Фінансовий механізм зовнішньоекономічної діяльності

наданим перевідним векселем

Акцепт векселя імпортером , що виступає в ролі трасата  та банком , який є акцептантом  , накладає на останнього зобов’зання виконати в зазначений час всі платежі зумовлені векселем . Одночасно  акцептант зберігає за собою право зворотньої вимоги до  експортера , який є трасантом у випадку невиконання останнім умов контракту. Таким чином особа  , що купує вексель на обліковому ринку переносить всі свої вимоги на акцептанта . Покупців векселів мало хвилює положення трасанта вони спираються виключно на акцепт .  Виходячи з вищесказаного акцепт можна вважати формою страхування капіталу.

Однак якщо імпортер виступає одночасно в ролі трасата та акцептанта - ризик неотримання платежу для експортера заначно зростає , також слід зазначити , що продаж такого векселя на обліковому ринку є доволі проблематичною справою. Тому експортер намагається залучити до справи банк в ролі акцептанта . І це зрозуміло  , бо акцепт векселя  банком полегшує його продаж експортером на обліковому ринку та надає можливість мобілізувати кошти , які вкладені в торгівельну операцію .

Ризик неплатежу трасатом всеж таки існує , навіть при акцепті векселя банком . Цей ризик може бути розподілений на два вида .

Перший вид витікає з недостатнього зання експортером та банком , що акцептує його векселя , даних про фінансовий стан трасата-покупця ( це так званий фінансовий ризик ) . Він відноситься до сфери діяльності банку , що видає акцепт.  Відповідно фінансовий ризик обмежений в банках , які добре знають свою іноземну клієнтуру і мають достатню інформації про їх кредитоспроможність. Фінансовий ризик при кредитуванні у зовнішній торгівлі може бути зведений до мінімуму задопомогою певних методів кредитування , наприклад , рамбурсного кредиту, який  засновагий на сполученні акцепта векселів експортера банком третьої країни ( як правило першокласним банком )  та переводі ( рамбурсуванні ) суми векселя імпортером банку-акцептанту. Треба  зазначити  , що акцептований першокласним банком вексель можливо буде реалізувати на ринку банківських акцептів.

 В основі другого виду ризику ( комерційного ) знаходяться розходження між продавцем та покупцем в питаннях про відповідність товару умовам торгівельної угоди. Як наслідок відсутності повної ясності в передуючих  угодах , різноманітності сортів товарів , зміни його якості під час транспортування  та великої кількості інших причин , які важко перебачити питома вага цього ризику є дуже значною.  Цього виду ризику неможливо  запобігти  звичайними банківськими методами і для його ілімінування використовуються страхові компанії та їх методи . Суть діяльності цих організацій полягає в тому , що вони приймають на себе певну долю можливого ризику , тобто кінцевого збитку від угоди , що страхується . Страхові компанії видають сираховий поліс на точно встановлену  суму  застрахованого кредита з вказанням  терміну страхування та долі ризику ( звичайно від 65 до 85 % )   яку бере на себе страхувальник . Розмір страхової премії  , що береться останнім , залежить від розміру операції , форми кредиту , його терміну , фінансового становища експортера та економічного стану імпортера та його країни. Тому преміальні ставки коливаються від  0.25  до 10 %  застрахованої суми .  Тепер зупинемось на основних принципах страхування .

1. Страхування кредита повинно у часі передувати появленню ризика.

2. Страхування кредита передбачає виникнення під час торгівельної операції надмірного ризика , і від нього страхове товариство намагається захистити експортера .     Страхове товариство вивчивши умови діяльності фірми , яка подала заяву на страхування , встановлює певну норму ризику , який вважає нормальним , і погоджується страхувати будь-який ризик , що перевищує цю норму. Для усунення комерційного ризику страхова компанія перевіряє товар на предмет відповідності його умовам контракту. Щоб знизити фінансовий ризик страхова компанія вимагає від клієнта векселя , акцептованого банком , який викликає довіру у страхувальника . Таким чином , при данних умовах страхується надзвичайний ризик , який може виникнути стихійно , як наслідок нестійких господарських відносин . Страхування всього ризику , що виникає в результаті кредитування іноземного покупця , незважаючи на чисельні вимоги торгівельних кругів , не знайшло широкого розповсюдження , бо розвиток страхування в цьому напрямку був би економічно недоцільним ,  перекручував би природу страхування , збільшував би вартість страхування.

3. Страхове товариство не є кредитною установою і не ставить перед собою організаційної проблеми  заміни останіх. Страхове товариство лише створює собі зайві проблеми коли втручається у невластиву йому сферу страхування  фінансового ризику,    ( страхування кредиту на всю суму можливого ризику ) . Це за нього значно ефективніше може зробити банк . Банкже , в свою чергу ,  при акцепті тратти без права обернення її на трассанта  бере на себе ризик в такому обсязі , який не характерний банківським установам ( фінансовий + комерційний )  . При акцепті  ж тратті з правом регресу  він може пред’явити притензії  обом контрагентам і несе збитки лише у випадку одночасного банкруцтва обох , тобто страхує лише фінансовий ризик . З вищесказаного можна зробити висновок , що повинен існувати чіткий розподіл обов’язків по страхуванню ризиків між банками , які мають страхувати фінансовий ризик , і страховими компаніями , що страхують комерційний ризик.  Невиконання цієї умови приводить до появи проблем як у банків,  так і у страхових компаній. На сучасному етапі гострої необхідністі в спеціальному інституті , що об’єднував би  функції банку та страхової установи не існує . Це пояснюється насамперед прогресуючою тенденцією розподілу праці в міжнародній торгівлі .

4. Вартість страхування знаходиться в залежності від розміру ризику , який страхове товариство згодне взяти на себе.

5. Експортер у випадку невдалого завершення торгівельної  операції може отримати вішкодування  у розмірі застрахованої суми лише після встановлення  розмірів кінцевого збутку.  Механізм і наслідки використання цієї умови наступні .  Акцепт банком векселя тягне за собою зобов’язання провести вчасно всі необхідні платежі у випадку відмови трасата зробити це .  Зрозуміло , що банк в цьму випадку негайно використає своє право зворотньої вимоги  по  відношенню  до трасанта . Останній  в результаті опиняється у скрутному становищі : його кредит застрахований ,  але страхове товариство не може відшкодувати збитки до визначення повного їх розміру. Експортер у цьому випадку повинен виконати платіж на користь банку , що зробив акцепт і виставив зворотню вимогу ,  з вланих коштів , або взяти суду під страховий поліс.  Через використання ціх умов страховими товариствами , значення всього інститута страхування  значно знижується.  Зберігаючи своє призначення як механізму забезпечення ризику експортерів , наявність страхування не вивільняє його коштів або кредитних ресурсів в банківських установах від необхідності негайної мобілізації в момент неплатежу покупця .  Ця проблема може бути усунена за допомогою механізму державного страхування експортних кредитів . Державна страхова компанія повинна гарантувати експортерам , які застрахували експортний кредит , відшкодувати  збитки негайно після відмови трасата виконати належний платіж .    

Особливе місце серед комерційних ризиків займають валютні ризики - загрозавалютних втрат в результаті зміникурса валюти займу по відношенню до валюти платежу в період між підписанням зовнішньоторгівельної  угоди  та здійсненням платежу за нею . В міжнародній практиці використовуються такі форми страхування валютних ризиків :

· одностороні дії одного з контрагентів ;

· операції страхових компаній та банків ;

· Домовленість між учасниками угоди ;

Іноді компілюються декілька способів. Частіше всього використовуються захисні обмовки , які входять до складу угод та контрактів  і передбачають  можливість  їх перегляду  в процесі виконання для страхування валютних  та інших  ризиків . Валютне обмовки - це умова в міжнародному торгівельному або кредитному договорі , яка зумовлює перегляд суми платежа пропорційно зміні курсу валюти обмовки  з ціллю страхування контрагентів від ризику  знецінення валюти. Валюта платежу ставиться прицьому в залежність від валюти обмовки. В умовах нестабільності валютних курсів використовують мультивалютні обмовки , тобто  сума платежу перераховується у відповідності зі зміною співвідношення між курсом валюти платежу та середньозваженим курсом обраного валютного кошика .  Складовими елементами валютних обмовок  є :

1. Початок її дії , що залежить від установленого в контракті границі коливання курсу ( наприклад +- 2 % ) ;

2.Дата базисної вартості валютного кошика ;

3. Обмеження дії валютної обмовки  шляхом встановлення її верхньої та нижньої межі ;

Для страхування  від інфляційного ризику використовується  товарно-цінова обмовка. До таких обмовок  відносяться обмовки про змінні ціни  та індексація.

Банки використовують плаваючі процентні ставки для страхування ризиків по середньо- та довгостроковим кредитам. Одним із засобів страхування валютного ризику є також хеджування  та ф’ючерські операції з валютою платежа.

В останній час широкого застосування , як інструмент страхування  , набула банківська гарантія . Продавець в умовах неможливості реально оцінити становище покупця як правило вимагає забезпечення того що покупець виконає свої зобов’язання. В цілях забезпечення сторони як правило узгоджують виставлення банківської гарантії. Під банківською гарантією розуміють безвідзивне зобов’язання банка виплатити вказзану суму у випадку коли третя особа відмовиться провести відповідного виконання . При видачі гарантії банк зобов’язується платити по першій вимозі , якщо вимоги , що містяться у тексті гарантії виконані . Найважливішими видами банківськіми    гарантіями є :

1. Гарантія оферти . Використовується як правило при проведенн міжнародних торгів . Фірма , що заявляє про бажання  приймати  участь в  торгах   разом з  технічними документами подає документи про надання гарантії офети банком країни проведення тендеру. Розмір гарантії як правило становить  1-5 % від суми оферти . Ця гарантія забезпечує бенефіціару виплату гарантованої суми у випадку :                                                                           - відклику оферти до скінчення строку її дії  ;                                                                                         - не прийняття заказу після отримання його на торгах  особою , що виставила оферту;      - не заміщення гарантії оферти гарантією виконання ;

2. Гарантія виконання . Суть її полягає в тому , що  банк  зобов’язується виплатити  бенефіціару суму гарантії якщо поставщик не виконає свої зобов’зянь  зазначених в угоді. 

Якщо  ж умовами угоди передбачається авансовий платіж то використовується наступна форма банківської гарантії .

3. Гарантія аванса. Покупець пред перерахуванням суми авансу необхідної продавцю для підготовки товара до транспортування чи для інших потреб , пов’язаних з виконанням зобов’язань по угоді , вимагає виставлення банківської гарантії , що забезпечить йому повернення суми авансу в разі невиконання постачальником умов контракту .

Попередній вид гарантії забезпечував інтереси покупця .  Для захисту ж продавця від неприємностей пов’язаних з неплатежем використовується

4. Гарантія платежа . Як правило ця гарантія виставляється для забезпечення розрахунків по відкритому рахунку . Вона може забезпечувати як всю суму контракту так і частково - суми за окремі періоди поставки товара по довгостроковим угодам. 

Страхування  зовнішньоекономічних операцій в Україні  здійснюється комерційними страховими компаніями ( державними , акціонерними , іноземними , змішаними , кооперативними та іншими ) , а також іншими суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності до статутного предмету діяльності , яих входить страхові операції ( страхування ) . Вибір страхової компанії ( страхувача ) суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності здійснюється самостійно.

Страхування зовнішньоекономічних операцій з боку суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності з дійснюється в Україні на добровільних засадах і є добровільним , якщо інше не передбачено законами України.

Страхування зовнішньоекономічних операцій здійснюєьться в Україні щодо ризиків  , які існують в світовій практиці.

Страхування експортних кредитів , позичок , окремих контрактів на поставку машин і обладнання , інвестицій  як на теріторії України , так і за  її межами здійснюється спеціалізованим  страховим акціонерним товариством  , контрольний пакет акцій якого належить Уряду України.

Розділ  2   Основні форми міжнародних розрахунків  ;            

                       2.1    Відкритий рахунок

Зміст розрахунків за відкритим рахунком полягає в переодичних платежах імпортера експортеру  або поставки товару на умовах його подльшої оплати та зарахуванні заборгованості на рахунок імпортера .

Данний вид розрахунків у міжнародній торгівлі вживається :

1. Між постійними контрагентами ;

2. Внутрі  ТНК ;

3. З брокерами ;

4. З державними установами ;

5.При комісійній торгівлі у формі консигнації ;

6. При багаторазових поставках партіями однорідного товару ;

Порядок розрахунків визначається угодою між контрагентами і взагальному випадку може бути таким.

Після відвантаження товару продавець відсилає покупцю документи і записує за ним суму відвантажених товарів . Покупець погашує заборгованість зустрічними поставками або здійснює перевод коштів через банки в обумовлені строки після здійснення поставки. Через певний проміжок часу ( раз на квартал , раз на півроку ) за допомогою банківського перводу , чека або векселя  провадиться кінцеве регулювання заборгованості по відкритому рахунку .

                       2.2    Банківський перевод

За класичною схемою банківського переводу він здійснюється у відповідності до укладеної угоди проти повідомлення продавця про відвантаження товару . Тобто експортер відвантажує товар , отримує товарні документи від превозчика і відправляє комерційні документи та повідомлення про відвантаження імпортеру. Отримавши документи , імпортер подає у свій банк заяву на перевод та отримує товар . Банк імпортера списує з рахунка клієнта гроші і зараховує їх на кореспондентський рахунок банка експортера , Далі документи пересилаються до банка експортера , який превіряє їх і списує гроші з рахунка банка-кореспондента і зараховує їх на рахунок клієнта .

Взагалі оплата переводом можлива на будь-які стадії виконання контракту : до відвантаження товару ( авансовий платіж ) , після відвантаження товару , через певний період .

Платіжне доручення може передбачати вплату бенефіціару суми проти надання певних комерційних та фінансових документів ( документарний перевод ) . В цьому випадку сума зараховується на рахунок  постачальника умовно після отримання імпортером  повідомлення про відвантаження , і якщо документи не будуть вчасно надані , то ця сума списується , а до іноземного банка надсилається запит у відношені переводу.

             2.3    Інкасо.

Інкасо - це банківська операція використовуючи яку банк за дорученням клієнта отримує платіж  за відвантажені товари  , надані послуги , чи зобов’язання від імпортера , що сума буде сплачена в певні строки.  Для цього експортер може дати банку різні інструкції :

· отримання платежа

· отримання акцепта

· видача документів проти платежа

· видача документів проти акцепта

· видача документів на інших умовах

Інкасо ділиться на фінансове ( чисте ) та документарне ( комерційне ) . При чистому інкасо використовуються лише фінансові документи ( векселі , чеки ) . Якщо наряду з використанням фінансових документів в обіг залучені комерційні  ( рахунки , товаротранспортні накладні та ін. ) такий вид інкасо називається документарним .  На пракктиці найчастіше використовується останній вид . Документарне інкасо на відміну від відкритого рахунку являє собою більш високе забезпечення для продавця  , однак , не в таких обсягах як акредитив .  Ця форма розрахунків має свої певні особливості :

· простота в проведенні операції і порівняно невиликі витрати ;

· більш швидке ніж по відкритому рахунку здійснення платежа ;

· можливість надати покупцеві документи проти  одночасної оплати або акцепта векселя .

Однак треба зазначити , що якщо покупець відмовиться оплатити документи , пошук іншого покупця  або зворотнє транспортування товару у всіх випадках пов’язане з суттєвими збитками .  Це є наслідком однієї з особливостей документарного інкасо , а саме - банки ніколи не зобов’зуються виконати платіж,  при цій формі розрахунку,  якщо покупець відмовиться зробити це .  Виходячи з вище згаданого і враховуючи те , що на протилежність до акредитива продавець здійснює виконання поставки  товарів авансом  до виконання платежа  можна зробити висновки , шо  такий інструмент розрахунку може бути використаний лише за таких умов :

· між продавцем та покупцем склалися довірчі відносини

· не викликає ніякого сумніву готовність та здатнвсть  покупця виконати платіж

· політичні економічні та правові уови в країні імпортера стабільні

· міжнародному платіжному оберту країни імпортера не загрожують жорсткий валютний контроль та подібні обмеження .

 В світовій практиці існує два основних варіанта  інкасо :

· документи проти платежа (  Інкасуючий банк може передати документи тільки за умови негайної оплати  товару покупцем.

· документи проти акцепта  ( Інкасуючий банк передає документи проти акцепту трати платником ) . Продавець отримує право на товар раніше строку сплати за нього і набуває можливості продати товар і за виручені гроші виконати зобов’язання по оплаті трати. Таким чином продавець кредитує покупця на суму  трати до момента сплати по ній.   Однак на протязі строку дії тратти продавець несе ризик по неоплаті трати і тому , як правило експортери  вимагають від імпортерів  банківських гарантій по оплаті трат.        

Процес розвитку операції документарного інкасо містить ,як правило у собі три фази :

1. Інкасове доручення продавця. Воно видається експортером своєму банку після відправки товару разом з документами , що засвідчують відправку товару  , його страхування , проходження контролю якості та відповідності ,  а також митні документи та інші , що зумовлені контрактом та законодавством країн постачальника та покупця.

2. Пересилка документів банком-ремітентом  інкасуючому банку. На цьому етапі банки , що приймають участь в розрахунках повинні перевірити документи на відповідність умовам угоди та діючій законодавчій базі  .

3.Інкасування платежа та перевод виручки . Після перевірки документів інкасуючий банк виставляє їх покупцю , який здійснює платіж по них . Наступним кроком є перевод виручки експортеру.  При  інкасо “ документи проти акцепту “ продавець акцептує трату і передає її до свого банку чи банку -ремітету.

                       2.4     Акредитив.

2.4.1 Сутнісь акредитивних операцій та основні форми акредитиву

У відповідності з Уніфікованими правилами та звичаями акредитив - це угода за якою банк зобов’язується на прохання клієнта виконати оплату документів третій особі на користь якого відкритий акредитив , тобто бенефіцеару . У випадку застосування тратт банк зобов’язується виконати оплату , акцепт або нігоциацію тратти , що виставлена бенефіциаром. В залежності від обумовленості виплат з акредитива розрізняють документарний товарний акредитив , виплати з якого обумовлені наданням комерційних та фінансових документів ; та грошовий акредитив - іменний документ , який містить доручення про виплату грошей отримувачу  при виконанні їм зазначених в акредитиві умов. В зовнішній торгівлі використовуються як правило документарні акредитиви . Ця форма розрахунків характерна активною участю банків і направлена на захист інтересів продавця , бо гарантує оплату товару . Треба зазначити , що в операціях з акредитивами всі зацікавлені сторони мають справу з документами , а не з товарами чи послугами до яких вони відносяться .

В світовій практиці у відповідності з Уніфікованими правилами та звичаями існує наступна класифікація акредитивів.

Види акредитивів за крітеріями забезпечення .

· Відзивний акредитив .                                                                                                                Банк , що відкрив такий акредитив (банк-емітент) у будь-який час може його анулювати або змінити .  Але як правило банк-емітент вдається до таких дій за наказом покупця . Отже очевидно , що  використання такої форми  платежа може бути доцільним , лише  коли партнери по угоді давно знають один одного та сторона покупця викликає повну довіру в продавця . В усіх інших випадках рекомендується вдаватися до безвідзивного акредитиву. Слід зауважити , що акредитив , який не містить відомостей про те чи є він відзивним чи невідзивним вважається безвідзивним .

· Безвідзивний непідтверджений акредитв                                                                                Цей вид акредитиву чітко встановлює зобов’язання банка-емітента у відповідності з умовами акредитива виконати платіж , провести акцепт або нести відповідальність за оплату тратті в зазначений термін. Одностороннєя ліквідація та зміна акредитиву не можлива .

· Безвідзивний підтверджений акредитв                                                            

Підтвердженя безвідзивного акредитива іншм банком в силу повноважень або прохання банка-емітента являє собою тверде зобов’язання  банка , що підтверджує акредитив , в доповнення до зобов’язання  банка-емітента. При безвідзивному підтвердженому акредитві  для бенефіціара існує два незалежних зобов’язання : банка-емітенті та банка , що підтвердив акредитив. В ролі підтвержувального банка виступають як правило першокласні банки країни експортера. В цьому випадку експортер уникає проблем  з ризику країни-імпортера та від почтового ризику. Отже підтвержений акредитив має дуже високу ступінь забезпечення .

Види акредитивів за видом  платежа

· Акредитиви з платежом по пред’явленню                                                                              Бенефіциар отримує виручку з акредитива після надання та превірки документів. Термін перевірки банкрм документів не повинен перевищувати 7 робочих діб.

· Акцептні акредитиви                                                                                                                  При акцептному акредитиві експортер виставляє тратту на банк-емітент або на банк, що підтвердив акредитив . Термін оплати по данному акредитиву прив’язується до певної події . Таким чином при пред’явленні документа провадиться не оплата , а акцепт тратти.

· Акредитиви з відстроченим платежом.                                                                        Відміннсть від попереднього способу полягає лише увідсутності тратти : уповноважений банк зобов’язується виплатити суму по акредитиву через зазначений проміжок часу. Фактично це є механізмом кредитування  покупця . За час до оплати платежа він може перепродати товари і з виручки оплатити сумму акредитиву.

· Акредитиви з нігоціацією                                                                                               Під нігоціацією  слід розуміти  зобов’зання  виконуючого банка провести оплату наданих експортером тратт/документів , якщо вони відповідають умовам акредитива . Виконуючий банк зобов’заний провести нігоціацію лише у випадку , коли він підтвердив акредитив . В інших випадках нігоціацію проводить банк-емітент .

· Акредитиви з авансовим платежом .                                                                                        Існує багато форм авансових платежів по акредитиву . Основні це - незабезпечені авансові платежі , забезпечені платежі та червона обмовка . Преший вид  є досить ризикованим для імпортера , бо він не гарантує добросовісного використання авансу . У випадку з забезпеченим авансом банк бенефіціара виставляє певну гарантію під аванс. При використанні червоної обмовки  виконуючий банк вправі виплатити бенефіціару ще до подання документів певну сумму авансу для приготування товару. Виплата провадиться під розписку та додаткове зобов’язання бенефіціара надати документи вчасно.

· Револьверні акредитиви                                                                                                 Покупець часто замовляє кількість товару більшу ніж він здатний зараз оплатити. Це робиться з ціллю отримання знижки. Поставка товара ділиться на частини . В цьому випадку постачальник може вимагати револьверного акредитиву. Суть його полягає в наступному.  Сумма револьверного акредитиву може бути поновлена певну кількістьразів до досягнення суми зягальної поставки .

2.4.2 Застосування акредитива , як механізму фінансування

В протилежність виробнику товара ,   посередник діє за свої власні кошти або на комісійній основі і закуповує товар безпосередньо у виробника. Останній цілком справедливо вимагає  від посередника представлення співрозмірного банківського забезпечення ще до початку процеса виробництва і максимального при поставці. Такаж проблема виникає у генерального підрядчика , який здійснює поставку комплектного обладнання , виробником частини якого є субпідрядники. Певна річ , що вони теж повинні приймати участь в акредитивному забезпеченні , яке надається кінцевим покупцем.

У всіх означених випадках виникає питання як  з основного акредетива виставленого на генерального підрядника отримати отрмати активи , які моглиб бути використані субпідрядниками . Це дуже важливо , бо часто ані посередник , ані генпідрядник не мають достатньо коштів для задоволення потреб виробника чи субпідрядника . 

В цьму випадку  роль інструмента фінансування найкраще виконує переводний ( трансферабельний ) акредитив .

Переводним акредитивом є акредитив за яким Перший бенефіціар  може просити  банк , уповноважений виконати платіж , прийняти зобов’язання про те ,  що  акредитивом  міг  би  користуватись повністю чи частково один або декілька Других бенефіціарів . Таким чином посередник  або  генпідрядник  шляхом перводу виставленого на них акредитива на користь виробника чи субпідрядника виконують свої зобов’зання перед ними .  Цей механізм дозволяє уникнути посереднику ( генпідряднику )  банківського кредиту .

Висновки

Підводячи підсумки я вважаю за необхідне зробити наголос на декількох особливо важливих моментах .

Якщо наша держава поставила собі за ціль стати економічно і політично незалежною ,  то першочерговою умовою цього є вихід та закріплення України на зовнішньоекономічній арені . Природньо постає питання про формування у зарубіжних партнерів привабливого  іміджу нашої держави .  Такий імідж може бути сформований лише за умов дотримання суб’єктами господарювання тих правил та норм , що існують у світовій практиці зовнішньоекономічних відносин .

 Важливою частиною системи зовнішньоекономічних    відносин  є її відрегульований і чітко функціонуючий фінансовий механізм . Під таким механізмом треба розуміти систему фінансових відносин , яка спираючись на світовий досвід забезпечить реалізацію інтересів нашої держави у зовнішньекономічних стосунках .

Треба чітко усвідомити , що в капіталістичному світі , в який ми намагаємось інтегруватись , данний фінансовий механізм створювався і вдосконалювався  починаючи з кінця 19 сторічча. Певно , що був досягнений певний успіх у цій сфері . Отже нашій країні не треба     “ винаходити велосипеда “ і проходити той шлях , який вже був пройдений .

Нам надається можливість , спираючись на світовий досвід ,  уникнути тих помилок , які були зроблені до нас , і враховуючи їх будувати власний фінансовий механізм  зовнішньоекономічної діяльності .  В данному випадку не йдеться про сліпе копіювання “ західного зразка “  , а про його пристосування до наших специфічних умов  на першому єтапі і подальше самостійне формування вищезазначеного механізму .

Ефективність такої схеми розвитку можна побачити на прикладі Японіі , яка після 2 Світової війни , застосовуючи найкращий світовий досвід і своє прагнення працювати створила на данний момент одну з наймогутніших фінансових систем світу .

С п и с о к    в и к о р и с т а н о ї   л і т е р а т у р и .