- забезпечити працедавцеві (незалежно від того, хто виступає як його: держава, акціонерне суспільство, приватна особа, чи кооператив або хтось інший) досягнення в процесі виробництва такого результату, який дозволив би йому (після реалізації продукції на ринку праці товарів) відшкодувати витрати і одержати прибуток.

Тим самим через організацію заробітної плати досягається необхідний компроміс між інтересами працедавця і працівника, сприяючий розвитку відносин соціального партнерства між двома рушійними силами ринкової економіки.

Головними вимогами до організації заробітної плати на підприємстві, що відповідають як інтересам працівника, так і інтересам працедавця, є забезпечення необхідного зростання заробітної плати при зниженні її витрат на одиницю продукції і гарантії підвищення оплати праці кожного працівника у міру зростання ефективності діяльності підприємства в цілому. Дотримання цих вимог при розробці конкретного механізму оплати праці спонукає керівників і фахівців підприємства в максимальному ступені використовувати наявні наукові, технічні, організаційно-економічні і соціальні резерви підвищення ефективності виробництва. Реалізація цих вимог на практиці може супроводжуватися певними труднощами, проте цілком виправданими самою метою: створити для працедавців необхідні передумови для зростання маси прибули і рівня рентабельності, а для трудящих - забезпечити постійне зростання доходів і кінець кінцем підвищення купівельної здатності гривни.

В умовах становлення ринкової економіки складаються нові відносини між державою, підприємством і працівником з приводу оплати його праці. Державою визначаються тільки розміри мінімальної заробітної плати.

Форми, системи і розміри оплати праці, а також інші види доходів працівників встановлюються підприємством самостійно.

При цьому на першому етапі вдосконалення організації заробітної плати підприємства можуть використовувати співвідношення, закладені в раніше діючих тарифних ставках і окладах, як орієнтири для диференціації

оплати праці залежно від професії, кваліфікації працівників, складності і

умов оплати виконуваних ними робіт.

Відставання темпів зростання заробітної плати від темпів зростання цін веде в першу чергу, до звуження споживчого попиту і до подальшого зниження об'ємів виробництва з прагненням компенсувати його новим зростанням цін. Індексація заробітної плати, в максимально можливому ступені компенсуючи зростання цін, дозволяє зберегти стимулюючу функцію заробітної плати.

В умовах адміністративно-командної моделі економіки заробітна плата поступала головним чином з централізованих регульованих фондів оплати праці (фонду заробітної плати і фонду матеріального заохочення).

Неефективність механізму оплати праці, властивої цій моделі, виявляючись, зокрема, і в тому, що збільшення того або іншого фонду оплати ставало самоціллю, а оплата працівника відповідно до його трудового внеску - залежною від одержаного фонду. Це принижувало значущість індивідуального підходу до оцінки праці кожного працівника, породжувало різні форми колективного егоїзму, безвідповідальності і суб'єктивізму.

У ринковій моделі, що реалізовується, фонд оплати праці складається з індивідуальних заробітних плат і визначається формами і системами оплати, а також сукупністю результатів праці кожного працівника. Фонд оплати праці виражає сумарні витрати підприємства на оплату праці працівників.

Керівництво підприємства саме має право вирішувати, який фонд оплати праці вони можуть допустити, зважаючи на коньюктуру ринку, ситуацію з вартістю робочої сили на ринку праці, необхідність забезпечення конкурентоспроможності продукції на ринку товарів, рівень інфляції і

багато інших чинників.

Організація заробітної плати на підприємствах здійснюється в умовах дії вільних цін на продукцію підприємства. Та або інша ціна на вироблювану продукцію і відповідно реакція ринку на неї можуть зробити істотний вплив на можливості підприємства по регулюванню розмірів заробітної плати, на політику заробітної плати, що проводиться усередині підприємства, на взаємини профспілок і адміністрації в питаннях оплати праці і т.п. Залежність оплати праці від рівня цін на продукцію підприємства ставить перш за все питання про те, наскільки слід підвищити ціни на продукцію, щоб забезпечити необхідне зростання заробітної плати.

Використовуючи зростання цін для вирішення питань організації заробітної плати, слідує, проте, мати на увазі, що в цілому для економіки це далеко не кращий спосіб вирішення господарських проблем.

Найбільш стійке положення підприємства в ринковій економіці досягається тоді, коли зростаючі витрати на оплату праці заповнюються за рахунок додаткових об'ємів виробництва, оновлення асортименту продукції з урахуванням вимог ринку, підвищення продуктивності праці і якості продукції. Засоби для підвищення оплати праці працівників на окремих ділянках виробництва можна знайти і за рахунок відмови від неефективних преміальних систем, надбавок і доплат, перегляду занижених норм трудових витрат і розцінок, скорочення непродуктивних виплат.

Критерій економічної ефективності організації заробітної плати − випереджаюче зростання госпрозрахункового доходу над фондом оплати праці. У тих випадках, коли таке випередження не забезпечується, необхідні

ретельний аналіз причин і розробка додаткових заходів, направлених або на

збільшення прибули, або на зниження витрат на оплату праці.

Розвиток ринкових відносин повинен супроводжуватися посиленням соціальної захищеності трудящих. Стосовно заробітної плати це виражається перш за все в тому, щоб рівень оплати забезпечував нормальне відтворення робочої сили відповідної кваліфікації, а зростання прибутку здійснювалося не за рахунок надмірної інтенсивності праці працівника, а за рахунок раціональної організації виробничого процесу і підвищення технічного рівня виробництва, полегшення процесів праці. Соціальна захищеність трудящого в умовах ринкової економіки полягає також і в тому, щоб йому були надані всі можливості для зростання індивідуальної заробітної плати за рахунок підвищення особистих результатів праці з урахуванням державних гарантій мінімальної оплати праці і угод профспілкових організацій з адміністрацією.

Правильно організувати в сучасних умовах заробітну плату на підприємстві неможливо без її основоположного елементу-нормування праці, яке дозволяє встановити відповідність між об'ємом витрат праці і розміром його оплати в конкретних організаційно-технічних умовах.

В ході економічної реформи, коли відбувається корінна зміна організації оплати праці, проблемі вдосконалення нормування стала приділятися значно менше уваги з боку як економічних органів, так і практичних працівників. Вельми поширена думка, що в умовах переходу до ринкових відносин норми втрачають своє значення, оскільки вони виконують головним чином функцію регулювання заробітної плати.

Ринок праці, що формується, самостійність підприємств в питаннях нормування і визначення розмірів тарифних ставок і окладів створюють реальні передумови для усунення негативної практики використання норм

праці для регулювання розміру оплати праці окремим працівникам і

колективам, що склалася. У зв'язку з цим виникає об'єктивна необхідність у

вдосконаленні нормування праці, в регулярному проведенні всестороннього

аналізу його рівня і усуненні тих помилок, які були допущені в умовах

централізованих встановлюваних тарифів, що привело до деформації норм

часу, тобто їх завищенню.

Робота по вдосконаленню нормування праці в нових умовах в максимальному ступені повинна бути направлена на підвищення якості норм, і перш за все на забезпечення рівної напруженості норм для всіх видів праці (ручного, механізованого і ін.) і для всіх груп працівників (робочих, фахівців, керівників).

Рівна напруженість норм на різних виробничих ділянках досягається або за рахунок встановлення рівних або близьких по чисельному значенню коефіцієнтів напруженості на окремі елементи трудового процесу (прийом, операція і т.п.) або види робіт, або шляхом обліку в нормах певного рівня інтенсивності праці.

Для даного підприємства можливо вдосконалення оплати праці робочих і службовців на основі істотного підвищення стимулюючої дії тарифної оплати.

Робота по вдосконаленню оплати праці полягає в тому, щоб, використовуючи вищі тарифні ставки (оклади), істотно підняти рівень нормування праці, відмінити штучні системи преміювання і доплати, що забезпечують механічне підвищення заробітної плати, підкріпити збільшений рівень нормування праці заходами по підвищенню рівня організації праці, виробництва, управління і дисципліни праці.

За рахунок перерахованих позицій визначимо плановану зміну фонду

оплати праці.

Фонд заробітної плати персоналу (працівників підприємства) змінитися за рахунок його чисельності і середньорічного заробітку. Зменшення чисельності персоналу можливе за рахунок посилення дисциплінарних норм.

Проведемо розрахунок по наступній формулі:

ΔФЗПчр = (Чр.ф - Чр.пл) ·З·Ппл,

(3.1)

де:

Чрф − фактична чисельність персоналу, людина

Чпл −планована чисельність персоналу, людина

З − середня заробітна плата, тис. грн

Ппл − плановий період, місяць

ΔФЗПчр = (55860 - 56656) · (316,79 · 12) = -3025,9

Як ми бачимо, за рахунок зменшення фактичної середньосписочної чисельності всього на 796 чоловік ми одержимо річне відхилення у фонді оплати праці на 3025,9 тис. грн.

За рахунок незначного збільшення середньої зарплати, ми зможемо добитися стимулювання заданих кінцевих результатів працівників. Зміна фонду заробітної плати за рахунок збільшення середньої заробітної плати розрахуємо по формулі:

ФЗПгзл=Чр.ф∙(З∙Пф-З∙Ппл),

(3.2)

де: Чрф− фактична чисельність персоналу, людина;

З − середня заробітна плата, тис. грн.;

Пф і Ппл− фактический і плановий період, місяць.

ΔФЗПгзп = Чр.ф ·(ГЗПф - ГЗПпл) = 11484 ·(317,81 - 316,79) ∙ 12 = +140,3

Таким чином, баланс відхилення по фонду заробітної плати по двох чинниках складе:

-3025,9+140,3=-2885,6 тис. грн.

Як ми бачимо, що навіть після запропонованих введень підприємство одержить значну фінансову вигоду.

При цьому підході все над тарифні виплати, і перш за все премії, повинні будуть виплачуватися за результати, що перевищують норму праці, або за досягнення результатів, що перевищують досягнутий середньо прогресивний рівень.

В даному випадку заробітна плата працівників направлена на стимулювання заданих кінцевих результатів. Найбільший ефект він може дати тоді, коли праця працівників характеризується широкою взаємозамінністю, колективною відповідальністю і достатньо вільним і рухомим розподілом праці. У чистому вигляді третій варіант вдосконалення організації заробітної плати, може застосовуватися достатньо рідко, проте він може ефективно доповнювати перші два.

Але не можна забувати, що перебудова організації заробітної плати

відповідно до вимог ринкової економіки не знімає необхідності рішення

задач, що стоять перед системою заробітної плати:

1. Підвищення матеріальної зацікавленості кожного у виявленні і використанні резервів ефективності своєї праці, виключення можливостей отримання не зароблених грошей.

2. Усунення випадків зрівняльності в оплаті праці, досягнення прямої залежності заробітної плати всіх працівників від індивідуальних і колективних результатів праці.

поліпшення співвідношень в оплаті праці працівників різної категорії і

професійно-кваліфікаційних груп з урахуванням складності виконуваних

робіт, умов праці, пріоритетів, що склалися, в оплаті праці працівників, що

враховують дефіцитність тих або інших професій, вплив різних груп що

працюють на досягнення високих кінцевих результатів і

конкурентоспроможність виробництва.

4 ЮРИДИЧНА ЧАСТИНА

4.1 Юридичний статус акціонерного товариства

Господарські статутні товариства кваліфіковано законом як організаційно-правову форму підприємства, заснованого на колективній власності. Ця форма має істотні особливості щодо створення, діяльності та юридичного статусу. Тому товариства діють на основі Закону України "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 p., який визначає поняття, види, правила створення і діяльності товариств, а також права та обов'язки їхніх засновників та учасників. Статутні товариства є різновидом підприємств, тому вони діють також на підставі законодавства про підприємства.
          Основною особливістю, за якою товариство відрізняється від інших суб'єктів права (нетовариств), є об'єднання на підставі угоди майна та зусиль учасників для спільної господарської Діяльності. Товариство становить собою об'єднання на засадах угоди майна та підприємницької діяльності фізичних та/або юридичних осіб у формі підприємства (установи, організації) для спільної діяльності з метою отримання прибутку. Всі товариства згідно із законом є юридичними особами, діють на підставі установчих документів, затверджених учасниками, мають власні назви із зазначенням організаційно-правової форми товариства (акціонерне тощо).
          Статутні товариства мають й інші ознаки суб'єкта права типу підприємства, які визначені ст. 1 Закону України "Про підприємства в Україні". Підприємства, які стали учасниками товариств, не ліквідовуються як юридичні особи.
          Історично товариства є традиційною формою підприємництва. Світовий бізнес відпрацював кілька видів товариств, які різняться способами формування та функціонування статутного капіталу, межами відповідальності учасників за зобов'язаннями товариства. Згідно з першим критерієм Закон України "Про господарські товариства" розрізняє акціонерні та неакціонерні (інші) товариства (класичний поділ: товариства капіталів - акціонерні товариства, особові - інші). Відповідно до другого критерію (межі відповідальності) розрізняють товариства:

- з обмеженою відповідальністю;

- з додатковою відповідальністю;

- повні;

- командитні.

Три перші види товариств (акціонерне, з обмеженою відповідальністю та з додатковою відповідальністю) створюються і діють на підставі установчого договору і статуту. Це статутні господарюючі суб'єкти - підприємства колективної власності. Повне і командитне товариства діють на підставі установчих договорів.
З наведеної класифікації випливає, що категорія господарюючих суб'єктів типу товариств включає в себе загальні ознаки для всіх видів товариств і особливі ознаки окремих їхніх видів, які відповідним чином закріплені в Законі України "Про господарські товариства".
Поняття акціонерного товариства. Це так зване товариство капіталів.
Особливості його правового статусу виражає визначення акціонерне. Ці особливості обумовлені акціонерною власністю, акціонерним способом формування і функціонування статутного фонду товариства.
Акціонерним визнається засноване на установчому договорі та статуті товариство, яке має статутний фонд, поділений на певну кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства. З визначення випливають особливості акціонерного товариства, які обумовлюють специфіку його юридичного статусу:

1. Статутний фонд акціонерного товариства має акціонерну природу, формується шляхом емісії та продажу акцій фізичним та/або юридичним особам.

2. Акціонерне товариство має публічний статус емітента цінних паперів (акцій, облігацій). Інші товариства не мають статусу емітента акцій. Акціонерне товариство є юридичною особою, яка від свого імені випускає акції і зобов'язується своєчасно виконувати обов'язки, що випливають з умов їх випуску. Шляхом випуску і продажу акцій акціонерні товариства і формують свої статутні фонди, і збільшують їх, якщо це необхідно. Акції відкритих акціонерних товариств допускаються до вільного продажу на умовах, визначених Законом України "Про цінні папери і фондову біржу", іншими актами про фондовий ринок.

3. Фізичні та юридичні особи, які придбали акції акціонерних товариств, фіксуються у реєстрі власників іменних цінних паперів і набувають статусу акціонерів. Права та обов'язки акціонерів визначені статтями 10 і 11 Закону України "Про господарські товариства", статтями 4, 5, 8 і 9 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу".

4.Особливою ознакою акціонерного товариства є обмеження

відповідальності акціонерів. Акціонери відповідають (точніше - несуть

ризик відповідальності) за зобов'язаннями товариства тільки в межах

належних їм акцій. За ознакою відповідальності акціонерів акціонерне

товариство належить до товариств з обмеженою відповідальністю.
          Юридичний статус акціонерного товариства характеризується і деякими іншими рисами. Так, товариство має засновницькі права щодо створення господарських об'єднань (участі в існуючих об'єднаннях). Акціонерне товариство має право створювати дочірні підприємства, наділяти їх майном, яке належить товариству, призначати керівника та реалізовувати інші права власника дочірнього підприємства.
          Законодавством передбачено, що акціонерне товариство має фірмову марку та товарний знак. Ці реквізити затверджуються правлінням товариства і реєструються в Торгово-промисловій палаті України.
          Види акціонерних товариств. За способом функціонування акцій закон розрізняє відкриті та закриті акціонерні товариства. Акції відкритих товариств можуть розповсюджуватися як шляхом відкритої підписки, так і шляхом купівлі-продажу на біржі (статті 6-8 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу", ст. 30 Закону України "Про господарські товариства"). В закритому акціонерному товаристві акції розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки або купівлі-продажу на біржі.
Засновники закритих акціонерних товариств до дня скликання установчих зборів повинні внести не менш як 50 відсотків номінальної вартості акцій.

4.2 Нормативно - правове забезпечення роботи підприємства

Відкрите акціонерне товариство «Маріупольській металургійний комбінат ім. Ілліча» создано Фондом Державного майна України (наказ № 86-АТ від 20.12.1996 р.) і організацією орендаторів Маріупольського металлургійного комбіната ім.Илліча: протокол засідання зборів уповноважених Организації арендаторів №6 від 30.11.1996р шляхом змінення суб'єкта предприємницької діяльності Арендного предприємства «Мариупольскій Металлургийний комбінат ім.Илліча» згідно до Закону України «Про приватизацію цілостних майнових комплексів державних підприємств та їх структурних підрозділів що здані в аренду». Іншими нормативними документами.

Товариство є коммерційною организацією, що здійснює свою деяльність на основі професіональної самостійності, господарчого розрахунку і самоокупаємості. Товариство створено на безмежний строк.

В процесі своєї діяльності керівники будь-якого підприємства повинні керуватися нориативними документами, до яких належать законодавчі та нормативні акти, основні з яких наведені в таблиці 4.1.

Таблиця 4.1 Нормативні документи з ведення господарської діяльності на

підприємстві

Документ

Зміст документа

Де використовується

1. Конституція України від 28.06.1996р.

Визначає основні права, свободи та обов’язки людини і громадянина.

В процесі здійснення господарської діяльності.

2. Господарський кодекс України від 16.01.2003р. №436 .

Визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Бухгалтерський облік і аналіз

3. Цивільний кодекс України. ЗУ від 16.01.2003р. №435

Регулюються особисті майнові та немайнові відносини, засновані на юридичній рівності вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

При виникнення майнових і немайнових відносин у процесі здійснення господарської діяльності.

4. Кодекс законів про працю України від 10.12.2002р. №322

Визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці

В питаннях, що стосуються трудових відносин на підприємстві.

5.Кодекс про адміністративні праворушення від 7.12.1984р. №8073

Охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і Законів України.

Охорона прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням

Продовження таблиці 4.1

6. Закон України «Про об’єднання громадян» від 16.06.1992 № 2460 - (зі змінами і доповненнями).

Цей Закон визначає права та обмеження при утворенні громадських організацій, принципи утворення, діяльності та припинення їх діяльності, правові основи діяльності та права і обов’язки учасників.

В процесі здійснення господарської діяльності

7. Закон України від 16.07.99. р. № 996- "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" (зі змінами і доповненнями).

Визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

Для бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності.

8. Про затвердження типових форм первинного обліку: наказ Міністерства статистики України від 29.12.1995р. №352

7. Про затвердження типових форм первинного обліку: наказ Міністерства статистики України від 29.12.1995р. №352

9. П(с)БО – наказ Мінфіну України від 31.03.1999р.

Детально роз’яснено кожний етап бухгалтерського обліку

Для бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності

10.Закон України «Про інформацію» від 2.10.1992 № 2657 – (зі змінами і доповненнями)

Закон встановлює загальні правові основи одержання, використання, поширення та зберігання інформації, закріплює право особи на інформацію в усіх сферах суспільного і державного життя України, а також систему інформації, її джерела, визначає статус учасників інформаційних відносин, регулює доступ до інформації та забезпечує її охорону, захищає особу та суспільство від

неправдивої інформації.

В процесі здійснення господарської діяльності

Продовження таблиці 4.1

11. Закон України «Про захист інформації в автоматизованих системах» від 05.07.1994 № 80

Закон регулює відносини у сфері захисту інформації в інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних системах.

Регулюються відносини органів державної влади,органів місцевого самоврядування та контроль із субєктами господарювання.

12. Закон України «Про охорону праці» від 14.10.1992р. №2694 (зі змінами і доповненнями)

Визначає основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя, здоров’я у процесі трудової діяльності.

В процесі трудової діяльності.

13. Закон України «Про захист економічної конкуренції» від 14.10.2005р. №41

Визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.

Регулюються відносини органів державної влади, органів місцевого самоврядування та контроль із субєктами господарювання.

14. Закон України «Про оплату праці» від 24.03.1995р. №108/95 – ВР (зі змінами і доповненнями).

Визначає економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання.

Регулює трудові відносини на підприємстві щодо оплати праці.

15. Закон України «Про відпустки» від 15.11.1996р. №504/96 – ВР (зі змінами і доповненнями).

Встановлює державні гарантії, права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров’я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

В питаннях, що стосуються трудових відносин на підприємстві.

16. Закон України «Про власність» від 7.02.1991р. №697 (зі змінами і доповненнями).

Визначення вільного економічного самовизначення громадян, використання природного, економічного, науково – технічного та культурного потенціалів країни для підвищення рівня життя її народу.

При регулюванні питань власності.

Перелічені нормативно – правові документи дають можливість ефективно здійснювати управління підприємством, а саме регулювати господарські відносини, що виникають в процесі здійснення господарської діяльності, регулювати майнові та немайнові відносини, відносини, що виникають між керівництвом підприємства та працівниками. Все це дає можливість уникати правопорушення які передбачені законодавством України.

4.3 Нормативна-законодавча база статистичної

та спеціальної звітності по виплатам працівникам

До нормативної бази, яка регулює подання статистичної та спеціальної звітності по виплатам працівникам, відносяться Конституція України, Закон України «Про оплату праці», Закон України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування», Наказ Державного комітету статистики України від 28.09.2005 N 286 "Про затвердження Інструкції зі статистики кількості працівників», Наказом Держкомстату від 05.10.2006 № 466, що зареєстрований в Міністерстві юстиції 18.10.06 за № 1121/12995 зміни до Інструкції зі статистики кількості працівників, Наказ Державного комітету статистики України від 20 листопада 2006 року N 524 Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30 листопада 2006 р. за N 1249/13123 Про затвердження Інструкції щодо заповнення форми державного статистичного спостереження N 1-РС "Звіт про витрати на утримання робочої сили", Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 26 "Виплати працівникам" та інші нормативні акти.

Так, наказом Держкомстату від 05.10.2006 № 466, що зареєстрований в Міністерстві юстиції 18.10.06 за № 1121/12995 внесено зміни до Інструкції зі статистики кількості працівників (далі – Інструкція). Метою цих змін є поліпшення якості даних та інформаційного забезпечення статистики праці на регіональному рівні.

Пункт 1.2 інструкції містить положення щодо порядку подання форм державних статистичних спостережень юридичними особами та відокремленими підрозділами (філії, відділення, представництва). Зокрема передбачено, що вони подають звітність за своїм місцезнаходженням включно з даними про відокремлені та структурні підрозділи, що знаходяться на цій же території. За відокремлені підрозділи, що не наділені повноваженнями щодо обліку нарахування заробітної плати звіти складає юридична особа (головне підприємство) та надає їх територіальним органам державної статистики за місцем знаходження кожного підрозділу.

Запропоновані зміни до цього пункту стосуються юридичних осіб та відокремлених підрозділів (далі – підприємства), що мають структурні підрозділи, які здійснюють виробничу діяльність на іншій адміністративній території (місто обласного значення, район) або відрізняються за видами економічної діяльності і у яких зайнята вагома частка (30% і більше) працівників підприємства. Для таких підприємств передбачено обов’язкове складання та подання звітності з праці органам державної статистики за місцезнаходженням підприємства по кожній адміністративній території, де розташовані структурні підрозділи, або виду економічної діяльності відповідно. Прийнятим може бути також варіант коли звіти надаються безпосередньо до територіальних органів державної статистики за місцем знаходження структурних підрозділів.

Слід зауважити, що базовими методологічними документами для складання форм держаних статистичних спостережень з праці залишаються Інструкція зі статистики кількості працівників та Інструкція зі статистики заробітної плати.

В свою чергу, нові інструкції містять положення щодо порядку, особливостей заповнення та методології визначення конкретних показників у звітах за формами № 1-ПВ термінова-місячна та № 1-ПВ термінова-квартальна з метою забезпечення якості статистичної інформації щодо кількісних та якісних характеристик працівників, розмірів їхньої оплати праці та своєчасності її виплати, а також робочого часу.

11.01.2004 р. набув чинності П(с)БО-26 «Виплати працівникам», що «....визначає методологічні принципи формування в бухгалтерському обліку інформації про виплати (у грошовій і негрошовій формах) за роботи, виконані працівниками». Норми Положення (стандарту) 26 застосовуються роботодавцями - підприємствами, організаціями, іншими юридичними особами (далі - підприємства) незалежно від форм власності (крім бюджетних установ)

Згідно П(с)БО 26 «Виплати працівникам» до виплат працівникам відносяться:

1. Поточні виплати працівникам:

- поточні виплати працівникам включають: заробітну плату за окладами та тарифами, інші нарахування з оплати праці; виплати за невідпрацьований час (щорічні відпустки та інший оплачуваний невідпрацьований час); премії та інші заохочувальні виплати, що підлягають сплаті протягом дванадцяти місяців по закінченні періоду, у якому працівники виконують відповідну роботу, тощо.

- нарахована сума виплати працівникам за роботу, виконану ними протягом звітного періоду, визнається поточним зобов'язанням.

- виплати за невідпрацьований час, що підлягають накопиченню, визнаються зобов'язанням через створення забезпечення у звітному періоді. Виплати за невідпрацьований час, що не підлягають накопиченню, визнаються зобов'язанням у тому періоді, у якому час відсутності працівника на роботі підлягає оплаті.

- премії та інші заохочувальні виплати визнаються зобов'язанням через створення забезпечення у звітному періоді, якщо робота, виконана працівниками у цьому періоді, дає їм право на отримання таких виплат у майбутньому.

Виплати при звільненні

- зобов'язання щодо виплат при звільненні визнається у разі, якщо підприємство має невідмовне зобов'язання звільнити працівника або кількох працівників до досягнення ними пенсійного віку або надавати виплати при звільненні за власним бажанням згідно із законодавством, контрактом чи іншою угодою.

- Виплати при звільненні визнаються витратами того періоду, у якому виникають зобов'язання за такими виплатами.

-Виплати при звільненні, що не підлягають сплаті в повному обсязі протягом дванадцяти місяців після дати балансу, обчислюються за теперішньою вартістю з використанням ставки дисконту, визначеної у пункті 28 Положення (стандарту) 26.

- Якщо звільнення за власним бажанням відбуватиметься за пропозицією підприємства із зобов'язанням здійснити виплати при звільненні, то оцінка таких виплат здійснюється з урахуванням кількості працівників, які, як очікується, приймуть таку пропозицію.

Виплати по закінченні трудової діяльності

- Зобов'язання та активи, пов'язані з виплатами по закінченні трудової діяльності, обліковуються за кожною програмою виплат по закінченні трудової діяльності.

- Нарахована сума внесків за програмою з визначеним внеском визнається поточним зобов'язанням у періоді, протягом якого працівники виконували роботу.

-Відрахування за програмою з визначеним внеском, що не підлягають сплаті в повному обсязі протягом дванадцяти місяців по закінченні періоду, у якому працівники виконують відповідну роботу, обчислюються за теперішньою вартістю з використанням ставки дисконту, визначеної у пункті 28 Положення (стандарту) 26.

- Зобов'язання за програмою з визначеною виплатою визначається в сумі теперішньої вартості зобов'язання за такою програмою на дату балансу та не визнаних згідно з пунктом 19 Положення (стандарту) 26 актуарних прибутків (за вирахуванням не визнаних актуарних збитків), яка зменшується на вартість раніше виконаних працівниками, але ще не визнаних робіт і на справедливу вартість на дату балансу активів програми, якими буде погашатися це зобов'язання. Теперішня вартість зобов'язання за програмою з визначеною виплатою обчислюється з використанням ставки дисконту, визначеної у пункті 28 Положення (стандарту) 26.

Якщо визначена в такому порядку величина має від'ємне значення, то вона визнається активом за нижчою з двох величин:

у сумі, визначеної в абзаці першому цього пункту;

у сумі невизнаних актуарних збитків, вартості раніше виконаних працівниками робіт і теперішньої вартості економічних вигод у формі відшкодувань з програми або зменшень майбутніх внесків до програми.

- Витрати за програмою з визначеною виплатою визнаються в сумі вартості поточних робіт, виконаних працівниками, витрат на відсотки за програмою, визнаних актуарних збитків, визнаної вартості раніше виконаних працівниками робіт, збитку (за вирахуванням прибутку) від скорочення програми з визначеною виплатою або остаточних розрахунків за нею, яка зменшується на суму очікуваного прибутку від активів цієї програми, на суму, яка підлягає відшкодуванню підприємству за програмою, і на суму визнаних актуарних прибутків.

Якщо визначена в такому порядку величина має від'ємне значення, то вона визнається іншим операційним доходом.

- Протягом звітного року витрати на відсотки за програмою обчислюються як добуток ставки дисконту, визначеної на початок звітного року, та теперішньої вартості зобов'язання за програмою з визначеною виплатою.

- Актуарні прибутки (збитки) визнаються за кожною програмою з визначеною виплатою, виходячи з перевищення накопичених за період з початку програми невизнаних актуарних прибутків (збитків) на кінець попереднього звітного періоду над більшою з таких величин:

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7