Об’єкт досліджень магістерської роботи: податкові відносини, що виникають в процесі регулювання підприємницької діяльності суб'єктів господарювання, як інструмент впливу на фінансово-господарську діяльність закритого акціонерного товариства спільне українсько-кіпрське підприємство «КИПАРИС»(м. Дніпропетровськ) за 2001 - 2004 роки, основні тенденцій розвитку оподаткування юридичних осіб в Україні на базі світового досвіду.

Мета досліджень магістерської роботи: дослідження впливу податків на фінансово-господарську діяльність підприємств, виявлення основних зако-номірностей механізму стягнення податків, розробці пропозицій щодо удосконалення механізму нарахування та сплати податків, розробці пропозицій щодо реформування системи податків.

Інформаційне забезпечення: статистичні дані доходної частини Державного бюджету України в 1992 – 2004 роках, фінансова та податкова звітність ЗАТ СП з ІІ “КИПАРИС” за 2001 –2004 роки.

Методологічне забезпечення: структурування податкових надходжень за реєстрами бюджетної класифікації, ретроспективний аналіз показників податкової звітності, аналітична обробка та групування показників в динаміці.

Актуальність отриманих висновків полягає в доведенні ефективності шляху розвитку податкової системи України в напрямку оподаткування витрат кінцевого споживання, а не проміжних доходів виробництва підприємств, що є виправданою політикою інноваційного напрямку розвитку економіки України.

Результати дослідження можуть бути використані при формуванні податкової політики оптимізації податкового навантаження на підприємства з точки зору перенесення податків з підприємств на кінцевого споживача доходів.

ПРЯМІ ПОДАТКИ, НЕПРЯМІ ПОДАТКИ, ПОДАТКОВЕ НАВАНТАЖЕННЯ.

ВСТУП

Кожна конкретна податкова система є відображенням податкової політики, яка проводиться державою. Податкова система - це сукупність податків, зборів, інших обов`язкових платежів і внесків до бюджету і державних цільових фондів, які діють у встановленому законом порядку. Сутність, структура і роль системи оподаткування визначаються податковою політикою, що є виключним правом держави, яка проводить її в країні самостійно, виходячи із завдань соціально-економічного розвитку. Через податки, пільги і фінансові санкції, а також і відповідальність, які виступають невід'ємною частиною системи оподаткування, держава ставить єдині вимоги до ефективного ведення господарства в країні.

Важливу роль у формуванні ефективної податкової політики належить обґрунтуванню оптимальних принципів оподаткування. А. Сміт сформулював чотири фундаментальні принципи або "закони", що стали класичними і придатні для будь-якої економічної системи: перший - піддані держави повинні брати участь в утримуванні уряду відповідно до свого доходу, яким вони користуються під захистом держави; другий - податок який зобов'язана сплачувати кожна окрема особа має бути точно визначений (строк оплати, спосіб платежу, сума платежу); третій - податок повинен стягуватися в той час і таким способом, які найзручніші для платника; четвертий - податок має бути розроблений таким чином, щоб він стягував з народу як найменше грошей понад те, що необхідно для формування державного бюджету.

Суспільне призначення податків проявляється в їх функціях. Їх дві - "фіскальна" й "економічна".

Фіскальна полягає в формуванні грошових доходів держави. Гроші потрібні їй на утримання державного апарату, армії, розвитку науки і техніки, підтримку дітей, літніх і хворих людей. Із зібраних у вигляді податків коштів держава покриває витрати на освіту, будує школи, вищі учбові заклади, дитячі будинки, платить зарплату викладачам і стипендію студентам. Частина коштів йде на охорону здоров`я. З цього ж джерела і витрачаються гроші на будівництво державних підприємств, споруд, доріг, захист навколишнього середовища.

Економічна функція податків полягає у впливі через податки на суспільне відтворення, тобто охоплює будь-які процеси в економіці країни, а також соціально-економічні процеси в суспільстві. Податки в цій функції можуть відігравати стимулюючу, обмежуючу і контролюючу роль. Значне підвищення податків здатне не тільки обмежити, але й зробити беззмістовною підприємницьку діяльність.

Вся історія податкової політики зводиться до пошуків ідеалів оптимального оподаткування. При цьому держава не може задовольнятися лише загальними пропорціями розподілу ВВП. Вона повинна враховувати інтереси кожного підприємства, кожного члена суспільства. Іншими словами, податкова політика повинна влаштовувати і державу, і платників податків.

Предмет та об’єкт досліджень магістерської роботи: податкові відносини, що виникають в процесі регулювання підприємницької діяльності суб'єктів господарювання, як інструмент впливу на фінансово-господарську діяльність закритого акціонерного товариства спільне українсько-кіпрське підприємство «КИПАРИС»(м. Дніпропетровськ) за 2001 -2003 роки, основні тенденцій розвитку оподаткування юридичних осіб в Україні на базі світового досвіду.

Мета досліджень магістерської роботи: дослідження впливу податків на фінансово-господарську діяльність підприємств, виявлення основних закономірностей механізму стягнення податків, розробці пропозицій щодо удосконалення механізму нарахування та сплати податків, розробці пропозицій щодо реформування системи податків.

Задачі досліджень магістерської роботи:

- аналіз сучасного податкового навантаження па підприємства в Україні;

- аналіз нових методів адміністрування податків податковою адміністрацією на основі “коридорів уваги по податковим ризикам”;

- аналіз впливу оподаткування на фінансові результати діяльності торгового підприємства СП з ІІ “КИПАРИС” та виявлення податкових проблем у підприємства;

- аналіз обґрунтованості пропозицій перспективного Податкового Кодексу України для вирішення виявлених в ході дослідження податкових проблем реального підприємства.

Актуальність результатів досліджень магістерської роботи: Отримані результати свідчать про фактичні тенденції європейського напрямку розвитку системи оподаткування в Україні з переважною долею непрямих податків на споживання, при цьому найбільш динамічно розвиваються специфічні акцизи на окремі товарні групи(акцизний збір та мито) та знижується доля універсального акцизу на загальний перелік товарних груп та послуг(податок на додану вартість). Таким чином податкова система України наближується до оподаткування споживання, а не виробництва (тобто до відміни податку на прибуток підприємства, як проміжного ланцюга доходів кінцевого споживача).

РОЗДІЛ 1. ПОДАТКОВЕ НАВАНТАЖЕННЯ НА ПІДПРИЄМСТВА В УКРАЇНІ

1.1 Сутність, види, класифікація податків

Податки, як особлива сфера виробничих відносин, є своєрідною економічною категорією. Податки виражають реально існуючі грошові відносини, які проявляються під час використання частини національного доходу на загальнодержавні потреби.

До основних термінів сучасної системи оподаткування в Україні відносяться [24]:

1. Податок (збір, внесок до державного цільового фонду) – в Україні це обов’язковий платіж до бюджетів різних рівнів або державних цільових фондів, що здійснюються в порядку і на умовах, визначених законодавством України щодо оподаткування.

2. Суб`єкт, або платник податків, зборів та обов’язкових платежів – це особи, на яких Конституцією України та податковим законодавством покладено обов’язки:

а) сплачувати податки, збори та обов’язкові платежі;

б) нараховувати, утримувати та перераховувати податки, збори та обов’язкові платежі до бюджетів і до державних цільових фондів.

Платник податків може визнаватись суб’єктом оподаткування одним або декількома податками, зборами та обов’язковими платежами в залежності від діяльності, яку він провадить, володіння майном або інших обставин, у разі наявності яких виникають податкові зобов’язання.

Суб’єктом оподаткування може визнаватись й особа, на яку відповідно до податкового законодавства України покладено обов’язки щодо нарахування податків, зборів та обов’язкових платежів, утримання їх з платника та перерахування до бюджету.

Суб’єктами оподаткування або платниками податків, зборів та обов’язкових платежів є юридичні або фізичні особи, міжнародні об’єднання та організації, які відповідно до чинного податкового законодавства безпосередньо зобов’язані нараховувати, утримувати та сплачувати податки, збори та інші обов’язкові платежі.

Податкове законодавство завжди розпочинається з визначення суб’єктів оподаткування або платників податків, зборів та обов’язкових платежів, оскільки необхідно чітко знати, хто повинен платити той чи інший вид платежу до бюджету чи до державного цільового фонду та хто несе перед державою відповідальність за несплату або несвоєчасну сплату цього платежу.

3. Об`єкт оподаткування – юридично обумовлений факт або подія, після настання яких у суб’єкта виникає обов’язок сплатити податок; з економічної точки зору об’єктом оподаткування можуть виступати доход, прибуток, майно, грошовий капітал або розмір споживання.

Кожен податок, збір та обов’язковий платіж має самостійний об’єкт оподаткування, який визначається чинним податковим законодавством. Об’єкт оподаткування повинен бути стабільним, чітко визначеним, мати безпосереднє відношення до платника податку.

4. Предмет оподаткування – фізична, якісна характеристика об’єкту, яка виступає еквівалентом об’єкту з метою оподаткування.

5. Одиниця оподаткування – це одиниця виміру (фізичного чи грошового) об`єкта оподаткування. Фізичний вимір досить точно відображає об`єкт оподаткування.

6. Податкова ставка – законодавчо установлений розмір податку на одиницю оподаткування. Існують такі підходи до встановлення податкових ставок:

- універсальний ( для всіх платників встановлюється єдина податкова ставка);

- диференційований (для різних платників існують різні рівні ставок).

За побудовою ставки бувають:

- тверді ( встановлюються у грошовому виразі на одиницю оподаткування в натуральному обчисленні):

а) фіксовані – встановлені конкретних сум;

б) відносні – визначені відносно до певної величини (наприклад., у процентах до мінімальної заробітної плати).

- процентні ставки встановлюються щодо об’єкта оподаткування, який має грошовий вираз. Вони поділяються на три види:

а) пропорційні ставки, які не залежать від розміру об`єкта оподаткування;

б) прогресивні ставки розмір яких зростає разом в міру збільшення обсягів об`єкта оподаткування:;

в) регресивні ставки, на відміну від прогресивних, зменшуються в міру зростання об`єкта оподаткування.

7. Податкова квота – це частка податку платника, яка може бути визначена як в абсолютному розмірі й у відносному виразі. Значення податкової квоти полягає в тому, що вона характеризує рівень оподаткування.

8. Податковий оклад - остаточна сума, що підлягає сплаті до бюджету; в більшості податків визначається як добуток бази оподаткування на ставку оподаткування.

9. Джерело сплати податку – фінансовий фонд суб’єкта оподаткування, за рахунок якого відбувається сплата податку. Як правило, джерелом можуть виступати прибуток, валовий доход, чистий доход фізичної особи тощо.

10. Податкова пільга – законодавчо закріплене повне або часткове звільнення від сплати податків. зборів та інших обов’язкових платежів.

Оскільки податки мають ознаки фінансових відносин (перерозподіл коштів та формування фондів), можна розрізнити такі основні функції податків як категорії фінансів:

1. Фіскальна – основне призначення полягає в мобілізації та накопиченні коштів в державних фондах.

2. Розподільча (соціальна) - одним із призначень податків є розподіл суспільних доходів з боку більш платоспроможних верств населення та суб’єктів господарювання на користь малозабезпечених; за рахунок виробничих галузей національної економіки на користь суб’єктів невиробничої сфери тощо. Завдяки цій функції підтримується соціальна рівновага та забезпечується відносна рівномірність доходів різних верств громадян.

3. Регулююча функція – податки як інструмент примусового вилучення частини доходів суспільства здатні суттєво впливати на стан національної економіки. Позитивний вплив дозволяє говорити про стимулюючу роль податків, негативний – продестимулюючу роль оподаткування. Важливість урахування в державній економічній політиці цієї функції була доведена новим економічним курсом Ф.Д.Рузвельта в роки Великої Депресії 1920-30-х рр.

4. Контрольна функція – допоміжна функція, яка полягає в контролі за допомогою податків за джерелами і обсягами доходів суспільства та напрямками їх використання.

Класифікація податків як економічної категорії проводиться:

- за формою оподаткування;

- за економічним змістом об’єкта оподаткування;

- в залежності від рівня державних структур, які їх встановлюють;

- за способом їх стягнення (в залежності від територіального рівня);

- в залежності від способів встановлення ставок оподаткування;

- в залежності від встановленого порядку використання;

- за суб’єктом оподаткування.

Історично, за формою оподаткування податки поділяються на прямі і непрямі. Критерієм такого поділу стала теоретична можливість перекладання обов’язку сплати податку на іншу особу - на споживача продукції. Критерій перекладання податку на споживача для визнання цього податку прямим чи непрямим є загальноприйнятим, але неточним, оскільки при певних умовах прямі податки також можуть бути перекладені на споживача продукції через механізм ціноутворення.

Прямі податки встановлюються відносно платників. Їх розмір залежить від розміру об’єкта оподаткування. Кінцевим платником прямих податків є той, хто одержує дохід, володіє майном. До прямих податків належать всі прибуткові та майнові податки. Вони встановлюються на дохід або майно платника податків і сприяють такому розподілу податкового тягаря, при якому більше податків платить той, хто має більш високі доходи та більше майна. Такий принцип оподаткування більшість економістів вважає справедливим. У розвинених країнах світу, таких, як США, Японія, Великобританія, ФРН, прямі податки становлять близько 40–90 відсотків в загальній сумі податкових надходжень [27].

Непрямі податки встановлюються на окремі товари, роботи, послуги і включаються до їх ціни. Кінцевими платниками непрямих податків є споживачі товарів, робіт і послуг, а самі податки включаються у вигляді надбавки до ціни на ці товари, роботи й послуги. Непрямі податки ще називають податками на споживання. Оскільки платниками непрямих податків є споживачі продукції, і самі податки включаються до ціни товарів, робіт і послуг, то їх розмір для окремого платника податку прямо не залежить від одержаних ним доходів або наявного у нього майна.

До непрямих податків традиційно належать такі податки, як податок з обороту(суми) споживання, податок на додану вартість, акцизний збір, мито.

Незважаючи на критику з боку багатьох економістів, непрямі податки доволі широко використовуються в усьому світі, оскільки при відносно простому механізмі їх стягнення вони забезпечують стабільні й суттєві доходи держави та ухилитися від їх сплати важко. Крім того, психологічно ці податки сприймаються платниками легше, ніж прямі, адже вони приховані у ціні товару, роботи, послуги. Тому платник податку в момент його сплати не завжди усвідомлює, що сплачує податок державі.

За економічним змістом об’єкта оподаткування всі непрямі податки відносяться до податків на споживання, які сплачуються не при одержанні доходів (прибутку), а при їх використанні.

В залежності від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються на загальнодержавні та місцеві.

В Україні справляються [1]:

- загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі);

- місцеві податки і збори (обов'язкові платежі);

а). До загальнодержавних належать такі податки і збори (обов'язкові платежі):

1) податок на додану вартість;

2) акцизний збір;

3) податок на прибуток підприємств, у тому числі дивіденди, що сплачуються до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами;

4) податок на доходи фізичних осіб;

5) мито;

6) державне мито;

7) податок на нерухоме майно (нерухомість);

8) плата (податок) за землю;

9) рентні платежі;

10) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

11) податок на промисел;

12) збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

13) збір за спеціальне використання природних ресурсів;

14) збір за забруднення навколишнього природного середовища;

17) збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;

19) плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.

20) фіксований сільськогосподарський податок;

21) збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;

23) єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон України;

24) збір за використання радіочастотного ресурсу України;

25) збори до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (початковий, регулярний, спеціальний);

26) збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію.

Загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України.

б). До місцевих податків належать:

1) податок з реклами;

2) комунальний податок.

в). До місцевих зборів (обов'язкових платежів) належать:

2) збір за припаркування автотранспорту;

3) ринковий збір;

4) збір за видачу ордера на квартиру;

5) курортний збір;

6) збір за участь у бігах на іподромі;

7) збір за виграш на бігах на іподромі;

8) збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі та іподромі;

9) збір за право використання місцевої символіки;

10) збір за право проведення кіно- і телезйомок;

11) збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;

12) збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон;

13) збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;

14) збір з власників собак.

Реалізація функцій податку безпосередньо зв'язана з тими принципами, що у ньому закладені і реалізуються в конкретному виді податку. Принципи податку реалізуються через конкретні прояви, що характеризують особливості цього специфічного механізму [36]:

1. Однократність обкладання. Це означає, що той самий об'єкт може обкладатися податком одного виду тільки один раз за визначений період (податковий період);

2. Універсалізація податку. Цей принцип припускає незалежність податкового тиску від форм власності платника, рівний підхід до умов оподатковування будь-яких суб'єктів. Також цей принцип формує умови рівного відрахування будь-якої частини об'єкта незалежно від джерел його одержання, тобто всі платники зобов'язані відчисляти рівну частку доходів згідно своєї діяльності;

3. Індивідуальна безплатність. В основі цієї ознаки податку закладений односпрямований рух засобів від платника до держави. При цьому платник не одержує (на перший погляд) чогось замість, це не означає виникнення зустрічних обов'язків держави. Дані засоби (кожного платника) направляються на задоволення суспільних нестатків.

4. Безумовний характер. Ця ознака податку є продовженням попереднього ознаки й означає сплату податку, не зв'язану ні з якими зустрічними діями, привілеями з боку держави. Останні дві ознаки найбільше чітко характеризують сутність податку і виділяють його із системи інших платежів.

5. Нецільовий характер податкового платежу. Ця ознака означає надходження його у фонди, акумульовані державою і використовувані на задоволення державних потреб.

6. Обов'язковий характер. Ця ознака податку припускає неможливість законного відхилення від його сплати. Обов'язковий характер податкового вилучення забезпечує нагромадження засобів дохідної частини бюджету. Це лежить в основі закріплення на конституційному рівні сплати податків як обов'язку громадян.

7. Безповоротний характер. Ця ознака податку не вимагає особливих коментарів, хоча сутність цього принципу полягає в тім, що в остаточному підсумку платник одержує віддачу від внесених їм податків, коли держава реалізує суспільні потреби в який зацікавлені суспільство і кожен його індивід, і в цьому змісті податки як би повертаються до платника.

До важливих елементів податку відноситься:

Ставка податку - величина податкових нарахувань на одиницю об'єкта податку (грошова одиниця доходів, одиниця земельної площі, одиниця виміру товару і т.п.).Податкові ставки можна класифікувати по декількох принципах [24]:

а) По встановленню податкового тиску на платника:

1. Базова (основна) ставка - ставка, що не враховує особливостей чи платника виду діяльності, що полегшують чи підсилюючих податковий тягар і, відповідно, що збільшують чи зменшують податкову ставку.

2. Знижена ставка - що припускає визначені особливості платника і скорочує податковий тягар на нього (найчастіше її застосування можна розглядати як податкову пільгу).

3. Підвищена ставка - враховуюча специфічну форму чи діяльності одержання доходів і перевищуюча основну, базову ставку.

б) По методу встановлення ставки податку:

1. Абсолютні (тверді) ставки - ставки податку, при яких розмір податку у твердій фіксованій величині визначається на кожну одиницю оподатковування.

2. Відносні - ставки податку, при яких розмір податку встановлюється у визначеному співвідношенні до одиниці обкладання. Характер співвідношення ставки податку й одиниці обкладання дозволяє виділити кілька підвидів відносних ставок:

- відносно-процентні - ставка податку встановлюється у відсотках від одиниці оподатковування;

- відносно-кратні - співвідношення розміру податку й одиниці оподатковування встановлюється у величинах, кратних визначеному показнику (наприклад, законодавчо встановленим на даний момент мінімальній платі або неоподатковуваному мінімуму доходів);

- відносно-грошові - ставка податку, що установлює визначену грошову суму на частину оподатковуваного об'єкта.

в) По змісту:

1. Маргінальні - ставки податку, що безпосередньо зазначені в нормативному акті, що закріплює даний вид податку, і застосовуються до окремих податкових розрядів (маржам), окремим частинам доходу. Подібні ставки припускають як би східчасте оподатковування, при якому визначена процентна ставка встановлюється для обкладання об'єкта від одного рівня до іншого; з переходом на інший рівень (ступінь) використовується інша ставка (наприклад, прибутковий податок з фізичних осіб).

2. Фактична ставка - виступає як відношення сплаченого податку до податкової бази.

3. Економічна ставка - відношення сплаченого податку до всього отриманого доходу. Саме даний вид ставок найбільше повно розкриває особливості податкової політики.

г) По формуванню стимулів для платника:

1. Стимулююча - податкова ставка, що створює в платника потребу в збільшенні результатів діяльності, що приводить до зростання доходів, майна і т.п.

2. Обмежувальна - ставка оподатковування, при якій формуються визначені фактори, що стимулюють платника здійснювати діяльність у незмінних масштабах, що запобігає подальший чи розвиток нові вкладення.

3. Заборонна - податкова ставка, встановлюючи чіткі обмеження і роблячи абсурдним, неефективної будь-які дії, при яких змінюється оподатковуваний об'єкт і здійснюється перехід до іншої ставки.

Важливе значення має питання про способи побудови податкових ставок. У залежності від співвідношення, що встановлюється між ставкою податку і доходу, оподатковування можна підрозділити на:

1. Рівне оподатковування - це метод оподатковування, при якому рівна сума податку встановлюється для кожного платника податків. Подібний метод характерний в основному для цільових податків.

2. Прогресивне оподатковування - метод оподатковування, при якому ставка податку зростає при росту розмірів об'єкта оподатковування.

3. Пропорційне оподатковування - метод оподатковування, при якому встановлюється стабільна ставка, незалежно від збільшення об'єкта оподатковування. З ростом бази оподатковування сума податку зростає пропорційно їй при єдиному відсотку податкової ставки.

4. Регресивне оподатковування - метод, при якому ставка оподатковування зменшується при росту податкової бази. У даному випадку вага податкових вилучень назад пропорційна збільшенню оподатковуваного об'єкта.

5. Змішане оподатковування - припускає сполучення окремих елементів вищевказаних методів оподатковування.

Податкова система припускає дії, що забезпечують сплату податків, до них відносяться способи сплати податків.

Спосіб сплати податку характеризує особливість реалізації платником податків обов'язку по перерахуванню засобів у чи бюджет спеціальні фонди. Існують три основних способи сплати податку:

1) кадастровий - спосіб сплати податків, в основі якого лежить перерахування суми відповідно до визначеної шкали, заснованої на визначеному виді майна. Застосовується при численні і стягуванні прямих реальних доходів.

2) деклараційний - спосіб реалізації платником податків обов'язку по сплаті податку на основі подачі в податкові органи офіційної заяви (декларації) про отримані доходи за визначений період і свої податкові зобов'язання.

3) попередній - спосіб, застосовуваний в основному при безготівковому утриманні і складається в тім, що податки утримуються з джерела доходу.

1.2 Основні непрямі податки та збори з юридичних осіб в Україні

1.2.1 Податок на додану вартість (ПДВ)

Механізм справляння ПДВ викладений в Законі України “Про податок на додану вартість” [7], визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Податок ПДВ відноситься до непрямих податків та включається підприємством, яке продає товари чи послуги, в ціну товару зверх собівартості виробництва та очікуємого прибутку, в ціні вказується особливою строком, яка враховується в окремих регістрах бухгалтерського обліку.

Сплачувана сума податку ПДВ розраховується підприємствами як різниця сум отриманого ПДВ від покупців за продаж їм товарів і послуг та сумою сплаченого за той же період ПДВ в ціні матеріалів, товарів та послуг, придбаних підприємством (Приклад податкової декларації по розрахунку ПДВ [19]- Додаток Б).

Платником податку є:

1. будь-яка особа, яка:

а) здійснює або планує здійснювати господарську діяльність та реєструється за своїм добровільним рішенням як платник цього податку;

б) підлягає обов'язковій реєстрації як платник цього податку;

в) імпортує товари (супутні послуги) в обсягах, що підлягають оподаткуванню цим податком згідно з нормами цієї статті.

2. Будь-яка особа, яка за своїм добровільним рішенням зареєструвалася платником податку, за винятком фізичних осіб, які обрали сплату фіксованого чи єдиного податку за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності або здійснюють торгівлю на умовах сплати ринкового збору в порядку, встановленому законодавством.

3. Особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку у разі:

3.1. Коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість) незалежно від того, який режим оподаткування використовує така особа згідно із законодавством.

3.2. Особа, що уповноважена вносити консолідований податок з об'єктів оподаткування, що виникають внаслідок поставки послуг підприємствами залізничного транспорту з їх основної діяльності та підприємствами зв'язку, що перебувають у підпорядкуванні платника податку, в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

3.3. Особа, яка поставляє товари (послуги) на митній території України з використанням глобальної або локальних комп'ютерних мереж, при цьому особа-нерезидент може здійснювати таку діяльність тільки через своє постійне представництво, зареєстроване на території України.

3.4. Особа, що здійснює операції з реалізації конфіскованого майна, незалежно від того, чи досягає вона загальної суми операцій з поставки товарів (послуг), визначеної підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 цієї статті, чи ні, а також незалежно від того, який режим оподаткування використовує така особа згідно із законодавством.

4. Будь-яка особа, що імпортує (для фізичних осіб - ввозить (пересилає)) то-вари (супутні послуги) на митну територію України для їх використання або споживання на митній території України, незалежно від того, який режим оподаткування вона використовує згідно із законодавством, за винятком фізичних осіб, не зареєстрованих платниками податку, які ввозять (пересилають) товари (предмети) у супроводжувальному багажі або отримують їх як поштове відправлення у межах неторгового обороту в обсягах, що не підлягають оподаткуванню відповідно до митного законодавства (крім ввезення транспортних засобів чи запасних частин до них такими фізичними особами), та нерезидентів, які пересилають поштові відправлення згідно з правилами Міжнародного поштового союзу на митну територію України, та дотримувачів таких поштових відправлень.

Об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України, в тому числі операції з оплати вартості послуг за договорами оренди (лізингу) та операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення кредиторської заборгованості заставодавця;

б) ввезення (пересилання) товарів на митну територію України та отримання робіт (послуг), що надаються нерезидентами для їх використання або споживання на митній території України, в тому числі операції з ввезення (пересилання) майна за договорами оренди (лізингу), застави та іпотеки;

в) вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України та надання послуг (виконання робіт) для їх споживання за межами митної території України.

Ставки податку:

Об'єкти оподаткування, за винятком операцій, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка згідно з цим Законом, оподатковуються за ставкою 20 відсотків.

Податок становить 20 відсотків бази оподаткування та додається до ціни товарів (робіт, послуг).

Податок за нульовою ставкою обчислюється щодо операцій з:

а) продажу товарів, що були вивезені (експортовані) платником податку за межі митної території України.

У тому числі за нульовою ставкою оподатковуються операції з:

1) поставки для заправки або постачання морських (океанських) суден;

2) поставки для заправки або постачання повітряних суден;

3) поставки для заправки (дозаправки) та постачання космічних кораблів, а також супутників.

Товари вважаються вивезеними (експортованими) платником податку за межі митної території України в разі, якщо їх вивезення (експортування) засвідчене належно оформленою митною вантажною декларацією.

б) продажу робіт (послуг), призначених для використання та споживання за межами митної території України.

Дата виникнення податкових зобов'язань

3.1. Датою виникнення податкових зобов'язань з продажу товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, а у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Податковий кредит

1. Податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

2. У разі коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається:

1. дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг);

Суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

Сплата податку провадиться не пізніше двадцятого числа місяця, що настає за звітним періодом.

У строки, передбачені законом для відповідного податкового періоду, платник податку подає органу державної податкової служби за місцем свого знаходження податкову декларацію незалежно від того, чи виникло у цьому періоді податкове зобов'язання чи ні.

У разі коли за результатами звітного періоду сума має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації.

Підставою для отримання відшкодування є дані тільки податкової декларації за звітний період. За бажанням платника податку сума бюджетного відшкодування може бути повністю або частково зарахована в рахунок платежів з цього податку. Таке рішення платника податку відображається в податковій декларації.

Особливості оподаткування операцій з вивезення (пересилання) товарів (робіт, послуг) за межі митної території України:

1. Платник податку, який здійснює операції з вивезення (пересилання) товарів (робіт, послуг) за межі митної території України (експорт) і подає розрахунок експортного відшкодування за наслідками податкового місяця, має право на отримання такого відшкодування протягом 30 календарних днів з дня подання такого розрахунку.

Зазначений розрахунок подається разом із такими документами:

а) митною декларацією, яка підтверджує факт вивезення (експортування) товарів за межі митної території України, відповідно до митного законодавства, або актом (іншим документом), який засвідчує передання права власності на роботи (послуги), призначені для їх споживання за межами митної території України;

б) копіями платіжних доручень, завірених банком, про перерахування платником податку коштів на користь іншого платника податків, в оплату придбаних товарів (робіт, послуг), з урахуванням податків, нарахованих на ціну такого придбання, а при вивезенні (експортуванні) товарів, попередньо ввезених (імпортованих) таким платником податку, - ввізною митною декларацією, що підтверджує факт митного оформлення товарів для їх вільного використання на митній території України.

2. Для визначення суми експортного відшкодування до складу податкового кредиту включаються суми податку, фактично сплачені платником податку – експортером коштами у складі ціни придбаних товарів (робіт, послуг), у інших платників податку - постачальників таких товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до валових витрат виробництва (обігу) або підлягає амортизації, починаючи з першого числа звітного місяця та закінчуючи днем подання розрахунку експортного відшкодування, включаючи такий день, а при ввезенні (імпортуванні) таких товарів (робіт, послуг) - суми податку, сплачені у такий самий період до бюджету у зв'язку із таким ввезенням (імпортуванням) або визначені у податковому векселі, виданому протягом такого місяця, але не погашеному до дня подання такого розрахунку.

3. У разі коли платник податку здійснює вивезення (експортування) товарів (робіт, послуг), отриманих від іншого платника податку на умовах комісії, консигнації, доручення або інших видів договорів, які не передбачають переходу права власності на такі товари (роботи, послуги) від такого іншого платника податку до експортера, право на отримання експортного відшкодування має такий інший платник податку.

Страницы: 1, 2, 3, 4