Виховання культури спілкування у старшокласників

Велике місце у формуванні й розвитку в учнів умінь, необхідних у спілкуванні, посідає рольова гра. Суть її як засобу володіння мистецтвом спілкування полягає в тому, що поставлене комунікативне завдання розв'язується партнерами в процесі імпровізованого розігрування певної ситуації, де вони виконують ролі окремих персонажів - її учасників. При цьому одна і та ж ситуація звичайно програється кілька разів, щоб учні могли виступити в різних ролях і запропонувати свої варіанти рішень, проаналізувати доцільність та життєвість поведінки кожного учасника. Рольова гра дає змогу школярам продемонструвати і простежити кілька індивідуальних варіантів програвання однієї і тієї ж ролі у заданій ситуації. В результаті у них з'являється можливість порівняти вимоги, що ставляться до виконання різних ролей у неоднакових ситуаціях, із власною поведінкою за аналогічних обставин.

Процес формування комунікативних умінь, необхідних школярам у сфері міжрольового спілкування, включає кілька етапів: засвоєння стандартних прийомів поведінки, доведення їх застосування до автоматизму, розвиток імпровізації у використанні заданих прийомів і перенесення умінь з однієї ситуації в іншу.

Важливо, щоб учні ставилися до правил культури спілкування позитивно. Неможливо примусити бути вихованим, якщо людина цьому чинить опір. Вихованість - така якість, яку не можна примусово, штучно прищепити. Вона виростає лише в результаті власної роботи дитини над собою. Необхідно знати норми етикету. Існує також цілий ряд найбільш загальних вимог, що виражають основні норми поведінки в будь-якій сфері людського життя: ввічливість, скромність, тактовність, охайність, вихованість, доброзичливість. Усі вони пов'язані з увагою, добрим ставленням до оточуючих людей в міжособистісному спілкуванні.

Хороші манери, дотримання норм етикету, вихованість споконвічно цінуються й шануються, бо за ними стоять глибока духовність, багатий внутрішній світ людини. Треба мати міцні звички, щоб їх додержуватися. Та найголовніше - потрібно хотіти бути вихованим.

Для різних видів мовленнєвої діяльності суспільство формує певні правила їх здійснення. Правила ведення мовлення, чи етикет мовлення, поділяються на правила для мовця і слухача. Правила для мовця:

· Доброзичливе ставлення до співрозмовника, повага до адресата.

· Необхідно виявляти доречну у певній ситуації ввічливість (враховувати стать, вік, службовий чи суспільний статус тощо). Треба знімати надмірну категоричність.

· Мовцеві не рекомендується ставити в центр уваги своє «я», нав'язувати свої думки й оцінку подій.

· Необхідним для мовця є відокремлення власного «я» слухача у центр уваги.

· Мовцеві треба вміти вибирати тему для розмови, доречну в кожній ситуації, яка є цікавою, зрозумілою партнерові.

· Мовець повинен стежити за логікою розгортання тексту, за тим, щоб висновки не були протиріччям задуму бесіди.

· Мовець повинен пам'ятати, що межа смислового сприйняття і концентрації уваги у слухача - обмежені.

· Мовцеві необхідно постійно відбирати мовні засоби відповідно до вибраної тональності тексту, орієнтуючись не тільки на адресата, але й на ситуацію спілкування загалом, на офіційність або неофіційність ситуації.

· Мовець повинен пам'ятати, що в усному контактному безпосередньому спілкуванні слухач не тільки чує, але й бачить його, отже, сприймає жести, міміку, пози, загальну манеру триматися при розмові й культуру поведінки.

Правила для слухача:

· Необхідно перервати всі справи й уважно вислухати мовця.

· Слухаючи, необхідно доброзичливо, з повагою і терпляче ставитися до мовця, бути тактовним.

· Намагатися не перебивати мовця, не вставляти недоречних зауважень, не переводити власне слухання у говоріння.

· Слухаючи, треба перевести в центр уваги мовця та його інтереси.

· Необхідно вміти вчасно оцінити мовлення співрозмовника, погодитися чи не погодитися з ним, відповісти на питання.

РОЗДІЛ 2. Експериментальне дослідження взаємозв'язку соціометричного статусу і культури спілкування

Найважливіший колектив, якому належить старшокласник і під впливом якого формується його особистість - це шкільний клас. Учнівський колектив, відмічає Л.І. Новікова, з одного боку - “функція педагогічних зусиль дорослих, так як проектується дорослими і розвивається під їх прямим і непрямим безпосереднім або опосередкованих впливом. З одного боку - він є явищем, яке розвивається спонтанно, так як діти потребують спілкування і вступають в спілкування не лише по встановленим дорослими рецептам.

Ця подвійність знаходить своє відображення в подвійній структурі колективу: формальній, яка визначається через задану організаційну структура, систему ділового спілкування, набір діяльності, і неформальну, яка складається в процесі вільного спілкування дітей” [2]

Для школяра важливо не просто виконання якоїсь соціальної ролі, але й те, щоб ця роль відповідала його індивідуальності. Він прагне, щоб структура ділових стосунків в класі максимально відповідала структурі міжособових стосунків. Але в той же час в межах організованого колективу “питання стосунків товариша до товариша - це не питання дружби, не питання любові, не питання сусідства, а це питання відповідальної залежності” [35]

Старший шкільний вік - це період виробітки поглядів і переконань, формування світогляду. В юнацькому віці вже чітко видно направленість особистості. Юнацька особистість ніколи не буває однозначною. Вона завжди суперечлива і мінлива.

Критерії, які визначають соціометричний статус старшокласника в його класному колективі, складні і багатогранні. По даним Коломенського, на першому місці тут стоїть вплив на однолітків (значення цієї якості з віком неухильно зростає) і, як у молодших підлітків, фізична сила; на другому місці - моральні якості, які безпосередньо проявляються в спілкуванні, і суспільна робота; далі йдуть інтелектуальні якості і добре навчання, працелюбство і навички праці, зовнішня привабливість; на останньому місці стоїть прагнення командувати. По даним Б.М. Волкова, десятикласники більш за все цінують якості особистості, які виявляються в спілкуванні, взаємодії з товаришами (чесність, готовність допомогти в складну хвилину). В дослідженні А.М. Лутошкіна дається інша послідовність переваг: інтелектуальні якості, відношення до людей (доброта, чуйність), моральні якості, вольові, ділові, зовнішні дані.

З цих даних видно, що соціометричний статус невід'ємно пов'язаний зі спілкуванням старшокласників.

Для експериментального дослідження взаємозв'язку соціометричного статусу з культурою спілкування старшокласників ми обрали такі методики: методика “Соціометрія” і методика “Потреба в спілкуванні”.

В дослідженні взяли участь 27 дослідних. Робота була проведена на базі ЗОШ №5 м. Дубна в 10-А класі.

Методика “Соціометрія”. Між складом групи і кожним з її членів складається певна система стосунків, в якій кожний отримує своє місце. Для виявлення статусу членів групи застосовується соціометричний метод Дж. Морено, який дозволяє кількісно визначити кількість виборок, отриманих кожним школярем по діловим, рольовим, емоційним критеріям. На основі цих даних будується соціометрична матриця, на якій чітко виражене місце кожного члена групи в її ієрархії. Рангові місця групи, як правило, розподіляються наступним чином:

Лідери (ведучі). На ці місця претендують особи, здатні до активної взаємодії, прийняттю відповідальних рішень, управлінню людьми, творчої ініціативи. Їх реальний рейтинг визначається вибором групи - більше 50% вибору (від 50 до 100%).

Переважні. Наступні за рейтингом за лідерами (від 10 до 50%). До них відносять актив робочої групи, в складі якого переважають люди, здатні бути активними виконавцями, але серед них є і такі, хто в певних обставинах здатний зайняти лідерське місце.

Відвернені. Маючі не більше 10% вибору і низький рейтинг в групі. Вони або неактивні в спільній діяльності, або не змогли встановити позитивні ділові і особові стосунки з членами групи.

Ізольовані. Які не отримали вибору і стоять поза групою. Для них характерне невизнання їх групою і небажання з ними співпрацювати.

Ця методика дозволяє визначити положення дослідного в системі міжособових стосунків тієї групи, до якої він належить.

Перед початком дослідження, члени групи, які зібрались в класі, отримують інструкцію наступного змісту:

“Ваш клас існує вже давно. За час спільного життя і спілкування одне з одним, ви, мабуть, змогли непогано взнати один одного, і між вами склались певні особисті і ділові стосунки, симпатії і антипатії, повага, неповага один до одного тощо. Будь ласка, дайте у цьому зв'язку відповідь на наступні запитання, дописавши в них свої відповіді на окремому листі паперу. Його необхідно підписати, щоб ми могли судити про те, хто і кого обирає.

Кому з однокласників в першу чергу, другу і третю ти розповіси про те, як провів час в компанії друзів? (емоційне спілкування).

Хто з однокласників може вказати на твої недоліки, кого б ти послухав? (Довірче спілкування).”

Учні підписують свої листки і на кожне питання записують в суворій послідовності три прізвища. Вибір здійснюється лише із членів досліджуваного колективу.

Число виборів, отриманих кожним учнем, характеризує його місце в системі особистих стосунків, іншими словами, визначає його соціометричний статус.

По першому питанню (Емоційному спілкуванню).

Лідери: від 5 і більше виборів.

Переважні: 4-3 вибори.

Відвернені: 2-1 вибір.

Ізольовані: 0 виборів.

По другому питанню (Моральне спілкування).

Лідери: від 4 і більше виборів.

Переважні: 3-2 вибори.

Відвернені: 1 вибір.

Ізольовані: 0 виборів.

Результати дослідження доречно оформити в вигляді таблиці, в які подаються індивідуальні коефіцієнти по кожному виду спілкування.

Таблиця 2.1

Звідси видно, який соціометричний статус займає кожний з учнів.

Аналізуючи отримані дані, можна зробити висновок про те, що у класі при емоційному спілкуванні більше всього переважає відвернених (40%), відповідно переважних - 30%, лідерів - 19%, що свідчить про те, що діти, які складають групу лідерів, орієнтовані на рівноправність в спілкуванні, вона заснована на взаємоповазі, повазі і довір'ї, взаємопорозумінні і взаємному вираженні, відкритості, розвитку, ізольованих - 11%, такі учні намагаються придушити особистість співрозмовника, не бажаючи розуміти співрозмовника, при цьому вимагаючи згоди з власною позицією. Вони не рахуються з чужою точкою зору, відкидаючи її.

При моральному спілкуванні у класі більше переважних - 52%, відвернених - 22%, ізольованих - 15 % та лідерів - 11%.

Методика «Потреба в спілкуванні».

Інструкція

У бланк відповідей впишіть «так» (або поставте «+») поруч із номером твердження, якщо ви згодні з ним. Якщо ж ви не згодні із твердженням, то напишіть «ні» (або поставте «-») (Додаток 1).

Бланк відповідей

сума «так»

сума «ні»

Обробка результатів

1. Підрахувати кількість відповідей «так» у першому, другому й третьому стовпчиках бланка відповідей,

2. Підрахувати кількість відповідей «ні» у четвертому, п'ятому стовпчику бланку відповідей.

3. Обидва числа додати і порівняти з психодіагностичною шкалою.

Діагностична шкала

Таблиця 2.2

В результаті проведення даної методики виявилось, що 56% учнів мають середній рівень потреби в спілкуванні, це ті учні, які мають статус переважних і частково відвернених у спілкуванні, 33% - низький рівень потреби у спілкуванні (статус ізольованих і частково - відвернених), і 11% - високий рівень потреби в спілкуванні (статус лідерів).

Моральні якості, які невід'ємно пов'язані зі спілкуванням є важливим критерієм, який визначає соціометричний статус, більш всього цінуються якості особистості, які проявляються у спілкуванні (чесність, допомога в тяжку хвилину). У результаті проведення дослідження, виявилось, що культура і потреба в спілкуванні старшокласників впливає на те, який соціометричний статус він займає у колективі.

Провівши методики “Соціометрія” та “Потреба у спілкуванні”, ми отримали дані, завдяки яким робимо висновок, що у класі більш за все учні з переважним соціальним статусом і середнім рівнем потреби в спілкуванні, діти, які займають високий соціометричний статус і мають високий рівень потреби в спілкуванні бачать у співрозмовника особистість, довіряють та поважають думку співрозмовника, спілкування засноване на рівноправних стосунках та взаємопорозумінні. Діти, які відносяться до групи з низькою потребою у спілкуванні і мають ізольований соціальний статус, не рахуються з точкою зору інших, прагнуть “придушити” особистість співрозмовника. Не бажаючи зрозуміти співрозмовника, але вимагають, щоб з їх позицією погоджувались і розуміли. Саме це й є причиною того, що дітей відносять до групи ізольованих і відвернених.

Для підвищення рівня потреби в спілкуванні та рівня культури спілкування потрібно організовувати різні форми спілкування: участь у бесідах, рольових іграх, самостійне створення учнями ситуацій спілкування, залучення учнів до читання літератури, а також переказування змісту прочитаного, регулярне обговорення книг, кінофільмів, концертів, декламування віршів, складання словників нових понять і термінів, проведення уроків на певну тему (Додаток 2).

ВисновкИ

На основі аналізу психолого-педагогічної література та проведеного дослідження були сформульовані наступні висновки.

Поняття “культура спілкування” розглядається як високо розвинуте вміння здійснювати комунікацію відповідно до норм, які історично склалися у даному мовному колективі з урахуванням психологічних механізмів впливу на адресата, а також використання лінгвістичних засобів реалізації такого спілкування з метою досягнення запланованого результату.

Найважливішими видами спілкування у людей є вербальне та невербальне спілкування, які розрізняють за змістом, за метою, за засобами.

До рівнів культури мовного спілкування належать: а) високо розвинуті пізнавальні процеси; б) сукупність мовних та позамовних знань; в) сума навичок та вмінь, що забезпечують логічність, експресивність, стилістична адекватність мови тощо; г) вміння планувати дискусію й керувати нею для здійснення мовного впливу на адресата.

У взаємодії між людьми, тобто у взаємодії між ними виникають суб'єктивні міжособистісні відношення, які у психології називають спілкуванням. У масштабах життєдіяльності людини спілкування, тобто взаємодія з іншими людьми, є, по-перше, головною умовою виживання, по-друге, забезпечує реалізацію функції навчання, виховання і розвитку особистості. Дитина, ізольована від суспільства людей, не може опанувати механізми людської поведінки, людського пізнання, сукупним досвідом людства.

Особливо важливим аспектом спілкування є те, що воно є однією складовою розвиваючої особистості старшокласника. Проблема юнацького віку, хоча виникає вона набагато раніше - це перебудова стосунків з батьками, перехід від дитячої залежності до стосунків, заснованих на взаємній довірі, повазі і відносної, але неухильно зростаючої рівності. Юність - важлива пора становлення особистості. Однією з самих важливих потреб юнацького віку є потреба у емансипації від контролю та опіки батьків, вчителів, старших взагалі, а також від встановлених ними порядків і правил.

Перш за все, підвищується соціальний рівень цілей та збагачується зміст спільної діяльності, складаючий стрижень колективного життя. Дуже важливо для старшокласника зайняти стійкий соціальний статус у своєму колективі. Психолог Коломінський довів, що моральні якості, які невід'ємно пов'язані зі спілкуванням є важливим критерієм, який визначає соціометричний статус; психолог Б.Н. Волков підтвердив, що більш всього цінуються якості особистості, які проявляються у спілкуванні (чесність, допомога в тяжку хвилину). Культура і потреба в спілкуванні старшокласників впливає на те, який соціометричний статус він займає у колективі.

Довести це ми змогли і в своєму експериментальному дослідженні. Провівши методики “Соціометрія” та “Потреба у спілкуванні”, ми отримали дані, завдяки яким робимо висновок, що у класі більш за все учні з переважним соціальним статусом і середнім рівнем потреби в спілкуванні, діти, які займають високий соціометричний статус і мають високий рівень потреби в спілкуванні бачать у співрозмовника особистість, довіряють та поважають думку співрозмовника, спілкування засноване на рівноправних стосунках та взаємопорозумінні. Діти, які відносяться до групи з низькою потребою у спілкуванні і мають ізольований соціальний статус, не рахуються з точкою зору інших, прагнуть “придушити” особистість співрозмовника. Не бажаючи зрозуміти співрозмовника, але вимагають, щоб з їх позицією погоджувались і розуміли. Саме це й є причиною того, що дітей відносять до групи ізольованих і відвернених.

Список використаної літератури

Твердження

1. Мені приємно брати участь у різного роду святкуваннях.

2. Я не можу придушити свої бажання, навіть якщо вони суперечать бажанням моїх товаришів.

3. Мені подобається висловлювати кому-небудь свою прихильність.

4. Я більше зосереджений на набутті впливу, ніж дружби.

5. Я відчуваю, що стосовно моїх друзів у мене більше прав, ніж обов'язків.

6. Коли я дізнаюся про успіх свого товариша, у мене чомусь погіршується настрій.

7. Щоб бути задоволеним собою, я повинен комусь у чомусь допомогти.

8. Мої турботи зникають, коли я опиняюся серед однокласників.

9. Мої друзі мені ґрунтовно набридли.

10. Коли я роблю важливу роботу, присутність людей мене дратує.

11. Притиснений до стіни, я говорю лише ту частку правди, яка на мою думку, не зашкодить моїм друзям і знайомим.

12. У важкій ситуації я думаю не стільки про себе, скільки про близьку людину

13. Неприємності в друзів викликають у мене такий жаль, що я можу захворіти.

14. Мені приємно допомагати іншим, якщо навіть це й завдає мені значних труднощів.

15. З поваги до друга я можу погодитися з його думкою, якщо він і не правий.

16. Мені більше подобаються пригодницькі розповіді, ніж розповіді про любов.

17. Сцени насильства в кіно викликають у мене відразу.

18. На самоті я відчуваю тривогу і напруженість більше, ніж коли перебуваю серед людей.

19. Я вважаю, що основною радістю в житті є спілкування.

20. Мені шкода бездомних кішок і собак.

21. Я волію мати поменше друзів, зате близьких.

22. Я люблю бувати серед інших людей.

23. Я довго переживаю після сварки із близькими.

24. У мене справді більше близьких друзів, ніж у багатьох друзів.

25. У мені більше прагнення до досягнень, ніж до дружби.

26. Я більше довіряю власній інтуїції й уяві в думці про людей, ніж судженням про них з боку інших людей.

27. Я надаю великого значення матеріальному забезпеченню й благополуччю, ніж радості спілкування з приємними мені людьми.

28. Я співчуваю людям, у яких немає близьких людей.

29. По відношенню до мене люди часто невдячні.

30. Я люблю розповіді про безкорисливу дружбу.

31. Заради друга я готовий пожертвувати своїми інтересами.

32. У дитинстві я входив до компанії, де завжди трималися разом.

33. Якби я був журналістом, то я б із задоволенням писав про силу дружби.

Додаток 2

Культура спілкування і мовленнєвий етикет українського народу (урок розвитку зв'язного мовлення для старшокласників)

Мета: познайомити учнів з етичною культурою українського народу; виховати культуру мови і культуру спілкування; розвивати зацікавленість проблемою відродження та розвитку кращих традицій української мовленнєвої поведінки.

Усунути деформацію мови,

очистити її від спотворень,

повернути нашій мові справжню

народну красу - це справа честі всіх нас,

і старших, і молодших,

це природній обов'язок перед незалежною,

вільною Україною

Олесь Гончар

Хід уроку

Вступне слово вчителя. Уподовж століть творились норми поведінки людини в товаристві з іншими людьми. В нашого українського народу теж є свої гарні звичаєві правила спілкування. А чи знаєте ви їх добре? Чи завжди усвідомлюєте силу слова? Що вам відомо про науку етику?

Учитель. З поняття про етику випливає поняття про етикет. Слово «етикет» - французького походження. У середньовіччі воно вживалося для означення норм поведінки та порядку дій при дворах монархів («придворний етикет»), а також у дипломатичних колах. Пізніше цим словом почали визначати норми поведінки та правила ввічливості у будь-якому товаристві. Правил поведінки та ввічливості має дотримуватися кожна людина, яка себе поважає. Сказати, що всі люди в даний час невиховані - це судження буде помилковим. Так само як сказати, що всі люди злі. Це теж неправильно. Людина частіше буває доброю, ніж злою. Добро в людині завжди має перемагати зло. Про це дуже гарно говориться в народній скарбниці українських прислів'їв і приказок. Назвіть перлини української мудрості про добро і зло.

(Учні називають приказки і прислів'я про перемогу добра над злом).

Учитель. Ці приказки і прислів'я названі вами є свідченням того, що в основі спілкування українського народу лежать такі загальнолюдські морально-етичні цінності, як доброзичливість, любов, лагідність, привітність, шаноба, ґречність. Цими чеснотами віддавна славився український народ. На це звертали увагу дипломати й мандрівники, котрі бували в нашім краю. Так, датський посол Юлій Юст, що в 1709-1712 рр. відвідував Росію, а 1711 р. їхав через Україну, писав: «Місцеві мешканці (Королевця), як і взагалі все населення Козацької України, відзначаються великою ввічливістю і охайністю, вдягаються чисто й чисто утримують доми», а Джозеф Маршал про Україну 1769-1770 рр. згадував: «сучасне українське покоління - це моральний і добре вихований народ».

Всі вони насамперед поважали наш народ за ввічливість. Як ви розумієте поняття ввічливості людини?

Учитель. Хочу ще звернути вашу увагу на походження цього слова, його первісного значення. Пов'язується воно з формою у вічі: тобто ввічливий - «той, хто дивиться у вічі». У народі кажуть, що очі - дзеркало душі. Отже, спілкуючись (вітаючись, прохаючи що-небудь, дякуючи, запрошуючи тощо), співбесідники дивились у вічі один одному. Цим самим люди демонстрували свою миролюбність, відсутність ворожості, агресивності. Поступово прикметник «увічливий» переосмислився і набув переносного значення: «який дотримується правил пристойності, виявляє уважність, люб'язність».

Тепер за допомогою проблемних ситуацій перевіримо вашу ввічливість і знання правил етикету:

Ситуація 1. Вас запросили в гості. Під час гостини ви ненавмисне розбили якусь річ. Як ви маєте повестися в такій ситуації? Як довго потрібно залишатися в гостях?

Ситуація 2. Ви прямуєте вулицею. Назустріч вам крокують двоє хлопців: один з них - вам знайомий, а іншого - ви бачите вперше. Зустрілись. Привітались. Вам знайомий починає вас про щось розпитувати. Чи правильно поступив хлопець, з яким ви давно знайомі?

Ситуація 3. Закінчився концерт відомого співака. У вас появилось велике бажання познайомитися з ним особисто і взяти в нього автограф. Яким чином ви це зробите?

(Вирішення проблемних ситуацій учнями).

Учитель. Культура спілкування - найважливіша складова загальної культури людства. Ввічливості, мовленнєвому етикетові, культурі поведінки, культурі спілкування треба наполегливо вчитися і навчати інших.

Своїм корінням культура спілкування сягає дуже далеко в давнину. Зробимо екскурс у минуле.

Князювання Володимира Мономаха. Князь давньоруський важко хворий. Володимира переслідує відчуття, що незабаром його душа покине грішне тіло. Він вирішує залишити своїм синам у спадок повчання. «Повчання Володимира Мономаха дітям» має велику моральну цінність, воно актуальне і в теперішній час. Про що ж говориться у цьому стародавньому мудрому документі?

(Учні переказують зміст «Повчання Володимира Мономаха дітям»).

Учитель. Обов'язок кожного з нас звернутися до народного досвіду спілкування, відродити втрачене, узвичаїти призабуте, відкинути невластиве українській культурі спілкування, силоміць нав'язане нашому народові або бездумно перейняти чуже, брутальне. Адже за багатовікову історію наш народ виробив і відшліфував самобутню систему мовленнєвого етикету, що є феноменом і виразником його загальної культури. В мові нашого народу існує дуже багато форм вітання, прощання, перепросин, подяки. Які з них вам відомі?

(Відповіді учнів. У разі потреби вчитель доповнює їхні відповіді).

Вітання: Доброго ранку! Доброго дня! Добрий день! Добридень! На добридень! Здоров (був)! Здорові (були)! Доброго здоров'я!

А під час роботи - Бог на поміч!

Серед молоді: Вітаю! Привіт! Салют!

Ви привіталися, а услід за привітанням мають звучати вислови: Як поживаєте? Як почуваєтеся? Радий вас бачити! Яка приємна зустріч! Що чути? Що нового? Які новини? Що змінилося з часу нашої останньої зустрічі?

Прощання: До побачення! Прощавайте! На все добре! Всього вам найкращого! До зустрічі! Хай вам щастить! Доброї ночі! На добраніч! Приємних снів...

Подяка: «Спасибі» - означає спаси нас, Боже. Щиро дякую! Сердечне дякую! Вельми дякую! Уклінно дякую! Дякую від душі!

Перепросини. Допустившись будь-якої помилки і визнавши її, доводиться вибачатися, на що не у кожного вистачає мужності і чесності. У таких випадках вдаються до вибачливих слів і виразів: вибачте, даруйте, пробачте, перепрошую, прошу вибачення, сподіваюсь на ваше прощення, маю надію на вашу доброту, вашу терпимість, делікатність, мені прикро, що так сталося...

Учитель. Ми з вами пригадали прекрасні українські форми вітання, прощання, перепросин, подяки. Про це поет, учений, етнограф Яків Главацький (1814-1888) у статті «Слова вітання, чемності, благословенства й обичайності у русинів» писав, що традиційні особливості етикетних висловів українського народу - це сердечність, доброта, простота, щирість, ніжність. Він ще виділяє таку рису мовленнєвої поведінки у українців, як почуття власної гідності.

«Не шукайте нове, а шукайте вічне» - це слова з Біблії.

Вічним стало найважливіше у світі правило, яке понад дев'ятнадцять століть тому проповідував Ісус: поводься з іншими людьми так, як бажаєш, щоб вони поводилися з тобою.

У стародавній мудрості проголошується: «Найбільшою перемогою людини є перемога над собою». Саме ця мудрість стане вам у пригоді, коли ви розпочнете духовне змалювання із самим собою, яке сприятиме вашому самовдосконаленню. Ще кожному з вас стануть у пригоді «Правила мовленнєвого етикету».

1. Завжди під час розмови виявляйте ввічливість, ураховуючи вік, стать, статус, авторитет співрозмовника.

2. Неухильно і послідовно виказуйте доброзичливе ставлення до співрозмовника.

3. Уважно прислухайтесь до свого мовлення, критично аналізуйте себе і реакцію слухача (слухачів).

4. Ввічливість не дозволяє перебивати співрозмовника.

5. Повага до співрозмовника - найважливіше правило спілкування.

6. Не дозволяйте собі негативних оцінок співбесідника та образливих слів на його адресу, а також глузливих виразів (таких, як недотепа, дурень, бевзень, тюхтій, телепень, йолоп тощо).

7. Не виставляйте своє «я» на показ.

8. Пообіцявши, неодмінно виконайте.

9. Стережіться зайвий раз плакатися, скаржитися, аби не додавати прикрощів іншим людям.

10. Завжди прагніть навіть у дрібницях бути правдивим і щирим.

11. Навчіться усміхатися. Щира доброзичлива усмішка - це мистецтво.

12. Не намагайтеся бути схожим на когось. Знайдіть себе і будьте самі собою. Пам'ятайте, що на землі немає іншої такої людини, як ви.

На закінчення уроку вчитель читає поезію В. Симоненка «Ти знаєш, що ти - людина...».

Завдання додому: написати твір-роздум на одну з морально-етичних тем:

1. «Поспішайте творити добро, життя таке коротке» (О. Довженко).

2. Напівмова - прикре зло, заплямоване джерело. Мова - це і є народ, Зникне мова - вмре народ (Є. Євтушенко).

3. «Визнавши свою слабість, людина стає сильнішою» (Оноре де Бальзак).

4. Молітесь Богові одному, Молітесь правді на землі, А більш на землі нікому

Не поклонітесь... (Т. Шевченко).

5. «Байдужість - це каліцтво» (Є. Євтушенко).

6. «Така проста невибаглива приємна вимога людського спілкування - усмішка...» (Ч. Айтматов).

7. Найважливіше у житті людей - взаєморозуміння у найпоширенішому плані (В. Тендряков).

8. «Мовою можна і осквернити, можна і освятити» (Л. Толстой).

9. «Силу підлості і злоби подолає дух добра» (Б. Пастернак).

10. «Ласкою всього досягнеш, а криком та лаянням нічого не візьмеш» (І. Котляревський).

Страницы: 1, 2