Юридична відповідальність в сфері валютного регулювання

5 Декрету валютних операцій без індивідуальної ліцензії тягне згідно з п. 2

ст. 16 Декрету застосування фінансових санкцій — відповідальність у вигляді

штрафу в сумі, еквівалентній сумі зазначених валютних цінностей,

перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку на

день здійснення таких операцій. Крім фінансової санкції, винна особа може

бути притягнена до адміністративної чи кримінальної відповідальності за

наявності в її діях ознак відповідного правопорушення(34).

Виходячи з положень Декрету напрошується висновок, що дозволяється

здійснювати будь-які інші валютні операції, на які не потрібно одержувати

індивідуальну ліцензію, але такий висновок буде неправильним. В Декреті

міститься ще ряд положень щодо здійснення валютних операцій:

1) резиденти і нерезиденти — фізичні особи мають право продавати

іноземну валюту уповноваженим банкам та іншим кредитно-фінансовим

установам, які одержали ліцензію Національного банку, або за їх

посередництвом — іншим фізичним особам — резидентам (п. 3 ст. 6

Декрету)(35);

2) фізичні особи — резиденти мають право купувати іноземну валюту в

уповноважених банках та інших кредитно-фінансових установах, що одержали

ліцензію Національного банку, або за їх посередництвом — у інших фізичних

осіб — резидентів і нерезидентів (п. 4 ст. 6 Декрету)(36);

3) уповноважені банки та інші кредитно-фінансові установи, що одержали

ліцензію Національного банку, мають право від свого Імені І за свій рахунок

купувати іноземну валюту готівкою у фізичних осіб — резидентів і

нерезидентів, а також продавати її фізичним особам — резидентам (підпункт

"б" п. 2 ст. 6 Декрету)(37). Крім того, підпунктом "а" п. 2 ст. 6 Декрету

передбачено, що уповноважені банки та інші кредитно-фінансові установи, що

одержали ліцензію Національного банку, від свого імені купують і продають

іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і

за рахунок резидентів і нерезидентів, тобто Іноземну валюту у безготівковій

формі(38). Таким чином, випливають такі висновки:

1) резиденти мають право продавати і купувати іноземну валюту як у

безготівковій формі, так і готівкою;

2) нерезиденти мають право продавати іноземну готівкову І в

безготівковій формі валюту;

3) нерезиденти мають право купувати іноземну валюту в безготівковій

формі і не мають права купувати іноземну валюту готівкою, навіть в

уповноважених банках чи інших кредитно-фінансових установах.

Проте необхідно врахувати, що Декретом "Про систему валютного

регулювання і валютного контролю", який має силу закону, визначаються режим

здійснення валютних операцій та загальні принципи валютного регулювання.

Нормативна ж база валютного регулювання включає в себе також акти Верховної

Ради (закони і постанови) та нормативні акти, що видаються Кабінетом

Міністрів та Національним банком у межах їх повноважень. Основний масив

нормативного забезпечення валютного регулювання складають нормативні акти,

що видаються Національним банком, якими конкретизуються положення

законодавчих актів та постанов Кабінету Міністрів.

Фізичні особи — резиденти мають право купувати і продавати, а фізичні

особи — нерезиденти — продавати готівкову іноземну валюту через пункти

обміну валюти без будь-яких обмежень. Купувати ж готівкову іноземну валюту

фізичні особи — нерезиденти через пункти обміну валюти мають право у

розмірі, що не перевищує суми проданої ними валюти. Дотримання останнього

правила практично неможливе, оскільки на касирів пунктів обміну іноземної

валюти Положенням про пункти обміну іноземної валюти не покладається

обов'язок перевіряти, продають вони іноземну валюту резиденту чи

нерезиденту. Тим більше, що і перевірити це вони практично не в змозі,

оскільки поняття "резидент" і "нерезидент" пов'язуються не з громадянством

фізичної особи, яке можна встановити за її паспортом, а з фактом постійного

проживання на території України.

Дотримання правил продажу та купівлі іноземної валюти фізичними особами

— нерезидентами і отримання відповідної довідки пункту обміну іноземної

валюти має значення лише для них— для підтвердження законності придбання

іноземної валюти при Її вивезенні, переказуванні чи пересиланні за межі

України.

Операції з валютними цінностями будуть незаконними, тобто

правопорушенням, лише у разі вчинення будь-якої з дій, виключний перелік

яких дається в ст. 162 КпАП та ст. 80 КК: незаконні скуповування, продаж,

обмін, використання валютних цінностей як засобу платежу чи застави. Будь-

які інші дії — зберігання, дарування. отримання як подарунка чи у спадщину,

падання в позику, розмін та ін. — адміністративної чи кримінальної

відповідальності не тягнуть. Але якщо, наприклад, за зберігання валютних

цінностей особа отримує винагороду валютними цінностями або за надання

валютних цінностей в позику сплачуються ними ж проценти, то такі дії в

частині сплати винагороди чи сплати процентів треба розглядати як

використання валютних цінностей як засобу платежу.

Вирішення питання про відповідальність (адміністративну чи

кримінальну) за порушення правил при валютній операції (незаконні

скуповування, продаж, обмін, використання валютних цінностей як засобу

платежу або як застави) залежить від:

— виду валютних цінностей;

— ознак суб'єкта — резидент чи нерезидент;

— виду самих операцій.

Залежно від виду валютних цінностей та виду самих операцій незаконними

є:

— будь-які із зазначених в диспозиції ст. 162 КпАП та ст. 80 КК дій

щодо монетарних металів, котрі Декретом віднесені до валютних цінностей,

тобто Їх скуповування, продаж, обмін, використання як засобу платежу чи

застави фізичними особами завжди є незаконними, оскільки Декретом взагалі

не передбачене ліцензування таких операцій з монетарними металами. Виняток

становить лише здійснення валютних операцій з монетарними металами у

вигляді грошових знаків, які використовуються як засоби платежу, тобто,

коли з монетарних металів виготовлені монети (грошові знаки) і вони набули

якості валюти (України чи іншої держави) і є платіжними засобами;

— будь-яке використання іноземної валюти як засобу платежу,

здійснюване без отримання на це індивідуальної ліцензії Національного

банку України.

Під скуповуванням валютних цінностей треба розуміти їх сплатне

придбання у власність. Якщо при цьому мають місце декілька епізодів

придбання валютних цінностей, то залежно від того, чи охоплювались вони

єдиним умислом і були спрямовані на досягнення єдиної мети, чи кожен раз

умисел на їх вчинення виникав самостійно, дії можуть кваліфікуватися або як

єдине продовжуване правопорушення або ж як повторне.

Продаж валютних цінностей — це їх оплатне відчуження іншій особі з

переходом до неї права власності на відчужувані валютні цінності.

Продаж і купівлю валютних цінностей, на наш погляд, слід обмежувати

лише випадками, коли в якості засобу платежу за куплені (продані) валютні

цінності використовується валюта України. Сама ж валюта України не може

визнаватись предметом правопорушення, передбаченого ст. 162 КпАП та ст. 80

КК. Предметом цих правопорушень можуть бути валютні цінності у вигляді

Іноземної валюти та монетарних металів. Таким чином, якщо особа "обмінює"

іноземну валюту на валюту України, то її дії є продажем іноземної валюти, а

не купівлею валюти України. Пункти обміну валюти здійснюють два види

валютних операцій, предметом яких є іноземна валюта: її купівлю або

продаж, а дії особи, яка «обмінює» валютні цінності через такий пункт, є,

відповідно. продажем чи купівлею іноземної валюти, а не купівлею чи

продажем валюти України. Власне, валюта України на її території не може

бути предметом угод купівлі-продажу, вона є засобом платежу за такими

угодами. Цей висновок не суперечить і визначенню змісту терміну «валютні

операції» в Декреті «Про систему валютного регулювання і валютного

контролю», в якому одним з трьох видів валютних операцій називаються

«операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за

винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України».

На наш погляд, цей висновок не суперечить і роз'ясненням, що містяться

в абз. 3 п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 квітня 1997

р. № 5 «Про практикую застосування судами законодавства щодо порушення

правил про валютні операції»: «Продаж валютних цінностей — це їх сплатне

відчуження іншим особам»(39). Якщо засобом платежу за валютні цінності, що

продаються, є теж валютні цінності, але іншого виду, то можливі два

варіанти кваліфікації дій сторін за незаконною угодою купівлі-продажу

валютних цінностей з оплатою їх вартості валютними цінностями іншого виду:

1) дії обох осіб повинні кваліфікуватися як незаконний обмін валютних

цінностей;

2) дії продавця повинні кваліфікуватися як незаконний продаж належних

йому валютних цінностей і як незаконне використання валютних цінностей

іншого виду, одержаних в якості плати за відчужені валютні цінності, як

засобу платежу, а дії покупця — як незаконне використання належних йому

валютних цінностей як засобу платежу і як незаконне скуповування валютних

цінностей щодо валютних цінностей, придбаних ним. більш правильним, на наш

погляд, є перший варіант: продаж-купівля валютних цінностей одного виду з

оплатою їх вартості валютними цінностями іншого виду необхідно

кваліфікувати як незаконний обмін валютних цінностей.

Обміном валютних цінностей, згідно з роз'ясненнями. що містяться у

названій постанові Пленуму Верховного Суду України від 18 квітня 1997 р. №

5, «є операція, в процесі якої сторони передають одні валютні цінності

взамін на інші» (абз. 4 п. 3)(40). Проте наведене роз'яснення, на наш

погляд, потребує конкретизації.

Під обміном валютних цінностей, очевидно, треба розуміти лише дії, що

виражаються у передачі однією особою іншій валютних цінностей, які не є

платіжними засобами, тобто не є власне валютою в розумінні Декрету «Про

систему валютного регулювання і валютного контролю», і одержані взамін

Інших валютних цінностей, які теж не є платіжними засобами. Фактично, обмін

валютних цінностей матиме місце при:

1) передачі монетарних металів одного виду взамін монетарних металів

іншого виду:

2) передачі валютних цінностей у вигляді цінних паперів взамін інших

цінних паперів або монетарних металів;

3) передачі монетарних металів взамін цінних паперів, виражених у

валюті.

Якщо однією з осіб передаються валютні цінності, які є платіжними

засобами, тобто грошовими знаками (України чи іноземної держави), то такі

дії повинні кваліфікуватися або як скуповування чи продаж валютних

цінностей, або як використання валютних цінностей як засобу платежу. При

цьому дії особи, котра передає валютні цінності, які не є платіжними

засобами, повинні кваліфікуватися як продаж валютних цінностей, а дії

особи, котра передає валютні цінності — грошові знаки (платіжні засоби) —

як скуповування валютних цінностей. Водночас дії такої особи є і

використанням валютні них цінностей як засобу платежу.

Найскладнішим є визначення змісту такого виду незаконної операції з

валютними цінностями як використання їх як засобу платежу. «Використання

валютних цінностей як засобу платежу — це розрахунок ними за товари,

послуги, об'єкти права інтелектуальної власності тощо» (абз. 5 п. З

Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 квітня 1997 р. № 5)(41). У

наведеному роз'ясненні Пленум Верховного Суду не конкретизує, які валютні

цінності мають бути використані як засіб платежу. Виходячи з того, що зміст

кожного з п'яти видів незаконних валютних операцій повинен бути визначений

чітко і при кваліфікації дій винних має бути однозначно вказано, яка саме

незаконна операція вчинена особою, необхідно чітко розмежовувати види

незаконних валютних операцій між собою. У вироках судів досить часто не

конкретизується вид вчиненої особою незаконної валютної операції, а просто

констатується, що винним порушені правила про валютні операції, або ж вид

незаконної валютної операції визначається неправильно. Одні й ті ж дії

одними судами кваліфікуються як незаконний обмін валютних цінностей, а

іншими — як незаконне скуповування і продаж валютних цінностей чи як їх

використання як засобу платежу. І для цього є певні підстави, оскільки

кожен вид незаконних валютних операцій, окрім використання валютних

цінностей як застави, містить в собі ознаки й іншого виду (видів)

незаконної операції, наприклад, формально при обміні валютних цінностей в

діях кожної сторони є елементи продажу валютних цінностей з одержанням

плати за них теж валютними цінностями, купівлі (скуповування) валютних

цінностей з оплатою їх вартості іншими валютними цінностями, а також і

використання валютних цінностей як засобу платежу за придбання інших

валютних цінностей.

На наш погляд, використання валютних цінностей як засобу платежу — це

розрахунок іноземною валютою чи монетарними металами за товари, послуги.

виконану роботу. Оскільки валюта України є єдиним законним засобом

здійснення розрахунків на території України, то предметом правопорушення в

цій формі вона виступати не може. Не є предметом правопорушення в цій формі

і платіжні документи та інші цінні папери, виражені у валюті України, тому

що Декрет «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» під

терміном «валюта України» розуміє як власне валюту України, так і платіжні

документи та інші цінні папери, виражені у валюті України.

Принципово важливим є вирішення питання щодо змісту саме цього способу

порушення правил про валютні операції: чи використанням валютних цінностей

як засобу платежу є лише оплата ними товарів, продукції, робіт і послуг, чи

під використанням валютних цінностей як засобу платежу треба розуміти і

одержання валютних цінностей в якості плати за продані товари, продукцію,

надані послуги і виконану роботу. Від вирішення цього питання залежить, по-

перше, визнання суб'єктом злочину за ст. 80 КК. або адміністративного

правопорушення за ст. 162 КпАП за ознакою використання валютних цінностей

як засобу платежу лише особи, яка здійснила розрахунок валютними

цінностями, або й особи, яка отримала плату валютними цінностями, і, по-

друге, доля предмету купівлі-продажу, вартість якого оплачена валютними

цінностями. До останнього ми повернемося пізніше, а зараз зазначимо, що за

судовою практикою, в тому числі і Верховного Суду України, до останнього

часу вважалось, що суть валютних операцій відповідно до п. 2 ст. 1 Декрету

«Про систему валютного регулювання і валютного контролю» полягає в переході

права власності на валютні цінності, що пов'язане в усіх випадках з

виконанням об'єктивної сторони складу злочину не менше ніж двома особами,

поєднаними спільним умислом на укладення незаконної угоди щодо валютних

цінностей, а тому обидві особи, за наявності підстав, повинні нести

відповідальність за ст. 80 КК чи ст. 162 КпАП.

На наш погляд, визнання суб'єктом злочину чи адміністративного

правопорушення особи, яка отримала валютні цінності як плату за продані нею

товари, надані послуги чи виконану роботу, є певною мірою поширюваним

тлумаченням закону, оскільки не всі незаконні валютні операції пов'язані з

переходом права власності на валютні цінності, наприклад, при використанні

валютних цінностей як застави такого переходу права власності не

відбувається. Крім того, вирішення розглядуваного питання ставиться в

залежність від того, законні чи не законні послуги оплачувались валютними

цінностями.

Tаким чином , оплата валютними цінностями «послуг», які не регулюються

цивільним законодавством, не утворює складу злочину порушення правил про

валютні операції. Водночас оплата «послуг», які самі по собі є злочином:

убивства, заподіяння тілесних ушкоджень, зґвалтування, вчинення інших

злочинів проти особи. знищення майна, примушування до виконання цивільно-

правових зобов'язань і та інші повинна кваліфікуватися і як порушення

правил про валютні операції за ст. 80 КК, оскільки такі дії являють

підвищену суспільну небезпеку і, головне, такі «послуги» регулюються

державою — вона забороняє їх. вчинення і визнає правопорушенням (як

правило, злочином). Регулювання суспільних відносин виражається не лише у

регламентації порядку вчинення певних діянь, а і в їх забороні. Проте

позиція судової практики дещо інша: оплата валютними цінностями як

нерегульованих цивільним законодавством, так і незаконних «послуг» не

утворює, а оплата законних — утворює склад злочину порушення правил про

валютні операції.

Використання валютних цінностей як застави.

У постанові Пленуму Верховного Суду від 18 квітня 1997 року № 5

роз'яснюється, що «використання валютних цінностей як застави полягає в їх

передачі та прийнятті в рахунок забезпечення зобов'язань»(42). В названій

постанові не конкретизується, які валютні цінності можуть бути предметом

розглядуваної валютної операції і які зобов'язання можуть ними

забезпечуватись, а тому ці питання необхідно розглянути детальніше,

оскільки в літературі висловлена і дещо інша позиція щодо змісту валютної

операції у вигляді використання валютних цінностей як застави.

Заставою може бути забезпечена дійсна вимога, зокрема така, що випливає

з договору позики (банківської позички), купівлі-продажу, оренди,

перевезення вантажу тощо . При заставі майно, в тому числі І валютні

цінності, передається у тимчасове володіння іншій особі в рахунок

забезпечення будь-якого зобов'язання як перед цією, так і перед будь-якою

іншою особою. Власником переданого у заставу майна залишається

заставодавець, а самою заставою може забезпечуватись виконання будь-яких

зобов'язань як майнового, так і немайнового характеру.

Прямих обмежень щодо можливості використання як предмету застави

валютних цінностей взагалі не міститься і в Декреті «Про систему валютного

регулювання і валютного контролю». В підпункті «г» пункту 4 ст. 5 Декрету

передбачено, що індивідуальні ліцензії необхідно отримувати на використання

як застави (і як засобу платежу) лише одного виду валютних цінностей —

іноземної валюти(43). На використання як предмету застави інших валютних

цінностей, зокрема, монетарних металів, отримувати індивідуальну ліцензію,

виходячи з положень Декрету «Про систему валютного регулювання і валютного

контролю», не потрібно. Треба враховувати, що на практиці не рідко

предметом застави є валюта України, особливо у випадках, коли заставою

забезпечується виконання зобов'язань, не пов'язаних з договором позики.

Тлумачення положень Декрету «Про систему, валютного регулювання і

валютного контролю» дає підстави для висновку, що валюта України і

монетарні метали можуть бути предметом застави на території України без

будь-яких обмежень. Аналогічний висновок є обгрунтованим і щодо

використання валюти України і монетарних металів як засобу платежу,

оскільки Індивідуальна ліцензія повинна отримуватись на використання як

засобу платежу теж лише одного виду валютних цінностей — Іноземної валюти.

Чинним валютним законодавством не досить чітко, суперечливо вирішене

питання про юридичну природу використання валютних цінностей як застави. З

одного боку, під валютними операціями Декрет «Про систему валютного

регулювання і валютного контролю» розуміє, зокрема, операції, пов'язані з

переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що

здійснюються між резидентами у валюті України (абз. 2 п. 2 ст. 1

Декрету)(44). Буквальне тлумачення наведеного положення Декрету дає

підстави для висновку, начебто взагалі використання валютних цінностей як

застави не є валютною операцією, оскільки при заставі валютних. цінностей

вони залишаються власністю заставодавця і переходу права власності на них

не відбувається. З другого боку, в п. 4 ст. 5 Декрету «Про систему

валютного регулювання і валютного контролю» використання іноземної валюти

як застави, називається як вид валютних операцій, що дає підстави для

остаточного висновку: використання іноземної валюти як застави є валютною

операцією, а використання як застави монетарних металів і валюти України,

не є валютною операцією( 45).

Як уже зазначалось. Верховний Суд України вважає, що під використанням

валютних цінностей як застави необхідно розуміти як їх передачу, так і

прийняття в рахунок забезпечення зобов'язань. На наш погляд, використанням

валютних цінностей як застави є лише їх передача заставодавцем іншій особі

в рахунок забезпечення якогось зобов'язання.

Суб'єктом злочину може бути будь-яка фізична осудна особа, яка досягла

16-річного віку і незаконно вчинила будь-яку з дій, вказаних в диспозиції

ст. 80 КК.

З суб'єктивної сторони порушення правил про валютні операції може бути

вчинене лише умисно. Мотиви і мета порушення правил про валютні операції

для кваліфікації значення не мають.

Вчинення передбачених ст. 80 КК дій з необережності, наприклад,

внаслідок обману чи зловживання довір'ям з боку Іншої особи, складу злочину

не утворює. Пленум Верховного Суду в п. 10 своєї постанови від 18 квітня

1997 р. № 5 роз'яснив судам, що дії особи, яка отримала валютні цінності

шляхом обману чи зловживання довір'ям, удаючи, що має відповідну ліцензію

на вчинення певних операцій з валютними цінностями (для організації

туристичних подорожей, виїзду на роботу за кордон, навчання на курсах,

придбання товарів тощо), належить кваліфікувати за ст. 143 чи ст. 83 КК, а

особа, яка в такому випадку передала валютні цінності, вважаючи, що вони є

законним засобом платежу або застави, не повинна нести відповідальність за

ст. 80 КК(46).

Частиною 2 ст. 80 КК передбачена відповідальність за три кваліфікованих

види складу злочину порушення правил про валютні операції: 1) вчинення

порушення правил про валютні операції організованою групою; 2) вчинення

порушення правил про валютні операції особою, раніше судимою за злочин,

передбачений ст. 80 КК; 3) вчинення порушення правил про валютні операції у

великих розмірах(47).

Під великим розміром незаконної операції з валютними цінностями,

згідно з приміткою до ст. 80 КК, розуміється валютна операція, вартість

предмета якої перевищує сто мінімальних розмірів заробітної плати.

Особою, раніше судимою за злочин, передбачений. ст. 80 КК, визнається

особа, яка має непогашену судимість за вчинення злочину, передбаченого ч.

1 чи ч. 2 ст. 80 КК(48).

Під організованою групою розуміється стійке об'єднання двох або більше

осіб, які спеціально зорганізувалися для незаконного здійснення валютних

операцій. Про наявність організованої групи можуть свідчити, зокрема,

розподіл ролей між співучасниками, наявність керівника, координація

спільної діяльності, забезпечення безпеки діяльності групи за рахунок як

осіб, які є її членами, так і за допомогою сторонніх осіб, наприклад, осіб

з правоохоронних органів, органів виконавчої влади чи навіть з Інших

злочинних угруповань, а так само з використанням технічних засобів,

наявність загальних правил спільної злочинної діяльності, більш-менш

тривала спільна злочинна діяльність тощо. Дії всіх членів організованої

групи, незалежно від ролі кожного з них у спільній діяльності,

кваліфікуються безпосередньо за ч. 2 ст. 80 КК , а дії осіб, які не є

членами організованої групи, але тим чи іншим чином сприяли діяльності

такої групи (виступали в якості пособників чи брали участь у здійсненні

якоїсь однієї незаконної валютної операції тощо), повинні кваліфікуватися

за відповідною частиною ст.19 та ч.2 ст.80 КК.

Покарання як за ч. 2, так і ч. І ст. 80 КК досить суворе: за вчинення

дій, які кваліфікуються за частиною 1 ст. 80, передбачено альтернативно

покарання у вигляді позбавлення полі на строк до п'яти років з конфіскацією

валютних цінностей або виправні роботи на строк до двох років, або штраф у

розмірі до ста мінімальних розмірів заробітної плати з конфіскацією

валютних цінностей, а за вчинення дій, передбачених ч. 2 ст. 80, —

позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років з конфіскацією майна і

валютних цінностей.

Як за ч.1 ст.80 КК, так і за її ч.2, а так само за ст. 162 КпАП,

обов'язковою є конфіскація валютних цінностей, які були предметом

незаконної валютної операції. При цьому виникає питання про долю інших

предметів незаконної валютної операції, які не є валютними цінностями,

тобто питання про те, чи може бути конфісковане майно (автомобіль, будинок,

квартира, садовий будинок, гараж, речі господарсько-побутового призначення,

одяг тощо), вартість якого оплачена іноземною валютою, або валюта України,

за яку куплені валютні цінності? Безпосередньо санкціями як ч. І, так і ч.

2 ст. 80 КК, а так само санкцією ст. 162 КпАП не передбачена конфіскація

предметів, вартість яких була оплачена валютними цінностями. При порушенні

кримінальної справи такі предмети визнаються речовими доказами. на

підставі чого вони або приєднуються до справи і зберігаються при ній, за

винятком громіздких предметів, які зберігаються в органах дізнання,

попереднього слідства і в суді, або передаються для зберігання

відповідному підприємству, установі чи організації, а в окремих випадках

можуть бути до вирішсння справи в суді повернуті їх власникам, якщо цс

можливо без шкоди для успішного провадження в справі.

Роз'яснення Пленуму Верховного Суду щодо того, які предмети можуть бути

предметом незаконних валютних операцій, зведені, по суті, лише до

відтворення переліку валютних цінностей, який наведено в п. 1 ст. 1 Декрету

Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного

контролю», з важливим уточненням, що наведений перелік валютних цінностей є

вичерпним і поширюваному тлумаченню не підлягає. Але в постанові Пленуму

Верховного Суду від 18 квітня 1997 року № 5 не конкретизується, які із

наведених в переліку валютних цінностей можуть бути, з урахуванням положень

чинного валютного законодавства, предметом незаконну валютних операцій і

яких саме.

На практиці виникають труднощі при віднесенні тих чи інших предметів з

дорогоцінних металів до ювелірних, побутових та промислових виробів, або ж

до валютних цінностей. Чинне валютне законодавство України на відміну,

наприклад, від валютного законодавства Російської Федерації, не містить

чітких положень щодо того, що слід розуміти під ювелірними, побутовими,

промисловими виробами з монетарних металів, що таке брухт монетарних

металів тощо. Відсутні роз'яснення щодо цього і в постанові Пленуму

Верховного Суду від 18 квітня 1997 року № 5(49).

Відсутність роз'яснень з цих питань у зазначеній постанові, як

уявляється, зумовлена недосягненням однозначності позиції учасниками

пленуму Верховного Суду, оскільки ці питання, внаслідок неповноти,

нечіткості і неоднозначності їх нормативного врегулювання є найбільш

спірними і по-різному вирішуються на практиці (і таке становище буде

залишатись). Системний аналіз валютного законодавства, науковий підхід до

тлумачення його основних положень, на наш погляд, дає можливість більш-менш

однозначно дати відповіді на основні спірні питання застосування

законодавства щодо порушення правил про валютні операції, що і мав зробити

Верховний Суд України. На деякі із названих питань ми спробували дати

відповідь.

Відповідальність за приховування валютної виручки.

Нечіткість законодавчого формулювання ознак складу злочину,

передбаченого ст. 801 КК, та відмінності в термінах, що вживаються в

нормативних актах з питань валютного регулювання, зокрема, нетотожність

понять «валютна виручка», «доход в іноземній валюті», «надходження в

іноземній валюті на користь резидентів», які вживаються в Декреті «Про

систему валютного регулювання і валютного контролю», потребують більш

ґрунтовного розгляду питання про кримінальну відповідальність за ст. 801

КК.

Щодо термінологічних неузгоджень понять «валютна виручка» і «доход в

іноземній валюті», очевидно, треба виходити з того, що за змістом вони не

співпадають, хоча і мають окремі спільні ознаки, тобто кожне з них може

бути в певних випадках лише частиною іншого: валютна виручка не обов'язково

є доходом, з якого повинен сплачуватись податок на прибуток (доход); доход

в іноземній валюті може і не бути валютною виручкою, наприклад, отримання

іноземної валюти як дарунку чи у спадщину є доходом в іноземній валюті, але

не є валютною виручкою. Спільним же для цих понять є те, що і виручка в

іноземній валюті, і доход в іноземній валюті у визначених законодавством

випадках і розмірах підлягають обов'язковому продажу на міжбанківському

валютному ринку.

Очевидно, що поняття «надходження в іноземній валюті» більш широке, ніж

поняття «виручка в іноземній валюті». Валютні надходження на користь

резидентів можуть поступати, наприклад, для оплати випущених ними акцій чи

облігацій, як кредитні ресурси, внесок іноземного інвестора до статутного

фонду спільного підприємства чи як внесок у здійснювану спільну діяльність

тощо. Такі валютні надходження не є валютною виручкою. Отже, валютна

виручка в іноземній валюті (валютна виручка) — це одержання іноземної

валюти від продажу по експорту товарів, за надання послуг, виконання роботи

в інших країнах, проценти за надання міжнародних кредитів, а так само

одержання іноземної валюти за реалізацію товарів і послуг та виконання

робіт в Україні з оплатою в іноземній валюті у випадках, дозволених чинним

законодавством.

Законодавець визначає порядок використання валютної виручки, а також

будь-яких надходжень в іноземній валюті на користь резидентів України та

зобов'язує повідомляти про одержання валютної виручки виходячи з того, що:

1) використання будь-яких валютних надходжень на користь резидентів

України та, зокрема, валютної виручки, повинно здійснюватись у

відповідності з встановленими на території України порядком і способами

здійснення розрахунків (платежів) та їх здійснення за межі України з

дотриманням правил переміщення іноземної валюти через митний кордон;

2) валютна виручка та Інші надходження в Іноземній валюті мають бути

джерелом формування валютних резервів держави, а тому вони підлягають

продажу на міжбанківському валютному ринку у випадках і розмірах,

визначених чинним законодавством;

3) валютна виручка у передбачених законодавством випадках є об'єктом

оподаткування, тобто з валютної виручки мають сплачуватись встановлені

податки, збори, інші обов'язкові платежі.

Приховування валютної виручки буде злочином незалежно від того,

поступила така виручка на рахунок в уповноваженому банку України чи вона

зарахована на рахунок в іноземному балку, чи отримана готівкою.

Інша справа, що суб'єкт не продекларує таку виручку при декларуванні

доходів в іноземній валюті, тобто приховування валютної виручки може бути

одночасно і способом ухилення від сплати податків. У такому разі дії

винного повинні кваліфікуватися за сукупністю статей 801 та 1482 при

наявності в його діях всіх інших необхідних ознак цих злочинів.

Правовий аналіз складу злочину.

Під приховуванням валютної виручки треба розуміти неповідомлення

відповідних органів (податкових адміністрацій, банківських установ) про

одержання особою валютної виручки. Приховування доходу в іноземній валюті,

який не є валютною виручкою, складу даного злочину не утворює, а може

кваліфікуватися, за наявності підстав, як ухилення від сплати податків і

тягти, в залежності від розміру несплаченого податку, адміністративну чи

кримінальну відповідальність.

Оскільки в ст. 801 КК ніяких вказівок чи обмежень щодо того, хто може

нести відповідальність за приховування валютної виручки, не міститься, то,

очевидно, суб'єктом злочину у цій формі може бути будь-яка особа, яка,

згідно з чинним законодавством, зобов'язана декларувати одержання валютної

виручки. Це, перш за все, посадові особи суб'єктів підприємництва —

юридичних осіб незалежно від форм власності, приватні підприємці (фізичні

особи, що здійснюють підприємницьку діяльність без створення

юридичної особи), окремі громадяни, які, наприклад, реалізували товари,

надали послуги чи виконали певну роботу з оплатою в іноземній валюті.

З суб'єктивної сторони приховування валютної виручки може бути вчинене

лише з прямим умислом, тобто необхідно встановити, що особа усвідомлювала

факт приховування нею валютної виручки і бажала вчинити таке діяння. Мотиви

і мета приховування валютної виручки можуть бути різними і на кваліфікацію

не впливають. Якщо ж приховування валютної виручки буде вчинене з метою

ухилення від сплати податків, то дії винного повинні кваліфікуватися, як

уже відмічалось, за сукупністю починів, передбачених статтями 801 та 1482

КК.

Приховування валютної виручки необхідно відмежовувати від невиконання

резидентами України зобов'язань по декларуванню у Національному банку

України валютних цінностей і майка, яке перебуває за межами України. Такий

обов'язок на резидентів покладено ст. 9 Декрету «Про систему валютного

регулювання і валютного контролю»(50).

За невиконання резидентами вимог щодо декларування валютних цінностей

та іншого майна, згідно зі ст. 16 Декрету, на них може бути накладений

штраф у сумі. що встановлюється Національним банком України. Пунктом 8

Інструкції Національного банку України «Про порядок застосування ст. 16

Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 р. «Про систему валютного

регулювання і валютного контролю» від 9 липня 1993 р. передбачено, що

«ухилення резидентів від встановленого порядку декларування валютних

цінностей, які перебувають за межами України, тягне за собою штраф у сумі,

еквівалентній сумі (вартості) 20 тис. доларів США, перерахованій у валюту

України за обмінним курсом Національного банку України на день виявлення

порушення»(51). Сума вказаного штрафу може бути зменшена за рішенням Голови

Правління Національного банку України або його заступників.

Оскільки названою Інструкцією від 9 липня 1993 р. передбачено

накладення штрафу за ухилення від декларування лише валютних цінностей, а

не будь-якого майна, що належить резидентам і перебуває за межами України,

то очевидно, що недекларування резидентами будь-якого майна, крім валютних

цінностей, яке належить їм і перебуває за межами України, відповідальності

не тягне. Крім того, зміст Інструкції свідчить про те, що передбачений нею

штраф та інші санкції за порушення валютного законодавства можуть

Страницы: 1, 2, 3