Проект кримінального кодекса України

залежно від поведінки засудженої може звільнити її від покарання або

замінити його більш м'яким покаранням чи направити засуджену для відбування

покарання, призначеного за вироком. У цьому разі суд може повністю або

частково зарахувати у строк відбування покарання час, протягом якого

засуджена не відбувала покарання.

(5) Якщо засуджена, яка була звільнена від відбування покарання,

відмовляється від дитини, передала її у дитячий будинок, зникла з місця

проживання або ухиляється від виховання дитини, догляду за нею, або

систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні

стягнення і свідчать про небажання стати на шлях виправлення, суд може за

поданням контролюючого органу направити засуджену для відбування покарання,

призначеного за вироком.

(6) Якщо в період звільнення від відбування покарання засуджена вчинила

новий злочин, суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими у

статтях 71 і 72 цього Кодексу.

Стаття 84. Звільнення від покарання за хворобою

(1) Звільняється від покарання особа, яка під час його відбування захворіла

на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати мету, зміст

та правові наслідки кримінальної відповідальності за вчинене. До такої

особи застосовуються примусові заходи медичного характеру, відповідно до

статей 92 - 95 цього Кодексу.

(2) Особа, яка після вчинення злочину або постановлення вироку захворіла на

іншу тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання, може бути

звільнена від покарання або від подальшого його відбування. При вирішенні

цього питання суд враховує тяжкість вчиненого злочину, характер

захворювання, особу засудженого та інші обставини справи.

(3) Військовослужбовці, засуджені до службового обмеження, арешту або

тримання в дисциплінарному батальйоні, в разі визнання їх непридатними до

військової служби за станом здоров'я звільняються від покарання.

(4) У разі одужання осіб, зазначених у частинах першій та другій цієї

статті, вони повинні бути направлені для відбування покарання, якщо не

закінчилися строки давності, передбачені статтями 49 або 80 цього Кодексу,

або відсутні інші підстави для звільнення від покарання. При цьому час,

протягом якого до осіб застосовувалися примусові заходи медичного

характеру, зараховується в строк покарання за правилами, передбаченими в

частині п'ятій статті 72 цього Кодексу, а один день позбавлення волі

дорівнює одному дню застосування примусових заходів медичного характеру.

Стаття 85. Звільнення від покарання на підставі закону України про амністію

або акта про помилування

На підставі закону України про амністію або акта про помилування засуджений

може бути повністю або частково звільнений від основного і додаткового

покарання, а також засудженому може бути замінено покарання або невідбуту

його частину більш м'яким покаранням.

Стаття 86. Амністія

(1) Амністія оголошується Законом України у відношенні певної категорії

осіб.

(2) Законом про амністію особи, які вчинили злочин, можуть бути повністю

або частково звільнені від кримінальної відповідальності чи від покарання.

(3) Законом про амністію може бути передбачено заміна засудженому покарання

або його невідбутої частини більш м'яким покаранням.

(4) Амністію не може бути застосовано щодо особи, яка не відшкодувала

матеріальної і моральної шкоди потерпілому та не розкаялася у вчиненому.

(5) Дія закону про амністію поширюється на карані діяння, вчинені виключно

до набрання ним чинності і не поширюється на карані діяння, що тривають або

продовжуються, якщо вони закінчені, припинені або перервані після набрання

чинності відповідним законом про амністію.

Стаття 87. Помилування

(1) Помилування здійснюється Президентом України у відношенні індивідуально

визначеної особи.

(2) Актом помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного

судом покарання у вигляді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на

строк не менше двадцяти п'яти років.

Розділ XIII. СУДИМІСТЬ

Стаття 88. Правові наслідки судимості

(1) Особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили

обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості.

(2) Судимість має правове значення у разі вчинення нового злочину, а також

в інших випадках, передбачених законами України.

(3) Особи, засуджені за вироком суду без призначення покарання або

звільнені від покарання чи такі, що відбули покарання за діяння,

злочинність і караність якого усунута законом, визнаються такими, що не

мають судимості.

(4) Особи, які були реабілітовані, визнаються такими, що не мають

судимості.

Стаття 89. Строки погашення судимості

Такими, що не мають судимості, визнаються:

1) особи, засуджені відповідно до статті 75 цього Кодексу, якщо протягом

іспитового строку вони не вчинять нового злочину і якщо протягом

зазначеного строку рішення про звільнення від відбування покарання з

випробуванням не буде скасоване з інших підстав, передбачених законом. Якщо

строк додаткового покарання перевищує тривалість іспитового строку, особа

визнається такою, що не має судимості, після відбуття цього додаткового

покарання;

2) жінки, засуджені відповідно до статті 79 цього Кодексу, якщо протягом

іспитового строку вони не вчинять нового злочину і якщо після закінчення

цього строку не буде прийняте рішення про направлення для відбування

покарання, призначеного вироком суду. Якщо засуджена не була звільнена від

додаткового покарання і його строк перевищує строк основного покарання, то

жінка визнається такою, що не має судимості, після відбуття цього

додаткового покарання;

3) особи, засуджені до позбавлення права обіймати певні посади чи займатися

певною діяльністю після виконання цього покарання;

4) особи, які відбули покарання у вигляді службового обмеження для

військовослужбовців або тримання в дисциплінарному батальйоні

військовослужбовців чи достроково звільнені від цих покарань, а також

військовослужбовці, які відбули покарання на гауптвахті замість арешту;

5) особи, засуджені до штрафу, виправних робіт або арешту, якщо вони

протягом року з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не

вчинять нового злочину;

6) особи, засуджені до обмеження волі, а також засуджені за злочин

невеликої тяжкості до позбавлення волі, якщо вони протягом двох років з дня

відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину;

7) особи, засуджені до позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, якщо

вони протягом трьох років з дня відбуття покарання (основного та

додаткового) не вчинять нового злочину;

8) особи, засуджені до позбавлення волі за тяжкий злочин, якщо вони

протягом шести років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не

вчинять нового злочину;

9) особи, засуджені до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, якщо

вони протягом восьми років з дня відбуття покарання (основного та

додаткового) не вчинять нового злочину.

Стаття 90. Обчислення строків погашення судимості

(1) Строки погашення судимості обчислюються з дня відбуття основного і

додаткового покарання.

(2) До строку погашення судимості зараховується час, протягом якого вирок

не було виконано, якщо при цьому давність виконання вироку не переривалася.

Якщо вирок не було виконано, судимість погашається по закінченні строків

давності виконання вироку.

(3) Якщо особу було достроково звільнено від відбування покарання, то строк

погашення судимості обчислюється виходячи з фактично відбутого нею

покарання - з моменту звільнення від відбування покарання (основного та

додаткового).

(4) Якщо невідбуту частину покарання було замінено більш м'яким покаранням,

то строк погашення судимості обчислюється виходячи з фактично відбутого до

заміни більш суворого покарання - з моменту відбуття більш м'якого

покарання (основного та додаткового).

(5) Якщо особа, що відбула покарання, до закінчення строку погашення

судимості знову вчинить злочин, перебіг строку погашення судимості,

переривається і обчислюється заново. У цих випадках строки погашення

судимості обчислюються окремо за кожний злочин після фактичного відбуття

покарання (основного та додаткового) за останній злочин.

Стаття 91. Зняття судимості

(1) Якщо особа після відбуття покарання у вигляді обмеження волі або

позбавлення волі зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці

довела своє виправлення, то суд може зняти з неї судимість до закінчення

строків, зазначених у статті 89 цього Кодексу.

(2) Зняття судимості допускається лише після закінчення не менш як половини

строку погашення судимості, зазначеного у статті 89 цього Кодексу.

(3) Порядок зняття судимості встановлюється Кримінально-процесуальним

кодексом України.

Розділ XIV. ПРИМУСОВІ ЗАХОДИ МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ ТА ПРИМУСОВЕ ЛІКУВАННЯ

Стаття 92. Поняття та мета примусових заходів медичного характеру

Примусовими заходами медичного характеру є поміщення особи, яка вчинила

суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого

Особливою частиною цього Кодексу, в спеціальний лікувальний заклад з метою

її обов'язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільно

небезпечних діянь.

Стаття 93. Особи, до яких застосовуються примусові заходи медичного

характеру

Примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до осіб:

1) які вчинили у стані неосудності чи обмеженої осудності суспільно

небезпечні діяння, що підпадають під ознаки діянь, передбачених статтями

Особливої частини цього Кодексу;

2) які вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу

до постановлення вироку або під час відбування покарання, що позбавляє їх

можливості усвідомлювати мету, зміст та правові наслідки кримінальної

відповідальності за вчинене.

Стаття 94. Види примусових заходів медичного характеру

(1) Залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого

діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або

інших осіб, суд може застосувати такі примусові заходи медичного характеру:

1) надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку;

2) госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом;

3) госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом;

4) госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом.

(2) Надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку може

бути застосоване судом стосовно особи, яка страждає на психічні розлади і

вчинила суспільно небезпечне діяння, якщо особа за станом свого психічного

здоров'я не потребує госпіталізації до психіатричного закладу.

(3) Госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом може

бути застосована судом щодо психічно хворого, який за своїм психічним

станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння потребує

тримання у психіатричному закладі і лікування у примусовому порядку.

(4) Госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом може бути

застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне

діяння, не пов'язане з посяганням на життя інших осіб, і за своїм психічним

станом не становить загрози для суспільства, але потребує тримання у

психіатричному закладі та лікування в умовах посиленого нагляду.

(5) Госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом може бути

застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне

діяння, пов'язане з посяганням на життя інших осіб, а також щодо психічно

хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно

небезпечного діяння становить особливу небезпеку для суспільства і потребує

тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах суворого нагляду.

(6) Якщо не буде визнано за необхідне застосування до психічно хворого

примусових заходів медичного характеру, а також разі припинення

застосування таких заходів, суд може передати його на піклування родичам

або опікунам з обов'язковим лікарським наглядом.

Стаття 95. Продовження, зміна або припинення застосування примусових

заходів медичного характеру

(1) Продовження, зміна або припинення застосування примусових заходів

медичного характеру здійснюється судом за заявою представника

психіатричного закладу (лікаря-психіатра), який надає особі таку

психіатричну допомогу, до якої додається висновок комісії лікарів-

психіатрів, який обгрунтовує необхідність продовження, змін або припинення

застосування таких примусових заходів.

(2) Особи, до яких застосовані примусові заходи медичного характеру,

підлягають огляду комісією лікарів-психіатрів не рідше одного разу на 6

місяців для вирішення питання про наявність підстав для звернення до суду

із заявою про припинення або про зміну застосування такого заходу. У разі

відсутності підстав для припинення або зміни застосування примусового

заходу медичного характеру представник психіатричного закладу (лікар-

психіатр), який надає особі таку психіатричну допомогу, направляє до суду

заяву, до якої додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який містить

обгрунтування про необхідність продовження застосування примусового заходу

медичного характеру. У разі необхідності продовження застосування

примусового заходу медичного характеру понад 6 місяців представник

психіатричного закладу (лікар-психіатр), який надає особі таку психіатричну

допомогу, повинен направити до суду за місцем знаходження психіатричного

закладу заяву про продовження застосування примусового заходу. До заяви

додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який містить обгрунтування

про необхідність продовження надання особі такої психіатричної допомоги. В

подальшому продовження застосовування примусового заходу медичного

характеру проводиться кожного разу на строк, який не може перевищувати 6

місяців.

(3) У разі припинення застосування примусових заходів медичного характеру

через змінення психічного стану особи на краще, суд може передати її на

піклування родичам або опікунам з обов'язковим лікарським наглядом.

(4) У разі припинення застосування примусових заходів медичного характеру

через видужання особи, які вчинили злочини у стані осудності, але захворіли

на психічну хворобу до постановлення вироку, підлягають кримінальній

відповідальності на загальних засадах, а особи, які захворіли на психічну

хворобу під час відбування покарання, можуть підлягати подальшому

відбуванню покарання.

Стаття 96. Примусове лікування

(1) Примусове лікування може бути застосоване судом, незалежно від

призначеного покарання, до осіб, які вчинили злочини та мають хворобу, що

становить небезпеку для здоров'я інших осіб.

(2) У разі призначення покарання у вигляді позбавлення волі або обмеження

волі примусове лікування здійснюється за місцем відбування покарання. У

разі призначення інших видів покарань примусове лікування здійснюється у

спеціальних лікувальних закладах.

Розділ XV. ОСОБЛИВОСТІ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ТА ПОКАРАННЯ

НЕПОВНОЛІТНІХ

Стаття 97. Звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням

примусових заходів виховного характеру

(1) Неповнолітнього, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості, може

бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення

можливе без застосування покарання. У цих випадках суд застосовує до

неповнолітнього примусові заходи виховного характеру, передбачені частиною

другою статті 105 цього Кодексу.

(2) Примусові заходи виховного характеру передбачені частиною другою статті

105 цього Кодексу, суд застосовує і до особи, яка до досягнення віку, з

якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно

небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою

частиною цього Кодексу.

(3) У разі ухилення неповнолітнього, що вчинив злочин, від застосування до

нього примусових заходів виховного характеру, ці заходи скасовуються і він

притягується до кримінальної відповідальності.

Стаття 98. Види покарань

(1) До неповнолітніх можуть бути застосовані такі основні види покарань:

1) штраф;

2) громадські роботи;

3) виправні роботи;

4) арешт;

5) позбавлення волі на певний строк.

(2) До неповнолітніх можуть бути застосовані додаткові покарання у вигляді

штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною

діяльністю.

Стаття 99. Штраф

(1) Штраф застосовується лише до неповнолітніх, що мають самостійний доход,

власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення.

(2) Розмір штрафу встановлюється судом залежно від тяжкості вчиненого

злочину та з урахуванням майнового стану неповнолітнього в межах до

п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стаття 100. Виправні роботи

(1) Виправні роботи можуть бути призначені неповнолітньому в віці від 16 до

18 років за місцем роботи на строк від двох місяців до одного року.

(2) Із заробітку неповнолітнього, засудженого до виправних робіт,

здійснюється відрахування в доход держави в розмірі, встановленому вироком

суду, в межах від п'яти до п'ятнадцяти відсотків.

Стаття 101. Арешт

Арешт полягає у триманні неповнолітнього, який на момент постановлення

вироку досяг шістнадцяти років, в умовах ізоляції в спеціально

пристосованих установах на строк від п'ятнадцяти до сорока п'яти діб.

Стаття 102. Позбавлення волі на певний строк

(1) Покарання у вигляді позбавлення волі особам, які не досягли до вчинення

злочину вісімнадцятирічного віку, не може бути призначене на строк більше

десяти років, а у випадках, передбачених пунктом 5 частини третьої цієї

статті, - більше п'ятнадцяти років. Неповнолітні, засуджені до покарання у

вигляді позбавлення волі, відбувають його у спеціальних виховних установах.

(2) Позбавлення волі не може бути призначене неповнолітньому, який вперше

вчинив злочин невеликої тяжкості.

(3) Покарання у вигляді позбавлення волі призначається неповнолітньому:

1) за вчинений повторно злочин невеликої тяжкості - на строк не більше двох

років;

2) за злочин середньої тяжкості - на строк не більше чотирьох років;

3) за тяжкий злочин - на строк не більше семи років;

4) за особливо тяжкий злочин - на строк не більше десяти років.

5) за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини

- на строк до п'ятнадцяти років.

Стаття 103. Призначення покарання

(1) При призначенні покарання неповнолітньому суд, крім обставин,

передбачених у статтях 65 - 67 цього Кодексу, враховує умови його життя та

виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи

неповнолітнього.

(2) При призначені покарання неповнолітньому за сукупністю злочинів або

вироків остаточне покарання у вигляді позбавлення волі не може перевищувати

п'ятнадцяти років.

Стаття 104. Звільнення від відбування покарання з випробуванням

(1) Звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується до

неповнолітніх відповідно до статей 75 - 78 цього Кодексу, з урахуванням

положень, передбачених цією статтею.

(2) Звільнення від відбування покарання з випробуванням може бути

застосоване до неповнолітнього лише у разі його засудження до позбавлення

волі.

(3) Іспитовий строк установлюється тривалістю від одного до двох років.

(4) У разі звільнення неповнолітнього від відбування покарання з

випробуванням суд може покласти на окрему особу, за її згодою або на її

прохання, обов'язок щодо нагляду за засудженим та проведення з ним виховної

роботи.

Стаття 105. Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів

виховного характеру

(1) Неповнолітній, який вчинив злочин невеликої тяжкості, може бути

звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого

розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення

вироку не потребує застосування покарання.

(2) У цьому разі суд застосовує до неповнолітнього такі примусові заходи

виховного характеру:

1) застереження;

2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки

неповнолітнього;

3) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють,

чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також

окремих громадян на їхнє прохання;

4) покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має

майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових

збитків;

5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчальновиховної установи

для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує

трьох років. Умови перебування в цих установах неповнолітніх та порядок їх

залишення визначаються законом.

(3) До неповнолітнього може бути застосовано кілька примусових заходів

виховного характеру, що передбачені у частині другій цієї статті.

Тривалість заходів виховного характеру, передбачених у пункті 2 та 3

частини другої цієї статті, встановлюється судом, який їх призначає.

(4) Суд може також визнати за необхідне призначити неповнолітньому

вихователя в порядку, передбаченому законом.

(5) У разі ухилення неповнолітнього від застосування до нього примусових

заходів виховного характеру, ці заходи скасовуються і до нього

застосовується покарання призначене вироком суду.

Стаття 106. Звільнення від кримінальної відповідальності та покарання у

зв'язку із закінченням строків давності

(1) Давність притягнення до кримінальної відповідальності та виконання

обвинувального вироку до осіб, які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти

років, застосовується відповідно до статей 49 та 80 цього Кодексу з

урахуванням положень, передбачених цією статтею.

(2) Щодо цих осіб встановлюються такі строки давності притягнення до

кримінальної відповідальності:

1) два роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості;

2) п'ять років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості;

3) сім років - у разі вчинення тяжкого злочину;

4) десять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

(3) У разі застосування до таких осіб строку давності виконання

обвинувального вироку встановлюються такі строки:

1) два роки - у разі засудження до покарання, не пов'язаного позбавленням

волі, а також при засудженні до покарання у вигляді позбавлення волі за

злочин невеликої тяжкості;

2) п'ять років - у разі засудження до покарання у вигляді позбавлення волі

за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до покарання у вигляді

позбавлення волі на строк не більше п'яти років за тяжкий злочин;

3) сім років - у разі засудження до покарання у вигляді позбавлення волі на

строк більше п'яти років за тяжкий злочин;

4) сім років - у разі засудження до покарання у вигляді позбавлення волі за

особливо тяжкий злочин.

(4) У разі зупинення перебігу строків давності передбачених частині другій

статті 49 та частині третій статті 80 цього Кодексу, загальний строк

давності не може перевищувати п'ятнадцять років.

Стаття 107. Умовно дострокове звільнення від відбування покарання

(1) До осіб, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі за злочин,

вчинений у віці до вісімнадцяти років, може бути застосоване умовно-

дострокове звільнення від відбування покарання незалежно від тяжкості

вчиненого злочину.

(2) Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути

застосоване, якщо засуджений зразковою поведінкою, сумлінним ставленням до

праці та навчання довів своє виправлення.

(3) Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути

застосоване до засуджених за злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років,

після фактичного відбуття:

1) не менше третини призначеного строку покарання у вигляді позбавлення

волі за злочин невеликої або середньої тяжкості і за необережний тяжкий

злочин;

2) не менше половини строку покарання у вигляді позбавлення волі,

призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий

злочин, а також, якщо особа раніше відбувала покарання у вигляді

позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості

знову вчинила у віці до вісімнадцяти років новий умисний злочин, за який

вона засуджена до позбавлення волі;

3) не менше двох третин строку покарання у вигляді позбавлення волі,

призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також, якщо особа

раніше відбувала покарання у вигляді позбавлення волі і була умовно-

достроково звільнена від відбування покарання, але до закінчення невідбутої

частини покарання та до досягнення вісімнадцятирічного віку знову вчинила

умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі.

(4) До неповнолітніх заміна невідбутої частини покарання більш м'яким

покаранням не застосовується.

(5) У разі вчинення особою, щодо якої застосоване умовнодострокове

звільнення від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання

нового злочину суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими у

статтях 71 і 72 цього Кодексу.

Стаття 108. Погашення та зняття судимості

(1) Погашення та зняття судимості щодо осіб, які вчинили злочин до

досягнення ними вісімнадцятирічного віку, здійснюється відповідно до статей

88 - 91 цього Кодексу з урахуванням положень, передбачених цією статтею.

(2) Такими, що не мають судимості, визнаються неповнолітні:

1) засуджені до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, після

виконання цього покарання;

2) засуджені до позбавлення волі за злочин невеликої або середньої

тяжкості, якщо вони протягом одного року з дня відбуття покарання не

вчинять нового злочину;

3) засуджені до позбавлення волі за тяжкий злочин, якщо вони протягом трьох

років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину;

4) засуджені до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, якщо вони

протягом п'яти років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину.

(3) Дострокове зняття судимості допускається лише щодо особи, яка відбула

покарання у вигляді позбавлення волі за тяжкий або особливо тяжкий злочин,

вчинений у віці до вісімнадцяти років, за підставами, передбаченими в

частині другій статті 91 цього Кодексу, після закінчення не менш як

половини строку погашення судимості, зазначеного в пунктах 3 і 4 частини

другої цієї статті.

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ I. ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ОСНОВ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

Стаття 109. Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення

конституційного ладу або на захоплення державної влади

(1) Дії, вчинені з метою насильницької зміни чи повалення конституційного

ладу або захоплення державної влади, а також змова про вчинення таких дій -

караються позбавленням волі на строк від п'яти до п'ятнадцяти років з

конфіскацією майна.

(2) Публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного

ладу або до захоплення державної влади, а також розповсюдження матеріалів

із закликами до вчинення таких дій -

караються позбавленням волі на строк до п'яти років.

3) Дії, передбачені частиною другою цієї статті, вчинені особою, яка є

представником влади, або повторно, або організованою групою, або з

використанням засобів масової інформації,

караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

Стаття 110. Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України

(1) Умисні дії, вчинені з метою зміни меж території або державного кордону

України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, а також

публічні заклики чи розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення

таких дій -

караються позбавленням волі на строк до п'яти років.

(2) Ті самі дії, якщо вони вчинені особою, яка є представником влади, або

повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або поєднані з

розпалюванням національної чи релігійної ворожнечі, -

караються позбавленням волі на строк від трьох до десяти років.

(3) Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, які призвели

до загибелі людей або інших тяжких наслідків, -

караються позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або

довічним позбавленням волі.

Стаття 111. Державна зрада

(1) Державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на

шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності,

обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України:

перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного

конфлікту, надання іноземній державі, іноземній організації або їх

представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, -

карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років з

конфіскацією майна.

(2) Створення з метою передбаченою частиною першою цієї статті організації,

керівництво нею або участь у ній, -

карається позбавленням волі на строк від трьох до п'ятнадцяти років з

конфіскацією майна.

(3) Звільняється від кримінальної відповідальності громадянин України, якщо

він на виконання злочинного завдання іноземної держави, іноземної

організації або їх представників ніяких дій не вчинив і добровільно заявив

органам державної влади про свій зв'язок з ними та про отримане завдання.

Стаття 112. Посягання на життя державного чи громадського діяча

(1) Посягання на життя Президента України, Голови Верховної Ради України,

народного депутата України, Прем'єр-міністра України, члена Кабінету

Міністрів України, Голови чи судді Конституційного Суду України або

Верховного Суду України, або вищих спеціалізованих судів України,

Генерального прокурора України, Уповноваженого Верховної Ради України з

прав людини, Голови Рахункової палати, Голови Національного банку України,

керівника політичної партії, вчинені у зв'язку з їх державною чи

громадською діяльністю, -

карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або

довічним позбавленням волі.

(2) Погроза вбивством, заподіянням шкоди здоров'ю або майну, також

викраденням або позбавленням волі щодо осіб, названих у частині першій цієї

статті або їх близьких, з метою впливу на характер їх діяльності або

діяльності держави чи органів, які вони представляють, -

карається позбавленням волі на строк до п'яти років.

Стаття 113. Диверсія

Вчинення з метою ослаблення держави вибухів, підпалів або інших дій,

спрямованих на масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи

іншої шкоди їхньому здоров'ю, на зруйнування або пошкодження об'єктів, які

мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, а також вчинення з

тією самою метою дій, спрямованих на радіоактивне забруднення, масове

отруєння, поширення епідемій, епізоотій чи епіфітотій, -

карається позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років з

конфіскацією майна або довічним позбавленням волі з конфіскацією майна.

Стаття 114. Шпигунство

(1) Передача або збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній

організації або їх представникам відомостей, що становлять державну

таємницю, а також передача або збирання за завданням іноземної розвідки

інших відомостей для використання їх на шкоду інтересам України, якщо ці

дії вчинені іноземцем або особою без громадянства, -

караються позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років з

конфіскацією майна.

(2) Звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка припинила

діяльність, передбачену частиною першою цієї статті, та добровільно

повідомила органи державної влади про вчинене, якщо внаслідок цього і

вжитих заходів було відвернено заподіяння шкоди інтересам України.

Розділ II. ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЖИТТЯ ТА ЗДОРОВ'Я ОСОБИ

Стаття 115. Умисне вбивство

(1) Вбивство, тобто умисне заподіяння смерті іншій людині,

карається позбавленням волі на строк від семи до п'ятнадцяти років.

(2) Умисне вбивство за обставин, які обтяжують покарання:

1) двох або більше осіб;

2) жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності або

малолітньої дитини;

3) заручника;

4) вчинене з особливою жорстокістю або з застосуванням садистських методів,

які спричинили страждання жертви;

5) вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб;

6) з корисливих мотивів;

7) з хуліганських мотивів;

8) особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою

службового або громадського обов'язку;

9) з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення;

10) поєднане із зґвалтуванням або насильницьким задоволенням статевої

пристрасті неприродним способом;

11) вчинене на замовлення;

12) вчинене за попередньою змовою групою осіб;

13) вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, за винятком

вбивства, передбаченого статтями 116 - 118 цього Кодексу, -

карається позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років або

довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна у випадках, передбачених

пунктами 6 або 11 цієї статті.

Стаття 116. Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання

Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, що раптово

виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або

тяжкої образи з боку потерпілого, -

карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на

той самий строк.

Стаття 117. Умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини

Умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини під час пологів або

відразу після пологів -

карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на

той самий строк.

Стаття 118. Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у

разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця

Умисне вбивство, вчинене при перевищенні меж необхідної оборони, а також у

разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, -

карається виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі

на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до двох років.

Стаття 119. Вбивство через необережність

(1) Вбивство, вчинене через необережність, -

карається обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або

позбавленням волі на той самий строк.

(2) Вбивство двох або більше осіб, вчинене через необережність, -

карається позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

Стаття 120. Доведення до самогубства

(1) Доведення особи до самогубства або до замаху на самогубство, що є

наслідком жорстокого з нею поводження, шантажу, примусу до протиправних дій

або систематичного приниження її людської гідності -

карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на

той самий строк.

(2) Те саме діяння, вчинене щодо особи, яка перебувала в матеріальній або

іншій залежності від винуватого, або щодо двох або більше осіб, -

карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на

строк до семи років.

(3) Діяння, передбачене частинами першою або другою цієї статті, якщо воно

було вчинене щодо неповнолітнього, -

караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років.

Стаття 121. Умисне тяжке тілесне ушкодження

(1) Умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження,

небезпечне для життя в момент заподіяння, чи таке, що спричинило втрату

будь-якого органу або його функцій, психічну хворобу або інший розлад

здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну

третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя, -

карається позбавленням волі на строк від двох до восьми років.

(2) Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене способом, що має характер

знущання або вчинене групою осіб, а також з метою залякування певних осіб,

окремих категорій населення, або вчинене на замовлення -

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11