Системний підхід до вивчення творчості серед західних вчених можна спостерігати в дослідженнях М.Воллаха та Н.Когана. Серед учнів 11-12 років вони виявили чотири групи дітей з різними рівнями розвитку інтелекту і креативності, які відрізнялися способами адаптації до зовнішніх умов і вирішення життєвих проблем:

діти з високим рівнем інтелекту і креативності мають адекватний рівень самооцінки; їм притаманні внутрішня свобода і високий самоконтроль;

діти з високим рівнем інтелекту і низьким рівнем креативності прагнуть до шкільних успіхів, стримані, замкнуті та мають занижену самооцінку;

діти з низьким рівнем інтелекту і високим рівнем креативності - тривожні, неуважні, важко пристосовуються до шкільних вимог;

діти з низьким рівнем інтелекту креативності зовнішньо добре адаптуються, мають адекватну самооцінку, низький рівень предметних здібностей компенсується розвитком соціального інтелекту, товариськістю [27,с.216-217].

Таким чином, коли високий інтелект поєднується з високим рівнем креативності, творча людина частіше добре адаптована до середовища, активна, незалежна. А при поєднанні креативності з невисоким інтелектом формується невротична тривожна людина з поганою адаптованістю до вимог соціального оточення і тяжкою долею.

Наприкінці цієї глави, після розгляду основних підходів до вивчення феномену творчості вітчизняними та зарубіжними вченими, спробуємо зробити наступні теоретичні узагальнення того, що відомо про творчість:

До творчості людину спонукають пізнавальні потреби; роль інтелекту для творчості полягає в його здатності виконувати адаптивну функцію, створювати гнучку і водночас стійку рівновагу в поведінці людини.

Існує єдність логічного та інтуїтивного в творчому процесі, що підтверджує однаково важливу роль як свідомих так і безсвідомих компонентів творчості; творчість досягається тоді, коли безсвідомі ідеї проникають в свідомі твердження.

Важливе місце в творчості займають емоційні переживання (афективний компонент творчості), які спрямовують творчий процес.

Рівень прояву творчості залежить від особистісних якостей та від характеристик середовища.

Попереднє створення продуктів діяльності є можливим тільки завдяки творчій уяві.

Створення нового творчого продукту залежить від особистості творця та сили його внутрішньої мотивації; мотиваційна сфера особи виступає одним з найважливіших компонентів її творчого потенціалу.

Творчі продукти можуть бути різноманітними за своєю природою: створення музики, поеми або картини, нових філософських поглядів, відкриття хімічної формули, винайдення нового кулінарного рецепту, самовдосконалення характеру і т.д.

Специфічною властивістю творчого процесу, продукту, та особистості являється їх оригінальність.

Основним джерелом творчості є прагнення людини до самовизначення та самоактуалізації.

Таким чином, дослідження творчості розглядають чотири основних аспекти:

І творчий процес

ІІ творчий продукт

ІІІ творчу особистість

ІУ творче середовище

Виділені аспекти можна представити схематично (Мал. 2).

Мал. 2. Основні аспекти дослідження творчості

Як бачимо, всі аспекти творчості є взаємопов'язаними та обумовлюють один одного. Але в подальшому акцент буде робитися на розгляді саме творчої особистості.

Умовно визначаються три області дослідження творчих особистостей:

дослідження їх рис та мотивів;

дослідження творчості особистості у зв'язку з психопатологією;

дослідження творчості у зв'язку з самоактуалізацією.

В даній роботі особливий інтерес представляє третя область досліджень, тому в послідуючих главах вона буде пріоритетною.

1.3. Психологічні характеристики самоактуалізованої особистості

Більшість авторів визначає самоактуалізацію як свого роду “зріст зсередини”, суто внутрішній процес, пов'язаний з початковим прагненням особистості актуалізувати у собі спадкові та генетичні схильності по відношенню до темпераменту, характеру, інтелекту.

Карл Р. Роджерс вважає, що в кожному з нас є прагнення ставати здібним настільки, наскільки це є можливим для нас біологічно. Як рослина прагне бути здоровою рослиною, як зерно містить в собі прагнення стати деревом, так і людина прагне до цілісності, самоактуалізації [79,с.10].

Карл Юнг писав, що невідкритий шлях в нас - це дещо психічно живе, що класична китайська філософія називає “дао”. уподібнюючи водному потоку, який невмолимо прагне до своєї цілі. “Бути в дао” - означає досконалість, цілісність, виконане призначення [73,с.148]. У зв'язку з цим можна зробити припущення, що головною характеристикою самоактуалізованої особистості є цілісність, внутрішня пропорція та гармонія. Самоактуалізована особистість - це здорова, повноцінна людина. Так вважають представники гуманістичної психології. Але існують й інші погляди на розуміння самоактуалізації.

Ще в минулому столітті Гольдштейн, нейрофізіолог, який займався пацієнтами переважно з ушкодженим мозком, розглядав самоактуалізацію як фундаментальний процес в кожному організмі ( а не тільки в здоровому), який може мати як позитивні так і негативні наслідки для індивідуума. Гольдштейн писав, що здібності організму визначають його потреби. Володіння системою травлення робить їжу необхідною; наявність м'язів потребує рухів. Птаха потребує польоту, а художник має потребу в тому, щоб творити [73,с.383].

Абрахам Маслоу стверджував, що у людей є вищі та нижчі потреби - вони є “інстинктоїдними” і розташовані в наступному ієрархічному порядку : фізіологічне благополуччя, безпека, любов, повага і самоактуалізація. Кожна вища група потреб залежить від попереднього задоволення потреб нижчого рівню. Таким чином, за думкою Маслоу, людська природа уявляє собою безперервне задоволення внутрішніх потреб, починаючи з основних фізіологічних потреб і аж до метапотреб. Він стверджував, що самоактуалізуючаяся особистість - це людина, яка вже задовольнила свої нижчі потреби та прагне до здійснення вищих [42,с.8-9].

Пірамідальна ілюстрація ієрархії людських потреб (за А.Маслоу) представлена в Табл.1.

А Маслоу стверджував, що самоактуалізуючаяся особистість - це особистість, яка живе повним життям, це людина, яка досягла того рівня особистісного розвитку, що потенційно закладений в кожному з нас.

Але кожна людина прагне реалізувати свій внутрішній потенціал по - своєму, що з одного боку, сприяє процесу індивідуалізації, а з іншого - може обмежувати рівень досягнень людини в наслідок недостатньо докладених зусиль. Таким чином, за А Маслоу - в кожній людині є “здорове” зерно, яке може розвинутися, а може і не розвинутися в повноцінну (самоактуалізовану) особистість.

Виходячи із загального аналізу даних, отриманих на основі тестування, соціальних контактів та зібраних фактів, А Маслоу виявив найбільш загальні характеристики самоздіснюючихся (самоактуалізуючихся) особистостей [73,с.392]:

більш ефективне сприйняття реальності та більш комфортабельні відносини з нею;

прийняття (себе, інших, природи);

спонтанність, простота, природність;

центрированість на задачі (на відміну від центрированості на собі);

деяка від'єднаність та потреба усамітнення;

автономія, незалежність від культури і середовища;

постійна свіжість оцінки;

містичність і досвід вищих станів;

Таблиця 1

Ієрархія людських потреб (за А Маслоу)

В *самоак-* *туалізації*: прагнення до реалізації своїх здібнос- тей, до розвитку власної особистості.
Естетичні потреби: прагнення до гармонії, симетрії, порядку, краси.
Пізнавальні потреби: прагнення багато знати, вміти, розуміти, досліджувати.
Потреба в повазі: прагнення до компетентності, досягнення успіхів, схвалення, визнання, авторитету.
Потреба в належності та любові: прагнення належати до спільності, знаходитися рядом з людьми, бути визнаним та прийнятим ними.
Потреба у безпеці: прагнення почувати себе захищеним, звільнитися від страхів та життєвих невдач.
Фізіологічні (органічні) потреби: голод, спрага, статевий потяг та ін.

почуття співпричетності, єднання з іншими;

більш глибокі міжособистісні відносини;

демократична структура характеру;

розрізнення засобів і цілей, добра і зла;

філософське, невороже почуття гумору;

самоактуалізуючаяся творчість;

опір аккультурації, трансцендування будь-якої приватної культури.

Наведені характеристики є визначальними для процесу самоактуалізації особистості, але нас більше цікавлять психологічні характеристики самоактуалізованої особистості, тобто такої особистості, яка (підтримуючи позицію А. Маслоу) є своєрідним “ідеалом” здорової повноцінної людини з гуманістичної точки зору.

Можна припустити, що самоактуалізована особистість є вільною в своїх діях, відносно незалежною від фізичного і соціального оточення. Ця автономія дозволяє їй покладатися на свій власний потенціал, довіряти своїм власним виборам та оціночним судженням, тобто визначальним являється внутрішній локус (джерело). Людина все частіше починає відчувати, що локус оцінки знаходиться в середині її самої, все менше вона орієнтується на стандарти, за якими живуть “всі”. Людина усвідомлює, що вибір - це особиста справа, і що єдине, що має сенс, це відповідь на запитання - “Чи повністю мене задовольняє і чи вірно виражає мене мій образ життя?” [79,с.166].

Для здорових людей характерним є високий рівень самокерованості та “свободи духу”. Вони вважають себе самовизначаючимися, активними хазяєвами свого життя, а це припускає наявність особливої внутрішньої активності, яка знаходить вираз в активності зовнішній. Активність в даному випадку виступає не просто як властивість живого організму, а як згусток енергії (запал) в результаті актуалізації потенційних сил людини.

Необхідним компонентом активності є властивість здійснювати вольові зусилля (провадити вибір, приймати рішення і виконувати їх). Активність особистості грунтується на спроможності здійснювати внутрішні можливості ( цілі, наміри, задуми), тобто здатності самоактуалізуватися.

Активність спонукає особистість до постійного руху (життєдіяльності), заперечуючи сталість. Життя - це процес, а не стан буття [79,с.237].

Самоактуалізація пов'язана з постійним зростанням відкритості досвіду. Людина все більше стає спроможною відчувати те, що в ній відбувається. Вона не тільки більше відкрита для своїх почуттів (як негативних так і позитивних) - вона дозволяє собі усвідомлювати та приймати їх.

Будучи відкритою своєму досвіду, людина все більше помічає, що, якщо робить те, що “відчуває правильним”, це виявляється надійним орієнтиром поведінки, яка приносить їй істинне задоволення. Це визначає ще одну характеристику самоактуалізованої особистості - все зростаюча довіра до свого організму як засобу досягнення “найкращої” (найрозумнішої) поведінки в кожній ситуації теперішнього часу [79,с.240].

Самоактуалізованій особистості властиве естетичне сприйняття світу, що пов'язано з естетичними “пік-переживаннями” ( за А Маслоу). Життя більшості людей наповнене тривалими періодами недостатньої захопленості, навіть нудьги. Як протилежність цьому існують “пік-переживання” - ті моменти, коли ми стаємо глибоко захопленими, схвильованими світом та пов'язаними з ним. А Маслоу охарактеризував вищі “піки” як “почуття відкриваючихся безмежних горизонтів, відчуття себе одночасно і більш могутнім, і більш безпомічним, ніж коли-небудь раніше, почуття екстазу, захоплення і трепету, втрату відчуття простору і часу” [73,с.385].

Польський літературознавець Ян Парандовський схожими словами описував натхнення : “Різкий перехід від смутку до радості чи, навпаки, вплив на органи чуття ( світло, колір, голос, запах) виповнюють нас особливим хвилюванням, і в момент розчулення, екзальтації, гострої гіркоти чи глибокого болю, внутрішнього спокою чи блаженства виступає на поверхню свідомості плід зачаєної роботи нашої думки” [61,с.118].

Таким чином можна умовно прирівняти пікові переживання до натхнення, яке стимулює внутрішню активність особистості.

А Маслоу вважав естетичні пікові переживання центральним аспектом людського життя, тому що:

1) Всі пікові переживання сприяють усуненню внутрішнього розколу особистості, конфлікту між індивідом і світом, що веде до втрати єдності світу. Оскільки одним з аспектів психічного здоров'я являється інтеграція, то кожне пікове переживання є моментом повного здоров'я.

2) Ці відчуття - “обгрунтування” життя, її значимості [42,с.254].

Маслоу також зазначав, що пікові переживання властиві для будь-якої людини в кульмінаційні моменти любові, в поривах творчості, осяяння, зливання з природою. Але для самоактуалізованої особистості характерним є “включення” без штучних стимуляторів. Її включає вже те, що вона жива [94,с.517].

Як вже зазначалося, пікові переживання стимулюють внутрішню активність особистості, а це спрямовує особистість до продуктивності, адже існує закон “перетворення внутрішнього в зовнішнє”. Саме в продуктивній активності відбувається реалізація людиною її потенційних можливостей. Таким чином, для самоактуалізованої особистості, яка ефективно використала закладені в ній можливості, характерною є продуктивна орієнтація. Вона охоплює психічні, емоційні і сенсорні реакції на інших людей, на самого себе і на речі та виявляється в продуктивній діяльності.

В поетичній формі концепція продуктивної діяльності яскраво представлена в драмі Генрика Ібсена “Пер Гюнт”. Пер Гюнт прагне до багатства, енергійно докладаючи до цього зусиль, та вважаючи, що таким чином він здобуває собі користь. Він не розуміє що живе за принципом “Будь сам по собі”, який оголосив Троль, та є далеким від принципу людської моралі “Будь самим собою” [92,с.112].

В кінці кінців Пер зрозумів, що саме його тяжіння до “накопичень”, до багатства ( тобто до “мертвого”) не дозволило йому повністю актуалізувати себе, проявити закладені в ньому можливості та здібності. Нереалізовані можливості Пера Гюнта обвинуватили його в “гріху” відмови від творчої особистісної діяльності, а Гудзиковий майстер (посланець Вищих сил), який прийшов за його життям, оголосив вирок:

“Пер Гюнт, не свершивший

Предписанный труд,-

Ошибка. Пускай его перельют!” [30,с.210].

З точки зору вищої моральності відмова ( або уникнення) людини від актуалізації власних потенційних сил - є зрадою самого себе, з точки зору християнської моралі - тяжким гріхом. Тому самоактуалізація представляє собою не тільки шлях до задоволення своїх внутрішніх прагнень, а є також, моральним обов'язком людини.

Продуктивна діяльність особистості спрямовується її ціннісними орієнтаціями, які визначаються життєвими цінностями людини. Ціннісні орієнтації властиві будь-якій людині, але для самоактуалізованої особистості характерною є узгоджена і несуперечлива система ціннісних орієнтацій, яка лежить в основі формування змістовно і хронологічно узгоджених життєвих цілей і планів. Людину з неузгодженою системою цінностей можна порівняти з буридановим віслюком, який розривався між двома копицями сіна, не міг зробити вибір і залишився голодним. Таким чином, струнка несуперечлива система ціннісних орієнтацій дозволяє людині прожити життя творчо і продуктивно.

Оскільки вище було визначено, що самоактуалізація - це “зріст з середини”, тобто розвиток, а розвиток - це завжди творення, можна зробити висновок, що універсальною характеристикою для будь-якої самоактуалізованої особистості являється креативність ( або творческість) -як прагнення та здатність до творчості. Творчість є фундаментальною характеристикою людської природи, потенціал, даний від народження кожному, але більшість людей втрачає цей потенціал в процесі прилучення до культури, лише деякі виявляються спроможними зберегти його [73,с.409].

В західній літературі розрізняють два рівня креативності - так звану велику (“історичну”) креативність і малу (“особистісну”) креативність. Велика, або історична, креативність пов'язується з досягненнями, які справили суттєвий вплив на культуру і суспільство (наприклад творчі досягнення Бетховена і Едісона).

Мала, або особистісна, креативність стосується повсякденного життя - щоб людина не робила, вона робить це з певним відношенням до справи, певним настроєм, що витікає з самої природи її особистості. Прикладом малої креативності може бути застосування монети для нарізування сиру при відсутності ножа, або винайдення нового кулінарного рецепту.

Креативність в руслі самоактуалізації слід розуміти як малу, або особистісну, креативність. Креативність в даному випадку виступає як природня тенденція до особистісного балансу і психічного здоров'я.

Тепер спробуємо підвести підсумки та чітко визначити характерні психологічні риси “ідеальної” самоактуалізованої особистості:

автономність та самостійність, які виражаються в наявності внутрішнього локусу контролю особистості;

внутрішня активність особи;

сприйняття життя як постійного руху; зростання, у зв'язку з цим , відкритості досвіду та довіри до свого організму;

здатність до натхнення (пікових переживань) навіть без наявності зовнішніх стимулів;

продуктивна орієнтація особистості;

узгоджена та несуперечлива система ціннісних орієнтацій;

творческість.

Але слід зазначити два моменти:

по-перше, кожна з наведених психологічних характеристик може бути властивою і не тільки для самоактуалізованої особистості, лише їх сукупність утворює її цілісний образ;

по-друге, запропонований ідеал самоактуалізованої особистості, як і будь-який абстрактний образ , не є строго фіксованим.

До того ж самоактуалізована особистість не є зразком досконалості - їй може бути властива більшість проблем будь-якої людини (почуття провини, сум, тривожність, егоїзм і т.п.). Сильна прихильність до вибраної діяльності або цінностей робить її іноді безжалісною та фанатичною у прагненні до своєї мети. Її незалежність може іноді шокувати або дратувати із-за прагнення в усьому триматися власної лінії. Тобто самоактуалізована особистість не вільна від недоліків, але вона є яскравим взірцем здорової особистості.

Самоактуалізована особистість - особистість, яка повністю розкриває свій потенціал; вона є гарною ілюстрацією відомого афоризму Ніцше : “Стань тим, що ти є”.

1.4. Творчість як показник самоактуалізації

Сучасні дослідники феномену творчості все активніше використовують в своїх працях термін “творческість”. Творческість ( або креативність) - відносно нове визначення здатності людини до творчості. Це визначення з'явилося у другій половині ХХ ст., та було запропоноване західними психологами у зв'язку із зрослим інтересом до вивчення феномену творчості.

Ще в 60-х р.р. ХХ ст. було описано більш ніж 60 визначень креативності, визначення продовжують з'являтися і на сьогоднішній день, але жодне визначення не було визнане універсальним ( як і визначення самої творчості взагалі). П.Торранс зібрав і представив визначення, які метафорично пояснюють сутність творческості: копати глибоко, дивитися крізь, простягати руку у завтрашній день, слухати кішку, співати у власному ключі [88,с.123].

Традиційно вивчення творческості відбувається в двох основних напрямках: “особистісному” (вплив на творческість особистісних рис) і “пізнавальному” ( вплив на творческість інтелектуальних, пізнавальних особливостей). В даній главі ми будемо розглядати особистісну творческість, яка розуміється як творческість в контексті самоактуалізації.

В творчості самоактуалізації на першому місті стоїть особистість, а не її досягнення, які розглядаються як епіфеномени, породжені особистістю і тому уявляються вторинними по відношенню до неї. Є також необхідність відділити “особливий творчий талант" від “творчих здібностей до самоактуалізації”, які більшою мірою є похідними від самої особистості та активно проявляються в повсякденному житті.

Творчість самоактуалізації можна приблизно визначити як схильність підходити творчо до будь-якого вияву життя.

В цьому руслі майже будь-яка діяльність або заняття можуть виступати як творчими, так і не творчими, і як вірно помітив А.Маслоу - “у першокласно приготованому супі більше “творчості” ніж у посередньо намальованій картині” [42,с.173].

Для творчості самоактуалізації найбільш важливими є наступні психологічні умови:

вільність від стереотипів та “навішування ярликів”, тобто здатність сприймати навколишній світ без апріорних установок на те, що в ньому повинно бути, чого в ньому бути просто не може і що є завжди;

спонтанність і експресивність, як здатність діяти під впливом раптового бажання, без підготовки і планування;

відсутність страхів щодо нового, таємничого, незрозумілого, і навіть більше - тяжіння до невідомого;

майже стертість границі між роботою та грою.

Існує думка, що вищезазначені характеристики більш за все властиві дітям (Вайнцвайг, Маслоу, Н.Роджерс), тобто від початку є присутніми в людській природі, але протягом життя втрачаються або спотворюються в ході залучення людини до певної культури.

Хоча буття людини іншим і не може бути як “культурним”, все ж таки культурна традиція сприяє поневоленню творчості. М.Бердяєв взагалі песимістично вважає, що культура свідчить про творчу невдачу людини. Філософія і наука є невдачею в творчому пізнані істини; мистецтво і література - невдачею в творчості краси; сім'я і статеве життя - невдачею в творчості кохання; мораль і право - невдачею в творчості людських відносин. Культура у всіх її проявах є невдачею творчості, є неможливість досягти творчої зміни буття. Всі досягнення культури - символічні, а не реалістичні [6,с.315]. Але, хоча це й парадоксально- іншого шляху виразу творчих прагнень людини , крім культури, існувати не може.

Проблема співвідношення культури і творчості полягає в тому, що нормальна пристосованість будь-якої людини припускає поступову, але постійну відмову від багатьох глибин людської природи - людина змушена пристосовуватися до реальності виживання, яке потребує цілеспрямованості та прагматизму більше, ніж поезії. Е. Фромм вважає, що успішна пристосованість часто досягається шляхом відмови від власної індивідуальності [92,с.16]. А. Маслоу пише, що “добре пристосуватися до світу реальності значить прийняти розкол своєї особистості” [42,с.180]. Тобто людина часто відвертається від багатьох аспектів своєї суті, тому що вони уявляються непотрібними для “культурного” життя, або навіть небезпечними. Але така відмова збіднює особистість, тому що ці глибини являються також джерелом радощів, здатності грати, сміятися і, найголовніше, бути творчою людиною. Відгороджуючись стіною від свого внутрішнього пекла, людина також відгороджується і від свого внутрішнього раю [42,с.180].

Для людей, які сприймають себе повністю, які не прагнуть до постійного контролювання та приховування своєї власної самості, творчість є більш доступною, тому що вони витрачають значно менше часу і енергії на боротьбу із самими собою.

Таким чином здатність людини занурюватися у власну сутність, цінувати і не боятися її, сприймати і миритися з імпульсами, замість того, щоб постійно контролювати їх, представляється однією з основних умов творчості.

Тепер спробуємо окремо розглянути та з'ясувати існуючі відмінності між “творчістю самоактуалізації” і “самоактуалізацією в творчості”.

Ці два поняття є різнорідними за своєю мотиваційною природою.

Виділяють два основних типи мотивації поведінки людини: подолання дефіциту і прагнення до розвитку. “Подолання дефіциту” спрямовує поведінку на задоволення потреб організму, тому що незадоволеність загрожує нормальному самопочуванню і здоров'ю взагалі. “Дефіцит”, як правило, відшкодовується за рахунок зовнішніх сил ( частіше за допомогою інших людей), а не самим об'єктом. “Розвиток”, навпаки, потребує активності самого суб'єкту, хоча також передбачає задоволення основних потреб організму. Але “розвиток” (на відміну від “дефіциту”) представляє постійний, майже безперервний, всепрогресуючий процес, який відбувається за принципом -“чим більше отримується, тим більшого хочеться”.

Г.Оллпорт відзначає, що мотив “ліквідації дефіциту” підштовхує до зняття напруги і відновлення рівноваги, а мотив “розвитку особистості”, навпроти, підтримує напругу заради далекої (іноді недосяжної) мети. Маслоу пояснює ще конкретніше: ліквідація дефіциту запобігає хворобі; задоволення прагнення до розвитку робить людину здоровою [42,с.57]. Таким чином мотивацією творчості самоактуалізації особистості виступає мотив розвитку.

Стимулами творчості вважаються -“дух утечі”, пов'язаний з необхідністю компенсації, і прагнення до незалежності .

Ян Парандовський пише, що “пошуки чогось іншого, далекого -в часі, в просторі, в краєвиді, в звичаях, у віруваннях і почуттях - усе це було непереборною потребою цілих епох, і “дух утечі” прирікав на еміграцію не одне покоління [61,с.26]. Дійсно, сучасна людина також іноді прагне втекти від нудного часу, від нестерпних умов побуту - тоді з'являється потреба в новому, в змінах, в творчості. З “духом утечі” близько споріднене відчуття власної недосконалості, тоді творчість виступає як необхідність компенсації - творчість має компенсувати фізичні недоліки, неласкаву долю, матеріальну незабезпеченість. Створювався вигаданий світ, тому що світ справжній перетворив людину на вбогу й розчаровану істоту. “Дух утечі” та необхідність компенсації, здебільшого, являються негативними мотивами самоактуалізації в творчості.

Позитивним мотивом виступає відчуття незалежності, або, як писав М.Пришвін, “пристрасна жадоба до життя” [68,с.38]. Прагнення до незалежності примушує людей порушувати звичайний хід речей, впливає на долю сильних особистостей, породжує авантюристів, “великих”, або просто оригінальних людей. Є навіть літературний приклад Ч.Стрикленду ( з роману С.Моєма “Місяць і сяйво”), який був біржовим маклером, але раптом вирішив стати художником, залишив сім'ю, прирік себе на голод і митарства заради того, що в ньому пробудилося. Хоча його творчість протягом всього життя ніхто не визнавав.

Творчість завжди втілює в собі жадання життя як засіб усунення душевної самотності. Е Фромм навіть зазначає - якщо потяг до творчості не отримує реального виходу, виникає тяжіння до руйнування. Психічне напруження стає таким сильним, що якщо людина не має можливості поєднати себе з миром в творчості, з'являється спонука до усунення та руйнування світу [92,с.15]. Так парадоксально виглядає потреба людини в творчості.

Отже, ми з'ясували ,що до творчості самоактуалізації мотивує прагнення до розвитку, а позитивним мотивом самоактуалізації в творчості виступає прагнення до незалежності. І в обох випадках творчість виступає як джерело самоактуалізації, відіграє роль своєрідного постачальника енергії.

Творческість, як здатність до творчості, забезпечує оригінальність процесу самоактуалізації особистості. Оригінальність насамперед виражається в неповторності індивідуальної натури людини. Бути оригінальним - означає бути самим собою.

Прояви творческості в процесі самоактуалізації простежуються:

А) В творчому підході до життєвих проблем.

На відміну від творчого підходу до проблем існують стереотипний (нетворчий) та невротичний підходи. При стереотипному підході перевага віддається вже відомим способам розв'язання, які не потребують особливих зусиль. Оригінальні шляхи розв'язання відкидаються, оскільки вони вважаються ризикованими і пов'язані з додатковими клопотами.

Невротичний підхід виявляється тоді, коли людина не здатна зосередити свої зусилля на предметному розв'язанні проблеми, бо в неї виникають труднощі із самою собою - замість того, щоб повністю зосередитися на завданні, людина надміру зосереджується на самій собі.

Творчий підхід до життєвих проблем потребує відсутності страху перед несподіваними способами які неочевидні для загальної маси. Вирішення проблем, при цьому підході, дає задоволення і хвилює, а сама проблема повністю захоплює людину. Неуспіхи та невдачі рідко коли можуть викликати у такої людини розпач і зневіру, оскільки вже самі пошуки є для неї задоволенням.

Б) В творчому ставленні до життя.

В основі повноцінного життя людини лежить особливе - творче - ставлення до нього. Творче ставлення до життя долає невидиму, але постійно відчувану людиною психологічну межу, що відділяє Я від не-Я. Навколишній світ відкривається не стільки як світ зовнішніх об'єктів та їх відношень, скільки як її особистісний світ - тобто світ, до якого вона найглибшим чином причетна. Передумовою такого бачення світу є духовно практична діяльність щодо самоактуалізації власного потенціалу.

Людське життя може здійснюватися або як процес, що відбувається стихійно, або як усвідомлено і творчо спрямований шлях життя. Розрізняючи ці два способи життєздійснення, С.Л.Рубінштейн зазначає, що перший спосіб існування - це життя в умовах і відносинах, що склалися. Таке життя нагадує природний процес. Тут індивід начебто злитий з процесом свого існування і не виділяється з нього, не підіймається над ним. Реальний хід життя мало спрямовується і регулюється самою людиною, вона значною мірою пливе під стихійним тиском життєвих хвиль, механічно підпорядковуючи свою діяльність зовні заданим вимогам та обставинам.

Другий спосіб життєздійснення - більш високий рівень людського існування . Він передбачає розвинуту здатність особистості до роздуму над своїм життям, творчого його конструювання і здійснення [85,с.348]. Саме другий спосіб життєздійснення констатує здатність людини до життєтворчості.

Життєтворчість має місце тоді, коли особистість самоактуалізується не тільки на терені якоїсь певної сфери життєдіяльності (науці, техніці, мистецтві), а у “матеріалі” всього свого власного життя. На основі цього формується творчий стиль життя.

Але умови і способи життєдіяльності людини зумовлюються суспільством, тобто “матеріал” способу життя вже задається індивідові від його народження. Тому поняття способу життя вміщує діалектичну єдність соціально-типізованого, уніфікованого, тобто спільного для багатьох, і індивідуально-унікального в її життєдіяльності [71,с.31].

На відміну від способу життя, як прояву соціального в індивідуальному, поняття “стиль життя”, навпаки, виражає специфіку входження індивідуального в соціальне, суспільне. В процесі самоактуалізації особистість неодмінно виробляє свій індивідуальний стиль життя, як правило, цей стиль - творчий.

Особистість не може ігнорувати соціально - психологічних механізмів життєдіяльності. Тому навіть в індивідуальному творчому стилі життя завжди наявний елемент стандарту, стереотипу. Інакше індивід “випадав” би із соціального контексту, не міг би ідентифікувати себе з соціальним мікро- і макросередовищем, а в більш широкому плані не вписувався б у свій час, свою епоху.

У зв`язку з наведеними вище даними виділяються стадії розвитку особистості:

Соціалізація.

Індивідуалізація.

Самоактуалізація.

Процес самоактуалізації особистості є неможливим поза рамками життєвого простору, він також є утрудненим без невичерпного джерела самоактуалізації - творчості.

Про творчість самоактуалізації розмірковував ще Григорій Сковорода в своїй концепції спорідненості - людина досягає гармонії і щастя лише тоді, коли бажає і прагне до пошуку “спорідненої праці”, тієї творчої ролі, яка призначена людині від народження [86,с.18].

РОЗДІЛ ІІ

ЕМПІРИЧНА ЧАСТИНА

2.1. Характеристика вибірки піддослідних та стратегія формування дослідних груп

В процесі побудови вибірки було враховано три основних параметри її формування:

1. Об'єм вибіркової сукупності.

У відповідності з планом дослідження загальний об'єм вибірки включає 90 осіб - молодь міста Чернігова від 15 до 25 років (42 юнака та 48 дівчат).

2. Тип та процедура відбору.

При формуванні вибірки був застосований цілеспрямований підхід та було стратифіковано групи, члени яких відрізняються можливостями прояву творчих здібностей:

Експериментальна група А) молодь від 15 до 25 років (30 чоловік), яка свідомо прагне самоактуалізації в творчості та досягла певних успіхів в творчій діяльності (переможці літературних та музичних конкурсів, учасники художніх виставок та театральних вистав);

Експериментальна група Б) учні 11 класу школи - колегіуму №11 (30 чоловік), які навчаються за спеціально розробленими програмами;

Контрольна група В) учні 11 класу середньої школи № 23 (30 чоловік), які навчаються за стандартними програмами.

За проявом творчих здібностей в своїй переважаючій діяльності першу та третю групи можна розглядати як контрастні.

3. Якість вибірки.

Характеристики основної групи піддослідних відповідають характеристикам вибраної нами популяції за наступними критеріями:

1) молодь віком від 15 до 25 років;

2) молодь, яка займається творчою діяльністю або має можливості прояву творчих здібностей.

З метою підвищення репрезентативності вибірки припускається порівняльний аналіз емпіричних даних основної групи Б та контрольної групи В.

2.2 Характеристика психодіагностичного інструментарію та процедура проведення емпіричного дослідження

В даному емпіричному дослідженні, у відповідності з планом, були використані чотири психодіагностичні методики:

1. Самоактуалізації тест (САТ) ( Автор: Е.Шостром).

2. Фрайбургзький особистісний опитувальник (FPI), модифікована форма “В” (Автори: І.Фаренберг, Х.Зарг, Р.Гампел).

3. Тест С.Медніка RAT (тест віддалених асоціацій), автори адаптації - Л.Т.Олексієва, Т.В.Галкіна (Інститут психології РАН).

4. Стислий варіант тесту Торренса - субтест “Завершення картинок” (Complete Figures), автор адаптації - О.М.Воронін, 1993-1994 рр. (Інститут психології РАН).

Опис зазначених вище методик:

Самоактуалізації тест (САТ).

Даний тест включає в себе 14 шкал - дві базові, які вимірюють глобальні характеристики самоактуалізації, та 12 додаткових шкал,що орієнтовані на реєстрацію окремих її аспектів.

При описі різних особистісних рис виділяються і представляються тільки два крайніх полюса їх розвитку: високий та низький, відповідно позитивне або негативне значення розвитку окремої риси. Характеристика та опис шкал методики САТ наведені в додатку №1.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5