Проект кримінального кодекса України

(4) Питання про застосування давності до особи, що вчинила особливо тяжкий

злочин, за який згідно із законом може бути призначено довічне позбавлення

волі вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність,

довічне позбавлення волі не може бути призначено і заміняється позбавленням

волі на певний строк.

(5) Давність не застосовується у разі вчинення злочинів проти миру та

безпеки людства, передбачених у статтях 449 - 451, 454 цього Кодексу.

Розділ X. ПОКАРАННЯ ТА ЙОГО ВИДИ

Стаття 50. Поняття покарання та його мета

(1) Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за

вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в

передбаченому законом позбавленні та обмеженні прав і свобод засудженого.

(2) Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а

також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими

особами.

(3) Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити

людську гідність.

Стаття 51. Види покарань

(1) До осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути

застосовані лише такі види покарань:

1) штраф;

2) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або

кваліфікаційного класу;

3) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;

4) громадські роботи;

5) виправні роботи;

6) службові обмеження для військовослужбовців;

7) конфіскація майна;

8) арешт;

9) обмеження волі;

10) тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців;

11) позбавлення волі на певний строк;

12) довічне позбавлення волі.

Стаття 52. Основні та додаткові покарання

(1) Основними покараннями є громадські роботи, виправні роботи, службові

обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання в

дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний

строк, довічне позбавлення волі.

(2) Додатковими покараннями є позбавлення військового, спеціального звання,

рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація майна.

(3) Штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною

діяльністю можуть застосовуватися як основні, так і як додаткові покарання.

(4) За один злочин може бути призначено лише одне основне покарання,

передбачене в санкції статті Особливої частини цього Кодексу. До основного

покарання може бути приєднане одне чи кілька додаткових покарань у випадках

та порядку, передбачених цим Кодексом.

(5) Ухилення від покарання, призначеного вироком суду, має наслідком

відповідальність, передбачену статтями 403 та 405 цього Кодексу.

Стаття 53. Штраф

(1) Штраф - це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах,

встановлених в Особливій частині цього Кодексу.

(2) Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину

та з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти до тисячі

неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої

частини цього Кодексу не передбачено вищого розміру штрафу.

(3) Штраф як додаткове покарання може бути призначений лише тоді, якщо його

прямо передбачено в санкції статті Особливої частини цього Кодексу.

(4) У випадку ухилення особи від сплати штрафу суд може замінити несплачену

суму штрафу покаранням у вигляді виправних робіт із розрахунку один місяць

виправних робіт за чотири встановлених законодавством України

неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але на строк не більше двох

років.

Стаття 54. Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або

кваліфікаційного класу

Засуджена за тяжкий чи особливо тяжкий злочин особа, яка має військове,

спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, може бути позбавлена

за вироком суду цього звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.

Стаття 55. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною

діяльністю

(1) Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю

може бути призначене як основне покарання на строк від двох до п'яти років

або як додаткове покарання на строк від одного до трьох років.

(2) Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю

як додаткове покарання може бути призначене й у випадках, коли воно не

передбачене в санкції статті Особливої частини цього Кодексу за умови, що з

урахуванням характеру злочину, вчиненого за посадою або у зв'язку із

заняттям певною діяльністю, особи засудженого та інших обставин справи суд

визнає за неможливе збереження за ним права обіймати певні посади або

займатися певною діяльністю.

(3) Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю

не застосовується до народних депутатів України, сільських, селищних,

міських голів, депутатів представницьких органів місцевого самоврядування.

(4) При призначенні позбавлення права обіймати певні посади або займатися

певною діяльністю як додаткового покарання до арешту, обмеження волі,

тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення

волі на певний строк - воно поширюється на увесь час відбування основного

покарання і, крім цього, на строк, встановлений вироком суду, що набрав

законної сили. При цьому строк додаткового покарання обчислюється з моменту

відбуття основного покарання, а при призначенні покарання вигляді

позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як

додаткове до інших основних покарань, а також у разі застосування статті 75

цього Кодексу, - з моменту набрання законної сили вироком.

Стаття 56. Громадські роботи

(1) Громадські роботи полягають у виконанні засудженим у вільний від роботи

чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають

органи місцевого самоврядування.

(2) Громадські роботи встановлюються на строк від шістдесяти до двохсот

сорока годин і відбуваються не більш як чотири години на день.

(3) У разі злісного ухилення засудженого від відбування громадських робіт

вони заміняються обмеженням волі або арештом. При цьому час, протягом якого

засуджений відбував громадські роботи, зараховується при визначенні строку

обмеження волі або арешту з розрахунку один день обмеження волі або арешту

за вісім годин громадських робіт.

(4) Громадські роботи не призначаються особам, визнаним інвалідами першої

або другої групи, вагітним жінкам, жінкам, які мають дітей віком до восьми

років, жінкам, які досягли п'ятдесятип'ятирічного віку, чоловікам, які

досягли шістдесятирічного віку, а також військовослужбовцям строкової

служби.

Стаття 57. Виправні роботи

(1) Покарання у вигляді виправних робіт встановлюється на строк від шести

місяців до двох років і відбувається за місцем роботи засудженого. Із суми

заробітку засудженого до виправних робіт провадиться відрахування в доход

держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до

двадцяти відсотків.

(2) Виправні роботи не застосовуються до вагітних жінок та жінок, які

перебувають у відпустці по догляду за дитиною, до непрацездатних, до осіб,

що не досягли шістнадцяти років, та тих, що досягли пенсійного віку, а

також до військовослужбовців, працівників правоохоронних органів,

нотаріусів, суддів, прокурорів, адвокатів, державних службовців, посадових

осіб місцевого самоврядування.

(3) Особам, які стали непрацездатними після винесення вироку суду, виправні

роботи суд може замінити штрафом із розрахунку трьох установлених

законодавством України неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за один

місяць виправних робіт.

Стаття 58. Службове обмеження для військовослужбовців

(1) Покарання у вигляді службового обмеження застосовується до засуджених

військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби, на строк

від шести місяців до двох років у випадках, передбачених цим Кодексом, а

також у випадках, коли суд, враховуючи обставини справи та особу

засудженого, вважатиме за можливе замість обмеження волі чи позбавлення

волі на строк не більше двох років призначити службове обмеження на той

самий строк.

(2) Із суми грошового забезпечення засудженого до службового обмеження

провадиться відрахування в доход держави у розмірі, встановленому вироком

суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків. Під час відбування

покарання засуджений не може бути підвищений на посаді, у військовому

званні, строк покарання не зараховується йому в строк вислуги років для

присвоєння чергового військового звання.

Стаття 59. Конфіскація майна

(1) Покарання у вигляді конфіскації майна полягає в примусовому

безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є

власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен

зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети,

що конфіскуються.

(2) Конфіскація майна встановлюється за особливо тяжкі злочини, а також за

тяжкі корисливі злочини і може бути призначена лише у випадках, прямо

передбачених в Особливій частині цього Кодексу.

(3) Перелік майна, що не підлягає конфіскації, визначається законом

України.

Стаття 60. Арешт

(1) Покарання у вигляді арешту полягає в триманні засудженого в умовах

ізоляції і встановлюється на строк від одного до шести місяців.

(2) Військовослужбовці відбувають арешт на гауптвахті.

(3) Арешт не застосовується до осіб віком до шістнадцяти років, вагітних

жінок та до жінок, які мають дітей віком до восьми років.

Стаття 61. Обмеження волі

(1) Покарання у вигляді обмеження волі полягає у триманні особи в

кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від

суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов'язковим залученням

засудженого до праці.

(2) Обмеження волі встановлюється на строк від одного до п'яти років.

(3) Обмеження волі не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і

жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років, до осіб, що досягли

пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до інвалідів

першої і другої груп.

Стаття 62. Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців

(1) Покарання у вигляді тримання в дисциплінарному батальйоні призначається

військовослужбовцям строкової служби на строк від шести місяців до двох

років у випадках, передбачених цим Кодексом, а також якщо суд, враховуючи

обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замінити

позбавлення волі на строк не більше двох років триманням у дисциплінарному

батальйоні на той самий строк.

(2) Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців замість

позбавлення волі не може застосовуватися до осіб, які раніше відбували

покарання у вигляді позбавлення волі.

Стаття 63.Позбавлення волі на певний строк

(1) Покарання у вигляді позбавлення волі полягає в ізоляції засудженого та

поміщенні його на певний строк у кримінальновиконавчі установи.

(2) Позбавлення волі встановлюється на строк від одного до п'ятнадцяти

років.

Стаття 64. Довічне позбавлення волі

(1) Довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких

злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених цим

Кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на

певний строк.

(2) Довічне позбавлення волі не застосовується до осіб, що вчинили злочини

у віці до 18 років, а також до жінок, що були в стані вагітності під час

вчинення злочину або на момент постановлення вироку.

Розділ XI. ПРИЗНАЧЕННЯ ПОКАРАННЯ

Стаття 65. Загальні засади призначення покарання

(1) Суд призначає покарання:

1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу,

що передбачає відповідальність за вчинений злочин;

2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;

3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, спосіб та

мотиви вчиненого злочину, характер та розмір заподіяної шкоди та обставини,

що пом'якшують та обтяжують покарання.

(2) Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й

достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

(3) Підстави для призначення більш м'якого покарання, ніж це передбачено

відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу за вчинений злочин,

визначаються статтею 69 цього Кодексу.

(4) Більш суворе покарання, ніж передбачене відповідними статтями Особливої

частини цього Кодексу за вчинений злочин, може бути призначене за

сукупністю злочинів і за сукупністю вироків згідно зі статтями 70 та 71

цього Кодексу.

Стаття 66. Обставини, які пом'якшують покарання

(1) При призначенні покарання обставинами, які його пом'якшують,

визнаються:

1) з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю

злочину;

2) добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної

шкоди;

3) вчинення злочину неповнолітнім;

4) вчинення злочину жінкою в стані вагітності;

5) вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших

обставин;

6) вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну,

службову чи іншу залежність;

7) вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного

неправомірними або аморальними діями потерпілого;

8) вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності;

9) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної

діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з

вчиненням злочину у випадках, передбачених цим Кодексом.

(2) При призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом'якшують,

і обставини, не зазначені в частині першій цієї статті.

(3) Якщо будь-яка з обставин, що пом'якшує покарання, передбачена в статті

Особливої частини цього Кодексу як ознака злочину, що впливає на його

кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання

як таку, що його пом'якшує.

Стаття 67. Обставини, які обтяжують покарання

(1) При призначенні покарання обставинами, які його обтяжують, визнаються:

1) вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів;

2) вчинення злочину групою осіб, групою осіб за попередньою змовою,

організованою групою чи злочинною організацією;

3) вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі

або розбрату;

4) вчинення злочину у зв'язку з виконанням потерпілим службового або

громадського обов'язку;

5) тяжкі наслідки, завдані злочином;

6) вчинення злочину щодо малолітнього, особи похилого віку або особи, що

перебуває в безпорадному стані;

7) вчинення злочину щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані

вагітності;

8) вчинення злочину щодо особи, яка перебуває в матеріальній, службовій чи

іншій залежності від винного;

9) вчинення злочину з використанням малолітнього або особи, що страждає

психічним захворюванням чи недоумством;

10) вчинення злочину з особливою жорстокістю;

11) вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану,

інших надзвичайних подій;

12) вчинення злочину загальнонебезпечним способом;

13) вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння

або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманливих

засобів;

14) вбивство заручника.

(2) Суд має право, залежно від характеру вчиненого злочину, не визнати будь-

яку із зазначених у частині першій цієї статті обставин, за виключенням

обставин, зазначених у пунктах 2, 6, 7, 9, 10, 12 та 14, такою, що обтяжує

покарання, навівши мотиви свого рішення у вироку.

(3) При призначенні покарання суд не може визнати такими, що його

обтяжують, обставини, не зазначені в частині першій цієї статті.

(4) Якщо будь-яка з обставин, що обтяжує покарання, передбачена в статті

Особливої частини цього Кодексу як ознака злочину, що впливає на його

кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання

як таку, що його обтяжує.

Стаття 68. Призначення покарання за незакінчений злочин та за злочин,

вчинений у співучасті

(1) При призначенні покарання за незакінчений злочин суд, керуючись

положеннями статей 65 - 67 цього Кодексу, враховує ступінь тяжкості

вчиненого особою діяння, ступінь здійснення злочинного наміру та причини,

внаслідок яких злочин не було доведено до кінця.

(2) При призначенні покарання співучасникам злочину суд, керуючись

положеннями статей 65 - 67 цього Кодексу, враховує характер та ступінь

участі кожного з них у вчиненні злочину.

Стаття 69. Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом

(1) За наявності декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно

знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, урахуванням особи винного суд,

умотивувавши своє рішення, може за особливо тяжкий, тяжкий злочин або

злочин середньої тяжкості призначити основне покарання, нижче від найнижчої

межі, встановленої в санкції статті Особливої частини цього Кодексу або

перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в

санкції статті за цей злочин. У цьому випадку суд не має права призначити

покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для даного виду покарання

в Загальній частині цього Кодексу.

(2) На підставах, передбачених у частині першій цієї статті, суд може не

призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті Особливої

частини цього Кодексу як обов'язкове.

Стаття 70. Призначення покарання за сукупністю злочинів

(1) При сукупності злочинів суд, призначивши покарання (основне і

додаткове) за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання шляхом

поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи

часткового складання призначених покарань.

(2) При складанні покарань остаточне покарання за сукупністю злочинів

визначається в межах, встановлених санкцією статті Особливої частини цього

Кодексу, яка передбачає більш суворе покарання. Якщо хоча б один із

злочинів є умисним тяжким або особливо тяжким, суд може призначити

остаточне покарання за сукупністю злочинів у межах максимального строку,

встановленого для даного виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.

Якщо хоча б за один із вчинених злочинів призначено довічне позбавлення

волі, то остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається шляхом

поглинання будь-яких менш суворих покарань довічним позбавленням волі.

(3) До основного покарання, призначеного за сукупністю злочинів, можуть

бути приєднані додаткові покарання, призначені судом за злочини, у вчиненні

яких особу було визнано винною.

(4) За правилами, передбаченими в частинах 1 - 3 цієї статті, призначається

покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що

засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення

вироку у першій справі. У цьому випадку в строк покарання, остаточно

призначеного за сукупністю злочинів, зараховується покарання, відбуте

повністю або частково за першим вироком, за правилами, передбаченими в

статті 72 цього Кодексу.

Стаття 71. Призначення покарання за сукупністю вироків

(1) Якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття

покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим

вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за

попереднім вироком.

(2) При складанні покарань за сукупністю вироків загальний строк покарання

не повинен перевищувати максимального строку, встановленого для даного виду

покарання в Загальній частині цього Кодексу. При складанні покарань у

вигляді позбавлення волі загальний строк покарання, остаточно призначеного

за сукупністю вироків, не повинен перевищувати п'ятнадцяти років, а у

випадку, якщо хоча б один із злочинів є особливо тяжким, загальний строк

позбавлення волі може бути більшим п'ятнадцяти років, але не повинен

перевищувати двадцяти п'яти років. При складанні покарань вигляді довічного

позбавлення волі та будь-яких менш суворих покарань загальний строк

покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, визначається

шляхом поглинення менш суворих покарань довічним позбавленням волі.

(3) Призначене хоча б за одним із вироків додаткове покарання або невідбута

його частина за попереднім вироком підлягає приєднанню до основного

покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків.

(4) Остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим від

покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини

покарання за попереднім вироком.

(5) Якщо засуджений після винесення вироку, але до повного відбуття

покарання вчинив два або більше злочинів, суд призначає покарання за ці

нові злочини за правилами, передбаченими в статті 70 цього Кодексу, а потім

до остаточного покарання, призначеного за сукупністю злочинів, повністю чи

частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком у

межах, встановлених у частині другій цієї статті.

Стаття 72. Правила складання покарань та зарахування строку попереднього

ув'язнення

(1) При складанні покарань за сукупністю злочинів та сукупністю вироків

менш суворий вид покарання переводиться в більш суворий вид виходячи з

такого їх співвідношення:

1) одному дню позбавлення волі відповідають:

а) один день тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або

арешту;

б) два дні обмеження волі;

в) три дні службового обмеження для військовослужбовців або три дні

виправних робіт;

2) одному дню тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або

арешту відповідають:

а) два дні обмеження волі;

б) три дні службового обмеження для військовослужбовців або три дні

виправних робіт;

3) одному дню обмеження волі відповідають три дні службового обмеження для

військовослужбовців, або три дні виправних робіт.

(2) При призначенні за кількома вироками покарання у вигляді виправних

робіт або службового обмеження для військовослужбовців складанню підлягають

лише строки цих покарань. Розміри відрахувань із заробітку засудженого

складанню не підлягають і обчислюються за кожним вироком самостійно.

(3) Основні покарання у вигляді штрафу та позбавлення права обіймати певні

посади або займатися певною діяльністю при призначенні їх за сукупністю

злочинів і за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не

підлягають і виконуються самостійно.

(4) Додаткові покарання різних видів у всіх випадках виконуються

самостійно.

(5) Попереднє ув'язнення зараховується судом у строк покарання у разі

засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими

у частині першій цієї статті. При призначенні покарань, не зазначених в

частині першій цієї статті, суд, враховуючи попереднє ув'язнення, може

пом'якшити покарання або повністю звільнити засудженого від його

відбування.

Стаття 73. Обчислення строків покарання

Строки покарання обчислюються в роках та місяцях. При заміні або складанні

покарань, а також у разі зарахування попереднього ув'язнення допускається

обчислення строків покарання у днях.

Розділ XII. ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ПОКАРАННЯ ТА ЙОГО ВІДБУВАННЯ

Стаття 74. Звільнення від покарання та його відбування

(1) Звільнення засудженого від покарання або подальшого його відбування,

заміна більш м'яким, а також пом'якшення призначеного покарання, крім

звільнення від покарання або пом'якшення покарання на підставі закону

України про амністію чи акта помилування, може застосовуватися тільки судом

у випадках, передбачених цим Кодексом.

(2) Особа, засуджена за діяння, караність якого законом усунена, підлягає

звільненню від призначеного судом покарання.

(3) Призначена засудженому міра покарання, що перевищує санкцію нового

закону, знижується до максимальної межі покарання, встановленого цим

законом.

(4) Особа, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути

за вироком суду звільнена від покарання, якщо буде визнано, що з

урахуванням бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці цю особу

на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною.

(5) Особа також може бути за вироком суду звільнена від покарання на

підставах, передбачених статтею 48 цього Кодексу.

Стаття 75. Звільнення від відбування покарання з випробуванням

(1) Якщо суд при призначенні покарання у вигляді виправних робіт,

службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також

позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість

злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про

можливість виправлення підсудного без відбування покарання, він може

прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

(2) У цьому разі суд ухвалює звільнити засудженого від відбування

призначеного покарання, якщо він протягом визначеного судом іспитового

строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки.

(3) Іспитовий строк встановлюється судом тривалістю від одного до трьох

років.

Стаття 76. Обов'язки, які покладає суд на особу, звільнену від відбування

покарання з випробуванням

(1) У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може

покласти на засудженого такі обов'язки:

1) попросити публічно або в іншій формі пробачення у потерпілого;

2) не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу

кримінально-виконавчої системи;

3) повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця

проживання, роботи або навчання;

4) періодично з'являтися для реєстрації в органи кримінальновиконавчої

системи;

5) пройти курс лікування від алкоголізму, наркоманії або захворювання, що

становить небезпеку для здоров'я інших осіб.

(2) Контроль за поведінкою таких засуджених здійснюється органами виконання

покарань за місцем проживання засудженого, а щодо засуджених

військовослужбовців - командирами військових частин.

Стаття 77. Застосування додаткових покарань у разі звільнення від

відбування основного покарання з випробуванням

У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням можуть бути

призначені додаткові покарання у вигляді штрафу, позбавлення права обіймати

певні посади або займатися певною діяльністю та позбавлення військового,

спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.

Стаття 78. Правові наслідки звільнення від відбування покарання з

випробуванням

(1) Після закінчення іспитового строку засуджений, який виконав покладені

на нього обов'язки та не вчинив нового злочину, звільняється судом від

призначеного йому покарання.

(2) Якщо засуджений не виконує покладені на нього обов'язки або

систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні

стягнення, і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення, суд

направляє засудженого для відбування призначеного покарання.

(3) У разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину

суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими в статтях 71 - 72

цього Кодексу.

Стаття 79. Звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних

жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років

(1) У разі призначення покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення

волі вагітним жінкам або жінкам, які мають дітей віком до семи років, крім

засуджених до позбавлення волі на строк більше п'яти років за тяжкі і

особливо тяжкі злочини, суд може звільнити таких засуджених від відбування

як основного, так і додаткового покарання з встановленням іспитового строку

у межах строку, на який згідно з законом, жінку може бути звільнено від

роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною семирічного

віку.

(2) У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних

жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, суд може покласти на

засуджену обов'язки, передбачені статті 76 цього Кодексу.

(3) Контроль за поведінкою засуджених здійснюється органами кримінально-

виконавчої системи.

(4) Після закінчення іспитового строку суд, залежно від поведінки

засудженої, звільняє її від покарання або направляє для відбування

покарання, призначеного вироком.

(5) У разі, коли звільнена від відбування покарання з випробуванням жінка

відмовилася від дитини, передала її в дитячий будинок, зникла з місця

проживання, ухиляється від виховання дитини, догляду за нею, не виконує

покладених на неї судом обов'язків або систематично вчинює правопорушення,

що потягли за собою адміністративні стягнення, і свідчать про її небажання

стати на шлях виправлення, суд за поданням контролюючого органу направляє

засуджену для відбування покарання згідно з вироком суду.

(6) Якщо засуджена вчинила в період іспитового строку новий злочин, суд

призначає їй покарання за правилами, передбаченими у статтях 71 і 72 цього

Кодексу.

Стаття 80. Звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням

строків давності виконання обвинувального вироку

(1) Особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання

чинності обвинувальним вироком його не було виконано в такі строки:

1) два роки - у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження

волі;

2) три роки - у разі засудження до покарання у вигляді обмеження волі або

позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості;

3) сім років - у разі засудження до покарання у вигляді позбавлення волі за

злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до позбавлення волі на

строк не більше п'яти років за тяжкий злочин;

4) п'ятнадцять років - у разі засудження до покарання у вигляді позбавлення

волі на строк понад п'ять років за тяжкий злочин, а також при засудженні до

позбавлення волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий злочин;

5) двадцять років - у разі засудження до покарання у вигляді позбавлення

волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин.

(2) Строки давності щодо додаткових покарань визначаються основним

покаранням, призначеним за вироком суду.

(3) Перебіг давності зупиняється, якщо засуджений ухиляється від відбування

покарання. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення

засудженого для відбування покарання або з дня його затримання. У цьому

разі строки давності, передбачені частиною першою цієї статті, подвоюються,

але не можуть перевищувати п'ятнадцяти років.

(4) Перебіг давності переривається, якщо до закінчення строків, зазначених

у частинах першій та другій цієї статті, засуджений вчинить новий середньої

тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давності в цьому

випадку починається з дня вчинення нового злочину.

(5) Питання про застосування давності до особи, засудженої до довічного

позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе

застосувати давність, довічне позбавлення волі заміняється позбавленням

волі.

(6) Давність не застосовується у разі засудження за злочини проти миру та

безпеки людства, передбачені статтями 449 - 451, 454 цього Кодексу.

Стаття 81. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання

(1) До осіб, що відбувають покарання у вигляді виправних робіт, службового

обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, тримання в

дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі, може

бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.

Особу може бути умовнодостроково звільнено повністю або частково і від

відбування додаткового покарання.

(2) Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути

застосоване, якщо засуджений зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до

праці довів своє виправлення.

(3) Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути

застосоване після фактичного відбуття засудженим:

1) не менше половини строку покарання, призначеного судом за злочин

невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин;

2) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний

тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, якщо

особа раніше відбувала покарання у вигляді позбавлення волі за умисний

злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за

який вона засуджена до позбавлення волі;

3) не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом за умисний

особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше

звільнялася умовно-достроково і знову вчинила умисний злочин протягом

невідбутої частини покарання.

(4) У разі вчинення особою, до якої було застосовано умовнодострокове

звільнення від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання

нового злочину суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими

статтями 71 і 72 цього Кодексу.

Стаття 82. Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким

(1) Особам, що відбувають покарання у вигляді обмеження або позбавлення

волі, невідбута частина покарання може бути замінена судом більш м'яким

покаранням. У цих випадках більш м'яке покарання призначається в межах

строків, установлених у Загальній частині цього Кодексу для даного виду

покарання, і не повинне перевищувати невідбутого строку покарання,

призначеного вироком.

(2) У разі заміни невідбутої частини основного покарання більш м'яким

засудженого може бути звільнено також і від додаткового покарання.

Засуджений підлягає звільненню від додаткового покарання, якщо воно є більш

суворим, ніж нове основне покарання.

(3) Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким може бути застосована,

якщо засуджений став на шлях виправлення.

(4) Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким можлива після

фактичного відбуття засудженим:

1) не менше третини строку покарання, призначеного судом за злочин

невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин;

2) не менше половини строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий

злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, коли особа

раніше відбувала покарання у вигляді позбавлення волі за умисний злочин і

до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який

вона була засуджена до позбавлення волі;

3) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний

особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше

звільнялася умовно-достроково і вчинила новий умисний злочин протягом

невідбутої частини покарання.

(5) До осіб, яким покарання замінене більш м'яким, може бути застосоване

умовно-дострокове звільнення за правилами, передбаченими статтею 81 цього

Кодексу.

(6) Якщо особа, відбуваючи більш м'яке покарання, вчинить новий злочин, суд

до покарання за знову вчинений злочин додає невідбуту частину більш м'якого

покарання за правилами, передбаченими у статтях 71 і 72 цього Кодексу.

Стаття 83. Звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які

мають дітей віком до трьох років

(1) Засуджених до обмеження волі або до позбавлення волі жінок, які стали

вагітними або народили дітей під час відбування покарання, крім засуджених

до позбавлення волі на строк більше п'яти років за умисні тяжкі та особливо

тяжкі злочини, суд може звільнити від відбування покарання в межах строку,

на який згідно законом жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з

вагітністю, пологами і до досягнення дитиною трирічного віку.

(2) Звільнення від відбування покарання застосовується до засудженої, яка

має сім'ю або родичів, що дали згоду на спільне з нею проживання, або яка

має можливість самостійно забезпечити належні умови для виховання дитини.

(3) Контроль за поведінкою таких жінок здійснюється органом кримінально-

виконавчої системи за місцем проживання.

(4) Після досягнення дитиною трирічного віку або в разі її смерті суд

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11