|
Рефераты Главная Финансовое право Финансовый менеджмент финансовая математика Финансы деньги кредит Французский Компьютерные сети Конституционное право зарубежныйх стран Конституционное право России Краткое содержание произведений Программирование компьютеры и кибернетика Производство и технологии Психология Разное Религия и мифология Трудовое право Туризм Уголовное право и процесс Управление |
Емоційний розвиток дитини раннього вікуЕмоційний розвиток дитини раннього вікуМІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди Факультет заочного навчання Спеціальність психологія Кафедра практичної психології ОСОБЛИВОСТІ ЕМОЦІЙНОЇ СФЕРИ ТА ЇЇ ВПЛИВ НА ПСИХІЧНИЙ РОЗВИТОК ДИТИНИ РАННЬОГО ВІКУ Випускна магістерська робота студентки групи 5м Опарій Ганни Сергіївни Науковий керівник кандидат психологічних наук, професор Петренко Г.Г. Харків, 2008 Зміст
ВступНе дивлячись на те, що про емоції написано дуже багато як в художній так і в науковій літературі, вони продовжують викликати інтерес у філософів, фізіологів, психологів, клініцистів.Найвідоміші узагальнюючі огляди експериментальних досліджень емоційної сфери надані в роботах західних психологів Р. Вудвортса (1950), К. Ізарда (2000), Д. Ліндслі (1960), Я. Рейковського (1979), П. Фресса (1975) та вітчизняних авторів Г.М. Бреслава (2004), В.К. Вілюнаса (1973), Д.І. Додонова (1987), Є.П. Ільїна (2001), Л.І. Кулікова (1997), П.В. Сімонова (1975, 1981, 1987), П.М. Якобсона (1958).Обґрунтовуючи актуальність обраної теми, хотілося б відзначити роль емоцій в управлінні поведінкою людини, адже не випадково майже всі автори, говорячи про емоції, відмічають їх мотивуючу роль, пов'язують емоції з потребами та їх задоволенням. Отже, які б умови та детермінанти не визначали б життя та діяльність людини - внутрішньо, психологічно значущими, вони стають лише у тому випадку, коли їм вдається проникнути у сферу її емоційних відносин.Але, не дивлячись на безперечну важливість вивчення емоційної сфери людини, є очевидним різкий дефіцит наукової літератури та експериментальних досліджень в даній галузі психології.Не випадково російський психолог М.М. Ланге писав: “Чувство занимает в психологии место Сандрильоны, нелюбимой, гонимой и вечно обобранной в пользу старших сестер - "ума" и "воли". Ему приходится обыкновенно ютиться на задворках психологической науки, тогда как воля, а особенно ум (познание) занимают все парадные комнаты. Если собрать все научные исследования о чувствах, то получиться список столь бедный, что его далеко превзойдет литература любого вопроса из области познавательных процессов, даже очень мелкого… Причин этой общей "нелюбви" много. Здесь, вероятно играет некоторую роль и общий характер современной культуры, по преимуществу технической и внешней, и то, что рассуждения старых психологов о чувствах отталкивают нас своей риторичностью и морализациями, и то, что эта область вообще трудно поддается точным и научным методам исследования и, наконец, то, что для психолога, как и ученого вообще, область ума и познания обыкновенно ближе и доступнее, чем область эмоций. Может быть, дело было бы иначе, если бы в разработке психологической науки женщины приняли большее участие, чем доныне" (1996) [27, С.10].Іншою, не менш важливою проблемою, з якою ми зіткнулись, є відсутність чіткого категоріального апарату та термінології в галузі психології емоцій і, як завжди, наявність великої кількості різноманітних психологічних теорій, кожна з яких має свою точку зору з приводу природи виникнення та розвитку емоцій, і які мало чим пов'язані між собою. Наведемо лише авторів найбільш популярних теорій: П.К. Анохін, Л.М. Веккер, В. Вундт, Ч. Дарвін, У. Джеймс та К. Ланге, Доллард, Дуб та Міллєр, Ж. - П. Сартра, П.В. Сімонов, Д. Сінгер та С. Шехтер. В контексті діяльнісного підходу проблемою емоцій займались такі провідні науковці як Л.С. Виготський, О.В. Запорожець, Я.М. Калашник, А.Р. Лурія, Я.З. Неверович та багато інших сучасних психологів.Не дивлячись на великі розбіжності висунутих ними теорій, всі вони мають одну спільну рису, яка полягає в тому, що їх автори виділяли емоціям найголовнішу роль у розвитку особистості, і багато уваги приділяли вивченню зовнішніх та внутрішніх умов виникнення емоцій.Звужуючи коло нашого аналізу до обраної теми, хотілося сказати декілька слів, про тих вчених, які безпосередньо займались дослідженням та аналізом емоційної сфери дитини та її розвитком.Такі західні вчені, як Д. Боулбі, А. Валлон, М. Ейнсворт, Ж. Обрі-Рудінеско, Р. Спітц займались вивченням особливостей різноманітних впливів на психічний розвиток дитини, проводили різноманітні дослідження типів прив'язаності, намагались їх класифікувати, відтворити чітку класифікацію етапів емоційного розвитку дитини.С. Гринспейн, Н. Гриспен та А. Срауф запропонували узагальнені варіанти процесу емоційного розвитку у ранньому дитинстві, у відповідності до теорії прив'язаності, автором якої вважається Д. Боулбі.Н. Айзенберг, Т. Райк, М. Хофман тощо в своїх дослідженнях дуже багато уваги приділяли вивченню емпатії, проводили багато досліджень з метою з'ясування її природи та етапів розвитку.Дослідження в цій галузі продовжуються і до теперішнього часу, як західними так і вітчизняними вченими.Великий внесок у цій галузі належить вітчизняним вченим Г.М. Бреславу, Л.С. Виготському, О.В. Запорожцю, А.І. Захарову, Н.Л. Кряжевій, М.І. Лісіной, Я.З. Неверовичу тощо, які вивчаючи особливості розвитку особистості, багато уваги приділяли саме ранньому віку і, підкреслюючи його ефективність, займались дослідженнями впливу оточуючого середовища та процесу спілкування на розвиток емоційної сфери особистості у ранньому віці.Ми помітили, що є така традиція, приступаючи до вивчення будь-якої проблеми в психології, в тому числі до проблеми емоцій, зазначати про її недостатню вивченість та розробку в психології і, разом з тим, має безперечно важливе теоретичне та практичне значення.І як було наведено вище, така ситуація щодо вивчення емоцій та їх розвитку в психології дійсно має місце, але хотілося б ще раз підкреслити важливість та крайню необхідність її дослідження. Адже на нашу думку, моральні, естетичні та інтелектуальні почуття, які характеризують високорозвинену дорослу людину, здатну на благородні вчинки, не дані нам в готовому вигляді від народження. Вони виникають і розвиваються на протязі дитинства під впливом соціальних умов життя та виховання. На думку більшості вчених, до якої ми схиляємось, виховання емоцій та почуттів має найбільше значення, навіть якоюсь мірою, є більш важливим, ніж виховання розуму, ніж навчання дитини різного роду знанням та навичкам. Бо те, як будуть засвоюватись ці знання та навички і як, заради досягнення мети вони будуть використовуватись у подальшому, вирішальним чином залежить від емоційного ставлення суб'єкта до оточуючих людей и оточуючою предметної дійсності.І саме розробка ефективних, науково обґрунтованих методів виховання почуттів та розвитку емоцій, є дуже важливою і надзвичайно складною задачею для психології та педагогіки. На нашу думку, більш важливою та складною ніж створення методів навчання дитини будь-яким знанням та навичкам.Складність вивчення цієї проблеми, як ми вже казали полягає, в першу чергу, у великих методичних труднощах, пов'язаними з дослідженням емоцій а по-друге відсутність в психології єдиного підходу до вирішення проблеми походження та розвитку емоцій.Чи народжується дитина вже з готовим апаратом емоційного реагування? Відкіля з'являються прив'язаність та почуття? Як дитина розпізнає емоції інших людей? Відкіля з'являються співчуття та страхи? Ці питання дуже давно цікавлять багатьох вчених. Щоб отримати запитання на них розробляються чисельні методики, проводиться багато різноманітних досліджень, на підставі яких ґрунтуються чисельні теорії щодо природи та розвитку емоційної сфери людини.Але до теперішнього часу вчені так і не прийшли до єдиного висновку щодо періодичності виникнення емоційних явищ, наведені вікові рамки виникнення та розвитку емоцій мають суттєві розбіжності.Найбільш суперечливим є питання про те, який саме з чинників найбільше впливає на розвиток емоційної сфери дитини у ранньому віці. Одні вчені вважають найважливішим вроджені якості та спадковість, інші, умови соціального виховання дитини.Деякі вчені проводили дослідження щодо вивчення впливу соціального, економічного та культурного середовища на розвиток інтелектуальних здібностей та емоційний стан дитини. Безперечно ці умови мають певний вплив на розвиток емоційної сфери у ранньому віці, але як було доведено іншими вченими, не завжди діти з заможних та соціально сприятливих родин випереджають дітей, які виховувались у бідній сім'ї чи навіть сиріт, у своїх розумових здібностях, і тим більш деякі дослідження доводять, що іноді діти всупереч несприятливим оточуючим обставинам зберігають саме позитивні емоційні та особистісні якості.Чому так буває і що все ж таки зумовлює розвиток психічно здорової дитини? В чому саме полягають особливості емоційної сфери дитини раннього віку, які впливають на подальший розвиток особистості? На мою думку ці питання до теперішнього часу залишаються до кінця не визначеними.Об'єкт дослідження емоційна сфера дитини раннього віку.Предмет дослідження - особливості емоційної сфери дітей, які виховуються у дитячих закладах.Мета роботи - вивчити особливості емоційної сфери дитини; визначити їх вплив на соціальний розвиток дитини. Згідно з метою дослідження було сформульовані наступні завдання:Аналіз психолого-педагогічної літератури по проблемі дослідження.Підібрати методи та методики дослідження особливостей емоційної сфери дитини раннього віку.Виявити рівень емоційного розвитку дітей раннього віку, дослідивши:психічні стани та деякі особистісні якості дитини раннього віку в залежності від умов соціального виховання;психічні стани та емоційне благополуччя дитини в ситуаціях педагогічної діяльності та у дитячому колективі;психічні стани та емоційне благополуччя дитини в родині.Розробити розвиваючо-корекційну програму.Проаналізувати результати проведення розвиваючо-корекційної програми.Розробити практичні рекомендації для вихователів та батьків.-І ми вважаємо, що у разі спрямування виховного процесу на формування та розвиток емоційної сфери у ранньому віці дитина, яка може визначити та надати емоційну оцінку своїм діям та діям інших, буде більш швидко та адекватно сприймати соціальне середовище, взаємодіяти в ньому та оцінювати його вплив.В ході виконання завдання були застосовані емпіричні методи: спостереження, бесіди з вихователем та батьками дітей, анкетування батьків. В експериментальному дослідженні були застосовані методики “Кольорова соціометрія", “Паровозик", “Годинничок" спрямовані на діагностику психічних та емоційних станів дітей.Експериментальне дослідження проводилось на базі дошкільного навчального закладу (ясла-садок) № 180 Харківської міської ради. В дослідженні приймали участь діти від 2 до 3 років, які відвідують перші молодші групи № 10, № 2, у кількості 34 дитини. З них 18 дівчаток 16 хлопчиків.Теоретичне та практичне значення роботи полягає в тому, що була проаналізована наукова література, виявлені психічні стани дітей раннього віку в залежності від різних умов: виховання, ситуації педагогічної діяльності, сприятливих умов в родині. Проаналізовані результати експериментів, розроблена розвиваючо-корекційна програма та практичні рекомендації для впровадження в практику навчально-виховного процесу дитячого закладу.Робота складається з вступу, трьох розділів, загальних висновків. В першому розділі проведений теоретичний аналіз особливостей емоційної сфери та її значення у психічному розвитку дитини в науковій літературі, у другому - проведене діагностичне дослідження дітей, спрямоване на виявлення особливостей їх емоційної сфери, та його опис, у третьому - описаний зміст розвиваючо-корекційно програми, наведені результати контрольного експерименту. Загальні висновки. Рекомендації для вихователів та батьків. Загальна кількість сторінок у роботі складає 131 сторінку. Основний текст роботи розташований на 73 сторінках. Список використаної літератури, який складається з 60 найменувань.Відгук на магістерську роботу. Студента факультету ______________________________ХНПУ імені Г.С. Сковороди на тему: ______________________________________________________________ _________________________________________________________________________________________________________________________________ І. Рівень самостійності у роботі над: теоретичною частиною, а саме: при підборі літератури дуже низький низький середній високий при систематизації матеріалу дуже низький низький середній високий при узагальненні даних дуже низький низький середній високий при формулюванні висновків дуже низький низький середній високий практичною частиною, а саме: при плануванні дослідження дуже низький низький середній високий при підборі методик дуже низький низький середній високий при кількісній обробці результатів дуже низький низький середній високий при якісному аналізі даних дуже низький низький середній високий ІІ. Систематичність консультування: регулярно регулярно у першому семестрі регулярно у другому семестрі не регулярно рідко ІІІ. Рівень пізнавального інтересу, що був проявлений при роботі над магістерською роботою: Низький середній високий ІУ. Рівень ретельності проведення дослідження: Низький середній високий У. Рівень реалізації творчого підходу до виконання магістерської роботи: Низький середній високий УІ. Загальний професійний рівень, який обумовив готовність до успішного виконання магістерської роботи: 1) рівень знань: низький середній високий 2) рівень умінь: низький середній високий УІІ. Рівень наполегливості у реалізації ідей дослідження Низький середній високий Додаткові дані ________________________________________________ Зауваження та побажання _______________________________________ Загальний висновок ____________________________________________ Науковий керівник: Рецензія на магістерську роботу студента факультету ______________________________ ХНПУ імені Г.С. Сковороди на тему: _________________________________________________ _____________________________________________________________ Обгрунтування актуальності дослідження: теоретичною частиною, а саме: у соціальному плані відсутнє часткове повне у науковому плані відсутнє часткове повне Формулювання мети: чіткість формулювання достатньо чітко частково не чітко - адекватність темі та предмету дослідження повною мірою адекватно частково не адекватно коректність формулювання повною мірою коректно частково не коректно Формулювання завдань дослідження: чіткість формулювання повною мірою чітко частково не чітко адекватність меті повною мірою адекватно частково не адекватно коректність формулювання повною мірою коректно частково не коректно Об'єкт: коректність формулювання повною мірою коректно частково не коректно Предмет: коректність формулювання повною мірою коректно частково не коректно Методи: адекватність переліку завдань дослідження повною мірою коректно частково не коректно конкретність повною мірою коректно частково не коректно адекватність переліку завдань дослідження повною мірою коректно частково не коректно Теоретична частина: структурованість структурована частково структурована недостатньо структурована послідовність викладення послідовно послідовність часткова недостатньо послідовно узагальнення на достатньому рівні на недостатньому рівні відсутні якість висновків висока середня низька Практична частина: обгрунтування методики дослідження повне не повне відсутнє опис категорії досліджуваних повний не повний відсутній опис перебігу дослідження повний не повний відсутній якісний аналіз результатів повний не повний відсутній Висновки: Повнота повною мірою відповідають завданням дослідження частково відповідають завданням дослідження в більшості не відповідають завданням дослідження адекватність меті дослідження повною мірою адекватні частково не адекватні якість висновків висока середня низька Оформлення: загалом відповідає вимогам до оформлення магістерських робіт частково відповідає вимогам не відповідає вимогам Зауваження та побажання ____________________________________________ Загальний висновок _________________________________________________ _________________________________________________________________ _________________________________________________________________ Рецензент: Розділ 1. Теоретичний аналіз проблеми дослідження1.1 Емоційна сфера дитини та її розвиток у науковій літературіЕмоційний розвиток є суттєвою частиною загального психічного розвитку дитини в перші три роки. Емоції зберігають своє значення і в пізнішому віці, але в ранньому вони переважно провідні, на них будується цілісна поведінка дитини. Ставлення малої дитини до навколишнього середовища визначається і залежить лише від емоцій, які збуджуються різними подразниками.Звертаючись до експериментальних даних, які стосуються онтогенезу емоційної сфери, можна зазначити, що піонером в цій області став засновник біхевіоризму Д. Уотсон. Він розглядав емоцію як успадковану стереотипну реакцію організму, яку в чистому вигляді можна спостерігати лише на ранніх стадіях онтогенезу. Д. Уотсон виділяє в якості базальних біологічних реакцій страх, лють та любов, які можна повністю висловити в термінах ситуації та реакції на неї. Одним з головних досягнень біхевіористів у цій області можна вважати експерименти Д. Уотсона по формуванню емоцій. Він експериментально довів, що можна сформувати реакцію страху на нейтральний стимул, і таким чином довів, що наші емоції є результатом наших звичок і можуть кардинально змінитися в залежності від обставин. [6, С.66-67].Інтерес у цій галузі представляють і дослідження асоціальної (агресивної) та просоціальної поведінки проведені психологами цього напрямку. Так, Доном Доллардом була розроблена “теорія фрустрації”, яка стверджує, що слабкі прояви агресивності (які стали результатом минулих фрустрацій) можуть скластись і створити дуже сильну агресію. Але, ця теорія викликає дуже багато суперечностей. Так, С. Фаул підрахував, що щоденно кожна дитина дошкільного віку переживає близько 90 фрустраційних ситуацій в сім'ї і дитячому садку, але лише невелика кількість цих фрустрацій може привести до агресивної поведінки. [40]Дослідження соціалізації дітей привели біхевіористів до відкриття таких важливих феноменів, як конформізм та негативізм, аналізу умов, які сприяють виникненню соціально бажаної поведінки.Визнаючи великий внесок прибічників біхевіоризму у дослідження емоційної сфери дитини раннього віку, ми все ж таки вважаємо помилковим твердження Д. Уотсона та його послідовників щодо вродженості чи спадковості (на початку ХХ ст. ці поняття не розрізнялись) первинних емоцій, якими він вважав страх, лють та любов, інші емоції він розумів як похідні від них. Але подальші дослідження інших вчених це спростували. Вже в 1927 р. М. Шерман показав, що майже всі реакції новонародженого неупорядковані і не піддаються класифікації. Розрізнити емоції немовляти майже неможливо не знаючи їх похідної. У подальшому К. Бриджес представив онтогенез розвитку емоцій як їх поступову диференціацію на підставі первинного стану загального збудження. [6, С.67]Американські психологи К. Вульф і Р. Спітц показали поступовість розвитку посмішки в онтогенезі на тільки в плані більшої експресії, але і в плані розвитку вибірковості та опосередкованості. [6, С.67-68]Класичні дослідження К. Бюлера і В. Штерна з'ясували специфічну динаміку емоційної сфери в ранньому віці. Були виділені три основні властивості емоційного процесу на самих ранніх етапах розвитку дитини:1) сила, пов'язана з негайним та безпосереднім реагуванням організму на незадоволення (або задоволення) вітальних потреб;2) короткочасні реакції;3) парадоксальний та невизначений характер емоційного реагування, тобто своєрідність “емоційної неоднозначності" [6, С.66-69].Серед представників гештальтпсихології хотілося б виділити експерименти Курта Левіна, який вніс великий внесок у вивчення розвитку особистості в цілому та зокрема емоційної сфери. Так, нас дуже зацікавили погляди К. Левіна щодо значення системи виховних прийомів для формування особистості дитини, зокрема система застосовуємих покарань та заохочень. Левін вважав, що система покарань не сприяє розвитку вольової поведінки, але тільки збільшує напругу та агресивність дитини. Більш позитивна система заохочення, яка викликаючи позитивні емоції є більше результативною. [40]Важливими для нашого дослідження емоційної сфери є дослідження французького психолога Анрі Валлона, який доводив, що розвиваючий вплив зовнішнього світу переломлюється дитиною в її переживаннях, тобто зв'язок дитини зі світом дорослих і світом речей опосередковується емоціями. Таким чином, з точки зору А. Валлона, дитина стає здатною до психічного життя завдяки саме емоціям. Значна роль емоцій полягає в тому, що вони сприяють об'єднанню, переходу різних сторін розвитку одна в одну. Так емоції поєднують зовнішній та внутрішній світ дитини, органічне та психічне. Плач дитини, пов'язаний спочатку з незадоволенням органічних потреб, починає у подальшому сигналізувати про психологічні фрустрації. [8], [40].Психоаналітичні напрямки, які вперше поставили питання про необхідність дослідження процесів формування особистості дітей та їх емоційної сфери, збагатили психологію багатьма важливими фактами. Але цей підхід ігнорував вивчення таких важливих фактів, як якісна своєрідність кожної дитини, можливість свідомо та цілеспрямовано розвивати певні сторони “образу Я" і будувати взаємовідношення з оточуючими.Не можливо, як ми вже казали, також визнати задовільним і підхід до дослідження цієї сфери в рамках біхевіористичного напрямку. Ці роботи, зосередились на вивченні рольової поведінки, ігноруючи питання внутрішньої мотивації, переживань особистості, також як і дослідження тих природжених якостей, які накладають відбиток на рольову поведінку дитини.Дуже цінними на наш погляд є роботи представника гуманістичної школи Карла Роджерса, який в своїй теорії особистості, центральною ідеєю виносить цінність та унікальність кожної людської особистості та в своїх дослідження доводить фундаментальну роль самооцінки людини на формування емоційної та особистісної сфери. Роджерс вважав, щоб уникнути виникнення агресії та негативізму, які у подальшому можуть стати причинами неврозів та інших психічний розладів, “потрібно допомогти дитині впоратися з щоденними вимогами, допомогти їй зрозуміти, що вона не безпорадна жертва, вона має вибір і вона повинна бути відповідальною і уважною навіть тоді, коли не здатна змінити ситуацію” [40].У вітчизняній психології накопичені данні, які дозволяють розглядати розвиток емоційної сфери в контексті процесу формування особистості. Від робіт А.Ф. Лазурського і Г.Я. Трошина до робіт сучасних дослідників ми можемо дослідити достатньо глибокі взаємозв'язки між проявом особистісних новоутворень та особливостями емоційної сфери [6, С.85-86].У фундаментальному дослідженні Г.Я. Трошина “Порівняльна психологія нормальних та ненормальних дітей" 1915 р., в перший (і нажаль в останній) раз була проведена періодизація розвитку емоційної сфери як в нормальному, так і в аномальному варіанті. Досить сучасно виглядає запропонована Г.Я. Трошиним загальна схема класифікації почуттів:1) фізичні (голод, статеві почуття, егоїстичні почуття та ін);2) соціальні (емпатія, материнське почуття, совість та ін);3) духовні (інтелектуальні, естетичні та ін) [6, С.85-87].В розвитку кожного виду почуттів Г.Я. Трошин розрізняв відповідні періоди, але побудувати вікову періодизацію емоційної сфери в нормальному та відхиленому варіантах йому не вдалося. Але саме у нього ми вперше находимо уявлення про генезис емоційної сфери не лише и не стільки як про збільшення кількості емоцій, скільки як про якісне перетворення, їх збагачення. Саме Г.Я. Трошин показав, і гармонічний зв'язок між онтогенезом емоційної сфери та особистості в цілому, а також місце почуттів в структурі особистості [6, С.85-87].Набуття Г.Я. Трошина були дуже високо оцінені Л.С. Виготським, будучи керівником єдиної в свій час школи-кліники, Г.Я. Трошин не тільки зібрав цінніший матеріал з психічного розвитку в нормі та патології, але й достатньо грамотно зумів цей матеріал узагальнити та проаналізувати [6 c.66-69].Л.С. Виготський постійно підкреслював, що особистість - це сплав афектів та інтелекту і тому, говорячи про її розвиток, необхідно дослідити обидва ці боки - мислення та емоції дитини. І хоча в центрі структури особистості він ставив інтелект, самопізнання та світосприймання, однак формується ця структура перш за все під впливом емоційного відгуку дитини на зміни середовища [13].Обґрунтовуючи експериментами К. Левіна та його учнів, Л.С. Виготський пише, що “дитина в цьому віці не може говорити не про що інше, окрім того, що знаходиться у неї перед очима, або про те, що вона чує в вухах" [13 С.342]. Аналізуючи аспекти, які обумовлюють характер такої поведінки, Л.С. Виготський зазначає, що Лейпцігська школа звернула увагу на те, що найпершим дитячим сприйманням є афективно зафарбоване сприймання, тобто та обставина, що дитина бачить кожен предмет у різному афективному зафарбування. Інакше кажучи, сприймання та відчування уявляють собою неподільну єдність. Ми навчаємося дивитись на речі, відволікаючись від безпосередніх емоцій, які вони викликають, і не висловлюємо гострої зацікавленості до ряду речей. Але для дитини раннього віку це неможливо. Сприймання та афект ще не диференційовані, вони безпосередньо тісно пов'язані один з одним.Саме притягуюча сила речей, афективна зарядженість кожної, приховує в собі джерело притяжіння для дитини. Інакше кажучи, особливість сенсомоторної єдності, характерної саме для цього віку, полягає в тому, що вона представляє собою не первинний рефлекторний зв'язок, а зв'язок через афекти. Саме афективний характер сприймання і приводить до такої єдності. Таким чином, ми маємо справу з цілком своєрідним відношенням до дійсності.Усвідомлювати взагалі для дитини раннього віку - ще не значить сприймати та переробляти те, що сприймається за допомогою уваги, пам'яті, мислення. Всі ці функції ще не диференційовані, вони діють у свідомості цілісно, підкоряючись сприйманню постільки, оскільки вони залучені до процесу сприймання.Говорячи про особливості емоційної сфери дитини раннього віку Л.С. Виготський, підкреслював важливість новоутворень цього віку, тобто зміна провідної діяльності на предметно-маніпулятивну, розвиток мовлення, формування самостійності та самоусвідомлення, які обумовлені головним принципом соціальної опосередкованості.Ранній вік Л.І. Божович, Л.С. Виготський, Р. Заззо, О.В. Запорожець, О.М. Леонтьєв, тощо розглядають як особливо відповідальний період розвитку дитини, коли закладаються основні особистісні механізми, виникає перша модель світу - система уявлень про навколишню дійсність [6], [13], [17], [18], [19], [21].Ряд дослідників дитинства (Л.С. Виготський, В.В. Зеньковський, В.С. Мухіна, Д.Б. Ельконін та ін) посилаються на “неповторність, особливу значущість” цього періоду для всього подальшого розвитку людини. Як писав М.Д. Левітов “Маленька дитина за своєю психікою в більшій мірі уявляє собою мало систематизоване сполучення різних фрагментів психічних станів, психічний розвиток виявляється в тому, що поступово стається переростання психічних станів у риси особистості" [9].Проведені в цьому напрямку дослідження показують, що психічні стани дитини цього віку характеризуються легкістю виникнення, змінами та схильності до впливу зовні (соціальним впливам). Було встановлено, що психічні стани являються відображенням переживань, відношенням до значущих речей, явищ, людей, дій для даної дитини у конкретній ситуації (емоційно-безпосередні переживання змісту ситуації). В свою чергу психічні стани дитини пов'язані з її діяльністю. Вони є сигналом успіху-неуспіху дитини в оволодінні діяльністю з одного боку, а з іншого діяльність визначає психічний стан дитини (Є. Власова, Т.Л. Телегіна, М.П. Пігарева). В контексті цих досліджень показано, що перебільшена інтенсивність та подовженість цих станів у дітей можуть викликати зміни в організмі (О.В. Головко). Психічні стани визначають фон здоров'я і самі залежать від нього (Н.Ф. Дорохова, Є. Л Желтухіна, В.М. Касаткін, С.М. Чечельницька) [9], [17].У дослідженнях О.В. Запорожця, А.Д. Кошелевої, Я.З. Неверовича встановлено, що дитина раннього віку лише тільки навчається усвідомлювати, в якому саме емоційному стані вона перебуває та причини його виникнення. Я.З. Неверович, характеризуючи емоційні стани дитини, відмічає, що вони можуть бути занадто різними по силі, подовженості, стійкості, глибині протікання, послідовності, усвідомленості; можуть спричинятись різними чинниками: окремими фізичними подразниками, складними умовами того чи іншого виду діяльності, відношенням інших людей - однолітків та дорослих [21], [48].С.М. Бондаренко, О. Головко, Є.С. Жаріков, Л.А. Кітаєв-Смик, Є.М. Колодич, І.М. Павлова, Я. Рейковський, Т. Репіна, В.С. Ротенберг, Т. Смолєва та ряд інших дослідників підкреслюють формуючу функцію емоційних психічних станів - вплив на становлення особистості, її характер, поведінкові особливості у майбутньому [60 С.65-90].С.Л. Рубінштейн підкреслював регулюючу функцію психічних станів, які пристосовуючи адаптуючи вольові функції, обумовлюють тонус, темпи діяльності та її настрій [40].Відомий вчений Г.Г. Шпет в своїй роботі “Введення в етнопсихологію” доводив, що діти засвоюють культуру тільки в процесі переживання, тобто не абияке спілкування, не абияка передача фактів, але тільки та, яка може викликати емоційний відгук дитини, сприяє її розвитку та засвоєнню нових знань. Національна та культурна ідентичність, про яку пізніше говорив Е. Еріксон, складається, на думку Г.Г. Шпета, в процесі емоційного ототожнення дитини зі своїм народом і його культурою, причому проходить це ототожнення в процесі присвоєння не стільки знань, скільки переживань, тобто відношення оточуючих до цих знань [4].Розглянувши фундаментальні роботи в дослідженнях особистісної та емоційної сфери людини, хотілося б приділити увагу деяким сучасним експериментальним дослідженням, що стосуються окремих питань формування та розвитку емоційної сфери дитини раннього віку та їх значення у соціальному вихованні.Якщо розглядати процес становлення (визрівання) емоційної сфери в рамках соціальної взаємодії індивіда з навколишнім, то заслуговує уваги узагальнення основних віх цього процесу в роботі Керолін Саарні, в якій відмічається, що особливостями емоційної сфери дитини раннього віку є: починаючи з 12-го місяця життя розвиток самосвідомості і усвідомлення власних емоційних реакцій; незадоволення з приводу обмежень, які вводяться при розширенні автономії і потребі в обстежені, ці новоутворення обумовлюють такі особливості оцінювання та усвідомлення себе, як наявність в експресії сорому, гордості та сором'язливості. Покращення розуміння мови і мовленнєвого висловлювання власного стану та набуття зазначених форм поведінки дає можливість дитині поступово навчатись передбачати різні переживання по відношенню до різних людей, краще розуміти вираження емоцій у інших людей і їх значення, засвоювати ранні форми емпатії та просоціальних дій [25].Далі, за висновками К. Саарні, у 2,5 роки за допомогою вже засвоєної символіки полегшується емоційна регуляція, але в той самий час ця ж символіка може і засмучувати. Розширення кола спілкування сприяє розширенню оцінки та усвідомлення своїх почуттів та того що їх викликає, дитина починає засвоювати притворну експресивну поведінку в іграх та “дражнилках"; розуміння того, що “притворний" вираз обличчя може ввести в оману інших про власний емоційний стан. Все зазначене сприяє розвитку комунікацій, покращує розуміння дитиною соціальної взаємодії і тієї поведінки, що від неї чекають. У разі нормального розвитку у стосунках з однолітками поступово розвивається емпатії та просоціальна поведінка відносно них [15].Але, ми б хотіли зауважити, що в цій роботі не достатньо висвітлені дані про розвиток прив'язаності дитини та недостатньо враховані характеристики соціальних ситуацій та видів соціальних зв'язків, що істотно впливають на розвиток емоційної сфери дитини.Цінними, на наш погляд, є також роботи Мері Ейнсворт, яка разом зі своїми співробітниками, в пошуках об'єктивних методів вивчення характеру прив'язаності виділила шкалу “Безпека - тривога" (Stayton, Ainsworth, 1973) і розробила “тест дивної ситуації", який на багато років став основним інструментом діагностування характеру прив'язаності між 12 та 18 місяцями життя (Ainsworth, Blehar, Waters, Wall, 1978) [4], [19].Проблемі розвитку емоційної сфери дуже багато уваги приділяє Г.М. Бреслав, який докладно займався вивченням емоційних особливостей розвитку особистості в дитинстві і провів ретельні дослідження щодо емоційної регуляції спілкування дітей дошкільного віку, за результатами яких був зроблений дуже цікавий висновок про те, що більшість батьків недостатньо знають індивідуальні та особистісні якості своїх дітей, що у значній мірі обмежує можливості продуктивного міжособистісного спілкування, дефіцит якого, згідно існуючих вітчизняних уявлень дитячої психології, дуже несприятливо відбивається на формуванні особистості дитини. При подальшому дослідженні виявлена така особливість дітей, як не здатність до “емоційної децентрації", тобто здатності уявити бажання іншої людини. Отриманні Бреславом Г.М. результати дають змогу говорити про можливість раннього діагностування несприятливих варіантів формування особистості на підставі вивчення характеру емоційної регуляції основних видів діяльності. Завдяки цим дослідженням був емпірично встановлений зв'язок між загальними порушеннями емоційної регуляції та аномальними варіантами розвитку особистості [5, С.53-59], [6].Відомо, що в залежності від емоційного стану людини стається специфічна зміна кольорової чутливості ока. Стосовно вибору кольору дітьми в умовах емоційно-значущих ситуацій серед вчених не має єдиної думки. Так, за даними Альтшулера та Хатвич в умовах фрустрації дитина обирає для малювання переважно червоний та жовтий кольори, Гезелл зі співавторами встановив, що “в залежності від поганого чи гарного настрою дитина обирає відповідно чорний чи червоний олівці”. Але, за даними інших дослідників (З.В. Денисова), не встановлено статистично значущих переваг у виборі кольорів в умовах емоційно-значущих ситуацій [11].За результатами вивчення вибору кольору при переживанні позитивних та негативних емоцій, проведеними Ворсобіним В.М. та Жидкиним В.М., які все ж таки носять лише припустимий характер, діти обирають червоний колір як при переживанні емоції страху, так і емоції радості, тобто сам вибір одного червоного кольору недостатньо специфічне. Таким чином, одна і таж зміна у виборі кольору може відображати різноманітні емоційні стани, в залежності від того, в складі якого кольорового сполучення воно оцінується [11].Говорячи про вплив соціального середовища на розвиток емоційної сфери хотілося б навести дані досліджень когнітивно-емоційних аспектів гендерних установок, за результатами яких доведено вплив розвитку когнітивних можливостей на формування гендерних установок. У більшості дітей, особливо дівчаток, у ранньому віці існує певна дисоціація: вони хочуть бути одночасно Тіткою, але Чоловіком і Тіткою, але Батьком. Також уявлення про можливість зміни статі в 2,5 рази більше і бажаність цього у два рази частіше у дівчаток, ніж у хлопчиків.Але з розвитком когнітивної сфери ці уявлення змінюються: вже на четвертому році життя різко зростає прояв статевого суб'єктивізму. І у дівчаток, і у хлопчиків емоційне сприйняття дівчат позитивніше, ніж хлопчиків. За узагальненими даними досліджень Ісаєва Д.Н., Кагана В. Є. та Кона І.С. пояснення таких поглядів, а також емоційна негативізація образу “Я” у хлопчиків, полягає у негативному ставленні до маскулінної поведінки хлопчиків та підтверджує вплив особливостей виховання на розвиток емоційної сфери дитини [28].Говорячи про ранні етапи розвитку мови, дослідники відмічають її специфічний “емоційний” зміст (Д.Б. Ельконін, 1960), [6, С.72].К. Бюлер формулював цю думку досить визначено: “... перші усвідомлені слова являють собою або висловлення афектів, або знак якогось бажання" [6, С.72]. Це говорить про конструктивну участь емоцій в народженні важливішого новоутворення раннього дитинства - мови.У ранньому дитинстві (і тільки в ньому) ми можемо досить обґрунтовано відносити емоційні процеси виключно до сфери мимовільної регуляції.Принципово важливо підкреслити, що якщо у немовляти емоційна зафарбованість має дифузний характер, то на другому році і особливо на третьому році життя емоційна регуляція набуває вже конкретний та ситуативний характер, який відображає результативність предметних дій дитини. Радість засвоєння та оволодіння, яка супроводжує надалі людину все життя, з'являється саме у ранньому дитинстві.Розвиток емоційно-потрібнісної сфери тісно пов'язаний з зародженням у цьому віці самосвідомості. Приблизно у 2 роки дитина починає пізнавати себе у дзеркалі - найпростіша первинна форма самопізнання. Потім дитина починає називати себе за ім'ям у третій особі. І вже ближче до трьох років з'являється первинна самооцінка - усвідомлення не тільки свого “Я", але й того, що “я хороший", “я дуже хороший”... Це суто емоційне утворення, яке не містить раціональних компонентів. Воно базується на потребі дитини у емоційній безпеці прийняття, тому самооцінка завжди максимально завищена [13].Усвідомлення “Я", “я хороший", “я сам" і поява особистих дій рухають дитину до нового рівня розвитку. Починається перехідний період - криза 3 років.Отже, аналізуючи викладене можна зробити узагальнення, що знайомлячись з існуючими теоріями виникнення та розвитку емоцій, не дивлячись на їх певні розбіжності навіть у більшості питань, є питання в якому майже всі вчені єдині - сприймання, яке є домінуючим у ранньому віці завжди є афективно зафарбованим.Емоції відіграють важливу роль в житті дитини. Вони допомагають дитині пристосуватись до тієї чи іншої ситуації. Страх, який відчуває дитина побачивши велику собаку, змушує її до певних дій для того, щоб уникнути небезпеки. Коли дитина засмучена або гнівається, це значить, що в неї не все гаразд. Коли дитина радіє, коли вона виглядає щасливою, це значить, що все гаразд у її світі. Емоції дитини - це “послання" оточуючим дорослим про її стан.Здатність та навички правильно розрізняти емоційні стани іншої людини, формуються саме у ранньому дитинстві, і є важливим фактором у формуванні стосунків з людьми. Ці здібності, закріплюючись на протязі дитинства, приводять у подальшому до адекватного сприймання інших людей.Емоції у дитини висловлюються більш бурхливо та безпосередньо у порівнянні з дорослими. Причинами виникнення тих чи інших переживань дитини - її взаємини з іншими людьми, дорослими та дітьми.1.2 Провідна діяльність - джерело розвитку емоційної сфериПри вивчення емоційних явищ деякі психологи поділяють їх в залежності від того, яке місце вони займають в регуляції поведінки та діяльності. До першої групи відносять настрій - більш чи менш подовжений емоційний стан, утворюючий похідний фон життєдіяльності. До другої - почуття: стійкі емоційні ставлення до певної людини чи речей. До третьої - власно емоції, які реалізують психічне відображення значущості життєвих ситуацій для людини [60, С.66].Провідними дослідженнями з питання впливу провідних типів діяльності на розвиток емоційної сфери дитини є дослідження Г.М. Бреслава, Л.С. Виготського, В.В. Давидова, О.В. Запорожця, Д.Б. Ельконіна, А.М. Леонтьєва, Я.З. Неверовича, Л.С. Рубінштейна.Особливостями емоційного розвитку раннього віку, які впливають на характер діяльності дитини, перш за все є те, що дитина емоційно реагує тільки на те, що безпосередньо сприймає. Вона гостро переживає неприємну процедуру в кабінеті лікаря, але вже через кілька хвилин спокійно і жваво цікавиться новою обстановкою. Дитина не здатна засмучуватись через те, що у майбутньому на неї чекають неприємності, та її неможливо заохотити тим, що через 5 днів їй щось подарують.Бажання дитини нестійкі і швидко минущі, вона не може їх контролювати і стримувати; обмежують їх тільки покарання чи заохочення дорослих. Всі бажання наділяються однаковою силою: у ранньому дитинстві відсутнє співпідкорення мотивів. Це легко спостерігати в ситуації вибору. Якщо дитину 2-3 років попросити обрати собі одну з кількох нових іграшок, вона буде довго розглядати і перебирати їх. Потім все ж таки обере одну, але якщо попросити дитину вийти з кімнати, вона знов почне сумніватись. Поклавши іграшку на місце, вона почне знов перебирати інші, поки її не відведуть від цих однаково цікавих для неї речей. Обрати, зупинитись на чомусь одному дитина ще не може - вона не здатна прийняти рішення [35, С. 194].Характер обраної діяльності в свою чергу безпосередньо впливає на емоційний розвиток дитини.За результатами психологічних досліджень, проведених А.Д. Кошелєвой, Я.З. Неверовичем, встановлена залежність формування позитивних емоційних ставлень дітей один до одного, почуття дружби та товариства, взаємної симпатії від характеру здійснюваної ними діяльності [48].За дослідженнями О.О. Смірнової [51], спілкування з іншими дітьми у ранньому дитинстві звичайно тільки з'являється і не стає ще досить повноцінним. На другому році життя при наближенні однолітків дитина відчуває стурбованість, може перервати своє заняття і кинутися під захист матері. На третьому році вона вже спокійно грає поряд з іншими дітьми, але моменти спільної гри короткочасні, ні про які правила гри мови бути не може. Найкраща “спільна гра”, яка їм дуже добре вдається, це спільні стрибки на ліжку. Якщо дитина відвідує дитячий садочок, вона змушена найбільш тісно спілкуватись з іншими дітьми і отримує більший досвід у цьому плані, ніж ті діти, які виховуються вдома. Та “ясельні” діти теж не позбавлені від вікових труднощів у спілкуванні. Вони можуть проявити агресивність - штовхнути, вдарити іншу дитину (дехто з моїх вихованців дуже полюбляють кусатись), особливо, якщо та якимось чином позіхнула на її “власність", скажімо намагалась заволодіти привабливою іграшкою. Дитина спілкуючись з іншими дітьми завжди виходить зі своїх власних інтересів, зовсім не враховуючи інтереси та бажання іншого. Вона егоцентрична і не тільки не розуміє іншу дитину, але й не вміє співчувати. Емоційний механізм співчуття з'являється пізніше, у дошкільному дитинстві. Не дивлячись на зазначені труднощі, спілкування з однолітками дуже корисне і теж сприяє емоційному розвитку дитини, вважаючи на те, що однією з особливостей емоційної сфери дитини раннього віку є синтонія, як “зараження” відповідним емоційним станом в безпосередній взаємодії, яка з'являється вже наприкінці першого року життя [27].Саме у формі синтонії виявляються і перші ще досить не стійкі симпатії, які складаються на підґрунті насиченості та частоти ситуативно-особистісного спілкування. І якщо спілкування з однолітками стає для дитини більш насиченим і значущим ніж спілкування з дорослим, то відповідно роль однолітків у формуванні емоційної сфери теж зростатиме. Звичайно синтонія є лише пасивним емоційним механізмом, але ми все ж таки хочемо відмітити її певну роль у подальшому формуванні та розвитку емоцій. Адже на наш погляд саме синтонія може вважатись підґрунтям для подальшого розвитку такої емоції як співчуття.Значно рідше можна говорити про виникнення антипатії не тільки на першому, але й на другому році життя, бо у випадку антипатії практично випадає механізм синтонії і показником стає ініціативний “ухід" від спілкування.Великий вплив на емоції та почуття дитини здійснює провідна для цього віку предметно-маніпулятивна діяльність, яка у своїй більшості проходить у ігровій формі. Гра представляє інтерес для дітей тільки тоді, коли вона реалізується в емоційно насиченій формі. У цей період у дитини виникає потреба у суспільній поведінці, але ще відсутні навички суспільно діяти, тому саме у процесі предметно-маніпулятивної діяльності дитина оволодіває не тільки формою людського спілкування між людьми, але перш за все суспільними засобами вживання всіх оточуючих її речей [12].“Польовий" характер поведінки дитини раннього віку, наведений в роботах К. Левіна [40], супроводжується “випадковими”, з точки зору зовнішнього спостерігача, емоційною зафарбованістю та інтенсивністю. З одного боку, дитина ще більше залежить від зовнішньої ситуації, з іншого, ця залежність досить короткочасна, легко знімається переключенням на інший об'єкт. Відповідно до цього емоційний процес під час діяльності характеризується швидким та інтенсивним збудженням і таким же швидким затуханням [13].В своїй роботі ми неодноразово зверталась до важливості різних форм спілкування дитини, але слід також відмітити, що головним аспектом діяльності дитини є ті, можливості, які вона набуває завдяки цьому спілкуванню, тобто його інструментальний аспект.Отже, як було вже відмічено, у ранньому віці дії дитини швидко набувають орудійного характеру, а її емоційна регуляція носить ситуативний та вибірковий характер. Диференційоване емоційне реагування на “своїх” та “чужих” опосередковується тут предметною взаємодією. При цьому “свій" стимулює розгорнуту предметно-маніпулятивну діяльність, а “чужий” її загальмовує (М. Ейнсвурт. С.В. Корницька) [29].Говорячи про провідну діяльність дитини, хочемо знов підкреслити важливість впливу однолітків і особливо дитячого колективу на її емоційну сферу, характер спільної діяльності дітей вже описаний нами вище, але додатково хочу підкреслити важливість положення дитини в групі. Характер стосунків дитини з однолітками суттєво впливає на її емоційний стан та психічний розвиток в цілому. Від цього залежить наскільки дитина відчуває себе спокійною, задоволеною, знаходиться у стані емоційного комфорту.Де які вчені звертали увагу на розбіжності у формуванні провідної діяльності хлопчиків та дівчаток, вважаючи, що на підставі предметної діяльності у хлопчиків формується предметно-орудійна, а у дівчат на підставі мовленнєвої діяльності - комунікативна. Але, проведеними Є.В. Каганом дослідженнями [28] було встановлено, що статеві розбіжності у поведінці дітей раннього віку не стільки зумовлені біологічними та фізіологічними причинами, скільки характером їх соціального спілкування. Ці орієнтації завдані соціально, внаслідок культурних зразків.На завершення можна підсумувати, що проведеними експериментальними дослідженнями доведений тісний взаємний зв'язок провідної предметно-маніпулятивної діяльності дитини раннього віку з її емоційним розвитком.Позитивно зафарбована та організована цілеспрямовано діяльність дитини безпосередньо сприяє більш швидкому та позитивному розвитку емоційної сфери дитини. Тому діяльність дитини повинна бути спрямована на задоволення її потреб, і в першу чергу у спілкуванні як з однолітками, так і з дорослими. Гра, як провідна і найбільш приваблива для дитини діяльність, повинна бути емоційно насиченою, розвиваючою і спрямованою на засвоєння дитиною суспільних засобів дій. Спілкування у цьому віці стає формою організації предметної діяльності.У разі наявності негативних факторів в процесі провідної діяльності, наприклад переважання стримуючих мотивів над заохоченням, у дитини можуть розвинутись негативні емоційні явища та пасивне ставлення до оточуючого середовища.1.3 Роль дорослого у формування почуттів дитиниВсі сучасні дослідження доводять, що емоційний і соціальний розвиток дитини з раннього віку глибоко пов'язаний і взаємозумовлений.В усіх випадках, коли емоційні впливи недостатні і емоційні реакції бідні, то і соціальний розвиток слабкий, і навпаки.Дослідженнями М.І. Лісіной та її співробітників [36] було встановлено, що зустрічаючись з незнайомим дорослим, дитина перед тим як вступити з ним в контакт, попередньо уважно його досліджує, випробовує. Дитина придивляється до незнайомої людини, спостерігає за її поведінкою, заграє, намагається з'ясувати, яку зворотну реакцію можна від неї очікувати, чи доброзичлива вона. В залежності від емоційного враження, яке склалося про незнайомця внаслідок такого обстеження, малюк або намагається притягти його до спільної діяльності, або відмовляється мати з ним справи.Що лежить у основі формування у дитини раннього віку певного ставленні до дорослого? На чому будується її вибірковість?Неофрейдисти (Дж. Боулбі, Р. Спітц) придають особливе значення матері, яка годуючи дитину тим самим нібито задовольняють “оральну сексуальність" немовляти [19].Прибічники необіхевіоризму (Х. Рейнголд, І. Брекбілл) зводять взаємовідношення немовляти з дорослими до суми умовних рефлексів, розглядаючи соціальну поведінку дитини як її натуральну реакцію на збуджувальні та підкріплюючі стимули, які виходять від дорослого.Обидві ці концепції не дають задовільної відповіді на питання про причини вибіркового ставлення дитини до оточуючих людей [19].Навряд хто стане сперечатися з приводу глибокого емоційного зв'язку між дитиною та матір'ю, який встановлюється дуже рано і згодом поширюється на інших членів родини та на підставі якого формується основа соціальної поведінки дитини та її емоційний зв'язок з навколишнім світом.Дуже цікавими з цього приводу є дослідження психологів Манової-Томовой, М.І. Лісіной, які довели, що через те що до кінця третього року мама є об'єктом найсильніших почуттів радості дитини, ці почуття стають основою першого формування її ставлення до навколишнього середовища. Велика любов, яку відчуває дитина до мами, стає регулятором її поведінки. На другому році, а особливо на третьому, дитина радіє, коли зробить щось таке, від чого її мама задоволена, і знижується емоційний тонус дитини, коли мама не задоволена зробленим [36], [39] [41].У ранньому дитинстві діти проявляють вибіркове ставлення до знайомих та незнайомих дорослих: одних вони зустрічають радісною посмішкою, а від інших перелякано відвертаються, поява третіх приводить дітей до зніяковілості. Вибіркове ставлення дітей виявляється і при зустрічі з незнайомими людьми і у взаємодії з близькими.Існує дуже багато експериментальних досліджень, які доводять, що недостатня емоційність дітей у ранньому віці, їх емоційне ізолювання призводить до тяжких наслідків у формуванні поведінки і часто до виникнення справжніх патологічних синдромів [41].Саме видатному психологу Л.С. Виготському належить оригінальність ідеї, яка полягає в тому, що джерело психічного розвитку знаходиться не всередині дитини, а в її відношеннях з дорослим. Згідно його позиції соціальне середовище та оточуючі дорослі являють собою органічно необхідні умови людського розвитку. Дитина не може жити і розвиватись поза суспільством, вона з самого початку включена у суспільні відносини, і чим менша дитина, тим більш соціальною істотою вона є. Саме така позиція висуває на перший план роль спілкування з дорослим у психічному розвитку дитини [12] [13].О.В. Запорожець, в продовження розробки концепції свого вчителя, ініціював розвиток наукових досліджень спрямованих на вивчення безпосереднього процесу спілкування, а не його фактичних результатів [20].Ще раз повертаючись до робіт М.І. Лісіной, хочу звернути увагу на те, що спираючись на концепцію Л.С. Виготського та О.В. Запорожця, вона створила власну наукову школу, і дуже багато уваги присвятила вивченню спілкування дитини з дорослим, та запропонувала новий підхід до його наукового вивчення [51]. Саме в дослідження М.І. Лісіної наведені переконливі докази важливості ролі в психічному та особистісному розвитку дитини спілкування з дорослим. Існують дані про те, що порушення взаємовідношень дитини з близькими мають віддалені наслідки для формування батьківської поведінки: більшість матерів, які відмовляються від своїх дітей, з раннього дитинства мали негативний досвід між особистісних взаємовідношень. Порівняння особливостей спілкування дорослих з малюками в будинках дитини та в родинах дозволило виділити якісні розбіжності у їх взаємодії з дитиною і відповідні розбіжності у ставленні до неї. Лише при ставленні дорослого до дитини як до суб'єкту, реалізується особистісно-орієнтоване спілкування з ним. При цьому складаються найбільш сприятливі умови для формування позитивного самовідчуття дитини, переживання себе як джерела активності і на сам кінець - для загального психічного розвитку. При об'єктному ставленні дорослого у дитини не формується позитивного самовідчуття, він стає пасивним, його подальший розвиток затримується та викривляється [26], [36], [42].Цікавими також є досліди С.В. Корницької, за даними яких діти раннього віку надають перевагу безпосередньо-емоційному спілкуванню у вигляді спільної з дорослим діяльністю; у період здійснення переважної форми спілкування у дітей виявляється активне позитивне та вибіркове ставлення до дорослого партнера (сторонній дорослий викликає у дитини негативне ставлення); спілкування небажаної форми, особливо після бажаної, викликає нервове збудження і негативні емоційні прояви у дітей, ставлення до дорослого набуває в цей період подвійного характеру [29].Головним набуттям проведеного дослідження є встановлення того факту, що для емоційного розвитку дитини раннього віку важливим є не просто спілкування, а саме його зміст та рівень активності дорослого у спільній з дитиною діяльності.Для дитини раннього віку характерні виразні емоційні реакції, пов'язані з її безпосередніми бажаннями. Наприкінці цього періоду, при наближенні кризи трьох років, спостерігаються афективні реакції на труднощі, з якими стикається дитина.При цьому слід відмітити, що дорослий для дитини раннього віку стає своєрідним ключовим моментом в діяльності - він постійно залучається якщо не в якості співучасника, то хоча б в якості свідка активності дитини. Слід також зауважити, що для дитини двох, трьох років, на відміну від дошкільника, пасивна роль дорослого, не задіяного у спільній діяльності, не дуже бажана.Тому у цей період, як ми вважаємо, дуже важливим для дорослого вчасно переглянути своє ставлення до дитини, врахувати її потреби як у спільній діяльності так і самостійності її дій.Звичайно, для нормального розвитку дитини в ранньому віці характерна більша виразність позитивної зафарбованості предметних дій, ніж виразність негативної зафарбованості при обмежені активності або інших негативних санкціях з боку дорослого. При цьому регулярне застосування в процесі виховання саме таких санкцій зсовує емоційний акцент навіть не стільки у бік негативного полюсу, скільки в бік індиферентності та пасивності.Деякі вчені вважають, що афективні спалахи краще за все гасяться тоді, коли дорослий досить спокійно на них реагує, а по можливості - зовсім ігнорує. Бо інакше особлива увага дорослого діє як підкріплення: дитина швидко помічає, що вмовляння та інші приємні моменти у спілкуванні з дорослим настають одразу після його сліз чи злості, і починає капризувати частіше, щоб домогтися свого. Але, ми згодні з іншою думкою, про те, що у цьому віці увагу дитини дуже легко відвернути, звісно, якщо дитина дійсно засмучена, дорослому іноді достатньо лише показати улюблену іграшку чи запропонувати зайнятись улюбленою чи якоюсь новою справою - і дитина, у якої одне бажання легко змінюється на інше, одразу переключиться і з задоволення займеться новою справою.Дуже цікавими та корисними є дослідження Т.В. Гуськової та М.Г. Єлагіної [15], які провели вивчення особистісних новоутворень у дітей в період кризи трьох років. В ході проведення цих досліджень вчені звернули увагу на те, що не всі діти виявляють негативні прояви у зазначеному віці, або легко та швидко їх долають, це при тому, що їх особистісний розвиток протікає цілком нормально. Ці дані змусили звернути увагу на позитивну симптоматику кризи 3 років, бо без неї картина розвитку дитини є досить однобічною. І саме ця - позитивна - сторона кризи виявилась досить не вивченою.В ході проведених спостережень було виявлено досить своєрідний комплекс поведінки дитини 3 року. По-перше, прагнення до досягнення результату своєї діяльності.По-друге, отримуючи бажане дитина одразу прагнула продемонструвати свої успіхи дорослому, без схвалення якого ці успіхи в значній мірі втрачали свою цінність, а радісні переживання з цього приводу значно зменшувались.По-третіх, у дітей з'явилось загострене почуття власної гідності, це висловлювалось у підвищеній образливості і чутливості до визнання досягнень дорослим, емоційних спалахах з дріб'язкових причин, перебільшенні та зухвальстві [15].Змальований поведінковий комплекс за пропозицією М.І. Лісіної було названо “гордість за досягнення” [36].При подальших дослідженнях було емпірично підтверджене уявлення про те, що в ранньому віці безпосереднє, емоційне відношення дорослого до дитини, характерне у період немовляти, починає ускладнюватись за рахунок вимог, які висловлює дорослий до досягнень малюка в предметній сфері на фоні та при збереженні існуючих форм стосунків. Така практика, відображаючись в дитячому образі самого себе, в свою чергу змінює його. У дітей раннього віку складаються, відокремлюючись від загальної самооцінки, ставлення до себе, яке засноване на своїх власних реальних досягненнях, тобто на підставі конкретної самооцінки. Але емоційне ставлення дитини до конкретної оцінки залежить не лише від результату діяльності, але й від того як саме дорослий реалізую свою оціночну поведінку.Для порівняні хочу навести данні отримані М.І. Лісіною та її співробітниками при вивченні особливостей депривації психічного розвитку в ранньому віці. Вони виявили, що для дітей раннього віку, які виховуються в умовах інтернату, спілкування характеризується спрощеним емоційним фоном ділової взаємодії. Бо дорослі не так зацікавлено відмічають все нове та цікаве, чому навчається малюк, не так жваво радіють та засмучуються його діям, не так прагнуть до підтримки його ініціативи. Саме емоційність дорослого в значному ступені визначає загальний тон дитячої активності, що позитивно впливає на її протікання [36]. В цілому отримані дані дозволяють зробити висновки про те, що найважливіше значення у ранньому віці має спілкування дитини з матір'ю, або людиною, яка її заміщує, відсутність такого виду спілкування має великий негативний вплив на психічний розвиток дитини в цілому. Діти раннього віку надають перевагу безпосередньо-емоційному спілкуванню у вигляді спільної діяльності; спілкування небажаної форми, особливо після бажаної, викликає нервове збудження і негативні емоційні прояви і ставлення до дорослого набуває в цей період подвійного характеру. Наведені експериментальні факти підтверджують важливість значення змісту спілкування для розвитку емоційної сфери дітей раннього віку.Висновок до розділу 1У першому розділі нашої роботи ми розглянули та проаналізували результати деяких, найвідоміших і значущих, теоретичних та експериментальних робіт, що стосуються особливостей розвитку емоційної сфери, розглянули чинники, які можуть впливати на її розвиток.Проведений аналіз показує, що розвиток емоційної сфери дитини раннього віку набуває центральну роль в процесі соціалізації, взаємовідносин дитини з близькими дорослими та іншими дітьми. При тому, що досить очевидна роль як загальних біологічних механізмів, так і індивідуального генотипу (тобто індивідуальних властивостей та темпів визрівання нервової системи), але формування близьких стосунків між дитиною та дорослим, як показано у наведених даних, здійснюють суттєвий вплив на цілий ряд особливостей емоційної сфери та соціальної поведінки дитини.Скоріше за все, саме становлення безпечної прив'язаності являє собою умову подальшої соціальної адаптації дитини та своєрідної "імунної" системи психічного розвитку. Серйозним питання, яке постає в зв'язку з цим перед будь-яким суспільством, є питання забезпечення такого становлення, особливо в умовах відсутності повноцінної сім'ї (або материнського тепла) - питання, яке тим більш гостро постає, чим більш бідним є суспільство.Іншою важливою стороною розвитку емоційної сфери є виявлення емпатії та інших соціальних емоцій. Наведені матеріали говорять нам про те, що наявні деякі вродженні механізми, які можуть виявлятись у синтонії, потребують достатньо довгої та послідовної роботи, включаючи звернення уваги дитини на зразки просоціальної поведінки, заохочення дитини, схвалення її дій та соціальну підтримку як у здійснені альтруїстичних намірів, так і в соціальних переживаннях.Отже, спираючись на результати проведеного аналізу, у другому розділі нашої роботи ми проведемо експериментальне діагностичне дослідження рівня емоційного розвитку дитини раннього віку, з метою встановлення особливостей її емоційної сфери та виявлення чинників, які впливають на її розвиток у соціальному середовищі, зокрема у дитячому садку.Розділ 2. Експериментальне дослідження рівня емоційного розвитку у дитини раннього віку2.1 Мета, завдання, методи та методики діагностичного дослідженняМетою нашого діагностичного дослідження було виявлення рівня та особливостей емоційного розвитку дітей раннього віку.Для досягнення поставленої мети необхідно дослідити:психічні стани та деякі особистісні якості дитини раннього віку в залежності від умов соціального виховання;психічні стани та емоційне благополуччя дитини в ситуаціях педагогічної діяльності та у дитячому колективі;психічні стани та емоційне благополуччя дитини в родині.Дослідження проводились в реальних групах дітей - перші молодші групи № 10 та № 2 Дошкільного навчального закладу (ясла-садок) № 180 м. Харкова. В дослідженні приймали участь 34 дитини віком від двох до трьох років, з них 18 дівчаток 16 хлопчиків.У ході проведення дослідження був застосований план проведення дослідження для двох рандомізованих груп, в якому тестування проводиться до та після проведення формуючого експерименту.Для виконання поставлених задач були застосовані методи спостереження за дітьми під час режимних моментів та у грі; бесіди з вихователями та батьками; проводились індивідуальні співбесіди з батьками, щодо виявлення особливостей психічного та фізичного розвитку дитини, особливостей сімейного виховання, емоційних станів дитини під час її перебування у домашніх умовах.Також були застосовані методики діагностування психічних станів дитини раннього віку, її емоційне благополуччя в ситуаціях педагогічної діяльності та у дитячому колективі: “Паровозик”, “Кольорова соціометрія", спрямовані на встановлення рівня емоційного розвитку та стосунків дитини з оточуючими.Для діагностичного дослідження особливостей емоційної сфери дітей були проведені методики із застосування кольорового діагностичного матеріалу. Як було встановлено у різноманітних дослідженнях, асоціативні реакції на колір дуже чутливі до змін його сенсорних характеристик. Тому у експериментах, які ми проводили постійно використовувались стандартні набори кольорів.Методика “Паровозик” була використана з метою дослідження психічних станів дитини протягом дня в її діяльності, спрямована на визначення позитивного (ППС) та негативного (НПС) психічного стану кожної дитини (у подальшому ми будемо використовувати відповідні скорочення ППС та НПС) і сприятливість психологічного клімату у групі в цілому [9, С.92-94].Діагностуючий матеріал: білий паровозик та 8 різнокольорових вагончиків (червоний, жовтий, зелений, синій - основні; фіолетовий, сірий коричневий, чорний - додаткові). Вагончики безладно розташовані на білому фоні.Мета: Визначення позитивного та негативного психічного стану дитини.Дитині пропонувалось побудувати “чарівний поїзд" в різнокольорових вагончиків. Спочатку потрібно обрати самий красивий. Потім самий красивий з тих, що залишились і тощо.Фіксуються: позиція кольору вагончика, висловлювання дитини (зразки протоколів - додаток А, Б).Обробка результатів проводилась наступним чином: один бал присвоюється якщо дитина поставила вагончик фіолетового кольору на другу позицію; чорний, сірий, коричневий - на третю; червоний, жовтий, зелений - на шосту. Два бали присвоюється, якщо дитина ставить вагончик фіолетового кольору на першу позицію; чорний, сірий, коричневий - на другу позицію; червоний, жовтий, зелений - на сьому, синій на восьму. Три бали присвоюється, якщо чорний, сірий або коричневий вагончики поставлені на першу позицію; синій - на сьому позицію; червоний, жовтий, зелений - на восьму позицію.За результатами досліджень Макса Люшера Люшер М. Сигналы личности.; Цветной человек или путь к внутреннему равновесию / В кн.: Магия цвета. - Харьков: Сфера, 1996. встановлено таке значення кольорів: червоний - життєва сила, драйв; жовтий - нестриманість, експресивність, релаксація, зелений - “легко послаблена напруга”, “контроль”, синій - витриманість, сенситивність, фіолетовий - ідентифікація, коричневий - чуттєвість, захищеність, сірий - незадіяність, чорний - відмова, пригніченість, кумуляція (накопичення) почуттів.Якщо будь-який з основних кольорів опинається на одному з 3-х останніх місць, це свідчить про наявність тревоги, викликаної незадоволенням суб'єктивно-значущих потреб.Враховуючи високу вірогідність помилкових інтерпретацій безпосередньо за критеріями М. Люшера в цьому віці, зелений, червоний, жовтий та фіолетовий кольори кваліфікувались як емоційно-позитивні, а фіолетовий коричневий, сірий та чорний - як емоційно-негативні.Про характер тревоги говорить колір, який знаходиться на одній з останніх місць, а про її вираженість - його положення (6-а, 7-а, 8-а позиції ряду).Наявність тревог спонукає до виробітки компенсацій, характер яких встановлюється за кольором, який займає 1-у позицію в ряді кольорових переваг.Конфлікти діагностуються також у випадках, коли на перших 3-х позиціях ряду кольорових переваг знаходяться додаткові кольори.С кожною дитиною було проведено по 4 серії індивідуальних дослідів.В першій серії досліджувався емоційний стан дитини зранку під час її приходу до дитячого садка.У другій серії досліджувався емоційний стан дитини під час режимних моментів та занять, в яких дитина виконувала вказівки дорослого.У третій серії виявляли емоційний стан дітей під час спільної ігрової діяльності та прогулянки.У четвертій серії досліджувався емоційний стан дітей перед із поверненням додому.Психічний стан дитини оцінювався як позитивний, якщо сума балів не перевищувала - 3.При 4-6 балах - як негативний психічний стан низького ступеню (НПС нс); при 7-9 балів - як НПС середнього ступеню;Більше 9 балів - НПС високого ступеню.Поряд з отриманими індивідуальними результатами можна визначити і загальний психологічний клімат в групі дитячого саду.Для цього визначається сума всіх ППС (а) и НПС (б), різниця між ними ділиться на кількість дітей і помножується на 100%_______а-б______ х 100%кількість дітей70% і вище - висока ступень сприятливості психологічного клімату (сСПК);42-69% - середня сСПК;26-41,9% - незначна с СПК;0 до 25% - початкова ступень несприятливості психологічного клімату (сНПК);1 до -25% - середня сНПК;26% та нижче - сильна сНПК.Методика “Кольорова соціометрія", спрямована на дослідження емоційно-безпосередніх міжособистісних відношень дитини до оточуючих [9, С.113-119].Діагностичний матеріал: кольорове поле у вигляді шахтної дошки (5 х 5 рядів-квадратів), які складаються з 13 кольорових та 12 білих квадратів у наступному порядку: 1-й ряд: чорний, білий, синій, білий, чорний квадрати;2-й: білий, зелений, білий, зелений, білий;3-й синій, білий, червоний, білий, синій;4-й - як другий; 5-й - як перший.Кольорові фішки червоного, зеленого, жовтого, синього, білого, чорного, коричневого, рожевого, малинового, сірого, помаранчевого, фіолетового, бузкового кольорів, кожної -по 3.Дослідження проводилось у формі гри-бесіди.По ходу проведення методики дитині надавалась така інструкція:“Обери колір, який тобі більше за все подобається, і розташуй його на червоному квадраті.Обери кольори для людей (дорослих та дітей), яких ти вважаєш самими близькими (ти їх любиш, вони тебе люблять), і розташуй фішки на синіх квадратиках.Обери кольори для людей, з якими ти хотів би спілкуватись, і поклади відповідні фішки на зелені квадратики.Обери кольори для людей, які тобі не подобаються (часто ображають, завдають тобі болю, ти їх боїшся, тощо), і розташуй фішки відповідного кольору на чорні квадрати.Отримані дані були занесені в протоколи (зразки протоколів - Додаток В, Г) та інтерпретовані по кольорам за типами стосунків:1 - ставлення дитини до самої себе, самосприймання;2 - певне надання переваги, яке характеризується узгодженістю;3 - переважні, але де кілька суперечливі, нестабільні;4 - дитина відчуває антипатію, конфліктні стосунки.Вибір та віднесення дитиною певної особи до тих чи інших типів стосунків і вибір для неї певного кольору свідчить про значущість даної людини у спілкуванні з дитини, характер взаємовідносин та їх вплив на емоційний та психічний розвиток дитини.Отже, в ході проведення діагностичного експерименту були застосовані методи спостереження та бесіди, а також проведені методики “Паровозик” та “Кольорова соціометрія”.Зазначені заходи були застосовані з метою встановлення рівня та особливостей емоційного розвитку дітей раннього віку, які відвідують дитячий садок.У цьому контексті хотілося звернути увагу, що під час проведення діагностичного експерименту виявилась проблема соціальної адаптації дитини, яка безпосередньо взаємопов'язана та виникає на ґрунті емоцій. Емоційний та соціальний розвиток перебувають у постійній взаємодії і взаємозумовленості.Далі ми докладно розглянемо хід проведення діагностичного експерименту та проаналізуємо його результати.2.2 Аналіз отриманих результатівУ нашій роботі неодноразово звертались до думки тих психологів, які вважають, що емоційний розвиток є суттєвою частиною загального психічного розвитку дитини в перші три роки життя. Ставлення малої дитини до навколишнього середовища визначається і залежить лише від емоцій, які збуджуються різними подразниками. Дитина легко звикає до всього, що викликає приємні почуття, і уникає впливу неприємних подразників. Тому особливо велике значення надається функціям емоцій у житті дитини і жодна з форм поведінки не є такою міцною, як ті, що пов'язані з емоціями.Отримані нами результати свідчать про безпосередній вплив типу спілкування та виду діяльності дитини на її емоційний стан.Аналіз результатів проведених спостережень та бесід з батьками і вихователями показав, що ті діти, які прийшли до дитячого навчального закладу на початку навчального року і відвідували садок регулярно, відчувають себе у групі цілком розкуто, добре спілкуються між собою, грають у спільні ігри, мають гарний апетит, самі себе обслуговують (їдять, одягаються, роздягаються, складають свої речі, ходять до туалету), слухають вихователя, добре виконують його прохання. Діти, які почали відвідувати дитячий садок лише протягом останнього часу, ще не достатньо адаптовані до колективного життя, вони постійно запитують: „Коли прийде мама? ”, „А де вона пішла? ”, „Куди ми зараз підемо?", іноді відмовляються їсти і чекають, поки їх погодують, не вміють себе обслуговувати. Однак, слід відмітити, що майже всі діти йдуть до дитячого садка із задоволенням, радіють своїм одногрупникам і дуже люблять гратися разом, приносять до групи свої улюблені іграшки, діляться ними з товаришами. Але не всі достатньо адаптовані до групи.Розглянемо ситуацію недостатньої адаптації дитини на прикладі Діми Л., вік 2 роки та 2 місяці, за результатами діагностичних методик має незадовільний психічний стан.Слід відмітити, що дитячого садка хлопчик прийшов два місця потому, віком 2 роки 2 місяці, отже трохи менший від інших дітей, мовний апарат дитини розвинутий досить добре для його віку. Хлопчик із задоволенням приходить до групи, він не плаче, але постійно питає, коли прийде його мама. У спільних з дітьми іграх він постійно намагається звернути на себе увагу вихователя: якщо вихователь схвалила чиюсь поведінку чи дії, він одразу намагається зробити щось, щоб перевести увагу на себе, намагається зламати побудований дітьми будиночок, розкидає іграшки, залазить на стіл, штовхає інших дітей, забирає у них іграшки, дуже часто кусається, якщо хтось не дає йому потрібну річ. Дитина дуже непосидюча, на зауваження вихователя майже не реагує, або навіть робить навпаки.При проведенні діагностичних методик було виявлено негативний психічний стан середнього ступеню, егоїстичну спрямованість, тривогу через незадоволення якоїсь значущої потреби.Під час бесіди з батьками було встановлено, що коли хлопчик тікає на вулиці мати часто лякає дитину тим, що залишить його; сім'я мешкає разом з дідусем та бабусею, які з одного боку дуже його балують, а з іншого вимагають дисципліни і звинувачують батьків у неправильному вихованні. Діма єдина дитина та єдиний онук в родині, звик до цілковитою уваги до себе, і тому коли вихователь, приділяє увагу комусь крім нього його це дуже непокоїть і він намагається виправити становище.На підставі викладеного можна зробити висновок, що негативний емоційний стан дитини спричинений по-перше переживанням кризи, яка спричинена різкою зміною оточуючого середовища, відірваністю від матері, з якою у Діми дуже близькі стосунки, а також відсутністю єдиних вимог до виховання. Негативна поведінка у групі є засобом захисту та привернення уваги дорослого.Під час спостереження за ранковим спілкуванням батьків та дітей було зроблено висновок, що діти швидко навчаються маніпулювати своїми батьками, намагаючись привернути їх увагу. Негативна поведінка та виявлення агресії, дуже часто є причиною неправильного поводження батьків. Ось один з типових випадків.Даша С., 3 роки, яка відвідує групу з вересня місяця і вміє дуже добре себе обслуговувати, в ранці категорично відмовляється самостійно одягатись і роздягатись, влаштовує матусі істерики і вимагає її одягати та роздягати. Мама „йде на поводу у дитини", щоб та не кричала, отже ці істерики трапляються майже кожного ранку.На рекомендації психолога та вихователя мама не звертає уваги, тому вихователь попросила її просто приводити дитину до групи та одразу уходити. Дівчинка спокійно сама роздяглась, склала речі та пішла до групи. Коли мама ввечері прийшла до групи Даша була вже одягнена, але не прибрала тапочки до шафи, вихователь попросила її прибрати тапочки але вона почала вимагати щоб це зробила мама і знов влаштувала істерику, на що мама одразу виконала її вимогу.Свою та Дашину поведінку мама виправдовує тим, що вона пішла працювати, тому дівчинці не вистачає уваги до того ж дівчинка переживає кризу трьох років, тому істерики дочки вважає тимчасовими, перехідними, віковими особливостями.Отже, отримані в ході спостереження та бесіди результати дають нам змогу зробити висновок, що негативна поведінка дитини спричинена неграмотною поведінкою матері, яка не в змозі задовольнити потребу дитини у повноцінному спілкуванні, відчуває провину і намагається компенсувати це задоволенням примх дівчинки і потакаючи її істерикам.Далі були проведені діагностичній методики, які спрямовані на виявлення емоційних станів дітей та визначення їх особливостей в залежності від оточуючого середовища та роду діяльності.Методика “Паровозик” проводилась в кожній групі індивідуально з кожною дитиною в динаміці, коли просліджувались зміни емоційного стану дитини протягом дня.На початку дослідження дітям повинна була надаватись така інструкція: “Роздивись всі вагончики. Потрібно побудувати незвичайний поїзд. Першим постав той вагончик, який тобі здається найкрасивішим. Тепер обери з тих що залишились найкрасивіший, і тощо". Але, враховуючи вік та індивідуальні особливості кожної дитини, зазначена методика проводилась у вільній, ігровій формі, тому інструкція так само була обіграна з кожною дитиною індивідуально. В ході проведення методики ми намагались створити розкуту, довірливу обстановку в якій кожний малюк почував би себе добре і був зацікавлений запропонованою діяльністю. Іноді діти на першому етапі відмовлялись від спільної з нами “гри", але потім, спостерігаючи за своїми одногрупниками, які виконували завдання охоче, теж починали цікавитись, і після другої пропозиції погоджувались пограти у “Паровозик".Де хто з дітей отримавши початкову інструкцію одразу починав будувати поїзд не чекаючи її повторення. Іншим потрібно було повторювати інструкцію після кожного вагончика. Не всі діти знали назви кольорів. Іноді діти обирали два вагончики, а коли їх просили обрати той, який красивіше вони довго замислювались, але слід відмітити, що частіше за все це були вагончики близькі за кольоровим спектром (наприклад: чорний-сірий).При проведені методики „Паровозик” в динаміці було виявлено, що емоційний стан дитини змінюється в залежності від змісту її діяльності та оточуючого середовища. Чим бажаніше та емоційно насичений вид діяльності, сприятливіші її умови та позитивніше схвалення дорослими, тим більш позитивним є емоційний стан дитини. Порівняльна характеристика груп за методикою “Паровозик” наведена у таблиці 2.1Таблиця 2.1Психологічний клімат в групах за результатами методики Паровозик”
|
|