Психологічне здоров'я дітей залежить від соціально-економічних, екологічних, культурних, психологічних і багатьох інших факторів. Але найбільш могутнім за своїм впливом на загальний розвиток особистості дітей є соціальний досвід, набутий у сімї. Неформальне спілкування, атмосфера любові й піклування дорослих про дітей, щоденна спільна трудова діяльність створюють унікальні можливості для формування в молодших членів сімї моральних цінностей, відносин, життєвих установок.

На думку авторів (Л.І. Божович, А.А. Бодальов, В.С. Мухіна, Т.А. Рєпіна та інших) дитина як сама чуттєва частина соціуму піддається різноманітним негативним впливам.

В останні роки, як свідчать спеціальні експериментальні дослідження, найбільш розповсюдженими явищами є тривожність і страхи у дітей (І.В. Дубровіна, В.І. Гарбузов, А.И. Захаров, Є.Б. Ковальова та інші).

Однією з умов, що впливають на прояв тривожності у дітей, як указують дослідники С.В. Ковальов, А.И. Захаров, І. Коган та інші, є психологічний мікроклімат сімї.

Для маленької дитини сімя - це цілий світ, у якому вона живе, діє, робить відкриття, вчиться любити, ненавидіти, радіти, співчувати. Будучи її членом, дитина вступає у певні відносини з батьками, що можуть подати на неї як позитивний, так і негативний вплив. Унаслідок цього дитина росте або доброзичлива, відкрита, товариська, або тривожна, груба, лицемірна, брехлива.

Проте трапляються сімї, де панує низький рівень дитячо-батьківських відносин, допускаються серйозні помилки у вихованні дитини, що негативно відбивається на її подальшому розвитку . Однією з причин цих помилок є нестабільна соціально-економічна ситуація в країні, яка призводить до низького рівня знань батьками з проблеми виховання і взаємин з дитиною.

Тому актуальність проблеми дитячо-батьківських відносин залишається незмінно гострою протягом усього розвитку психологічної науки і практики. У зв'язку з цим ми вирішили вивчити цю тему і розкрити її в нашій роботі.

Об'єкт дослідження - тривожність дітей молодшого шкільного віку.

Предмет дослідження - вплив дитячо-батьківських відносин на рівень тривожності у дітей молодшого шкільного віку..

Мета дослідження - експериментальним шляхом дослідити особливості стилів дитячо-батьківських відносин та їх вплив на прояв тривожності у дітей молодшого шкільного віку.

Гіпотеза: ми вважаємо, що однією з причин виникнення тривожності у дітей молодшого шкільного віку є низький рівень знань батьків про виховання дитини.

Відповідно до об'єкта й предмета дослідження нами були поставлені наступні завдання:

Вивчити особливості стилів дитячо-батьківських відносин;

2. Виявити основні підходи по вивченню проблеми впливу батьківських відносин на рівень тривожності у дітей;

3. Виявити рівень тривожності у дітей у системі батьківських відносин;

4. Розробити й апробувати програму занять з корекції сімейних взаємовідносин.

Методологічною основою дослідження є теоретичні концепції ведучих вітчизняних психологів: В.С. Мухіної, Л.С. Виготського, А.Н. Леонтьєва про закономірності розвитку дитячої психіки, розуміння молодшого шкільного віку як особливого періоду в становленні особистості. А також дослідження ряду робіт авторів, що вивчали родину і сімейні відносини: Л.Д. Столяренко, С.І. Самигін, А.В. Петровський, А.І.Захаров, І.М. Балинський, В.Н. Мясіщев та інші.

Методи дослідження:

теоретичні: аналіз та класифікація психолого - педагогічної літератури;

емпіричні: бесіда, анкетування, психодіагностичні методики, тренінг, рольова гра, дискусія, брейн-стормінг,

Практичне дослідження полягає в тому, що розроблена нами коррекційна програма може бути застосована в роботі з батьками, які мають низький рівень знань по проблемі виховання дітей молодшого шкільного віку.

Теоретичне дослідження полягає в тому, що була проаналізована література , яка доповнює дані з проблеми дитячо-батьківських відносин та діагностики і корекції тривожності дітей молодшого шкільного віку.

Розділ 1. Теоретичні основи розвитку і подолання тривожності у дітей в системі батьківських відносин

1.1 Поняття «батьківські відносини», види, критерії

Перш ніж зрозуміти сутність впливу батьківських відносин на дитину, розглянемо її значення в її житті.

Сімя як визначена соціальна спільність хвилювала розуми філософів, істориків, соціологів, педагогів, психологів за всіх часів. Але на сьогоднішній день у сучасній науці так і немає єдиного визначення поняття «сімя», хоча спроби зробити це починалися видатними мислителями багато століть назад (Аристотель, Гегель, Кант, Платон та інші).

У психологічному словнику для батьків знаходимо наступне визначення сімї:

«Сімя - заснована на шлюбі чи кревному спорідненні мала група, члени якої зв'язані спільністю побуту, взаємною моральною відповідальністю і взаємодопомогою. У шлюбі і сімї відносини обумовлені розходженням статті і статтєвою потребою, проявляються у формі морально-психологічних відносин» 40.

На думку Л.Д. Столяренко, С.І. Самигіна, «сімя - це соціально-педагогічна група людей, призначена для оптимального задоволення потреб у самозбереженні (продовженні роду) і самоствердженні (самоповазі) кожного її члена» 64, 210.

У соціології сімя розглядається як:

-первинна соціальна група, у якій починається і протікає соціальне життя людини;

-основний фактор у соціалізації;

-соціальний інститут, що регулює різні сторони життя на основі принципів і правил, прийнятих у суспільстві;

-соціальна система, усі члени якої мають визначені статус і ролі;

-спільність, для якої характерна особлива система міжособистісних відносин.

На думку дослідників, що займаються проблемами сімї (І.М. Балинський, А.І. Захаров, І.А. Сихорський та інші), сімя може виступати в якості позитивного чи негативного фактора у вихованні дитини.

Позитивний плив на особистість дитини полягає в тому, що ніхто, крім найближчих для неї в сімї людей, не ставиться до дитини краще, не любить її так і не піклується стільки про неї. І разом з тим, ніякий інший соціальний інститут не може потенційно нанести стільки шкоди у вихованні дітей, скільки може зробити сімя.

Л.Д. Столяренко, С.І. Самигіна вважають, що виховання - складна система. На нього впливають спадковість і біологічне (природне) здоров'я дітей і батьків, матеріально - економічна забезпеченість, соціальний стан, уклад життя, кількість членів сімї, відношення до дитини. Усе це органічно переплітається й у кожнім конкретному випадку виявляється по-різному. Головна умова сімейного виховання - це любов. Але тут важливо зрозуміти, що потрібно не тільки любити дитину, але і керуватися любов'ю у всіх своїх повсякденних турботах за нею, необхідно щоб дитина почувала, була упевнена, що її люблять.

Метою сімейного виховання є формування таких якостей особистості, що допоможуть гідно перебороти труднощі і перешкоди, що зустрічаються на життєвому шляху. Розвиток інтелекту і творчих здібностей, первинного досвіду трудової діяльності, моральне і эстетичне формування, емоційна культура і фізичне здоров'я дітей, їхнє щастя - усе це залежить від сімї, від батьків, і все це складає завдання сімейного виховання.

Осіпова А.А. у своїй праці «Загальна психокорекція» виділяє основніиї функції та завдання сімї:

1. Виховна функція сімї полягає в тому, щоб задовольняти індивідуальні потреби в батьківстві у контактах з дітьми і їхнім вихованням.

2. Господарсько-побутова функція сімї складається в задоволенні матеріальних потреб сімї й у сприянні збереження їхнього здоров'я.

3. Емоційна функція сімї полягає в тім, щоб задовольняти потреби її членів у симпатії, повазі, визнанні, емоційній підтримці, психологічному захисті.

4. Функція духовного (культурного) спілкування несе в собі задоволення потреб у спільному проведенні дозвілля, взаємному духовному збагаченні.

5. Функція первинного соціального контролю забезпечує виконання членами родини соціальних норм.

6. Сексуально-еротична функція полягає в задоволенні сексуально-еротичних потреб родини.

Функції сімї згодом перетерплюють визначені зміни: одні втрачаються, інші з'являються відповідно до нових соціальних умов, треті- змінюють своє положення в загальній структурі. Функції сімї можуть бути порушені. У цьому випадку її життєдіяльність порушується, утрудняється виконання функцій. Сприяти порушенням може широке коло факторів: особливості особистостей її членів і взаємин між ними, визначені умови життя сімї.

Завдання сімї полягають у тому, щоб:

- створити максимальні умови для росту і розвитку дитини;

- забезпечити соціально-економічний і психологічний захист дитини;

- передати досвід створення і збереження сімї, виховання в ній дітей і відносини до старшого;

- навчити дітей корисним прикладним навичкам і умінням, спрямованим на самообслуговування і допомогу близьким;

- виховати почуття власного достоїнства, цінності власного «я»49,442.

Сімейне виховання повинне ґрунтуватися на визначених принципах і мати визначений зміст, що спрямовано на розвиток усіх сторін особистості дитини:

-гуманність і милосердя до зростаючої людини;

-залучення дітей у життєдіяльність сімї як її рівноправних учасників;

-відкритість і довірчість відносин з дітьми;

-оптимістичність взаємин у сімї;

-послідовність у своїх вимогах (не вимагати неможливого);

-надання посильної допомоги своїй дитині, готовність відповідати на питання63,504.

Реалізація цих принципів буде залежати і від типу виховання:

Автократичний - коли всі рішення, що стосуються дітей, приймають винятково батьки.

Авторитетний, але демократичний - у цьому випадку рішення приймаються батьками разом з дітьми.

Ліберальний - коли при ухваленні рішення останнє слово залишається за дитиною.

Хаотичний - керування здійснюється непослідовно: іноді авторитарно, іноді демократично, іноді ліберально.

На думку А.Я. Варга, В.В. Століна та інших, батьківські відносини - це система різноманітних почуттів до дитини, поведінкових стереотипів, які використовуються у спілкуванні з нею, особливостей сприйняття і розуміння характеру й особистості дитини, її вчинків.

Для розвитку позитивних дитячо-батьківських стосунків дорослі повинні мати певний рівень знань по проблемі виховання і взаємини з дитиною (Є.О.Смирнова, М.В.Бикова та інші).

Основою сімейного мікроклімату, на думку дослідників А.С. Макаренко, А.В. Петровського, А.И. Захарова, А.Б. Добрович та інших, є міжособистісні відносини, що і визначають його клімат. Саме по відношенню батьків до своєї дитини, як вважає Є.М Волкова, можна припустити, яким він стане в майбутньому.

Проблемою впливу батьківського відношення до дитини займалися такі дослідники як А.В. Петровський, А.И. Захаров, И.М. Балинський, В.Н. Мясищев, Р.А. Зачепицький та інші.

С. Соловейчик вважає, що відносини батьків до дитини відрізняються високою психологічною напруженістю і різноманітністю у своїх проявах. Найбільш частими, на його думку, типами відносин є: уважне, боязкі, марнолюбні, сердиті, дратівливі, що пристосовуються, товариські, сенсаційні, наполегливі, постійні, упевнені, підбадьорюючі.

П.Ф. Лесгафт виділив шість позицій батьків стосовно дітей, що роблять вплив на поводження дитини:

1.Батьки не звертають уваги на дітей, принижують, ігнорують їх. У таких родинах діти часто виростають лицемірними, брехливими, у них часто спостерігається невисокий інтелект чи затримка розумового розвитку.

2.Батьки постійно захоплюються своїми дітьми, вважають їх зразком досконалості. Діти найчастіше виростають егоїстичними, поверхневими, самовпевненими.

3.Гармонічні відносини, побудовані на любові і повазі. Діти відрізняються добросердям і глибиною мислення, прагненням до знань.

4.Батьки постійно не задоволені дитиною, критикують і гудять її. Дитина росте дратівливою, емоційно хитливою.

5.Батьки надмірно балують і оберігають дитину. Діти ростуть ледачими, соціально незрілими.

6.Батьки, на позицію яких впливають фінансові труднощі. Їхні діти ростуть з песимістичним відношенням до навколишнього світу. Якщо ж не впливають, то діти спокійні, скромні41,105.

А.С. Макаренко звертає увагу на такі відносини в родині як співіснування, конфронтація, співдружність.

У своїх дослідженнях С.В. Ковальов виділяє наступні типи сімейних відносин: антагонізм, конкуренція, змагання, паритет, співробітництво. Є.М. Волкова розглядає лише типи благополучних сімей. А.В. Петровський виділяє диктат, опіку, паритет і співробітництво.

Вивчивши виділені С.В. Ковальовим, А.В. Петровським, Є.М. Волковою типи сімейних відносин, ми визначили наступні:

Диктат - систематичне придушення ініціативи іншого.

Опіка - відносини, при яких батьки забезпечують своєю працею задоволення всіх потреб дитини.

Невтручання - припускає співіснування двох світів: «дорослих» і «дітей».

Співробітництво - припускає опосередкованість міжособистісних відносин загальним цілям і завданням спільної діяльності.

Паритет - рівні «союзницькі» відносини, засновані на взаємній вигоді всіх членів союзу.

А.Б Добрович виділяє ролі дитини в сімї, визначені для неї батьками: «кумир родини», «мамин скарб», «паїнька», «хвороблива дитина», «жахлива дитина», «Попелюшка» 7, 46.

У своїх дослідженнях А.Я. Варга та В.В. Столін виділили наступні критерії батьківських відносин:

1.«Прийняття - відкидання».

Прийняття: батькам дитина подобається такою, якою вона є. Вони поважають індивідуальність дитини, симпатизують їй.

Відкидання: батьки сприймають свою дитину поганою, непридатною, невдачливою, по більшій частині випробують до дитини злість, досаду, роздратування, образу. Вони не довіряють дитині, не поважають її.

2.«Кооперація» - батьки зацікавлені у справах і планах дитини, намагаються в усьому допомогти їй. Високо оцінють її інтелектуальні і творчі здібності, випробують почуття гордості за неї.

3.«Симбіоз» - батьки постійно відчувають тривогу за дитину, вона здається їм маленькою і беззахисної. Батьки не надають дитині самостійності.

4.«Авторитарна гіперсоціалізація» - батьки жадають від дитини беззастережної слухняності і дисципліни. Вони намагаються в усьому нав'язати їй свою волю, за прояв свавілля дитини суворо карають. Батьки пильно стежать за соціальним поводженням дитини і вимагають соціального успіху.

5.«Маленький невдаха» - у батьківському відношенні мається прагнення інфантилізувати дитину, приписати їй особисту і соціальну неспроможність. Дитина представляється непристосованим, неуспішним, відкритим для дурних впливів. Дорослий намагається відгородити дитину від труднощів життя і строго контролювати її дії14,47.

Аналіз літератури показує, що, незважаючи на розмаїтість понять, що описують батьківські відносини, практично у всіх підходах можна помітити, що батьківське відношення по своїй природі суперечливо. Є.О.Смирнова та М.В.Бикова виділяють два протилежних моменти в батьківських відносинах: безумовний (містить такі компоненти, як прийняття, любов, співпереживання і т.д.) та умовний (об'єктивна оцінка, контроль, спрямованість на виховання визначених якостей).

Таким чином, у нас є всі підстави зробити висновок про те, що взаємини в сімї можуть носити різносторонній характер. На дитячо-батьківських відносинах позначається тип сімї, позиція, що займають дорослі, стилі відносин та роль, що вони відводять дитині в сімї. Під впливом типу батьківських відносин формується її особистість.

Дослідження А.Н.Леонтьєва, А.Р.Лурія, Д.Б.Ельконіна та інших показали, що психічний розвиток дитини визначається її емоційним контактом і особливостями співробітництва з батьками.

Отже, логічно розглянути питання про вплив батьківських відносин на емоційний розвиток дитини.

1.2 Вплив батьківських відносин на прояв тривожності у дітей молодшого шкільного віку

Перш ніж розглядати питання, зв'язані з впливом батьківських відносин, зварним увагу на те, що являє собою тривожність.

У психологічній науці мається значна кількість досліджень, присвячених аналізу різних аспектів проблеми тривожності.

Поняття «тривожність» багатоаспектне. У словниках воно відзначається з 1771 р. Існує багато версій, що пояснюють походження цього терміна. Більшість дослідників сходяться в думці про те, що розглядати це поняття треба диференційовано - як ситуативне явище і як особистісну характеристику.

У психологічному словнику «тривожність» розглядається як схильність індивіда до переживання тривоги, що характеризується низьким порогом виникнення реакції тривоги: один з основних параметрів індивідуальних розходжень55.

На думку Р.С. Нємова, тривожність визначається, як властивість людини приходити в стан підвищеного занепокоєння, відчувати страх і тривогу в специфічних соціальних ситуаціях. В одних випадках люди схили поводитися тривожно завжди і скрізь, в інші вони виявляють свою тривожність лише час від часу, у залежності від обставин, що складаються45,68 .

В.В. Давидов трактує тривожність як індивідуальну психологічну особливість, що складається в підвищеній схильності випробувати занепокоєння у всіляких життєвих ситуаціях, у тому числі і таких суспільних характеристиках, що до цього не припускають. Певний рівень тривожності - природна й обов'язкова особливість активної діяльності особистості. У кожної людини існує свій оптимальний і бажаний рівень тривожності - це так називана корисна тривожність.17,234.

З визначення понять випливає, що тривожність можна розглядати як:

-психологічне явище;

-індивідуальну психологічну особливість особистості;

-схильність людини до переживання тривоги;

-стан підвищеного занепокоєння.

До складу тривожності входять поняття: «тривога», «страх», «занепокоєння». Розглянемо сутність кожного.

Страх - афективне (емоційно загострене) відображення у свідомості людини конкретної погрози для його життя і благополуччя.

Тривога - страх невідомо чого. Німецький філософ Пауль Тилих писав, що тривога- реакція на погрозу небуття. Острах чогось, що не має ні назви, ні чіткого вигляду, але погрожуючого людині втратою себе, утратою свого «я».

Тривогу визначають як відчуття неконкретної, невизначеної, ненаправленої погрози, неясне почуття небезпеки. Чекання небезпеки, що насувається, сполучається з почуттям невідомості: людина не усвідомлює, відкіля вона може грозити. Тривога на відміну від страху - не завжди негативно сприймане почуття, тому що вона можлива й у виді радісного хвилювання, що хвилює чекання.

Почуття тривоги належіть в більшій мірі людям з розвинутим почуттям власного достоїнства, відповідальності, боргу і підвищенно чуттєвим до свого положення і визнання серед навколишніх. У зв'язку з цим тривога виступає і як просочене занепокоєнням почуття відповідальності за життя і благополуччя як своє, так і близьких.

Об'єднуючим початком для страху і тривоги буде почуття занепокоєння.

При гостро виникаючому почутті занепокоєння людина губиться, не знаходить потрібних слів для відповіді, говорить невлад, невиразним тремтячим від хвилювання голосом і часто замовкає зовсім. Погляд відсутній, вираження обличчя злякане. Усередині всі «опускається», холодіє, тіло стає важким, ноги ватяними в роті пересихає, подих перехоплює, щемить в області серця, обличчя блідне, і вся людина «обливається пітом». Одночасно вона робить багато зайвих рухів, переминається з ноги на ногу, поправляє без кінця одяг або стає нерухомою та скованою. Перераховані симптоми гострого занепокоєння говорять про перенапругу психофізіологічних функцій організму.

Почуття занепокоєння в залежності від психічної структури людини, її життєвого досвіду, взаємин з навколишніми може мати значення як тривоги, так і страху. Людина, що знаходиться в стані беззвітного, невизначеного занепокоєння, відчуває тривогу, а людина, що боїться визначених об'єктів чи думок, відчуває страх.

Поряд з визначенням дослідники виділяють різні види і рівні тривожності. Наприклад, Ч. Спилбергер виділяє два види тривожності: особистісна і ситуативна (реактивна).

Особистісна тривожність - це стійка індивідуальна характеристика, що відбиває схильність суб'єкта до тривоги та предбачає наявність у нього тенденції сприймати досить широке «віяло» ситуацій як загрозливе, відповідаюче на кожну з них визначеною реакцією. Як схильність, особистісна тривожність активізується при сприйнятті визначених стимулів, розцінювані людиною як небезпечні, зв'язані зі специфічними ситуаціями погрози його престижу, самооцінці, самоповазі.16, 234

Ситуативна тривожність - характеризується суб'єктивно пережитими емоціями: напругою, занепокоєнням, заклопотаністю, нервозністю. Такий стан виникає як емоційна реакція на стресову ситуацію і може бути різним по інтенсивності та динамічним у часі.17.

А.І,. Захаров звертає увагу на те, що в молодшому шкільному віці тривожність ще не є стійкою рисою характеру, має ситуаційні прояви, тому що у дитини саме в цей період відбувається становлення особистості.

А.М. Парафіян виділяє види тривожності на основі ситуацій, зв'язаних:

-з процесом навчання - навчальна тривожність;

-з уявленням про себе - самооцінна тривожність;

-з спілкуванням - міжособистісна тривожність.

Крім різновидів тривожності, розглядається її рівнева будівля.

І.В. Імедадзе виділяє два рівні тривожності: низький і високий. Низький необхідний для нормального пристосування до середовища, а високий викликає дискомфорт людини в навколишньому соціумі. Б.І. Кочубей, Є.В. Новікова виділяють три рівні тривоги, зв'язаної з діяльністю: деструктивний, недостатній і конструктивний.

Тривожність як психологічна особливість може мати різноманітні форми. На думку А.М. Парафіян, під формою тривожності розуміється особливе сполучення характеру переживання, усвідомлення вербального і невербального вираження в характеристиках поведінки, спілкування і діяльності. Форма тривожності виявляється в стихійно складених способах її подолання і компенсації, а також у відношенні дитини до цього переживання.

Вивчення форм тривожності проводилося в процесі індивідуальної і групової практичної психологічної роботи з дітьми та підлітками. Відомо, що існує 2 категорії тривожності: 1. відкрита - свідомо пережита та прояснююча в поводженні і діяльності у виді стану тривоги; 2. схована - у різному ступені не усвідомлювана, що виявляється або надмірним спокоєм, нечутливістю до реального неблагополуччя і навіть запереченням його, або непрямим шляхом через специфічні способи поводження.

Усередині цих категорій були виявлені і піддалися спеціальному аналізу різні форми тривожності. Виділяються три форми відкритої тривожності.

Гостра, нерегульована чи слабко регульована тривожність - сильна, усвідомлювана, що виявляється зовні через симптоми тривоги, самостійно справитися з нею індивід не може.

Регульована та компенсуюча тривожність, при якій діти самостійно виробляють досить ефективні способи, що дозволяють справлятися з наявною в них тривожністю. За характеристикою використовуваних для цих цілей способів, усередині цієї форми виділилися дві субформи: а) зниження рівня тривожності та б) використання її для стимуляції власної діяльності, підвищення активності. Ця форма тривожності зустрічається переважно в молодшому шкільному і ранньому юнацькому віках, тобто в періодах, зумовлених як стабільні.

Важливою характеристикою обох форм є те, що тривожність оцінюється дітьми як неприємне, важке переживання, від якого вони хотіли б позбутися.

Культивіруєма тривожність - у цьому випадку, на відміну від викладених вище, тривожність усвідомлюється і переживається як коштовна для особистості якість, що дозволяє домагатися бажаного. Культивіруема тривожність виступає в декількох варіантах. По-перше, вона може зізнатися індивідом як основний регулятор його активності, що забезпечує його організованість, відповідальність. У цьому вона збігається з формою 2.б, розходження стосуються, як відзначалося, лише оцінки цього переживання. По-друге, вона може виступати як деяка світоглядна і ціннісна установка. По-третє, вона нерідко виявляється в пошуку визначеній «умовній вигоді від наявності тривожності і виражається через посилення симптомів. У деяких випадках в одного досліджуваного зустрічалися одночасно два чи навіть усі три варіанти.

Як різновид культивуємої тривожності може бути розглянута форма, що ми умовно назвали «магічною». У цьому випадку дитина, підліток як би «заклинає злі сили» за допомогою постійного програвання в розумі найбільш тривожних його подій, постійних розмов про них, не звільняючись, однак, від страху перед ними, а ще більш підсилюючи його за механізмом «зачарованого психологічного кола».

Говорячи про форми тривожності, не можна не торкнутися також проблеми так називаної «замаскованої» тривожності. «Масками» тривожності називаються такі форми поведінки, що мають вид яскраво виражених проявів особистісних особливостей, породжуваних тривожністю, дозволяють людині разом з тим переживати її в зм'якшеному виді і не виявляти зовні. У якості таких «масок» найчастіше описуються агресивність, залежність, апатія, надмірна мрійність та ін. Агресивно-тривожний тип найбільше часто зустрічається в молодшому шкільному і підлітковому віках і при відкритих, і при схованих формах тривожності як у виді прямого вираження агресивних форм поведінки. Тривожно-залежний тип найбільше часто зустрічається при відкритих формах тривожності, особливо при гострої, нерегульованої і культивіруемої формах50,310.

Підвищена тривожність впливає на всі сфери психіки дитини: афективно-емоційну, комунікативну, морально-вольову, когнітивну. Виділяють агресивно-тривожний та залежно-тривожний типи (з різним ступенем усвідомлення тривоги).

Дослідження В.В. Лебединського дозволяють зробити висновок, що діти з підвищеною тривожністю відносяться до груп ризику по неврозах, негативному поводженню, емоційним порушенням особистості.

Тривожна дитина має неадекватну самооцінку: занижену, завищену, часто суперечливу, конфліктну. Вона випробує утруднення в спілкуванні, рідко виявляє ініціативу, поводінка - приневротичного характеру, з явними ознаками дезадаптації, інтерес до навчання знижений. Їй властива непевність, боязкість, наявність псевдокомпенсуючих механізмів, мінімальна самореалізація.

Одним з факторів, що впливають на появу тривожності у дітей, як вказують А.І. Захаров, А.М. Парафіян та інші, є батьківські відносини.

Наприклад, існує залежність між кількістю страхів у дітей і батьків, особливо матерів. У більшості випадків страхи, відчуваючі дітьми, які належали матерям у дитинстві чи виявляються зараз. Мати, що знаходиться в стані тривоги, мимоволі намагається оберігати психіку дитини від подій, так чи інакше нагадуючих про її страхи. Також каналом передачі занепокоєння служить турбота матері про дитину, що складається з одних передчуттів, побоювань і тривог. 27, 82

Приведемо добірку досліджень закордонних і вітчизняних авторів по даній проблемі.

К. Монпард вважає, що жорстоке виховання приводить до характерологічного розвитку гальмового типу з лякливістю, боязкістю й одночасним виборчим домінуванням; маятникове виховання (сьогодні заборонимо, завтра дозволимо) - до виражених афективних станів у дітей, неврастенії; виховання, що опікує, приводить до почуття залежності і створенню низького вольового потенціалу; недостатнє виховання - до труднощів у соціальній адаптації.

С. Блюменфельд, І. Александренко, Г. Героргиц вважають, що батьківська гіперпротекція чи радикальна зневага приведе до нестійкості й агресивності дітей.

П.А. Лесгафт говорив про те, що недостатнє і жорстоке відношення до дитини дає «злісно-забитий» тип дітей, із заглибленістю в себе, з нестійкістю поведінки і порушеннями в комунікативній сфері; занадто пестливе - «мяко-забитий» тип із залежною поведінкою, холодністю і байдужістю; виховання за типом «кумир сімї» - честолюбство, гіперстаранність, прагнення бути першим і розпоряджатися іншими.

І.М. Балинський вважав, що строге несправедливе відношення до дітей у сімї є причиною розвитку в них хворобливого щиросердечного стану; надмірне-поблажливе відношення - причиною, що переходить через край емоційності у дітей; надмірна вимогливість - причиною щиросердечної слабості дитини.

В.Н. Мясищев, Є.К. Яковлева, Р.А. Зачепецький, С.Г. Файєберг говорили про те, що виховання в суворих умовах, але суперечливих вимог і заборон веде до виникнення фактора, що привертає, до неврозу, нав'язливих станів і психастенії; виховання за типом надмірної уваги і задоволення всіх потреб і бажань дитини - до розвитку істеричних рис характеру з егоцентризмом, підвищеною емоційністю і відсутністю самоконтролю; пред'явлення до дітям непосильних вимог - до етіологічного фактору неврастенії.

Є.Г. Сухарєва робить наступні висновки: суперечливе і принижуюче виховання веде до агресивно-захисного типу поведінки дітей з підвищеною збудливістю і нестійкістю; деспотичне виховання - до пасивно захисного типу поведінки з гальмуванням, боязкістю, непевністю і залежністю; гіперопікою, запобігання - до інфантилізованого типу поведінки з яскравими афективними реакціями.

Вітчизняні і закордонні автори звертають увагу на те, що батьки часом будують свої відносини з дитиною не усвідомлюючи, що вони просто копіюють модель виховання їхніх власних батьків 30.

Дослідження В.С. Мухіної, Т.А. Рєпіної, М.С. Лисиної та інших указують, що причиною побудови негативного відношення батьків до дитини є незнання психологічних особливостей віку, завдання, змісту, форм, методів виховання дитини.

З погляду навчання і розвитку, основними особливостями дитини молодшого шкільного віку є те, що:

а) дитина може довільно керувати своєю поведінкою, а також процесами уваги і запам'ятовування, емоційними реакціями (А.В. Запорожець).

б) у будь-якому виді діяльності може вийти за межі миттєвої ситуації, усвідомити тимчасову перспективу, одночасно удержати у свідомості ланцюжок взаємозалежних подій чи різні стани або речовини процесу (Н.Н. Поддъяков).

в) ведуче значення набуває розвиток уяви (Л.С. Виготський).

Таким чином, досліджуваний матеріал дозволив нам визначитися в сутності поняття тривожності і її вплив на особистісний розвиток дитини. Одним з факторів, що впливають на її розростання, є особливості батьківського відношення до дитини: суворого, жорстокого відношення, стилі виховання, позиція батьків стосовно дитини, відсутність емоційного контакту з дитиною, обмеженість у спілкуванні з ним, незнання вікових і індивідуальних особливостей дитини.

Для того, щоб будувати позитивні відносини з дитиною, важливо знати, як це робити. Розглянемо дослідження авторів по даній проблемі.

1.3 Підходи до корекції тривожності у дітей у системі дитячо-батьківських відносин

На думку вітчизняних і закордонних авторів (А.І. Захаров, Є.Б. Ковальова, Р.В. Овчарова, А.А. Осипова, А.С. Спиваковська, А. Адлер, К. Роджерс, Г.Л. Лендрет та інші) дуже важлива корекція різних порушень емоційних станів і дисгармонії в розвитку особистості.

Корекція - це система заходів, спрямованих на виправлення недоліків психологічного розвитку чи поводження людини за допомогою спеціальних засобів психологічного впливу.

Психологічна корекція - це така діяльність, що спрямована на підвищення можливості участі клієнта у всіляких сферах (у навчанні, поводженні, у відносинах з іншими людьми), на розкриття потенційних творчих резервів людини. Психологічна корекція розрізняється по видах і формам.

По видах: симптоматична, каузальна; пізнавальної сфери; особистості; афективно-вольової сфери; поводження; міжособистісних відносин.

По формах: індивідуальна; групова; змішана; програмована; директивна; недирективна; дуже коротка; тривала; загальна; приватна; спеціальна.

Незважаючи на розходження в теоріях, цілях, процедурах і формах корекційної роботи, психологічний вплив у цілому зводиться до того, що одна людина намагається допомогти іншій49,385.

Р.В. Овчарова, ґрунтуючись на причинах неефективності батьківських відносин, таких як: педагогічна і психологічна неграмотність батьків; ригідні стереотипи виховання; особистісні проблеми й особливості батьків, внесені в спілкування з дитиною; вплив особливостей спілкування в сімї на відносини батьків до дитини та ін., пропонує як основний метод корекції когнітивно-поведінковий тренінг.

Когнітивно-поведінковий тренінг здійснюється за допомогою рольових ігор і програми відеотренінгу.

Обґрунтування методу: сімя - цілісна система. І саме тому проблема «батьки-дитина» не може бути вирішена тільки завдяки психокорекції дитини чи батьків. Рівнобіжна робота дозволяє збільшити ефективність занять47,15.

А.А. Осіпова виділяє як засіб корекції дитячо-батьківських відносин - соціально-психологічний тренінг. Під соціально-психологічним тренінгом розуміється практика психологічного впливу, заснована на активних методах групової роботи. При цьому мається на увазі використання своєрідних форм навчання знанням, умінням, технікам у сфері спілкування, діяльності і корекції.

Соціально-психологічний тренінг - один з методів активного навчання і психологічного впливу, здійснюваного в процесі інтенсивної групової взаємодії і спрямованого на підвищення компетентності в сфері спілкування, у якому загальний принцип активності того, якого навчають, доповнюється принципом рефлексії над власним поводженням інших учасників групи. У процесі соціально-психологічного тренінгу застосовуються різні методичні прийоми: групова дискусія (базовий методичний прийом), рольова гра, невербальні вправи і так далі49,338.

Є.Б. Ковальова, досліджуючи тривожність дітей, звернула увагу, що на збільшення тривожності молодшого школяра впливають емоційні дитячо-батьківські відносини. У результаті дитина знаходиться під тиском батьків. Як корекцію тривожності у дітей пропонувала вплив на її самосвідомість через рівень її розвитку.

Методи корекції органічного рівня: фіто- і вітамінотерапія, вправи на релаксацію і зосередження, звернути увагу на режим дня, харчування, прогулянки, достатній сон.

Методи корекції індивідуального рівня самосвідомості спрямовані на стабілізацію емоційного стану, на розвиток емпатії й адекватних захисних проявів (ігрова терапія, окотерапія, діяльна терапія та інш.).

Методи корекції особистісного рівня: вправа за типом «Втілення в образ», терапевтичне спілкування, а також ефективні проективні методики: малювання страхів, складання розповідей по спеціальних картинках і так далі.

На думку А.Г. Харчева, сімя для молодшого школяра - «соціальний мікроскоп», у якому він поступово прилучається до соціального життя. Нерідко у вихованні дітей допускаються помилки, що зв'язані з неправильним уяленням батьків про виховання дитини, незнання її психологічних, вікових і індивідуальних особливостей, що приводить до порушень у системі дитячо-батьківських відносин.

Для того, щоб складався позитивний тип дитячо-батьківських відносин, як вважають Т.А. Маркова, Г. Кравцов, Т.Н. Доронов, С.І.Мушенко та інші, треба формувати педагогічну грамотність у батьків. На сучасному етапі склалася система роботи з батьками чи форми співробітництва, що сприяють підвищенню педагогічної культури батьків. У роботі з батьками використовується як колективна, так і індивідуальна форма роботи. До колективних форм роботи відносяться: збори для батьків, практикуми, семінари. До індивідуального: консультації, папки-пересувки, бесіди, відвідування вдома.

У світлі інноваційних підходів до виховання і навчання молодших школярів широке поширення одержали такі форми як: сімейні клуби, конкурси сімейних газет, створення домашньої відіотеки, участь батьків у спортивних дитячих заходах, культпоходи (у театр, музей, кіно, на виставки), відвідування природи і т.д.

Аналізуючи підходи авторів корекції дитячо-батьківських відносин, найбільш значимим, на наш погляд, є форми роботи зі збагачення знань батьків (збори, індивідуальні консультації, різноманітні клуби, вивчення батьками психолого-педагогічної літератури по вихованню дітей). Дослідники звертають увагу, що для корекції дитячо-батьківських відносин можна використовувати тренінг (когнітивно-поведінковий, психологічний, соціально-психологічний).

Страницы: 1, 2, 3, 4