1) Первісний валютний контракт закривається, приноситься чистий збиток або прибуток клієнту в залежності від того, як поточний курс «спот» співвідноситься з первісним курсом «форвард». Це закриття відбувається навіть у випадку продовження форвардного контракту.

2) При продовженні контракту обмінний курс більш сприятливий для клієнта, ніж при укладенні нового. Якщо банк вважає, що продовження має сенс, він «повинен створити для клієнта більш сприятливі умови, ніж при закритті форвардного контракту і відкритті нового. Якщо банк продовжує форвардний контракт, дилер зовнішнього валютного ринку не повинен вважати, що курс завжди буде для нього найкращим, навіть якщо банк все ще має проблему з закриттям первісного форвардного контракту на валютному ринку… Можна помітити, що якщо клієнту, що продовжує, надається ставка, що базується на курсі «спот» закриття, він має перевагу перед новим клієнтом, що відкриває форвардний контракт уперше.» («Banking World» – лютий 1984 р.)

b) Форвардні опціони з відкритим терміном виконання.

Звичайно форвардні контракти мають одну визначену дату виконання в майбутньому. Однак такі контракти з установленою датою не завжди можуть бути ідеальними для клієнтів, що не впевнені в термінах постачання іноземної валюти і необхідності забезпечення цього постачання. У такому випадку можливе придбання форвардного опціону, термін виконання якого являє собою проміжок часу, і клієнт має право вибрати будь-яку дату на цьому тимчасовому відрізку.

Клієнт платить певну суму за цей ступінь гнучкості контракту, оскільки форвардний курс буде найменш вигідним для контракту з фіксованою датою за даний період.

Опціонні контракти звичайно використовуються для покриття цілих місяців, що включають дату ймовірного платежу, коли клієнт не впевнений у точній даті купівлі або продажу валюти.

Призначення опціонного контракту полягає в тому, щоб уникнути необхідності обновляти форвардний валютний контракт чи продовжувати його на кілька днів, оскільки це може бути досить дорогим з погляду витрат за день. Тому, використовуючи опціонні контракти, клієнт може покрити свій валютний ризик, навіть якщо він не знає точно цю дату.

При укладанні клієнтом форвардного опціонного контракту з його банком необхідно установити курс купівлі або продажу, що банк буде котирувати. Банк буде котирувати курс, найбільш сприятливий для нього самого в будь-яку дату протягом опціонного періоду.

Це має сенс, оскільки клієнт має можливість зажадати виконання контракту в будь-яку дату протягом цього періоду, і банк повинен бути упевнений у тім, що клієнт не одержить сприятливий курс за рахунок банку. Тобто банк це робить, щоб уникнути втрат, у результаті чого клієнту можуть призначити курс, що у порівнянні з курсом форвардного контракту з фіксованою датою буде зовсім невигідним.

c) Форвардні опціони з перехресними датами.

Форвардні опціони звичайно дозволяють їхньому власнику розтягти термін валютних операцій замість того, щоб весь обсяг закупівель і продажів здійснювався в один день. Особливо це зручно компанії, що очікує поток платежів або грошових надходжень, а не здійснюючій час від часу окремі платежі або приймаючій окремі грошові надходження.

Тенденція до призначення самої невигідної ціни опціону у визначений день, що приходиться на період виконання, змушує покупців використовувати самий короткий по мірі можливості період його виконання, оскільки він може усунути варіанти самих несприятливих курсів.

Скорочення періоду виконання опціону збільшує невизначеність того, чи прийдуться відповідні платежі або грошові надходження на цей період часу. Протиріччя, що з'являються, при виборі терміну опціону можуть бути згладжені шляхом укладення форвардних опціонів з перехресними датами.

Даний процес містить у собі покриття частини валютного потоку короткостроковими опціонами, а залишку – опціонами з більш тривалим терміном. Наприклад, кожні 3 місяці очікуються надходження валюти, але тільки про 2/3 очікуваних щомісячних надходжень можна з визначеністю сказати, що вони будуть покриті в даному місяці. Дві третини загальних надходжень будуть забезпечені одномісячними опціонами, а частина, що залишилася – форвардним опціоном на повних 3 місяці. Якщо валюта надходить протягом місяця, то спочатку виповнюється форвардний контракт на продаж, укладений на цей місяць, і лише після цього відбувається продаж частини, що залишилася, на умовах 3-місячного опціону.

Переваги контрактів, що перекриваються, у наступному:

- компанія може здійснити покриття своїх валютних ризиків форвардним контрактом;

- опціони, що перекриваються (з перехресними датами) дешевші, ніж велика кількість невеликих угод «спот», оскільки банк буде пропонувати кращий курс купівлі і продажу для більш великих контрактів, ніж для невеликих;

- системи бухгалтерського обліку і системи планування компанії будуть спрощені, оскільки обмінні курси будуть більш одноманітні, ніж якби було виконано безліч угод «спот».

d) Валютні контокоренти.

За наявністю значних і інтенсивних валютних потоків підприємство може скористатися менш дорогим засобом додання деякої гнучкості форвардним валютним контрактам – валютним контокорентом. Він підходить компаніям, що зіштовхуються постійно у своїй діяльності з потоками іноземної валюти. Це банківські рахунки в іноземних валютах, якими оперує компанія. Якщо власник форвардного контракту на купівлю валюти виявляє, що потреба у валюті з'явиться пізніше, ніж передбачалося, то валюта, куплена за форвардним контрактом, міститься на контокорент до моменту її вимоги. І, навпаки, якщо з'являється потреба у валюті до терміну виконання форвардного контракту, то компанія використовує овердрафт із метою здійснення виплат в іноземній валюті, і, отже, погашає овердрафт купленою валютою при виконанні форвардного контракту.[3]

e) Непрямі форвардні контракти.

Якщо валюта, якою компанія бажає забезпечити покриття, є частиною валютного блоку чи має досить стабільне співвідношення з ведучою валютою, але для якої форвардні курси не розраховуються, то тут відкривається можливість для непрямого покриття. Наприклад, якби одна американська фірма захотіла покрити валютний ризик, що виникає у зв'язку з випискою рахунка-фактури в датських кронах і прийшла б до висновку, що не можна здійснювати форвардне покриття в кронах у відповідний період, то вона звернулася б замість цього до німецьких марок. Данія і Західна Німеччина – обидві беруть участь в угодах по обміну валют у Європейській валютній системі. Стабільність датської крони, що виникає звідси, стосовно німецької марки означає, що американська фірма може удатися до механізму покриття через німецьку марку. Якщо американській фірмі буде потрібно до якогось терміну в майбутньому заплатити в кронах, то вона за форвардним контрактом може купити німецькі марки, продати їх по угоді спот і купити крони.

f) Забезпечення валютного покриття.

Банк, що погоджується укласти форвардну угоду на продаж або купівлю валюти клієнтом, буде прагнути до зниження ризику. Наприклад, якщо клієнт бере контракт на купівлю доларів США за фунти стерлінгів з постачанням у майбутньому, банк ризикує тим, що ціна долара перевищить погоджену форвардну ціну до моменту витікання контракту. Здійснюючи продаж доларів за ціною нижче купівельної, банк ризикує. Тому банк захоче застрахуватися.

Один зі способів зниження ризику – це купівля банком доларів за курсом спот і їхнє інвестування до настання терміну виконання форвардного контракту. Існують і інші способи на вибір банку. Він може сам укласти форвардний контракт на купівлю валюти в іншого банку, а може використовувати фінансові ф’ючерси. В міру задоволення вимог клієнтів скорочується потреба у використанні зовнішніх інструментів хеджування. Якби клієнти, побажали продати долари за форвардним контрактом і купити їх за контрактом з тим самим терміном виконання, то банк вважав би, що ризики компенсують один одного. В міру взаємного покриття форвардних угод у банку з'являється можливість переміщення валют між клієнтами без особливого ризику для себе. Банківський ризик потенційних збитків був би обмежений лише сумою розбіжності курсів форвардних продажів і купівель. Це саме і є чистий ризик, від якого потрібно застрахуватися.

g) Форвардні крос-курси.

Може трапитися так, що ринок форвардних угод на дві які-небудь валюти виявиться неліквідним, чи його взагалі немає. У цій ситуації можна зробити форвардне покриття, уклавши дві окремі форвардні угоди з залученням третьої валюти. Наприклад, імпортер з Іспанії побажає купити на термін канадські долари. Якщо форвардний ринок канадських доларів і іспанських песет буде неліквідним, то імпортер з Іспанії міг би купити, наприклад, за форвардним контрактом долари США на іспанські песети й одночасно продати за форвардним контрактом долари США в обмін на канадські долари. Форвардний курс, використовуваний при купівлі канадських доларів на іспанські песети, і є крос-курс.

Валютні операції, де використовується ведуча валюта, у якості якої найчастіше виступає долар США, подвійно «страждають» від різниці в курсах продавця і покупця. Премія або знижка між двома валютами можуть бути встановлені стосовно наявного крос-курсу.

h) Угоди форвард-форвард.

При укладенні двох зустрічних форвардних контрактів з різними термінами виконання мається можливість відкриття термінової позиції за рахунок різниці в відсоткових ставках і одночасному виключенні валютного ризику. Припустимо, наприклад, що банк продає фунти стерлінгів за 12-місячним форвардниим контрактом на долари США й одночасно купує фунти стерлінгів за 6-місячним форвардним контрактом. Премія або знижка для 12-місячного форвардного контракту в порівнянні з 6-місячним містить у собі також премію або знижку (а виходить, і різницю в відсоткових ставках) для залишившихся 6 місяців після виконання контракту з менш тривалим терміном. Якщо дилер очікує, що різниця в відсоткових ставках буде відрізнятися від передбачуваної, то він може відкрити позицію форвард-форвард у надії на прибуток. Так він захищається від валютного ризику. Будь-які зміни валютних курсів і відповідні зміни форвардних могли б спричинити за собою втрати за одним контрактом з компенсованими прибутками по іншому. На практиці позиції форвард-форвард складаються не шляхом укладення двох форвардних угод аутрайт, а шляхом двох операцій своп, у яких здійснюється взаємозалік двох операцій спот.

Припустимо, що в майбутньому долар США буде при обміні на фунт стерлінгів «йти» потенційно зі знижкою, а дилер буде очікувати, що різниця на користь відсоткових ставок євродолара буде більша, ніж раніше передбачалося. Тому він буде сподіватися на зростання знижки. Для одержання прибутку він продасть долари за форвардним контрактом із тривалим терміном виконання, а купить з нетривалим. Якщо знижка буде зростати, як і очікувалося, то по закінченню контракту з нетривалим терміном він зможе укласти форвардний контракт на купівлю валюти, термін виконання якого збігається з терміном контракту, що залишився, і дістане прибуток. Збільшення знижки означає, що по виконанні контракту він буде купувати за ціною меншою, ніж він продає. Підвищення вартості долара до терміну виконання менш тривалого контракту не підірве вигідність операції, оскільки збільшення ціни долара в зв'язку з форвардною купівлею буде компенсовано збільшенням ціни спот до моменту виконання менш тривалого контракту. Було б вигідно купувати за форвардною ціною менш тривалого контракту, а продавати за наявним курсом. Такий прибуток компенсував би збитки, викликані зростанням ціни нового контракту.[3]

i) Форвардні контракти з опціоном анулювання (FOX).

Новою формою форвардного валютного контракту, тісно пов'язаною з різновидом опціонної угоди, є форвардний контракт з опціоном анулювання (FOX – Forward with option exit). Відповідно до економічного змісту це форвардний контракт, що надає право одній зі сторін угоди відмовитися від виконання зобов'язань, якщо цей контракт за якимись причинами стає невигідним. За відмовлення від виконання зобов'язань один контрагент сплачує іншому контрагентські комісійні, розмір яких відповідає опціонній премії. При цьому за контрактом FOX форвардний валютний курс буде менш сприятливим, ніж за звичайним форвардним контрактом.

k) Угоди про форвардну процентну ставку.

Важливе практичне значення для реалізації форвардних контрактів мають встановлення і підтримка паритету відсоткових ставок завдяки механізму відсоткового арбітражу. Фактично угоди про форвардну відсоткову ставку – їх ще називають угоди про майбутню відсоткову ставку (угоди FRA – Forward rate agreements) – є своєрідною формою валютних форвардних контрактів.

Фінансовий зміст хеджування валютного ризику за допомогою угод FRA складається в укладанні умовної домовленості про надання певної суми кредиту або позички у відповідній валюті з постачанням грошових сум у майбутньому за відсотковою ставкою, визначеною на дату укладання угоди. Такі відсоткові ставки покупця і продавця регулярно публікуються у фінансових виданнях. Вони встановлюються з обліком ринкових відсоткових ставок по кредитам і депозитам на міжбанківському ринку Лондона Комітетом Асоціації британських банкірів (BBA). До складу Асоціації входять 12 ведучих банків. Фіксинг відсоткових ставок по окремих валютах здійснюється щодня в 11 годин ранку на підставі відповідних котирувань 8 банків, що входять у BBA. Необхідна відсоткова ставка розраховується як середня арифметична величина з 4 котирувань, що знаходяться в середині листа котирувань. На практиці розрахована у такий спосіб ставка угод FRA наближена до ставок ЛІБОР чи ЛІБІД; на відміну від останніх вона записується не дробом, а в десятковій системі.[2]

3.2.2 Форвардні контракти: деякі практичні аспекти

Для форвардних контрактів є стандартні терміни виконання контрактів. Такими стандартними термінами є 1, 2, 3, 6 і 12 місяців. Форвардна угода з нестандартним терміном – це угода, термін якої падає на період між двома стандартними термінами, наприклад 9 місяців.

Валютний курс для форвардного контракту з нестандартним терміном екстраполюється. Курсова різниця двох прилеглих стандартних термінів поділяється на число днів між ними. Результат збільшується на число днів між нестандартним терміном і більш тривалим стандартним терміном. Отримане число віднімається або складається з форвардним курсом більш тривалого терміну, і в такий спосіб виходить форвардний курс угоди з нестандартним терміном.

Припустимо, що 3-місячний форвардний курс фунта стерлінгів до долара США складає 1 ф.ст. = 1,40 дол., а 6-місячний дорівнює 1 ф.ст. = 1,37 дол. 4-місячний форвардний курс обчислюється в такий спосіб:

3-місячний курс – 6-місячний курс = 1,40 дол. – 1,37 дол. = 0,03 дол.

0,03 дол. * 60/90 = 0,02 дол.

(приймаючи до уваги, що 90 днів – це термін між двома стандартними термінами, а 60 днів відокремлюють нестандартний 4-місячний термін від 6-місячного). 2 центи додаються до 6-місячного курсу, і виходить 4-місячний курс.

1,37 дол. = 0,02 дол. = 1,39 дол.

Участь у тендері.

Тендер (tender) – це торги або заявка (на торгах); пропозиція поставити товари, зробити послуги, укласти контракт, що представляється після оголошення торгів у конкуренції з іншими фірмами.

Участь у тендері за контракт пов'язано з особливою проблемою покриття валютного ризику. Експортер стикається з валютним ризиком з моменту представлення заявки на участь у тендері. Але при деяких типах хеджування експортер усе-таки вважав би ситуацію ризикованою, якщо усе говорить за те, що тендер буде безуспішним. Наприклад, якби довгоочікувані валютні надходження були продані на форвардному ринку, а потім тендер виявився б безуспішним, то компанія, що бере участь у тендері, була б зобов'язана здійснити форвардний продаж без відкриття «довгої» позиції в даній валюті. Ця компанія піддалася б ризику втрат від підвищення курсу валюти. У результаті могла б скластися ситуація, у якій дана компанія для проведення форвардного продажу повинна була б закупити ( за наявним чи форвардним курсом) валюту по більш високій ціні. Тому компанії, що беруть участь у тендері, зацікавлені в методах хеджування, що захищають їх від ризику у випадку неуспіху.

Одним з методів могло б бути внесення валютного застереження в тендер. Ціна могла б бути фіксованою для місцевої валюти і котируємою для іноземної. А котирування іноземної валюти залежало б від валютного курсу. У випадку підвищення курсу місцевої валюти котирування піднялося б і, навпаки, при падінні курсу місцевої валюти воно б знизилося. Невизначеність у відношенні ціни, з якою стикається потенційний покупець, повинна знизити шанси експортера, що бере участь у тендері за контракт.

Альтернативним методом могло б стати використання валютних опціонів. Валютний опціон дає його власнику право, але не зобов'язання, продавати (чи купувати) іноземну валюту з постачанням у майбутньому за валютним курсом, обговореним в момент укладення контракту. Експортер міг би брати участь у тендері, використовуючи валюту покупця, що, природно, з погляду маркетингу було б найкращою стратегією, а у випадку успіху в тендері він міг би виконати опціон на продаж валюти. У випадку невдалого тендера потенційний експортер міг би не виконувати опціон або у випадку купівлі вільно обертаючогося опціону продати його. Таким чином, опціони – це інструменти, що забезпечують форвардне покриття, страхуючи хеджера від ризику, якщо тендер буде безуспішним.

Покупець опціону платить премію продавцю за забезпечення гарантії. Премія буде розраховуватися на підставі умови, що якщо буде вигідно виконати опціон, він буде виконаний. Що стосується опціону на продаж, якщо курс іноземної валюти виявляється нижче гарантованої продажної ціни, то тоді вигідно виконати опціон. Учасник тендера, однак, може бути зацікавлений лише в хеджуванні. Хоча, очевидно, він би отримав будь-який можливий прибуток від опціонів у випадку невдалого тендера, він усе-таки, імовірно, зволіє уникнути такої можливості, щоб заплатити меншу премію. Один із клірингових банків Об'єднаного Королівства запропонував схему «від тендера – до контракту», що відбиває цей привілей.

Схема «від тендера – до контракту» поширюється на форвардні контракти, що дійсні тільки у випадку успішного тендера. Учасник тендера, що не домігся успіху, не залишається з непокритою форвардною позицією, як це могло б відбутися у випадку зі звичайними форвардними валютними операціями. Це покриття також дешевше покриття, забезпеченого опціонами. Власникам опціонів призначаються опціонні премії з урахуванням потенційного доходу в тому випадку, якщо наявний курс продаваної валюти виявляється нижче продажної ціни, гарантованої контрактом, і відсутня усяка можливість втрат за умови, що наявний курс вище погодженої ціни виконання (оскільки власник опціону залишає за собою право продавати за курсом спот). За схемою «від тендера – до контракту», якщо тендер успішний, то експортеру не залишиться нічого, крім як продати валюту за узгодженою валютною ціною. Отже, тут немає можливості, пропонованої опціонами, ігнорувати хеджований контракт і продати валюту на умовах спот, якщо наявний курс виявиться вище погодженої ціни виконання. Хеджер повинен змиритися з утратою від продажу валюти по узгодженій форвардній ціні, якщо наявний курс валюти буде вище, і відповідно, банк дістає прибуток. У результаті цього сума, виплачувана за покриття, відповідно до схеми «від тендера – до контракту», як видно, повинна бути менше понесених витрат при виконанні опціонів.[3]

3.2.3 Використання форвардних контрактів на українському валютному ринку

Використання форвардних контрактів у чистому вигляді на українському валютному ринку поки що поширення не набуло, але фахівцями Національного банку України вже напрацьовано пакет нормативних і інструктивних матеріалів для впровадження термінових валютних операцій у практику. Зокрема, постановою Правління Національного банку України № 216 від 07.07.1997 р. затверджено «Правила випуску та обігу валютних деривативів», що регулюють механізм випуску та обігу форвардних валютних контрактів в Україні.

Згідно з цими Правилами форвардний валютний контракт визначається як угода між двома банками, метою якої є запобігання ризикам щодо змін у майбутньому курсів валют і відсоткових ставок по депозитах в іноземній валюті. Дві сторони угоди зобов'язані визначити певну відсоткову ставку та курс на певний період часу для узгодженої суми валюти, починаючи з визначеної контрактом майбутньої дати розрахунків (мінімально 1 місяць з дати укладення угоди).

Метою укладення та здійснення форвардних контрактів є хеджування зміни депозитних ставок (без необхідності здійснення загальновживаного депозиту форвард-форвард) або мінімізація ризиків за змінами курсів валют, визначуваних як різниця або між узгодженою сторонами відсотковою ставкою за форвардним валютним контрактом і ставкою залучення кредитів першокласними лондонськими банками (LIBOR) чи ж її аналогом на дату розрахунків за цим контрактом, або між курсом валюти за форвардним валютним контрактом та ринковим спот-курсом валюти на дату розрахунків за цим контрактом. Покупцями і продавцями форвардних валютних контрактів можуть бути банки-резиденти та банки-нерезиденти України, що визначаються чинним законодавством України.

Форвардні валютні контракти укладаються на первинному ринку за стандартною формою, що відповідає чинному законодавству України.

Первинним продажем форвардного валютного контракту вважається така угода купівлі-продажу контракту, якій не передує інший форвардний контракт, однією із сторін якого виступав покупець (продавець) цього контракту, і його предмет: сума іноземної валюти, дати поставки та здійснення платежу, що збігаються з цим контрактом.

За умови первинного продажу форвардного валютного контракту заповненню підлягають такі реквізити:

- номер контракту;

- місце і дата укладення;

- офіційні назви та реквізити сторін;

- вид і сума валюти, що є предметом укладення контракту;

- відсоткові ставки та курс валюти контракту;

- дати платежу і поставки валюти;

- інші реквізити, що визначають права і відповідальність сторін.

Зміни і доповнення до форвардного валютного контракту оформляються у письмовій формі та від моменту підписання є невід'ємною частиною контракту.

Продаж або передача зобов'язань за форвардним валютним контрактом іншим особам здійснюється продавцем лише за згоди покупця форвардного валютного контракту будь-коли до закінчення строку дії (ліквідації) форвардного контракту.

Зміни до форвардного валютного контракту вносяться покупцем чи продавцем контракту в разі погодження обох сторін контракту. У змінах до форвардного валютного контракту вказується:

- номер і дата укладення контракту, до якого вносяться зміни;

- порядковий номер і дата внесення змін до контракту;

- реквізити і назва попереднього покупця (продавця) форвардного валютного контракту та особи, якій переходять його повноваження;

- ціна продажу форвардного валютного контракту;

- умови реалізації форвардного валютного контракту;

- дата поставки, строк здійснення платежу.

Згідно з Правилами розірвання угоди за форвардним валютним контрактом може бути здійснене в разі відмови від означеної угоди однієї зі сторін і згоди іншої сторони або в разі, передбаченому чинним законодавством України. Претензії щодо виконання форвардного валютного контракту можуть бути пред'явлені лише емітентові цього форвардного валютного контракту.

Особливістю обліку форвардних валютних контрактів є врахування трьох типів бухгалтерських подій:

- бухгалтерський облік на дату, обумовлену контрактом (день угоди);

- бухгалтерський облік на дату оцінки вартості (кінець періоду оцінки, якщо кошти за операцією не сплачені);

- бухгалтерський облік на дату розрахунків.

Номінальна вартість контракту обліковується за позабалансовими рахунками, а переоцінка форвардного валютного контракту здійснюється на кожну звітну дату з використанням форвардного курсу на період до дати виконання контракту. Результат переоцінки форвардного валютного контракту, придбаного з метою хеджування, визначається симетрично з результатом переоцінки фінансового інструмента, що хеджується.[2]

3.3 Валютні контракти «своп»

Валютний «своп» (currency swap) – валютна операція, що поєднує купівлю або продаж валюти на умовах «спот» з одночасним продажем (або купівлею) тієї ж валюти на певний строк на умовах «форвард», тобто здійснюється комбінація двох протилежних конверсійних угод на однакові суми, але з різними датами валютування.

Використання валютних «свопів» досягло апогею на початку 80-х років, що було зумовлено такими обставинами:

1) політика багатьох центральних банків змусила комерційні банки здійснювати фінансування активів з «плаваючою» відсотковою ставкою зобов'язаннями теж із «плаваючою» відсотковою ставкою, а не за рахунок короткострокових депозитів;

2) надання взаємних позичок на міжнародних валютних ринках набуло спекулятивного характеру;

3) зниження відсоткових ставок сприяло зниженню ризиків за валютними «свопами».

В даний час розрізняють класичні операції «своп» та їх різновиди у виді опціонних, валютно-відсоткових «свопів» і т.д.

Класичні «свопи» у залежності від послідовності здійснених операцій «спот» і «форвард» підрозділяють на репорт і депорт.

Репорт – це продаж валюти на умовах «спот» і одночасна купівля на умовах «форвард».

Депорт – це купівля валюти на умовах «спот» і продаж на умовах «форвард».

Операція, коли купівля (продаж) валюти здійснюється на основі двох угод за курсом «аутрайт», називається «форвард-форвард», або «форвардний своп».

У разі укладення угоди «своп» дата виконання ближчої угоди називається датою валютування, а дата виконання зворотної угоди, віддаленої в часі, - датою завершення «свопу» (maturity).

При операції депорт стандартний запис «свопу» може бути такий: 6 M USD/UAN b/s swap. Це означає, що на умовах «спот» придбана певна сума американських доларів за гривні і продана така ж сума доларів за гривні за курсом «аутрайт» на 6 місяців ( b/s – buy and sell – купив/продав).

При операції репорт (продав/купив – sell and buy – s/b) запис буде таким: 6 M USD/UAN s/b swap, тобто продана певна сума доларів за курсом «спот» і куплена така ж сума за курсом «аутрайт» з постачанням через 6 місяців.

Залежно від термінів укладення угоди «своп» поділяють на:

- звичайні (операції репорту і депорту);

- тижневі – «своп» s/w (spot-week swap), коли перша угода виконується на умовах «спот», а друга – на умовах тижневого «форварда»;

- одноденні – «своп» t/n (tomorrow-next swap), коли перша операція здійснюється з датою валютування «завтра», а зворотна – на умовах «спот»;

- форвардні («форвард-форвард»).

Для класичних угод «своп» (репорт і депорт) використовуються два валютні курси – «спот» і «аутрайт». Останній визначається за стандартною методикою: курс «спот» плюс (мінус) форвардна маржа (премія або дисконт).

Угоди «своп» є міжбанківськими операціями і мають багато спільного з операціями «аутрайт». На практиці вони використовуються значно частіше, ніж прості форвардні операції.

Останнім часом угоди «своп» стали ширше здійснюватися не тільки між комерційними банками, але і між центральними банками, що можна розглядати як угоди про взаємне кредитування в національних валютах. З цією метою в 1969 р. була утворена багатобічна система взаємного обміну валют на базі використання операцій «своп» через Банк міжнародних розрахунків у Базелі (Швейцарія).

Головна мета використання валютних «свопів» полягає в:

- забезпеченні фінансування довгострокових зобов'язань в іноземній валюті;

- хеджуванні довгострокового валютного ризику;

- заміні валюти, в якій надходять прибутки від інвестицій, на іншу за вибором інвестора;

- забезпеченні конвертації експортованого капіталу в іншу валюту.

Технічно хеджування валютних ризиків за допомогою валютних «свопів» здійснюється через:

- фіксацію валютного курсу на майбутній період;

- організацію зустрічних грошових потоків.

Переваги у використанні угод «своп» перед чистими форвардними угодами:

- при здійсненні валютного «свопа» завдяки регулярному обміну відсотковими (компенсаційними) виплатами значно зменшується валютний ризик, оскільки він розподіляється між учасниками угоди;

- використання «свопів» дає можливість забезпечити хеджування довгострокових операційних та економічних ризиків;

- під кутом зору бухгалтерського обліку валютні «свопи» класифікують як забалансовий інструмент, тобто вони не відбиваються в балансі і на рахунку прибутків і збитків, що наділяє їх певними технічними перевагами.

Угода «своп» укладається через безпосередні переговори між двома сторонами або за посередництва банку, який стає для кожного з учасників угоди другою стороною. Переговори здійснюються телефоном із наступним підтвердженням їхніх результатів факсом (електронною поштою), а потім – письмово на основі індивідуальної або стандартної документації, рекомендованої Міжнародною асоціацією дилерів із «свопів» (ISDA) 1985 р., в «Кодексі стандартних формулювань та умов для угод «своп»». У 1986 р. було затверджено нову редакцію Кодексу, а в 1987 р., як доповнення до нього, ISDA прийняла ще один документ під назвою «визначення відсоткових ставок і валютного обміну». Цей документ в основному застосовується для переводу відсоткових «свопів» в одній валюті у «свопи» в будь-якій іншій валюті, а також для міжвалютних «свопів».

Документацію для укладення угоди «своп» за домовленістю готує одна із сторін і передає проект іншій стороні, а потім, після узгодження, остаточний варіант договору підписується його учасниками. Стандарти документації за угодами «своп», згідно з правилами ISDA, складаються з двох частин:

1) Генеральної угоди, що включає загальну характеристику всіх можливих майбутніх угод;

2) Підтвердження поточної угоди.

Завдяки такій системі документації майбутні угоди між контрагентами можуть укладатися на основі тільки лише самого Підтвердження, що додається до Генеральної угоди.

Останнім часом поняття валютних «свопів» трактується дуже широко, оскільки при укладенні угод більше уваги приділяється не самим валютним курсам, а різниці в їхніх відсоткових ставках. Тому під час здійснення угоди «своп» на практиці найчастіше не постачаються обумовлені суми, а ведеться розрахунок компенсаційних платежів. Покупець, що купив валюту з вищими відсотковими ставками, сплачує своєму контрагентові компенсацію, визначувану різницею у відсоткових ставах. У вигляді формули це можна записати так:

К = В * (К1 – К2) / 100 * Т / 360,

де К – сума компенсаційних виплат;

В – сума контракту;

Т -- стандартний термін дії угоди;

К1 – розрахункова відсоткова ставка;

К2 – відсоткова ставка, обумовлена в контракті.

Поява нових видів «свопів» і форм розрахунків за ними пов'язана з тим, що валютні «свопи» мають симетричну структуру ризику, тобто за укладення контракту існує однакова імовірність виникнення збитків чи прибутків, а мета хеджування полягає саме в тому, щоб певним чином розподілити цей ризик між контрагентами.

Валютні «свопи», що передбачають періодичний обмін відсотковими платежами, поділяють на:

- «свопи», в яких один учасник угоди сплачує фіксовану відсоткову ставку, а інший – змінну («плаваючу») ( cross-currency fixed-to-floating swap);

- «свопи», в яких обидва учасники угоди ведуть розрахунки за фіксованими ставками ( cross-currency fixed-to-fixed swap );

- «свопи», в яких контрагенти ведуть розрахунки за «плаваючою» відсотковою ставкою ( cross-currency floating-to-floating swap );

- «свопи», в яких «плаваюча» відсоткова ставка може мати різні періоди розрахунку і виплат;

- «свопи», в яких контрагенти фіксують не відсоткові ставки, а їх різниці (spread swap );

- «свопи» з верхньою чи нижньою межею відсоткових ставок ( mini-max swap );

- змішані («коктейльні») «свопи», які є комбінацією різних видів відсоткових і валютних «свопів» (cocktail swap ).

Однак, останнім часом набувають поширення валютні «свопи», що не передбачають компенсаційних виплат, а відбувається відповідний залік сум грошових коштів, що передаються контрагентами. До таких угод відносять:

- амортизовані «свопи», угоди за якими змінюють номінальну вартість контракту (amortizing swap);

- валютні опціонні «свопи», за якими один із учасників угоди має право протягом певного періоду підвищити номінальну вартість «свопу» (currency option swap );

- двовалютні «свопи», за якими номінальні суми і відсоткові ставки виражені в різних валютах ( dual currency swap ).

На практиці можливі три варіанти здійснення (анулювання) угоди «своп»:

1) викуп «свопу» – повний розрахунок за угодою чи здійснення узгоджених компенсаційних виплат

2) резервування «свопу» шляхом укладання зворотної угоди «своп»;

3) переуступка прав і зобов'язань за «свопом», коли одна зі сторін (за згодою іншої сторони) знаходить нового партнера і забезпечує його коштами для здійснення переданих зобов'язань з урахуванням зміни валютного курсу і відсоткових ставок протягом періоду до завершення дії угоди «своп».

Укладення угод «своп» здійснюється на основі підписання контракту, що має стандартну форму і містить стандартні реквізити. Будь-який контракт складається з трьох основних розділів:

1) предмет контракту (зазначаються суми, валюти, терміни платежів, здійснюються необхідні розрахунки);

2) умови анулювання «свопу», ризики неплатежів і т.п.;

3) питання кредитування, відповідальність сторін, особливі умови.

Використання валютних «свопів» на світових фінансових ринках останнім часом значно зросло. На цьому сегменті ринку домінують транснаціональні банки, що виступають посередниками під час здійснення угоди. Найчастіше валютні «свопи» укладаються на американський і канадський долари, швейцарські франки, ЄВРО, японську йену, німецьку марку й англійський фунт стерлінгів. При цьому одна зі сторін, як правило, представлена американським доларом, але останнім часом усе ширше використовують комбінації йена – ЄВРО, йена – швейцарський франк і ін.

Необхідність забезпечення надійних методів хеджування валютних ризиків сприяє пошуку і виникненню нових видів «свопів», які поєднують у собі форвардні, ф'ючерсні та опціонні угоди.[2]

3.4 Валютні ф’ючерси

Фінансові ф'ючерсні ринки виникли як реакція на потребу в адекватних інструментах хеджування, що повинне розглядатися як їхнє основне призначення. Однак хеджери не є єдиними учасниками ринку фінансових ф’ючерсів. Спекулянти й арбітражери також беруть участь в операціях на цих ринках і, як буде показано надалі, грають дуже важливу роль для їхнього ефективного функціонування.

Природа фінансових ф’ючерсів.

Укладення угод купівлі-продажу, виконання яких відноситься до майбутнього моменту часу, має досить довгу історію. Причина їхнього виникнення – необхідність для однієї чи обох сторін угоди застрахувати себе від несприятливих змін ціни (що стосується валютних ф’ючерсів – зміни курсу валюти) у майбутньому. Приміром, угода між фермером, що прагне уникнути ризику, заздалегідь зафіксувавши для себе ціну, по якій він буде продавати своє зерно, і мірошником, маючим намір купити зерно, і прагнучим уникнути ризику непередбаченого зростання ціни. Нехай, наприклад, і один, і другий вважають, що ціна зерна нового врожаю може з рівною імовірністю скласти або $80, або $120 за тонну. Випадок, що є виграшним для одного, призводить до програшу другого, і навпаки. Якщо припустити, що вони можуть заздалегідь домовитися між собою про ціну, скажемо, у 100 доларів за тонну, то обоє обгороджують себе від усякого ризику. Природно, «безкоштовних тістечок не буває», і як один, так і інший відмовляються від можливого виграшу за сприятливим збігом обставин, але замість того одержують страховку від втрат у несприятливому випадку. Те ж саме відбувається і на ринку валютних ф’ючерсів, з однією лише різницею – як ціна товару виступає курс валюти. Ефект розподілу ризику між учасниками лежить в основі як страхової справи, так і ринку термінових контрактів.[3]

Угода, укладена між фермером і мірошником – це форвардний контракт, що ми докладно розглядали на початку цієї глави. Власне кажучи, форвардні контракти існують у тій чи іншій формі стільки, скільки взагалі існує торгівля.

Форвардний контракт по своїй природі має ряд недоліків, що перешкоджають його широкому застосуванню навіть у випадках, коли для цього існує об'єктивна причина. Перший – це наявність великих операційних витрат, що необхідні для пошуку контрагентів і досягнення домовленості про умови і терміни поставки, ціні, і т.д. Другий – наявність кредитного ризику, - можливості того, що одна зі сторін або відмовиться або буде не в змозі виконати узяті на себе зобов'язання.

Ці обставини є основою для виникнення організованого ринку термінових угод – ринку ф'ючерсних контрактів.

Валютний ф'ючерсний контракт представляє одночасно право і зобов'язання купити або продати актив в іноземній валюті у встановлений термін у майбутньому на умовах, узгоджених у даний час. Валютні ф’ючерси укладаються на обмін валют у майбутньому по курсам, визначеним в момент укладення контракту.

Ці контракти можуть вільно купуватися і продаватися. Наприклад, компанія, що купила контракт, що дає їй право і зобов'язання купити валюту на певну суму у встановлений термін у майбутньому за обмінним курсом, зафіксованим в даний момент, може згодом закрити свою позицію за контрактом, продавши його. Необхідною умовою функціонування валютних ф'ючерсних ринків є їхня ліквідність, що полегшує здійснення угод. Фінансові ф'ючерсні контракти відрізняє високий ступінь стандартизації. Достатня кылькысть контрактів кожного виду створює передумови для ліквідності ринків. Контракти, якими торгують на Лондонській міжнародній біржі фінансових фєючерсів (LIFFE), мають всього 4 терміни виконання щороку, а саме: березень, червень. вересень і грудень. Сума контракту також стандартна, наприклад, 25000 ф.ст. для контрактів по фунтах стерлінгів. Стандартизація обмежує різномаїтість наявних контрактів, але збільшує обсяг торгівлі кожним контрактом. [3]

Особливості укладення ф'ючерсних контрактів.

Здійснення валютних ф’ючерсів відбувається тільки на біржовому ринку, що значно підвищує їхню надійність і рівень страхування валютних ризиків. На відміну від товарних ф’ючерсів, що широко використовуються з кінця XIX століття, валютні ф’ючерси з'явилися в середині 70-х рр. ХХ століття, що сходиться за часом з формуванням Ямайської валютної системи. На міжнародних валютних ринках вони особливо активно використовуються в останнє десятиріччя.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6