Юридична відповідальність в сфері валютного регулювання

застосовуватись лише до резидентів —суб'єктів підприємництва: необхідність

одержання пояснень від посадових осіб резидентів, списання суми штрафу (у

разі його несплати) з рахунку порушника в безспірному порядку тощо.

Виходячи з цього можна зробити припущення, що невиконання обов'язків

резидентами — фізичними особами по декларуванню валютних цінностей і майна,

яке належить їм і знаходиться за межами України, відповідальність не тягне,

за винятком випадків, коли таке недекларування є способом ухилення від

сплати податків, про що говорилось раніше.

Передбачений Інструкцією від 9 липня 1993 р. штраф не може накладатись

за неподання Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать

резиденту України і знаходяться за її межами, до податкових адміністрацій,

якщо наявність валютних цінностей за межами України резидентом

продекларована в Національному банку України, оскільки Декретом «Про

систему валютного регулювання і валютного контролю» передбачена

відповідальність за ухилення від декларування валютних цінностей і майна в

Національному банку України, а не в інших органах.

Таким чином, у разі неподання резидентом України Декларації про валютні

цінності, доходи та майно, що йому належать і знаходяться за межами

України, до державних податкових адміністрацій, а так само — до

регіонального відділення Національного банку України, він не зможе отримати

Довідки про проведення декларування таких валютних цінностей, доходів та

майна, наслідком чого є неможливість здійснення ним зовнішньоекономічної

діяльності. Відповідальність же у вигляді штрафу, передбаченого п. 8

Інструкції під 9 липня 1993 р., можлива лише у разі недекларування у

регіональному відділенні Національного банку належних резиденту валютних

цінностей, що знаходяться за межами України, а не за недекларування доходів

та іншого майна(52). Недекларування ж доходів може тягти відповідальність

за ухилення від сплати податків чи за приховування валютної виручки за

наявності в діях особи ознак злочинів, передбачених ст. 1482 чи ст. 801 КК.

За цими ж статтями КК може притягуватись до відповідальності і особа, яка

ухилилась від декларування валютних цінностей (при наявності в її діях

ознак цих злочинів). Таким чином, ухилення резидентами — суб'єктами

підприємницької діяльності від декларування валютних цінностей, що належать

їм і знаходяться за межами України, може тягти за собою:

1) застосування до суб'єкта підприємництва фінансових санкцій у вигляді

штрафу, передбаченого п. 8 Інструкції Національного банку від 9 липня

1993 р.;

2) позбавлення можливості здійснювати зовнішньоекономічну діяльність;

3) притягнення до адміністративної чи кримінальної відповідальності (за

наявності підстав) посадових чи службових осіб за ухилення від сплати

податків чи до кримінальної відповідальності за приховування валютної

виручки.

Найбільш спірним є вирішення питання про предмет аналізованого

злочину: це лише валютні рахунки підприємств, установ і організацій, що

діють на території України, чи і валютні рахунки осіб, які здійснюють

підприємницьку діяльність незалежно від форм власності, а так само валютні

рахунки громадян України, які постійно проживають на її території, взагалі.

У ст. 801 КК в діючій редакції передбачена відповідальність за

«відкриття або використання за межами України валютних рахунків

підприємств, установ та організацій без дозволу Національного банку України

посадовими особами підприємств, установ та організацій, що діють на

території України, чи за їх дорученням іншими особами або особами, які

займаються підприємницькою діяльністю, незалежно від форм власності, а так

само будь-якою іншою особою, яка є громадянином України і постійно проживає

на її території, або приховування валютної виручки». Як бачимо, в

диспозиції статті законодавець двічі вживає термін «інші особи»: перший

раз, коли мова йде про те, ким відкриваються чи використовуються валютні

рахунки підприємств, установ і організацій, вдруге — взагалі про осіб, які

відкривають чи використовують валютні рахунки, не конкретизуючи, про які

валютні рахунки йде мова.

Предмет злочину.

Можливі, принаймні, п'ять основних варіантів тлумачення (визначення)

ознак предмета і, відповідно, суб'єкта злочинів у вигляді відкриття або

використання валютних рахунків за межами України.

Перший варіант. Предметом злочину є валютні рахунки підприємств,

установ та організацій, незалежно від їх виду та місцезнаходження, а

суб'єктом у цьому разі є: а) посадові особи будь-яких підприємств, установ

та організацій, що діють на території України, незалежно від їх виду; б)

інші особи, що діють від Імені названих посадових осіб за дорученням; в)

особи, які займаються підприємницькою діяльністю, незалежно від форм

власності, а так само будь-яка інша особа, яка є громадянином України і

постійно проживає на її території.

Другий варіант. Предметом злочину є валютні рахунки підприємств,

установ та організацій, незалежно від їх виду та місцезнаходження, а

суб'єктом є: а) посадові особи будь-яких підприємств, установ та

організацій, що діють на території України, незалежно від їх виду; б) інші

особи, особи, які займаються підприємницькою діяльністю, незалежно від форм

власності, а так само будь-які інші особи, які є громадянами України і

постійно проживають на її території, якщо всі із перерахованих осіб

відкривають чи використовують валютні рахунки за дорученням вказаних

посадових осіб.

Третій варіант. Предметом злочину є валютні рахунки підприємств,

установ та організацій, що діють на території України, незалежно від їх

виду, а суб'єктом є: а) посадові особи цих підприємств, установ та

організацій; б) інші особи, що діють від імені названих посадових осіб за

дорученням; в) особи, які займаються підприємницькою діяльністю, незалежно

від форм власності, а так само будь-яка інша особа, яка є громадянином

України і постійно проживає на ЇЇ території.

Четвертий варіант. Предметом злочину є валютні рахунки підприємств,

установ та організацій, що діють на території України, незалежно від їх

виду, а суб'єктом є: а) посадові особи цих підприємств, установ та

організацій; б) інші особи, особи, які займаються підприємницькою

діяльністю, незалежно від форм власності, а так само будь-які інші особи,

які є громадянами України і постійно проживають на її території, якщо всі

із перерахованих осіб відкривають чи використовують валютні рахунки за

дорученням вказаних посадових осіб.

Спільним для перших чотирьох варіантів є те, що предметом злочину

визнаються лише валютні рахунки підприємств, установ та організацій. При

цьому в першому та другому варіантах не має значення їх вид та

місцезнаходження, а у третьому та четвертому варіантах предметом визнаються

лише рахунки підприємств, установ та організацій, що діють на території

України. В другому та четвертому варіантах звужується коло безпосередніх

виконавців злочину: всі інші особи, крім посадових, визнаються суб'єктами,

якщо вони діють за дорученням посадових осіб, а у першому та третьому

варіантах наявність такого доручення не вимагається, тобто у цьому разі

злочином, зокрема, буде визнаватись відкриття громадянином України, що

постійно проживає на її території, валютного рахунку за межами України для

будь-якого підприємства, установи та організації, незалежно від їх виду та

місцезнаходження (наприклад, відкриття валютного рахунку за межами України

для підприємства, створеного в іншій країні громадянином України, що

постійно проживає на її території). Крім того, в першому та другому

варіантах можливе звуження кола суб'єктів злочину — посадових осіб, а саме:

обмеження кола суб'єктів лише посадовими особами підприємств, установ та

організацій, для яких відкриваються валютні рахунки, а в третьому та

четвертому варіантах, навпаки, розширення кола суб'єктів — посадових осіб

за рахунок віднесення до них і посадових осіб інших підприємств, установ та

організацій.

П'ятий варіант. Предметом злочину є: а) валютні рахунки підприємств,

установ та організацій, що діють на території України, які відкриваються чи

використовуються за межами України їх посадовими особами чи будь-якими

іншими особами за дорученням посадових осіб цих підприємств, установ.

Організацій; б) валютні рахунки осіб, що займаються підприємницькою

діяльністю, незалежно від форм власності, які ними відкриваються чи

використовуються за межами України; в) валютні рахунки будь-якої особи, яка

є громадянином України, постійно проживає на Її території і відкриває чи

використовує валютний рахунок за межами України.

Напрошується висновок, що правильним треба вважати, враховуючи,

зокрема, послідовність визначення законодавцем ознак складу злочину, перший

із запропонованих варіантів.

Виходячи, перш за все, з «духу» закону, практика схилилась до визнання

більш правильним п'ятого із запропонованих нами можливих основних

варіантів. Як додаткові аргументи на користь цього варіанту, на наш погляд,

можна навести таке:

По-перше, законодавець стосовно суб'єкта відкриття чи використання за

межами України валютних рахунків підприємств, установ, організацій говорить

про їх посадових осіб, а також про інших осіб, які відкривають чи

використовують валютні рахунки за дорученням таких посадових осіб.

По-друге, поняттям «інші особи» в такому контексті охоплюються будь-які

особи, в тому числі і суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від

форм власності, і будь-які інші фізичні особи — громадяни України, що

постійно проживають на території України, а тому така деталізація поняття

«інші особи», в тому числі і шляхом повторного вживання слів «інша особа»,

є алогічною і непотрібною.

По-четверте, необхідно враховувати, що за Декретом «Про систему

валютного регулювання і валютного контролю» для відкриття за межами України

валютних рахунків як юридичними, так і фізичними особами — резидентами

України, необхідне одержання індивідуальної ліцензії Національного банку

України, за винятком випадків, коли за чинним валютним законодавством

одержання такої ліцензії не вимагається.

По-п'яте, при вирішенні питання про те, хто може бути суб'єктом

незаконного відкриття або використання валютних рахунків за межами України,

необхідно також враховувати, що на час доповнення Кримінального кодексу ст.

801 посадовими, згідно з ч. 2 ст. 164 КК, визнавались особи, які постійно

чи тимчасово займали на державних або громадських підприємствах, в

установах чи в організаціях посади, пов'язані з виконанням організаційно-

розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або які виконували

такі обов'язки за спеціальним повноваженням. Зміни ж до ст. 164 КК згідно з

якими посадовими були визнані особи не лише державних або громадських, а

будь-яких підприємств, установ чи організацій, незалежно від форми

власності, які займають на таких підприємствах, в установах чи організаціях

постійно чи тимчасово посади, пов'язані з виконанням організаційно-

розпорядчих або адміністративно-господарських обов'язків, або виконують

такі обов'язки за спеціальним повноваженням, були внесені 28 січня 1994 р.,

тобто через рік після доповнення КК ст. 801. Очевидно, що законодавче

визначення поняття посадової (на той час — службової) особи, яке давалось в

ч. 2 ст. 164 КК на час доповнення кодексу ст. 801 враховувалось при

формулюванні диспозиції цієї статті.

І нарешті, стає взагалі незрозумілим, чому законодавець спочатку

визначає предмет злочину як валютні рахунки підприємств, установ та

організацій, не конкретизуючи їх види, тобто визнає такими підприємства,

установи і організації будь-якої форми власності, і відразу ж обмежує їх

види лише державними та громадськими підприємствами, установами та

організаціями. Звичайно, можна було б навести контраргумент, що в січні

1993 року приватизація ще не набула масового характеру, що більшість

підприємств, установ, організацій знаходились у державній власності, і

метою законодавця було попередження незаконного вивезення за межі України

саме державного майна і коштів, а не коштів підприємницьких структур

недержавної форми власності. Але такий контраргумент не є переконливим.

Наведене, на наш погляд, підтверджує, що ознаки складу злочину,

передбаченого ст. 801 КК, в диспозиції статті визначені нечітко, можливе їх

різне тлумачення.

Аналогічний висновок можна зробити і стосовно ряду інших статей

Кримінального кодексу, зокрема, більшості статей, що передбачають

відповідальність за порушення порядку здійснення підприємницької

діяльності. Здається, що законодавець інколи приймає окремі закони лише з

єдиною метою — їх прийняти, тобто метою їх прийняття є саме прийняття, при

цьому начебто навмисне в законі так описуються ознаки окремих злочинів, щоб

це давало можливість різного їх тлумачення в залежності від конкретних

намірів органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю, — притягувати чи не

притягувати конкретну особу до кримінальної відповідальності. Проте цс

свідчить зовсім про інше — недосконалість законотворчої діяльності,

недостатню підготовку проектів нормативних актів без проведення їх правової

експертизи і поспішність в їх прийнятті та про недостатній професійний

рівень (рівень правових знань) фахівців, які готують проекти законів, про

прийняття конкретних кримінально-правових (як і інших) норм без узгодження

їх з іншими кримінально-правовими нормами чи з нормами інших галузей права

тощо. А все це створює сприятливий грунт для різного роду зловживань при

застосуванні окремих кримінально-правових норм, фактично зумовлює

неможливість їх застосування.

II.2 Адміністративна відповідальність.

Автор вважає, що до адміністративної відповідальності за порушення

валютного законодавства можна віднести також санкції, котрі НБУ встановив

статтею 16 Декрету (53). Тому що стаття 16 Декрету, як і стаття 162 КпАП за

порушення валютного законодавства передбачають відповідальність у вигляді

фінансових санкцій. Для більш ефективного використання статті 16 Декрету на

практиці, НБУ видав у 1993 році «Інструкцію про порядок використання ст. 16

Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року «Про систему

валютного регулювання та валютного контролю»(54). Цією інструкцією НБУ

встановлює такий порядок накладення стягнень, передбачених Декретом.

Здійснення комерційними банками та іншими кредитно-фінансовими

установами операції з валютними цінностями без отримання генеральної

ліцензії НБУ або при наявності індивідуальної ліцензії передбачає штраф в

сумі (вартості) вказаних валютних цінностей, перерахованної в валюту

України по обмінному курсу НБУ на день здійснення операції. Повторне

здійснення таких операцій тягне за собою штраф в сумі, котра вираховується

у порядку, зазначеному вище, а також виключення банку з Республіканської

книги реєстрації банків, або припинення діяльності кредитно-фінансової

установи.

Здійснення резидентами та нерезидентами разової валютної операції без

отримання індивідуальної ліцензії тягне за собою штраф, котрий

перераховується у валюту України по обмінному курсу НБУ на день здійснення

операції.

Торгівля іноземною валютою банками та іншими кредитно-фінансовими

установами без одержання ліцензій НБУ з порушенням порядку та умов продажу

валютних цінностей на міжбанківському валютному ринку України, тягне штраф,

котрий перераховується у порядку, зазначеному вище, або виключення з

Республіканської книги реєстрації банків та припинення діяльності такої

установи.

Невиконання уповноваженими банками обов’язків продажу надходжень в

іноземній валюті на міжбанківському валютному ринку України на користь

резидентів, порушення термінів продажу іноземної валюти або термінів

видрахування коштів в валюті України, отриманих уповноваженими банками від

виконання вказаних операцій на рахунок резидента, або відмова придбати та

продавати іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за

дорученням і за рахунок резидентів, або ухилення від здійснення функцій

валютного контролю, тягне за собою штраф у вигляді суми, еквівалентній сумі

15 тисяч доларів США, перерахованої в валюту України по обмінному курсу НБУ

на день викриття порушення.

Порушення порядку організації розрахунків в іноземній валюті між

резидентами та нерезидентами, тобто використання в межах торговельного

оборота іноземної валюти як засобу платні без участі уповноважених банків

та отримання індивідуальної ліцензії тягне штраф, котрий перераховується в

порядку, вказаному вище.

Несвоєчасне подання, приховування або перекручення звітності про

валютні операції тягнуть за собою штраф в розмірі суми еквівалентній сумі

1,5 тисяч доларів США, перерахованій в валюту України по обмінному курсу

НБУ на день викриття порушення. Повторне приховування, перекручення або

несвоєчасне подання звітності про валютні операції, тягне еквівалентний

штраф.

Ухилення резидентів від встановленого порядку декларування валютних

цінностей, котрі знаходяться за межами України, тягне штраф в сумі

еквівалентній сумі 20 тисяч доларів США, перерахованої в валюту України по

обмінному курсу НБУ на день викриття порушення.

Треба зазначити, що суми штрафів можуть зменшуватися за рішенням

Голови правління НБУ та його заступників.

Штраф повинен бути сплаченим порушником не пізніше п’яти днів з

моменту вручення йому постанови про притягнення до відповідальності. Сума

штрафу перераховується в Державний бюджет України. В разі невиплати суми

штрафу у зазначений термін, вона списується з його рахунку у безспірному

порядку.

Таким чином можна зазначити, що Національний банк України, як і

уповноваження на те органи, має право застосовувати адміністративні засоби

впливу на порушників валютного законодавства у вигляді фінансових санкцій,

тобто штрафу. Але слід вказати, що по-перше, ці санкції у значній мірі

спрямовані на протизаконну діяльність банків, як уповноважених, так і ні та

інших кредитно-фінансових установ, а не на протиправну діяльність

пересічних громадян в валютній сфері, по-друге, разом із штрафними

санкціями НБУ застосовуються інші санкції адміністративного характеру, як-

то виключення банку із Республіканської книги реєстрації банків, а також

припинення діяльності кредитно-фінансової установи. Можна зробити висновок,

що НБУ щодо адміністративної відповідальності має більш різноманітний

спектр засобів впливу на порушників валютного законодавства.

II.3 Спеціальні санкції.

Крім кримінальної та адміністративної відповідальності в сфері

валютного законодавства існує також відповідальність, яка застосовується до

порушників встановленого порядку зовнішньоекономічної діяльності, тобто

спеціальні санкції. Оскільки ЗЕД теж регулюється окремими актами валютного

законодавства України, то автор вважає, що було б умісно освітити цей

різновид відповідальності в цій роботі.

За порушення встановленого законодавчими актами України порядку

здійснення ЗЕД передбачена відповідна відповідальність. Так статтею 37

Закону «Про ЗЕД»(55) встановлено два різновиди спеціальних санкцій:

індивідуальний режим ліцензування (далі – ІРЛ), та тимчасове припинення

ЗЕД. Підставою для застосування ІРЛ та тимчасового припинення ЗЕД є

порушення Закону «Про ЗЕД» або пов’язаних з ним законів, виходячи з частини

1 статті 37 Закону «Про ЗЕД»(56). Згідно частини 1 статті 32 Закону «Про

ЗЕД»(57) усі суб’єкти ЗЕД та іноземні суб’єкти господарської діяльності

несуть відповідальність за порушення Закону «Про ЗЕД» та пов’язаних з ним

законів України тільки на умовах та в порядку зазначених законами України.

Таким чином ІРЛ та тимчасове припинення ЗЕД а також інші спеціальні санкції

передбачені ст. 37 Закону «Про ЗЕД» можуть застосовуватись тільки за

порушення Закону «Про ЗЕД» або пов’язаних з ним законів, застосування цих

санкцій за порушення положень указів Президента, постанов Кабінету

Міністрів та інших підзаконних актів, якщо ці положення не передбачені у

вказаних вище законах, не відповідає Закону «Про ЗЕД», отже є

неправомірним. Цей висновок має важливе практичне значення в тих випадках,

коли до суб’єкту ЗЕД застосовують спеціальні санкції, наприклад за

порушення якогось указу Президента або постанови Кабінету Міністрів.

*** если эти положения не предусмотрены законами о ВЭД. В этих случаях

соответствующий субъект ВЭД может обращаться в судебные органы для

признания незаконным применения таких санкций, их отмены и возмещения

причиненных этими санкциями убытков.

Итак, перейдем к более конкретному анализу применения каждой из

рассматриваемых специальных санкций — индивидуального режима лицензирования

и временной остановки ВЭД. Во исполнение положений Закона) «О ВЭД» МВЭСторг

своим приказом от 05.06.95 г. №103 (с последующими изменениями) утвердил

положение о порядке применения к субъектам внешнеэкономической деятельности

специальных санкций — временной остановки ВЭД и применения индивидуального

режима лицензирования за нарушения действующего законодательства Украины в

сфере внешнеэкономических отношений и валютного регулирования (далее —

Положение 1), которым введен порядок применения указанных специальных

санкций, контроль за их исполнением.

Временная остановка ВЭД является более суровой санкцией по сравнению с

индивидуальным режимом лицензирования, а поэтому и должна применяться за

более грубые нарушения законов о ВЭД. В абзаце пятом части первой ст. 37

Закона «О ВЭД» говорится, что временная остановка ВЭД применяется в случаях

нарушения Закона «О ВЭД» или связанных с ним законов Украины, проведения

действий, которые могут навредить интересам национальной экономической

безопасности (понятие «национальная экономическая безопасность», при

желании, может быть истолковано довольно широко для применения

рассматриваемой санкции).

В п.2.1 Положения 1 более конкретизированы случаи, при которых может

применяться санкция — временная остановка ВЭД. Согласно части второй этого

пункта данная санкция применяется в случаях:

— нарушения субъектом ВЭД и иностранным субъектом хозяйственной

деятельности налогового, валютного, таможенного и другого законодательства

относительно деятельности в сфере ВЭД (в Положении 1 употреблен термин

«законодательство», который трактуется более широко, чем понятие «закон»,

однако необходимо помнить, что Законом «О ВЭД» предусмотрено применение

рассматриваемой санкции за нарушение только законов о ВЭД, а поэтому

попытки применения этой санкции за нарушения других нормативных актов, чем

законы Украины, противоречат Закону «О ВЭД»);

— в случае выявления валютных ценностей, размещенных с нарушением

установленного порядка на счетах и вкладах за пределами Украины;

— других нарушений Закона «О ВЭД» или связанных с ним законодательных

актов Украины, проведения действий, которые могут навредить интересам

национальной экономической безопасности.

Специальная санкция — временная остановка ВЭД — предусматривает лишение

права наниматься ВЭД субъектов всех форм собственности и иностранных

субъектов хозяйственной деятельности при проведении экспортных/импортных

операций с товарами (услугами). Эта санкция применяется как к субъектам ВЭД

Украины, так и к иностранным субъектам хозяйственной деятельности.

Индивидуальный режим лицензирования согласно абзацу четвертому части

первой ст.37 Закона «О ВЭД». п.3.2 Положения 1 применяется в случаях

нарушения положений Закона «О ВЭД», устанавливающих определенные запреты,

ограничения или режимы осуществления внешнеэкономических операций по

разрешению государства. В п.З.З Положения 1 говорится, что индивидуальный

режим лицензирования в отношении украинских субъектов ВЭД в соответствии со

ст.37 Закона «О ВЭД» применяется в случаях нарушений действующего

законодательства в сфере ВЭД, когда эти нарушения непосредственно не могут

навредить интересам национальной экономической безопасности государства (в

этом случае в Положении 1 снова употреблен термин «законодательство», когда

исходя из Закона «О ВЭД» необходимо употреблять термин «законы», к тому же

просматривается попытка расширить основания применения данных санкций,

применяя ее за нарушения законодательства в сфере ВЭД, хотя в ст.37 Закона

«О ВЭД» недвусмысленно сказано, что эта санкция применяется только за

нарушение положений этого Закона).

Индивидуальный режим лицензирования может применяться как к конкретным

субъектам ВЭД Украины, так и к иностранным субъектам хозяйственной

деятельности.

В п.3.2 Положения 1 говорится, что в случае применения индивидуального

режима лицензирования субъекту хозяйственной деятельности необходимо

получить индивидуальное письменное разрешение МВЭСторга на осуществление

экспортной/импортной операции. В П.6.1 этого же Положения более четко

указана суть индивидуального режима лицензирования как санкции. Согласно

этому пункту индивидуальному лицензированию подлежат все без исключения

виды внешнеэкономических операций, предусмотренных ст.4 Закона «О ВЭД»,

осуществляемые субъектами хозяйствования, к которым применен режим

индивидуального лицензирования.

Указанные санкции действуют до момента применения практических мер,

гарантирующих выполнение Закона. Это положение появилось в Законе «О ВЭД»

согласно изменениям, внесенным в него Законом Украины «О внесении изменений

в Закон Украинской ССР «О внешнеэкономической деятельности» от 22.12.98 г.

№ 335-ХIV, До этого действовала норма, согласно которой данные санкции

могли применяться на срок не более шести месяцев с даты вынесения

соответствующего решения МВЭСторгом. Таким образом, внесенное изменение в

Закон «О ВЭД» определенным образом ужесточает характер специальных санкций,

так как не ограничивает срока их действия (теперь они могут действовать

дольше шести месяцев).

Под указанными «практическими мерами, гарантирующими выполнение Закона

«О ВЭД» следует, скорее всего, понимать устранение субъектом ВЭД тех

нарушений, за которые к нему были применены специальные санкции.

В п. 1 Положения 1 также указывается, что применение санкций

осуществляется МВЭСторгом на основании официальных представлений со стороны

правоохранительных, таможенных или налоговых органов Украины (указание в

этом же пункте на то, что санкции применяются на срок до 6 месяцев, следует

считать утратившим силу). Полученные МВЭСторгом официальные представления

от уполномоченных органов рассматриваются, анализируются в соответствующих

управлениях министерства, и при наличии достаточных оснований в конечном

итоге издается приказ МВЭСторга о применении той или иной санкции. Таким

образом, официальное представление уполномоченного государственного органа

нельзя рассматривать как достаточное и безусловное основание для принятия

МВЭСторгом решения о применении специальных санкций.

Применению рассматриваемых специальных санкций к украинским и

иностранным субъектам ВЭД может предшествовать официальное предупреждение

со стороны МВЭСторга о возможных санкциях за конкретный нарушения в сфере

ВЭД или валютного регулирования. В отдельных случаях (но не во всех) для

получения дополнительной информации при рассмотрении вопроса о применении

санкций МВЭСторгом могут приглашаться представители соответствующих

украинских или иностранных субъектов ВЭД.

Так, например, установлено, что в случае получения МВЭСторгом

информации от Национального банка Украины или Государственной таможенной

службы Украины относительно нарушения субъектом ВЭД сроков расчетов,

установленных Законом Украины «О порядке осуществления расчетов в

иностранной валюте», МВЭСторгом издается приказ о предупреждении субъектов

ВЭД о приведении хозяйственной деятельности в соответствие с требованиями

законодательства и о возможности по представлению уполномоченных органов

применения к ним специальных санкций, предусмотренных ст.37 Закона «О ВЭД».

Приказ МВЭСторга о применении (или досрочной отмене) специальных

санкций в трехдневный срок доводится до сведения:

— органа, который направил официальное представление;

— Государственной налоговой администрации Украины;

— Государственной таможенной службы Украины;

— областного управления внешнеэкономических связей по месту регистрации

субъекта ВЭД;

— субъекта ВЭД.

В Положении 1 предусмотрена возможность досрочной отмены специальных

санкций. Однако, исходя из того, что недавними изменениями в Законе «О ВЭД»

устранено ограничение срока действия специальных санкций, а МВЭСторг еще не

внес соответствующих изменений в Положение 1, описанная ниже процедура на

данный момент может стать единственным законным способом отмены действия

специальных санкций.

Отмена санкций возможна по представлению органа, которым было дано

представление на применение санкций. К тому же согласно П.8.1 Положения 1

субъекты ВЭД, к которым применена специальная санкция, имеют право

обратиться в МВЭСторг с просьбой относительно отмены специальных санкций,

которые были к ним применены, представляя при этом соответствующую

информацию относительно факта устранения нарушений законодательства в сфере

ВЭД. Указанная информация должна быть согласована с руководством органа,

который внес представление на применение к этим субъектам специальных

санкций. Решение об отмене специальных санкций также принимается

МВЭСторгом.

Согласно части третьей ст.37 Закон» «О ВЭД» применение специальных

санкций может быть обжаловано в судебном порядке.

Далее остановимся на рассмотрении специальной санкции — индивидуальный

режим лицензирования, поскольку относительно этой санкции больше и

нормативного материала, и больше вопросов возникает на практике.

Итак, в случае применения к украинскому или иностранному субъекту

хозяйственной деятельности специальной санкции в виде индивидуального

режима лицензирования для осуществления каждой конкретной

внешнеэкономической операции всех без исключения видов ВЭД, предусмотренных

ст.4 Закона «О ВЭД», такой субъект должен получать разовую (индивидуальную)

лицензию на каждую операцию. То есть МВЭСторг или уполномоченный им орган

выдает разрешение на осуществление каждой внешнеэкономической операции.

Выдача разовых (индивидуальных) лицензий (далее — лицензии) субъектам

ВЭД осуществляется Главным управлением экспортного контроля МВЭСторга и

уполномоченными министерством органами по установленной форме (п.2.1

Положения 2).

а) осуществление субъектом ВЭД Украины экспортно-импортных (бартерных)

операций, стоимость которых не превышает суммы, эквивалентной 40 тыс.

долларов США;

б) осуществление субъектом ВЭД Украины экспортно-импортных (бартерных)

операций, стоимость которых не превышает суммы, эквивалентной 150 тыс.

долларов США, — для Днепропетровской, Донецкой, Запорожской областей и

г.Киева; эквивалентной 75 тыс. долларов США, — для Закарпатской, Винницкой,

Волынской, Житомирской, Киевской, Львовской, Луганской, Николаевской,

Одесской, Полтавской, Тернопольской областей и г.Севастополя; для остальных

областей — эквивалентной 50 тыс. долларов США, в случае поставки товара в

счет предварительной оплаты — при экспорте или предварительной поставки

товара — при импорте.

Здесь необходимо отметить, что в Положении 2 не указано конкретно,

какие именно органы могут быть уполномочены МВЭС-торгом на выдачу лицензий.

В п.6.5 Положения 1 (который является действующим) указано, что такими

органами являются областные, городов Киева и Севастополя управления

внешнеэкономических связей, и к тому же критерии немного отличаются от

приведенных выше (руководствоваться следует критериями, приведенными в

Положении 2).

Решение о выдаче или отказе в выдаче лицензии принимается не позднее 15

рабочих дней с даты регистрации заявки МВЭСторгом или уполномоченным им

органом.

Лицензия выдается со сроком действия, необходимым для осуществления

соответствующей внешнеэкономической операции (но не менее одного месяца).

Решение об отказе в выдаче лицензии может быть принято в случае

несоответствия представленных документов действующему законодательству

Украины, требованиям Положения 2 и уровню цен конъюнктуры рынка, а также в

случае получения МВЭСторгом от органов государственной власти и контроля

информации о непринятии субъектом ВЭД мер по приведению своей деятельности

в сфере ВЭД в соответствие с требованиями действующего законодательства,

возврата валютных и материальных ценностей из-за границы (П.2.11 Положения

2). В случае отказа в выдаче лицензии плата за нее не возвращается.

Если выполнение внешнеэкономической операции субъектом ВЭД началось до

момента применения к нему или его иностранному контрагенту специальной

санкции, то субъект получает лицензию на эту операцию в течение 5 рабочих

дней после документального подтверждения факта выполнения части этой

операции (п.2.12 Положения 2). Из содержания этого пункта можно сделать

вывод, что для получения лицензии в данном случае необходимо только

представить подтверждение факта выполнения части внешнеэкономической

операции до момента применения специальной санкции.

Наличие у субъекта ВЭД лицензии является основанием для таможенного

оформления грузов.

Решение МВЭСторга или уполномоченного им органа об отказе в выдаче

лицензии может быть обжаловано в судебном порядке.

МВЭСторг для разъяснения норм Положения 2 издал

Субъектам ВЭД, к которым применены специальные санкции в вцде временной

остановки ВЭД или индивидуального режима лицензирования, необходимо иметь

в виду, что они в связи с этим лишаются права заключать некоторые виды

договоров согласно приказу МВЭСторга от 27.07.96 г. № 467 «Об особенностях

заключения некоторых видов договоров субъектами внешнеэкономической

деятельности в связи с применением специальных санкций, предусмотренных

статьей 37 Закона Украины 40 внешнеэкономической деятельности». В

соответствии с п.1 этого приказа субъекты ВЭД, к которым в установленном

порядке применена специальная санкция в форме временной остановки ВЭД или

индивидуального режима лицензирования, не имеют права заключать договоры

поручения, комиссии, агентские, совместной деятельности и сотрудничества,

консигнации, дилерские, дистрибьюторские, аренды, найма, лизинга, хранения

и другие договоры, предусматривающие проведение внешнеэкономических

операций другими лицами либо в пользу других лиц по поручению или передачу

имущества во временное пользование в целях проведения ВЭД.

Также согласно п.2 этого приказа субъекты ВЭД не имеют права заключать

с иностранными субъектами хозяйственной деятельности, к которым в

установленном порядке применена специальная санкция в форме режима

индивидуального лицензирования, договоры поручения, комиссии, агентские,

совместной деятельности и сотрудничества, консигнации, дилерские,

дистрибьюторские, аренды, найма, лизинга, хранения и другие договоры,

предусматривающие проведение внешнеэкономических операций другими лицами

либо в пользу других лиц по поручению или передачу имущества во временное

пользование в целях проведения ВЭД в Украине, или с товарами украинского

происхождения.

Таким образом, исходя из вышесказанного, можно сделать вывод, что

применение к субъекту ВЭД рассмотренных специальных санкций может вызвать

немалые осложнения во внешнеэкономической деятельности этого субъекта,

подорвать его репутацию и доверие к нему. Важным моментом является также

то, что инициаторами применения специальных санкций выступают налоговые,

таможенные и другие правоохранительные органы. «Поймать» субъектов ВЭД в

целях применения специальных санкций чаще всего могут на нарушениях

налогового, валютного, таможенного, а также другого законодательства

(законов) в сфере ВЭД. Поэтому субъектам ВЭД необходимо допускать как можно

меньше формальных поводов, а по возможности вообще их не допускать,

особенно в указанных выше аспектах ВЭД (налоговый, валютный, таможенный

режимы ВЭД), которые могли бы дать возможность применения специальных

санкций. Тем субъектам, к которым применена специальная санкция, необходимо

внимательно проанализировать законность применения этой санкции, и если

возникнут сомнения в ее законности, то можно обращаться в судебные органы

для ее отмены.

Перелік посилань

1. Про зовнішньоекономічну діяльність: Закон України від 16 квітня

1991 року № 959 – XII.

2. Там же.

3. Там же. - ст. 9.

4. Про зовнішньоекономічну діяльність: Закон України від 16 квітня

1991 року № 959 – XII, ст. 10.

5. Там же. - розділ 6.

6. Там же. - розділ 7.

7. Про систему валютного регулювання і валютного контролю: Декрет

Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року.

8. Там же. - ст. 1.

9. Там же. - абз. 5, ч. 1, ст. 1.

10. Про систему валютного регулювання і валютного контролю: Декрет

Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року, ст. 13.

11. Указ Президента України від 5 лютого 1992 року.

12. Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті: Закон

україни від 23 вересня 1994 року // Урядовий кур`єр. –1994. – 6

жовтня. – С. 8.

13. Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті: Декрет

Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року №17-93.

14. Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних

цінностей, що незаконно знаходяться за її межами: Указ Президента

України від 18 червня 1994 року №319/94.

15. Про уніфікацію курсу карбованця до іноземних валют та лібералізацію

валютного ринку України: Постанова НБУ від 24 жовтня 1994 року.

16. Порядок використання готівкою іноземної валюти: Постанова Правління

НБУ №13-135 / 1556-5528 від 18 вересня 1996 року.

17. Уголовный кодекс Украины: с изменениями и дополнениями по состоянию

на 15 апреля 1997 года.

18. Там же.

19. Про систему валютного регулювання і валютного контролю: Декрет

Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року, ст. 1, п. 1,

абз. 3,4,5.

20. Уголовный кодекс Украины: с изменениями и дополнениями по состоянию

на 15 апреля 1997 года, ст. 80.

21. Там же.

22. Уголовный кодекс Украины: с изменениями и дополнениями по состоянию

на 15 апреля 1997 года, ст. 80, ч. 1.

23. Там же. - ст. 80, ч. 2.

24. Там же. - ст. 801.

25. Положенням про порядок надання індивідуальних ліцензій на

відкриття резидентами в іноземних банках: затверджено Постановою

правління НБУ від 29.12.95 № 328.

26. Там же. - п. 6.

27. Там же. - п. 11.

28. Уголовный кодекс Украины: с изменениями и дополнениями по состоянию

на 15 апреля 1997 года, ст. 801.

29. Там же.

30. Кодекс Украины об административных правонарушениях: с изменениями и

дополнениями по состоянию на 10 июня 1995 г., ст. 162.

31. Про систему валютного регулювання і валютного контролю: Декрет

Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року, ст. 1.

32. Там же. - п. 5, ст. 5.

33. Там же. - п. 4, ст. 5.

34. Про систему валютного регулювання і валютного контролю: Декрет

Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року, п. 2, ст. 16.

35. Там же. - п. 3, ст. 6.

36. Там же. - п. 4, ст. 6.

37. Про систему валютного регулювання і валютного контролю: Декрет

Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року, п. 2, ст. 6.

38. Там же. - пп. «б», п. 2, ст. 6.

39. Про практикую застосування судами законодавства щодо порушення

правил про валютні операції: Постанова Пленуму Верховного Суду

України від 18 квітня 1997 р. № 5, абз. 3 п. 3.

40. Там же. - абз. 4, п. 3.

41. Там же. - абз. 5, п. 3.

42. Про практикую застосування судами законодавства щодо порушення

правил про валютні операції: Постанова Пленуму Верховного Суду

України від 18 квітня 1997 р. № 5.

43. Про систему валютного регулювання і валютного контролю: Декрет

Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року, пп. «г», п. 4,

ст. 5.

44. Там же. - абз. 2, п. 2, ст. 1.

45. Там же. - п. 4, ст. 5.

46. Про практику застосування судами законодавства щодо порушення

правил про валютні операції: Постанова Пленуму Верховного Суду

України від 18 квітня 1997 р. № 5, п. 10.

47. Уголовный кодекс Украины: с изменениями и дополнениями по состоянию

на 15 апреля 1997 года, ст. 80, ч. 2.

48. Там же.

49. Про практикую застосування судами законодавства щодо порушення

правил про валютні операції: Постанова Пленуму Верховного Суду

України від 18 квітня 1997 р. № 5.

50. Про систему валютного регулювання і валютного контролю: Декрет

Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року, ст. 9.

51. Про порядок застосування ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України

від 19.02.1993 р. «Про систему валютного регулювання і валютного

контролю» від 9 липня 1993 р.: Інструкція Національного банку

України, п. 8.

52. Там же.

53. Про систему валютного регулювання і валютного контролю: Декрет

Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року, ст. 16.

54. Про порядок застосування ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України

від 19.02.1993 р. «Про систему валютного регулювання і валютного

контролю» від 9 липня 1993 р.: Інструкція Національного банку

України.

55. Про зовнішньоекономічну діяльність: Закон України від 16 квітня

1991 року № 959 – XII, ст. 37.

56. Там же. - ч. 1, ст. 37.

57. Там же. - ч. 1, ст. 32.

Список літератури.

1. Конституція України: Прийнята на 5 сесії Верховної Ради України 28

червня 1996 р. – К.: Преса України, 1997. – 80с.

2. Цивільний кодекс України. Офіційний текст зі змінами та доповненнями за

станом на 1 січня 1994 р. // Право України. – 1993 р. - №11-12. С. 11-

66.

3. Кодекс Украины об административных правонарушениях: с изменениями и

дополнениями по состоянию на 10 июня 1995 г. – Х.: НПКФ «Консум», 1995

г. – 240с.

4. Уголовный кодекс Украины: с изменениями и дополнениями по состоянию на

15 апреля 1997 года. – Х.: ООО «Неофит», 1997 г. - 224с.

5. Митний Кодекс України від 12 грудня 1991 року

6. Про зовнішньоекономічну діяльність: Закон України від 16 квітня 1991

року № 959 – XII // Відомості Верховної Ради (ВВР) № 29 1991, ст. 377.

7. Про внесення змін до декретів Кабінету Міністрів України про валютне

регулювання: Закон України від 25 листопада 1993 р. // Урядовий кур`єр.

– 1993. – 30 листопада. – С. 2.

8. Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті: Закон україни

від 23 вересня 1994 року // Урядовий кур`єр. –1994. – 6 жовтня. – С. 8.

9. Про внесення змін до ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України »Про

систему валютного регулювання і валютного контролю»: Закон України від 8

січня 1994 р. // Урядовий кур`єр. – 1994 р. - № 31-32. - С. 9.

10. Про внесення змін та доповнень до статті 16 Декрету Кабінету Міністрів

України »Про систему валютного регулювання і валютного контролю»: Закон

України від 11 квітня 1995 р. // Голос України. – 1995 р. – 28 квітня. –

С. 3.

11. Про внесення змін та доповнень до закону україни »Про порядок

здійснення розрахунків в іноземній валюті»: Закон України від 7 травня

1996 р. // Голос України. – 1995 р. – 28 квітня. – С. 3.

12. Про формування валютних Фондів України у 1992 році: Постанова

Верховної Ради від 5 лютого 1992 р. //Голос України. - 1992. - 20

лютого. (№30).

13. Про внесення змін до Постанови Верховної Ради України від 5 лютого

1992 р. "Про формування валютних фондів України у 1992 р.": Постанова

Верховної Ради від 12 травня 1992 р. №2331-ХП // Відомості Верховної

Ради України. - 1992. - №31. - Ст. 443.

14. Про Декрет Кабінету Міністрів України "Про тимчасовий порядок

використання надходжень в іноземній валюті": Постанова Верховної Ради

від 21 квітня 1993 р. №3118-ХІІ //Відомості Верховної Ради України. -

1991 -№21. -Ст. 222.

15. Про порядок введення в дію Закону України "Про внесення змін до

декретів Кабінету Міністрів України про валютне регулювання": Постанова

Верховонї Ради від 25 листопада 1993 р. // Голос України. - 1993. -

№227. - С. 2.

16. Про доповнення Постанови Верховної Ради від 25 листопада 1993 року

"Про порядок введення в дію закону України "Про внесення змін до

декретів Кабінету Міністрів України про валютне регулювання"; Постанова

Верховної Ради від 30 червня 1994. // Урядовий кур'єр. - 1994. - 16

липня С. 2.

17. Про порядок введення в дію Закону України "Про порядок здійснення

розрахунків в іноземній валюті": Постанова Верховної Ради від 23 вересня

– 1994р. // Урядовий кур'єр. – 1994. - 6 жовтня. - С. 8.; Голос України.

- 1994. - 5 жовтня. - С. 8.

18. Про невідкладні заходи щодо посилення валютного контролю: Указ

Президента України від 8 червня 1993 р. // Урядовий кур'єр. - 1993. -

№84. - С. 2.

19. Про додаткові заходи щодо вдосконалення валютного регулювання: Указ

Президента України від 2 листопада 1993 р. // Урядовий кур'єр. - 1993. -

№163. - С. 2.

20. Про вдосконалення валютного регулювання: Указ Президента України від

22 серпня 1994 р. // Урядовий кур'єр. - 1994. - 27 серпня - С.3.

21. Про заходи щодо забезпечення валютного та експортного контролю: Указ

Президента України від 7 вересня 1994 р. // Урядовий кур'єр. - 1994. -

10 вересня. - С. 2.

22. Про відбиття анонімних валютних рахунків фізичних осіб (резидентів і

нерезидентів). Указ Президента України від 1 серпня 1995 р. №678 //

Урядовий кур'єр. - 1995. - 3 серпня. - С. 2.

23. Про створення Валютно-кредитної ради Кабінету Міністрів України:

Постанова Кабінету Міністрів від 16 червня 1992 р. №337 // Закон і

бізнес. - 1992. - №28. -С. 5.

24. Про режим валютних рахунків громадян в уповноважених банках України:

Декрет Кабінету Міністрів від 2 грудня 1992 р. №2-92 // Відомості ВР

України. - 1993. - №2. - Ст. 14.

25. Про систему валютного регулювання і валютного контролю: Декрет Кабінету

Міністрів України від 19 лютого 1993 року // Інформаційна система

«Нормативні акти Україні» V.6.

26. Про скасування пільг підприємств і організацій щодо звільнення від

обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті: Постанова Кабінету

Міністрів від 26 листопада 1993 р. №961 // Голос України. - №224. - С.

2.

27. Про реалізацію Указу Президента України від 2 листопада 1993 р. "Про

додаткові заходи щодо вдосконалення валютного регулювання": Постанова

Кабінету Міністрів України від 26 листопада 1993 р. №962 // Робітнича

газета України. -1993. -1 грудня.

28. Про використання готівкової іноземної валюти як засобу платежу в

Україні: Лист НБУ від 4 серпня 1995 р. №19018/1299 // Закон і бізнес. -

1995. - 30 серпня. - Бібліотека "Закон і Бізнес". -№58. - С. 7-8.

29. Про стабілізацію валютного ринку України: Постанова Правління НБУ №227

від 18 вересня 1995 р. // Бюлетень нормативних актів Мінфіну України. -

1995. - №11-12. - С. 498.

30. Положення про порядок надання резидентам України ліцензій на одержання

кредитів в іноземній валюті від іноземних кредиторів: Затверджене

постановою Правління НБУ від 28 вересня 1995 р. // Закон і бізнес. -

1995. - 29 листопада. - Бібліотека "Закон і Бізнес". - №71. - С. 23-25.

31. Разъяснение НБУ о перерегистрации лицензий на право проведения

операций с валютними ценностями: Телеграмма НБУ от 19 декабря 1995 г.

№16030/41 ІЗ // Закон и бизнес. - 1996. - 10 января. - С. 4.

32. Про тимчасовий порядок ведення уповноваженими банками України

відкритої валютної позиції з купівлі-продажу безготівкової іноземної

валюти на валютному ринку України: Затверджено постановою Правління НБУ

№1 від 3 січня 1996 р. // Законодавчі і нормативні акти з банківської

діяльності. - 1996. - Випуск 1. С. 21-24.

33. Про розрахунки в іноземній валюті: Лист ГДПІ України від 5.03.96 р.

№22-133/11-1381// Вісник податкової служби України, - 1996. - №5. - С.

24.

34. Про доходи в іноземній валюті: Лист ГДПІ України від 13.03.96 р. №14-

116-19/11-1528) // Вісник податкової служби України. - 1996. - №5. - С.

26.

35. Про проведення розрахунків в іноземній валюті: Лист ГДПІ України від

22 березня 1996 р. №22-112/10-1953 // Вісник податкової служби України.

- 1996. - №5. - С. 24-25.

36. Про правила здійснення конверсійних операцій з готівкою іноземною

валютою уповноваженими банками: Затвердженні постановою Правління НБУ

№68 від 25 березня1996 р. // Закон і бізнес. - 1996. - 7 серпня.

37. Про практикую застосування судами законодавства щодо порушення правил

про валютні операції: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 18

квітня 1997 р. № 5. // Інформаційна ситема “Нормативні акти України”. –

V. 6.

38. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України: за станом

законодавства та постанов Пленуму Верховного Суду України на 1 січня

1997 року. / За редакцією В. Ф. Бойка, Я. Ю. Кондратьєва, С. С. Яценка.

– К.: Юрінком, 1997 р. – 960 с.

39. Уголовный кодекс Украины: Научно-практический комментарий

(ответственные редакторы С. С. Яценко, В. И. Шакун). – К.: Правові

джерела, 1998 р. – 1088 с.

40. Важевская Т. Валютне регулювання. Становлення та розвиток УМВБ,

міжбанківського валютного ринку // Вісник НБУ. - 1996. - травень

(спеціальний випуск). - С. 22-23.

41. Валютне регулювання під час проведення грошової реформи // Урядовий

кур'єр. -1996. - 3 вересня. - С. 6.

42. Васюрченко. О. Регулирование валютных отношений // Бизнес Информ. -

1997. - №4. - С. 65-59.

43. Гетьман В. Валютний ринок України. Шлях до стабілізації? // Вісник

НБУ. - 1996. -№3.-С. 36-39.

44. Звягільській Ю. "...Іще раз про валютне регулювання" // Голос України.

- 1994. -№95. - 24 травня. - С. 3.

45. Кадькаленко С. Валютное регулирование в Украине: Торговля иностранной

валютой // Бизнес. - 1995.- №24-25. - 27 июня, 4 июля. - С. 13-14.

46. Лавренюк С. Валютне регулювання: гірше, але краще // Голос України. -

1994. - 16 вересня. - С. 3.

47. Лютенко Т. О. Проблеми валютного регулювання // Економіка. Фінанси.

Право. - №11.-С. 57-59.

48. Ніколайчук Л. Валютне регулювання: арія співця за сценою

//Демократична Україна. - 1994. - 16 липня.

49. Очкас Г. Особливі умови валютного регулювання // Закон і бізнес. -

1996. - 28 серпня. -С. 4.

50. Плотников О. Новий закон про валютне регулювання: чи збережемо

"спадщину минулого" // Закон і бізнес. - 1995. - 1 листопада. - С. 4.

51. Рожков С. Новітня валютна історія: кількісний начерк // Голос України.

- 1995. - 11 листопада. - С. 8.

52. Стебницький А. Питання валютного регулювання і зовнішньоекономічної

діяльності підприємств // Бухгалтерський облік і аудит. - 1995. - №4.

-С. 9-14.

53. Фейт Н. Валютное регулирование в переходной экономике // Проблемы

теории и практики управления. - 1995. -№33. - С. 28-33.

54. Філіпенко А. Валютне регулювання в Україні // Урядовий кур'єр. - 1997.

- 22 лютого. -С. 6.

55. Шаров О. Валютні проблеми України // Урядовий кур'єр, - 1992. - №64.-

С. 6.

56. Ющенко В. А. Относительно усовершенствования валютного регулирования

// Бизнес. - 1994. - №14. - 12 апреля. - С. 41-42.

57. Киреев О.І., Рибальченко В. П. Валютне регулювання в Україні та

перспективи його розвитку // Вісник НБУ. - 1995. - №4. - С. 5-13.

Страницы: 1, 2, 3