Определение и управление валютными рисками предприятием внешнеэкономической деятельности на примере ...
Особливостями валютного ф'ючерсного ринку є:
- високий ступінь стандартизації контрактів;
- обмежене коло валют, що обмінюються одна на іншу;
- висока ліквідність контрактів;
- надійність укладених контрактів;
- можливість за незначних початкових витратах оперувати
значними сумами.
Фінансовий
зміст хеджування за допомогою валютних ф’ючерсів полягає в тому, що хеджер може перекласти певну частину ризику
на професійних спекулянтів, що забезпечують ліквідність ринку. У такий спосіб
можна стверджувати, що застосування валютних ф’ючерсів, зрештою, дозволяє знизити
собівартість і ціни виробленої продукції та підвищити ефективність експорту й
імпорту.[5]
Основними учасниками ф'ючерсного ринку є великі фінансові
центри і клірингові банки, пенсійні фонди, центральні банки, значні фінансові
організації, що працюють на фондовому ринку, члени і фахівці ф'ючерсної біржі,
а також дрібні інвестори і приватні особи.
Уперше валютні ф’ючерси були введені в обіг у США 15 травня
1972 р. на Міжнародному грошовому ринку (IMM – International Monetary Market)
Чикагської комерційної біржі, що стала самим великим центром торгівлі
ф’ючерсами. Крім Чикагської біржі центрами торгівлі ф’ючерсами стали Лондонська
міжнародна біржа фінансових ф’ючерсів (LIFFE) з 1982 р., а також Сінгапурська
міжнародна валютна біржа, біржі Франкфурта, Сіднея, Токіо й ін. Перелік цих
бірж і види валют, на які укладаються ф'ючерсні контракти, приведені в таблиці
3.1.
Таблиця 3.1
Валюти
Біржі
Австралійський
долар
IMM,
Phil SE
Канадський
долар
IMM,
MCE, Phil SE
Німецька
марка
IMM,
LIFFE, MCE, Phil SE
ЄВРО
FINEX,
Phil SE
Французький
франк
IMM,
Phil SE
Фунт
стерлінгів
IMM,
LIFFE, MCE, Phil SE
Швейцарський
франк
IMM,
LIFFE, MCE, Phil SE
Японська
йена
IMM,
LIFFE, MCE, Phil SE
IMM – International Monetary Market (at the CME) –
Міжнародний валютний ринок (на Чикагській комерційній біржі).
FINEX – Financial Instrument Exchange (at the New York
Cotton Exchange) – Біржа фінансових інструментів (фінансовий підрозділ
Нью-Йоркської бавовняної біржі).
Phil SE – Philadelphia Stock Exchange – Филадельфійська
фондова біржа.
MCE – Mid America Commodity Exchange – Центральна
американська товарна біржа.
LIFFE – London International Financial Futures Exchange –
Лондонська міжнародна біржа фінансових ф’ючерсів – ЛИФФЕ.
На Чикагській комерційній біржі торгівля валютними ф’ючерсами здійснюється тільки за американські
долари за 8 валютами зі стандартизованими сумами:
- фунт стерлінгів (62500 ф.ст.);
- австралійський долар (100000 австрал. дол.);
- канадський долар (100000 канад. дол.);
- німецька марка (125000 нім.мар.);
- французький франк (250000 франц. фр.);
- йена (12500000 йен);
- швейцарський франк (125000 швейц. фр.);
- ЄВРО (125000 євро).
На LIFFE контракти укладаються на: англійський фунт
стерлінгів (25000 ф. ст.); німецьку марку (125000 нім. м.); японську йену (12500000
йен) і швейцарський франк (125000 швейц. фр.) за курсом долара США, а також на
долари США ($ 50000) за німецькі марки. Як бачимо, набір валют на біржах досить
таки обмежений, а стандартизована сума одного контракту, за винятком долара й
англійського фунта стерлінгів, однакова. У разі потреби здійснення валютної
операції на велику суму купують (чи продають) кілька стандартизованих
контрактів.
Валютні ф'ючерсні контракти на кожній біржі мають свою
стандартну специфікацію, у якій визначається сума одного контракту, параметри
зміни ціни, місяці виконання контракту, дата постачання, котирувальні символи і
т.д. наприклад, ф'ючерсні контракти на швейцарські франки на Чикагській
товарній біржі мають таку специфікацію:
Сума одного контракту (лот) 125000 швейцарських франків
Крок ціни 0,0001
дол. США (1 пункт);
12,5
дол. на контракт
Денний ліміт коливання ціни Ліміт відкриття з
7.20 до 7.35 ранку
Місяці контракту Січень,
березень, квітень, червень, липень,
вересень,
жовтень, грудень і місяць спот»
Останній операційний день Другий
робочий день перед третьою середою у місяці постачання
Дата першої поставки Третя середа в місяці
поставки
Операційні години 7.20 – 14.00
Котирувальний символ SF
Організація здійснення ф'ючерсного контракту базується на
виборі для виконання брокерських функцій певного члена фондової біржі, тільки
через якого може бути виконаний контракт. Слід зазначити, що за своїми
можливостями та фінансовими умовами брокери біржі суттєво відрізняються один
від одного. Клієнт, що бажає продати або купити валютний ф’ючерс, звертається
зі своїм замовленням до брокера і після узгодження умов отримує усне
підтвердження згоди на здійснення контракту, що потім фіксується документально
із зазначенням дати реєстрації заявки. Після прийняття й підтвердження усного
замовлення воно передається до кабіни фірми-брокера в залі біржі. Детальні
умови цього замовлення-наказу фіксуються на стандартному бланку заявки, копія
якого передається дилеру в біржову яму, де й відбувається виконання угоди. Після
виконання замовлення клієнта всі деталі угоди дилер записує на стандартному
бланку і відправляє його в кабіну своєї фірми, де заповнюється біржовий
розрахунковий бланк, що потім передається члену біржі для ознайомлення клієнта
з умовами укладеної угоди.
Стандартні терміни виконання ф'ючерсних контрактів на
Чикагській біржі і на LIFFE – березень, червень, вересень і грудень. Останнім
терміном торгівлі є два робочі дні перед третьою середою контрактного місяця.
Тривалість ф'ючерсного контракту, відповідно, також стандартизована: 3, 6, 9
або 12 місяців, але серед усіх контрактів переважають тримісячні. На відміну
від форвардних контрактів ф'ючерсні контракти, як правило, завершуються не
фізичною передачею купленої чи проданої валюти, а ліквідацією довгої позиції до
настання строку передачі валюти. Відповідно до статистики усього лише 2%
ф'ючерсних контрактів завершуються реальним постачанням валюти.
Відмінною рисою ф'ючерсних контрактів є перерозподіл
ризику, що забезпечує високу ліквідність укладених угод. Фіксуючи обмінний
курс, обидві сторони гарантують відсутність як збитків, так і прибутку. Тобто
одна сторона уникає непередбачених збитків, а інша – відмовляється від
непередбаченого (спекулятивного) прибутку, що дозволяє взаємно зменшити ризик
утрат від можливої зміни валютного курсу у несприятливому для обох сторін
напрямку. Крім того, важливе значення має реалізація принципу вільного
біржового торгу завдяки тому, що розрахункова палата біржі для кожного учасника
ф'ючерсного контракту бере на себе функції третьої сторони, тобто здійснює
додаткове страхування укладеного контракту.[6]
Як уже відзначалося, при хеджуванні валютних ризиків
клієнти віддають перевагу форвардним контрактам. Але, як свідчить аналіз
наведених у таблиці 3.2 порівняльних даних, ф'ючерсні контракти також мають
певні переваги, особливо – високу ліквідність і гнучкість ф'ючерсних контрактів
у часі завдяки тому, що клієнт може закрити свою позицію будь-коли, до моменту
виконання контракту.
Таблиця 3.2 Порівняльна характеристика ф'ючерсних і форвардних
контрактів
Валютні ф’ючерси
Форвардні контракти
1.
Укладення ф'ючерсних валютних контрактів
здійснюється тільки на біржах, які згідно зі своїми положеннями запроваджують
відповідні специфікації
2.
На контракти однієї серії або типу встановлюється
єдина ціна
3.
Обсяги одного контракту (лота) стандартизовані
відповідно до специфікації
4.
Обов'язкова попередня виплата комісійних брокеру
і внесення на депозит початкової маржі у фіксованому розмірі за один контракт
відповідно до укладеної кількості контрактів
5.
Набір валют фіксований
6.
Терміни виконання контрактів стандартні, а
терміни закриття позиції – довільні
7.
Реалізація режиму вільних біржових торгів завдяки
тому, що розрахункова палата біржі (Кліринговий будинок) для кожного учасника
контракту бере на себе функції іншої сторони, тобто здійснюється додаткове
страхування укладеної угоди
1.
Форвардні контракти укладаються на
міжбанківському ринку між банком і клієнтом
2.
Ціни форвардних контрактів можуть визначатися за
домовленістю сторін
3.
Обсяги купівлі-продажу визначаються за
домовленістю сторін
4.
Попередня плата не вноситься
5.
Набір валют значно ширший
6.
Терміни стандартні
7.
Ризик розподіляється між банком і клієнтом
Визначення ціни валютного ф’ючерса.
Ціною купівлі валютного ф’ючерса є взаємно узгоджений між
покупцем і продавцем курс, виражений у доларах США за одиницю іншої валюти, що
ввійшла в стандартний перелік валют даної біржі.
Основою виникнення збитків або одержання прибутків є
різниця між поточним і узгодженим за ф'ючерсною угодою валютними курсами. Ця
різниця називається базисом.
Наприклад, якщо червневий контракт на французький франк має
ту ж ціну, що і його спот-курс, то кажуть, що базис дорівнює нулю. Фактично
зміна базису відображає зміну співвідношення відсоткових ставок двох валют, що
є предметом контракту, протягом періоду до дня виконання контракту. Зміну
валютних курсів характеризують пунктами. Так, якщо курс USD/DEM становив $
0,6500 за німецьку марку, а потім підвищився до $ 0,6661, то кажуть, що курс
зріс на 161 пункт. Така зміна курсу долара до німецької марки в розрахунку на
один стандартний контракт (DM 125000) буде означати, що покупець отримає доход,
а продавець понесе збитки в сумі $ 762,5. Базис рівноваги розраховується по
формулі:
Бр = Кс (Сд – Св) / 100 * D / 365,
де Бр – базис рівноваги;
Кс – спот-курс валют;
Сд – євродоларова відсоткова ставка за депозитами;
Св – евроставка за депозитами для валюти, що
обмінюється на долари США;
D – тривалість (у днях) періоду між укладенням і
здійсненням контракту. (Для німецьких марок, французьких франків, йен і
швейцарських франків тривалість розрахункового року складає 360 днів, а для
фунтів стерлінгів, бельгійських франків, австралійського і канадського долара –
365.)
Організація біржових торгів валютними ф’ючерсами.
Біржова торгівля валютними ф'ючерсними контрактами
відбувається постійно (за винятком двох робочих днів перед датою виконання
контракту), і тому ринкова ціна може щодня коливатися в залежності від попиту
та пропозиції на такі контракти. Орієнтиром зміни валютних курсів для учасників
ф'ючерсного валютного ринку є очікувані обмінні курси для форвардних контрактів
із приблизно такими ж термінами розрахунків. Як і на інші види валютних
контрактів, інформація про ціни на валютні ф’ючерси регулярно публікується в
періодичних фінансових виданнях, наприклад у «The Wall Street Journal».
Специфікою валютного ф'ючерсного ринку є те, що клієнти
біржі не обов'язково повинні тримати укладені контракти до завершення терміну
ф'ючерсного контракту. Вони можуть продати їх значно раніш, забезпечивши при
цьому досить надійне страхування валютного ризику.
Японський експортер 10 червня відвантажив товар покупцю зі
США й очікує надходження грошей у доларах США через чотири місяці. Варіантами
поведінки експортера може бути купівля або 6-місячного, або ж 4-місячного ф’ючерса на йени. Оскільки ф'ючерсні контракти
протягом року мають тільки 4 терміни виконання (березень, червень, вересень і
грудень), то практично збіг дати виконання ф'ючерсного контракту з датою
одержання експортером платежу малоймовірно. Припустімо, що японський експортер
придбав грудневий ф’ючерс на йени.
Якщо 10 листопада підвищення курсу йени до долара буде відповідати підвищенню
ціни на грудневий ф’ючерс, то
страхування валютного ризику можна вважати вдалим. Експортер, очікуючи сприятливу
кон'юнктуру, 10 листопада може продати свій грудневий контракт за ціною вище,
ніж продав би його в червні. У цьому випадку він зможе дістати додатковий
прибуток, що цілком компенсує його збитки у випадку несприятливих змін
валютного курсу. Продаючи грудневий контракт у листопаду, експортер закриває
довгу позицію по ф’ючерсу на йени.
Обов'язковою умовою укладення валютних ф'ючерсних
контрактів є виплата гарантійних внесків, що здійснюються обома учасниками
контракту шляхом вкладення певної суми коштів на депозит у розрахунковій
палаті. Ці кошти називаються початковою маржею і повертаються власнику
контракту у випадку виконання контракту чи закриття позиції. Можливе внесення
початкової маржі не у вигляді грошових коштів, а цінними паперами та іншими
фінансовими активами чи ж банківськими гарантіями. Наприклад, на LIFFE для
доларових контрактів початкова маржа становить $ 1000, а для контрактів на курс
німецької марки – DM 2500 за один контракт. Ця сума вноситься на спеціальний
рахунок, що щодня дебетується на суму варіаційної маржі й інших фінансових
результатів, пов'язаних з укладеним контрактом.
Якщо ціни на ф'ючерсні контракти змінюються несприятливо
для власника контракту і це призводить до збитків, то розрахункова палата буде
вимагати внести на депозитний рахунок додаткову суму, що називають варіаційною
маржею. У випадку, коли власник контракту не може або не хоче виплатити
варіаційну маржу, розрахункова палата має право закрити його позицію, а збитки,
що виникли, будуть погашені за рахунок початкової маржі, що встановлюється в
такий спосіб, що цілком перекриває можливі збитки. Якщо цінові зміни ф'ючерсних
контрактів дають можливість власнику контракту одержати прибуток, то він
зараховується на його маржинальний рахунок і в будь-який час може бути знятий з
цього рахунка. Протягом терміну дії контракту його власник, окрім перерахованих
платежів, не вносить і не перераховує ніяких сум.
Специфікою ф'ючерсного ринку є можливість його поєднання з
додатковим хеджуванням валютних ризиків за допомогою опціонів. Опціони на
ф’ючерси мають багато спільного з валютними опціонами, хоча разом з тим мають і
деякі відмінності, зокрема:
1)
торгівля ними відбувається на тій же біржі, що
здійснює операції з ф’ючерсами;
2)
різницю в цінах виконання стандартизовано
(наприклад, для опціону на стерлінговий ф’ючерс вона буде становити $0,025, на ф’ючерс із німецькою маркою і канадським доларом -і $ 0,005 і т.д.).
3)
у випадку купівлі опціону на валютний ф’ючерс початкова маржа не виплачується, а
здійснюється тільки виплата премії;
4)
початкова маржа виплачується тільки у випадку
використання опціону і реалізації ф'ючерсного контракту під час купівлі
(продажу) валюти за встановленою ціною;
5)
терміни, на які продаються опціони, також
стандартизовані. Таким чином, опціони на липневі, серпневі і вересневі валютні
ф’ючерси будуть опціонами на
вересневий контракт, а жовтневі, листопадові і грудневі – на контракти, що
завершуються в грудні;
6)
опціони і ф’ючерси використовуються переважно з метою валютних спекуляцій, а також
у тих випадках, коли очікування валютних надходжень характеризується високим
ступенем невизначеності.
Перші торги
валютними ф'ючерсними контрактами в Україні відбулися на Придніпровській
товарній біржі (м. Дніпропетровськ) у 1994 р. Ці торги істотно відрізнялися від
установленої світової практики роботи з валютними ф’ючерсами. Головні
особливості торгів, запропонованих Придніпровською товарною біржею:
1)
торгівля здійснювалася на готівкові і безготівкові
долари США;
2)
вартість одного контракту була незначна: $ 1000 для
безготівкових доларів США і $10 і $50 – для готівкових;
3)
механізм реалізації ф'ючерсних контрактів
передбачав поєднання різних видів валютних операцій, що істотно відрізнялося
від “класичних” валютних ф’ючерсів;
4)
початковий етап упровадження ф'ючерсних контрактів
характеризувався значними помилками в прогнозах динаміки валютних курсів;
5)
торгівля здійснювалася тільки на курс українського
карбованця до долара США;
6)
продаж ф’ючерсів
на готівковий долар здійснювався як з боку продавця, так і з боку покупця явно
зі спекулятивною метою;
7)
продаж ф’ючерсів на безготівковий долар
здійснювався не з метою постачання через певний період часу відповідної суми
валюти, а переважно з метою фінансового забезпечення постачання в майбутньому
певної партії товару.
Таким чином, можна переконатися, що це був певний механізм
поєднання валютних і товарних ф’ючерсів, розроблений Придніпровською товарною
біржею безпосередньо для конкретних умов її діяльності в 1994—1995 р. Назвати
такі контракти ф’ючерсами можна лише умовно, хоча варто віддати належне
керівництву та спецыалыстам біржі, що в умовах невизначеності першими ризикнули
використовувати ще невідомі вітчизняним економістам фінансові інструменти.
Фактично з середини 1995 р. торгівля валютними фєючерсами
на Придніпровській товарній біржі зупинилася, хоча з метою фінансового
забезпечення товарних контрактів деякі елементи впровадженого механізму
використовуються. Головна причина відмовлення від використання валютних
фєючерсів полягала не в недосконалості запропонованих механізмів, а в
недостатньому розвитку на той час фінансового ринку України в цілому і
валютного зокрема.
Подальший розвиток і зміцнення українського валютного ринку
сприяло тому, що в грудні 1997 р. на Українській міжбанківській валютній біржі
відбулися перші торги валютними ф'ючерсними контрактами.[2]
3.5 Валютні опціони
Форвардні і ф'ючерсні контракти є способами, що гарантують
конкретний обмінний курс на певну дату в майбутньому або забезпечуючими
отримання компенсації за відхилення фактичних курсів від передбачуваних.
Фінансовий директор, що користується форвардною чи ф'ючерсною позицією, уникає
утрат від несприятливих змін курсів, але і не виграє від сприятливих змін.
Опціон є інструментом, що поєднує як елементи хеджування, так і елементи
заняття позицій. Він є зручним знаряддям у руках фінансового директора, у якого
є певна думка щодо майбутніх змін обмінного курсу, але який не абсолютно
упевнений, що напрямок змін буде таким, як він припускає, і бажає зменшити
утрати, що можуть виникнути у випадку неправильного прогнозу.
Опціон (option) є своєрідною формою термінового контракту
двох сторін – продавця і власника опціону, у результаті чого власник опціону
отримує право, а не зобов'язання, купити або продати заздалегідь визначену суму
однієї валюти в обмін на іншу (чи на національну грошову одиницю) за
обумовленим валютним курсом або за курсом, визначеним на день обміну. Такий
фіксований курс називають ціною виконання.
Власник опціону має право вибору реалізувати опціон або ж
відмовитися від нього в залежності від того, наскільки сприятливими для нього
будуть коливання валютного курсу.
Продавець опціону зобов'язаний виконати валютну операцію за курсом
обміну (ціною виконання), встановленим опціонним контрактом, і забезпечити
власнику опціону виконання умов контракту до завершення встановленого терміну.
Тобто, коли контракт вже укладений, весь ризик, пов'язаний з несприятливими
змінами, лежить на продавці. Для того, щоб продавець погодився прийняти на себе
цей ризик, покупець платить йому за укладення контракту певну суму, яка
називається премією. Якщо контракт здійснений, то вживають термін «опціон
здійснено» чи «опціон виконано». [2]
Опціонний контракт ще називають умовною вимогою (contingent claim),
тому що його реалізація залежить від того, чи буде це вигідно покупцю.
У залежності від місця продажу опціони поділяють на
біржові, що вільно перебувають в обігу, та позабіржові. Біржові опціони (traded
options) продають і купують опціонні біржі, які є своєрідними фінансовими
інститутами, що стали невід'ємною складовою частиною фінансового ринку економічно
розвинених країн. Найвідоміші – Лондонська фондова біржа, європейська опціонна
біржа в Амстердамі (з 1978 р.), Філадельфійська, Чикагська, Монреальська й інші
біржі.
Біржові опціони можуть бути в обігу на вторинному ринку,
вільно купуватися і продаватися третіми особами до завершення терміну
виконання. Ці опціони стандартизовані за певними видами валют, сумами і
термінами виконання.
Стандартна специфікація валютного опціону містить такі
реквізити:
- найменування валюти опціону;
- назва операції (купівля чи продаж);
- сума валюти;
- курс обміну;
- дата завершення дії опціонного періоду;
- умови виконання опціону (певна дата чи опціонний період).
Позабіржові опціони (over-the-counter options, OTC options)
можна розглядати як суто банківський інструмент. Вони продаються і купуються
покупцем і банком, як правило, за індивідуальним контрактом на договірних
основах і відповідно до специфікації, що відповідає вимогам покупця. Переважно
на ринку позабіржових опціонів банки працюють із великими корпораціями.
Порівняльна характеристика біржових і позабіржових
опціонів, наведена в таблиці 3.3, дає можливість побачити їхні спільні риси та
відмінності.
Таблиця 3.3
Біржові опціони
Позабіржові опціони
Продаються через біржу
Продаються банками
Вибір валют фіксований для кожної біржі
Вільний вибір валюти
Значні обсяги торгівлі
Незначні обсяги торгівлі
Сума одного опціону фіксована
Сума опціону не фіксується
Стандартні терміни завершення опціону
Терміни завершення визначають продавець і власник опціону за
домовленістю
Ціни виконання фіксовані
Ціна виконання визначається за домовленістю
Вартість нижча
Вартість вища
Стандартні
Організуються на конкретного клієнта
Перепродаються
Не можуть бути перепродані
Переважно купують банки
Перевагу віддають великі корпорації
З огляду на переваги валютних опціонів перед іншими видами валютних
деривативів, необхідно помітити, що їхнє використання вигідне (доцільне) у
наступних випадках:
- коли час і сума валютних надходжень не визначені;
- з метою захисту експортних і імпортних потоків товарів,
чутливих до змін ціни;
- у випадку публікації прейскурантів на свої товари в
іноземній валюті;
- з метою підтримки комерційної пропозиції на укладення
контракту, оціненого в іноземній валюті;
- у разі потреби забезпечення одночасного страхування від
комерційних і валютних ризиків.
У світовій практиці в залежності від характеру
валютообмінної операції розрізняють опціон «колл» (call) і опціон «пут» (put).
Опціон «колл» надає право його власнику купити певну суму однієї валюти в обмін
на іншу. Опціон «пут» дає власнику право продати певну суму однієї валюти в
обмін на іншу. Наприклад, якщо підприємство, купивши «пут» за гривні, одержує
право продати відповідну суму в американських доларах в обмін на гривню, то це
буде доларовий «пут».
Опціони «колл» використовують переважно:
- з метою хеджування короткої валютної позиції;
- у випадку, коли валютний курс має стійку тенденцію до
підвищення;
- для перепродажу з метою одержання прибутку.
До використання опціонів «пут» переважно прибігають:
- з метою хеджування довгої валютної позиції;
- тоді, коли валютний курс має стійку тенденцію до
зниження;
- з метою хеджування очікуваних надходжень і продажу
валюти.
Якщо опціон виконано, то продавець опціону «колл» повинен продати
валюту власнику опціону, а продавець опціону «пут» повинен купити валюту у
власника опціону. Це є обов'язковою умовою виконання опціону (здійснення
опціонного контракту).
З юридичної точки зору учасники опціонного контракту завжди
рівноправні, з економічної точки зору у більш вигідному становищі знаходиться
покупець опціону, оскільки останнє рішення про купівлю чи продаж валюти з
настанням терміну (дати) здійснення опціону виносить саме він, сплачуючи за це
опціонну премію. Продавець опціону має право тільки лише погодитися з рішенням
покупця і виконати свої зобов'язання в одній із наведених нижче форм:
1)
у випадку продажу опціону «колл» продавець опціону
повинен продати покупцю (власнику) опціону обумовлену суму валюти;
2)
у випадку продажу опціону «пут» продавець опціону
зобов'язаний купити в покупця (власника опціону) обумовлену суму валюти;
3)
прийняти пропозицію власника опціону про
відмовлення від його здійснення.[7]
Розрахунок вартості опціону.
Вартість купівлі опціону (премія) визначається як відсоток
від суми опціонного контракту або як абсолютна сума за одиницю валюти і
виплачується покупцем під час продажу опціону задовго до завершення опціонного
контракту незалежно від того, чи буде він взагалі здійснений чи ні.
Вартість опціону (премія) є договірною величиною і залежить
від обсягів купівлі-продажу валют, виду валют, поточного валютного курсу і ціни
виконання опціону. Остання, у свою чергу, як правило, залежить від поточного
валютного курсу і перспектив його зміни, інформацією про це можуть служити дані
про форвардні курси валют, опубліковані у фінансових виданнях, зокрема в
«Financial Times».
У будь-якому випадку розрахунки ціни виконання ведуться
таким чином, щоб і покупець, і продавець після завершення опціону мали певний
зиск.
У залежності від термінів завершення опціону відрізняють
«американські» і «європейські» опціони (іноді вживають терміни «американський
стиль» і «європейський стиль»). «Європейський» опціон (European-type option)
може бути виконаний тільки в останній день опціонного періоду (на певну дату),
«американський» (American-type option) – будь-коли, протягом всього опціонного
періоду. У світовій практиці в різних країнах широко використовуються як
«американський», так і «європейський» опціони. Практичне застосування опціонних
контрактів в Україні базується на використанні «європейського» стилю.
Опціонні контракти суттєво відрізняються від форвардних
контрактів. Перевагою використання опціонних контрактів є те, що власник
опціону може уникнути значних збитків від різких змін валютних курсів,
попередньо зафіксувавши прийнятний для себе рівень обмінних курсів. Якщо ж
таких різких коливань обмінних курсів не буде, а курси валют залишаться
стабільними, то власник опціону може відмовитися від його виконання, а його
максимальні витрати в цьому випадку складуть лише суму, що дорівнює премії; це
і буде платою за страхування валютного ризику.
Якщо опціон завершено, то прибуток (збитки) визначають як
різницю між ціною виконання і поточним курсом проданої чи купленої валюти мінус
премія:
Р = (Кп – Кв) * Б – П,
де Р – прибуток (збитки);
Кп – поточний курс валюти;
Кв – ціна виконання (курс, зафіксований в опціонному
контракті);
Б – сума опціонного контракту;
П – вартість опціону (премія).
Загальним правилом визначення доцільності здійснення
опціонного контракту є зіставлення поточного валютного курсу на день виконання
опціону з ціною виконання. Якщо на день виконання опціону спот-курс буде нижчим
за ціну виконання, то вигідно здійснити опціон «пут», а «колл» – навпаки, коли
поточний курс перевищить ціну виконання. Таким чином, можна вважати, що
прибуток і ризик продавця опціону прямо протилежні прибутку і ризику власника.
Максимальний прибуток, що дорівнює сумі премії, продавець опціону може отримати
в тому випадку, коли опціон не реалізовано. Якщо ж опціон довершено, то
продавець може навіть понести збитки, оскільки йому доведеться купувати
(продавати) валюту за курсом, що відрізняється від поточного в невигідний для
нього бік. Але на практиці, завдяки досить надійному прогнозуванню валютних
курсів, таке відбувається досить рідко, і премія враховує можливість взаємного
розподілу ризиків покупця і продавця.
В аналізі можливостей одержання прибутку чи збитків точкою
відліку може служити «беззбитковий спот-курс», що характеризується нульовим
прибутком і збитком як для продавця, так і для власника опціону. При здійсненні
опціону «колл» – це ціна виконання плюс премія, а при здійсненні опціону «пут»
- ціна виконання мінус премія, виплачена власником опціону.
Для розрахунку прибутку чи збитків важливе значення має визначення
ціни виконання опціону. Для біржових опціонів вона визначається опціонною
біржею на день завершення дії опціону. Причому, у залежності від тривалості
опціонного періоду, установлюється кілька показників ціни виконання. Інформація
про такі ціни і сума опціонної премії регулярно публікується в системах
«Рейтер» і «Телерейт».[6]
У залежності від можливості одержання прибутку чи збитків
розрізняють:
1) опціони з виграшем:
- опціони «колл» з ціною виконання, вищою за ринковий
(поточний) валютний курс;
- опціони «пут» з ціною виконання, вищою за поточний
валютний курс;
2) опціони без виграшу: опціони «колл» і «пут», ціна
виконання яких дорівнює поточному валютному курсу;
4)
опціони з програшем:
- опціони «колл» з ціною виконання, вищою за поточний
валютний курс;
- опціони «пут» з ціною виконання, нижчою за поточний
валютний курс.
Для позабіржових опціонів ціна виконання і розмір премії визначаються
покупцем і продавцем за домовленістю. Останнім часом з'явилася специфічна форма
позабіржових опціонів з нульовою вартістю – їх ще називають «циліндром» чи
«колларом». Це обумовлено подальшим розвитком ринку опціонів, посиленням
партнерства і довіри між корпораціями і банками, що дозволяє уникнути в
торгівлі опціонами спекулятивних мотивів і зосередити увагу на головній функції
опціонних контрактів – хеджуванні валютних ризиків.
Для опціонів «європейського» стилю практично не існує
додаткових варіантів вибору, оскільки ціна і дата виконання зафіксовані
попередньо. Що стосується «американських» опціонів, то тут покупець і продавець
отримують додаткові можливості для прибутку, стежачи за динамікою обмінного
курсу, оскільки опціон може бути здійснений будь-коли, протягом дії опціонного
періоду.
Головними факторами, що визначають суму опціонної премії,
є:
- поточний курс валют
- термін дії опціону;
- очікувані зміни валютних курсів;
- внутрішні відсоткові ставки;
- стиль опціону;
- розмір банківського спреду (різниця між преміями на
опціони «колл» і «пут» і ін.
Але головним чинником, що визначає розмір опціонної премії, є динаміка
ціни виконання щодо поточного спот-курса на момент продажу опціону власнику.
Премія буде тим вище, ніж вигідніше є ціна виконання щодо спот-курса. У
будь-якому випадку, якщо імовірність здійснення опціону висока, то підвищується
й опціонна премія. З іншого боку, якщо власник опціону заплатив значну суму
премії, то майже завжди йому вигідніше буде здійснити (завершити) опціон, щоб
мінімізувати збитки.
Укладаючи контракт на біржі, покупець опціону отримує
стандартне письмове підтвердження його юридичної законності, а також
обов'язково періодично отримує оперативну інформацію про позицію свого опціону
щодо поточного валютного курсу і цін на опціони інших видів. На відміну від
схеми укладення контрактів по біржових опціонах, продавець і покупець позабіржового
опціону обговорюють деталі контракту вдвох, а підтвердження його законності
може бути здійснене телефоном, факсом чи електронною поштою. Окремий контракт,
як правило, не укладається, а фактом його здійснення є виплата опціонної
премії.[7]
В Україні скільки-небудь значний організований ринок
опціонів ще не склався. Навряд чи не єдиним прикладом є спроба Української
біржі опціонів і ф’ючерсів (підрозділу Української фондової біржі) у 1994-95 р.
увести торгівлю опціонами на валютний курс, що, утім, закінчилася невдало –
насамперед, через не сформувашуся до цього часу потребу учасників ринку в
подібному виді контрактів.
3.6 Форфейтинг
Форфейтинг є однією з нових для вітчизняного ринку форм
банківських операцій, економічний зміст якої складається у фінансуванні
зовнішньоекономічної діяльності експортерів на основі надання їм
середньострокових пільгових кредитів на умовах обліку без права регресу
комерційних і фінансових векселів, власниками яких виступають
підприємства-експортери.
Передумовами виникнення форфейтингу були операції «а-форте»
(переуступка прав), що з'явилися в 50-х роках у період значного збільшення
обсягів міжнародної торгівлі в зв'язку з обмеженістю коштів експортерів для
надання середньострокових комерційних кредитів імпортерам.[2]
Поява форфейтинг була обумовлена певною недосконалістю угод
«а-форте», які ще називають формою обліку делькредере. Угоди «а-форте» також
використовувалися з метою надання кредитів експортерам, але на принципах
солідарної відповідальності під вексельні зобов'язання і поручительства банків
чи фінансових товариств. Відповідно до умов угод «а-форте» векселедавець не мав
права порушити умови тратти про солідарну гарантію платежу, пов'язані з його
підписом, але міг не гарантувати акцепту. Індосант також мав можливість ухилитися
від гарантії платежу й акцепту. Крім того, у зв'язку із солідарністю, значно
більшими були розміри комісійних і дисконту, виплачуваних банку за даний
кредит.
Із середини 80-х років з лібералізацією фінансових
законодавств багатьох країн умови кредитування були спрощені, завдяки чому в
практику введені нові види угод, що ґрунтуються на загальному договірному
праві, зокрема і форфейтинг.
Форфейтинг є двосторонньою угодою, учасниками якої
виступають продавець і покупець фінансових (платіжних) зобов'язань. Продавцем
форфейтингових платіжних зобов'язань виступає експортер, що приймає векселі в
оплату вартості поставлених товарів. Покупець (форфейтор), у ролі якого
виступає банк, купуючи платіжні зобов'язання, відмовляється від свого права
висувати зворотні вимоги до будь-якого з попередніх власників зобов'язань, що
виступають предметом угоди, а тому бере на себе всі ризики, пов'язані з їх
оплатою.
З урахуванням безумовного відмовлення форфейтора від свого
права зворотної вимоги (регресу) до продавця або до попередніх бенефіціарів,
заборгованість супроводжується забезпеченням у формі авалю, чи окремим
документом, рідше – індосаментом банку. Використання форфейтинга дозволяє
покрити ризик делькредере, ризик непередачі зобов'язань і валютний ризик
експортера.
Предметом форфейтингу є дебіторська заборгованість покупців
товарів (імпортерів), що оформляється у формі комерційних тратт (переказних
векселів) чи простих векселів. Використання в якості форфейтингових платіжних
зобов'язань простого чи перекладного векселя обумовлено їх довгим і широким
застосуванням під час кредитування торгових операцій, а також простотою їхнього
оформлення.
Форфетовані боргові зобов'язання купуються на дисконтній
основі, тобто шляхом їхнього обліку. Дисконтування відбувається по фіксованій
дисконтній ставці шляхом авансового стягування відсотків за весь період
використання кредиту. Таким чином, унаслідок цієї угоди експортер негайно
отримує на свій рахунок суму, що дорівнює номіналу виписаних векселів за
винятком розміру дисконту.
З погляду експортера контракт буде завершено тоді, коли він
отримає повне відшкодування вартості поставлених їм товарів. Форфейтор, у свою
чергу, зберігає враховані ним зобов'язання і пред'являє їх до оплати в міру
настання зазначених у них термінів.
Форфейтингові операції звичайно здійснюються в тих валютах,
рефінансування платіжних зобов'язань у яких має високу ліквідність: долари США,
німецькі марки і швейцарські франки. Використання вільно конвертованої валюти
як валюти платежу дозволяє форфейтору уникнути труднощів під час рефінансування
контракту, а також зменшити ризики втрат, пов'язані з коливаннями валютних
курсів.
Главная