Поведінка власників корпоративних прав та інших суб'єктів корпоративного управління вивчається через їх інтереси в отриманні дивідендів, вплив на прийняття рішень у корпораціях голосуванням, методи і форми придбання і позбавлення ними своїх пінних паперів. Реалізація корпоративних прав не здійснюється сама по собі, відірвано від інших об'єктів корпоративного управління. Тому предметом корпоративного управління є інші два рівні — корпоративне підприємство та форми і методи державного регулювання корпоративного сектору і державної власності у ньому. Слід враховувати, яку важливу роль відіграє регуляторне середовище, яке створюється в результаті цілеспрямованої діяльності державних органів по законодавчо-нормативному забезпеченню корпоративної діяльності. Крім того, практично в усіх країнах існує державний сектор, яким потрібно ефективно керувати, а частина цього сектору підпадає під поняття корпорацій (державних і неприбуткових).

Мета курсової роботи - вивчення суті корпоративного управління та інтересів власників корпоративних прав через розвиток корпорацій як основних об'єктів управління, вивчення механізму функціонування цінних паперів, зокрема акцій, та факторів, що впливають на їх курс.

Курсова робота включає теоретичну й практичну частини.

У першому розділі наводяться загальні положення про корпоративні права, їх визначення та зміст в Україні та за кордоном, а також умови виникнення та припинення корпоративних прав.

Для вивчення корпоративного управління слід чітко зрозуміти суть господарських товариств корпоративного типу. Їх специфічні риси і відмінності визначаються у другому розділі. Оскільки системи управління в основному залежать від організаційно-економічних форм господарських товариств, то їх безпосередньо організаційні структури і є основою для побудови тих чи інших управлінських відносин і прямо впливають на них.

Світова практика свідчить про існування багатьох видів господарських товариств, які знайшли місце і в Україні. Найбільшого поширення набули акціонерні товариства і товариства з обмеженою відповідальністю. Акціонерний капітал виступає у формі реального майна — основних та оборотних фондів, без яких підприємство не може здійснювати господарську діяльність, а також у формі цінних паперів. Виробництво, і рух цінних паперів потребують управлінських дій, тому вони є обов'язковим об'єктом корпоративного управління та розглядаються у третьому розділі курсової роботи.

У четвертому розділі виявлено фактори, що впливають на курс акцій та наведено методику його розрахунку. Зокрема у першому пункті досліджено вплив макроекономічних факторів на рух українського ринку акцій на прикладі індексу ПФТС, проаналізовано залежність вітчизняного ринку акцій від руху американських фондових індексів, доведено відсутність зв'язку між рухом курсів акцій вітчизняних емітентів та кон'юнктурними індикаторами, виявлено досить суттєвий вплив на український ринок акцій монетарних факторів, зокрема обсягу грошової маси. У другому пункті четвертого розділу досліджено вплив фундаментальних мікроекономічних факторів на динаміку українського ринку акцій, доведено відсутність суттєвого зв'язку між рухом курсів акцій вітчизняних емітентів у 1998-2004 роках та динамікою показників, що характеризують як безпосередню їх діяльність, так і обіг акцій цих емітентів на ринку.

Практика корпоративного управління відображає як міжнародний, так і національний досвід діяльності корпорацій в світі. Дотримання міжнародних, стандартів наведених у п’ятому розділі у функціонуванні перехідних економік є резервом створення сприятливого інвестиційного клімату, зміцнення конкурентоспроможності та інвестиційної привабливості підприємств, розширення зовнішньоекономічних зв'язків.

Шостий розділ – це практична частина, в якій необхідно розробити фінансовий план підприємства.

1. Загальні положення про корпоративні права

1.1 Визначення та зміст корпоративних прав

Термін «корпоративні права» уперше з'явився у вітчизняному правовому полі ще за часів існування СРСР, але містився він лише в деяких міжнародних угодах з питань уникнення подвійного оподаткування і фактично не привертав уваги науковців за відсутністю практики застосування відповідних норм (транскордонні володіння корпоративними правами не були поширені в епоху радянського ладу). Прийняття в 1991 році низки основоположних законів — «Про підприємництво», «Про підприємства в Україні», «Про господарські товариства» заклало правове підґрунтя для функціонування нових типів господарських організацій, серед яких значне місце посіли організації корпоративного типу. Із появою таких організації в науково-практичній літературі, а потім і в законодавстві поступово почав вживатися новий термін — «корпоративні права». Так, у п. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1992 року № 24—92 «Про упорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створених при участі державних підприємств» керівникам, заступникам керівників державних підприємств, установі організацій, їх структурних підрозділів, а також посадовим особам державних органів, органів місцевого і регіонального самоврядування дозволялось «отримувати дивіденди від акцій, а також доходи від інших корпоративних прав». У роз'ясненні Кабінету Міністрів України щодо застосування цього Декрету було зазначено, що під корпоративним правом розуміють право громадян на управління суб'єктами підприємницької діяльності й одержання дивідендів відповідно до своєї частки майна.

Перше легальне визначення поняття «корпоративні права» було дано в спеціальних законах. У пункті 1.8. Закону «Про оподатковування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року корпоративні права визначались як «право власності на частку (пай) в статутному фонді (капіталі) юридичної особи, включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також частки активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства». Схоже визначення увійшло й до Закону «Про режим іноземного інвестування» від 19 березня 1996 року.

У 1998-2002 роках в Україні приймається серія нормативних актів, що визначають систему управління державними корпоративними правами, серед яких називають частки, акції і паї, що належать державі.

Із прийняттям Господарського кодексу України вперше на законодавчому рівні було дано загальне визначення корпоративних прав. Корпоративні права — це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами (ч. 1 ст. 167). Із цього визначення випливають такі ознаки корпоративних прав:

1) ці права можуть належати будь-якій фізичній або юридичній особі, але, згідно з ч. 2 ст. 167 ГК України законом можуть бути встановлені обмеження щодо володіння корпоративними правами та (або) їх здійснення;

2) ці права зумовлюються належністю особі частки в статутному фонді (майні) господарської організації (тобто така організація повинна мати корпоративний устрій — її статутний фонд або майно має бути поділеним на частки); при цьому така частка може становити і 100 відсотків;

3) ці права включають трійку «базових прав»:

право на управління господарською організацією;

право на отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної господарської організації;

право на отримання активів даної господарської організації в разі її ліквідації, а також можуть включати інші права, передбачені законом або установчими документами.

По суті, поняття «корпоративні права» має подвійну правову природу: цим терміном охоплюються, з одного боку, права особи, що випливають із участі у статутному фонді (майні) господарської організації корпоративного типу, а з другого — безпосередньо такі об'єкти прав власності, як акції, частки у статутному фонді (майні), паї. Ці об'єкти (акції, частки, паї) перебувають у цивільному обігу з обмеженнями, встановленими чинним законодавством та установчими документами і можуть розглядатись як особливі види майна. Тому про право власності на корпоративні права можна вести мову певною мірою умовно. Цікавим є питання, відносно яких господарських організацій можуть виникати корпоративні права. У частині 1 ст. 167 ГК України вказується, що корпоративні права — це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації. Із такого визначення випливає, що господарська організація, щодо якої можуть виникати корпоративні права, повинна мати корпоративний устрій. Господарський кодекс не містить визначення корпоративної господарської організації, але розкриває поняття «корпоративне підприємство». Це підприємство, що утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та (або) підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, утому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. У цій же статті міститься відкритий перелік корпоративних підприємств, до них належать кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб. Таким чином, законодавець відмовляється від більш широкої за змістом концепції корпоративних прав, закладеної в податковому законодавстві, і встановлює можливість володіння корпоративними правами тільки щодо корпоративних господарських організацій. Напевно, такий підхід не є доцільним, бо незалежно від виду підприємства (унітарне чи корпоративне) сутність відносин, що виникають між засновником (учасником) та підприємством, однакова і комплекс прав, що належать засновникам унітарних та корпоративних підприємств, є одним і тим же.

У частині 1 ст. 167 ГК України наводиться перелік основних корпоративних прав, але залежно від організаційно-правової форми господарської організації, відносно якої виникають корпоративні права, їх зміст та порядок реалізації можуть суттєво відрізнятися.

За змістом корпоративні права підрозділяються на майнові й організаційні.

До майнових корпоративних прав можуть бути віднесені:

1. Право на отримання певної частки прибутку (дивідендів) господарської організації. Це право за своїм характером належить до категорії потенційних. Реалізувати його власник корпоративних прав може лише при виконанні двох умов: 1) наявності в господарської організації прибутку за результатами фінансового року; 2) прийняття органом управління або учасниками господарської організації рішення про розподіл між ними частини отриманого прибутку.

Таким чином, майнове зобов'язання з виплати дивідендів у господарської організації виникає тільки з моменту прийняття рішення про нарахування та виплату дивідендів (розподіл прибутку) уповноваженим органом або учасниками господарської організації. З цього ж моменту і власники корпоративних прав набувають право вимагати виплати їм дивідендів.

2. Право на отримання активів у разі ліквідації господарської організації. Це право також належить до категорії потенційних. Для його реалізації необхідно виконання цілої низки умов: а) ухвалення рішення про ліквідацію товариства; б) дотримання встановленої законом процедури ліквідації; в) погашення господарською організацією заборгованості перед усіма кредиторами; г) наявності після розрахунків із кредиторами коштів або майна, які підлягатимуть розподілу між власниками корпоративних прав. Порядок розподілу між учасниками майна визначається законодавством і установчими документами господарської організації. Власники привілейованих акцій при розподілі майна товариства між учасниками мають право на першочергове одержання належної їм частки (ч. 5 ст. 4 Закону «Про цінні папери і фондову біржу», ч. З ст. 83 Закону «Про господарські товариства»).

Аналіз ст. 135 ГК України свідчить, що належність особі корпоративних прав є підставою виникнення в неї організаційно-установчих повноважень, які в сукупності забезпечують право засновника господарської організації та (або) власника корпоративних прав визначати правовий статус цієї організації та здійснювати стратегічне управління її господарською діяльністю.

Відповідно до ч. 1,2ст. 135 ГК України, до організаційно-установчих повноважень належать:

а) право визначати в установчих документах правовий статус господарської організації, а саме: мету і предмет діяльності утвореної господарської організації; структуру господарської організації; склад і компетенцію її органів управління та порядок прийняття ними рішень; закріплення майна за господарською організацією на праві власності або праві господарського відання; склад і порядок використання майна, інші умови господарювання.

б) право здійснювати безпосередньо або через уповноважені органи в межах, встановлених законом, інші управлінські повноваження щодо заснованої організації (брати участь та голосувати на загальних зборах, вносити пропозиції щодо порядку денного, брати участь у формуванні органів управління господарської організації та особисто входити до їх складу, отримувати інформацію про діяльність господарської організації тощо).

в) право приймати рішення про припинення діяльності господарської організації відповідно до вимог ГК України та інших законів.

Право власника корпоративних прав на управління корпоративною господарською організацією за загальним правилом має колективний характер — управлінські рішення можуть бути прийняті тільки в сукупності з іншими власниками корпоративних прав. Винятки становлять випадки, коли особа володіє пакетом акцій, часткою у статутному фонді (майні), що дозволяє приймати рішення одноособово (тобто має вирішальний контроль над господарською організацією).

Рішення можуть прийматися від імені органу господарської організації (вищого, виконавчого, контрольного та ін.) або безпосередньо від імені її учасників (засновників). У повному та командитному товариствах рішення приймаються безпосередньо учасниками (тому що в цих товариствах не створюються спеціальні органи управління). Слід враховувати, що якщо законом передбачено прийняття того чи іншого рішення органом управління господарської організації з дотриманням певної процедури, то таке рішення не може бути прийнято особисто власником корпоративних прав.

Аналізуючи положення ГК України стосовно наявності ознак підприємництва в діях особи, що заснувала господарську організацію чи володіє відносно неї корпоративними правами, слід зазначити, що кодекс дуже суперечливо врегулював дане питання. Якщо у ч. 2 ст. 1 Закону «Про підприємництво», який втратив чинність зі вступом у дію ГК України, було чітко встановлено, що створення (заснування) суб'єкта підприємницької діяльності — юридичної особи, а також володіння корпоративними правами не є підприємницькою діяльністю, крім випадків, передбачених законодавством, то чинний Господарський кодекс фактично закріплює дві протилежні позиції з цього питання.

З частин 3,4 ст. випливає очевидний висновок, що засновники (учасники) як унітарних, так і корпоративних господарських організації визнаються такими, що займаються підприємницькою діяльністю. Однак у ч. 2 ст. 167 Г К України закріплюється прямо протилежна норма — володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом. Більше того, у ст. 42 вказується що підприємництво — це діяльність, яка здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями). А вже згадувана ст. 128 (ч. 1) закріплює, що громадянин визнається суб'єктом господарювання в разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи.

Враховуючи таку неоднозначну позицію законодавця, особам, яким заборонено займатися підприємницькою діяльністю (ч. 1 ст. 42 Конституції, ч. 5 Закону «Про боротьбу з корупцією», ст. З Закону «Про статус народного депутата України», ст. 6 Закону «Про статус депутатів місцевих рад»), все ж таки слід утримуватися від заснування суб'єктів господарювання або придбання корпоративних прав.

1.2 Виникнення та припинення корпоративних прав

Корпоративні права можуть виникати у особи внаслідок:

1) заснування (участі в заснуванні) господарської організації (первинний спосіб набуття корпоративних прав);

2) набуття особою вже існуючих корпоративних прав на підставі вчинення правочинів, спадкування (правонаступництва), рішення суду тощо (похідний спосіб набуття корпоративних прав).

Право власності на акції виникає в акціонера з моменту зарахування акцій на його особовий рахунок реєстратором (при документарній формі випуску акцій) або на рахунок у цінних паперах зберігачем (при бездокументарній формі випуску акцій). У свою чергу таке зарахування можливе лише після повної сплати акціонером вартості акцій (при первинному способі набуття). Щодо інших корпоративних прав слід зазначити, що вони виникають одразу ж після державної реєстрації відповідної господарської організації і учасники (члени) можуть користуватися ними в повному обсязі — єдиним обмеженням є неможливість відчуження корпоративних прав у тій частині, що не була оплачена. Підставами припинення корпоративних прав можуть бути:

1) відчуження корпоративних прав (продаж, міна, дарування, внесення до статутного фонду тощо);

2) вихід власника корпоративних прав із господарської організації;

3) виключення власника корпоративних прав з господарської організації;

4) визнання власника корпоративних прав таким, що вибув зі складу господарської організації:

5) припинення господарської організації, відносно якої особа мала корпоративні права;

6) інші законні підстави.

Корпоративні права, як особливий вид майна, можуть бути предметом різних правочинів — купівлі-продажу, дарування, міни, можуть передаватись до статутного фонду (майна) суб'єкта господарювання або в заставу. Але при здійсненні правочинів з корпоративними правами слід враховувати їхню особливу природу. Власник корпоративних прав має також певні обов'язки перед відповідною господарською організацією та іншими власниками корпоративних прав. Тому процес відчуження корпоративних прав юридично є більш складним, ніж відчуження майна у формі речей (за винятком відчуження акцій ВАТ).

Типовими обмеженнями, які можуть впливати на оборотоздатність корпоративних прав є:

закріплення переважного права купівлі за іншими учасниками господарської організації;

встановлення заборони відчужувати корпоративні права взагалі або тільки третім особам (особам, що не є членами господарської організації);

необхідність надання згоди на відчуження іншими учасниками господарської організації (ч. 1 ст. 127 ЦК);

необхідність внесення до установчих документів та державної реєстрації змін щодо складу учасників (членів), пов'язаних із фактом відчуження корпоративних прав (ч. 2 ст. 82 ГК, ст. 8 Закону «Про кооперацію»).

Деякі з цих обмежень встановлені законодавчо, деякі можуть встановлюватись установчими документами господарських організацій.

Проблемою, пов'язаною із переходом та припиненням права власності на корпоративні права, є необхідність відображати зміни в персональному складі учасників (засновників, членів) в установчих документах господарської організації (за винятком змін у персональному складі акціонерів, які фіксуються в спеціальному реєстрі). Непоодинокими є випадки, коли учасник подає заяву про вихід із товариства чи відчужує свої корпоративні права третій особі, але інші учасники відмовляються внести відповідні зміни до установчих документів і правова ситуація довгий час залишається невизначеною. Для вирішення цієї проблеми можна вдатися до запозичення закордонного досвіду - в більшості країн статути товариств та інших корпоративних організацій не повинні містити відомостей про власників корпоративних прав. Ці відомості заносяться до спеціальних реєстрів, ведення яких покладається на виконавчий або інший орган.

2. Особливості функціонування господарських товариств корпоративного типу

2.1 Корпоративні форми підприємництва в Україні

Господарське товариство може створюватись та існувати тільки в одній з передбачених ч.2 ст.1 Закону «Про господарські товариства» форм, а саме у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повного товариства та командитного товариства. Діюче законодавство України, закріплюючи існування п'яти видів господарських товариств, надає можливість засновникам товариства обрати найбільш придатну для їх майбутньої діяльності організаційно-правову форму.

Акціонерним визнається товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства (ч. І ст. 24 Закону «Про господарські товариства»).

Товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники товариства несуть відповідальність у межах к вкладів (ст. 50 Закону «Про господарські товариства»).

Товариством з додатковою відповідальністю визнається товариство, статутний фонд якого поділений па частки визначених установчими документами розмірів. Учасники такого товариства відповідають за його боргами своїми внесками до статутного фонду, а при недостатності цих сум — додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника (ст. 65 Закону «Про господарські товариства»).

Повним визнається таке товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном (ст. 66 Закону «Про господарські товариства»).

Командитним товариством визнається товариство, в якому разом з одним або більше учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, є один або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства (ч. І ст. 75 Закону «Про господарські товариства»).

Перелік організаційно-правових форм господарських товариств, що міститься у Законі «Про господарські товариства» є вичерпним, проте щодо акціонерного товариства варто мати на увазі положення ст. 25 цього закону, відповідно до яких товариство може бути закритим або відкритим.

Акції відкритого акціонерного товариства можуть розповсюджуватись шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах. Акції закритого акціонерного товариства розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватись шляхом підписки, продаватись та купуватись на біржі. Відкриті і закриті акціонерні товариства істотно відрізняються за процедурою створення і правовим статусом, а тому фактично являють собою дві різні організаційно-правові форми господарського товариства. Вид акціонерного товариства обов'язково повинен вказуватися в його установчих документах і найменуванні, але на практиці дана вимога виконується не завжди.

Господарські товариства відрізняються між собою за багатьма правовими параметрами, серед яких найбільш важливих є такі:

процедура створення товариства (тривалість, вартість, технічні бар'єри — залежність від дій певних державних органів і третіх осіб);

законодавчі обмеження кола учасників;

склад установчих документів, порядок внесення в них змін;

вимоги законодавства до капіталу товариства (мінімальний розмір, порядок формування, види внесків, підтримка розміру власного капіталу);

правовий режим майна (у тому числі можливість вилучення частки учасника);

правовий статус учасників товариства (права, обов'язки, відповідальність за зобов'язаннями товариства);

порядок руху учасників (вільний, обмежений, можливість виключення учасника);

організація управління товариством;

обсяг правоздатності товариства;

публічність діяльності;

рівень оподаткування, можливість одержання податкових пільг;

порядок реорганізації і ліквідації й ін.

Учасники (засновники) та посадові особи товариства, його контрагенти та представники державних органів, що вступають у правовідносини з товариством, не завжди звертають достатню увагу на відмінності у правовому регулюванні діяльності окремих видів господарських товариств. Це часто призводить до негативних наслідків, як то втрата переданих товариству коштів або майна, неотримання очікуваного прибутку, визнання товариства нествореним, відмова у проведенні державної реєстрації або її скасування у судовому порядку, визнання недійсними укладених товариством угод, притягнення винних осіб до цивільної, адміністративної, дисциплінарної або кримінальної відповідальності тощо.

Дуже поширеною є ситуація, коли акціонер намагається «вийти» з товариства і повернути свій вклад або виділити свою частку у майні товариства, Але така процедура стосовно акціонерних товариств законодавством не передбачена (на відміну від усіх інших видів господарських товариств).

Вибір певної організаційно-правової форми не завжди залежить тільки від цілей і намірів засновників товариства, у ряді випадків він визначається вимогами чинного законодавства. Наприклад, фондова біржа, інвестиційний фонд можуть бути створені тільки у формі закритого акціонерного товариства, довірче товариство — товариства з додаткового відповідальністю, ломбард — повного товариства.

На сьогоднішній день найбільшою популярністю в Україні користується товариство з обмеженою відповідальністю — завдяки простоті створення, обмеженій відповідальності учасників (вони не ризикують втратою свого особистого майна), придатності для організації як малого, так і великого бізнесу.

Крім базових форм господарських товариств, передбачених ч. 2 ст. 1 Закону «Про господарські товариства», у чинному законодавстві України використовується також конструкція похідних (спеціальних) форм. Так, комерційні банки, страхові компанії, інститути спільного інвестування, ломбарди, біржі, депозитарії, реєстратори й інші професійні учасники фінансового ринку України створюються переважно у формі господарського товариства і є похідними (спеціальними) формами господарських товариств. Для них законодавством установлюється цілий ряд додаткових вимог щодо кола учасників, складу й змісту установчих документів, розміру статутного фонду (капіталу); порядку його формування і зміни, подання фінансової та іншої звітності й ін. Для комерційних банків установлюється спеціальний порядок державної реєстрації, що здійснюється Національним банком України (розділ 3 Закону «Про банки і банківську діяльність»).

Акціонерне товариство, товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю відносяться до групи товариств — об'єднань капіталу. Для таких товариств головним є майнова участь, тобто інвестування учасниками діяльності товариства. Особисті ж якості кожного з учасників істотного значення не мають, особливо у відкритому акціонерному товаристві (це підтверджується можливістю такого товариства випускати акції на пред'явника). Товариства — об'єднання капіталу:

діють на підставі установчого договору і статуту;

мають розвинену систему органів управління;

повинні підтримувати передбачений законом розмір статутного фонду;

їх учасники не зобов'язані займатися поточними справами товариства і не несуть особистої відповідальності за його зобов'язаннями.

Оскільки установчий договір відіграє другорядну роль у регулюванні діяльності господарських товариств — об'єднань капіталів, такі товариства часто іменуються статутними.

Повне і командитне товариства є персональними об'єднаннями, для яких на перший план виступає особистий елемент, наявність товариських, довірчих відносин між учасниками.

Персональні товариства:

звичайно мають незначну кількість учасників.

діють тільки на підставі установчого договору.

законодавство не містить вимог щодо порядку формування і мінімального розміру їх капіталу.

учасники цих товариств здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства, спільно управляють його справами і несуть особисту відповідальність за боргами товариства,

рух учасників у таких товариствах обмежений.

Персональні господарські товариства часто називаються договірними. Договірні товариства не мають деяких ознак юридичної особи. У багатьох країнах персональні товариства не мають статусу юридичної особи, але наділені торговельною (підприємницькою) правоздатністю.

Українське законодавство не містить розходжень у найменуванні капіталістичних і персональних товариств, що часто зустрічається за кордоном (Росія — «общества» і «товарищества», Велика Британія — компанії і партнерства; США — корпорації і партнерства).

Ще одним різновидом господарських товариств є одноособові товариства. Одноособове товариство — це товариство, що створене одним учасником або має усього одного учасника внаслідок вибуття інших учасників.

Одноособові корпорації є породженням сучасної економіки. Вони, на відміну від класичних торгових товариств, з'явилися лише в другій половині XX століття. Компанії однієї особи вже не слугують інтересам концентрації капіталу, навпаки, вони використовуються для виділення власником тієї частини особистого капіталу, що буде використовуватися в підприємницькій діяльності. Власник такого капіталу захищає себе від надмірних майнових збитків, пов'язаних із веденням бізнесу, полегшує передачу корпоративних прав до іншої особи або вступ у корпорацію інших учасників (тобто перетворення її на корпорацію з багатьма учасниками). Законодавство багатьох зарубіжних країн або дозволяє заснування господарського товариства однією особою (Франція, США, Велика Британія), або припускає функціонування корпорацій, у яких з тих чи інших причин залишився усього один учасник (Норвегія, Швеція, Швейцарія, Данія).

Нині у якості одноособових корпорацій в Україні можуть створюватись тільки акціонерні товариства, що виникають у процесах приватизації або корпоратизації державних підприємств, а також у результаті приватизації комунальних підприємств. Єдиним засновником і акціонером таких товариств виступає держава в особі уповноважених державних органів (органів приватизації, органів, уповноважених управляти державним майном) або територіальна громада в особі відповідного органу місцевого самоврядування. Більшість таких акціонерних товариств порівняно недовго існують у якості одноособових корпорацій — коло їхніх акціонерів розширюється за рахунок продажу акцій, що належать державі або територіальній громаді, третім особам,

Більше того, акції акціонерних товариств, створених звичайним шляхом двома чи більше особами відповідно до Закону «Про господарські товариства», потім можуть бути викуплені однією особою (з урахуванням вимог антимонопольного законодавства та положення ч. 1 ст. ЗО Закону «Про господарські товариства» про утримання засновниками не менше 25 % акцій товариства протягом двох років з моменту державної реєстрації товариства). Таким чином, на сьогодні, акціонерне товариство, яке існує більше двох років, фактично може мати лише одного учасника.

У Листі Державного комітету з питань регуляторної політики та підприємництва від 12.08.2002 р. № 2-421-241/4412 вказано на можливість існування товариства з обмеженою відповідальністю з одним учасником — коли після створення товариства частки всіх учасників, крім одного, викуповуються самим товариством. Така позиція здається помилковою, тому як для товариства з обмеженою відповідальністю, на відміну від акціонерного, зміни щодо складу учасників мають відбиватись в установчому договорі, який може існувати лише при наявності в товаристві якнайменше двох учасників.

2.2 Види акцій та механізм їх функціонування

Надзвичайно важливими для економіко-правової суті акціонерних товариств є чітко визначені відносини власності, оскільки вони мають величезний вплив на корпоративне управління. При цьому слід мати на увазі специфіку корпоративного капіталу, який виступає у двох формах — реального капіталу (основні та оборотні фонди) та капіталу, представленого корпоративними правами у вигляді цінних паперів. Роздвоєння корпоративної власності проявляється в тому, що власником реального капіталу корпорації виступає саме акціонерне товариство, а власниками цінних паперів — акціонери.

Акціонери (засновники й учасники) при купівлі акцій отримують певні корпоративні права у цьому товаристві. Проте вони мають право власності лише на акції, ту їх кількість, яку вони придбали. З акцією вони мають право здійснювати операції відповідно до чинного законодавства тих країн, де зареєстровані АТ. В Україні власність на цінні папери належить до поняття приватної власності й акціонери повинні здійснювати з ними операції як з приватною власністю. Вони можуть здійснювати їх відчуження (спірними моментами залишається відчуження в закритих акціонерних товариствах) і втрату тих прав і відповідно обов'язків, які несе в собі володіння корпоративними правами.

Оскільки рух акцій є важливим напрямом корпоративного управління, в акціонерних товариствах існують спеціалізовані служби, які займаються підтримкою акцій, їх котируванням та іншими заходами з руху акцій. Тому потрібно зупинитись на основних характеристиках цих цінних паперів. В Україні акція — це цінний папір без установленого терміну обігу, що засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства. Правовий режим акцій визначається законами «Про цінні папери і фондову біржу», «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні», «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», «Про господарські товариства» та іншими нормативними актами.

Світова практика дає нам приклади застосування багатьох форм і типів акцій, їх поділяють на ті, що регулюють специфіку отримання прибутку (акції без дивідендів, акції дохідні, акції з гнучкою обліковою ставкою, акції з варрантом, кумулятивні та ін.); за способами котирування й обігу — засновницькі, вінкульовані, "дешеві", (акції з відстрочкою, зворотні та ін.); за особливостями участі в управлінні — преференційні, основні, обмежені, портфельні, "золоті" тощо. У світовій практиці, зокрема в США, знайшли певне застосування акції без номінальної вартості.

В Україні акції можуть бути іменними та на пред'явника, привілейованими і простими. Обіг іменної акції фіксується у книзі реєстрації акцій, що ведеться товариством. До неї має бути внесено відомості про кожну іменну акцію, включаючи відомості про власника, час придбання акції, а також кількість таких акцій у кожного з акціонерів. По акціях на пред'явника у книзі реєструється їх загальна кількість.

Специфічними корпоративними цінними паперами можна вважати привілейовані акції, які дають власникові переважне право на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного товариства у разі його ліквідації. Власники привілейованих акцій не мають права брати участь в управлінні акціонерним товариством, якщо інше не передбачено його статутом. Оскільки корпоративні права передбачають і управління ними, то ця риса визначає їх особливість. Вони насамперед дають права матеріального порядку, оскільки можуть випускатися із фіксованим у відсотках до їх номінальної вартості дивідендом, що щороку виплачується. Крім того, виплата дивідендів провадиться у розмірі, зазначеному в акції, незалежно від розміру одержаного товариством прибутку у відповідному році. У тому разі, коли прибуток відповідного року є недостатнім, виплата дивідендів по привілейованих акціях провадиться за рахунок резервного фонду. Якщо розмір дивідендів, що виплачуються акціонерам, по простих акціях перевищує розмір дивідендів по привілейованих акціях, власникам останніх може провадитися доплата до розміру дивідендів, виплачених іншим акціонерам. Однак це не означає, що привілейовані акції можуть бути лише "безголосі", які не дають права управління. Світова практика показує можливість випусків привілейованих акцій різних типів, серед яких можуть бути також такі, що дають право голосу. Розробка умов обігу таких акцій потребує здійснення їх аналізу і відповідного втілення у статутних документах.

Для підтримання балансу в акціонерних товариствах між управляючими і привілейованими акціями законодавчо встановлюється певне співвідношення між привілейованими та простими акціями. В Україні не може бути випущено привілейованих акцій на суму, що перевищує 10 відсотків статутного фонду акціонерного товариства.

Обіг акцій здійснюється в документарній та бездокументарній формах. Відповідно до Закону України "Про господарські товариства" акціонерам має бути виданий сертифікат на сумарну номінальну вартість акцій. При розповсюдженні акцій на пред'явника може видаватись не сертифікат, а безпосередньо сама акція, вид якої та ступені захисту визначаються за нормативами. Вона повинна містити такі реквізити: фірмове найменування акціонерного товариства та його місцезнаходження, найменування цінного папера — "акція", її порядковий номер, дату випуску, вид акції та її номінальну вартість, ім'я власника (для іменної акції), розмір статутного фонду акціонерного товариства на день випуску акцій, а також кількість акцій, що випускаються, термін виплати дивідендів та підпис голови правління акціонерного товариства або іншої уповноваженої на це особи, печатку акціонерного товариства. До акції може додаватися купонний лист на виплату дивідендів. Купон на виплату дивідендів має містити такі основні дані: порядковий номер купона на виплату дивідендів, порядковий номер акції, за якою виплачуються дивіденди, найменування акціонерного товариства і рік виплати дивідендів.

Страницы: 1, 2, 3, 4