Коллективная форма организации труда

беспосереднє управління підприємством і що репрезентує його у зовнішніх

відносинах, а також свого статуту (положення). При тому адміністрація являє

собою самостійну ланку в системі органов управління народним господарством.

З точки зору суспільства підприємство виступає як первинний об’єкт

управління виробництвом в середині суспільства. По відношенню до виробничих

підрозділів останнє (керівництво підприємством) виступає як єдиний центр

(суб’єкт) управління. Підприємство - це єдина організація, яка відповідає

цілосній управлінськії системі, що включає суб’єкт та об’єкт управління, що

займає відносно автономне положення.

Разом х тим системною характерискою підприємства необхідно відповідне

структурне управління та його реальність. Воно включає виробничу

діяльність, що спрямована на виготовлення продукції; господарську

діяльність, що забеспечує реалізацію продукції, її зберігання, раціональне

використання, комерційні інтереси підприємства; аміністративну діяльність,

що підлягає організації колективів трудящих на виконання виробничих та

господарських завдань.

Наявність свого органу зі статусом, що дозволяє справляти

управлінський вплив на всі процеси, що проходять у межах підприємства, як

единої організації з різними за своєю сутністю структурами та

функціональними складовими, його самостійностю у зовнішніх відносинах,

встановлена правом, - це все дає змога характеризувати підприємство як

самоврядуючу одиницю в усій системі управління народним господарством. Де

його організаційна єдність забеспечується відносною організаційно-правовою

відмежованістю.

Під велике поняття оперативної самостійності можна підвести

організаційну, господарську та адміністративну самостійніть, а саме

самостійність в вирішенні управлінських питань. За своїм змістом ці питання

відносяться до організації виробництва, управління майном, стимулювання

виробничості праці, вдосконалення організаційних форм та методів

управлінської діяльності та до інших галузей.

Економічне відмежування - поняття, що використовується для визначення

характерних рис підприємства та положення в економічному механізмі

суспільства, воно є варіантом характеристики господарської самостійності

підприємства, його неможна зводити до поняття обособлення власністю.

Поняття оперативної самостійності не виключає її видових

характеристик, охоплюючи при цьому різні боки статуса підприємства.

Адміністративно-правове положення підприємства взагалі

характеризується :

адміністративною правосуб’єктністю, що складається з правоспроможності та

компетенції ;

правочинністю органів управління на заснування, реогранізацію та

ліквідуівання підприємства ;

формами адміністративної підлеглості ;

гарантіями прав підприємств ;

Ці його елементи фіксуються у нормативних актах. Тут буде розглянуто

питання про адміністративну правочинність підприємства, що дозволяє скласти

загальне уявлення про основи його адміністративно-правового положення.

Складність, що виникая при розгляданні цього питання в тому, що у

спорі про правову організацію підприємства не досягнуто одностайності про

застосованість до нього категорій адміністративної правоспособності та

компетенції. Не має єдності думок в питанні про саму сутність підприємства.

Це надає можливість різноманітних трактування понять “компетенція” та

“правоспроможність “. Поняття компетенції та правоспроможності є

самостійними, що виражають соціальні явища різного правового характеру.

Вони не можуть бути механічно поєднані чи взаємопоглинені.

На наш погляд підприємство вцілому має адміністративну

правосуб’єктність, її елементами є компетенція та адміністративна

правоздатність. Але ці елементи по різному характеризують адміністративно-

правовий статус підприємства.

Компетенцію має не підприємство, як таке, а його адміністрація. Але

оскільки підприємство є єдиною організацією то можна говорити про його

компетенцію у вигляді адміністрації, а у загальній формі й про компетенцію

підприємства.

По іншому має бути вирішене питання про адміністративну

правоздатність підприємства. Без сумніву адміністрація підприємства має і

компетенцію, і адміністративну правоздатність. Але чи можливо

адміністративну правоздатність звести лише до правоздатності адміністрації

підприємства? Щоб дати відповідь на це питання слід перш за все визначити

поняття адміністративної правоздатності, яке в літературі розкривається по-

різному. Можливо, його не можуть розкрити такі, називаємі у літературі

ознаки як : самостійність мети та завдань цього органу в межах зального

завдання вищего органу ; наявність визначеного кола обов’язків та прав, що

надані цьому органу для виконання покладеного на нього завдання ; наявність

більш менш обмеженого складу людського складу органу ; та чи інша якість

закріплення за конкретним органом державного майна (24). Більшість цих

ознак не мають юридичного характеру та вказують не на адміністративну

правоздатність, а на її соціальні, майнові, організаційні передумови.

Виняток складає тільки наявність визначеного кола обов’язків та прав. Але

він орієнтує на ототожнювання адміністративної правоздатностіз компетенцією

й тому не може бути прийнятий.

Адміністративна правоздатність - вид правоздатності, загальна

адміністративно-правова категорія. Її поняття є родовим, що має загальні

ознаки, незалежно від видів носіїв цієї правоздатності : громадян,

державних суспільних організацій. Вона може бути визначена як встановлена

та охоронювана державою можливість суб’єкта вступати у адміністративні

правовідносиничерез які встановлюється міра можливої чи обов’язкової

поведінки сторін у сфері державного управління (25). Звістно, наведене вище

поняття адміністративної правоздатності не може вмістити всю

різноманітність цього правового явища. Тому, на базі загального поняття

необхідно розрізняти й види адміністративної правоздатності залежно від

видів учасників управлінських відносин. Це означає. Що самостійне значення

мають питання адміністративної правоздатності громадян, державних органів,

підприємств, установ, суспільних організацій. Характер правоздатності, її

зв’язок з дієздатністю (для фізичних осіб), с компетенцією (організацій) и

т.д. мають свою особливість перед усім залежно від того, хто є її носієм.

Треба особливо відмітити, що адміністративна правоздатність пов’язана з

владною діяльністю, однак її носіми далеко не завжди є суб’єкти, що мають

правочинність державного характеру. Тому загальнометодологічні засади

схиляють до того, щоб визнати придатність категорії адміністративної

правоздатності до підприємств. Саме до того призводить думка, що “ні

громадяни, ні суспільні організації, ні підприємства, що є юридичними

особами не мають повноважень на здійснення цієї (управлінської) діяльності,

хоч мають змогу брати участь у її здійсненні, в адміністративно-правових

відносинах” (26). Але для того щоб мати змогу брати участь у

адміністративних правовідносинах, необхідно мати для цього юридичну

передумову у вигляді адміністративної правоздатності (27).

Уявляється, що немає достатніх підстав, щоб звести значення

адміністративного права до регулювання діяльності адміністрації

підприємства в його системі та його зовнішніх відносинах. Діями

адміністрації набуваються адміністративні права та обов’язки не тільки

самою адміністрацією, але й підприємством.

Адміністративна правосуб’єктність підприємства закріплююється нормами

адміністративного права, які можливо розподілити на дві групи. До першої

групи можна віднести норми, що визначають місце підприємства у системі

управлінського механізму, його виробничо-господарську, організаційну

структуру та форми адміністративного підлягання, також структуру функцій

внутрішнього управління підприємством та їх взаємозв’язок. Основу правових

норм цієї групи складають норми, що встановлюють адміністративно-правовий

режим майна, що надано підприємству для виробничого використання;

виготовлюнної продукції; розподіл функцій та правомочностей посадових осіб

по беспосередньому управлінню майновими об’єктами підприємства. До цього

відносяться такі норми, що закріплюють режим адміністративно-правової

охорони підприємства та об’єктів що їм належать. За допомогою норм цієї

групи визначаються, якщо можна так мовити, ститистичні елементи

адміністративно-правового статуса підприємства.

Інша група складається з норм, що визначають дінамічний,

функціональний елемент цього статуса підприємства, що регулюють різні

сторони діяльності та відносин. Саме цими нормами закріплюються права та

обов’язки підприємств, форми та порядок їх використання, організації

виробництва, капітального будівництва та ін.

Адміністративна провосуб’єктність підприємства характеризується

комплексом норм, що допускають різні варіанти та додаткові угруппування на

основі таких ознак : за джерелами, за адресами, сферою використання та

відношенню до загальної правоздатності.

За джерелами відокремлюються норми, що закріплюють адміністративно-

правовий статус підприємства, що розподілені по багатьох нормативних актах,

які залежно від їх призначення умовно можна розподілити на загальні та

спеціальні. Загальні акти мають комплекс норм, що призначені для

регулювання різних сфер суспільного життя, в той сами час мають норми, що

закріплюють ти чи інші сторони статуса підприємств. До них відносяться :

Конституція України, закони та підзаконні акти.

За адресами розрізняються загальні та спеціальні норми. Загальні

норми визначають права та обов’язки, що характерні для адміністративної

правосуб’єктності всіх виробничих підприємств незалежно від їх галузевої

приналежності. Спеціальні норми закріплюють права та обов’язки, що

характерні для правосуб’єктності тих чи інших категорій чи груп

підприємств. Вони характеризують спеціальну адміністративну

правосуб’єктність цих підприємств ; наділення ними обумовлене галузевими

особливостями, що залежать від специфіки виробничо-технологічних процесів,

умов виготовлення продукції, об’ємів виробництва, територіального

розміщення виробничих одиниць та інших факторів.

За сферою використання розрізняються норми, що регулюють зовнішні та

внутрисистемні відносини. Зовнішні відносини виникають у підприємств з

державними органами, яким воно організаційно не підлягають (наприклад з

виконкомами місцевих рад з питань добробуту та санітарії, з компетентними

органами з питань землекористування, охорони природи та ін.). Найбільший

об’єм та різноманітність зовнішніх правоправомочностей у підприємств

(наприклад транспорту та залізничного транспорту).

Внутрісистемні правомочності реалізуються по відношенню до своїх

адміністративно-виробничих підрозділівта членам трудового колективу, а

також до вищих органів.

По відношенню до загальної правоздатності розрізняють правомочності,

пов’язані з адміністративною, цивільною, трудовою, фінансовою

правоздатністю. У першому випадку вони виявляються, з одного боку, в

правозастоновчій, правовиконавчій, правоохоронній та іншій фактичній

діяльності адміністрації, а з іншого - у визначенні можливості підприємства

бути суб’єктом адміністративно-правових відносин; в іншому у встановленні

договірних відносинз іншими підприємствами, організаціями та установами, в

яких підприємство знаходиться як рівноправна зі своїми контрагентами

сторона, набуваючи суб’єктивні цивільні права та обов’язки, у третьому - в

укладанні колективного договора та індівідуальних трудових договорів з

членами свого колективу з усіма наслідками, що характерні для трудових

правовідносин; в четвертому - у виконанні фінансово-кредитних зобов’язань

перед державою.

Таким чином реалізація адміністративної правосуб’єктності тягне за

собою вступ підприємства до різноманітних правовідносин, у яких суб’єктивні

права та обов’язки за винятком адміністративно-правових відносин вже не є

адміністративно-правовими. По відношенню до таких правовідносин

адміністративна правосуб’єктність грає трансміссійну роль, в процесі її

реалізації “приводяться до дії” цивільні, трудові, фінансові

правовідносини. Адміністративна правосуб’єктність характеризується й такими

правомочностями, які навряд можна назвати “чисто” адміністративно-

правовими, хоч вони й є елементами компетенції адміністрації підприємства

(права й обов’язки по здійсненню влади, реалізація яких тягне виникнення

крім адміністративних й інших правовідносин) (28). Так, право на укладання

цивільного договору свідчить про цивільну правоздатність. Але реалізувати

це право може адміністрація в порядку виконання цієї влади. Воно стає

“наповненим” цивільно-правовим та компетенційнимзмістом : акт укладання

цивільного договору можлив тільки як вияв влади уповноваженної посадової

осби підприємства (29).

Адміністративна правосуб’єктність підприємства характеризується

компетенцією його адміністрації, що включає право на здійсненна

господарських операцій шляхом укладання договорів. Цивільна

правосуб’єктність підприємства опосереднюясь компетенцією його

адміністрації, нею не поглинається. Майнові наслідки виконання чи

невиконання договірних зобов’язань приймаються підприємством у порядку

цивільної правосуб’єктності. В усіх випадках коли йде мова про право

прийняття рішення з питань, що тягне для підприємства правові наслідки

незалежно від їх характеру, маються на увазі адміністративні провомочності

та вони стосуються компетенції.

Адміністрація підприємства, приймаючи рішення про пред’явлення позову

в суді чи арбітражі, що витікає з цивільно-правових відносин, реалізує свою

компетенцію. Суб’єктивні ж права підприємства по відношенню до свого

контракту в цивільному правовідношенні (право на відшкодування збитків,

отримання пені, неустойки та ін.) відноситься до цивільної

правосуб’єктності, що складає елемент правового статуса підприємства в

цілому.

Якщо адміністрація підприємства некомпетентна вирішувати такі

питання. Тоді неможливо виконання підприємством його суб’єктивних прав у

цивільних правовідносинах. Це підтрверджує правильність висновку :

адміністративні повноваження не завжди можуть мати підлеглого їх

носіюадресата, вони можуть бути націлені на вирішення питань, пов’язаних з

виникненням різних правовідносин.

Засади адміністративно-правовго положення підприємства визначаються

нормами, що фіксують його правоздатність як загальної передумови для

правоотримання (віднесення до основних ланок управління та ін.), а також

його конкретні права права та обов’язки. Підприємство, як таке, має

адміністративну правоздатність, а його адміністрація - правосуб’єктність,

яка за суттю є одразу й її правоздатністю та компетенцією. Норми права, що

визначають основи адміністративно-правового статуса підприємства,

сформульовани в численних правових актах. Законодавство (в широкому та

вузькому розумінні цього слова), регулює адміністративно-правове положення

підприємств. Що характеризується тим, що має нормативні акти, що

розрізняються за органами їх видавшими, за своєю формою, за своїм цільовим

призначенням, за своїм конкретним адресатом. Стан регулювання

адміністративно-правового стану підприємства характеризується відсутністю

нормативного акту, що визначає юридичні позиції всіх видів державних

виробничих підприємств.

Перехід до нових умов праці (корпоротизація) відбивая посилення

оперативної самостійності підприємств. Це прийняло форму розширення прав

підприємств, потягло зміни компетенції та вдосконалення методів діяльності

вищих органів.

Нові форми підприємств (господарських товариств)набули додаткових

прав в галузі управління матеріальними ресурсами, економічного

стимулювання, виробництва, кредита й ціноутворення , встановлення

господарських зв’язків з іншими підприємствами, управління іншими сторонами

роботи підприємства. Тим самим дуже обмежилось втручання вищих органів до

виробничо-господарської діяльності підприємства, зменшилась їх компетенція

в частині вирішення деяких питань.

Але неоднозначність трактування поняття видів господарських

товаариств породжує великі проблеми.

Наприклад, у законодавстві є різні варіації на поняття “акціонерне

товариство”. Так, в ст.24 Закона “Про господарські товариства” під

акціонерним товариством розуміється “товариство, що має статутний фонд,

поділений на визначену кількість акційрівної номінальної вартості, що несе

відповідальність по зобов’язаннях тільки майном товариства”. Волкова И.Н.

дає своє трактування поняттю “акціонерне товариство” - це “товариство,

капітал якого складається шляхом об’єднання коштів засновників та продажу

частини акцій та облігацій (інша частина залишається в розпорядженні

акціонерного товариства, не продається)”(30).

В.И.Андрющенко та Є.В.Костикова пишуть,що “акціонерне товариство”- це

одна з організаційно-правових форм підприємств. Воно створюється шляхом

централізації грошових коштів (поєднання капіталів) різних осіб, що

проводиться шляхом продажу акцій з метою виконання господарськой діяльності

та отримання прибутку” (31).

При всієї розпливчастості та вразливості таких формулювань сама суть

акціонерного товариства не втрачається та й гарно відчувається. Може бути,

у бездоганних визначеннях й немає потреби, для цього лише треба знати

відмінність ознак акціонерного товариствва від інших організаційно-правових

форм підприємництва.

Характерною ознакою акціонерного товариства (далі по тексту АТ) є

обмежена відповідальність його учасників (акціонерів). Г.Ф.Шершеневич писав

: “... тією ознакою відрізняється акціонерне товариство від повного, в

якому усі члени відповідаять необмежено, від товариства на довірі, де

обмежена відповідальність поєднана з необмеженою” (32). Ця ознака обмеженої

відповідальності акціонерів закріплюється в усіх нормативних актах, що

регулювали акціонерну діяльність.

Кількість учасників (акціонерів) не може бути більш числа акцій,

оскільки капітал АТ розподілен на звістну кількість визначених частин

(акцій).

Третя ознака - участь в АТ на відміну від виробничого кооперативу

(артелі), не потребує особистої трудової участі. Якщо подивиться на цю

ознаку в історичному аспекті, то з цього приводу дуже чітко сказав Маркс :

“В акціонерних товариствах функція відділена від власності на капітал, отже

й праця звістно, відділена від власності на засоби виробництвай на

прибавочний труд. Це результат вищого розвитку капіталістичного

виробництва, необхідний перехідний пункт до зворотнього перетворення

капіталу у власність виробників .. у беспосередню суспільну власність. З

іншого боку, акціонерні товариства - перехідний пункт до перетворення всіх

функцій у процес поновлення виробництва, до цієї пори ще пов’язаних з

власністю на капітал, просто до функцій асоційованих виробників, в

суспільні функції” (33).

В АТ право на участь в управлінні справами товариства и на частину

майна, що залишеться після його ліквідації, а також на отримання прибутку

АТ у вигляді дивідентів підтверджується акцією.

На відміну від ТОВ, засновчими документами якого є установчий договір

та статут, АТ діє на підставі статуту, що затверджується засновниками і є

єдиним установчим документом.

АТ репрезентує як фізічних так й юридичних осіб, а саме “сотні й

тисячі невідомих один одномуакціонерів складають єдине підприємство” (34).

На це вказує усвоїй праці Г.Ф.Шершеневіч (35).

Існує два типи АТ - закрите та відкрите. Вони мають такі відмінності

:

| Закрите | Відкрите |

|При відчуженні акцій акціонерам |Акції можуть відчуждатися й без |

|необхідна згода інших акціонерів. |згоди інших акціонерів. |

|Акціонери товариства при відчуженні |Інші акціонери при відчужденні не |

|акцій мають переважне право |мають права переважного купування. |

|купування. |Кількість акціонерів необмежена |

|Акції розповсюджуються серед |Акції розповсюджуються серед усіх |

|засновників чи раніш визначеного |бажаючих. |

|кола осіб. |Проводиться відкрита передплата на |

|Проводиться тільки закрита |акції. |

|передплата на акції. |Засновниками можуть бути всі |

| |бажаючі. |

Процес створення АТ включає 4 основні стадії :

розробка статуту ;

передплата на акції ;

установчі збори (конференція);

державне реєстрація.

Робота по створенню товариства організується й проводиться

засновниками. Згідно п.1ст.26 закона “Про господарські

товариства”засновниками можуть бути юридичні особи та громадяни. Можливе

три варіанти засновників :

всі засновники є юридичними особами;

серед засновників є й юридичні особи й громадяни ;

всі засновники є громадянами.

Таким чином АТ може бути створено групою громадян без участі юридичних

осіб.

Перша стадія процесу створення АТ - розробка проекту статуту. Це

основний документ, що регламентує внутрішні відносини в товаристві й

визначаючий права та обов’язки акціонерів. Також співвідношення повноважень

органів товариства. Оскільки вирішення багатьох конкретних питань (в першу

чергу тих. Що стосуються внутрігних відносин в товаристві) віддаються

нормативними актами на розсуд акціонерів, статут має бути доствтньо

розробленим. Положення статуту слід сфомулювати конкретно й не дозволяти

різних трактувань. Від того наскільки грамотно та складено статут, в

багатьом залежить внутрішній климат в АТ й успіх його діяльності. Статут

повинен мати ряд обов’язковиз реквизитів, а саме : вказівки на акціонерну

форму товариства, предмет й мету його діяльності, склад засновників,

фірмову назву, місцезнаходження, розмір статутного капіталу, порядок

розподілу прибутку й покриття збитків, відомості про організаційну

структуру товариства, компетенцію його органів та поряд прийняття ними

рішень і т.д.

Взагалі, другою стадією процесу створення товариства є передплата на

акції. Тут можливі два варіанти :

коли всі акції розподіляються між своїми засновниками ;

коли проводиться відкрита передплата;

При першому варіанті передплата на акції як самостійна стадія створення

товариства відсутня, тому що засновники раніш домовилися про розподіл акцій

й віддзеркалюють це в проекті статуту.

Відкритапередплата оголошується шляхом публікації сповіщення. Воно

повинно мати такі основні дані : фірмове найменування створюваного АТ,

предмет й срок його діяльності, склад засновників, дату проведення

установчої конференції, приблизний розмір статутного капіталу, номінальну

вартість однієї акції, їх кількість й види, льготи, що передбачаються

статутом для засновників, місце проведення піписки, дату її початку й

закінчення, опис майнових внесків засновників, найменування банку йномер

розрахункового рахунку, на який можна вносити початкові внески. Термін

передплати не може бути більш 6 місяців.

Впродовж зазначеного терміну підписка прийсається необмежено, якщо

будь-які обмеження не були передбвчені у сповіщенні. На практиці

зустрічається в основному два види обмежень : по колу потенціальних

передплатників (наприклад, коли в сповіщенні вказано, що в передплаті

можуть брати ц\участь тільки юридичні особи) та кількості акцій, що

надаються кожному передплатнику (максимальна кількість визначається в

сповіщенні в абсолютному визначенні чи в процентах до загальної кількості

акцій).

Установча конференція скликається в строк, вказаний у сповіщенні про

відкриту передплату, а якщо така не провадилась - у встановлений договором

між засновниками чи іншим чином строк. При створенні товариства шляхом

відкритої передплати, установча конференція має бути скликана не піздніше

ніж через два місяці з моменту завершення передплати.

Установчі збори визнються правочинними якщо у ней приймало участь

особи, що передплатили не менш 60 % акцій від їх загальної кількості. Фори

участі передплатників (засновників) в установчих зборах можуть бути

різними: крім особистої присутності, можлива участь через представника чи

листування. Для запобігання спірних ситуацій питання про форми участі слід

вирішувати у сповіщенні чи в договорі засновників.

Головний етап процесу засновництва товариства - його державна

реєстрація. Саме з моменту його реєстрації воно стає юридичною особою, а

саме самостійним суб’єктом правовідносин, який може від свого імені

укладати угоди, відповідати по ним, мати у своїй власноті майно, набувати

майнових та немайнових прав, подавати позови та відповідати у судах.

Державна реєстрація АТ здійснюється виконавчими органами державної влади за

майбутнім місцем знаходження товариства.

Зареєстрованому товариству передається свідоцтво про реєстрацію, яке

є головним документом, що засвідчує його існування як юридичної особи.

Особливу увагу слід приділити участі трудового колективу у створенні

АТ на базі державних підприємств.

Трудовой колектив державного підприємства може бути ініціатором його

перетворення у АТ. Але по сьогочасному законодавству бажання трудового

колективу тут не достатньо. Для перетворення державного підприємства у АТ

потрібна згода органу, що уповноважений здійснювати керівництво державним

майном (фонд державного майна). Юридичною підставою для перетворення є

спільне рішення трудового колективу підприємства та органу, що

уповноважений здійснювати керівництво державним майном. У спільному рішення

визначаються усі найважливіші моменти, що пов’язані з наступним

перетворенням (наприклад, скільки акцій залишається у держави, а скільки

має бути розпродано, чи буде проводитися відкрита передплата чи акції

будуть продані обмеженому колу осіб ; які умови отримання акцій членами

трудовго колективу і т.д.). Акції мають бути випущені на всю вартість майна

підприємства. Таким чином визначення реальної вартості майна підприємства

дуже важливе. Тому для його оцінки складається спеціальна комісія, до

складу якої входять представники органу, що уповноважений управляти

державним майном, фінансових органів та трудового колективу підприємства. В

їншому використовується той же порядок, що й при створенні АТ. До

документів, що надаються для реєстрації додається копія згаданого вище

спільного рішення про перетворення державного підприємства у АТ.

АТ, як і будь якому інщому підприємству, слід мати органи управління,

що забеспечують його роботу та виступать його представниками у стосунках з

ішними підприємствами, державними органами та громадянами. Але порядок

формування цих органів дуже відрізняється від того, яким чином

призначається керівництво державним підприємством. В АТ усі керівницькі

посади - виборні. Акціонери самі вирішують як організувати роботу органів

товариства, кому надати ведення його справ.

Закон “Про господарські товариства” передбачає чотириланкову

організаційну структуру :

загальні збори акціонерів ;

рада акціонерів товаричтва (коли передбачено законом рада по нагляду) ;

правління (чи будь-який інший виконавчий орган) ;

ревізійна комісія.

Загальні збори акціонерів є головним органом АТ. Компетенція

загальних зборів визначається з врахуванням вимог законодавства. До

виключної компетенції загальних зборів відносяться такі питання :

визначення основних напрямків діяльності товариства, затвердження його

планів та звітів про їх виконання ;

внесення змін до статуту товариства ;

обрання та відклик членів ради АТ (ради по нагляду) виконавчого органу та

ревізійної комісії

створення, реорганізація та ліквідування дочерніх підприємств, філій та

представництв, затвердження їх статутів та положень ;

внесення рішень про притягнення до відповідальності посадових осіб

товариства ;

затвердження правил процедури та ін. докумнтів товариства ;

вирішення питання про купівлю товариством акцій, що воно випускає

затвердження річних результатів діяльності товариства та ін..

Обумовлені статутом товариства процедурні правила слід точно

виконувати. Тому що порушення процедури можуть бути приводом для визнання

загальних зборів недійсними судом.

Рада АТ (рада по нагляду) має двоякі функції. По - перше, це виборний

орган, що здійснює беспосередній нагляд за діяльністю виконавчого органу.

Оскільки дії виконавчого органу стосуються не тільки акціонерів, але й

інтересів робітників товариства, то законодавство передбачає формування

його з числа акціонерів.

По - друге , раді АТ може бути надане виконання деяких функцій, що

стосуються компетенції загальних зборів. Таким чином, у деяяких ситуаціях

рада може діяти як вищий орган товариства. Але слід зауважити, що раді

можуть передаватися лише такі функції, які згідно з законодавством чи

статутом товариства не стосуються його виключної компетенції.

Керівництво поточною діяльністю здійснює правління чи інший

виконавчий орган, передбачений статутом. Члени виконавчого органу

обираються акціонерами на загальних зборах. Виконавчий орган підзвітний

загальним зборам та раді по нагляду та організує виконання їх рішень.

Важливо відмітити, що законодавство дозволяє акціонерам створити такий

виконавчий орган, який їм потрібен. Це може бути й правління, й дирекція, й

рада директорів, більш того дозволяє покласти функції виконавчого органу на

одного директора (президента товариства), що може бути дуже зручно для

невеликих за кількістю товариств, також очолювати правління АТ може

директор (голова правління), керівник виконавчого орагну. Саме він укладає

угоду від свого імені. Інши особи можуть діяти від його імені лише на

підставі виданного товариством доручення. Право укладання угод від імені

товариства може надаватися статутом й іншим членам правління.

Ревезійна комісія. У деякій мірі її функціі пересікаються з функціями

ради по нагляду, оскільки вона теж здійснює контроль за діяльністю

виконавчого органу. Але повноваження двох органів можуть бути розрізнені

таким чином : якщо контроль ради з нагляду має головним чином характер

загального нагляду, то ревізійна комісія займається однозначно визначеною

роботою. Вона проводить перевірки фінансово-господарської діяльності

правління й доповідає їх результати загальним зборам чи раді з нагляду.

Крім того, ревезійна комісія складає звід по річних звітах та балансах, без

якого загальні збори не можуть його затвердити. До складу ревезійної

комісії обов’язково входять представники трудового колективу товариства.

Такі головні питання органів АТ по новому Закону. У ньому є свої

вади та недоліки - “рифи” та “мілини”. Не чекаючи, коли законодавець

повернеться до цього нормативного акту, правокористувачам треба самим

шукати віхід зі складних ситуацій та закріплювати їх у статутах та

внутрішніх документах АТ.

Починаючи з 1990 року в Україні створюються комерційні організації у

вигляді товариств з обмеженою відповідальністю (далі по тексту - ТОВ) та

закритих акціонерних товариств (далі - ЗАТ). Впродовж довгого часу в

українському законодавстві було невирішене питання про те, чи слід виходити

зі схожості ТОВ та ЗАТ, чи їх слід визнавати різними формами господарських

товариств. Це питання було вирішене лише з прийняттям у 1991 році Закона

“Про господарські товариства”, згідно з яким ТОВ та ЗАТ як різновиди АТ є

різними формами господарських товариств. Але на практиці часто важко

зробити вибір між ТОВ та ЗАТ. Тому що ці форми дуже схожі та надають рівні

змоги для виконання комерційної діяльності. У цьому зв’язку слід зіставити

правові характеристики ТОВ та ЗАТ, що є в українському законодавстві. Таке

порівняння може бути цікавим з точки зору теоретичної і, крім того,

дозволяє більш ефективно орієнтуватися на практиці при обранні форми

створюваної комерційної організації.

Загальні риси.Можна вказати на такі загальні риси ТОВ та ЗАТ :

ТОВ та ЗАТ є комерційними організаціями корпоративного типу, що засновані

на засадах членства ;

учасники ТОВ та акціонери ЗАТ по загальному правилу не відповідають по

зобов’язанням відповідно ТОВ та ЗАТ ;

ТОВ та ЗАТ можуть бути створені однією особою. При цьому як ТОВ так й ЗАТ

не можуть мати за єдиного учасника чи акціонера інше господарське

товариство, що складається з однієї особи. Максимальна кількість учасників

ТОВ та акціонерів ЗАТ обмежується законом ;

мінімальний розмір статутного капіталу ТОВ та ЗАТ встановлюється законом.

статутний капітал ТОВ (30 %), акції ЗАТ мають бути оплачені до моменту їх

реєстрації ;

не дозволяється звільнення учасників ТОВ від обов’язку внесення вкладу до

статутного капіталу ТОВ, та акціонера ЗАТ від обов’язку оплати акцій ЗАТ.

багато спільного між ТОВ та ЗАТ у питаннях, що стосуються їх органів

управління. В ТОВ та ЗАТ можливі однаковий склад органів управління, а саме

загальні збори учасників (акціонерів) як найвищий орган товариства та

виконавчий орган товариства. Для виконання функцій виконавчого органу

можуть закликатися й на договорній основі треті особи. Крім того, як у ТОВ

так й у ЗАТ обирається ревізійна комісія. До перевірки річного фінансового

звіту обох товариств закликаються аудітори.

згідно з діючим законодавством ні ТОВ, ні ЗАТ не зобов’язані публікувати

дані про результати ведення їх справ.

однакові можливості цих товариств в плані перетворення до інших форм

комерційних товариств. Як ТОВ так й ЗАТ можуть бути перетворені на ВАТ та

кооперативи;

частини у ТОВ та акції у ЗАТ можуть бути вільно відчужені іншим учасникам

товариств. Учасники ТОВ та акціонери ЗАТ користуються переважним правом

купування частин інших учасників чи акцій інших акціонерів.

положення Закону “Про господарські товариства” про дечерні та залежних

господарських товариствах можуть застосовуватися як до ТОВ так й до ЗАТ ;

Відмінності. Незважаючи на численність співпадаючих рис, ТОВ та ЗАТ

багато у чому розрізняються.

перед усім слід вказати на те, що статутний капітал ТОВ поділено на

частини, а статутний капітал ЗАТ - на акції. Акції є самостійним об’єктом

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5