворенням особистості, коли людина сама довільно обирає свою поведінку і відповідає за неї.

Вибір вимагає оцінки. Емоційна оцінка визначає попередню спрямованість дії, остаточний же вибір, який може не збігатися з початковим, здійснюється внаслідок прийняття рішення. Прийняття рішення як одна з фаз вольового процесу може зовсім не виділятися у свідомості, якщо спонукання не натрапляють на внутрішню протидію. За наявності такої протидії прийняття рішення виступає як розв'язання конфлікту, що викликав боротьбу мотивів. У разі, якщо конфлікт не розв'язано, кожен з мотивів зберігає свою силу, а прийняття рішення усвідомлюється як особливий акт, який підпорядковує визначеній меті всі інші.

1.7 Механізми психологічного захисту

Емоції --.еволюційні поведінкові засоби адаптації, які підвищують шанси організмів на виживання. Базисними емоціями є страх, гнів, радість, довіра, горе, відраза, очікування, подив. Існує зв'язок між емоціями та механізмами психологічного захисту.

Психологічний захист (за Плутчиком) -- послідовне викривлення когнітивної та емоційної складових образу реальної ситуації з метою зменшення емоційного напруження, яке загрожує індивідові у випадку повного та адекватного відображення реальності. "Задіяння" психологічного захисту послаблює надмірно інтенсивні емоційні реакції і підтримує соціальне адекватні відносини.

Мета психологічного захисту:

· звільнення індивіда від неузгоджених поштовхів до дій та амбівалентних почуттів;

· запобігання усвідомленню небажаних та хворобливих змістів;

· скасування тривоги та напруження або пом'якшення незадоволення.

Психологічні захисти регулюють переживання; експресію та поведінку на базі таких емоцій: регресія -- подиву, заміщення -- гніву, заперечення -- довіри, витіснення -- страху, проекція -- відрази, компенсація-- горя , реактивне утворення ---- радості, раціоналізація -- очікування. Часте переживання цих емоцій та використання відповідних захистів є підґрунтям формування певних рис характеру особистості:

· регресія (механізм захисту) -- подив (емоція) -- наївність та непослідовність (риси характеру);

· заміщення (механізм захисту) -- гнів (емоція)-- агресивність;

заперечення -- довіра -- соціабельність;

витіснення -- страх -- невпевненість;

проекція -- відраза -- підозрілість;

компенсація -- горе -- депресивність;

реактивне утворення-- радість -- товариськість;

раціоналізація -- очікування -- раціональність.

Витіснення. Цей механізм захисту був одним з перших, що привернув увагу 3. Фрейда, і має давню історію психоаналітичного, клінічного та емпіричного дослідження. Суттю витіснення є мотивоване забування чи ігнорування. 3. Фрейд (1915) писав, що суть репресії полягає у тому, що дещо просто видаляється з свідомості й утримується на дистанції від неї”. Якщо внутрішній стан чи зовнішні обставини неприємні чи здатні призвести особистість до збентеження або внутрішнього конфлікту, можливо “відправлення” їх до несвідомого. Це поширюється на весь досвід людини, на афекти, пов'язані з досвідом, на фантазії та бажання, які асоціюють з досвідом [58,ст.138].

Регресія. Цей механізм захисту знайомий кожному. Практично кожна людина “зісковзує” до попередніх навичок та способів поведінки, характерних для більш ранніх стадій розвитку. Це повернення до знайомого способу дій після досягнення нового рівня компетентності. Для того щоб визначити цей процес як захисний, він має бути несвідомим.

Заперечення. Це відмова визнати факт існування неприємностей. Р. Плутчик визначив заперечення, як недостатнє усвідомлення певних явищ, переживань та відчуттів, які можуть завдати людині болю, якщо їх визнати.

До заперечення належать мрії та фантазії, які несуть людині позитивні емоції. В мріях формується ілюзорний світ, в якому суб'єкт з усіма своїми недоліками є безумовним позитивним героєм, що дозволяє йому примиритися з собою та соціальним світом. Особистість, для якої заперечення є фундаментальним захистом, завжди стоїть на тому, що “усе добре і все на краще”. Такі люди налаштовані оптимістично та доброзичливо, але знижена самокритичність та схильність до завищеної самооцінки породжують зовнішні та внутрішні конфлікти.

Проекція - захисний механізм, завдяки якому внутрішні імпульси та почуття, неприйняті в цілому для особистості, приписуються зовнішньому об'єкту і тоді проникають у свідомість як змінене сприйняття зовнішнього світу.

Проекція ( від лат. projectio - викидання) вперше з'являється у психоаналізі та належить З. Фрейду. На його думку, проекція виступає як захист - приписування іншим людям та речам почуттів, бажань, в яких суб'єкт відмовляє собі. Засновник психоаналізу у праці “Тотем та табу” зазначає, “що ворожість, про яку не знаєш і надалі не бажаєш знати, переноситься з внутрішнього сприйняття у зовнішній світ та при цьому віднімається від самого себе та приписується іншим”.

Реактивне утворення. Цей механізм захисту торкається сфери мотивації, визначаючи зміну потреб. Реактивне утворення перетворює неможливі для реалізації імпульси в такі, що набирають форми потреб протилежного знаку.

Компенсація. Це інтенсивні спроби виправити чи якось заповнити власну реальну чи уявну фізичну чи психічну неповноцінність Компенсація та її механізми вичалися А. Адлером. На його думку, механізми компенсації функціонують для корекції певних недоліків та негативних властивостей особистості, які виникають у ході соціалізації та формують почуття неповноцінності. Компенсація спрямована на зниження інтенсивності почуттів суму та туги, які виникають у ситуації реальних чи уявних втрат та невдач. Зниження вираженості цих почуттів можна досягти за допомогою переведення уваги людини з оцінок та аналізу травмуючих власних властивостей і досвіду на інші, більш нейтральні чи потенційно позитивні якості та навички.

Заміщення. Це переадресування (переспрямування) драйву, емоції, поведінки з первісного (початкового) об'єкта на інший, тому що первинна спрямованість чомусь приховується. Заміщення - розрядка емоцій (зазвичай емоції гніву) на об'єкти, тварин чи людей, які сприймаються індивідом як менш небезпечні, ніж ті, що збуджують гнів.

Раціоналізація. Існує багато визначень цього механізму захисту. Наведу лише кілька, які точніше відображають його сутність.

Т.С. Яценко : “Раціоналізація проявляється в спробах довести з метою самоствердження, що поведінка є раціональною та виправданою, а тому соціально схваленою та гідною наслідування” [ 61, ст.47].

Р.М. Грановська : “ Раціоналізація використовується людиною в тих особливих випадках, коли вона, боячись усвідомити ситуацію, намагається приховати від себе той факт, що в своїх діях спонукається мотивами, які знаходяться в конфлікті з її моральними стандартами” [17, ст. 95].

І. Кон : “Раціоналізація - помилково розумове пояснення власних ірраціональних та несвідомих дій, а також соціально не стверджених вчинків”[24, ст. 79].

Р. Плутчик визначає раціоналізацію як неусвідомлениі контроль над емоціями та імпульсами за рахунок вираженої залежності їх від раціональної інтерпретації ситуації. Здатність до раціоналізації корелює з рівнем інтелекту - чим вищий рівень інтелекту, тим кращим раціоналізатором є особистість. Як захист раціоналізація має слабку сторону : фактично усе може бути раціоналізованим. При використанні раціоналізації особистість несвідомо шукає з огляду на здоровий розум виправдання обраного рішення.

Висновки

1. Емоції - це специфічна форма взаємодії людини з навколишнім світом, з середовищем, спрямована на пізнання світу та свого місця в ньому через саму себе. Через емоції особистість пізнає себе, визначає, що для неї не є байдужим.

2. Емоції виконують функцію оцінки, інформуючи про призначення того чи іншого явища для особистості та спонукаючи до дії, зумовлюють спрямованість і динаміку її поведінки.

3. Емоції і почуття здійснюють регуляторську функцію, виступаючи не лише внутрішнім сигналом, а й зовнішнім.

4. Головне в емоційній регуляції - не регуляція впливу вже існуючих емоцій на наше психічне життя, а регуляція виникнення спрямованості емоцій, їх планування.

Розділ ІІ. Обґрунтування та вибір методів психологічного дослідження

2.1 Методи і процедури емпіричного дослідження

Становлення ринкової економіки в нашій державі супроводжується формуванням ринку праці. Необхідна умова управління соціальним процесом, яким, безумовно є ринок праці, різноаспектна інформація про цей процес і, особливо, такі проблемні питання, як безробіття. В наслідок глибокої економічної кризи залишається гострою проблема зайнятості населення Вінницької області.

Відповідно до наших завдань було проведено дослідження емоційних станів безробітних в період набуття нової професії.

В дослідженні приймали участь безробітні Лівобережного міськрайонного центру зайнятості м. Вінниці.

Відповідно до завдань ми застосували комплекс опитувальників та тестів для виявлення емоційних станів безробітних в період набуття нової професії.

Для дослідження емоційних станів безробітних в період набуття нової професії були використані методики:

1. Шкала самооцінки ситуативної тривожності Ч. Спілбергера.

Тривожність - схильність людини до переживання емоційного стану, яка проявляється в очікуванні несприятливого розвитку подій.

Особистісна тривожність - це базова риса особистості, яка формується і закріплюється в ранньому дитинстві і проявляється в типовій, ситуаційно стійкій реакції людини, яка виражається в стані підвищеної турботи на загрозливу її особистості ситуацію.

Ситуативна тривожність - це зовні схожа поведінка людини, яка не пов'язана з наявністю у неї особистісної тривожності - вона проявляється у людей в певних ( але не у всіх) ситуаціях.

При певних несприятливих обставинах реактивна тривожність може перерости в особистісну, тобто тривожність може стати стабільною властивістю особистості.

Саме тому дослідження цих різновидів тривожності представляє собою особливо важливу в життєвому плані задачу для конкретної особистості.

Тривожність визначається індивідуальною чутливістю до стресу. Як риса особистості вона характеризує в тій чи іншій ступені схильність відчувати в більшості ситуацій страх. Тривожність людини пов'язана з очікуванням соціальних наслідків її успіху чи невдачі. Тривожність вимірюється і як стан. В частності, опитувальник Спілбергера складається з двох підшкал: вимірювання тривожності і як властивості особистості, і як емоційного стану.

2. Опитувальник САН ( оперативна оцінка самопочуття, активності, настрою). Опитувальник складається з 30 пар протилежних характеристик, по яким досліджуємого просять оцінити свій стан. Кожна пара представляє собою шкалу, на якій відмічається ступінь актуалізації тої чи іншої характеристики свого стану. Отриманні бали групують у відповідності з ключем в три категорії і підраховується кількість балів по кожній з них. Слід зазначити, що при аналізі функціонального стану важливі не тільки значення окремих показників, але й їх співвідношення.

3. Методика на вимірювання мотивації досягнень застосовувалась для того, щоб кількісно оцінити, в якій мірі у людини розвинуте почуття потреби (бажання, намагання) добиватися успіхів та уникати невдач в різноманітних життєвих ситуаціях.

Мотивацію на уникнення невдач посилюють дві обставини :

коли без ризику вдається отримати бажаний результат;

коли ризикована поведінка приводить до нещасного випадку.

Люди з високим рівнем мотивації на уникнення невдач, тобто зі страхом перед неприємними випадками, частіше в них потрапляють, ніж ті, що мають високу мотивацію до успіху. Люди, які бояться невдач, віддають перевагу малому, або, навпаки, великому ризику, де невдача не загрожує престижу.

На основі отриманих результатів проведеного дослідження розроблялася система корекційної роботи з безробітними, які знаходилися в періоді очікування початку набуття нової професії (навчання).

4. Методика Г. Айзенка. Ця методика спрямована на визначення нейротизму, екстраверсії - антроверсії та типів темпераменту. Почуття екстраверсії та інтроверсії можна визначити як особистісну психічну сферу, при цьому для екстраверта визначальним є світ відчуттів, а для інтроверта - світ уявлень.

Екстраверсія та інтроверсія пов'язані зі ступенем збудження та гальмування у центральній нервовій системі, вони є результатом балансу процесів збудження та гальмування і зумовлюються вродженими індивідуально-типологічними особливостями.

Нейротизм ( емоційно-психологічна стійкість чи нестійкість) становить континуум від “нормальної стабільності до її вираженої лабільності”. Нейротизм - стабільність пов'язують із вродженою лабільністю ( швидкістю виникнення та протікання процесів збудження та гальмування) вегетативної нервової системи.

5. Анкета.

Таким чином, дослідження включало в себе два етапи:

І - бесіда, індивідуальна діагностика;

II - розробка системи корекційної роботи.

Перейдемо до розгляду результатів проведеного дослідження.

2.2 Загальна характеристика вибірки та результати дослідження

Негативні емоційні стани виникають як реакція на складні обставини життєдіяльності і характеризуються специфічною картиною прояву переживань; мають різну тривалість, яка залежить від ситуації, віку і статі; обумовлюють поведінку та дії. Ці стани мають складну структуру, ведучою їхньою складовою є емоціональний компонент.

Група безробітних, приймаючих участь у дослідженні, складалася з 11 чоловіків та 41 жінки.

Середні результати по всім методикам, які використовуються в дослідженні, можна представити таким чином:

Айзенк	Спилбергер	Анкета	Мотив. достиж

37 % - холерик 27 % - меланхолік 24 % - флегматик 12 % - сангвінік	57 % - високий 41 % - середній 2 % - низький рівень тривожності	69 % - уникнення спогадів 31 % - нав'язування	42 % - орієн. на успіх 58 % - уникнення невдачи

Вік є особливим значимим фактором при виборі нової професії та оцінки власних шансів на ринку праці. У залежності від віку досліджувальні були умовно поділенні на три групи: 1)21-30 років; 2) 31-49 років; 3) після 50 років. Охарактеризуємо кожну з них. Перша група (у віці від 21 до ЗО років, серед них 7 жінок, 1 чоловік).Результати тестів. Ситуація зміни професії в стадії безробіття сприймається молодими людьми не так трагічною, як природною та обов'язково минуючою. Негативні емоції в цій групі відчувають лише 2 із 8 чоловік. Причина - загальні соціальні, труднощі, "зараз багато людей без роботи". Негативні переживання викликають стан невизначеності. При дослідженні темпераменту у досліджуваних було виявлено перемагання якостей екстраверсії (холерики - 3, сангвініки - 3, флегматики - 2, меланхоліки - 0).У безробітних в даній групі присутня сила, гідність, відповідальність за те, що відбувається, самоповага та самостійність особистості. Вони ставляться до кризових ситуацій тверезо, терпляче, не втрачають надії поступово впоратися з негараздами у власному житті, розуміють, що кожен час від часу переживає подібні кризи, що вихід із найбільшої скрути все одно буде знайдено. У цих людей з вираженою тенденцією досягнення успіху значно понижена тривога. У осіб першої групи виявлений середній рівень ситуативної тривожності. При дослідженні мотивації досягнень 6 досліджуваних були орієнтовані на успіх в своїй діяльності, у них рівень домагання адекватний можливостям. Тенденція добиватися успіху впливає на виникнення у людини позитивного емоційного відношення до часового стану бездіяльності, формування стану надії на успіх, для якого характерно:1 ) адекватність в подоланні перешкод;2) впевненість в досягненні поставлених цілей;3) висока самооцінка;4) адекватність рівня домагання своїм потенційнім можливостям, що дозволяє їм успішно справлятися зі стресовою ситуацією. Самопочуття, активність, настрій у членів цієї групи в межах норми - 4,9- 5,3 бали. Таким чином, перша група безробітних була представлена особами сильного типу темпераменту. Одначе, в бесідах було виявлено, що ці люди переживали складнощі при спілкуванні та встановленні контактів з представниками виробництв, керівниками фірм. Друга група (у віці від 31 до 49 років, серед них 21 жінка, 9 чоловіків).При дослідженні темпераменту у досліджуваних було виявлено перемагання якостей інтроверсії (холерики - 9, сангвініки - 3, флегматики - 4, меланхоліки - 13), переважає спрямованість особистостей на власні переживання, стурбованість про свою сім'ю. Ситуація безробіття і вибір нової сфери діяльності сприймається людьми даного віку, як особливо трагічна, зовсім нестерпна в даний період життя, тому безробітні намагаються уникнути згадки про неї. У 15 чоловік були виявлені такі негативні емоції, як : горе, сором, провина. Найсильніші емоційні переживання пов'язані за станом вилучення із суспільного життя, пустого проживання кожного дня. Перспектива покращення власного життя пов'язується тільки з наявністю нового постійного місця роботи. Відповідальність за свої негаразди вони, як правило, перекладають на зовнішні чинники, більше того, навіть власні дії можуть інтерпретувати як нав'язані ззовні, спровоковані обставинами. При дослідженні мотивації досягнень були отримані наступні результати: 13 чоловік орієнтовані на успіх в своїй діяльності, 16 чоловік стурбовані .уникненням невдач. Тенденція до попередження невдач приводить до виникнення негативного емоційного відношення до появленню страху "перед неуспіхом", в якому відмічається тривожність, низька самооцінка, недооцінювання своїх можливостей, почуття невпевненості, неадекватність: заниження домагань по відношення реальних можливостей. Таким чином, друга група безробітних, була в основному представлена особами холеричного та меланхолічного типу темпераменту, яким властива емоційна нестабільність, що проявляється у високому рівні тривожності, що призводить до порушення регуляторних процесів, виникнення емоційного стресу. Для людей цієї групи характерний пригнічений стан, тривога, велика турбота за свою сім'ю, матеріальне забезпечення близьких. Безробітним даної групи необхідна допомога для формування механізмів власного психологічного захисту від психотравмуючих ситуацій. Актуальні проблеми подолання фрустрації та стресу, виникаючі в процесі пошуку роботи. Даній групі безробітних було рекомендовано пройти семінарські заняття з курсу "Техніка пошуку роботи", позитивним результатом прослуханого курсу стала інформативна функція та більш чітка орієнтація випробовуваних в робочому ринку. Участь в семінарах - тренінгах дозволила безробітним підвищити свою самооцінку, впевненість в собі, навчитися знімати м'язове напруження тощо. Третя група (вік після 50 років, з них 13- жінок, 1- чоловік). Результати тестів. Психологічний перелом у відношенні до ситуації безробіття чітко проявляється у людей після 50 років. У висловлюваннях звучить байдужість до наявного положення, втрата смислу в пошуках роботи, опануванні нової спеціальності, безнадійність зусиль. Більшість людей цього віку активно формують захисні механізми, шукають аргументи на користь відмови від пошуку роботи, від можливості перенавчання. Більшість деяких хворобливо переживають свій вихід з громадського життя і потребують психологічного консультування. Як і в другій групі більшість безробітних були представлені холеричним та меланхолічним типом темпераменту ( 6 чоловік - холерики, меланхоліки - 6 чоловік, сангвініки - 1, флегматики - 1). У більшості представників цієї групи були виявлені такі переважаючі емоції: вина (виникає в ситуаціях, в яких суб'єкт почуває особисту відповідальність); сором (бажання заховатися, втекти від власних проблем); горе - емоція, випробуючи яку людина падає силами , почуває самотність, відсутність контактів з людьми, жалобу до себе. В основному це були представники меланхолічного темпераменту, так як вони схильні переоцінювати труднощі, відчувати та переживати їх значно складніше, гостріше та триваліше, ніж люди сильного типу темпераменту. Меланхоліки хворобливо сприймають різні конфліктні ситуації, нестійкі до дії стресорів, швидко виснажуються, так як найменш виносливі. Не тільки почуття провини, сорому та горя були переважаючими емоціями у представників цієї групи, але і такі емоції як: відвернення, зневага, гнів, що переходить в агресію. Агресія - одностороннє, основане на негативних емоціях, відображення реальності, що приводить до викривлення, необ'єктивності, неправильного розуміння дійсності, до неадекватної поведінки. Чим більш фрустрована та невротична особистість, тим частіше та гостріше зустрічається неадекватна агресивна поведінка. Агресивність найчастіше виступає в вербальній формі: негативні відгукування та критичні зауваження, вираження критичних емоцій, наприклад, незадоволення, недовіра. Агресивність у досліджуваних була ситуативною, викликана фрустрацією, емоційним станом людини, що виникає у випадку появи подолання перешкод на шляху до досягнення бажаної мети, неможливістю задоволення необхідних для повноцінного життя потреб.

Страницы: 1, 2, 3